ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Перші Київські князі, їх внутрішня та зовнішня політика.

Саюзний договір 30 грудня 1922 р. Його сучасна оцінка.

10 грудня 1922 p. у Харкові відкрився VII Всеукраїнський з'їзд Рад. Його делегати схвалили Декларацію про утворення Союзу PCP і проект основ Конституції СРСР, а також звернулися до всіх республік із закликом негайно розпочати законодавче оформлення єдиної держави. Було запропоновано скликати загальносоюзний з'їзд рад. Через кілька тижнів делегати від УСРР прибули у Москву на І Всесоюзний з'їзд Рад, що тривав тільки один день - 30 грудня 1922 р.На з'їзд було винесено для обговорення два підходи щодо майбутньої державної конструкції. Сталінська концепція автономізації передбачала створення унітарної держави. З'їзд затвердив Декларацію про утворення Союзу PCP і Договір про утворення СРСР (причому несподівано виявилось, що обидва документи, за спиною делегатів з'їзду, були напередодні - 29 грудня 1922 p.- прийняті Конференцією повноважних делегацій). Уст.26 Союзного договору урочисто проголошувалося: "За кожною із союзних республік зберігається право вільного виходу з Союзу". Проте, зауважимо, що впродовж усього часу існування СРСР механізми здійснення цього права не прописувалися ні в конституціях, ні в законах чи підзаконних актах. Було обрано Центральний виконавчий комітет (ЦВК) СРСР і чотирьох (за кількістю суб'єктів Союзу) голів ЦВК, від України - Г. Петровського.Однак ретельний аналіз подій навколо офіційної історії укладенні Союзного договору й аналіз документів І Всесоюзного з'їзду Рад ставлять під сумнів легітимність утворення 30 грудня 1922 р. СРСР.II Всесоюзний з'їзд рад мав бути скликаний наступного року, але відбувся 31 січня 1924 р., у зв'язку зі смертю Володимира Ульянова-Леніна. Про Декларацію і Договір на з'їзді не було сказано жодного слова, і ніхто їхні тоді, ні пізніше не затверджував і не вводив у дію. Отже, постанова І з'їзду Рад СРСР не була виконана Можна знайти лише одне-єдине пояснення цих фактів: союзні республіки, незважаючи на грубий тиск Центру, закидали комісію з 13-ти осіб такою кількістю поправок і доповнень, що ставити Декларацію і Договір на обговорення і остаточне затвердження означало провалити їх централізаторський характер і створити фактично конфедерацію (а це не входило у плани Сталіна). Характер укладення Союзного договору суперечив елементарним нормам міжнародного права (а Союзний Договір 1922 р. мав, без сумніву стати міжнародним актом): його ніхто не підписував; у ньому не йшлося про термін дії договору; він не був ратифікований. А такі речі є взагалі несумісними з поняттям "міжнародний договір". Отож, й як міжнародний акт Договір про утворення СРСР ніколи не діяв ні формально, ні фактично.Отже, "проект нереалізованого Договору не може вважатися юридичною підставою утворення СРСР і входження до нього України та інших т. зв. республік" (Я. Дашкевич). Особливості укладення Договору про утворення СРСР засвідчує проведення свідомої політики підпорядкування республік єдиному центру й завершення процесу відродження єдиної наддержави в межах колишньої Російської імперії. Таким чином, можемо стверджувати, що впродовж 1917-1922 pp. тривав пошук оптимальної моделі реалізації політичної та правової доктрини Росії щодо України. Змінювалися форми її практичного втілення, проте незмінною залишалася її сутність.

Перші Київські князі, їх внутрішня та зовнішня політика.

Перші київські князі: Аскольд, Олег, Ігор, Ольга, Святослав. Біля Києва з’явилися варязькі воїни Аскольд і Дір. За одними оповіданнями варяги захопили Київ і стали ним правити,за іншими-кияни самі запросили варязьких воїнів.Так чи інакше,Аскольд і Дір надали східним слов’янам війському підтримку,звільнили від данини кочовників і стали князювати в Києві. На думку історика М.Котляра,у середині ІХст.у Сх.Європі виникла перша слов’янська держава-Київське князівство.За часів Аскольда і Діра зросла могутність Київської держави,розширилися її кордони.Київ став не тільки великим торговим містом,осередком полянської землі,а й перетворився на центр наддніпрянської держави ,яка мала у своєму розпорядженні могутнє військо і кинула виклик самій Візантії.У 879році Рюрик помер,спадкоємцев став його син Ігор,регентом якого був Олег.Він здійснив численні завойовницькі та торгові походи,і в 882 році,як повідомляє «Повість минулих літ»,зібрав велике військо і вирушив на південь,до Києва.Підступно вбивши князя Аскольда,Олег захопив місто.Вбивство Київського князя мало надзвичайно важливі наслідки:по-перше,на Київському престолі опинилася інша династія;об’єднання Пн.та Пд. Русі стало основою виникнення загальноруської держави,Київ було проголошено столицею,а по-друге-держ переворот став початком антихристиянської,язичницької реакції.883р.Олег здійснив похід на деревлян і,підкоривши їх,розширив пд.-зх. Кордон держави.Наступного року він вирушив на схід і приєднав сіверян,а згодом і радимичів.Князь будував нові міста та могутні фортеці.Зовн.діяльність:Олег,майстер військової справи,здійснив 2 вдалі походи проти Візантії.Після смерті Олега 912р.,на чолі Давньоруської держави став син Рюрика-Ігор.Його князівство почалося із жорстокої боротьби проти автономістських настроїв підкорених народів.Але Ігор довів своє право на князювання:придушив виступи деревлян,наклав на них ще більшу данину,дав відсіч печенігам.941р. Ігор розпочав військовий похід проти Візантії,але похід виявився невдалим.Через 2 роки,зібравши велику дружину,Ігор знову вирушив на Візантію.Цього разу візантійці вирішили підписати з Києвом мирну угоду.944р.Ігор здійснив похід на Закавказзя.Широкомасштабні воєнні потреби поглинали значну кількість ресурсів,що підштовхнуло князя збільшити данину.Одне з збирань у 945р. Призвело до повстання древлян,під час якого було вбито Ігоря.Після цих подій на чолі Давньоруської держави стала дружина Ігоря-княгиня Ольга.Княгиня жорстоко помстилася деревлянам за вбивство чоловіка:вона знищила їх посольство,а місто Іскоростень-спалила.Для упорядкування своєї держави Ольга з дружиною об’їхала княжі володіння,після чого здійснила низку реформ:упорядкувала сплату данини.Вона облаштувала спеціальні пункти,куди в певний термін звозилася данина;на підвладних землях організувала владні структури з представників княжого оточення.Активною була діяльність Ольги на міжнародній арені.У 946 та 957р вона здійснила дипломатичні візити до Константинополя,під час яких було укладено союзницьку угоду та розглядалася проблема християнства.Але відносини склалися не так,як бажала княгиня.Невдача в релігійній сфері серйозно вплинула на авторитет княгині.Язичницька опозиція зробила переворот і поклала край правлінню княгині.У 946р. Вся повнота влади перейшла до Святослава.Сучасники називали цого «князем-воїном».За роки свого короткого правління,пройшовши походами зі Сходу на Захід,від Каспійського моря до Балкан.На початку князювання воєнна активність Святослава була зосереджена на Сході.Протягом 965-968 він розгромив Хозарський каганат.Візантійський імператор вирішив скористатися військовою могутністю К.Русі в боротьбі з Болгарією.Маючи 60 тис воїнів,Святослав завдав удару Болгарії.Такі успіхи налякали візантійців і вони підмовили печенігів напасти на Київ.Після тривалих військових дій з візантійцями,знесилені сторони 971 уклали перемир’я.Та бажання помститися грец.імператора підштовхнуло найняти печенігів для вбивства князя.Київськй князь загинув у бою 972р.

5. квітень 1923р.-проголошено 7 з’їзд РКП(б) курсу на коренізацію-це надання народам срср можливості розвивати власні культури,мови,готувати націон кадри з метою посилити вплив комуністичної партії у націон районах.мета(причини): -пошук спільної мови з селянством,-спроба більшовицького керівництва очолити й поставити під контроль процес націон відродження,-зміцнення новоутв державної структури-Радянського Союзу-шляхом надання прав «культурно-націон автономій»,- залучення на свій бік націон інтелігенції.зміст:-підготовка та залучення кадрів укр. Націон до партійних і державних органів та установ,-запровадження в усіх установах і навчальних закладах укр. М,-видання газет, книжок укр. м,- усебічний розвиток укр. культури під контролем партійного керівництва,-глибоке вив націо історії,відродження традицій,-ств умов для розвитку мови та культури всіх національних меншин, які мешкали в Україні.видатні діячі:Гринько,Шумський,Скрипник,Липинський,тощо.Наслідки: Політика українізації найбільш ефективно позначилася на сфері культурного будівництва. Культура безпосередньо не була пов'язана з політичним режимом. За винятком ідеології, вона була здатна розвиватися в рамках будь-якого ладу. Тому державна партія без ризику для своєї диктатури могла дозволити більш-менш вільний розвиток національної культури радянських республік. Культура цікавила партійну номенклатуру не сама по собі, а тільки під кутом зору зміцнення будованого ладу.Москва пильно стежила за процесом культурного відродження України і, боячись зміцнення тенденцій до підвищення її національної свідомості, почала

гальмувати українізацію уже на самих її початках.Поступово спостерігається відхід від українізації, активних її учасників репресують, і радянська влада повертається до активної русифікаторської політики царизму.

6..Верховна Рада УРСР 16 липня 1990 р. прийняла історичний документ - Декларацію про державний суверенітет України.Зміст:Декларація складається з Преамбули і 10 розділів.а)Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет Українияк «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».б) положення про громадянство.в)проголошувала економічну самостійністьУкраїни.г)визнана самостійністьреспубліки у вирішенні питань науки, освіти,культурного і духовного розвитку української нації.д)Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою,що не буде брати участі у військових блоках і зобов'язувалася дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не робити і не придбавати ядерну зброю.е)проголошувала право України безпосередньореалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговими представництвами.значенняполягає в тому, що вона визначила основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики, економічного розвитку і державотворення. Цей документ являвсобою правовий фундаментдля Конституції, законів України, визначення позиції республіки при укладанні міжнародних угод. В основі Декларації лежать демократичнітрадиції українського народу, що розвивалися протягом століть. 2 Затвердження Верховною Радою УРСР Акта проголошення незалежності України.24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради УРСР затвердила Акт проголошення незалежності України. Отже, серпневі події в Москві ще більше посилили прагнення народів СРСР до самостійного розвитку, до незалежності.24 серпня 1991 р. Верховна Рада України, виходячи з ситуації, що склалася внаслідок ліквідації серпневого заколоту, приймає Акт проголошення незалежності України. Це був документ величезної історичної ваги, підтверджений всенародним референдумом 1 грудня 1991 р. В ньому взяло участь 84,2% виборців, з яких 90,3% проголосували за незалежність України. Нагадаємо, що це була третя спроба домогтися незалежності. Перша відбулась у 1648-1654 рр. під проводом Б.Хмельницького, друга - у 1917-1919 рр. під керівництвом М.ґрушевського і В.Винниченка. Того ж дня Президентом України було всенародне (61,6 %) обраноЛ.Кравчука.Розбудова української незалежної держави вступила в новий етап.

7.Кочові народи на Півдні України.Південь Укр.-це неосяжний відкритий степ,який приваблював войовничі кочові племена Євразії.Завдяки цій географ.обставині півд.Україна стала центром життя кочових народів, які змінювали один одного з кін.ІІ тис.до н.е.і до ХІІст.н.е:кіммерійці,скіфи,сармати, готи,гуни, хозари, печеніги,половці,монголо-татари. Кочовики займ.скотарством, яке становило основу господарства, землеробством, ремеслами.Кіммерійці-перші з найдавн.жителів Півн.Причорном.,їхня назва зафіксов.в писемних джерелах і дійшла до наших днів.Ці войовничі племена доходили до країн Передньої та Малої Азії.Вони були першими на суч.укр.землях,хто навч. Виготовляти залізо.Скіфи-з*яв.у Viiст.до н.е.О-ним заняттям коч.скіфів було скотарство. Скіфам доводилося весь час пересуватися степом у пошуках пасовиськ.Свої посел.розташовували на високих пагорбах.Скіфи постійно воювали,втручаючись у боротьбу між державами Передньої Азії.На межі ІV-ІІІст.до н.е.почався занепад Скіфської держ.,а напр.ІІІст.до н.е.під натиском сарматів вона змістилась у степи Крим.п-ва.Сармати-ІІІст.до н.е.О-ним завд.сарматів було кочове скотарство.Вони розводили ВРХ,овець,коней,полювали на степових звірів і птахів,ловили рибу.Кінець пануванню поклали в ІІІст.германські племена готів,а в друг.пол 4ст.-гуни.

8.Пакт «Молотова-Ріббентропа»(про ненапад23.08.1939) перетворив СРСР на фактичного союзника фашистської Німеччини і розв’язав руки Гітлеру в його агресії в Європі. 1 вересня 1939р.нацистські війська напали на Польщу. Зв’язані з нею договірними зобов’язаннями, Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Це стало початком Другої світової війни. Згідно з пактом і таємним протоколом радянські війська 17 вересня 1939р. перейшли польський кордон і вступили в Зах.Україну і Зах. Білорусію. Східна Галичина і Зах.Волинь були зайняті ЧА майже без опору з боку Польщі за 12 днів. Агресія проти Польщі означала вступ Радянського Союзу у світову війну.28 вер.1939р.союз Нім.і СРСР був скріплений Договором про дружбу і кордони. Договір уточнив сфери впливу цих держав і розмежувальну лінію між ними на терит.Польщі.До сфери впливу Німеччини переходила Лемківщина і Холмщина(укр.терит.,які раніше були у сфері впливу СРСР), СРСР-Литва,Бесарабія і Північна Буковина).

9)Україна в період перебудови. М.Горбачов.

Вперше за останні десятиліття на посаду генерального секретаря ЦК КПРС було обрано відносно молодого, 54-річного М. С. Горбачова, члена політбюро, секретаря ЦК КПРС, який До цього був першим секретарем Ставропольського крайкому.Становище в країні не могло не позначитися на настроях керівної верхівки. Все ширше коло представників партійно-державного апарату почало розуміти, що на головних напрямах науково-технічного прогресу, за рівнем життя населення СРСР значно відстає від розвинутих держав Заходу, що країна не спроможна належним чином реагувати на глобальні проблеми, котрі постали перед людством: екологічну, продовольчу, Мереження миру і життя на планеті. Соціально-економічна криза вимагала докорінних змін у всіх сферах життя суспільна. В іншому разі неминучим було перетворення СРСР на слаборозвинуту країну, а це, в свою чергу, могло спровокувати стихійний соціальний вибух величезної сили з непередбаченими наслідками. Таким чином, від соціально-економічних зміц залежало життя радянської системи та існування СРСР як єдиної централізованої держави.Відправним пунктом останнього періоду в історії Радянського Союзу був квітневий (1985) пленум ЦК КПРС. Цей пленум відкрив нову сторінку і в історії України, де соціально-економічна і політична криза була особливо глибокою. Новий генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов виступив перед учасниками пленуму з пропозицією прискорити науково-технічний прогрес, і на цій основі форсувати соціально-економічний розвиток країни. Відставання в науці та техніці було настільки очевидним, а його наслідки настільки згубними, що, здавалося, варто покращити стан справ у цій сфері, дещо поліпшити управління народним господарством, зміцнити дисципліну, і швидкі темпи розвитку будуть забезпечені без глибоких змін в економічному й політичному житті, у межах існуючої соціально-економічної системи. Адже науково-технічна революція — і це вагомо підтверджував досвід розвинутих капіталістичних країн — давала можливість значно підвищити продуктивність праці за порівняно короткий час.В основу стратегічного курсу нового керівництва було покладено «прискорення» соціально-економічного розвитку.Термін «перебудова» у доповіді М. Горбачова на пленумі означав лише поліпшення управління господарським механізмом, тобто використовувався у досить обмеженому, вузькому розумінні. Але поступово саме цей термін став наповнюватися новим змістом, означаючи оновлення, модернізацію всіх сфер життя, «очищення» соціалізму від негативних нашарувань минулого, надання йому гуманного, привабливого для народу вигляду.

10)Соціально-економічні та політичні передумови виникнення українського козацтва. Реєстрове козацтво Причин появи українського козацтва, зумовлені такими взаємопов’язаними факторами:
По-перше – це природне прагнення людей до особистої, господарської, духовної і політичної свободи, яку вони у Польсько-Литовській державі поступово втрачали. Щоб отримати цю свободу, найсміливіші, найпідприємливіші селяни іміщани Поділля, Волині, Київщини, а також Західного Поділля і Галичини втікали з давно обжитих земель спочатку у степи Південної Брацлавщини та Київщини, а згодом у безкраї простори Дикого Поля та за Дніпровські пороги. По-друге – на цих необжитих землях втікачі знаходили особисту волю, але разом з тим життя тут проходило на межісмертельного ризику, під постійною загрозою ворожого татаро-турецького нападу і знищення, тому вони постійно мали бути готовими до відсічі і боротьби з ворогом Джерелами, з яких формувалося козацтво, були місцеве населення півдня України і Подніпров´я, селяни і міщани, що втікали із Західної та Північної України від покріпачення та національно-релігійних утисків. Поряд з цим серед козацтва зустрічаються невеликі групи шляхти і навіть магнатів. Козаки об´єднувалися у громади і всі важливі питання обговорювали та розв´язували на радах. Тут же обирали отаманів. Кожний козак мав право брати участь у радах, користуватися землею, ловити рибу, полювати на звіра. Польсько-литовська адміністрація їх майже не контролювала.Однак уже на початку XVI ст. в середовищі козацтва поступово з’являються бідні й заможні. Козацька біднота (голота) добувала собі засоби до існування наймитуванням у заможних козаків та службою у найманих загонах при замках.У першій половині XVI ст. козацтво виробляло свою тактику боротьби з татарами і турками, завдаючи їм все дошкульніших ударів. Уже в середині XVI ст. боротьба з татарами стає основною їх діяльністю, і це рятувало український народ від повного винищення агресорами.Слід підкреслити велику заслугу українського козацтва у господарському освоєнні причорноморських степів, започаткуванні прогресивного процесу розвитку його виробничих сил. Вони творили новий тип сільськогосподарського виробництва — фермерське господарство. Козацтво поступово перетворилося на важливий фактор боротьби проти соціального і національного гноблення українського народу.Реєстро́ві козаки́ — частина українського козацтва, прийнята на військову службу польсько-литовською владою і записана в окремий список — реєстр, звідки й назва — реєстрові козаки. Реєстрові козаки були зобов'язані відбувати службу на Наддніпрянщині й посилати за наказом польського уряду загони на Дніпрові пороги. Намагання короля Стефана Баторія і його наступників контролювати через реєстр зростання українського козацтва виявилися марними. Ці козаки несли службу на найнебезпечнішому кордоні, через який татари нападали на українські землі. Цей особливий реєстр був створений з метою мати в разі татарських нападів завжди напоготові 2 000 козаків. Вони були на самозабезпеченні .Тільки під час військових походів отримували незначну платню. Як дарунок раз в рік отримували кожух і один дукат.

11. ПланиАнтантитаТроїстогосоюзущодоУкраїнивпершійсвітовійвійні….

Для України XX століття було найтрагічнішим за всю її історію. Перша світова війна 1914—1918 pp. Інаціональні революції, каталізатором яких стала Україна, відкрили у світовій історії новітню добу, що триває й нині. Вона була війною імперіалістичною, зумовленою глибокими суперечностями між двома протилежними блоками: Антантою (Англія, Франція, Росія, ін.) таТроїстимсоюзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Османськаімперія, Болгарія). Так, Росія прагнула загарбати Галичину й Буковину, знищити тут «українськийП'ємонт», заволодіти Стамбулом (Константинополем), узяти під одноосібний контроль протоки Босфорта Дарданелли і під звуки переможних сурм придушити революцію у власній країні. Австро-Угорщина мала схожу мету, зокрема хотіла захопити деякі території на Балканах і частину земель Правобережної України. Ситуація, в якій опинилася Україна, які деякі інші країни (зокремаПольща), була особливо тяжкою, оскільки на передодні війни українські землі перебували під владою двох ворожих одна одній імперій. Взагалі Україна, як окрема держава, у планах агресорів не згадувалась. Вона розглядалась, як невід'ємначастка Росії, але були присутні гасла: "Незалежність для України", щоб перетягнути великі маси на свій бік. Австро-Угорщина та Німеччина збільшили свій тиск на Балканськ ікраїни та Турцію. У 1911-1912 Італія захопилаТріполітанію та Кіренаїку уТуреччині. Австро-Угорщина намагалась не тільки назавжди зберегти своє господство на Галичині, ПівнічнійБуковині та Закарпатті, а й притязала на Волинь, та Подолля. Німеччина планувала створення протектората над усією іншою теріторією України, тобто над Східною Україною. В основі зближення Росії та Франції лежали політичні та стратегічні інтереси. Росія намагалась пере двинути кордони до Карпат, захищаючися гаслом об,єднання "братів-русинів", тобто українців Східної Галичини та Північної Буковини. Туреччина намагалась завоювати причорноморське узбережжя. Румунія намагалася захопити Бессарабію та частину Буковини. 1 серпня 1914 почалась І світова війна. Воєнні дії йшли переважно назахідно українських землях. Трагізм ситуації полягав у тому, що на прикарпатському фронті галичанам протистояли їхні етнічні побратими – наддніпрянськ іукраїнці та козаки кубанських полків. Спочатку наступал російські військаПівденно-західного фронту, які у серпні – вересні 1914 зайняли Східну Галичину та Північну Буковину. Розгорнулася одна з найбільших у І світовій війні Галицька битва.І щойно 3 вересня 1914 російські війська вступили до Львова, 2 – 3 вересня відбулась битва при містечку Рави-Руської. З 16 вересня 1914 до 22 березня 1915 втримувалася фортеця Перемишль. 25 вересня битва на Ужоцькому перевалі, жовтень – на Верецькому. Жовтень-листопад 1914 наступнаДрогобич, Стрій, Борислав.Допочаткувесни 1915 року російські війська вийшли на головні перевали Карпат, але далі не продвинулись, вони захопили Західну Галичину, Буковину, Північно-східнуСловаччину, Закарпаття. На окупованих територіях було створено генерал-губернаторство на чолі з графом Г. Бобринським, який провадив політику репресій та переслідування протиукраїнців.Війна призвела до великих людських втрат, зниження життєвого рівню, до господарчої кризи, ще більш загострила існуючі протиріччя, і на прикінці наштовхнул асуспільство до нової революції. Українці в ході цієї війни були розділені. Керівники українського руху, щоб не стати об'єктом додаткових репресій, мусили заявити про свою лояльність до імперій, під владою яких вони перебували.

12. Сталінська політика індустріалізації

Курс на індустріалізацію - з грудня 1925 р., XIV з’їзду ВКП(б).Індустріалізація - система заходів, спрямованих на прискорений розвиток промисловості з метою технічного переозброєння економіки й зміцнення оборони країни.Причини індустріалізації:необхідність технічного переозброєння економіки; створення військово-промислового комплексу з прицілом на здійснення в майбутньому світової революції; створення матеріально-технічної бази для економічної самостійності країни в умовах капіталістичного оточення та можливої економічної ізоляції; технічної підготовки до кооперування села (випуск тракторів, машин, сільськогосподарського інвентаря і т. п.); зміни соціально-класової структури населення в бік збільшення кількості пролетаріату (у країні селянство складало понад 80 %).До грудня 1925 р. була закладена певна база для початку індустріалізації: відновлена економіка приблизно до рівня 1913 р.; зміцнилося фінансове становище держави (завдяки стабільності й конвертованості червінця); з’явилися нагромадження й джерела подальшого фінансування індустріалізації .Труднощі:Країна могла розраховувати лише на внутрішні джерела фінансування індустріалізації. Брак кваліфікованих кадрів робітників та інженерів У результаті: XIV з’їзд ВКП(б) (грудень 1925 р.) проголосив курс на індустріалізацію.Особливості радянської індустріалізації:почалася з важкої, а не з легкої промисловості; мала більш високі темпи, ніж індустріалізація в Західній Европі; спиралася лише на внутрішні джерела; здійснювалася за планом.Етапи здійснення індустріалізації1926 р. - жовтень 1928 р.- початок й підготовка форсованої індустріалізації: різко виросли капіталовкладення (у 34 рази в порівнянні з 19241925 рр.); почалася реконструкція старих виробничих фондів; будівництво нових, в основному невеликих і середніх, підприємств; закладка нових електростанцій, включаючи Дніпрогес.Жовтень 19281932 рр. - перша п’ятирічка, що характеризувалася форсованим ривком розвитку важкої індустріїв ході якої в Україні було створено: сільськогосподарське машинобудування; енергетичну базу (Дніпрогес і десятки менш потужних електростанцій); розширена та обновлена металургійна база (побудовані заводи «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Криворіжсталь, ліквідовано безробіття. Для збільшення потреб індустрії стало не вистачати коштів, відтак було згорнуто НЕП і проведена масова колективізація1933-1937 рр. - друга п’ятирічка - подальше наростання індустріалізації.Побудовано нові підприємства - Харківський турбінний, Новокраматорський завод важкого машинобудування, азотний завод у Горлівці та ін. 1938-1941 рр. - третя п’ятирічка - спад виробництва, викликаний:репресіями міністрів, директорів, інженерів в результаті пошуків «шкідників»; страхом проявити ініціативу; відсутністю матеріальної зацікавленості при постійній експлуатації моральних стимулів.Підсумки індустріалізаціїКраїна з аграрної перетворилася в індустріально-аграрну, частково незалежну від Заходу Зміцнилася оборона країни. Відбулися структурні зміни в промисловості: більшу частку складала вже не легка й харчова галузі, а важка індустрія. Ліквідовано безробіття, але знизився життєвий рівень населення

13.Слов'янські племена на території Київської Русі.

На початку І тис. н.е. на історичну арену впевнено виходять слов´яни, які мали автохтонний характер і були однією із найчисельніших груп індоєвропейської спільності. їхнього прабатьківщиною була територія між Дністром і Дніпром та Карпатами і Верхньою Віслою. На початку нашої ери слов´яни сформувалися як самостійна етнічна спільність. На «варварські» слов´янські племена поширювався вплив Римської імперії. В середині І тис. н.е. слов´яни розділилися на східних, західних і південних. В цей же час імовірно починається формування праукраїнських слов´янських племен з територією на лівому і правому середньому Подніпров´ї, Наддністрянщині та правобережжі Вісли.Згадки про слов´ян зустрічаються у письмових джерелах лише з початку І тис. н.е., коли вони виступали на історичній арені Європи як уже сформована політична сила. їх характеризують візантійські автори Йордан, Маврикій, Стратег. Вони відзначали, що слов´яни — венеди жили на схід від Вісли.Найдавнішою археологічною культурою, яка пов´язується зі східнослов’янськими племенами, є зарубинецька, що належить до І ст. до н.е. У формуванні слов´янських племен брало також участь населення черняхівської культури — III-V ст. н.е. Вона сформувалася на основі місцевих культур: ранньослов´янської, гето-дакійської, скіфо-сарматської культури готів. Тут мав місце і великий вплив провінційно-римської культури, В етногенетичних процесах частково брали участь носії східних груп пшеворської культури.У III ст. н.е. слов´яни беруть участь у готських війнах проти Римської імперії. Готи, слов´яни та інші племена воювали проти Риму разом, єдиною коаліцією .Тимчасове воєнно-політичне об’єднання під керівництвом готів у візантійських авторів дістало назву держави Гєрманаріха. Але чітких відомостей про державний, соціально-політичний лад цієї держави немає.У 373-375 pp. орди гунів пройшли жорстоким смерчем степами Східної Європи, ослабивши і відкинувши на південь готів. Однак навала проминула лісостепові райони, де продовжували розвиватися і зміцнюватися слов´янські племена. Тепер слов´яни починають війни проти готів, щоб здобути незалежність, і створюють своє військово-політичне об´єднання. У другій половині І тис. н.е. економіка східних слов´ян досягла значного розвитку. Основними галузями господарства були землеробство і скотарство. Поряд із цим певну роль відігравали мисливство, рибальство, бортництво. Зростає технічний рівень знарядь праці. Уже в першій половині і тис. н.е. східні слов´яни користуються залізними наральниками, а в другій — все ширше розповсюджують залізні плуги та інші сільськогосподарські знаряддя, що значно підвищувало продуктивність праці. Урожай збирали серпами, косами, зерно мололи на жорнах. Вирощувалися пшениця, жито, просо та інші зернові. Розвивалися різні види ремесел: ливарне, залізообробне, гончарне. Удосконалювалися житла, поселення, які мали укріплення-городища (гради) з високими земляними валами та глибокими ровами. Серед значної кількості городищ виділялися великі, що відігравали роль політичних, торгово-економічних, духовних центрів: у полян — Київ, Вишгород, у сіверян — Чернігів, Новгород-Сіверський, Любеч та ін. Енергійно розвивалася внутрішня і зовнішня торгівля. У VIII-IX ст. переважно на основі племінних союзів поступово формуються нові територіальні об´єднання — князівства, центрами яких були міста Київ, Чернігів та ін.

14.ІІ Універсал Центральної Ради.

Стан справ в Україні, зокрема проголошення Першого Універсалу, занепокоїв російські офіційні кола у Петрограді 11 липня 1917 р. до Києва прибула делегація Тимчасового уряду на чолі з О. Керенським. Вона провела переговори з українськими представниками — М. Грушевським, В. Винниченком і С. Петлюрою. У результаті було досягнуто порозуміння між Центральною Радою і Тимчасовим урядом. Міністри Тимчасового уряду визнали право України на автономію та погодилися, щоб Центральна Рада і Генеральний секретаріат стали крайовими органами влади в Україні. Центральна Рада у свою чергу визнавала майбутні Всеросійські установчі збори і до їх скликання зобов'язувалася не здійснювати жодних таємних заходів щодо встановлення автономії України.Під час переговорів було вирішено проблему представництва в Центральній Раді національних меншин. Неукраїнським партіям та організаціям надали ЗО % місць. Передбачалось обрати новий склад Генерального секретаріату, до якого також увійшли б представники національних меншин.Таким чином, відступивши від своєї непримиренної позиції щодо України, Тимчасовий уряд після тривалих переговорів з представниками Центральної Ради наважився на угоду. Але під тиском Тимчасового уряду від проголошених у Першому Універсалі принципів відступила і сама Центральна Рада. У Другому Універсалі, схваленому 16 липня 1917 р., вона заявила про визнання Всеросійських установчих зборів, які мали встановити автономію України, і відсутність наміру відокремлюватися відРосії. Отже, тези про волю України і про те, що український народ сам творитиме своє життя, проголошені в Першому Універсалі, у Другому були фактично заперечені. Цей політичний компроміс послабив авторитет Центральної Ради, посіяв у свідомості широких мас недовіру до неї.Продовжуючи державотворчу діяльність, Центральна Рада на підставі домовленостей з міністрами Тимчасового уряду уклала "Статут Вищого Управління України". Однак новий Кабінет міністрів Росії не затвердив його. Замість Статуту, який українці вважали рівнозначним конституції, було отримано Інструкцію Тимчасового уряду, в якій права автономії України значно обмежувалися. До компетенції Генерального секретаріату, який було названо органом не Центральної Ради, а Тимчасового уряду, не належали військові справи, транспорт, міжнародні зв'язки, продовольчі справи, пошта й телеграф, призначення урядовців. Його влада поширювалася лише на 5 із 9 українських губерній: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і частково Чернігівську.Тим часом ситуація в Україні з кожним днем погіршувалася. Розхитане війною економічне життя занепадало. Продовольчих запасів було мало. Податків ніхто не платив. Суд, поліція не функціонували. З фронту масово втікали солдати, посилюючи безлад у країні. А Центральна Рада та Генеральний секретаріат замість того, щоб вирішувати назрілі проблеми, надалі залишалися під впливом Тимчасового уряду.

15. Культура України в роки Другої світової війни.

Внаслідок окупації України її урядові, культурні і наукові установи були евакуйовані і функціонували на території інших республік. Було евакуйовано понад 70 українських вузів. Реалізації оборонних програм була присвячена діяльність Академії наук УРСР. Спеціалісти фізико-технічного інституту розробляли прилади для військової авіації, радіолокації, пеленгації. Інститут електрозварювання, очолюваний Є. Патоном, розробив метод автоматичного дугового зварювання під флюсом корпусів танків Т-34, що поліпшило їх міцність і якість. Українські вчені розробили нові ефективні методи лікування поранених. Інститут клінічної фізіології на чолі з академіком Богомольцем створив багато нових препаратів. У Харківському інституті переливання крові були організовані пункти заготовки і консервування крові для передачі шпиталям. Інститути історії, економіки, археології, мовознавства і літератури були об'єднані в Інститут суспільних наук. Історики видали роботу "Боротьба українського народу з німецькими загарбниками", серію брошур про народних героїв України, авторами яких були М. Петровський, К. Гуслистий та ін. Ці видання мали важливе значення для ідеологічної боротьби з ворогом. В евакуації виходили українські газети, насамперед партійних органів: "Комуніст", "Радянська Україна", "Література і мистецтво". Твори патріотичної тематики друкувалися в журналах "Українська література", "Україна" та ін. Події війни відображались у творах українських літераторів, до яких належить "Творча сила народу" П. Тичини, "Народ безсмертний" М. Рильського, "Клятва" М. Бажана, "Україна в огні" О. Довженка. Із України було евакуйовано понад 50 театрів, які продовжували свою діяльність у незвичних, непридатних умовах. Основна увага приділялась виступам у військових частинах та шпиталях.Великого значення в роки війни набула кінодокументалістика. Спеціальні групи кінооператорів готували бойові кінозбірки про воєнні події. Велике значення мали документальні фільми О. Довженка "Битва за нашу Радянську Україну" (1943), "Перемога на Правобережній Україні" (1945). Українські кіностудії, евакуйовані до Середньої Азії, випускали патріотичні фільми. 1943 р. режисер Марк Донський поставив фільм "Райдуга", що здобув "Оскар". Війна відображалась і в образотворчому мистецтві. Темою робіт українських художників став захист Вітчизни. Особливо сильне враження справляли плакати "В бій, слов'яни" і оригінальна серія "Гнів Шевченка – зброя перемоги" В. Касьяна, плакати І. Литвинського та інших художників. Плідно працювали у роки війни українські скульптори. Так К. Діденко створив серію скульптурних портретів командирів партизанського руху С. Ковпака О. Федорова, С. Руднєва. В іншому руслі розвивались культурні процеси на тимчасово окупованій території України. Німецькі окупанти, заграваючи з українським населенням, відновили діяльність УАПЦ, однак жорстко її контролювали. В умовах окупації німці завдали непоправної шкоди культурному надбанню українського народу, знищуючи та вивозячи у Німеччину пам'ятки української культури. Деякі діячі культури України стали співучасниками військових злочинів, здійснених німцями в Україні. Так, відомий український історик А. Оглобін, що обіймав посаду київського бургомістра, керував складанням списків київських євреїв, що підлягали розстрілу. До цих списків потрапили близько 34 тис. осіб. Саме він. підказав німцям, що доцільніше проводити масові розстріли в Бабиному Яру, а не в Голосіївському лісі, як планувалось. Він же перекладав на українську мову наказ "Всім жидам Києва", де говорилось про явку євреїв 29 вересня 1941 р.

16.Андрусівське перемир'я 1667 р. "Вічний мир" та його наслідки для України Андрусівське сепаратне перемир’я 1667 (Андрусівський сепаратний договір, Андрусівський мир) — угода між Московським царством і Річчю Посполитою за спиноюУкраїни про припинення війни, підписана 30 січня 1667 року в селі Андрусове під Смоленськом терміном на 13,5 років. Угода стала завершенням російсько-польської війни 1654—1667 років. До миру з росіянами поляків змусив рокош (заколот) Єжи Себастьяна Любомирського, що охопив значну територію Речі Посполитої. Андрусівський сепаратний договір визначив місце Московії, Польщі та України в системі міжнародних відносин 60—70-х рр. 17 ст. Темно зеленим позначені території, що відійшли Москві за Андрусівським миром. За умовами сепаратного договору:-припинялась польсько-московська війна 1654—1667 років; -встановлювалося перемир’я на 13,5 років; -під владою Московської держави залишалась Лівобережна Україна, Сіверська земля з Черніговом і Стародубом, а такожСмоленськ; -в складі Речі Посполитої залишалися Правобережна Україна (крім Києва) і Білорусь з Вітебськом, Полоцьком і Двінськом; -Київ з околицями на два роки передавався Московії, проте в умові був ряд застережень, які давали можливість залишити Київ за Росією назавжди;-Запорозька Січ мала перебувати під спільною владою обох держав; -царський уряд зобов’язувався виплатити Польщі як компенсацію за втрачені шляхтою землі на Лівобережній Україні 1 млн польських злотих (близько 200 тисяч рублів).-Річ Посполита і Московія зобов’язувались у випадку татарських набігів на Україну разом виступити проти кримського хана та Османської імперії, що викликало з її боку ворожу реакцію, підсилена підтримкою Франції, Англії, Голландії та Австрії. Вічний мир (Мир Гжимултовського, Трактат про вічний мир) — мирний договір між Річчю Посполитою і Московською державою, підписаний 6 травня 1686 р. у Москві. В переговорах, які тривали сім тижнів, з польської сторони брали участь послиКшиштоф Гжимултовський і Марціан Огінський, з московської — канцлер і начальник Посольського приказу князь Василій Голіцин. Текст договору складався з преамбули і 33 статей^[1]. Договір було укладено на основі Андрусівського перемир'я(1667). Оскільки турецькі набіги загрожували не тільки Україні і Росії, а й іншим державам Європи, європейські держави: Австрія,Польща та Венеція — створили «Священну лігу», війська якої під Віднем розгромили велику турецько-татарську армію. Внаслідок цієї перемоги Польща відновила свою владу над більшою частиною Правобережної України і стала шукати шляхи до укладення з Росією тривалого миру замість тимчасового Андрусівського миру. Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом та Смоленськ. Річ Посполита отримувала 146 тис. крб. компенсації за відмову від претензій на КиївПівнічна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі. Південна Київщина й Брацлавщина від містечка Стайок по річці Тясмин, де лежали міста Ржищів, Трахтемирів, Канів, Черкаси, Чигирин та інші, дуже спустошена турецько-татарськими і польсько-шляхетськими нападами, мала стати «пусткою», нейтральною територією між Московією і Річчю Посполитою. Польський уряд обіцяв надати православним свободу віросповідання, а російський уряд обіцяв їх захищати. Поділля залишалося під владою Туреччини (в 1699 було приєднано до Польщі).Московське царство анулювало попередні договори з Туреччиною та Кримським ханством і вступило до антитурецької Священної ліги, а також зобов'язувалось організувати воєнний похід проти Кримського ханства (Кримські походи 1687 і 1689). Хоча умови Вічного миру набували чинності відразу після підписання договору, польський сейм ратифікував його тільки в 1710. Вічний мир остаточно затвердив насильницький поділ українських земель між двома державами, що значно ускладнювало і послаблювало національно-визвольний рух в Україні.

17. Столипінська аграрна реформа і Україна.

Попри всі недоліки реформа 1861 р. була значною історичною подією і внесла радикальні зміни в розвиток економіки країни. З кінця 70-х років в Україні починається швидкий розвиток гірничодобувної, металургійної промисловості. її центрами стали Донбас, Східна та Південна Україна. Царизм створив сприятливі умови для інвестування іноземного капіталу. Металургійна промисловість обслуговувала не лише потреби України в металі, а й значною мірою забезпечувала всеросійський ринок, давала багато продукції на експорт. Швидко зростає важке машинобудування, створюються заводи по виробництву паровозів у Луганську і Харкові, суднобудівні верфі у Миколаєві, великі підприємства з виробництва залізничних рейок та ін. Головними центрами важкої промисловості стали Донбас, Харків, Катеринослав, Київ, Одеса та деякі інші. Швидко зростала легка промисловість, перш за все ті галузі, які здійснювали переробку сільськогосподарської сировини: виробництво цукру, олії, спирту, тютюну та ін. Спиртова промисловість посідала перше місце. На промисловий розвиток позитивний вплив мало залізничне будівництво. Залізнична мережа зв´язувала міста з центром Росії, з портами Чорного моря. Модернізація нав´язувалася «зверху»: режисером цього процесу виступали правлячі кола царської Росії.Основною масою українців були селяни. Основною галуззю сільськогосподарського виробництва залишається землеробство. Швидко зростала внутрішня та зовнішня торгівля.. Особливістю торгових взаємозв´язків української економіки була її орієнтація як на російський ринок, так і на європейський та близькосхідні країни через чорноморські порти. Після революції царизм, поряд з репресіями проти селянства, розгорнув реформування соціальних відносин на селі. Прем´єр П. Столипін, намагаючись зберегти царизм і поміщицьке землеволодіння, запропонував ряд законопроектів, затверджених Державною думою та царем. Згідно із законами, селяни звільнялися від опіки общин, мали право виходу на хутори, отримували дешевий кредит. Але для українських селян найважливішою частиною реформ Столипіна була державна підтримка їх переселення до Сибіру та Далекого Сходу. Найбідніша частина їх, намагаючись отримати значні земельні наділи в малонаселених просторах східних регіонів імперії, великими масами переїздили туди, зазнаючи великих труднощів. Царська бюрократія бездушно поставилася до переїзду величезних мас селян, залишивши їх на новому місці напризволяще. Багато селян загинуло, багато, розорившись і у всьому зневірившись, поверталася назад у свої села, де у них не залишилось ніякого майна і де вони були зайвими. Це призвело до подальшого загострення соціальної ситуації. Напередодні Першої світової війни українське селянство, більш ніж наполовину бідняцьке та безземельне, було в морально-політичному плані готове до нових революційних боїв. Ускладнювалася також соціальна структура міста. Внаслідок бурхливого розвитку промисловості швидко зростали робітничий клас та буржуазія, соціальна група купців та дрібних торговців і зменшувалася роль ремісництва.

18. Радянсько-німецькі договори 1939 р. і західноукраїнські землі:Напередодні Другої світової війни українська територія була поділена між чотирма державами. Більша її частина під назвою УРСР була союзною республікою у складі Радянського Союзу. Східна Галичина, Західна Волинь, Закерзоння (Лемківщина, Підляшшя, Холмщина) - у складі Польщі, Закарпаття - у складі Чехословаччини (з березня 1939 р. окуповане Угорщиною), Північна Буковина, Хотинщина (Північна Бессарабія) та Південна Бессарабія (придунайські землі) входили до складу Румунії.З березня 1939 р. у Москві відбувалися переговори з представниками Англії й Франції про створення системи колективної безпеки у Європі проти країни-агресора - Німеччини. 23 серпня 1939 р. до Москви прибув з над звичайними повноваженнями міністр закордонних справ Німеччини Й. фон Ріббентроп. В той же день було підписано, а наступного дня опубліковано радянсько-німецький пакт про ненапад («пакт Ріббентропа-Молотова»). З німецької сторони його підписав Ріббентроп, з радянської - В. Молотов. До договору додавався секретний таємний протокол, за яким розмежовувалися сфери територіальних інтересів обох держав у Східній ЄвропіЧерез 7 днів після підписання пакту 1 вересня 1939 р. Гітлер напав на Польщу. Розпочалася Друга світова війнаРадянсько-німецький договір й позитивні наслідки - було започатковано реальне возз'єднання українських земель, щоправда, не в складі незалежної держави, а у складі радянської імперії.Гітлер нетерпляче очікував, коли Радянський Союз почне реалізовувати таємний протокол пакту. 9 вересня Москва повідомила його, що готується до вступу в Польщу. Але спливали дні, а Сталін все зволікав, чекаючи, доки президент Польщі І. Мос-цицький і члени польського уряду залишать державу, аби не виглядати в очах світової громадськості таким самим агресором, як його німецький колега. Лише отримавши інформацію (як з'ясувалося, дещо передчасну) про від'їзд польського керівництва до Румунії, радянський уряд вранці 17 вересня вручив польському послу ноту, в якій повідомлялося, що Червоній армії наказано перетнути державний кордон і взяти під захист життя та майно «братів по крові» - населення західноукраїнських та західно-білоруських земель. Воно, мовляв, опинилося у небезпеці внаслідок «розпаду Польської держави».28 вересня 1939 р. Ріббентроп вдруге відвідав Москву - між СРСР та Німеччиною було укладено «Договір про дружбу і державний кордон» і два таємні протоколи до нього, що закріпили теріторіаль-ний розподіл Польщі. За цим договором, радянський кордон було відсунуто на схід, до Бугу, Відмовившись від загарбання корінних польських територій, Москва прагнула відвести від себе звинувачення в агресії. Радянське керівництво претендувало тепер лише на західноукраїнські та західнобілоруські землі. В обмін на це Сталін домігся переведення до радянської сфери впливу Литви.Верховна Рада СРСР 1 листопада 1939 р. прийняла Закон про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з УРСР. 14 листопада 1939 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Закон про прийняття Західної України до складу УРСР. На приєднаних територіях було створено 6 областей - Львівську, Станіславську (нині Івано-Франківська), Волинську, Тернопільську, Рівненську, Дрогобицьку (1959 р. приєднана до Львівської).

19. Історичне значення Київської Русі.

Значення Київської Русі у вітчизняній історії важко переоцінити. В цей час склалася давньоруська народність, яка об’єднала східнослов’янські племена в новому, більш високому етнічному утворенні. Створення Давньоруської держави — єдиної держави східних слов’ян — мало велике значення для їх подальшого державно-правового розвитку. Велику історичну роль відіграла Київська Русь і для більш ніж двадцяти неслов’янських народів Прибалтики, Півночі, Поволжя, Північного Кавказу, Причорномор’я, які робили в межах Давньоруської держави перші кроки в суспільно-політичному розвитку.Завершення в Подніпров’ї державотворчих процесів позитивно позначилося на етнічному розвиткові східнослов’янських племен, що поступово об’єднувалися в єдину народність. В її основі лежали спільна територія, єдина мова, споріднена культура, відносно тісні внутрішні економічні зв’язки. Упродовж усього періоду існування Давньоруської держави руська етнічна спільність розвивалася шляхом консолідації, хоч і зберігала при цьому етнографічні регіональні особливості.

Традиції Київської Русі виявилися настільки укоріненими й міцними, що дійшли до наших днів, здобувши нове життя в матеріальній і духовній культурі українців, росіян і білорусів. Три східнослов’янських народи є нащадками народу Київської Русі, а це означає, що вона продовжує жити в наших тілах, серцях і душах.За своєю класовою сутністю Давньоруська держава була феодальною, а за формою — це відносно єдина держава, на чолі якої стояв монарх — великий київський князь. Найдавнішою системою управління в Київській Русі була десятирічна система управління, що сформувалася в міру розвитку військової демократії і виросла із дружинної організації. Зміцнення феодалізму на Русі призвело до появи нової системи управління — двірсько-вотчинної.Сформований у Київській Русі державний апарат, його центральні та місцеві органи, військові сили становили ефективну зброю зміцнення панування феодалів, придушення опору експлуатованих трудящих мас.Разом із формуванням і розвитком давньоруської держави складалося й розвивалося право Київської Русі. Найважливішою законодавчою пам’яткою є Руська Правда. В той же час вона становила одну із найважливіших пам’яток середньовічного права в цілому. Право Київської Русі створювалося на місцевому, вітчизняному ґрунті, в ньому відображалися відносини, притаманні Русі, закріплялися порядки, обумовлені природою феодального суспільства, що складалося. Право Київської Русі було правом привілей. У його нормах передбачалося привілейоване становище представників пануючого класу феодалів, неповноправність і безправність народних мас.Київська Русь була великою державою середньовіччя, що здійснила значний вплив на політичне життя як країн Західної Європи, так і сусідніх азіатських країн, а також країн, що мали велике значення в системі торгівлі поміж Європою та Азією. Вона стала щитом, що відгороджував країни Європи від навали кочових орд. Високий авторитет Київської Русі в середньовічному світі закріплений численними міжнародними договорами, тісними матримоніальними зв’язками великих київських князів з багатьма закордонними державами. Київська Русь — це велика могутня держава IX—XII ст., територія якої простягалася від Балтійського до Чорного моря, від Західного Бугу до Волги, — займає видатне місце у всесвітній історії.

20. Гетьманування П.Дорошенка. Причини поразки української національно- визвольної війни 1648-1676 рр. та ії історичне значення. Причинами поразки Української національної революції 1648-1676 рр. були: відсутність загальновизнаної суспільством національно-державницької ідеї та досвіду державного будівництва у національної еліти; незавершеність процесу консолідації суспільної еліти навколо української державної ідеї; переважання у свідомості соціальних верств і прошарків особистих групових, станових інтересів над національними і державними; ігнорування більшістю еліти ідеї створення спадкоємного гетьманства, утвердження республікансько-олігархічної форми правління; наявність принципових помилок, прорахунків, невиваженості у проведенні внутрішньої політики гетьманськими урядами; погіршення геополітичного становища держави та постійне втручання у внутрішні справи України Речі Посполитої, Російської держави, Кримського ханства та Османської імперії, які прагнули ліквідації самостійної Української держави.Не зважаючи на поразку, Українська Національна революція мала важливе значення в історії українського суспільства,оскільки:вперше державотворча ідея опанувала соціальними низами, які стали провідною силою у боротьбі за українську державність; Запорозька Січ, як політичне утворення, була зародком Української національної держави, продовженням національно-державницької традиції українського народу та політичною спадкоємицею України-Русі; сформувала нову політичну еліту, що захищала національні інтереси;зумовила закріплення за витвореною державою назви „Україна” й започаткувала зміну назви „руський народ” на „український народ”;республіканська форма правління, що передбачала участь широких мас у вирішенні життєво важливих питань, забезпечила політичну активність і мобільність Козацької держави; в організації політичної системи стихійно окреслився примітивний розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову, хоча концептуально і законодавчо оформленим не був; основною метою, засадничими принципами української політичної системи наприкінці 40-х-у 70-х рр. ставало підпорядкування всіх владних та соціальних ресурсів справі розбудови та суверенізації Української козацької держави, її утвердження в міжнародному та соціокультурному європейському просторі;істотно збагатилися форми і зміст національно-визвольних і соціальних змагань українців; упродовж тривалого часу після її завершення козаки, селяни й міщани мали змогу користуватися результатами соціально-економічних завоювань у роки революції; революція сприяла розвитку усної народної творчості, історичної науки (у формі літописання), художньої літератури тощо.Петро Дорошенко, обраний гетьманом 1665 р., був яскравим представником національно-патріотичних сил. Його діяльність розпочиналася в дуже несприятливій внутрішній і зовнішній ситуації. Українські землі були надзвичайно спустошеними. Зміцнивши свою владу на Правобережжі, П. Дорошенко стає на шлях обмеження впливу Польщі. Так, він відмовився впустити її залоги до Брацлава, Корсуня йМогилева-Подільського, зажадав, щоб жовніри залишили Білу Церкву, тощо. Намагаючись зміцнити внутрішні позиції гетьманату, П. Дорошенко здійснює кілька реформаторських кроків:− розпочинає систематичне скликання військових рад;− створює постійне наймане військо, так звані сердюцькі полки (з числа молдаван, сербів і частково місцевих жителів), щоб забезпечити незалежність від козацької старшини;− проводить на кордоні нову митну лінію, розпочинає випуск власної монети;− активно заселяє спустошені землі Правобережжя.У січні 1667 р. в селі Андрусові (біля Смоленська) між Польщею і Росією було укладено перемир’я на 13,5 року, яке ставило під загрозу стратегічні об’єднавчі плани гетьмана. Адже відповідно до його умов територія України поділилася на три частини: Лівобережжя закріплювалося за Росією, Правобережжя – за Польщею, а Запоріжжя мало бути під їх спільним управлінням.Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, він разом з військом переходить на лівий берег Дніпра і після вбивства козаками І. Брюховецького у червні 1668 р. проголошений гетьманом обох берегів Дніпра. Туреччина разом з П. Дорошенком розпочала війну з Польщею, яка закінчилась ганебним для Польщі Бучацьким миром (1672 р). У середині 1675 р. ситуація стає критичною, гетьмана покидають майже всі прибічники. Перебуваючи у безвихідному становищі, П. Дорошенко склав свої повноваження на користь І. Самойловича (вересень 1676 р.).

21.Соц.-економ. Перетворення в Укр. на основі НЕПу. НЕП – економічна політика більшовиків в Україні в 1921-1928 рр, що прийшла на зміну політиці «воєнного комунізму». Причини переходу до НЕПу: 1)глибока економ. криза, як наслідок громадянської війни та політики «воєнного комунізму»; 2)політична криза (селянські повстання, страйки робітників); 3)політична та економічна ізоляція більшовиків на міжнародній арені; 4)намагання утримати владу в будь-який спосіб; 5)склалася криза в більшовицькій партії. Ініціатор переходу до НЕПу – В.Ленін. НЕП передбачав часткове повернення до ринкових відносин, різних форм власності. Основні зміни в період НЕПу:1. У с/г: дозвіл на вільну торгівлю надлишками с/г продукції; -дозвіл на оренду землі і використання найманої праці. 2.У галузі торгівлі і фінансів: - у великих містах відкрилися торговельні біржі; -відмова від розподілу продукції за картками; - проведено грошову реформу. Особливості впровадження НЕПу в Україні :НЕП в Україні був запроваджений пізніше, ніж в Росії; широка підримка укр.. населенням заходів НЕПу; висока ставка продпродукту.

22.Березневі статті: умови і правове значення. 21 березня 1654р. були затверджені «Статті Богдана Хмельницького» або «Березневі статті». 1)Визнавалося верховенства московського царя над Україною; 2)Козаки зберігали всі права та вольності; 3)Генеральна і полкова старшина отримувала платню; 4)Україна мала право на зовнішні відносини, окрім Польщі та Туреччини; 5)Податки мали збирати укр.. чиновники; 6)У містах зберігалося самоуправління; 7) Московський уряд зобов’язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654р; 8)Підтверджувалося право київського митрополита і всього духовенства, визнавалася самостійність укр. православної церкви; 9)передбачалися спільні воєнні дії Укр. і Московщини. «Березневі статті» змінили політичну ситуацію в Східній Європі. Укр. сприймала їх як тимчасове явище,а Москва як перший крок до цілковитого обєднання.

23.ІІІ Універсал Центральної Ради. Проголошення УНР.

Жовтневе більшовицьке повстання та падіння Тимчасового уряду, з одного боку, радикально вирішували частину проблем та конфліктів, з іншого — породили нові. Намагаючись втримати ситуацію під контролем, Центральна Рада вже в день петроградського перевороту ініціює утворення в Києві «Крайового комітету охорони революції в Україні», до складу якого входили представники різних політичних та громадських організацій, серед них більшовики — Г. П’ятаков, Й. Крейсберг, В. Затонський. 7 листопада 1917 р. вона ухвалює III Універсал, у якому проголошувалося утворення Української Народної Республіки (УНР) у межах дев’яти українських-губерній. Цей документ накреслював широку програму дій: скасування поміщицького землеволодіння; запровадження 8-годинного робочого дня; встановлення державного контролю над виробництвом; надання національним меншинам «національно-персональної автономії»; забезпечення українському народові демократичних прав і свобод; скасування смертної кари, амністію політв’язням; скликання 9 січня 1918 р. Українських Установчих зборів. На жаль, Універсал мав суттєву суперечність — широко окресливши Україну як незалежну державу, він все ж залишив федеративний зв’язок із Росією, що як держава вже не існувала. У цей час на перебіг подій в Україні дедалі більше впливають нові, головним чином, зовнішньополітичні чинники: зміцнення більшовицької влади в Росії, її бажання втримати під своїм контролем українські землі; фактичний розвал та деморалізація російської армії, її перетворення на носія насильства, анархії та безладу у краї; ускладнення становища на фронтах Першої світової війни, посилення впливу німецького фактора на українські землі. Своєрідним каталізатором подій наприкінці 1917 р. став Маніфест РНК до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради, який надійшов до Києва радіотелеграфом 3 грудня. У цьому документі, підписаному В. Леніним та народним комісаром закордонних справ Л. Троцьким, з одного боку, визнавалася УНР, а з іншого — робилися грубі втручання у її внутрішні справи. Ультиматум Раднаркому містив чотири вимоги до Центральної Ради: відмовитися від дезорганізації фронту (йдеться про утворення Українського фронту), не пропускати через Україну козачі формування з фронту на Дон, пропустити більшовицькі війська на Південний фронт, припинити роззброєння радянських полків і червоноармійців.

24. Труднощі відбудови народного господарства після Другої світової війни.

Розпочинаючи відбудову народного господарства з важкої промисловості, правлячі кола СРСР керувалися політичними мотивами: створити такий військово-промисловий комплекс, який би не тільки служив гарантом оборони країни, але й базою перемоги світового соціалізму над капіталізмом. У СРСР ігнорувався світовий досвід виходу з кризи, яким скористалися країни Західної Європи. Відбудову економіки вони здійснювали у такій послідовності: стабілізація національної валюти, відбудова інфраструктури, розвиток сільського господарства, харчової і легкої промисловості, реконструкція і технічне переозброєння промисловості на базі прогресивних технологій і науки. У 1945—1947 рр. Україна одержала устаткування десятків заводів, демонтованих у радянській зоні окупації Німеччини. Почало прибувати й устаткування деяких підприємств, евакуйованих свого часу з України. До кінця 1945 р. було відновлено близько третини довоєнного індустріального потенціалу УРСР, який у перший повоєнний рік в основному було переведено на мирні рейки.Командна економіка могла розвиватися майже виключно за рахунок додаткового залучення робочої сили, а демобілізація затягувалась. Тому на початковому етапі відбудови широко використовувалася примусова праця як полонених (німців, японців тощо), так і радянських людей (шляхом трудових мобілізацій, у тому числі через оргнабір сільських трудівників, особливо молоді, на північ, до ФЗУ тощо).Наприкінці 40-х років становище з робочою силою полегшилося завдяки демобілізації 2,2 млн. колишніх воїнів і у 1950 році чисельність робітників і службовців досягла 6,9 млн. чоловік, тобто на 724 тис. більше, ніж у 1940 р.Статистика свідчить, що четверта п’ятирічка (1946—1950 рр.) була виконана достроково, а промислове виробництво в УРСР . Показова в цьому плані грошова реформа 1947 р., яка була однією з ланок у комплексі заходів по відбудові народного господарства та зміцненню фінансово-кредитної системи. Вона була викликана масштабною інфляцією, ножицями між високими планами та низькою зарплатою, наявністю в обігу великої і обезціненої грошової маси.Реформа була конфісаційною, мала не лише фінансово-економічне, але й політичне призначення. Особливо негативно вона позначилася на життєвому рівні колгоспного селянства, яке одержувало на свої трудодні мізерну зарплату. Вона була розрахована на підтягування карбованця до долара, курс якого за роки війни значно виріс, на стабілізацію валюти. Разом з грошовою реформою було відмінено карткову систему на продукти харчування. Одночасно було підвищено ціни на продукти. Голод 1946—1947 рр. мав об’єктивні і суб’єктивні причини. До об’єктивних можна віднести: несприятливі кліматичні умови, зокрема посуха 1946 р., викликані війною скорочення посівних площ, ослаблення матеріальної бази колгоспів, нестача робочої сили і кадрів.Однак основні причини породжені недооцінкою уваги до сільського господарства; низькою ефективністю колгоспно-радгоспної системи; надмірно високими і нереальними планами хлібозаготівель; досить великим обсягом експорту хліба і продуктів тваринництва за кордон.

25.Особливості статусу Запорозької Січі.Землі Запорізької Січі займали майже всю територію нинішньої Кіровоградщини, всю Дніпропетровщину, на Миколаївщині лівий берег Бугу, частину Херсонської, Запорізької, Донецької і Харківської областей. Запорізька Січ мала більшість ознак державності: територію, населення та верховну владу. Запорозька Січ була суто військовим табором. Тут були лише козаки, а жінок і дітей туди не пускали. Козаки підпорядковувалися лише своїй старшині, яку самі зі свого середовища і обирали. На Січі існували дві ради (два кола): одна велика, в якій всі козаки мали право брати участь; і мала — за участю лише старшин. Вищою владою на Січі вважалася загальна Велика рада. Запорозька Січ мала свою територію, яка поступово збільшувалася, а пізніше адміністративно поділилася на так звані паланки (райони). На розгляд Ради кошовий виносив всі важливі питання життя козацького товариства. Доступ на Січ мав кожний, хто хотів поселитися тут. Однак до Коша приймали індивідуально, і молоді хлопці проходили випробування як джури (помічники-слуги) у досвідчених воїнів. Хто не підходив до військової діяльності, того відсилали з Січі. Всі козаки, рядові чи обрані на посади старшин, вважалися рівними (мали однакові права). Жили козаки в куренях, зроблених із хмизу і обмазаних глиною, вкритих від дощу очеретом чи кінськими шкурами. Тими, хто жив у куренях, управляли курінні отамани. Запорозька Січ мала демократичний устрій, про що свідчать козацьке самоврядування, право кожного брати участь у військових радах, виборах старшин, а також володіти землями. Січ мала власний флот, що складався з великих парусних човнів — чайок. Цей невеликий корабель (20 м завдовжки) мав швидкість до 15 км на годину і був озброєний трьома-шістьма гарматами. Бойовий екіпаж складався з 50-70 козаків, озброєних рушницями та мушкетами. Зміцнення козацтва, його походи на татар і турок продовжувалися, незважаючи на суворі заборони та розпорядження уряду. Водночас Польща вела війну з Московським царством, і їй потрібні були прикордонні частини козацьких військ, які б захищали кордони від татар та турок. Тому в 1578 р. уряд включив до реєстрового війська 500 чоловік, у 1583 — 600, у 1590 — 1000. Виділенню козацтва в окремий суспільний стан сприяла і соціально-економічна ситуація, коли польське магнатство і шляхта за