ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Основи перестрахування та співстрахування

Тема 5.

Перестрахування є складовою ринку страхових послуг і досить
поширеною окремою галуззю фінансово-економічної діяльності. Його
вважають «вторинним» страхуванням.

Перестрахування походить і залежить від страхування. Страховик, передаючи одному або декільком перестраховикам ту частину ризику, яка перевищує його фінансові можливості, досягає розумної однорідності ризиків і забезпечує збалансованість свого страхового портфеля.

Функції перестрахування:

- дає змогу брати на страхування дуже дорогі та унікальні ризики;

- сприяє запровадженню та поширенню нових видів страхування.

Необхідність перестрахування походить з об'єктивної неможливості однієї, навіть найбільшої та потужної, страхової компанії взяти на страхування особливо небезпечні та значні за обсягом ризики.

Згідно з Положенням про порядок здійснення операцій з перестрахування вони є необхідною умовою для забезпечення платоспроможності страховиків і надійності, безпечності та диверсифікованості розміщення страхових резервів страховика у разі, якщо:

- страховик бере на себе страхові зобов'язання в обсягах, що можуть перевищувати можливості їх виконання за рахунок власних активів;

- страхова сума за окремим об'єктом і видом страхування перевищує 10% суми сплаченого статутного фонду та створених страхових резервів на останню звітну дату.

В основу перестрахування покладено договір, за яким одна сторона - страхова компанія (цедент) передає повністю або частково страховий ризик іншій стороні - страховій або перестрахувальній компанії (перестраховику), яка у свою чергу, бере на себе зобов'язання виплатити цеденту відповідну частину страхового відшкодування при виникненні страхового випадку.

Слід зазначити, що передаючи перестраховику частину відповідальності з прийнятих на себе страхових ризиків, цедент віддає йому й певну частину отриманих страхових премій.

Процес, пов'язаний з передачею ризику, отримав назву цедування ризику або перестрахувальної цесії. Страхова компанія, що віддає ризик, називається цедентом або перестрахувальником, а перестраховик, що приймає ризик - цесіонарієм.

Проте ризик, що прийнятий певним перестраховиком від цедента,
досить часто піддається подальшій передачі повністю або частково іншому перестраховому товариству, яка отримала назву ретроцесії. У такому випадку перестрахова компанія, що віддає ризик у перестрахування третьому учаснику, називається ретроцедентом, а та, що приймає ризик - ретроцесіонарієм.

Страховик сам вирішує, яку частину ризику передати в перестрахування, а яку залишити на власному утриманні. Для кожного виду ризиків страхові компанії складають таблиці лімітів власних утримань.

Власне утримання - це визначена частина страхової суми, яку
страхова компанія залишає або «утримує» на власній відповідальності
і в межах якої вона вважає доцільним відшкодувати ймовірні збитки. Частки ризиків, що перевищують визначений рівень, передаються на перестрахування.

Уніфікованого договору перестрахування на сьогодні не існує.

Основними видами страхування, відповідальність за якими в Україні сьогодні перестраховується, є страхування майна юридичних осіб, страхування вантажів, каско (авіа, морських суден, авто), цивільна відповідальність.

Найбільшими ринками перестрахування у світі вважаються
лондонський, європейський та американський.

У процесі тривалого розвитку перестрахувальних відносин
сформувалися певні методи передачі ризиків у перестрахування.

Перестрахування може здійснюватися необов'язковим методом (факультативно) та обов'язковим методом (облігаторно). Існує також факультативно-облігаторний або змішаний метод перестрахування. Ці методи відрізняються один від одного обов'язками сторін, які витікають з умов договорів перестрахування.

Факультативний метод перестрахування вирізняється повною свободою потенційних сторін договору перестрахування: цедента – у вирішенні питання, яку частину ризику залишити на власному утриманні; перестраховика - у вирішенні питання прийняття ризику в тому чи іншому обсязі.

Договір факультативного перестрахування - це індивідуальна угода, що у більшості випадків стосується одного ризику. Страховик, пропонуючи ризик у факультативне перестрахування, повинен надати перестраховику якомога повнішу інформацію про цей ризик. Він готує для перестраховика сліп (документ-пропозицію, який містить основні характеристики ризику) та передає його безпосередньо або за допомогою брокера одному або декільком
перестраховикам.

Облігаторне перестрахування зобов'язує цедента передати перестраховику в межах певної частки усі ризики одного й того ж
виду. Передача відбувається тільки в тому випадку, коли їхня
страхова сума перевищує визначену власну участь страховика.

Договір облігаторного перестрахування - це угода, що охоплює увесь страховий портфель страховика за певним видом страхування або його значну частину.

На практиці також зустрічається факультативно-облігаторний договір, який дає цеденту свободу прийняття рішень: які ризики і в якому розмірі слід передати перестраховику. У свою чергу, перестраховик зобов'язаний прийняти
цедовані частини ризиків на завчасно визначених умовах. Таким
чином, факультативність передбачається для страховика, а облігаторність - для перестраховика.

Перестрахувальні платежі визначаються на індивідуальній основі за згодою сторін або пропорційно страховим платежам, отриманим при укладенні первинного договору страхування.

Співстрахування - специфічний вид спільної діяльності страховиків. Аналогічно схемі, яку використовують товариства взаємного страхування, професійні страховики можуть розділити між собою відповідальність за ризики, які вони беруть на страхування.

Співстрахування - це страхування, при якому двоє або більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного й того самого ризику, видаючи спільні чи окремі поліси, кожен на страхову суму, яку він має виплатити при настанні страхового випадку.

Одна з компаній видає поліс та узгоджує питання із страхувальником, але бере на себе не увесь ризик, а тільки його частину, визначену у відсотках. Надалі ця компанія, яка має назву «головна організація», пропонує іншим страховим організаціям взяти на себе частини ризику, що залишилися поза страховим захистом до повного їх розміщення.

Усю операцію часто здійснює брокер, який отримує комісійну винагороду від головного страховика.

Дотримуючись принципу пропорційної відповідальності, кожен із страховиків відповідає своєю частиною страхових зобов'язань безпосередньо
перед страхувальником. Як правило, страховик, який приймає на
страхування меншу частку страхового ризику, підпорядковується умовам, узгодженим зі страховиком, що має на своїй відповідальності більшу частку.

Кожен співстраховик має прямі договірні відносини зі страхувальником. Так званий «головний» страховик несе відповідальність тільки за свою частку ризику, незалежно від того, що відбувається з іншими страховиками. Якщо один із співстраховиків не в змозі виплатити свою частку страхового відшкодування, інші страховики не несуть за це відповідальності.

При співстрахуванні страхувальник отримує поліс, в якому
містяться назви усіх страховиків, що беруть участь у цьому процесі із
зазначенням часток, які вони взяли на свою відповідальність.

Співстрахування надає значні переваги при прийнятті особливо
великих і небезпечних ризиків.