ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Реалізм та модерн у живописі

Українське художнє мистецтво кінця XIX початку XX ст. формувалося та існувало на межі перетину впливів російського академічного та реалістичного живопису, новітніх течій в європейському та світовому мистецтві, а також під впливом народних традицій художньої творчості. Український живопис та графіка стали життєдайним полем співіснування двох провідних стилів епохи – реалізму і модерну.

В Україні в цей період сформувалися три центри живопису. Перший центр виникає у Харкові, завдяки зусиллям М.Раєвської-Іванової, яка вчилась в Дрездені і стала першою жінкою-маляр кою України. Другий відомий художній центр постає в Одесі на чолі з Киріяком Костанді. Третій виникає в Києві, де за підтримки українських цукрових магнатів і меценатів Терешенків була заснована малювальна школа Миколи Мурашка.

У центрі уваги художників-реалістів було буденне життя, з його проблемами, конфліктами, людськими думками. Під впливом художніх принципів пересувних виставок образотворчого мистецтва чимало художників України переходили на позиції реалізму. На зразок російських передвижників у Києві в 1887 р. було створено товариство художніх виставок, а офіційно оформлено у 1893 p., яке організувало 6 виставок, активну участь в яких брали М.Пимоненко, В.Менк, С.Костенко та ін. [5;249]

В жанрі ліричного українського пейзажу працювали такі українські митці, як В.Орловський та С.Святославський.

Модернізм починається з імпресіонізму, який виник у Франції в середині 70-х pp. XIX ст. Імпресіоністи передавали на своїх полотнах безпосереднє враження від предмета, навколишнього середовища. Намагаючись спіймати і відтворити враження, створити ілюзію світла і повітря, вони не змішували фарби на палітрі та орієнтувалися на природне сприймання ока, яке на відстані зливає окремі мазки в єдиний оптичний образ.

В Україні здобуває поширення одна з наступних фаз модернізму – абстракціонізм, який позбавляв живопис соціальної заангажованості та прагматизму. В українському мистецтві виникли крайні форми авангарду – супрематизм та кубофутуризм – течії абстракціонізму, які заперечують цінність зображення предмета (безпредметництво).

Засновником супрематизму виступав український художник Казимир Малевич. Супрематизм виникає внаслідок поєднання імпресіоністської та геометричної течій в абстракціонізмі, тобто сполучення комбінацій кольорів та геометричних фігур. Своє розуміння абстракціонізму К.Малевич обґрунтував у розвідці "Від кубізму до супрематизму. Новий живописний реалізм". Класичною роботою К.Малевича є його картина "Чорний квадрат" (1913), який класифікували як нову відправну точку мистецтва. [4;49]

Чималу популярність в середовищі українських митців здобув кубофутуризм, що був поєднанням двох протилежних напрямів авангардного живопису - кубізму (одним з засновників якого виступав П. Пікассо), який "розчленовував" предмети та фігури, тяжів до конструктивності, плекав ідею будівництва, та футуризму, що оспівував "красу швидкості", відображав динаміку тектонічних змін епохи індустріалізму, виступаючи проти старого і пророкуючи смерть культури минулого. В Україні виросла ціла плеяда послідовників кубофутуризму: О.Богомазов, О.Екстер, Г.Нарбут, Н.Редько, Г.Собко-Шостак, В.Хвостенко-Хвостов, К.Піскорський, А.Пет-рицький. Теоретиком і лідером українського кубофутуризму виступав професор Київського художнього інституту О.Богомазов. 1914 р. він написав своєрідний маніфест українського авангарду "Живопис і елементи", де пропагував нові художні ідеї та прийоми.

Видатним представником українського кубофутуризму був скульптор Олександр Архипенко. Це був митець світового рівня, який мав суттєвий вплив на розвиток авангардного мистецтва. Джерелом його творчості був "космічний динамізм", при цьому скульптор свідомо уникав національних рис, ознак етнографізму. Як представник авангарду він уникав "предметності", для нього першочерговим було передати не предмети, річ, подію, а ідею, почуття, думку.

Творчість художників-авангардистів, масштаб та особливості їх художнього мислення мали вплив на мистецтво України в подальшому.

В українському малярстві на зламі XIX–XX ст. виникає ще один художній напрям – національний. Український стиль в живописі сформувався під впливом національних культурних традицій, народної творчості, зразків народного декоративно-ужиткового мистецтва, архітектури і новітніх тенденцій модернізму – імпресіонізму, абстракціонізму, а також традицій класичного мистецтва, зокрема реалістичного напряму в живописі. Виникнення українського стилю в художній культурі кінця XIX – початку XX ст. – прямий результат національного відродження України. Український стиль був представлений різними жанрами (пейзаж, портрет, історичні сюжети, батальні сцени) та мистецтвами (графіка, архітектура, живопис, декоративно-ужиткове мистецтво). [12;117]

Одним із фундаторів українського стилю в живописі вважається С.Васильківський. Він закінчив Петербурзьку академію мистецтв, де формувався під впливом таких знаних митців, як М.Клодт та В.Орловський. Васильківський був визнаним майстром пейзажу: "Ранок (Отара в степу)", "По Дінцю", "Дніпрові плавні*', "Ранок на Дніпрі". Пейзаж у творчості С.Васильківського органічно поєднувався з історичними сюжетами з козацької минувшини: "Козачий пікет", "Запорожець у розвідці", "Козаки в степу", "Бій запорожців з татарами", "Козачий табір", "Козача левада". Художником були підготовлені два художні альбоми з культурної української спадщини "З української старовини"(1900) та "Мотиви українського орнаменту"(1910).

Одним із засновників українського стилю в малярстві, архітектурі, графіці був О.Сластіон. В Петербурзькій академії мистецтв вчився у І.Крамського та П.Чистякова. Проектував земські школи, будинки кредитно-кооперативних товариств, лікувальних закладів. Найвідоміший його проект - водолікарня Миргородського курорту (1912–1916). Як маляр звертався до побутового жанру, пейзажу, історії: "Цегельний завод", "На жнивах", "Весна", "Волинь", "Миргород". Як графік ілюстрував поему Т.Шевченка "Гайдамаки".

М.Самокиш – засновник батального живопису в Україні. Протягом 1901 - 1908 рр. разом з С.Васильківським писав монументальні панно для інтер'єру будинку Полтавського земства – "Обрання полковником Мартина Пушкаря", "Козак Голота", "Чумацький Ромоданівський шлях". У 1910 р. ними була створена картина "Дума про трьох братів". [3;90]

Василь Кричевський – типовий модерніст, для нього характерний широкий діапазон інтересів – живопис, графіка, архітектура, сценографія, кінематограф, ужиткове мистецтво, колекціонування старожитностей. Став засновником нового українського стилю в архітектурі, поєднавши народні традиції з принципами модернізму. В живописі виступав прибічником імпресіоністської течії. Його живописну манеру відрізняють самобутній колорит та національні мотиви: "Гребля Квітки-Основ'яненка", "На Дніпрі", "Крим", "Ярмарок". В.Кричевський був одним із засновників нової книжкової графіки в Україні. З 1903 р. створив понад 70 обкладинок до українських видань. Свій слід В.Кричевський залишив у килимарстві та кераміці. Відомий як педагог, професор архітектурного факультету Київського художнього інституту. У співавторстві з П.Костирко В. Кричевський у 1936-1938 рр. збудував будинок Канівського музею-заповідника "Могила Т.Г.Шевченка".

Федір Кричевський був відомим портретистом, створив цілу галерею образів діячів української культури - портрети Т.Шевченка, І.Франка, В.Вернадського, Лесі Українки, М Лисенка, І.Котляревського. Вважається одним із засновників українського стилю, що спирався на традиції народного мистецтва. Йому належить ескіз цікавої композиції "Збори Кирило-Мефодіївського товариства", де зображені 12 братчиків на зразок апостолів.

Фундатором українського стилю виступав відомий графік Г.Нарбут. Ідейно він був близький до петербурзьких модерністів, що гуртувалися навколо об'єднання "Світ мистецтва". З 1917 р. жив в Україні. Був одним із засновників Української академії мистецтв (згодом її ректором), організатором музею на підставі колекції Ханенків (зараз Київський музей західного та східного мистецтва). Талант Г.Нарбута виявився в книжковому мистецтві. В книжковій графіці він створив свій стиль, вдало поєднавши принципи "мирискусников" ("Світ мистецтва") та традиції народної творчості. Новий український стиль Г.Нарбута виявився в оформленні книг "Давня архітектура Галичини", "Старовинні садиби Харківської губернії" Г Лукомського, "Українська абетка". Іншим захопленням українського графіка була геральдика. В 10-ті рр. XX ст. він ілюстрував книжки "Малоросійський гербовник" В Лукомського й В.Модзалевського та "Герби гетьманів Малоросії" С.Тройницького. За його проектом були виготовлені грошові банкноти Української держави. [1;39]

Для західноукраїнського живопису характерним було звернення до національних мотивів. У Галичині до народної тематики звертався К.Устиянович ("Бойківська пора", "Гуцулка біля джерела"). В портретному жанрі писав львівський художник Т.Копистинський: "Гуцул з Липовиці", "Далматинка", "Гуцулка". Майстром реалістичного пейзажу був Т.Романчук, який доповнював пейзаж жанровими сценами: "На водопої", "Узлісся", "З дороги". Його пензлю належить портрет Ю.Федьковича. Портрети Ю.Федьковича та С.Воробкевича створив буковинський художник Ю.Пігуляк. Відомі його жанрові полотна - "Гуцули", "Любов і вірність". На історичні сюжети писав буковинський художник М.Івасюк, зокрема "Богун під Берестечком". У 1899 р. він створив першу на Буковині малярську школу.

Графіка в західноукраїнських землях була представлена роботами О.Кульчицької (ілюстрації до дитячої літератури, натюрморти, історичні сюжети, давні князі), Т.Копистинського, який ілюстрував твори (.Франка, А.Манастирського, шкільні й дитячі видання.

Яскравим представником імпресіонізму в західноукраїнському мистецтві був Іван Труш. Художник працював у різних жанрах – пейзажу ("Самітна сосна", "В обіймах снігу", "Квіти"), побутовому ("Гуцулка з дитиною", "Трембіта"), портрета (створив галерею образів відомих діячів української культури І.Франка, В.Стефаника, Лесі Українки, М Лисенка). Ініціював створення перших мистецьких об'єднань в Галичині. В 1905 р. за його ініціативою у Львові відкрилася перша Всеукраїнська художня виставка.

Засновником українського монументального мистецтва став Михайло Бойчук. Митець вдало поєднував елементи примітивізму, народного фольклору та монументалізм візантійського стилю, спрадавна популярного в Україні. Багато чого М.Бойчук запозичив із традиційних східних культур (ассирійської, єгипетської та греко-римської). Під час перебування в Італії вивчав техніку митців ренесансу, особливо Джотто, і в майстернях реставраторів опанував складну й напівзабуту техніку фрескового живопису. Осягав М.Бойчук символи та архетипи української культури. На відміну від авангардистів Бойчук і його школа додержувалися естетики пропорцій, гармонії та симетрії. [10;103]

У 1917 р. М.Бойчук стає одним із фундаторів новоутвореної Української академії мистецтв, очоливши в ній школу-майстерню монументального мистецтва. В Києві підготував нову генерацію своєї школи (Т. Бойчук, А.Іванова, С.Колос, О.Мизін, К.Гвоздик, О.Павленко та ін.). Великий вплив М.Бойчук мав на свого молодшого брата Тимофія Бойчука, якого називали "українським Піросмані" ("Дві жінки з насінням", "Коні на пасовищі", "Автопортрет", "Біля яблуні"). [3;29]

Український модерн по праву зайняв особливе місце в світовому мистецтві, незважаючи на драматичні долі і тернистий шлях його послідовників в Україні і поза її межами.

2. Український архітектурний модерн

УАМ – один з українських оригінальних архітектурних стилів. Виник на початку XX століття. Існував і розвивався протягом майже 40 років (з 1903по 1941 роки). В основі УАМ лежать народні традиції хатнього і церковного будівництва і досягнення української професійної архітектури і перш за все барокової (див. українське бароко), вплив якої, починаючи з 1910 – го року було помітним і навіть зростаючим. Сильним був також вплив європейського модерну.

Будинок Полтавського земства, 1903 рік, проект Василя Кричевського. Перший будинок, збудований у новому українському стилі, що згодом отримає назву Український архітектурний модерн.

Житловий будинок І. І. Щітківського навул. Полтавській, 4-а в Києві, 1907–1908 pp. Архіт. В. Г. Кричевський та ін.

На початкових етапах появи і розвитку стиль мав різні найменування: «український стиль», «український архітектурний стиль», «український народний стиль», «новий український стиль» та інші. Ці назви не є точними, адже самі поняття «Українська архітектура» і «український стиль» (точніше українські стилі) мають значно ширші значення, а УАМ як окремий стиль мав свої внутрішні течії. Щодо цього В. В. Чепелик зазначає: «В історії української архітектури жодне інше стильове явище не відзначалося такою розмаїтістю, різнохарактерністю і суперечливістю у назві, як УАМ. Починаючи з перших публікацій на цю тему у 1900-ті роки і закінчуючи роботами істориків останніх літ, здійснюється пошук оптимальної назви, котра здатна найповніше розкрити характер і особливості досліджуваного явища». [8;61]

Цікаво, що у 1903 році, коли В. Г. Кричевський запропонував на конкурс з розробки архітектури будинку Полтавського губернського земства свій проект, стиль його проекту був віднесений до псевдо-мавританського стилю, тому що він мав незнайомі архітектурні форми.

У назвах, що стосувалися УАМ, відбивались характерні погляди чи світоглядні орієнтації тих, хто їх вживав. Першим називати новий стиль«модернізований український стиль» почав, ймовірно, видатний митец у стилі УАМ Є. Н. Сердюк, за ним термін «український модерн» уводить Г. О. Коваленко. За данними В. В. Чепелика, найбільш часто вживаною у літературі назвою стилю є український модерн або її варіанти.

Досягнення етнографічної науки і дослідження народної архітектури і народних будівельних традицій привели до зародження серед архітекторів думки про створення власного архітектурного стилю, народного по своїй суті. Першим цю ідею у 1903 році реалізувавВ. Г. Кричевський у проекті будинку Полтавського губернського земства (1903–1908 роки), що став першим твором у стилі УАМ. Майже одночасно з ним у цьому новому стилі були збудовані школа ім. Ш. П. Котляревського у Полтаві (1903–1908 роки, архітектори Є. Н. Сердюк і М. В. Стасюков) і церква в селі Плішивці (1902–1906 роки, тархітектор І. С. Кузнєцов), архітектура якої відноситься дослідниками до УАМ. Це були перші три об'єкти, побудовані у стилі, що отримає згодом назву УАМ. З приводу цих трьох об'єктів В. В. Чепелик пише: «Ці три пам'ятки започаткували три найважливіші, майже різновекторні, напрями художніх пошуків УАМ: Покровська церква намітила майбутній розвитокнеобарокових тенденцій, будинок Полтавського земства був скерований на ствердження декоративно-романичного напряму, який почали називати народним стилем, школа ім. І. П. Котляревського націлена у бік раціоналістичних пошуків». Успішний початок викликав рух за створення рідного стилю. Розвиток архітектури УАМ відбувався майже одночасно в усіх регіонах України. З 1903 року на перше місце в розробці теорії УАМ виходить О. Г. Сластіон. Він сформулював принципи морфології УАМ і всіляко сприяв розповсюдженню і утвердженню цього стилю. З'являються гуртки з вивчення української народної архітектури. Так, студенти ПІГІ, в майбутньому видатні діячи УАМ, у 1905 – у році організовують нелегальний гурток з вивчення української архітектури, кожне літо вони ходять по селах і роблять замальовки хат, хлівів, церков і дзвіниць. У Харкові при Літературно-художньому гуртку виникає Український художньо-архітектурний відділ, який ставить собі за мету «розповсюження українського стилю» і українського мистецтва взагалі, а також «збереження інших пам'яток України і відродження українського зодчества». Почесним головою гуртку був І. Ю. Рєпін, головою С. І. Васильківський. З'являються численні публікації у спеціалізованних і популярних журналах. Відзначалося своєрідність стилю і відповідність сучасному життю і новим запитам. [6;86]

Окрім стилю УАМ в Україні були розповсюджені і інші стилі модерну, що походили з європейської традиції. Порівняно з європейським модерном УАМ відзначається більшою тяглісттю у часі: 38 років замість 20. Це обумовлено несприятливими умовами розвитку, вимушеними перервами.

Висновки

Український варіант модерну був досить своєрідним і мав свої особливості. В силу того, що українські землі не мали власної державності, були роз’єднані і фактично перебували в статусі провінцій, суспільний розвиток у них був уповільненим порівняно з провідними європейськими країнами, тому і конфлікти між цивілізацією і культурою, художником і суспільством не були такими гострими.

Ці фактори і визначили приглушений, слабко виражений, нерозвинутий характер українського модерну. Ось чому характерною рисою українського імпресіонізму, наприклад, є деяка декоративність, передусім перевага елементів рисунку над кольором. Тут уже проявилися деякі основні риси, притаманні українській образотворчості, а саме: як культ лінії; схильність до чіткого графізму тощо. Окремі злети світового рівня тільки відтіняли загальну провінційність та глибоку традиційність української культури.

Український модернізм не сформувався як національна самобутня течія, а виявлявся лише у творчості окремих митців. Цей стиль, особливо в літературі, зазнав значного впливу романтизму, що пояснюється як традицією, так і ментальністю українського народу.

Своєрідність українського варіанта модернізму полягає в тому, що він із естетичного феномену перетворився на культурно-історичне явище. Став спробою подолання провінційності, другорядності, вторинності української національної культури, формою залучення до надбань світової цивілізації. Він ніби символізував перехід українського суспільства від етнографічно-побутової само-ідентифікації, тобто вирізнення себе з-поміж інших, до національного самоусвідомлення - визначення свого місця і ролі в сучасному світі.

Список використаної літератури:

1. Історія української культури / Шейко В. М., Тишевська Л. Г. Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2006. – 264 с.

2. Задорожний В., Кундрат Ю. Курс історії української культури (ІХ – початок ХХІ ст.): Навчальний посібник для студентів-україністів. – Ужгород: Ґражда, 2009. – 432 с.

3. Історія українського мистецтва: У 6 т. – Київ, 1968.

4. Історія української культури / За ред. П. П. Толочка. – К., 2002.

5. Історія української культури / За ред. І. Крип’якевича. – К., 1994.

6. Історія української літератури: У 8 т. – К., 1954.

7. Історія української літератури: У 8 т. – Київ, 1967.

8. Історія української музики: У 6 т. – Київ, 1989.

9. Попович М. Нарис історії культури України. – К., 1998.

10. Нічик В., Литвинов В., Стратій Я. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХVІ – поч. ХVІІ ст.). – К., 1990.

11. Українська культура: Лекції / За ред. Дмитра Антоновича. – К., 1993.

12. Українська художня культура: Навч. посіб. – К., 1995.

13. Семчишин М. Тисячоліття української культури. – К., 1991.

14. Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-30-х років: соціальний портрет та історична доля. – К., 1993.

15. Климчук В. Естетика тоталітаризму // Сучасність. – 2001. – № 4. – С. 122-134.