 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Вчення про епідемічний процес
Актуальність: Особливістю інфекційних хвороб є здатність їх розповсюджуватись серед людей і тварин. Особливості поширення інфекційних хвороб залежать від багатьох факторів. Знання особливостей поширення лежить в основі і організації профілактичних і протиепідемічних заходів. Епідеміологія – самостійна галузь медицини, яка вивчає причини виникнення і поширення інфекційних хвороб, а також розробляє способи боротьби з ними, можливості їх запобігання і викорінення. Сьогодні епідеміологія має добре розроблену теорію і науково обґрунтовані, ефективні протиепідемічні заходи. Розрізняють загальну (теоретичну) епідеміологію, в якій пояснюється епідемічний процес як явище, та спеціальну (практичну), що розробляє заходи боротьби з інфекційними хворобами. Для існування мікробів необхідним є постійне відтворення себе в нових поколіннях. Впродовж еволюції живого світу багато видів мікроорганізмів (бактерії, віруси, найпростіші0 пристосувались до життя в організмі людини або тварини, де вони знайшли необхідні умови для росту і розмноження. Але їх біологічний хазяїн є смертним. Перебування в організмі хазяїна – може спричинити хворобу. Тому організм хазяїна намагається нейтралізувати збудника ( за рахунок імунітету) і переважно звільняється від нього. Це і викликає потребу мікробу періодично змінювати біологічного хазяїна. Таким чином,– епідемічний процес безпреривний процес взаємодії мікро- та макроорганізму на популяційному рівні, який супроводжується поширенням специфічних інфекційних станів серед людей і забезпечує збереження збудника у природі як біологічного виду. Ці три ланки є водночас і його рушійними силами. ДЖЕРЕЛО збудника інфекції Джерело збудника, за Л.В. Громашевським, є об'єкт, який є місцем його природного перебування і розмноження. Це свого роду резервуар, у якому відбувається процес природного накопичення збудників і звідси вони можуть виділятися й заражати сприйнятливу людину або тварину. Оскільки патогенні мікроорганізми пристосувалися до паразитування в організмі людини і тварин, то вони і можуть бути джерелом збудника інфекції. Лише деякі види мікроорганізмів вільно живуть у природі, а тому їх резервуар формується у довкіллі. Залежно від джерела, усі інфекційні хвороби поділяються на антропонози, зоонози, сапронози. При антропонозах джерелом є лише заражена людина –хворі та носії. Хвора людина- більш небезпечна тому, що виділяє збудника у більшій кількості. Максимальна заразність при різних інфекційних захворюваннях припадає на різні періоди. При деяких (коклюш, висипний тиф, вірусний гепатит) – це кінець інкубаційного періоду, початковий період. При більшості ( черевний тиф, дизентерія, холера, висипний тиф) припадає на період розпалу. При гострому перебігу організм звільняється від збудника завдяки імунітету ще до клінічного одужання (дизентерія, грип, кір). При хронічній формі відбувається безпреривне або періодичне виділення збудника, яке може тривати роками (туберкульоз, токсоплазмоз) Клінічне видужання не завжди збігається з очищенням організму від збудника і може виділення збудника тривати весь період реконвалесценції. Епід.небезпеку більш представляють хворі легкими формами при несвоєчасній їх ізоляції. Другим, особливо небезпечним джерелом є бактеріоносії – людина або тварина, в організмі якої патогенні мікроорганізми паразитують без клінічних проявів хвороби. Виявити їх можно тільки при лабораторному обстеженні. Виділяють категорії заразоносійства: Здорове – без попереднього захворювання; частіше виявляють в епід.осередках холери, дифтерії, менінгококової інфекції, поліомієліту, скарлатини. Але і при здоровому б/н в організмі відбуваються певні зміни, переважно імунного характеру. тому воно свідчить про прихований, або безсимптомний інфекційний процес. Частіше воно короткочасне і не інтенсивне. Реконвалесцентне – лише у частини видужуючих. Воно короткочасне (1-2 тиж) і не інтенсивне. Транзиторне – збудник не приживається в організмі і виділяється одноразово, що свідчить про наявність імунітету після перенесеного захворювання або вакцинації. Крім того, б/н буває: - гострим (до 1 міс) -підгострим (до 3 міс) - хронічним (більш 3 міс) особливе епідзначення мають б/носії та хворі, які належать до декретованої групи і пов'язані з виготовленням продуктів харчування, обслуговуванням дітей та ін. Вони можуть бути причиною спалахів інфекційних захворювань ДЖЕРЕЛО ПРИ ЗООНОЗАХ - тварини (лептоспіроз, бруцельоз, туляремія та ін). Люди, які захворіли цими хворобами не стають джерелом, бо в людському колективі способи передачі зоонозних інфекцій не спрацьовують. Заразитись можна під час догляду за тваринами, їх забою, зняття шкури, розробці туші, споживання м'яса, молока; використання території, приміщень, забруднених хворими тваринами. Такі зараження часто носять професійний характер. Найбільше значення серед тварин мають гризуни (лептоспіроз, туляремія та ін), ссавці (вовки, лиси – сказ), птахи (сальмонельоз). Деякі патогенні м/о можуть довго перебувати і накопичуватись у довкіллі, частіше у грунті – сапронози (мікози, газова гангрена та ін) МЕХАНІЗМ ПЕРЕДАЧІ Для інфекційних хвороб притамана контагіозність (заразність)- властивість передаватися від хворих людей і тварин до здорових. Заразність характеризується індексом контагіозності- це епідеміологічний показник, який означає кількість захворілих на 100 чутливих осіб, які були в контакті з джерелом збудника і виражається у відсотках або десятковим дробом: при чумі – 100% - 1,0 при вірусному гепатиті А – 40% - 0,4 Друга ланка епідпроцесу – механізм передачі – це переміщення збудника певним способом від джерела до сприйнятливого організму. Він складається з трьох послідовних етапів: 1 –виділення з зараженого організму; 2 –перебування у довкіллі; 3 –проникнення у новий організм. При сапронозах відсутній перший етап. Механізм передачі залежить від локалізації збудника у зараженому організмі. ТИПИ механізмів передачі: І. Фекально-оральний при кишкових інфекціях. Збудник виділяється з фекаліями, блювотними масами ( при генералізації процесу – з сечею) і потрапляє через рот. Реалізується водним, харчовим, контактно-побутовим шляхами, розповсюджується побутовими ектопаразитами (мухами, тарганами0 а) водний шлях. Вода забруднюється з грунту, при купанні людей, тварин. У систему водопостачання збудники проникають при пошкодженні труб, аварій, перебоїв води. Розрізняють гострі епідемії (коли збудник потрапив у воду одноразово) і хронічні (при повторних забрудненнях). Трапляються спалахи за тічією води. б)харчовий (аліментарний) Терміни перебування м/о залежать від властивостей самого м/о, а також від продукту, умов його зберігання та способів приготування. Добре розмножуються м/о у молоці, м'ясі,. Найбільше значення мають продукти ( молоко, сметана, йогурт), які перед вживанням не проходять термічну обробку. У рідкому середовищі (молоці) збудник равномірно розподіляється по всьому об'єму продукту. Для " молочних " спалахів характерний (як і для гострих водних) раптовий підйом захворюваності зі швидким зниженням, ураженням населення території, що постачається молоком з певного господарства чи магазину. Хворіють переважно ті, що споживали непряжене молоко, часто діти. Велика концентрація збудників у молоці призводить до важких форм захворювання. Продукти тваринного походження можуть забруднюватися як за життя інфікованої тварини, так і посмертно (через забруднені руки, інвентар при розробці туші, транспортуванні). Певну епіднебезпеку несуть овочі, кондитерські вироби. в) можливий контактно-побутовий шлях через брудні руки, іграшки, посуд, білизну тощо. ІІ. Крапельний механізм Повітря, яке видихує хворий захоплює частинки слизу з мікроорганізмами і виводить їх назовні у вигляді аерозолю. Найбільша кількість частинок аерозолю утворюється при чханні, кашлю, менше – при розмові. Чим дрібніша аерозоль, тим глибше вона проникає у органи дихання і тим довше утримується у повітрі. Крім того, тривалість утримування залежить від стану повітря (у нерухомому повітрі крапельки падають швидше), а також від вологості та електричного заряду, дії сонячної радіації. Передача інфекції можлива на відстані 2-3м, тобто в межах кімнати. Лише віруси вітрянки й кору можуть поширюватися з потоком повітря в сусідні приміщення. Особливості інфекцій, які поширюються крапельно: Короткий інкубаційний період. Антропонози. Частіше реєструються в холодну пору року (скученність людей, відсутність провітрювання, при низькій Т м/о краще зберігаються, зниження рівня імунітету) Пиловий шлях –продовження крапельного (для стійких збудників – туберкульоз, дифтерія ). М/о осідають на різних предметах, перетворюються на пил. При підмітанні підлоги, струшуванні одягу м/о з пилом піднімаються у повітря. ІІІ. Трансмісивний здійснюється з участю кровосисних членистоногих тому, що збудники кровяних інфекцій локалізуються у закритій кровоносній та лімфатичній системах. Специфічні переносники, в організмі яких збудник накопичується, а іноді й проходить певний цикл розвитку передає інфекцію під час кровососання (мал. комар), з фекаліями (воші висипний тиф), через гемолімфу (кліщі енцефаліт). Крім того кліщі передають інфекцію трансоваріально своєму потомству і стають резервуаром тривалого зберігання інфекції у природі. Для кровяних інфекцій характерно: чітка сезонність, пов’язана з активністю членистоногих та природна осередковість (реєструються в певній місцевості). ІУ. Контактний механізм властивий для інфекцій зовнішніх покривів і здійснюється а) прямим контактом (У тому числі статевим)- венеричні хвороби, сказ б) непрямим (контактно-побутовим) уможливлює перенесення стійких збудників. З джерела вони потрапляють на різноманітні предмети вжитку (білизну, одяг, дверні ркчки, ванну, взуття тощо), де довго зберігаються. При корості, дерматомікозах. ВЕРТИКАЛЬНИЙ – різновид контактного, забезпечує перехід збудників від матері до плода через плаценту, а також під час пологів (вірусні гепатити В,С, ВІЛ) ПАРЕНТЕРАЛЬНИЙ шлях теж характерний для вірусних гепатитів В,С та ВІЛ – передається під час парентеральних втручань, операцій, обстежень нестерильним мед інструментарієм.
СПРИЙНЯТЛИВІСТЬ та Імунітет Третьою ланкою епідпроцесу є сприйнятливий організм, оскільки лише в ньому може розвинутись інф. процес у відповідь на вторгнення м/о. Сприйнятливість – це видова здатність організму реагувати на інфікування розвитком хвороби або носійства. Вона буває високою, яка відзначається особливостями збудників (патогенністю, адаптованістю до організму хазяїна, інфекційною дозою), а також залежить від організму хазяїна (стану імунітету). Тоді захворювання (черевний тиф, кір) проявляються яскравими клінічними ознаками. Разом з тим, людина має видову несприйнятливість, що передається за спадковістю. Відповідно це – РЕЗИСТЕНТНІСТь макроорганізму, тобто природна несприйнятливість. Вона базується на багатьох неспецифічних і специфічних факторах захисту. Фактори неспецифічної резистентності: шкіра, слизові оболонки, миготливий епітелій, норм. мікрофлора, лізоцим, шлунковий сік, фагоцитоз, гуморальні фактори (норм. антитіла, комплемент, лейкіни, інтерферон). Специфічні фактори. Імунітет –властивість організму оберігати свою антигенну постійність впродовж життя.
ІМУНІТЕТ природжений набутий (видовий) природний штучний пасивний активний активний пасивний ( материнський ) ( після хвороби) (вакцини (сироватки до 6 міс довготривалий анатоксини) муноглобуліни)
Набутий природний імунітет після хвороби може бути стерильним (коли збудник видалений з організму цілком) і нестерильний (при зберіганні збудника в макроорганізмі) – туберкульоз, бруцельоз, сифіліс. На формування імунітету впливають: індивідуальні особливості (у одних – імунітет формується, у інших – ні). вік (у дітей, осіб старечого віку – знижений); особливості харчування (нестача білків, вітамінів – знижує); клімат (у південних р-нах формується активніше) екологія (Чорн. аварія змінила реактивність людей). Крім індивідуального, розрізняють колективний імунітет – імунний прошарок населення. Колективний – несприйнятливість суспільства. Він створюється внаслідок перенесеної епідемії або масовій вакцинації і завдяки високо матеріального та культурного рівня. Вакцинацію можна вважати успішною, якщо після неї в колективі не менше 80% осіб набуває повноцінного імунітету. Тоді створюється достатній імунний прошарок населення (частка осіб, які несприйнятливі до певної інф. хвороби).
ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ПРОФІЛАКТИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ. ЗАХОДИ ЩОДО ДЖЕРЕЛА ЗБУДНИКА ІНФЕКЦІЇ.
Актуальність: Аналізуючи проблему боротьби з інфекціями, треба визнати значні досягнення – ліквідована натуральна віспа, різко зменшилась захворюваність на коклюш, поліомієліт, сибірку та ін.. Але інфекційні хвороби займають одне з перших місць по тимчасової непрацездатності. Залишається актуальною проблема боротьби з туберкульозом, широке розповсюдження мають парентеральні гепатити, схильні до хронізації; виникають нові захворювання (ВІЛ, геморагічні гарячки) проти яких не знайдено як засобів лікування, так і імунопрофілактики. Загальні принципи профілактики інфекційних хвороб Профілактичними називають заходи, що спрямовані на профілактику виникнення епід. процесу, тобто на запобігання виникненню епідемічних осередків. Основні проф.. заходи передбачені Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" №913-ІУ (913-15) від 05.06.2003р. Основу профілактики складають: Загальнодержавні заходи –підвищення матеріального благополуччя населення, забезпечення житлом, кваліфікованою мед. допомогою, покращення матеріальної бази ЛПЗ та ін.. Карантинні заходи – попередження ввезення в Україну ОНІ відповідно до Міжнародних медико-санітарних правил. Ці правила поширюються на ОНІ – чума, холера, жовта гарячка, вір. геморагічні гарячки, малярію та ін.. Правила передбачають сан. догляд прибулих із-за кордону транспортних засобів, перевірку сан. декларацій чи свідчень про дератизацію, контроль паспортів (за епід.показниками) з метою встановлення маршруту руху, сан. огляд транспортних засобів на наявність гризунів тощо. Загально-санітарні заходи передбачають суворе дотримання сан. й технічного режимів водопостачання й харчування населення, поліпшення сан. благоустрію та ін.. Профілактична дератизація – створення несприйнятливих умов існування гризунів: будівельно-технічні заходи, що запобігають проникненню гризунів у приміщення, очищення сховищ, винищувальна дератизація. Ветеринарно-санітарна профілактика – запобігання хворобам, якими може заразитися людина, виявлення, ізоляція та знищення хворих тварин, ветер-сан. нагляд за тваринницькими господарствами та ін.. Санітарно-освітня робота передбачає гігієнічне виховання населення. МЕДИЧНІ ЗАХОДИ Епідемічний осередок, за визначенням Л.В. Громашевського, - місце перебування джерела збудника з навколишньою територією у тих межах, в яких заразний чинник може передаватися оточуючим. Виділяють "сімейні осередки", "вуличні", у дитячих та медичних закладах. Нові зараження можуть виникати через різні проміжки часу, однак, не перевищують тривалості збереження збудника поза його джерелом. Осередок вважають ліквідованим лише тоді, коли в його межах повністю припиняється циркуляція збудника. Л.В. Громашевський довів, що проф.. і протиепід. заходи досягнуть ефекту, якщо вони вимкнуть хоча б одну з ланок епідпроцесу, а саме: 1.Запобігання появі або ліквідацію джерела. 2.Розрив механізму передачі (дезінфекція). 3.Створення або підвищення рівня імунітету (спец. проф.-ка).
Заходи спрямовані на першу ланку епідпроцесу – нейтралізація джерела збудника інфекції 1. Виявлення та ізоляція інфекційних хворих. Протиепідемічна ефективність ізоляції інф. хворих буває високою тоді, коли здійснюється якомога раніше. Але при деяких інфекціях, особливо з краплиним механізмом передачі, збудник починає виділятися в останні дні інкубації і провести своєчасну ізоляцію буває важко. при інших хворобах збудник у великій кількості (особливо при тяжких формах) виділяється у період розпалу хвороби. Для своєчасного виявлення і ізоляції використовують різні методи: клінічний, епідеміологічний, лабораторний. Клінічний метод передбачає активне і пасивне виявлення хворих. Пасивне при зверненні за мед.допомогою, діагноз встановлюється на основі клінічних проявів. Активне при проведенні проф.. оглядів, мед спостереженні за контактними в осередках, при проведенні подвірних обходів (за півд..показниками), а також за результатами обстеження в осередках, при оформленні на роботу та ін.. Епідемічний анамнез має суттєве значення, дозволяє виявити джерело інфекції, чинники передачі. Лабораторний метод дозволяє своєчасно встановити діагноз, визначити фактори передачі (вода, продукти). При виявленні інф. хворого складається "Термінове повідомлення…" (ф. 058/0) і протягом 12 год передається в СЕС за місцем виявлення хворого. Реєструється в "Журналі реєстрації інфекційних захворювань" (ф. 060/лік і ф. 060/СЕС ). Журнал ф. 060/лік ведеться у ЛПЗ, дитячих дошкільних закладах, школах. При змінні первинного діагнозу складають нове терм. повідомлення із зазначенням первинного й остаточного діагнозів і надсилають у СЕС; відповідно в ж. 060/СЕС вносять зміни, а в поліклініках – у статистичний талон для реєстрації заключних (уточнених) діагнозів (ф. 025-2/0 ). Після отримання терм. повідомлення СЕС здійснює епідобстеження осередку з метою виявлення джерела, чинників передачі, виявлення контактних осіб, які могли заразитися чи стали заразо носіями. Результати обстеження відображають у картах епід.обстеження (ф. 357/0 ). Для ліквідації осередку розробляють план заходів, спрямованих на три ланки епідпроцесу. Осередок вважається ліквідованим, якщо після ізоляції джерела збудника протягом максимального інк. періоду діагностованого інф. захворювання не виявлено нових випадків захворювання. Ізоляція хворих та інші заходи. Хворих ізолюють вдома або в інф. лікарні. Показання до госпіталізації. При більшості хворб хворі підлягають обов’язковій госпіталізації – це ОНІ, черевний тиф, вірусні гепатити, дифтерія, менінгококова хвороба, гем. гарячки, лептоспіроз, правець, сказ та ін.. Ізоляція вдома можлива при харч. т/і, сальмонельозі, дизентерії, кору, віт. віспі та ін.. Але до госпіталізації існують: 1. Клінічні показники –середньотяжкі, тяжкі форми, діти до 1 року, люди похилого віку (внаслідок зниженого імунітету) 2. Епідемічні – при кишкових інфекціях- особи з декретованої групи; хворі з гуртожитків, інтернатів; при незадов.. сан. стану в осередках, наявність чутливих не прищеплених дітей та ін.. При виявленні хворих в дитячих закладах, інтернатах – негайна їх ізоляція в ізолятори і оповіщання відповідних установ (ЛПЗ, СЕС). Для ізоляції вдома хворому необхідно виділити окрему кімнату та предмети догляду, здійснювати заходи, які виключають можливість зараження членів сімї (поточна дезінфекція, носіння масок тощо). До лікарні хворих перевозять на спец. транспорті, який підлягає дезінфекції. В лікарні хворих ізолюють в палатах, боксах для проф.-ки ВЛІ. Крім ізоляції проводять інші заходи – специфічне обстеження, етіотропне лікування. При деяких захворюваннях (черевний тиф, холера, дифтерія) спостерігається реконвалесцентне носійство, тому перед виписуванням проводять лаб. обстеження, а далі диспансерне спостереження в КІЗах за місцем проживання хворих – це активне динамічне спостереження за станом здоровя певних контингентів населення (здорових і носіїв), взятих хворих на облік для раннього виявлення захворювань, проведення заходів щодо оздоровлення, відновлення працездатності, запобігання поширенню інф. хвороб. У разі ОНІ вдаються до карантину – жорстких заходів, які забезпечують повну ізоляцію епід.осередку і дотримання у ньому суворого протиепід. режиму. Карантин супроводжується воєнізованою охороною території осередку із забороною виїзду з нього без попереднього обстеження (обсерваціЇ). ЗАХОДИ СТОСОВНО БАКТЕРІОНОСІЇВ Здорові б/н становлять особливу небезпеку, адже виявити їх можна лише за допомогою лаб. досліджень. У разі їх виявлення проводять: 1.Складається терм. повідомлення в СЕС. 2.Ізоляція. госпіталізація при б/н дифтерії токсин. штаму, холери, носії з декрет. групи (на період носійства їх не допускають до роботи). 3.Санація б/н. 4.Повторне обстеження, щоб підтвердити звільнення від збудника. ПРИ ЗООНОЗНИХ ІНФЕКЦІЯХ Шляхи знешкодження джерел бувають різними. При лептоспірозі – знищення гризунів. При сибірці – знищення тварин. При бруцельозі – карантин, виявлення хворих тварин та їх лікування, поточна дезінфекція. При кожній хворобі джерело збудника має свої епід. особливості. Знання їх суттєво допомогає визначити обсяг і характер протиепід. заходів.
Що стосується заходів щодо другої ланки епідпроцесу, то це здійснення поточної і заключної осередкової інфекції (самостійно вивчити). Що стосується третьої ланки епідпроцесу – це здійснюють заходи щодо підвищення несприйнятливості до інфекції (імунізація) Що стосується осіб, які спілкувалися з хворим, то здійснюють наступне: 1.Встанолюють коло осіб, які спілкувалися з хворим за місцем проживання, роботи, в дитячому закладі, школі. Встановлюють медичне спостереженнями за ними протягом визначеного періоду (залежно від інк. періоду). 2.З метою виявлення джерела – здійснюють обстеження контактних. При деяких захворюваннях (черевний тиф, дифтерія) відсторонюють їх від роботи (декретований контингент) до отримання негативних результатів обстеження. 3.Проводять контактним -вакцинацію (в осередках дифтерії, кору та ін.), -хіміопрофілактику (в осередку холери, чуми), -фагопрофілактику ( в осередку черевного тифу, дизентерії). 4.Проводять санітарно-освітню роботу щодо профілактики захворювання.
ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА КІЗу Актуальність: В організації та контролю щодо профілактичних і протиепідемічних заходів КІЗи відіграють дуже важливу функцію. На них покладаються як контролюючі функції (своєчасність виявлення інфекційних хворих, ефективність лікування амбулаторних хворих), так і методичні функції (навчання поліклінічної служби з питань клініки, діагностики та ін.).
Кабінет інфекційних захворювань (КІЗ) – організаційно-методичний і лікувально-діагностичний центр надання кваліфікованої медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби в районі обслуговування поліклініки. Штати КІЗ складаються із розрахунку 0,2 ставки лікаря-інфекціоніста, медсестри й санітарки на 10 тис дорослого міського населення. В складі КІЗу може функціонувати денний гельмінтологічний стаціонар. Лікар КІЗу є фактично заступником головного лікаря у питаннях організації надання мед. допомоги інфекційним хворим. Методичне керівництво роботою КІЗу здійснює головний інфекціоніст і відділ територіальної інфекц. лікарні. На посаду лікаря КІЗ призначають лікаря-інфекціоніста, який отримав спец. підготовку на курсах удосконалення лікарів. Медсестра КІЗ працює під керівництвом лікаря. Вона допомагає під час амбулаторного прийому, оформляє мед.документацію кабінету, веде облік диспансерних осіб, готує хворих до лаб. та інструментального обстеження, бере участь у сан-гігієнічному вихованні населення. ПРИМІЩЕННЯ ТА ОБЛАДНАННЯ КІЗ повинен розміщуватися не менше ніж у 2 кімнатах (мати власний сан. вузол) з окремим ізольованим виходом за правилами протиепід. режиму. одна кімната – робоче місце лікаря і медсестри, друга –для обстеження пацієнтів. Повинні бути меблі (шафи, кушетка), шафи з інструментами та медикаментами, медичною документацією, методичною й науково-практичною літературою, наказами тощо, а також повинен бути холодильник і термостат. ДОКУМЕНТАЦІЯ, яка ведеться в КІЗ, уніфікована і затверджена МОЗ України: "Термінове повідомлення…" (ф. 058), "Журнал обліку інф. захворювань" (ф 060) "Статистичний талон для уточнених (заключних) діагнозів" (ф.025-в), "Медична картка амбулаторного хворого" (ф.025) "Журнал амбулаторного прийому КІЗ" (ф. 061), "Книга запису викликів лікаря додому" (ф. 031), "Журнал обліку проф..щеплень" (ф. 064), "Контрольна карта диспансерного спостереження" (ф. 030) Звіт про роботу КІЗ ведеться по наступним формам: "Звіт про рух захворювань на грип та ін.. ГРІ" (ф. 85-грип) "Звіт про профілактичні щеплення (ф. ) "Звіт про профілактичні заходи" (ф. 87)
ЗАВДАННЯ КІЗ Забезпечення раннього активного виявлення інф. хворих, надання їм невідкладної допомоги та їхня своєчасна госпіталізація. Кваліфікована діагностика, обстеження й лікування амбулаторних хворих, що не потребують обов’язковій госпіталізації. Диспансерізація перехворілих. Виявлення й облік носіїв. Проведення організаційно-методичної роботи (аналіз інф. захворюваності, рівня діагностики, якості лікування, аналіз помилок діагностики, летальних випадків). Планування, організація і контроль проф.. (протиепід) роботи поліклініки (заходи в осередках, контроль за здійсненням плану щеплень, сан-освітня робота). Санітарно-гігієнічне виховання населення, ознайомлення його з основними методами профілактики інф. хвороб. Безпреривний оперативний контакт із СЕС стосовно всіх питань протиепід. забезпечення. Підвищення кваліфікації мед. працівників з питань діагностики, лікування та профілактики. ПЛАНУВАННЯ РОБОТИ КІЗ План роботи складається з урахуванням епід. ситуації й висновків, що впливають з аналізу діяльності КІЗу за попередній рік і переважно передбачаються такі розділи: організаційно-методична робота, лікувально-діагностична, диспансерна, сан-освітня. КІЗ бере участь у розроблені комплексних планів заходів щодо боротьби з інф. хворобами й контролю за їх виконанням (разом з СЕС). У рамках педіатричної служби на посаду лікаря КІЗ призначається педіатр, який має спец. підготовку з питань інф. патології та імунопрофілактики. ДИСПАНСЕРНЕ спостереження за реконвалесцентками – це активне динамічне спостереження за станом здоровя взятих хворих на облік. Поняття диспансеризації включає: Активне виявлення хворих для раннього розпізнавання початкових форм захворювань. Узяття на диспансерне спостереження реконвалесцентів. Своєчасне проведення лікувальних і соціально-проф. заходів. Вивчення впливу зовнішнього середовища, виробничих і побутових умов та їх поліпшення. Участь усіх спеціалістів у диспансеризації. Диспансерне спостереження за амбулаторним хворим здійснює комісія у складі лікаря-інфекціоніста, дільничного лікаря, епідеміолога та заст.. завідувача поліклініки.
Імунопрофілактика (заходи стосовно сприйнятливого колективу ) План 1. Місце імунопрофілактики в системі профілактичних і протиепідемічних заходів. Види вакцинопрофілактики. 2. Типи щепних препаратів. Способи введення. 3. Зберігання бакпрепаратів. Поняття про "холодовий ланцюг". 4. Показання та протипоказання до щеплень. Календар щеплень. 5. Післящепні реакції та ускладнення. Профілактика ускладнень. 6. Організація щеплень. Функції щепного кабінету.
Підвищення опірності організму до інфекції можна досягти неспецифічними впливами (раціональне харчування, загартування), а також шляхом створення специфічного імунітету, що має вирішальне значення відносно тих інфекцій, проти котрих проводяться щеплення ( керовані інфекції). Досвід вакцинації засвідчує, що активна імунізація є хоча не єдиним, але надзвичайно важливим засобом, який сприяє досягненню епідблагополуччя щодо багатьох інф. хвороб. З урахуванням мети і форми організації масової вакцинопрофілактики, виділяють -планову масову -селективну -термінову вакцинацію. Селективна або вибіркова, спрямована на захист певних професійних груп населення (медпрацівників прищеплюють проти гепатиту В; працівникам водо каналізаційних служб- вводять пентапрепарат) ТЕРМІНОВА профілактика. Переважно після щеплення живою або інактивованою вакциною на 3-4 тиж створюється імунітет, який запобігає дії збудника на організм. Цей захід проводять і в тих випадках, коли виникає підозра, що в осередку можуть бути заражені. Залежно від мети і препаратів, які використовуються, термінову профілактику поділяють на специфічну, неспецифічну та комбіновану. 1. СПЕЦИФІЧНА (пасивна) в організм вводять готові антитіла, які вступають у взаємодію зі збудником або його токсинами. Використовують сироватки, імуноглобуліни, отримані як із крові людей, а також з крові гіперімунізованих коней (такі сироватки аби уникнути анафілактичного шоку, сироваткової хвороби вводять дробно за методом Безредка).Уведені антитіла діють уже в перші години. Якщо препарат уводять у період інкубації, інфекція може мати абортивний або інапарантний перебіг. Призначення препарату в 1-шу – 3-ю добу захворювання полегшує перебіг інфекції, запобігає ускладненням. 2.НЕСПЕЦИФІЧНА термінова проф.-ка здійснюється за допомогою АНТИБІОТИКІВ, хіміотерапевтичних препаратів( ремантодин діє на вірус грипу А ) 3.КОМБІНОВАНА термінова проф.-ка полягає в одномоментному введенні вакцини та імунних препаратів ( для проф.-ки сказу вводять антирабічний імуноглобулін та антирабічну вакцину)
ІІ. ТИПИ ЩЕПНИХ препаратів Для активної імунізації використовують ВАКЦИНИ та АНАТОКСИНИ. ВАКЦИНИ бувають: 1. ЖИВІ, які приготовлені з живих, але ослаблених збудників внаслідок фізико-хімічних впливів або пасажів через організм тварин. При цьому відбирають штами зі зниженою вірулентністю, але високо імуногенні. Це вакцини: БЦЖ, поліомієліт на, проти кору, краснухи, епідемічного паротиту. Вони створюють сильний і тривалий імунітет ( до 5 років ) 2. ВБИТІ вакцини -КОРПУСКУЛЯРНІ вакцини отримають із культур мікроорганізмів вбитих нагріванням, формаліном. Проти кашлюку, лептоспірозу. Створюють короткочасний імунітет до 6-12 міс -МОЛЕКУЛЯРНІ вакцини містять специфічні антигени, видобуті з бактерій та їх токсинів хімічними способами (гідролізом, ферментацією). Черевнотифозна, тулярійна. АНАТОКСИНИ отримають шляхом знешкодження мікробних екзотоксинів за допомогою формаліну та тривалого витримування при Т 30-40* С. Протидифтерійний, протиботулінічний, протиправцевий анатоксини. Бакпрепарати ввдять через рот, нашкірно, внутришкірно, підшкірно, внутришньомязово, в/венно. Крім вказаних вище , існують біологічні препарати, здатні пригнічувати або й знищувати патогенні мікроорганізми: БАКТЕРІОФАГИ- віруси бактерій; ІНТЕРФЕРОНИ-білки, що продукуються клітинами макроорганізму і пригнічують репродукцію вірусів. Їх використовують з лікувальною метою, для санації носіїв і екстреної профілактики інфекцій. Використовуються протисальмонельозний, проти стафілококовий, проти дизентерійний та ін.. бактеріофаги. Інтерферон не є суворо специфічним і може застосовуватися як при грипі, так і ін.. ГРВІ.
ІІІ. ЗБЕРІГАННЯ бак препаратів. Бакпрепарати повинні зберігатися за вимогами "холодового ланцюга" – безпреривно функціонувальна система, що забезпечує оптимальний температурний режим зберігання і транспортування на всіх етапах переміщення МІБП від підприємства-виробника до споживача. Для транспортування використовують ТЕРМОКОНТЕЙНЕР- ємність різних розмірів з термоізолювального матеріалу, яка герметично закривається кришкою. Температура в контейнері, яка досягається завдяки розміщенню в них холодоелементів, повинна зберігатися протягом 48 г од у межах від 0 до 8* С при температурі зовнішнього середовища плюс 43* С. Оптимальною для зберігання бак препаратів є Т від 2 до 8* С, для тривалого зберігання пероральної поліомієлітної вакцини рекомендується утримання в замороженому стані при Т мінус 15 до мінус 25* С. В системі протиепід. заходів створення несприйнятливості населення до інф. хвороб займає значне місце ІМУНОПРОФІЛАКТИКА – захист організму від інф. хвороб шляхом проведення проф..щеплень вакцинами і анатоксинами (активна імунізація) тв введення імуних сироваток або імуноглобулінів (пасивна ім.. Вакцинопрофілактика є найбільш ефективним заходом щодо низки інф. хвороб дихальних шляхів (дифтерії, кору, краснухи та ін.). Результати вакцинації в значній мірі залежать від якості препаратів, стану організму, який імунізується та суворого дотримання календаря щеплень.
.ПОКАЗАННЯ до імунізації. Календар щеплень Показання до імунізації: 1. Щеплення за віком ( згідно календаря щеплень). 2. Щеплення за станом здоровя –пацієнтів з високим ризиком виникнення та тяжкого перебігу інфекції (щеплення не передбачено в плані щеплень за віком).
Інфекція показання ---------------------------------------------------------------------------- грип ВІЛ-інфікована дитина з 6 міс щорічно Пневмококова інф. ВІЛ, уражен. нирок, туберкульоз Менінгокок. інф. серпоподібна кліт. анемія- старше 18 міс. Вітряна віспа ВІЛ/СНІД, хр. ниркова недостатність Гепатит В пацієнтам на гемодіалізі ---------------------------------------------------------------------------
3. Щеплення, які проводяться на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідпоказниками – проти туляремії, бруцельозу, сибірки, лептоспірозу, чумі та ін.. 4. Рекомендовані щеплення – проти вітряної віспи, гепатиту (медпрацівникам, персоналу дитячих дошкільних закладів, військовослужбовцям та ін.) Будь-які щеплення повинні проводитись тільки здоровим людям, як для ефективності вакцинації, так і для збереження здоровя людини.
Відповідно НАКАЗУ № 48-2006р у переліку абсолютних проти показів є
Оскільки основну масу щеплень проводять дітям у перші роки життя, можливі небажані реакції організму. Вони можуть виникати як у перші дні після проведення щеплень, так і у віддалені терміни. Крім тимчасових проти показів, існують такі проти покази, як ПОРУШЕННЯ імунітету (онкологічні захворювання, живі вакцини при ВІЛ, імунодепресія внаслідок проведення цитостатичної терапії, вживання кортикостероїдів понад 14 діб та ін.) АНАФІЛАКТИЧНІ реакції на яєчний білок, антибіотики, якщо вакцина виготовлена на їх основі. ТЯЖКІ поствакцинальні реакції у вигляді анафіл. шоку, енцефаліту, агранулоцитозу. НЕВРОЛОГІЧНІ порушення ( судоми частіше ніж 1 раз на 6 міс, гідроцефалія в стадії декомпенсації, епілепсія та епілептичний синдром з нападами частіше ніж 1 напад за 6 міс. ВАГІТНІСТЬ- живі вакцини не вводяться. АП, АД-М анатоксини, якщо ризик захворювання великий, МОЖНА вводити незалежно від терміну вагітності. ГОСТРІ захворювання: щеплення проводяться після одужання. ХРОНІЧНІ захворювання: щеплення проводять у стані клініко-лабораторної ремісії. АВТОІМУННІ захворювання: вакцинацію проводять в умовах стаціонару в стані клініко-лабораторної ремісії. НЕДОНОШЕНІСТЬ 3-го ступеня – діти не щеплюються до 2 міс життя. Недоношенність 4-го ступеня- не щеплюються до 3 міс життя. АНЕМІЇ: протипоказанням є рівень гемоглобіну нижчий за 80 г/л. Існує багато і інших проти показі- планова вакцинація відкладається до закінчення гострих проявів захворювання, щеплення БЦЖ та проведення проби Манту не повинні проводитися протягом 4 тижнів після інф. захворювання з гарячкою та під час карантину. Після проведення ОПВ пропонується обмежити парентеральні втручання протягом 40 діб, проведення щеплень КПК після введення препаратів крові та імуноглобуліну не раніше ніж через 3 міс. КОНТАКТ з інф. хворим не є протипоказанням до щеплення. (крім БЦЖ). Категорично забороняється проведення щеплень вдома. Поствакцинальний період найчастіше проходить безсимптомно. Проте у 5-30% щеплених можуть виникнути допустимі вакцинальні реакції. І. ФІЗІОЛОГІЧНІ РЕАКЦІЇ Для них характерна короткочасність (від декілька годин до 1-2 діб). Місцеві реакції зявляються через 1-2 доби і спостерігаються 2-8 діб. При введенні АКДП може виникнути безболісне затвердіння, яке розсмоктується протягом 15-30 діб. Місцеві реакції виникають після введення живих бактеріальних і вірусних вакцин. ІІ. ПОСТВАКЦИНАЛЬНІ реакції – підвищення температури до 39* С ,біль, набряк мяких тканин більше 50 мм, гіперемія у місці введення більше 80 мм, інфільтрат більше 20 мм.; лімфаденопатія, головний біль; дратівливість, порушення сну; висипання неалергічного ґенезу, анорексія, нудота, біль у животі, диспепсія, діарея; катаральні явища; міальгія, артралгія. ІІІ. ПОСТВАКЦИНАЛЬНІ УСКЛАДНЕННЯ – це стійкі функціональні та морфологічні зміни в організмі, що виходять за межі фізіологічних коливань і призводять до значних порушень стану організму. До них належать - абсцеси, анафілактичний шок, алергічні реакції ( набряк Квінке, кропивниця), гіпотензивний-гіпореспонсивний синдром ( гостра серцево-судинна недостатність, гіпотонія, короткочасне порушення або втрата свідомості), артрити, безпреривний пронизливий крик (від 3 г од і більше). судоми. менінгіти/енцефаліти, генералізована БЦЖ-інфекція, остеомієліт, остеїт, колоїдний рубець та ін.. Ними вважають летальні випадки, що трапляються протягом 30 діб після імунізації, а також випадки госпіталізації протягом 35 діб після щеплення. Всі випадки реєструються і мають бути передані у СЕС протягом 24 год. Створюється комісія місцевими органами ОЗ, проводиться епід. і клінічне вивчення випадків важких ПВР та ПВУ не пізніше 48 год з початку їх виникнення. Матеріали подаються не більше як у 3-денний строк за встановленою формою у територіальні заклади СЕС і лік-проф. установи. Вакцинація припиняється до отримання результатів експертизи препарату і визначення щодо її подальшого проведення. ПРОФІЛАКТИКА поствакцинальних ускладнень залежить від: якості вакцини, Стану здоровя, вихідного рівня імунітету, наявності сенсибілізації до препарату; УМОВИ зберігання вакцини (терміну, темп. режиму), імуногеності та реактогеності препарату; МАКСИМАЛЬНОГО охоплення сприйнятливого колективу (оптимальний результат при охоплені 95-97%, задоволений –при не менше 80%, При охоплені 50%- протиепідемічний ефект відсутній). ЩОБ УНИКНУТИ поствакцинальних ускладнень необхідно:суворо дотримуватись правил щеплень, передбачених діючим наказом. Індивідуально підходити до кожного пацієнта (ознайомлення з анамнезом, спадковістю, динамікою фізичного та психічного розвитку, перенесеними захворюваннями, особливостями реакції на попередні щеплення, наявністю сенсибілізації). Не проводити імунізацію безпосередньо перед прийомом дитини у дитячий дошкільний заклад. Спостерігати за щепленими дітьми у післявакцинальному періоді. Оберігати дітей у післявакцинальному періоді (до 1 міс) від спілкування з інфікованими особами, переохолодження, перегрівання, важких фізичних і психічних навантажень. Післявакцинальні ускладнення підлягають обліку, про що негайно сповіщається СЕС і проводиться розслідування за участю епідеміолога, педіатра або терапевта і вузьких спеціалістів- невропатолога, алерголога, дерматолога, фтизіатра.
У1. ОРГАНІЗАЦІЯ щеплень. Епідеміологічна активність вакцинації залежить від повноти і своєчасного охоплення щепленнями. Для виявлення всіх, хто підлягає вакцинації, 2 рази на рік (навесні та восени) переписують усіх дітей віком до 14 років. Облік дітей у дошкільних закладах, школах проводять одноразово у вересні. У період між переписами вносять відомості про заново прибулих дітей і знімають з обліку тих, хто вибув більше, ніж на 1 рік. Складається річний план- список дітей, які підлягають вакцинації. Усі складені плани передаються у територіальну СЕС. Під час перевірки планів щеплень епідеміолог використовує дані про народжуваність, кількість дитячого населення і звіти про проведені щеплення торік. Звітна документація : форма 5 "Звіт про профілактичні щеплення", форма №6 "Звіт про контингенти дітей і підлітків, які щеплені проти інфекційних захворювань та відповідно "Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності №5 та №:6". Відповідно наказу № 48 від03.02.2006р "Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів" 1. Профщеплення здійснюються в кабінетах щеплень, медичних кабінетах дитячих дошкільних закладів, школах, медпунктах. 2.Щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами відповідно до показів і проти показів. 3. Транспортування, збереження і використання вакцин здійснюється з обов’язковим дотриманням вимог "холодового ланцюга". 4. Профщеплення проводяться медпрацівниками, які володіють правилами організації і техніки проведення щеплень, а також заходами надання невідкладної допомоги в разі розвитку післявакцинальних реакцій і ускладнень. 5. Батьки попередньо інформуються про проведення імунізації дітей. 6. У день перед проведенням щеплень проводиться медичний огляд з обов’язковою термометрією, здійснюється відповідний запис про дозвіл на проведення щеплень. 7. Категорично забороняється проведення щеплень у перев’язувальних, маніпуляцій них кабінетах. 8. Профщеплення проводяться тільки одноразовими шприцами, голками. Використані шприци, голки знезаражують та утилізують. 9. Щеплення для профілактики туберкульозу і туберкулінодіагностика повинні проводитися в окремих приміщеннях, а за їх відсутності на спеціально виділеному столі, або в інший день. Забороняється застосування з іншою метою інструментарію, призначеного для проведення щеплень проти туберкульозу. 10 Запис про проведене щеплення робиться у формах медичної облікової документації. Вказується: вид препарату, доза, серія, контрольний номер. У разі використання імпортного препарату вноситься оригінальне найменування препарату українською мовою. 11. Після проведення щеплення повинно бути забезпечене медичне спостереження протягом терміну, визначеного інструкцією щодо застосування відповідного вакцинного препарату. 12. У медичних документах необхідно відмітити характер і терміни загальних і місцевих реакцій 13. У разі розвитку незвичайної післявакцинальної реакції або підозри на ускладнення необхідно негайно повідомити керівника лікувально-профілактичного закладу і направити екстрене повідомлення до територіальної СЕС. 14.Медичні проти покази до щеплень кожній конкретній дитині встановлюються комісією з питань щеплень, створеною наказом по лікувально-профілактичному закладу. 15. Факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медпрацівником надані роз’яснення про наслідки такої відмови, оформляється у формах мед. облікової документації, і підписується як громадянином, так і медпрацівником, про що повідомляється до територіальної СЕС. 16. У кожному кабінеті щеплень повинні бути інструкції із застосуванням всіх препаратів. Вакцини різних виробників для профілактики однакових захворювань можна взаємно замінювати. Обладнання кабінету щеплень: холодильник або термоконтейнер, шафа для інструментарію і медикаментів, бікси зі стерильним матеріалом, повивальний столик, медична кушетка, столи для підготовки препаратів до застосування, стіл (шафа) для збереження документів, ємність з дезрозчином. Медична документація для обліку щеплень: робочий журнал кабінету профщеплень (ф. № 064/о ); карта профщеплень ( ф. № 063/0 ); історія розвитку дитини (ф. № 112/0) або медична карта дитини, що відвідує дошкільну установу, загальноосвітню школу ( ф. № 026/0 ); довідка для дорослих. Внесені в карту імунізації (ф. № 063-1/0 ) дані засвідчують підписом і печаткою лікаря. ІНСТУКЦІЯ про особливості вакцинації дітей, що мають тимчасові протипоказання у зв’язку з патологією. Указаний контингент дітей слід вакцинувати АДП-анатоксином або АДП-М-анатоксином залежно від віку дитини. Для цього доцільно розподілити дітей на 2 категорії: діти, які перехворіли на гострі інфекційні та неінфекційні захворювання. Вакцинують у поліклініці через 2 тиж після одужання, в сумнівних випадках – в умовах стаціонару. 2- діти, які мають хронічну соматичну патологію. Вакцинують в умовах стаціонару або денного стаціонару після консультації міського або обласного імунолога і відповідного фахівця. Названим категоріям дітей щеплення проводять через 2 тиж від початку клініко-лабораторної ремісії після проведення премедикації (введення натигістамінних препаратів, за винятком димедролу, які призначають за 2 доби до щеплення, у день щеплення та протягом 5 діб після нього.
|
