ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Центральні психологічні новоутворення немовлячого віку

Щодо пізнавального розвитку немовлят, то тут передусім варто розглянути особливості розвитку сприймання. Зорові зосередження, які з’являються у фазі новонародженого, удосконалюються, і до 3 місяців їх тривалість досягає 7-8 хв. На другому місяці життя у дитини з’являється здатність розрізняти прості кольори, відділяти людей від оточуючих предметів, що призводить до появи комплексу пожвавлення. Після 3-4 місяців дитина здатна впізнавати обличчя і голос матері в будь-який час. Дитина реагує на колір, розвивається сприймання форми і величини предметів, а також після 8 місяців діти починають боятися і уникати висоти, що свідчить про розвиток просторового сприймання. Вважають, що немовля в цей період має цілісну картину світу. Сенсорні процеси, які включені в обслуговування практичних дій по маніпулюванню предметами, здобувають характер орієнтовно дослідницьких перцептивних дій. У однорічних немовлят виражений пізнавальний інтерес до оточуючого світу і розвивається пізнавальна активність. Вони виділяють предмети, починається їх активний пошук, формується асоціативна пам’ять. Перше півріччя дитина здатна впізнавати предмети, а в другому півріччі вона може відтворювати образ предмета по пам’яті. В кінці першого року життя з’являються ознаки наявності мислення у формі сенсомоторного інтелекту. Виникає тісний зв’язок між сприйманням і дією.

У немовлят переважають безпосередньо емоційні контакти, які виражають широкий спектр їх переживань. Діти розглядають один одного, доторкаються, поводять себе з ровесником як з цікавою іграшкою. Вони не узгоджують свої бажання, не враховують стани один одного. Спільні дії швидко розпадаються. Закладаються лише передумови для повноцінного спілкування.

Впродовж першого року життя у дитини розвивається фонематичний бік мовлення. Здійснюється перехід від голосних реакцій до словосполучень, а від них до словоутворень. Зокрема, спостерігається така послідовність: 2-й місяць – дитина слухає звуки, виникає спонтанна вокалізація; 3-й місяць – дитина впізнає голос, використовує звуки у “розмові” з дорослим, з’являється гуління; 7-8 й місяць – виникає реакція на слово, лепет, вокалізація при маніпуляціях, формується інтонаційне та фонематичне поле мозку, розуміння мовної ситуації, окремих слів; 10-12 й місяць – встановлюється зв’язок між назвою предмета і самим предметом, з’являються перші склади. У цей період розвиток мовлення здійснюється через включення дитини у спілкування з дорослим. Спочатку виникає увага до його мовлення, а потім дитина наслідує дорослого.

Виділяються такі етапи розвитку дитячої особистості: 1-й етап (0-1р.): Новонароджена дитина діє під впливом лише біологічних потреб, але потім її діяльність визначається сприйманням тих предметів і людей, в яких втілені ці потреби. Уже в періоді немовлят встановлюється позиція дитини “Я в суспільстві”, що призводить до розуміння наявності інших і є кроком до становлення особистості. Немовлята потребують взаємин з дорослими. Ця потреба задовольняється в інтимно-особистісному спілкуванні.

Цікавий підхід до проблеми розвитку „Я” дитини перших років життя пропонує Карел Блага. Він вважає, що на певних етапах розвитку зароджуються окремі структурні компоненти “Я”, які інтенсивно розвиваються впродовж всіх періодів, зокрема: — Між 6-7 місяцем з’являється структурний компонент “Я – є”: усвідомлення власного тіла, відчуття своєї фізичної окремості від матері; дитина відчуває себе гордим ініціатором власних моторних дій.

К.Обуховський стверджує, що у немовлят виникає потреба в емоційному контакті як орієнтування в емоційному стані інших людей. Перша симпатія до дорослого виникає на основі задоволення від ситуативно-особистісного спілкування з ним. Потім у дитини виникає синтонія як здатність відкликатися на емоційний стан іншої людини. Уже в другому півріччі відбуваються зміни емоційних проявів, які проявляються у вибірковому і неоднозначному реагуванні дитини на емоційний настрій людей, з якими вона взаємодіє. Емоційні взаємини з дорослими стають більш диференційованими і стійкими, хоча й зберігають ситуативний характер. Умовою розвитку симпатії є активність дорослого в спільній діяльності.

Друга фаза розвитку немовляти. З виникненням у дитини здатності зосереджувати увагу на об'єктах зовнішнього світу, появою вибіркової емоційної спрямованості на людей і перших засобів спілкування з ними завершується фаза новонародженості. Здійснюючись у процесі взаємодії з дорослими, психічний розвиток немовляти набуває суто людського характеру. Засвоєння перших елементів їх суспільного досвіду починається з моменту виникнення першої посмішки дитини, адресованої дорослому. Під впливом природних і тих нових потреб, що виникають на їх основі (у нових враженнях, спілкуванні з дорослими), швидко розвиваються у дитини такі форми активності й функції, які їх задовольняють. Цьому сприяє й швидке фізичне зростання дитини.

Ріст немовляти до кінця першого року становить 70—75 см, а вага—близько 9—10 кг. Немовля відрізняється від дорослого пропорціями тіла. Воно має порівняно велику голівку, що становить 1\2частину всього тіла (у дорослого ), короткі ніжки, що становлять приблизно 1/2 всієї довжини тіла (у дорослого довжина ніг приблизно дорівнює довжині тулуба й голови, разом взятих). Ріжуться молочні зубки.

Інтенсивно розвивається нервова система маляти. Вага мозку в вісім-дев'ять місяців збільшується з 360—400 г майже -вдвічі, а у рік досягає 850—900 г. Починаючи з трьох місяців мієлінізується пірамідний шлях, швидко розвиваються аналізатори, зокрема центральні їх мозкові частини, встановлюються зв'язки між різними ділянками кори, що відповідає збільшенню питомої ваги набутих реакцій у житті дитини.

У ході утворення тимчасових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку здійснюються процеси аналізу й синтезу зовнішніх синапсів. Уже па другому місяці життя в усіх аналізаторах спостерігається грубе диференціювання відповідних їм подразників. Протягом першого півріччя життя аналізаторні функції швидко удосконалюються, про що свідчить більш тонке й стійке диференціювання різноманітних сигналів. У дев'ять місяців діти розрізняють основні кольори (синій, жовтий, червоний, зелений) та форми тіл (куба, кулі, призми, циліндра, конуса). Переважна більшість надбань, з якими дитя закінчує перший рік свого життя, зумовлюються саме контактами з дорослими та стимульованим ними активнішим орієнтуванням в оточенні.

Перші форми спілкування дитини з дорослим. Протягом першого півріччя дитина починає виділяти серед інших об'єктів людину. Вже з трьох місяців вона пізнає свою матір, зосереджує увагу на інших людях, фіксує їх зором і слухом, у чотири-п'ять місяців розрізняє близьких і чужих людей. Завдяки дорослим стають значущими для неї і всі ті предмети, що вносяться ними в її життя (брязкальце, пляшка з молоком тощо). Вони і дії з ними стають самі по собі привабливими для дитини пізніше. У спілкуванні з дорослими виникають і перші ігри (вісім-дев'ять місяців), згодом дитина починає гратися сама, надаючи перевагу грі з дорослими. Протягом першого року життя дорослий стає центральним моментом всякої ситуації, яка виникає в житті немовляти.

Зростання потреби дитини у контактах з дорослим, як найбільш емоціогенним об'єктом, приводить до того, що безпосередньо емоційне спілкування з ним перетворюється в її специфічну активність, яка здійснюється заради самого контакту, а не для досягнення якихось інших цілей (М. І. Лісіпа, Д. Б. Ельконін). Помітивши дорослого, дитина різними способами закликає його до себе. Набридла вже їй іграшка набуває у руках дорослого нової привабливості. З другого півріччя спілкування все частіше починає здійснюватись у процесі спільних із дорослим дій (з іграшками, предметами).

У цій активності й на її основі починають вичленовувати у немовляти орієнтувальні ручні дії з предметом (наприклад, притягування, постукування, розривання), співвідносні дії в двома предметами, що вкладаються, виймаються, нанизуються (після семи місяців). Наприкінці першого року виникають і функціональні дії, що відтворюють людські способи дій в предметами (ложкою, гребінцем тощо). Всі вони виникають під впливом дорослого, який стимулює й спрямовує активність дитяти. Дорослий приносить і показує йому іграшку, хитає нею, викликає, її звучання, доторкується іграшкою до його пальчиків, наближає і віддаляє, вкладає її в ручки, супроводжуючи ці дії лагідною і веселою розмовою. Вступаючи у цей дійовий контакт, дитя вчиться схоплювати предмети і, наслідуючи дії дорослого, включатися у своєрідні «двосторонні» ігри з ним, які приносять задоволення і радість.

У таких діях дитини виробляються точніші й складніші рухи її рученят, диференціюються рухи пальців та їх функції, формується здатність самостійно рухатись, удосконалюється чутливість аналізаторів, які функціонують більш узгоджено, зароджуються елементи довільності дій. Практично діючи з предметами, дитя відображає деякі їх властивості й відношення між ними у формі відчуттів та сприймань. Уже в найранішому набуванні ним досвіду яскраво виявляються людські риси, зумовлені тим, що його активність здійснюється у процесі взаємодії з дорослим і визначається особливостями людських предметів.

Настройка на спілкування з дорослими виникає у немовляти ще задовго до того, як воно може здійснювати будь-які цілеспрямовані дії (схоплепня, маніпулювання). Першим її виявом є емоційно-рухові реакції на дорослого: посмішка та комплекс пожвавлення. Ці реакції, що, є засобом неусвідомленого контактування з дорослим, стають дедалі ширшими, більш диференційованими, вибірковими і спеціалізованими. Від реакцій на «всього» дорослого як на сукупність багатьох сигналів дитя переходить до пожвавлення при появі тільки голосу, тільки обличчя дорослого, а далі до різних реакцій на різних людей, у тому числі й рідних.

Диференціюються і функції різних форм домовного спілкування. Якщо спочатку дитина кричить від болю, від голоду, тобто реагує на дискомфортну ситуацію, то з часом її крик стає звертанням, засобом впливу на інших, у ньому з'являються різні модуляції (гніву, радості, нетерпіння, скарги, переляку). Збагачуються звукові інтонації вияву задоволення, радості та арсенал виразних рухів дитини, встановлюється зв'язок між ними і певними реакціями на них дорослих, які доглядають за дитиною.

Постійно взаємодіючи з дорослим, дитина починає реагувати па його мовлення, розуміти його слова. Поряд з цим зростає ініціатива дитини у спілкуванні з дорослим. Вона заграє до нього, коли він не розмовляє, не грається з нею, виражає свій «протест», коли на неї не звертає уваги. Різноманітно інтонованими звуками, простяганням рученят, вказівним жестом, дитина звертається по допомогу до дорослого, який може змінити несприятливу для неї ситуацію в бажаному для неї напрямі (взяти на руки, подати якусь річ тощо). Вже на шостому місяці життя до мовні засоби спілкування досягають (за даними А. Валлона) максимальної частоти порівняно з реакціями на інші об'єкти. Між сьомим і дванадцятим місяцями жести дитини, адресовані людям, спостерігаються у 4 рази частіше, ніж до шести місяців, і на 1/2 частіше, ніж на другому році життя. Така ж тенденція помітна і в інших формах ініціативи немовляти, спрямованої на дорослого (звуки, погляди). Так спілкування із процесу, в якому ініціатива належить дорослому, перетворюється у двосторонньо активний процес.

Поступово у процес спілкування дитяти з дорослими включаються і мовні засоби, спочатку у формі розуміння їх мовлення. Останнє дедалі більше пронизує все життя дитини, пов'язується з актами її годування, купання, укладання, сповивання тощо. Внаслідок цього вже у до мовному періоді створюються оптимальні умови для підготовки дитини до розуміння мовлення дорослих. Спочатку мова привертає до себе її увагу просто як ряд різноманітних звукових сигналів, у яких вона вловлює ті чи інші інтонації, емоційні тони. Виникають домовні вокалізації, ехолалії немовляти, які сприяють розвитку мовно-рухового апарату. Важливу роль у підготовці артикульованого людського мовлення відіграє з трьох місяців гуління як мимовільна неусвідомлена гра звуками («а-а-а», «е-е-е» тощо), стимулом до якої спершу є голос, появі дорослого. Після шести-семи місяців виникає лепетання, тобто ба гаторазове повторювання (часом по 20—30 раз підряд) складні (ба-ба-ба, ма-ма-ма тощо). Після дев'ятого місяця дитина починає відповідати дорослому звуками, повторюючи ті, які від нього чує Такими є, як правило, наголошені склади у словах, що їх вона чує (візьми, молоко, тощо).

У другій половині першого року дитя досягає помітних успіхи у слуханні й розумінні мови дорослого, виділенні у ній окремих сполучень і наслідуванні їх. Звуки мовлення, які відтворює дітей, починають виступати не лише як вияв доброго самопочуття, а й як своєрідний засіб впливу на інших людей, засіб спілкування. Завдяки тому, що у відповідь на крик чи певний звук дорослий неодноразово виконує бажану для дитини дію, між звуком та цією дією утворюється умовно рефлекторний зв'язок. Тепер уже дитина видає цей звук, щоб звернутися до когось або щось попросити. Лише при наявності потреби у спілкуванні створюється зв'язок між предметом і словом, предметом і дією.

Розуміння немовлятком слова у другому півріччі починається в реакції на звуковий його образ (сполучення звуків), якийсь наголошений склад чи інтонаційний відтінок (М. М. Кольцова). На шостому місяці особливої функції у розумінні мовлення набуває ритм, що його добре уловлюють і відтворюють немовлята (І. X. Швачкіна). Наприкінці першого року дитина все точніше повторює за дорослими не тільки склади, а й окремі слова (хоч, як правило, пропускає чи переставляє окремі звуки).

Розуміння дитиною мовлення потребує співвіднесення слів з певними об'єктами чи діями. Спочатку слова, що сприймаються дитиною в якійсь знайомій ситуації, злиті з усіма її компонентами. Після шести місяців слово починає виділятися нею як назва певного предмета чи дії, дитина реагує на відоме слово звичною дією. Спочатку діти засвоюють слова, що стосуються дій, які виконуються дитиною і дорослим («дай ручки», «ляж», «відкрий ротик», «помиємо ручки», «будемо купатися»). Для засвоєння назв предметів потрібні спеціальні вправи, які передбачають розглядання названих дорослим предметів в умовах емоційної зацікавленості дитини (Г. Розенгарт-Пупко та ін.). Так утворюється умовний зв'язок «предмет-слово» (А. Іванов-Смоленський). На його основі можна викликати орієнтувальну реакцію дитини на даний предмет, запитуючи її: «Де мама?», «Де тік-так?» тощо. Маля охоче включається в такі акти спілкування і, наслідуючи дорослого, повертає голівку, шукає очима відповідний об'єкт, показує на нього ручкою тощо.

По тому, як дитина виконує такі акти, можна судити про розвиток процесу розуміння слів. Спершу вона реагує на питальну інтонацію і зв'язує слово — назву предмета з цілою ситуацією, в якій вона його раніше сприймала. Далі (на десятому місяці) виконує пошук названого предмета, знаходження його на новому місці, що йсвідчить про початок віднесення слова саме до цього предмета. Спочатку дитина лише повертає голівку, дивиться на названийдорослим предмет, а з часом, почувши його назву, вже й підповзає до нього, пізніше може взяти предмет і подати дорослому, вибрати його серед інших. Характерним для цього етапу розуміння мовлення є його взаємозв'язок із зоровою орієнтацією: розуміння мовлення розвиваючись на базі зорової орієнтації, у свою чергу підносить останню на рівень зорового пошуку об'єкта, спрямованого словом дорослого.

Слово дорослого починає регулювати поведінку дітей уже наприкінці першого року їх життя. Як показують дані спостережень, діти в цей час розуміють до 10—20 слів. Це забезпечує їм можливість повертатися до названого кимсь предмета, виконувати заучені рухи при їх називанні, прості доручення за словесною інструкцією, вибирати предмети за вказівкою, припиняти дію з ними під впливом заборони «не можна!» На кінець першого року життя діти вимовляють свої перші слова («мама», «тато», «на», «дай» тощо). Вимовлені ними слова виявляють їх прагнення до об'єкта, зв'язану з ним емоцію. Тому зрозуміти їх можна тільки у зв'язку із ситуацією мовлення і з урахуванням немовних засобів комунікації (жестів, інтонації, міміки) дитини. Вимовлене слово несе в собі значення цілого реченця («мама» — означає, наприклад, «мамо, дай мені іграшку», «візьми на ручки» тощо), воно відзначається багатозначністю (одним словом називаються рівні об'єкти, подібні за якоюсь зовнішньою ознакою), в інших випадках слово може стосуватися лише до єдиного об'єкта.

Зрозуміло, що спілкування в дитиною на цій стадії розвитку її мовлення ще досить утруднене і доступне лише близьким до дитини людям, що знають ситуації, з якими пов'язані значення дитячих слів. Але це вже мовне спілкування, що несе в собі можливості дитини оволодівати людським досвідом, нові перспективи її виховання.

Дані досліджень вітчизняних і зарубіжних учених (М. І. Лісіна, М. Ю. Кістяківська, Дж. Боулбі й ін.) свідчать про те, що недостатність спілкування дітей раннього віку з Дорослими («дефіцит спілкування») призводить до різкого відставання їх у фізичному й психічному розвитку навіть за умов доброго медичного нагляду і харчування.

Деякі автори вважають, що відлучення від груді матері, порушення фізичних контактів між матір'ю і дитиною негативно позначаються на долі дитини. При цьому ігнорується той факт, що вплив розлуки з матір'ю на розвиток і самопочуття дитини буває дуже різним залежно від віку дитини, характеру спілкування її з матір'ю, а головне—від того, в які нові умови потрапляє дитина. Дані радянськихвчених (Н. Щелованов, Н. Фігурін) та досвід практиків свідчить про те, що при правильній організації життя дітей, маляти чи яслах, дбайливому й любовному ставленні до них няні та виховательки, забезпеченні достатньо частих, змістовних і емоційних комунікацій з дорослими діти не лише не відстають, але й випереджають часом «сімейних» малят у своєму розвиткові. Позитивний досвід роботи дитячих будинків, у яких виховуються діти, що часом зовсім не знають своїх батьків, говорити про те, що там, де забезпечується належний медичний догляд за дітьми, психологічна підготовка працівників цих установ до виховної роботи, малята розвиваються цілком нормально.

Сенсорний розвиток. Час неспання немовляти заповнюється все більш різноманітними сенсо-моторними актами, в яких виявляється його орієнтувальна активність, стимульована дорослими. Протягом першого півріччя відбувається швидкий розвиток сенсорних функцій та їх органів, до кінця першого року встановлюється домінування вищих аналізаторів, передусім зору.

З другого півріччя помітно прискорюється розвиток рухів дитини. Він іде згори донизу, тобто від рухів очей, голови, міміки де рухів тулуба і ніжок:від центру до периферії, тобто від рухів плеча, передпліччя до рухів кисті й пальців; від глобальних до дрібних рухів. У розвитку органів чуття та руху виявляється певна їх взаємодія, в якій провідна роль на різних етапах цього процесу переходить від одних органів до других. Спочатку, наприклад, око керує рукою, а пізніше рука «вчить» око. Виникають динамічні взаємозалежності між зором, моторикою та локомоцією, на кінець стадії у немовляти складаються стійкі координаційні системи, в які включається й розуміння дитиною мовлення дорослих.

Зоровий і слуховий аналізатори у своєму швидкому розвиткові значно випереджають руку дитяти, яка лише у другому півріччі починає виконувати пізнавальні функції (дотик, обмацування). Від часу появи зорового й слухового зосередження головну інформацію про навколишнє дитина дістає за допомогою саме цих вищих аналізаторів у той час, коли кінестетичний, статичний, вестибулярний та інші аналізатору відіграють підпорядковану роль. Внаслідок цього всі дії дитини, у тому числі й сідання, повзання, хода, стрибки, хоч вони і включають безумовні рефлекси, формуються на основі умовно рефлекторних зв'язків, які утворюються під впливом дорослих, що їх голос вона чув, дії бачить і наслідує. Отже, виховання включається у розвиток цих, здавалося б, цілком натуральних функцій. Дослідження спростовують теорію спадкової несформованості розвитку рухів дитини, їх чисто підкіркової регуляції, нібито незалежної від умов життя і виховання (О. В. Запорожець, М. Ю. Кістяківська та ін.").

Розвиток слуху в малят виявляється у диференціації реакцій на звукові подразнення, виникненні орієнтувальних реакцій з поворотом голови на звук, у просторовій його локалізації. Локалізація звуку стає безпомилковою майже у всіх дітей, які розвиваються в нормальних умовах, наприкінці третього місяця.

Вироблення умовних рефлексів на різні звукові сигнали виявляє здатність немовлят розрізняти звуки за висотою, силою і тембром. У другому півріччі діти реагують на музичні мелодії. Вже з цього віку можна вводити в життя дитини елементи музичного виховання (колискові й ігрові пісні).

Розвиток слухових відчуттів виявляється у розширенні кола сигналів (побутових звуків, шумів, стуків, дзвінків, голосів тварин), які розпізнаються немовлятами і викликають у них виразні емоції. Особливе місце займають у житті дитини звуки мовлення. Діти дуже рано виявляють особливу чутливість до звуків людського голосу (Д. Б. Годовикова). Мовлення дорослих серед інших соціальних подразників (посмішка, погладжування) найсильніше виливає па дітей, викликаючи у них складну комплексну реакцію (М. І. Лісіна). Вже на третьому місяці дитина розрізняє інтонації, відповідно реагує на них, що дає можливість використовувати їх як засіб заохочення чи стримування дій дитини. Під кінець першого року життя немовля спроможне розрізняти звуки часто почутого мовлення, незалежно від характеру інтонації. Здатність їх розрізняти лежить в основі формування фонематичного слуху, вона розвивається при достатній насиченості життя дитини слуховими, зокрема мовними враженнями. Дефіцит таких вражень (в умовах соціальних і сенсорних нестатків) веде до неминучого відставання у засвоєнні: дитиною мовлення.

Слухові сигнали, сприймані дитиною, рано асоціюються із зоровим контролем її за власними рухами і сприйманням рухів дорослого. Тому й на звук маля відповідає поглядом, тобто зоровою увагою. Формується фіксація очима рухомих, світлих, блискучих предметів (зорове зосередження), встановлюється конвергенція очей, що забезпечує бінокулярність бачення, збільшується відстань, на якій сприймається об'єкт (Л. А. Венгер, В. П. Зінченко).

Неухильно зростає час зорової фіксації дитиною предметів. Протягом перших трьох місяців. Формується узгодженість рухів очей з поворотом голови, рухом тулуба, очі пристосовуються до маршруту руху подразника, швидкості його й відстані. Виникають ініціативні довільні рухи очей, що мають характер пошуку (М. Кістяківська). Якщо раніше предмет, що рухається, автоматично «тягнув» за собою зір дитини, приковував до себе, то тепер вона сама починає переводити погляд з одного предмета на другий, причому стійкість фіксації зумовлюється не стільки фізичними властивостями предметів, скільки їх новизною і значущістю для самої дитини, набуваючи тим самим більш суб'єктивного характеру (Л. А. Венгер).

Застосовуючи методи умовних рефлексів та переважного вибору, дослідники виявили, що діти чотири- п'ятимісячного віку розрізняють основні кольори, форми об ємних фігур (куля, куб, циліндр, конус) і площинних (овал, прямокутник, трикутник). Виявилось, Що об'ємні форми фіксуються ними довше, ніж площинні, площинні з внутрішніми деталями — довше, ніж контури. Життєві спостереження також доводять здатність малюків цього віку розрізняти видимі ознаки предметів. Вони можуть впізнавати свою матір, відрізняти своїх від чужих, радісно реагувати на свою пляшечку чи чашку, вибірково ставитись до одноколірних чи різноколірних кульок. Проте у них ще не виникає цілісного константного образу сприйманого об'єкта. Це видно хоча б з того, що при зміні освітлення, повороті фігури дитина до шести місяців не впізнає знайомих предметів, не впізнає навіть матір, якщо вона одягне нове плаття. Сприймання стає константним пізніше разом з виникненням практичних предметних дій, розвитком локомоції та мовлення.

Розвиток моторики та локомоції. Рука як орган практичної діяльності і комплексний орган пізнання починає цілеспрямовано діяти у дитини пізніше, ніж інші органи чуття, а саме на четвертому-п’ятому місяці. (Протягом перших місяців рухи дитини хаотичні, імпульсивні, захоплені нею предмети внаслідок інстинктивного стискання пальців тягнуться у рот? виробляється стійкий зв'язок «рука — предмет — рот». Усе чіткіше рухове забезпечення цього зв'язку тренує руку, вдосконалює її чутливість.

Першим цілеспрямованим рухом дитячої руки є хапання, що на четвертому-п'ятому місяці життя замінює інстинктивну хапальну поведінку. Остання є дотиково-руховим захисним актом, на відміну від хапання, що має умовно рефлекторне походження і спрямовується зором. Спочатку рухи руки і ока ще погано узгоджуються. Так, тримісячна дитина радіє, побачивши підвішену іграшку, ручки її напружуються, роблять широкі помахи, але не досягають мети. Але уже в два з половиною місяці дитина здатна «наосліп» здійснювати ряд рухів, які «передують діям» (так звані «передні»). Наприклад, водячи ручками по ліжечку, вона доторкається до своїх ніжок, перекладає іграшку з однієї ручки у другу без контролю вгору. В три-чотири місяці напрям погляду і руху ручки збігаються, але око спочатку лише виділяє предмет-мету, не помічаючи ознак, суттєвих для його охоплення. Тому рухи дитини ще невправні, мета досягається після ряду промахів. Виробленню взаємодії ока і руки, вдосконаленню акту хапання сприяє те, що саме у цей період дитина починає сидіти, завдяки чому в одній площині збігаються поле зору і коло ручних її дій.

З розвитком хапання до п'ятого місяця встановлюються зорово-тактильно-кінестетичні зв'язки, що лежать в основі початкового орієнтування дитини у просторі. Відбувається і диференціація кінестетичних відчуттів у долонях і пальцях, що приводить до розрізнення функцій пальців у акті хапання, зокрема до специфічного для людини протиставлення великого і вказівного. Виникають інші способи хапання (наприклад, трьома чи двома пальцями маленької речі), зумовлені особливостями предметів, які дитина починає виділяти обмацуванням. Обмацування стає можливим внаслідок підвищення чутливості до кінестетичних сигналів під час руху руки і пальців.

З виникненням-обмацування рука дитини починає відігравати в її житті подвійну і надзвичайно важливу роль, як органа практичної дії та органа дотику. Дитина шести-семи місяців, схопивши брязкальце, по тільки маніпулює ним, перекладав, постукує, штовхає, розхитує, а й активно обмацує його, обстежує, навпомацки виявляє якусь тріщинку, ямочку, словом, відкриває такі його особливості, які не доступні жодним іншим аналізаторам. Активне обмацування відтепер стає важливою умовою пристосування акту Хапання до особливостей сприйманого об'єкта, його форми, величини і ваги. У другому півріччі діти вже по-різному готують пальці до охоплення м'яча, кубика чи палички. Тому хапання педалі більше формується як прямо націлене на даний об'єкт наближення руки до предмета. Це стає можливим завдяки тому, що дитина вже сприймає об'єкт. З розгорнутої сенсомоторної дії обмацування під контролем зору формуються, і відокремлюються орієнтувальні зорові реакції примірювання, які в свою чергу випереджають і підготовляють акт хапання. Це один з прикладів формування перцептивної (орієнтувальної) дії, як своєрідного інтеріоризованого образу ситуацій і тих дій, які мають бути у ній виконані (О. В. Запорожець).

Отже, виступаючи на кінець другого півріччя як досконалий орган чуття і практичної дії, рука «вчить око» знімати мірку з предметів для того, щоб згодом якнайкраще спрямувати рух самої руки, яка бере предмет.

Значну роль у підвищенні як практичних, так і пізнавальних можливостей дитини відіграє не лише спеціалізація пальців, але й розділення функцій між правою і лівою руками. Дослідження показали (Р. І. Тамуріді, Б. Г. Ананьєв), що розділення рук, яке історично складалось у процесі суспільного трудового розвитку людства, не передається спадково, як готова схильність діяти правою чи лівою рукою, хоч передумови до асиметричного розвитку органів руху й аналізаторів з домінуванням лівої півкулі над правою властиві загалом усім людям. Без спеціальних турбот дорослих формування праворукості у дітей не гарантоване. Слід спеціально турбуватися про її формування у дітей, починаючи з раннього віку. Треба зважити на те, що зорієнтованість багатьох знарядь виробництва і предметів побуту на праворуких практично утруднює лівшам життя й діяльність.

Протягом першого року життя дитина оволодіває як позиційними, так і локомоторними рухами. На початку третього місяця вона піднімає голівку, опираючись на підборіддя, ще через місяць відриває підборіддя від опори і спирається на зігнуті у ліктях руки. На восьмому місяці вже може пересуватися на животі, у девять-десять місяців — здійснювати перехресні рухи повзання, якими й завершується еволюція цієї філогенетично давнішої групи рухів. Усі вони дуже важливі як для фізичного (зміцнення всіх груп м'язів), так і для психічного розвитку. Вони відкривають перед дитиною, яка ще не може самостійно пересуватись пішки, можливість самостійно міняти позицію, досягати "бажаного близького предмета, одержувати задоволення від рухів і власних досягнень. Не всі діти проходять через цю форму пересування, а лише ті, яких стимулюють спеціально, ставлячи їх тим самим у більш активну позицію щодо предмета (наприклад, іграшки), якого вони можуть досягти.

Водночас розвивається й друга група локомоторних і позиційних рухів. Лежачи на спині,три-чотиримісячна дитина пробує піднести голівку і верхню частину тіла. Вона чіпко хапається за пальці дорослого, реагуючи опором усього тільця й мімікою незадоволення, коли її кладуть у ліжко. Якщо дорослі вчасно підвішують іграшки, до яких прагне дотягнутись дитина, підсаджують її за ручки, то вже на четвертому-п'ятому місяці вона може протягом короткого часу сидіти, обкладена подушками. Самостійне, без опори на ручки сидіння з'являється на шостому — восьмому місяці. Воно вимагає від дитини значного нервово-м'язового напруження, потрібного для дотримування рівноваги тіла. Поза сидіння — важливий здобуток у розвитку статики дитини. Саме у цій позі починає складатися характерне для людини вертикальне положення хребта, пов'язане з функціонуванням внутрішніх органів, розміщених у черевній та грудній порожнинах. Сидіння значно розширює можливості дитини діставати враження від навколишнього світу, контактуватися з дорослими. Поле огляду стає значно ширшим, а ручки можуть діяти у різних площинах, не випадаючи з-під контролю зору. Завдяки цьому дія хапання об'єктів і маніпулювання ними формується дедалі оперативніше;

Іноді трапляється так, що батьки цілком задовольняються спокійною сидячою позицією дитини, мало дбають про формування у неї здатності ходити. Внаслідок цього діти неохоче роблять спроби ходити, а намагаються якнайскоріше всістись. За нормальних умов виховання у вісім — десять місяців дитя вже може стояти з підтримкою, самостійно, за щось тримаючись, пересуватись, а на кінець року робити перші кроки спочатку з підтримкою дорослого, потім і без неї. Ходить дитя спочатку невпевнено і незграбно, але нестримно прагне повторювати свої вправи і дуже радіє, коли йому вдається втриматися на ногах. Важливо емоційно заохотити її спроби стояти і ходити, створити радісну атмосферу, не висловлювати вголос побоювань, що вона може впасти.

У формуванні статики та локомоції дітей виявляються індивідуальні особливості, зумовлювані як їх фізичним станом, так і характером виховних впливів. Одні діти раніше починають стояти й ходити, інші довше повзають, не переходячи до стояння й ходіння. Зважаючи на значення власних рухів дитини в її розвитку, треба з'ясувати причини затримок формування у деяких дітей статики й локомоції, щоб забезпечити оптимальний для них режим активності.

Розвиток емоцій. Перші емоції дитини пов'язані з органічними потребами і є безумовно-рефлекторними за своїм походженням. Вони мають переважно негативний характер і виявляються у вигляді крику (пізніше — плачу), яким дитя реагує на різкі зміни зовнішнього і внутрішнього середовища. На другому місяці такі емоційні реакції виникають у нього, коли воно голодне, коли годування раптом переривається, коли діють на шкіру больові подразники та внаслідок його підвищеного збудження перед сном. Емоційна реакція на зорові й слухові подразники до появи зорового зосередження не виникає.

Негативні емоції, пов'язані з органічними потребами, спостерігаються у дитяти й пізніше. Вони викликаються різкою зміною положення, порушенням режиму годування, підвищенням чи зниженням температури повітря або води під час купання, переповненням шлунку, больовими подразниками, свербінням шкіри тощо. Виявом їх є крик, почервоніння, міміка, загальні некоординовані рухи.

Фонд природжених емоцій дитини невеликий. До них належать переживання задоволення і незадоволення, страху і гніву. За даними спостережень (К. Бюлер, Д. Уотсон, В. Штерн та ін.), емоція страху виникає при раптовій втраті дитиною рівноваги, різкій зміні положення тіла, дії раптового і сильного звукового подразника. Незадоволення, гнів дитини виявляються при тісному сповиванні, яке обмежує її рухи. Емоції страху й гніву в дитини спочатку не досить диференційовані, їх диференціація відбувається пізніше.

На основі природжених емоційних реакцій формуються умовні емоційні реакції. Прикладом їх є позитивна реакція на матір, посмішка у відповідь на її посмішку, трохи пізніше—комплекс пожвавлення, коли дитина чує голос або бачить людину, що піклується про неї. У першому півріччі ця реакція ще недиференційована, вона поширюється і на знайому пляшечку з молоком та інші знайомі приємні для дитини речі.

Умовою виникнення першої радісної реакції є не саме по собі задоволення потреб у їжі, а емоційне спілкування дорослого з уже нагодованою і спокійною дитиною (Н. Л. Фігурін). Дефіцит такого спілкування призводить до затримки чи ослаблення комплексної реакції пожвавлення. На третьому місяці життя з’являється сміх. Він виникає в той момент, коли дорослий «грається» з дитиною, наближає своє обличчя до обличчя дитини, піднімає її й опускає. Одночасно з комплексом пожвавлення при неправильному вихованні можуть виникати у дитини і негативні емоційні реакції умовно-рефлекторного походження. Може з'являтись і довго тривати крик, коли дитину вкладають спати. Криком вона виявляє незадоволення, коли хтось із близьких, що розмовляв з нею, відходить від ліжка. В цей же чає іноді з'являється і хникання (найчастіше перед сном і перед годуванням) як реакція на втому чи голод.

На третьому — шостому місяці ставлення дитини до навколишніх людей починає диференціюватися, стає вибірковим. Впізнаючи свою матір, вона радісно тягнеться до неї, посміхається; насторожується при появі чужого обличчя; виявляє криком своє незадоволення, коли її хтось чужий бере на руки.

За даними спостережень (Є. Г. Бібанова) більшість (72%) усіх зафіксованих емоційних проявів дітей на першому році життя зумовлювалася спілкуванням з дорослими, при цьому понад 80% з них були позитивними. Емоції маляти значною мірою визначаються при мимовільним наслідуванням. На посмішку маля відповідає посмішкою, плач інших дітей викликає у нього плач. Йому передається поганий настрій, нервозність дорослого. Це явище, що має назву «емоційного зараження», відіграє важливу роль у розвитку «співпереживання» дитяти з іншою людиною, у формуванні типової для нього вокалізації.

З семи-восьми місяців емоції дитини стають різноманітнішими і збагачуються, а їх прояви частіше стають засобом спілкування. Прокинувшись вночі, дитина починає плакати, але заспокоюється й засинає, як тільки побачить матір або почує її голос. Коли ж мати не підходить до неї, або, сидячи біля ліжка, займається своєю справою, дитина пхикає, крекче, хмурить лобик, кричить, стукає рукою по ліжку. Як тільки мати повертається, вона посміхається. Можна помітити й прояви незадоволення (початки ревнощів), коли мати чи вихователька бере на руки іншу дитину чи грається з нею.

З розвитком активності дитини у другому півріччі помітно збагачуються джерела її емоцій. Такими джерелами стають труднощі схоплювання нею предметів, їх утримання, спроби сісти, стати на ніжки, розглядання навколишніх об'єктів (спершу на руках дорослого, згодом — і без нього), початки предметних дій. Маля жваво виявляє задоволення, сприймаючи яскраві іграшки, невтомно гойдаючи їх, постукуючи ними, викидаючи з ліжка тощо. Воно пхикає, коли не може дістати бажану іграшку, кричить, коли у нього її забирають. Виникають емоційно-рухові умовні реакції на вигляд багатьох предметів, передусім іграшок, формується емоційне ставлення до них. Особливо радісні емоції спостерігаються у немовляти тоді, коли предмети включаються в ігрове спілкування з дорослим, в ігри-жарти («Ладки-ладусі», «Сорока-ворона», «Ку-ку» та ін.).

У збагаченні емоцій дитини значну роль відіграють слова дорослих, пов^,язані із цікавими чи приємними для дитини діями. Знайомі за інтонацією слова викликають у неї радісне очікування. Ще до року дитина кривиться при словах «поганий», «злий» і посміхається, чуючи слова «милий», «хороший» (Б. Пере). До шести місяців вона байдужа до інших дітей, а наприкінці другого півріччя виявляє інтерес до них, із задоволенням спостерігає за дітьми, що бігають дворі, підповзає до ровесників, хапає їх за руки, тягне до себе, намагається забрати іграшку, переживаючи від таких контактів явпо виражене задоволення. На кінець першого року виразно виявляються й індивідуальні відмінності в емоційній сфері немовлят, зумовлені особливостями їхнього життя.

З перших днів свого життя немовля включається у побутові процеси, організовувані дорослим для задоволення вроджених потреб малюка. Досвід участі дитини у побутових процесах купання, одягання, годування насичується спілкуванням з дорослим, його уважним й ласкавим ставленням, коментуванням виконуваного. За 1 рік життя в дитини формується емоційний етап в освоєнні побутової діяльності, головною ознакою якого є позитивне ставлення до побутових процесів. Дитина отримує певне уявлення про послідовність побутових процесів, засвоюючи режим дня – обгрунтований розподіл у часі і правильну послідовність задоволення основних фізіологічних потреб дитини уві сні, годуванні й активності (за Н. М. Щеловановим). Першим компонентом режиму дня, якого починає дотримуватись дитина, є виділення періоду нічного сну та денної активності. Новонароджений малюк спить і просинається періодично, незалежно від часу доби. Поступово дорослі так організовують життя дитини, що вона звикає вночі спати, а вдень бути активною. Від успішності задоволення фізіологічних потреб новонародженого значною мірою залежить її самопочуття, рівень активності. Дитина, яка задовольнила потребу в їжі, уві сні, яка відчуває тепло й спокій, поводиться бадьоро, із зацікавленням ставиться до оточуючого. Під час включення дитини в побутові процеси встановлюється контакт з дорослими, виникають перші уподобання дитини. Вона емоційно реагує на різні побутові моменти: наприклад, із задоволенням сприймає купання, але не любить переодягатись. Період активності дитини наповнюється різними гігієнічними процедурами, годуванням, в ході яких дитина знайомиться з першими предметами по догляду: милом, рушником, гребінцем, пляшечкою тощо. Розвиваються сенсомоторні властивості внаслідок того, що змінюється безпосереднє оточення, в якому перебуває дитина: в одязі, коли спить, роздягнута, коли її купають. В момент прийому їжі виникає психомоторне зосередження, рухи дитини зводяться до мінімуму. Формується тривалий період виявлення дитиною активності, під час якого відбуваються побутові процеси по догляду за нею та створюються найсприятливіші умови для розвитку її психічних функцій. Після цього дитині потрібен відпочинок, який вона отримує в період сну. Привчання дорослим дитини до фіксованого режиму дня становить головний зміст виховання у немовлячому віці. При цьому фізіологічні потреби дитини набувають соціальної опосередкованості, соціалізуються. Соціалізованість фізіологічних потреб виявляється у соціальному способі задоволення цих потреб та у використанні при цьому спеціальних предметів. Важливою умовою розвитку немовляти є виявлення ним направленої активності під час побутових процесів. Наприклад, з кожним днем зростає доля участі дитини у годуванні. До кінця 1-го місяця малюк може підтримувати пляшечку під час їжі. До кінця 2-го місяця дитина впізнає пляшку для годування, підтягає до неї голівку, захоплює соску ротом. З 4 місяців малюк сам утримує руками пляшечку для годування. Відбувається поступовий перехід від годування дитини за допомогою пляшечки й соски до використання при прийомі їжі ложки, чашки. У 4,5–6 міс. малюк починає їсти з ложки, яку тримає дорослий, рідку їжу. З 5–6 міс. дитина п’є з чашки, яку тримає дорослий. Виникають позитивні емоційні реакції на предмети, що використовуються при годуванні. Побачивши ложку, малюк відкриває рота, захоплює їжу губами. Розширення направленої активності немовляти при здійсненні побутових процесів досліджували Н. М. Аксаріна, К. Л. Пантюхіна, Н. М. Щелованов, які вирізнили наступні етапи. Спочатку активність немовляти проявляється переважно у процесі годування. У 6–7,5 міс. малюк під час годування сидить, спираючись на руку дорослого, який його годує, а з 7,5 міс. привчається їсти за високим столом. У 7 міс. дитина втримує хліб, сухарик, печиво в руці та їсть їх. У 9–10 міс. утримує чашку за допомогою дорослого. Якщо привчати дитину до акуратності, наприклад пов’язувати їй серветку, прагнути годувати так, щоб не забруднити обличчя і одяг. Психологічні особливості побутової діяльності в дошкільному віці малюка, підтримувати чистоту на столі, то і малюк прагнутиме акуратності. З ІІ півріччя дорослий залучає дитину до участі в одяганні й роздяганні, називаючи предмети і дії. У 8–9 міс. малюк виконує елементарні вказівки дорослого, які полегшують процес одягання: лягти, сісти, підняти руку тощо. Тенденція до розширення власної активності дитини під час виконання побутових процедур стає чимдалі помітнішою, приводячи у майбутньому до оволодіння дитиною діяльністю самообслуговування.

ВИСНОВКИ

Найважливіші надбання у психічному розвитку новонародженого: – набуття перших соціальних ознак на основі досвіду безпосередньо-емоційного спілкування з дорослим; – закріплення специфічно людського біоритму нічного сну та періоду денної активності; – початок формування перших соціальних потреб у пізнанні та спілкуванні; – закладання основ формування людської поведінки (зорове й слухове зосередження на обличчі дорослого, перша соціальна емоція – посмішка); – органи чуття розвиваються швидше рухового апарату; – і розвиток першої форми поведінки – комплексу пожвавлення

Особливості розвитку побутової діяльності в немовлячому віці: – найважливішим змістом виховання немовляти виступає засвоєння ним соціально зумовленого режиму дня; – включення дитини у соціальні способи задоволення біологічних потреб людини починається із засвоєння специфічно людського біоритму «сон-активність»; – організація дорослим побутових процесів по догляду за малюком виступає першою формою співпраці дорослого й дитини, у ході якого відбувається психічний розвиток малюка; – формується позитивне емоційне ставлення до побутових процесів та до дорослого, що їх забезпечує; – у виконанні побутових процесів відбувається перехід від керівної ролі дорослого до зростання самостійності дитини; – закладаються основи формування психогігієнічних навичок дитини та відповідних особистісних якостей.