ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Система кадрового забеспечення.

12 3

Система кадрового забезпечення галузі фізичної культури, як і інших галузей, здійснюється через освітні заклади, що входять в єдину систему освіти. Освіта є основою духовного, соціального, економічного і культурного розвитку держави.

Метою освіти є всебічний розвиток людини, як особистості та найвищої цінності суспільства. Вища освіта грунтується на засадах гуманізму, демократії, національної самосвідомості.

Освіту в Україні визнано пріоритетною сферою соціального, духовного і культурного розвитку суспільства. Державна система освіти є незалежною від політичних, громадських і релігійних організацій, вона носить науковий, світський характер. Навчання в Україні дітей до 15 років є обов'язковим.

Управління освітою в Україні здійснюється на принципі поєднання діяльності органів державного управління освітою і органів громадського самоврядування.

Державними органами управління освітою є:

— Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України (Мінмолодьспорту України);

— інші міністерства і відомства, які мають у своєму підпорядкуванні навчально-виховні заклади (Міністерство охорони здоров'я України, Міністерство аграрної політики, та ін.);

— Вища атестаційна комісія України (ВАК України).

У регіонах обласними та районними державними адміністраціями створюються обласні, міські, районні органи управління освітою.

В Україні встановлена та діє єдина структура системи освіти. Вона включає в себе:

— дошкільне виховання;

— загальну середню освіту;

— професійну освіту;

— вищу освіту;

— післядипломну освіту;

— аспірантуру;

— докторантуру;

— підвищення кваліфікації;

— перепідготовку кадрів;

— позашкільне навчання і виховання;

— самоосвіту.

Навчально-виховні заклади створюються державними, кооперативними, громадськими організаціями, підприємствами, установами, приватними особами відповідно до потреб і при наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази і педагогічних кадрів.

Незалежно від статусу і приналежності навчальні заклади зобов'язані забезпечити якість освіти в обсязі державних вимог. Потреба в державних вищих навчальних закладах визначається Кабінетом Міністрів України, потребу в інших закладах (недержавних) — регіональні органи державної влади.

В системі освіти особливе місце займає вища освіта, яка здійснюється на базі повної середньої освіти.

В Україні вищим навчальними закладами (ВНЗ) є: училища, технікуми, коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети. ВНЗ можуть створювати навчальні, навчально-методичні та науково-виробничі комплекси і об'єднання.

Вищі навчальні заклади здійснюють такі види діяльності:

— підготовку фахівців різних рівнів кваліфікації;

— науково-дослідну роботу;

— підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

— атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів;

— підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів;

— культурно-освітню, видавничу, фінансово-економічну, господарську, науково-виробничу, комерційну діяльність;

— здійснення зовнішніх зв'язків.

Державні ВНЗ здійснюють свою діяльність за державними замовленнями та договорами. Випускникам ВНЗ присвоюється кваліфікація фахівця з вищою освітою певного професійного спрямування або спеціальності і певного освітньо-кваліфікаційного рівня (ОКР).

Законом «Про вищу освіту» в Україні введено багатоступеневу систему вузівської освіти. Вона передбачає здобуття державного освітнього цензу:

а) за освітнім рівнем: неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта;

б) за кваліфікацією: молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст; магістр;

в) за науковим ступенем: кандидат наук; доктор наук;

г) за науковим званням: старший науковий співробітник; доцент; професор.

Вищі навчальні заклади — є 4-х рівнів:

— ВНЗ 1-го рівня (технікуми, училища) — готують молодших спеціалістів;

— ВНЗ 2-го рівня (коледжі, інститути, консерваторії) — готують бакалаврів;

— ВНЗ 3-го рівня (інститути) — готують спеціалістів і магістрів;

— ВНЗ 4-го рівня (інститути, академії, університети) — готують спеціалістів і магістрів.

Рівень ВНЗ не залежить від його назви чи засновника, а виключно від рівня державної акредитації.

Акредитація вищого навчального закладу — це процес ознайомлення з умовами і результатами діяльності вищих навчальних закладів, який завершується офіційним визнанням права ВНЗ здійснювати свою діяльність на рівні державних вимог і стандартів освіти.

Акредитація здійснюються у відповідності з Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 303 від 1 червня 1992 року.

Акредитованими можуть бути окремі спеціальності або ВНЗ в цілому. Акредитація здійснюється у три етапи: ліцензування, атестація і власне акредитація.

Акредитацію здійснює міжгалузева акредитаційна комісія разом із міністерствами і відомствами, що мають у своєму підпорядкуванні ВНЗ. Безпосередньо акредитацію проводять експертні групи відповідно до напрямків підготовки фахівців.

Експертні групи проводять:

— експертизу рівня вищої освіти з кожної спеціальності;

— професійне тестування випускників;

— вивчення умінь випускників розв'язувати завдання щодо професійної діяльності;

— експертизу якості виконання дипломних і курсових робіт;

— вибіркове опитування випускників, що працюють у народному господарстві;

— аналіз досягнень випускників вузу після його закінчення;

— експертизу механізму оновлення кадрів;

— експертизу розвитку наукових досліджень.

За результатами експертизи готується мотивований висновок, який подається Міжгалузевій акредитаційній комісії.

Акредитованому ВНЗ видається відповідний сертифікат, з визначеним строком його дії. В залежності від рівня акредитації ВНЗ, органом державного управління йому може бути надана автономія з певних питань (Національні університети).

У класифікаторі спеціальностей за напрямком базової вищої освіти «Фізичне виховання і спорт» (6.0102) передбачені такі кваліфікаційні рівні фахівців:

— фізичне виховання (8.010201) — магістр;

— фізичне виховання (7.010201) — спеціаліст;

— фізичне виховання (6.010200) — бакалавр;

— фізичне виховання (5.01020101) — молодший спеціаліст.

— фізична реабілітація (8.010202) — магістр;

— фізична реабілітація (7.010202) — спеціаліст;

— фізична реабілітація (6.010200) — бакалавр.

— олімпійський та професійний спорт (8.010203) — магістр;

— олімпійський та професійний спорт (7.010203) — спеціаліст;

— олімпійський та професійний спорт (6.010200) — бакалавр.

Підготовку та перепідготовку кадрів фізкультурної галузі в Україні здійснюють такі заклади вищої освіти:

1. Національний університет фізичного виховання і спорту України (м. Київ), — акредитований за IV рівнем акредитації.

2. Державні інститути (академії) фізичної культури:

— Львівський — акредитований за IV рівнем;

— Харківський — акредитований за IV рівнем;

1. Дніпропетровський — акредитований за IV рівнем;

2. Донецький — акредитований за III рівнем.

3. Технікуми та коледжі фізичної культури:

Івано-Франківський коледж фізичної культури — акредитований за III рівнем;

Дніпродзержинський технікум фізичної культури — акредитований за II рівнем.

— Факультети фізичного виховання університетів і педагогічних вузів — ліцензовані за III та IV рівнем акредитації;

— Вищі училища фізичної культури в містах і областях України — акредитовані (ліцензовані) за І рівнем акредитації.

Органом державного управління освітою є Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України (Мінмолодьспорту України). Відтак, загальні нормативно-правові та інші відносини в системі навчальних закладів фізкультурної освіти регулюються нормативними актами МОН України, якщо вони не заперечують нормативні акти засновника навчального закладу.

Управління вищим навчальним закладом є зовнішнім і внутрішнім.

Зовнішнє управління ВНЗ здійснюється:

Кабінетом Міністрів України.

Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України.

Організацією-засновником.

Місцевими органами влади.

Регіональною Радою ректорів ВНЗ.

Внутрішнє управління ВНЗ здійснюють:

Ректор.

Колективні органи управління.

Посадові особи інституту.

До колективних органів управління відносяться:

Загальні збори (конференція) ВНЗ.

Вчена рада ВНЗ.

Ректорська рада (ректорат) ВНЗ.

Науково-методичні Ради (вузівські, факультетські).

Деканати.

Громадські організації ВНЗ та його підрозділів.

Основним внутрішнім нормативним документом ВНЗ є Статут, який укладається у відповідності з нормативними документами органів державного управління освітою та засновника, затверджується загальними зборами (конференцією) і реєструється засновником ВНЗ.

На підставі Статуту розробляється і відповідним чином затверджується комплект нормативних документів (положень), які врегульовують всі основні напрямки діяльності ВНЗ і його підрозділів. Чим чіткіше розроблені положення, тим чіткіше і вирішуються всі питання життя ВНЗ.

У ВНЗ на підставі Статуту можуть бути розроблені додаткові документи, серед яких, наприклад:

Положення про студентське самоврядування.

Положення про порядок утворення і використання фонду матеріального стимулювання праці.

Положення про фонд соціальної допомоги студентам.

Положення про факультет.

Положення про навчально-наукову (виробничу) лабораторію.

Положення про студентський гуртожиток.

Положення про навчальний науково-методичний комплекс.

Положення про організацію виховної роботи.

В деяких підрозділах ВНЗ розробляються документи, що регулюють внутрішні трудові стосунки (внутрішній розпорядок).

Ректор здійснює керівництво всією діяльністю вищого навчального закладу. Він обирається загальними зборами (конференцією) ВНЗ і призначається на посаду органом державного управління на умовах контракту.

Ректор несе повну відповідальність за результати роботи вищого навчального закладу. В своїх діях він керується чинним законодавством, виступає від імені ВНЗ, представляє його в усіх органах, розпоряджається майном ВНЗ, заключає угоди, видає доручення тощо.

У межах компетенції ректор ВНЗ видає накази і дає розпорядження, які є обов'язковими для виконання всіма співробітниками, студентами та іншими особами.

Ректор здійснює прийом на роботу і звільнення з роботи робітників і службовців і забезпечує заміщення посад професорсько-викладацького складу, педагогічних і наукових працівників, призначає керівників структурних підрозділів, які входять до складу ВНЗ.

Органом управлінняфакультету є Вчена рада факультету, головою якої є декан. Принципи формування і права Ради визначаються Статутом ВНЗ. Рада (Вчена рада) ВНЗ може частину своїх повноважень передавати Раді факультету.

Керівництво діяльністю факультету здійснюєдекан. Декан у рамках своїх повноважень видає розпорядження, які обов'язкові для всіх працівників і студентів факультету. Декан несе повну відповідальність за результати роботи факультету.

Керівництво діяльністюкафедри здійснює завідувач кафедри, який обирається Вченою радою ВНЗ та призначається ректором. Завідувач несе повну відповідальність за результати роботи кафедри.

12 3