 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Ф’ЮЧЕРСНА УГОДА ЗІ ЗНИЖЕННЯМ ЦІНИ, грн
Таблиця 10.1 Ф’ЮЧЕРСНА УГОДА З ПІДВИЩЕННЯМ ЦІНИ, грн
Утім, слід зважити на те, що виграш покупця не є наслідком явного програшу продавця. Бухгалтерський облік продавця не зафіксував реального збитку. Продавець має свої 100 грн, але вже не у вигляді товару, а у вигляді грошей. Мабуть, якби продавець не уклав ф’ючерсного контракту, то з підвищенням цін він продав би товар і мав би дохід у розмірі 20 грн. Тобто дохід мав би не покупець за ф’ючерсним контрактом, а власне продавець. Отже, дохід і збиток кількісно однакові й реально мають суто протилежні ознаки. Скільки один учасник купівлі-продажу виграв, саме стільки інший програв. Під час ф’ючерсної угоди один з її учасників (покупець) виграв не тому, що інший учасник (продавець) програв, а тому, що третя сторона в особі споживчого ринку з певних міркувань погодилася сплатити за цей товар не 100 грн, а 120 грн. Тепер припустімо, що ціна не підвищилася, а знизилася на 20 грн (табл. 10.2). Таблиця 10.2 Ф’ЮЧЕРСНА УГОДА ЗІ ЗНИЖЕННЯМ ЦІНИ, грн
У цьому разі покупець, одержавши від продавця товар, за який віддає йому згідно з домовленістю 100 грн, зможе продати його на споживчому ринку тільки за 80 грн і тим самим матиме реальний збиток у розмірі 20 грн. Цей збиток фіксується у бухгалтерському обліку як реальна втрата. Проте реальна втрата покупця не спричинилася до збільшення реального доходу продавця. Різниця між цими результатами якісно суттєва. Коли покупець унаслідок ф’ючерсної угоди стає багатшим або біднішим, то продавець лише шкодує про втрачену можливість «зірвати куш», або радіє, що залишився «при своїх» тоді, коли партнер за контрактом збанкрутив. Обидва партнери грають в азартну гру, але ставка покупця є більшою, адже саме він перебирає на себе продаж товару й відповідальність за це. Таким чином, покупець мріє, аби ціна на товар зросла, а продавець воліє не постраждати, якщо ціна раптом зменшиться. Покупець сподівається виграти на коливаннях цін, а продавець — застрахуватися від цих коливань. Якісні відмінності їхніх позицій саме й слугують підставою для укладання між ними ф’ючерсної угоди. Головна економічна функція ринку ф’ючерсів полягає у наданні учасникам ринку ефективного механізму управління ціновим ризиком й у визначенні форвардних цін, які суттєво впливають на формування поточних ринкових цін на відповідні активи. Учасниками ф’ючерсного ринку можуть бути будь-які юридичні чи фізичні особи. Безпосередньо брати участь у торгах та укладати угоди на біржі можуть лише фінансові посередники, які мають право проводити операції від свого імені (дилери) чи від імені клієнтів (брокери). Учасники ринку, котрі не мають права самостійно укладати угоди на ф’ючерсному ринку, звертаються до брокерів, стають клієнтами брокерських контор. Клієнт брокерської контори з допомогою брокера укладає відповідну ф’ючерсну угоду, відкриваючи тим самим довгу або коротку позицію. При цьому він вносить на свій рахунок, відкритий у кліринговій палаті, певну суму, яку називають початковою маржею. Початкова маржа є внеском клієнта у забезпечення виконання умов контракту, тобто слугує певною гарантією того, що клієнт має намір виконувати свої обов’язки. Розмір початкової маржі встановлює розрахункова палата (біржа), він може змінюватися залежно від цілей біржі. Під час визначення величини маржі враховують такі чинники: ¨ максимальні наявні відхилення ціни активу, що становить підґрунтя контракту, за минулі періоди; ¨ можливість спеціального зниження початкової маржі, якщо біржа бажає залучити учасників на ринок цього контракту. Як початкова маржа можуть бути прийняті не тільки грошові кошти, а й деякі види державних цінних паперів. Початкова маржа, як правило, становить 1—6 % від загального обсягу контракту. Причому на хеджерські рахунки традиційно нараховують меншу маржу, ніж на спекулятивні. Якщо, скажімо, мінімальна вимога біржі щодо початкової маржі становить 5 %, то брокерська контора підвищить цю маржу для хеджерів до 7—10 %, а для спекулянтів — до 10—15 %. Вимоги щодо початкової маржі коливаються залежно від базового активу й ситуації на ринку. На ф’ючерсні контракти, що мають більші цінові коливання, нараховують більшу початкову маржу. Після перевірки ф’ючерсних контрактів кліринговою палатою вони перестають бути зобов’язаннями між покупцем і продавцем, перетворюючись на зобов’язання між покупцем (продавцем) і кліринговою палатою. Остання від моменту реєстрації укладеної угоди на біржі бере на себе зобов’язання перед покупцем поставити актив, а перед продавцем — сплатити його в зумовлені контрактом терміни. Отже, клірингова палата стає контрагентом і гарантом виконання угоди як для покупця, так і для продавця. Крім того, наявність клірингової палати суттєво полегшує ліквідацію позиції учасника до дати поставки. Покупцеві або продавцеві ф’ючерсного контракту допоможуть, у разі потреби, придбати протилежний контракт. Наприкінці кожного біржового дня біржа визначає ціни ф’ючерсних контрактів, які потім використовують для внесення змін у рахунки клієнтів. Цю процедуру називають marked to market — переоцінка позицій відповідно до поточних ринкових цін. Клірингова палата знімає кошти з рахунків тих, хто зазнав збитків, і нараховує відповідні суми тим, хто отримав прибутки. Кошти зі збиткових рахунків переказують на прибуткові впродовж ночі. Якщо впродовж дня ціна якогось ф’ючерсного контракту зменшиться, наприклад, на 30 гр. од., то продавцеві цього контракту нарахують кошти у розмірі 30 гр. од., а з рахунка покупця цього контракту знімуть 30 гр. од. У разі падіння цін на певні ф’ючерсні контракти продавці цих контрактів отримують прибутки, а покупці контрактів зазнають таких самих збитків. У разі зростання цін на ці контракти виграють покупці контрактів і програють продавці контрактів. Поточний прибуток, або збиток за відкритою позицією, який виражається в платежах клієнта або від клієнта, називаютьваріаційною маржею. Варіаційна маржа — це грошові кошти, що підлягають нарахуванню або списанню за кліринговим рахунком клієнта в разі відхилення ціни укладання угоди від котирувальної. Тобто це прибуток або збиток, за яким виконують взаєморозрахунки між учасниками ринку. Її розраховують залежно від стану контракту так: ВМ1 = ВТ – ВЗ, де ВМ1 — варіаційна маржа за позицією, що відкрита у ході цієї торгової сесії і залишається відкритою після її завершення; ВТ — вартість контракту за розрахунковою ціною цієї торгової сесії; ВЗ — вартість контракту на момент закриття позиції. Варіаційна маржа за позицією, що відкрита під час однієї з попередніх сесій і залишається відкритою у цій торговій сесії: ВМ2 = ВТ – ВП, де ВП — вартість контракту за розрахунковою ціною попередньої торгової сесії. Варіаційна маржа за позицією, що відкрита під час однієї з попередніх торгових сесій і закрита у цій торговій сесії шляхом укладання контракту з протилежною позицією: ВМ3 = ВПП – ВП, де ВПП — вартість контракту, укладеного з протилежною позицією. Якщо ВМ > 0, її списують з рахунка фірми-продавця і зараховують на субрахунок фірми-покупця; якщо ВМ < 0 — чинять навпаки. Якщо внаслідок операцій залишок коштів на клієнтському рахунку стане меншим за деяку встановлену біржею величину, яку називають підтримувальною маржею, клієнт внесе на свій рахунок так званудодаткову маржу. Якщо додаткова маржа не буде внесена клієнтом упродовж 24 годин, його позиція на біржі закриється. На відміну від початкової маржі, додаткову маржу вносять лише грошовими коштами.Підтримувальна маржа — це мінімальний рівень, до якого може знизитися залишок коштів на рахунку інвестора внаслідок небажаного руху цін. Сума, що перевищує підтримувальну маржу, може бути вилучена інвестором у будь-який час. Брокерські контори дають 3—5 днів своїм клієнтам для додаткових внесків. Клієнти, нездатні внести додаткові кошти, мають закрити свої позиції на ринку та свої рахунки. Якщо клієнт не покриває потреби в додаткових коштах і його рахунок вичерпано, всі подальші збитки відшкодовуються за рахунок брокерської контори. Більшість ф’ючерсних контрактів мають дозволену верхню та нижню межі коливання ціни кожного дня. Це так звані граничні значення котирувальної ціни — максимальне й мінімальне значення, в межах якого може змінюватися ціна контракту впродовж торгової сесії. У разі, коли ціна виходить за припустимі межі, говорять про закриту верхню чи нижню межу. Закрита нижня межа не дає можливості покупцям вільно ввійти або залишити ринок, а закрита верхня межа так само впливає на продавців. Тобто торги тривають, але у напрямі зменшення цінових коливань. Якщо закрита цінова межа діє кілька днів поспіль, біржа розширює цю межу. Цінові межі встановлюються для стабілізації ринку й утримання його під контролем. Встановлення межі — своєрідна затримка часу, щоб ринок зміг пристосуватися до подій, які спричинюють коливання цінової межі. Клірингова палата є одним із відділень біржі або незалежною організацією. Через клірингову палату здійснюють реєстрацію, узгодження, гарантування, закриття позицій і поставки активів за укладеними угодами. Фінансові звіти також готує клірингова палата. Членами клірингової палати є розрахункові фірми, які виконують розрахунки для брокерських контор. Брокерські контори несуть фінансову відповідальність перед своїми розрахунковими фірмами, а клірингова палата є гарантом для своїх членів — розрахункових фірм у проведенні всіх розрахункових операцій за торгами. Усі члени клірингової палати вносять і тримають на рахунках за кожною торговельною позицією так звану клірингову маржу, яка є гарантією належного виконання ф’ючерсних контрактів з боку учасників ринку. Щодня клірингова палата звіряє рахунки членів палати, встановлює й регулює маржу залежно від ситуації на ринку. Опціон — це фінансовий інструмент-контракт, який не вважається обов’язковим, тобто інвесторові надається право вибору виконувати цю строкову угоду або ні. Це право (зумовлене сплатою певної суми премії) передбачає змогу купити або продати фінансовий інструмент упродовж певного періоду часу за встановленою ціною. Відповідно до п. 1.27 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», операція з опціоном — це господарська операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає продаж (купівлю) опціону, тобто права придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності у будь-який момент упродовж визначеного часу, з фіксацією ціни реалізації на день укладання (придбання) опціону. За термінами виконання розрізняють два види опціонних контрактів: американський та європейський. Американський опціон може бути виконаний у будь-який день до терміну закінчення контракту. Європейський — винятково у день виконання контракту. Інвестор, який купує опціон покупця або опціон продавця, є «власником» опціону, інша сторона з опціонного контракту є «автором» опціону. Слід особливо наголосити, що власник опціону купує право здійснити придбання або продаж певного пакета цінних паперів, вказаного в опціонному контракті, натомість «автор» — обов’язок продати або купити цей пакет у нього. Це означає, що власник опціону може відмовитися від свого права, тоді як автор не може відмовитися від свого зобов’язання. У цьому й полягає головна відмінність між ф’ючерсними й опціонними контрактами. За ф’ючерсом обидві сторони мають обов’язки й не можуть від них відмовитися. Розрізняють також два види опціонів: опціон покупця, або опціон колл (call option), та опціон продавця, або опціон пут (put option). За опціоном колл власник контракту дістає право, але не обов’язок, на придбання зазначених у контракті цінних паперів (ф’ючерсних контрактів), починаючи від моменту придбання цього контракту і аж до дати його виконання, за ціною, визначеною у контракті. За опціоном пут власник цього контракту дістає право, але не обов’язок, на продаж зазначених у контракті цінних паперів, починаючи від моменту придбання опціонного контракту і аж до дати його виконання, за ціною, визначеною у контракті. Опціон на акції, наприклад, укладається між двома інвесторами, один з яких виписує його, а інший купує й дістає право впродовж зумовленого терміну або купити за фіксованою ціною певну кількість акцій в особи, яка виписала опціон на купівлю, або продати їх особі, яка виписала опціон на продаж. Особливість опціону полягає в тому, що в угоді купівлі-продажу об’єктом є не титул власності, тобто акція, а право на її придбання. Покупець колл-опціону у разі укладання контракту розраховує на підвищення ринкової ціни активу. Його потенційний дохід у цьому разі не обмежений (рис. 10.1), а його потенційні збитки обмежені розміром опціонної премії. Покупець опціону пут сподівається, що після укладання контракту ринкова ціна на актив знизиться. Його потенційний дохід не обмежений, збитки обмежені розміром опціонної премії (рис. 10.2).
Для продавців колл-опціонів і пут-опціонів функції доходу на графіку спрямовані у протилежні боки (рис. 10.3, 10.4). Продавці опціонів мають потенційно необмежені збитки й обмежений розміром премії дохід.
Опціон, на відміну від ф’ючерсної чи форвардної угоди, є угодою «несиметричною». Якщо ф’ючерсні та форвардні угоди є обов’язковими для виконання обома учасниками угоди, опціон дає власникові право виконати або не виконати угоду, а для продавця є обов’язковим для виконання. Опціон виконується, коли ситуація на ринку сприятлива для покупця опціону і несприятлива для продавця. Продавець опціону приймає на себе ризики, пов’язані з несприятливими ціновими змінами на ринку й за це отримує від покупця винагороду — премію, яку називають ціною опціону. Ціну активу, зафіксовану в опціонному контракті, за якою було продано цей актив, називають страйковою ціною (або ціною страйку). Таким чином, покупці опціонних контрактів мають обмежені потенційні збитки і необмежений потенційний дохід. Продавці опціонів, навпаки, мають необмежені потенційні збитки і обмежений прибуток. Оскільки продавці опціонів ризикують більше, ніж покупці, то початкову маржу сплачують лише продавці опціонних контрактів. Подібно до ринку ф’ючерсів, на ринку опціонів проводять операції дві основні категорії учасників: хеджери та спекулянти. Фінансові посередники (спекулянти), як правило, не займаються купівлею-продажем окремих опціонів, а реалізують опціонні стратегії, що полягають у формуванні портфеля опціонів із різноманітними характеристиками. Поширені в опціонній торгівлі терміни «довгий колл» і «довгий пут» означають купівлю опціонів колл та пут, а «короткий колл», «короткий пут» — продаж відповідних опціонів. Найпоширенішими опціонними стратегіями є вертикальні, горизонтальні угоди та комбінації. Опціонні угоди укладають і на біржовому, і на позабіржовому ринках. Біржовий опціонний контракт — це дериватив, згідно з яким на біржовому ринку одна сторона контракту (покупець опціону) має право, але не зобов’язання, купити (у разі колл-опціону) чи продати (у разі пут-опціону) фіксовану кількість відповідних базових активів за стандартизованими вимогами щодо характеристик базового активу, термінів і умов виконання за ціною, зафіксованою на момент укладання угоди (ціна виконання опціону). Інша сторона контракту (продавець опціону) зобов’язується продати чи купити фіксовану кількість відповідних базових активів за ціною виконання, якщо покупець виявить бажання реалізувати своє право на купівлю-продаж базового активу. Покупець опціону сплачує продавцеві премію у грошовій формі за надане йому право на реалізацію опціону. Опціонні угоди укладають на тих самих біржах, що й інші строкові угоди, хоча існують і спеціальні біржі для опціонів, наприклад Чиказька біржа опціонів. Котирування опціонів здійснюється за значенням премії, що встановлюється для конкретного контракту в момент укладання угоди в результаті попиту (пропозиції). Однак існує низка чинників, від яких залежить розмір премії. Передусім премія залежить від страйку. Розглянемо цю залежність на прикладі валютних опціонів. Припустімо, що спот курсу долара дорівнює 5,3 грн за 1 дол. Торгівлю валютними опціонами на біржі здійснюють за страйками з кроком 0,1 грн, тож можуть, наприклад, торгуватися опціони зі страйками 5,0, 5,1, 5,2, 5,3, 5,4, 5,5 тощо. Страйк, найнаближеніший до поточного спот-курсу, називають центральним страйком. У нашому випадку центральним страйком буде 5,3. Для покупця колл-опціону, якщо страйк менше поточного спот-курсу, то він має опціон у грошах; якщо страйк дорівнює поточному спот-курсу — опціон на грошах; якщо ж страйк більше поточного курсу, це — опціон за грошима. Залежно від позиції опціону змінюється й опціонна премія. Вважають, що опціонна премія складається з двох складових: внутрішньої вартості опціону і часової вартості. Внутрішня вартість дорівнює різниці між курсом і страйком, якщо опціон перебуває у грошах, і дорівнює нулю в інших випадках. Часова вартість залежить від багатьох чинників: поведінки ринкового курсу, його сталості, часу тощо. Вид залежності часової вартості від страйку інтуїтивно зрозумілий: зміна ринкового курсу в майбутньому поблизу нинішнього спот-курсу є найімовірнішою, тому тут часова вартість більша, ніж для сильних змін курсу. Часова вартість залежить і від часу, що залишається до закриття контракту. Чим менше часу залишається до виконання контракту, тим меншою є часова вартість. Опціонна премія залежить від мінливості (волатилітету) вартості базового активу. Чим більшою є мінливість вартості базового активу, тим виший ризик продавця опціону, тим вища опціонна премія, і навпаки. У біржовій торгівлі опціонами велику роль відіграють клірингові палати, які виконують такі функції: · гарантують виконання сторонами зобов’язань за контрактом; · забезпечують виконання контракту шляхом проведення офсетної угоди з виплатою різниці між ціною продажу та ціною купівлі опціону без поставки реального активу; · здійснюють облік усіх укладених угод; · проводять експертизу документів, що надходять, реєструють угоди; · після реєстрації угоди стають гарантом виконання умов угоди. На позабіржовому ринку велике значення мають брокерські контори, які виступають посередниками під час укладання опціонних угод. Крім брокерських контор, в опціонних угодах можуть також брати участь фірми-індосанти, які виступають гарантами з виконання сторонами своїх обов’язків. Фірми-індосанти виконують деякі функції клірингових палат і виступають четвертою стороною угоди. Посередницькі й індосаторські функції не завжди диференційовані. Іноді їх виконує одна брокерська фірма або взагалі контракт укладають без посередників. Найчастіше це відбувається між партнерами, що мають давні фінансові зв’язки та першокласну кредитну історію. Механізм торгівлі опціонними контрактами на біржі дуже схожий на механізм торгівлі ф’ючерсами. Це можливість укладання офсетних угод, маржинальні вимоги, участь клірингових палат, стандартизація біржових контрактів. Традиційно базовими активами опціонних контрактів виступають фінансові або інші активи: акції, облігації, товари, індекси, валюта, ф’ючерсні контракти тощо. При цьому, якщо купівля чи продаж опціону відбуваються за відсутності позиції з відповідного активу, вважають, що відкрита «гола позиція». І, відповідно, якщо здійснюється купівля чи продаж опціону за наявності позиції Останнім часом з’явилися особливі види опціонів, підґрунтя яких становлять кілька фінансових активів, або портфелі активів. Наприклад, у так званих альтернативних опціонах базовими виступають два активи. Для виконання опціону обирають той актив, що забезпечує більший прибуток. Припустімо, що інвестор придбав альтернативний опціон-колл, який надає йому право придбати за визначений час актив Х за страйковою ціною 50 гр. од., або актив Y за ціною 60 гр. од. На дату виконання опціону ринкова ціна активу Х становить 55 гр. од., активу Y — 70 гр. од. Інвестор обирає для купівлі актив Y, оскільки це вигідніше. Справді, страйкова ціна активу Y на 10 гр. од. менша за ринкову, страйкова ціна Х — на 5 гр. од. менша за ринкову. Ще одним особливим видом опціонів є опціон, базовим активом якого виступає різниця в ринкових цінах двох активів на дату завершення опціону. Наприклад, існує два портфелі цінних паперів — А і Б. Інвестор купує опціон, страйковою ціною якого є різниця в ринкових цінах двох портфелів ЦА – ЦБ на дату виконання опціону. Якщо на дату виконання ринкова вартість портфеля А перевищує ринкову вартість портфеля Б, продавець опціону сплачує власникові опціону суму, що дорівнює різниці ринкових цін портфелів (ЦА – ЦБ). Якщо ціна портфеля А менша за ринкову ціну портфеля Б, інвестор не використовує цей опціон. Опціони на індекси. Для таких опціонів використовують відомі фондові індекси, які характеризують певний портфель цінних паперів. Такі опціони застосовують для страхування диверсифікованого портфеля цінних паперів від ризику зміни (падіння чи зростання) його ринкової вартості. На фондовому ринку США найпоширенішими є опціони на індекси S&Р100, S&Р500 та NYSE-індекс. Виконання опціонів на індекси передбачає взаєморозрахунок грошовими коштами. Це означає, що під час виконання опціону продавець не поставляє актив, як в інших опціонах, а сплачує певну суму грошових коштів власникові опціону. Сума, сплачувана власникові опціону в разі його виконання, дорівнює певному числу, помноженому на різницю значень фондових індексів. Таке число називають множником (мультиплікатором), воно дорівнює 100 для опціонів, що перебувають в обігу на фондовому ринку США. Значення індексу, зумовлене у контракті, називають страйковим індексом. Ціна індексу, або страйкова ціна, дорівнює значенню індексу, помноженому на 100. Власникові опціону пут сплачується різниця між страйковим індексом і значенням індексу на дату виконання опціону, помножена на 100. Власникові опціону колл сплачується різниця між значенням індексу на дату виконання опціону та страйковим індексом, помножена на 100. Приміром, інвестор придбав опціон колл на S&Р100 індекс зі страйковим індексом 400. На дату виконання опціону значення індексу становить 410. Інвестор має право купити індекс за ціною: 400 · 100 = 40 000 дол. тоді, коли ринкова ціна індексу дорівнює 41 000 дол. Власник опціону виконує контракт. Продавець опціону сплачує йому різницю між страйковою та ринковою ціною індексу, тобто суму, що дорівнює: 41 000 – 40 000 = 1000 дол. Опціони на ф’ючерсні контракти. Такі опціони є переважно опціонами американського типу. Базовими активами у них виступають ф’ючерси на валюту, облігації, золото, нафту тощо. Страйковою ціною є ціна ф’ючерсного контракту, зафіксована під час продажу опціону. Опціон колл на ф’ючерс дає право його власникові в будь-який момент до дати завершення терміну опціону відкрити довгу позицію за цим ф’ючерсним контрактом, отримавши при цьому від продавця опціону суму, що дорівнює різниці між поточною ф’ючерсною та страйковою ціною. Продавець опціону зобов’язаний не тільки сплатити різницю, а й посісти коротку позицію за тим самим ф’ючерсним контрактом. Опціон пут надає власникові право на відкриття короткої позиції за ф’ючерсним контрактом та отримання від продавця суми, що дорівнює різниці між страйковою та поточною ф’ючерсною ціною. Наприклад, інвестор придбав американський опціон пут на ф’ючерсний контракт на поставку 100 унцій золота за страйковою ціною 380 дол. за унцію. Коли ф’ючерсна ціна золота знизилася до 370 дол. за унцію, інвестор виконав опціон. При цьому він отримав від продавця опціону виграш у сумі 100 · (380 – 370) = В Україні опціонні угоди набувають дедалі більшого поширення. Такими угодами торгують як на фондових біржах, так і на позабіржовому ринку. 10.2. Похідні інструменти і ризики. Головною причиною виникнення й розвитку ринку строкових угод було бажання виробників і покупців продукції зменшити вплив небажаних цінових змін на результати проведення майбутніх операцій з купівлі-продажу цієї продукції на ринку. Ринок строкових угод став одним із механізмів страхування від ризиків цінових змін на реальному ринку. Використання строкових угод дає змогу учасникам ринку зменшити рівень ризику майбутніх операцій з купівлі-продажу активів на ринку, зменшуючи водночас і можливі прибутки чи збитки від таких операцій. При цьому продавець певного виду продукції страхує за допомогою строкового контракту від можливого падіння ціни на певну продукцію в момент, коли йому потрібно буде її продати, а покупець продукції — від можливого зростання цін на момент купівлі цієї продукції на ринку. Таке страхування від можливої несприятливої зміни цін на певний актив на реальному ринку шляхом проведення операцій на ринку строкових угод називаютьхеджуванням. Стратегії хеджування за допомогою різних строкових угод різні. Розрізняють довге та коротке хеджування. Якщо учасник ринку придбав з метою страхування від небажаної зміни цін на ринку строковий контракт на купівлю певного активу, то вважають, що він здійснює хеджування купівлею, або довге хеджування. Якщоучасник ринку придбав контракт на продаж певного активу, то кажуть, що він здійснює хеджування продажем, або коротке хеджування.Вважають, що покупці мають підвищувальні тенденції, а продавці — знижувальні. Тих, хто грає на підвищенні цін, називають «биками», а тих, хто на зниження, — «ведмедями». Коротке хеджування використовують власники активу для страхування від можливого падіння цін на певний актив, якщо такий актив потрібно через деякий час продати на ринку. Довге хеджування використовують майбутні покупці для страхування від небажаного зростання цін на той актив, який буде згодом придбаний ними на ринку. Під небажаними ціновими змінами на ринку можна розуміти зміни цін на широке коло фінансових, матеріальних активів, а також зміни різноманітних інструментів та індикаторів фінансового ринку. Це можуть бути зміни цін на продукцію, акції, зміни відсоткових ставок, валютних курсів тощо. Тому можна стверджувати, що ринок строкових угод є ефективним механізмом страхування від цінового, відсоткового, валютного та інших фінансових ризиків. На строковому ринку операції здебільшого здійснюють реальні власники активів і фінансові посередники. Власники активів займаються хеджуванням, тобто укладають строкові угоди з метоюстрахування від можливих цінових змін на реальному ринку. Фінансові посередники рідко бувають зацікавлені в реальному володінні товарами або фінансовими активами, що становлять підґрунтя строкових контрактів. Їхньою метою є отримання спекулятивного прибутку від різниці в цінах купівлі-продажу строкових контрактів. Тому часто одних учасників строкового ринку називають хеджерами, а інших — спекулянтами. У теорії ф’ючерсів велике значення має поняття базису. Базисом називають різницю між ціною спот Цс та ф’ючерсною ціною активу Ф у певний момент часу: s = Цс – Ф. Як правило, це момент відкриття або закриття позиції за ф’ючерсним контрактом (момент початку й завершення хеджування). Механізм хеджування ф’ючерсними контрактами можна проілюструвати за допомогою прикладів. Припустімо, що компанія А за місяць маєнамірпродати на ринку 200 т цукру. Щоб уникнути цінового ризику, пов’язаного зі зміною ціни на цукор за місяць, вона проводить коротке хеджування ф’ючерсами. Початкова ціна цукру на ринку (ціна спот) становить 302 дол./т, ф’ючерсна ціна — 303,3 дол./т. Обсяг базового активу — цукру у ф’ючерсному контракті стандартний — 50 т. Компанія А продає чотири ф’ючерсні контракти (оскільки має продати 200 т цукру) за ціною 4 · 50 · 303,3 = 60 660 дол. За місяць вона закриває позицію за ф’ючерсними контрактами (купує чотири ф’ючерсні контракти) і продає цукор безпосередньо на ринку. Розглянемо кілька варіантів перебігу подій на ринку, залишаючи незмінними початкові умови. 1. За місяць ціна спот цукру на ринку становитиме 300,4 дол./т, ф’ючерсна ціна цукру — 301,7 дол./т. Продавши 200 т цукру наринку спот за ціною 300,4 дол./т, а не за 302 дол./т, як це було на початку місяця, компанія втрачає: ЦС1 – ЦС2 = 200 · (302 – 300,4) = 320 дол. На ф’ючерсному ринку компанія саме стільки виграє, продавши на початку місяця чотири ф’ючерси за 60 660 дол., а за місяць купивши за 4 · 50 · 301,7 = 60 340 дол. Виграш на ф’ючерсному ринку становить Ф1 – Ф2 = 4 · 50 · (303,3 – 301,7) = 320 дол. У цьому випадку має місцеідеальне хеджування, за якого ризик можливих втрат від падіння цін на реальному ринку цілком нейтралізується внаслідок укладання ф’ючерсного контракту. Втрати від падіння цін, яких зазнає фірма на реальному ринку (320 дол.), цілком нейтралізуються виграшем на ф’ючерсному ринку. Зрештою внаслідок ідеального хеджування фірма отримує від реалізації цукру на ринку суму, що дорівнює ціні спот на початку хеджування: С = 200 · 300,4 + 320 = 60 400 дол., або С = ЦС2 + (Ф1 — Ф2) = ЦС1. Використовуючи наведені вище вирази для випадку ідеального хеджування, отримаємо: ЦС2 – Ф2 = ЦС1 – Ф1, або s1 = s2 . Тобто за ідеального хеджування базис не змінюється. У цьому випадку: s1 = 302 – 303,3 = –1,3 дол., s2 = 300,4 – 301,7 = –1,3 дол. 2. За місяць ціна спот цукру на ринку становитиме 304,5 дол./т, ф’ючерсна ціна цукру — 305,8 дол./т. Продавши 200 т цукру на ринку спот за ціною 304,5, а не за 302 дол./т, як це було на початку місяця, компанія виграє: ЦС2 – ЦС1 = 200 · (304,5 – 302) = 500 дол. На ф’ючерсному ринку компанія саме стільки втрачає, продавши на початку місяця чотири ф’ючерси за 60 660 дол., а за місяць придбавши 4 · 50 · 305,8 = 61 160 дол. Втрати на ф’ючерсному ринку становитимуть Ф2 – Ф1 = 4 · 50 · (305,8 – 303,3) = 500 дол. У цьому випадку також має місце ідеальне хеджування. Виграш, який отримує фірма в разі зростання цін на реальному ринку, цілком нейтралізується втратами на ринку ф’ючерсів. Купівля-продаж ф’ючерсних контрактів не дали фірмі змоги скористатися сприятливою кон’юнктурою на реальному ринку й отримати додатковий прибуток від реалізації цукру за ціною 304,5 дол./т. Проте, як і в першому випадку, внаслідок хеджування фірма отримує від реалізації цукру суму, що дорівнює початковій ціні на ринку спот, а саме: С = ЦС2 – (Ф2 – Ф1) = 60 900 – 500 = 60 400 дол. При цьому базис залишається незмінним: s = –1,3 дол. 3. Припустімо, за місяць, як і в першому випадку, ринкова ціна цукру становитиме 300,4 дол./т, а ф’ючерсна ціна — 302,3 дол./т. Втрати фірми на ринку спот, як і в першому випадку, — 320 дол., але вони не нейтралізуються виграшем на ф’ючерсному ринку, який у цьому разі становить 200 дол.: Ф1 – Ф2 = 4 · 50 · (303,3 – 302,3) = 200 дол. Цей випадок є прикладом неідеального хеджування, коли втрати на реальному ринку лише частково нейтралізуються виграшем на ф’ючерсному ринку, а базис на початку хеджування не дорівнює базису в момент закриття позиції, тобто s1 = –1,3 дол., s2 = –1,9 дол. Результатом хеджування в цьому разі є загальні втрати у розмірі 320 – 200 = 120 дол. 4. Упродовж місяця ринкова ціна цукру зросла й становить, як і в другому випадку, 304,5 дол./т. Ф’ючерсна ціна — 305,3 дол./т. Базис на початку хеджування s1 = –1,3 дол., на момент закриття позиції s2 = –0,8 дол. Виграш на ринку спот дорівнює 500 дол., втрати на ф’ючерсному ринку: Ф2 – Ф1 = 4 · 50 · (305,3 – 303,3) = 400 дол. Результат хеджування в цьому разі — виграш у сумі 500 – 400 = Таким чином, механізм хеджування ф’ючерсними контрактами полягає у паралельному проведенні операцій на ринках спот і ф’ючерсному. Структура механізму короткого хеджування така: 1) прийняття рішення стосовно продажу на ринку активуза період т; 2) прийняття рішення стосовно хеджування й продажу ф’ючерсу (відкриття короткої позиції); 3) за період т продаж активу на ринку спот і закриття позиції на ф’ючерсному ринку (укладання офсетної угоди — купівля ф’ючерсу); 4) суму, отриману від продажу активу, визначають за формулою: С = ЦС2 + (Ф1 – Ф2). Для захисту від можливого зростання цін на актив, що буде куплений на грошовому ринку у фіксований момент у майбутньому, використовують довге хеджування, або хеджування купівлею. При цьому хеджер купує ф’ючерсний контракт і тим самим погоджується прийняти поставку активу. Хеджування купівлею застосовують учасники ринку, які мають намір за деякий час придбати актив, що хеджується на реальному ринку. Механізм довгого хеджування такий: 1) прийняття рішення стосовно купівлі на ринку активу за період т, 2) прийняття рішення стосовно хеджування й купівлі ф’ючерсу (відкриття довгої позиції); 3) купівля за період т активу на ринку і закриття позиції (продаж ф’ючерсного контракту); 4) сума, сплачена при купівлі активу внаслідок хеджування: С = ЦС2 – (Ф2 – Ф1). Зауважимо, що всі попередні випадки є випадками так званого повного хеджування, коли кількість активу, що хеджується, дорівнює кількості базового активу в N ф’ючерсних контрактах. Якщо до певної кількості активу не можна знайти ціле число N контрактів, говорять пронеповне хеджування. Крім того, всі розглянуті вище приклади хеджування належать допрямого хеджування, коли актив, що хеджується, збігається з базовим активом ф’ючерсного контракту. Оскільки ф’ючерсні контракти стандартизовані, в торгах на біржі беруть участь контракти на стандартну кількість визначених базових активів зі стандартними датами поставки. Це означає, що в разі потреби прохеджувати певний актив А не завжди можна знайти ф’ючерс на цей актив. У таких випадках застосовуютьперехресне хеджування (або крос-хеджування), що полягає в хеджуванні активу ф’ючерсним контрактом, базовий актив якого споріднений до активу, що хеджується. Спорідненим до певного активу вважають актив, ціна на який тісно пов’язана (корелює) із ціною даного активу. Більшість основних ризиків за хеджування ф’ючерсними контрактами належать до базисного й крос-хеджинг ризику. Базиснийризик — це ризик, пов’язаний зі зміною базису, тобто ризик, зумовлений тим, що ціни на ф’ючерсному ринку та ринку спот знижуються або зростають із різною швидкістю. Якщо позначити зміну цін на ринку спот і ф’ючерсному ринку через d і порівняти базис на початку й наприкінці хеджування, отримаємо: s1 = ЦС1 – Ф1, s2 = ЦС1 + d – (Ф1 + d) = ЦС1 – Ф1 = s1. Тобто якщо ціни на ринку спот і строковому ринку змінюються однаково, має місце ідеальне хеджування, коли відсутній базисний ризик, а втрати (виграші) на ринку спот цілком нейтралізуються виграшем (втратами) на ф’ючерсному ринку. Зміни в базисі зумовлюють різні варіанти перебігу подій і ширший спектр результатів хеджування — від значного зменшення збитків за несприятливої кон’юнктури ринку до отримання збитків унаслідок хеджування за сприятливої ситуації на ринку спот. Ясна річ, чим більшими є зміни у базисі, тим більшим буде базисний ризик, тим більшими будуть можливі втрати або виграші внаслідок хеджування. Крос-хеджинг ризик — це ризик, який може з’явитися лише за перехресного, або крос-хеджування. Він пов’язаний із тим, що рух ціни активу, що хеджується, не збігається з рухом ціни базисного активу ф’ючерсного контракту. Наприклад, зміни у співвідношенні цін спот на метал Х і срібло призводять до збільшення втрат на ринку спот за незмінного виграшу на ф’ючерсному ринку. Втім, це не означає, що вплив крос-хеджинг ризику може лише погіршувати результати хеджування. Стратегія хеджування за допомогою опціонного контракту суттєво відрізняється від хеджування ф’ючерсними контрактами. Розглянемо відмінності у хеджуванні на прикладі. Припустімо, що, очікуючи падіння цін на актив X, учасник ринку проводить хеджування за допомогою ф’ючерсного контракту: продає ф’ючерсний контракт і бере на себе зобов’язання щодо поставки базового активу Х за наперед зумовленою ціною. У разі падіння цін на ф’ючерсному ринку хеджер отримує прибуток, ліквідуючи позицію (купуючи такий самий ф’ючерсний контракт за меншою ціною). Натомість у разі зростання цін на ринку він зазнає збитків, продаючи ф’ючерсний контракт за нижчою ціною і закриваючи позицію (тобто купуючи такий самий контракт) за вищою ціною. Хеджування на ринку опціонів має інший характер. Так, очікуючи падіння цін на актив X, учасник ринку купує європейський опціон пут, згідно з яким дістає право продати актив Х за наперед зумовленою страйковою ціною. Припустімо, на ринку відбулося очікуване падіння цін. Хеджер продає актив Х згідно з опціоном за страйковою ціною, яка перевищує ринкову, й отримує прибуток. Якщо ціни на ринку зросли, він не використовує опціон, а продає актив Х безпосередньо на ринку і знову отримує прибуток. Отже, за хеджування за допомогою ф’ючерсного контракту хеджер у разі руху цін в один бік отримує прибуток, а за протилежного руху — зазнає збитків. У разі хеджування опціонами він має змогу отримати прибуток як під час зростання, так і під час падіння цін на ринку. Загалом ринок строкових угод слугує не лише ефективним механізмом страхування цінових ризиків, а й високодохідним об’єктом інвестування вільних фінансових ресурсів. Неабиякого розвитку ринок строкових угод набув на міжнародному й розвинених національних фінансових ринках. Причому ринки строкових угод здебільшого розвинулися на ринках з мінливішими цінами й більшими відсотковими ставками. Збільшення мінливості відсоткових ставок не слід ототожнювати з інфляційними процесами або дефляцією. За доволі рухливих відсоткових ставок у різних учасників ринку існують різні прогнози стосовно майбутнього перебігу подій, що дає їм змогу укладати велику кількість угод протилежного характеру. Розвиток інфляційних процесів породжує однакові очікування й прогнози у різних учасників ринку, що не сприяєукладанню строкових угод. Контрольні запитання і завдання 1. Назвіть передумови виникнення похідних фінансових інструментів. 2. Що означають терміни «відкриття позиції»,«закриття позиції», які існують способи закриття позиції? 3. Яку роль відіграє клірингова палата у торгівлі ф’ючерсними контрактами? 4. У чому полягає сутність офсетної угоди? Наведіть приклади офсетних угод. 5. Які операції здійснюють спекулянти на ринку строкових угод і яку роль відіграють на ньому? 6. У чому полягає система маржі й для чого вона призначена? 7. Яким є механізм укладання ф’ючерсних угод? 8. Які способи виконання ф’ючерсних контрактів існують і в чому їхні особливості? 9. Назвіть основні характеристики ф’ючерсних контрактів та поясніть сутність поняття стандартизації. 10. Якими є головні відмінності між ф’ючерсними й опціонними контрактами? 11. Якими є головні характеристики опціону? 12. Які права та обов’язки мають покупець і продавець американського опціону пут? 13. У чому полягає «несиметричність» опціонного контракту? 14. Якими є головні відмінності між біржовими та позабіржовими опціонами? 15. Порівняйте механізм хеджування ф’ючерсними та опціонними контрактами. 16. Хто виступає гарантом виконання умов опціону на біржовому та позабіржовому ринках? 17. Що є базовим активом опціону на індекс? 18. Як визначають страйкову ціну в опціоні на індекс? 19. Які додаткові переваги дає власникові опціон на ф’ючерс порівняно з відповідним ф’ючерсом? 20. Назвіть основні види ризиків при хеджуванні ф’ючерсними контрактами. У чому вони полягають? 21. Як базисний та крос-хеджинг ризики впливають на результати хеджування? 22. У чому полягає довге та коротке хеджування, хто і з якою метою його здійснює? 23. У яких випадках застосовують крос-хеджування? 24. У чому полягає сутність ідеального хеджування? 25. Яким є порядок ведення торгів на ф’ючерсній біржі? 26. Які операції мають хеджувати вітчизняні комерційні банки за допомогою строкових контрактів? Задачі 1. Компанія планує за три місяці продати на ринку 400 т цукру. Щоб уникнути цінового ризику, пов’язаного зі зміною ціни на цукор за три місяці, вона проводить хеджування ф’ючерсами. Початкова ціна цукру на ринку (ціна спот) становить ЦС1 = 300, а ф’ючерсна — 305 дол./т. Обсяг базового активу, тобто цукру, а) яке хеджування (довге чи коротке) здійснюють у цьому разі й у чому його сутність? б) якою має бути ф’ючерсна ціна цукру Ф2 на дату поставки у разі ідеального хеджування, якщо ціна спот на дату поставки становить ЦС2 = 296 дол./т? в) якою має бути ф’ючерсна ціна цукру Ф2 на дату поставки у разі неідеального хеджування, якщо ціна спот на дату поставки становить ЦС2 =296 дол. /т і виграш унаслідок хеджування дорівнює 400 гр. од.? г) навести приклад ціни спот ЦС2 та ф’ючерсної ціни Ф2, за яких мало б місце неідеальне хеджування і виграш на ринку спот частково нейтралізувався програшем на ф’ючерсному ринку; д) навести приклад ціни спот ЦС2 та ф’ючерсної ціни Ф2, за яких мало б місце неідеальне хеджування й за втрат на ринку спот компанія отримала б вигоду внаслідок хеджування. 2. Фірма, що має намір купити на ринку за місяць 2000 унцій металу X, вирішила прохеджувати свою позицію за допомогою ф’ючерсних контрактів. Оскільки ф’ючерси на метал Х на біржі відсутні, фірма приймає рішення використати ф’ючерси на золото, оскільки співвідношення цін q (q = Ціна золота : Ціна металу X) а) яке хеджування (довге чи коротке) здійснюють у цьому випадку й у чому воно полягає? б) навести приклад цін спот металу Х ЦC2X і ф’ючерсної ціни золота Ф2, за яких мало б місце ідеальне хеджування, якщо ціна спот золота ЦС2 = 370 дол./унцію; в) навести приклад цін спот металу Х ЦC2X і ф’ючерсної ціни золота Ф2, за яких можливий базисний ризик, якщо ціна спот золота ЦС2 = 360 дол./унцію; г) навести приклад цін спот металу Х ЦC2X і ф’ючерсної ціни золота Ф2, за яких можливі базисний та крос-хеджинг ризики, 3. Інвестор має намір придбати за місяць актив А. Очікуючи на зростання цін на нього, він здійснює хеджування ф’ючерсними і опціонними контрактами. Розробити стратегії хеджування опціонними та ф’ючерсними контрактами. Порівняти результати хеджування, якщо на початок періоду ціна спот активу А становила 100 гр. од., ф’ючерсна ціна активу — 105, страйкова ціна активу, зафіксована в опціонному контракті, — 104, премія, сплачена продавцеві опціону, — 5 гр. од. На кінець періоду (за місяць) ф’ючерсна ціна становить 109 гр. од., ціна спот активу дорівнює: а) 103 гр. од.; б) 110 гр. од. 4. Розробити стратегію хеджування опціонними контрактами для учасника ринку, котрий має намір за три місяці продати на ринку актив А й очікує падіння цін на нього. Визначити виграші/втрати від проведення операції, якщо страй- а) 93 гр. од. б) 103 гр. од. Рекомендована література 1. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції Закону від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями). 2. Биржевое дело: Учебник / Под ред. В. А. Галанова, А. И. Басова. — М.: Финансы и статистика, 2000. 3. Буренин А. Н. Рынок ценных бумаг и производных финансовых инструментов: Учеб. пособие. — М.: 1 Федеративная Книготорговая компания, 1998. 4. Гитман Л. Дж., Джонк М. Д. Основы инвестирования: Пер. с англ. — М.: Дело, 1999. 5. Гусева И. А. Практикум по рынку ценных бумаг. — М.: Юристъ, 2000. 6. Жуков Е. Ф. Ценные бумаги и фондовые рынки: Учеб. пособие для вузов. — М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1995. 7. Кузнєцова Н. С., Назарчук І. Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування. — К.: Юрінком Інтер, 1998. 8. Луців Б. Л. Інвестиційний банківський портфель. — К.: Лібра, 2002. 9. Маршалл Дж. Ф., Бансал Викул К. Финансовая инженерия: Полное руководство по финансовым нововведениям: Пер. с. англ. — М.: ИНФРА-М, 1998. 10. Мельник В. А. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підприємства. Спец. випуск. — К.: А.Л.Д.: ВІРА-Р, 1998. 11. Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. 12. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. — К.: Лібра, 1998. 13. Райс Т., Койли Б. Финансовые инвестиции и риск: Пер. с англ. — К.: ВНV, 1995. 14. Ценные бумаги: Учебник / Под ред. В. И. Колесникова, В. С. Торкановского. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2001. 15. Шарп У., Александер Г., Бэйли Дж. Инвестиции: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 1999. 16. Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Навч. посібник. — К.: Знання-Прес, 2002. |
