ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

ТЕМА 9. Капітал, витрати виробництва та прибуток підприємств.

1. Капітал, його структура та ефективність використання.

2. Кругооборот і оборот капіталу. Знос капіталу і амортизація.

3. Витрати виробництва і собівартість продукції.

4. Прибуток, його формування, розподіл та використання.

1.У процесі виробництва продукту підприємство використовує свої фонди. Фонди підприємства - це сукупність матеріальних і грошових ресурсів, цінних паперів, які створюються і використовуються у процесі його розширеного відтворення для забезпечення його життєдіяльності. Вони можуть мати як виробниче, так і невиробниче призначення.

Виробничі фонди втілені у будинках і спорудах виробничого призначення, транспорті, машинах, механізмах, обладнанні, інструментах, сировині, матеріалах, паливі, енергії, виробничих запасах, готовій продукції, грошових засобах фірми. Вони належать підприємству або закуповуються ним для здійснення виробництва продукту.

Невиробничі фонди підприємства знаходяться у його невиробничій інфраструктурі - це житло, що належить фірмі, а також об'єкти соціально-культурного призначення (лікувальні і оздоровчі заклади, спортивні споруди, кінотеатри, радіо- і телецентри тощо). Від складу та ефективності використання фондів підприємства залежать результати його діяльності, розмір прибутку.

У процесі обороту фондів підприємства виробничі фонди (і лише вони) розпадаються на основні і оборотні. Поділ на основні і оборотні фонди здійснюється залежно від швидкості перенесення засобами та предметами праці своєї вартості на створений продукт.

Основні виробничі фонди - це ті елементи виробничих фондів, котрі повністю беруть участь у виробництві, але довго зберігають свою фізичну форму, переносячи свою вартість на продукт частинами (порціями). Вартість основних фондів поступає у виробництво після кожного виробничого циклу (одного кругообороту) не повністю, а частково, і, відповідно, повертається після реалізації продукту частинами. Уся вартість цієї частини виробничих фондів може повернутись після цілого ряду актів виробництва і обігу. До основних фондів підприємства відносять:

* виробничі будинки і споруди, комунікації, що належать підприємству;

* машини, механізми, інші активні засоби праці;

* інструменти, засоби контролю і охорони тощо.

Розрізняють: активну частину основних фондів - це фонди, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі, тобто у виготовленні продукту (машини, устаткування) та пасивну - це основні фонди, які не беруть безпосередньої участі у переробці сировини, напівфабрикатів, а лише створюють умови для нормального ходу виробничого процесу (будівлі, виробничий та господарський інвентар).

Оборотні виробничі фонди - це ті елементи виробничих фондів, які повністю беруть участь у виробництві та їх вартість повністю переноситься на готову продукцію і повністю повертається після кожного виробничого циклу. При цьому оборотні фонди змінюють свою форму, складаючи матеріальну основу майбутнього продукту. До оборотних фондів підприємства належать:

* сировина, матеріали та інші предмети праці;

* паливо і електроенергія;

* вартість робочої сили (праці).

На основні і оборотні фонди, як вже відзначалось, поділяється лише продуктивна частина виробничих фондів. Та частина фондів, яка перебуває у грошовій і товарній формі, є фондами обігу.

Фонди обігу - це сукупність усіх засобів, які обслуговують сферу обігу. Вони включають готову продукцію на складах підприємства, товари відвантажені, грошові кошти у касі, банку, а також ресурси, які необхідні для реалізації готової продукції, її зберігання, інші ресурси, які використовуються для обслуговування постачання і продажу готової продукції.

Оборотні фонди і фонди обігу, виражені в грошах - це оборотні засоби підприємства.

2. Виробничі фонди підприємства здійснюють у процесі виробництва свій кругооборот. При цьому вони приймають форму грошових, виробничих і товарних фондів. Будь-які фонди, що вкладаються у виробництво, розпочинають свій рух з грошової форми.

Підприємство, насамперед, повинно авансувати кошти для придбання необхідних факторів виробництва (засобів виробництва і робочої сили). Тобто для нового підприємства фонди починають свій рух у сфері обігу з грошової форми, функцією яких є придбання елементів виробничих фондів.

За наявності засобів виробництва та робочої сили можна починати виробничий процес, який полягає у споживанні факторів виробництва і створенні нового продукту, його споживної вартості і вартості. Функцією виробничих фондів є виробництво товару, його вартості і додаткової вартості.

Для одержання вартості і додаткової вартості потрібно продати продукт. При цьому фонди набувають товарної форми, головною функцією яких є реалізація товару і одержання додаткової вартості у грошовій формі. Після реалізації товарних фондів підприємство одержує грошові фонди і кругооборот фондів починає здійснювати свій наступний цикл.

Таким чином, фонди проходять три стадії і набувають відповідно трьох форм - грошової, виробничої і товарної. Такий послідовний рух називається кругооборотом фондів.

Для забезпечення безперервності виробництва фонди підприємства повинні одночасно перебувати в усіх трьох формах: у кожний даний момент частина фондів повинна бути в грошовій формі, інша частина - у виробничій, ще одна частина - у формі готового продукту (товару).

Схему кругообороту фондів підприємства можна показати таким чином:

де Г - гроші; Т - товар; ЗВ - засоби виробництва; РС - робоча сила; В - виробництво; ... - переривання процесу обігу при переході до стадії виробництва і від неї до стадії обігу; Т' - готова для реалізації продукція; Г' - гроші від реалізації продукції; Г' = Г + Г, де Г - авансовані гроші; Г - додаткова вартість.

Отже, кругооборот підприємства охоплює один виробничий цикл: авансування грошових засобів, використання виробничих ресурсів у виробництві, реалізацію виробленого продукту і повернення грошових засобів їх власникові - фірмі.

У процесі відтворення фондів їх кругооборот постійно повторюється. Кругооборот фондів як періодично повторювальний процес, а не як окремий акт, у якому авансована вартість повертається до своєї висхідної форми, називається оборот фондів.

Оборот фондів не співпадає з кругооборотом. У результаті кожного кругообороту підприємству повертається в грошовій формі лише частини авансованих коштів; повний оборот фонди здійснюють тільки тоді, коли вся капітальна вартість повертається до власника у своїй початковій, тобто грошовій формі.

Оборот фондів характеризується часом і швидкістю.

Час обороту - це період, протягом якого фонди, здійснивши кілька кругооборотів, повертаються до свого власника у грошовій формі у повному обсязі і бажано з прибутком. Швидкість обороту фондів вимірюється кількістю їх оборотів за рік.

У процесі виробництва і перенесення своєї вартості на готовий продукт, основні виробничі фонди зазнають зношування. Розрізняють фізичне та моральне зношування основних фондів.

Фізичне зношування - це матеріальне зношування машин, обладнання, комп'ютерів, інструментів, споруд, інших засобів праці в результаті поступової втрати окремими елементами своїх техніко-виробничих властивостей, своєї споживної вартості. Фізичне зношування настає під впливом навколишнього середовища, експлуатаційних навантажень, завдяки чому деформуються деталі, піддається корозії метал, зношуються тертьові поверхні. Фізичне зношування поступово зменшує вартість основних фондів і робить їх непридатними до експлуатації. Основні виробничі фонди в Україні фізично зношені в середньому на 60%.

Моральне зношування - це техніко-економічне старіння його елементів, що виявляється у втраті доцільності їхньої подальшої експлуатації через появу дешевших або досконаліших засобів праці. Розрізняють моральне зношування першого та другого видів. Моральне зношування першого виду зумовлене появою дешевшого та досконалішого устаткування внаслідок підвищення продуктивності праці. Моральне зношування другого виду зумовлене винайденням нових якісних засобів праці, що призводить до старіння застосовуваних елементів основного капіталу. Основні виробничі фонди морально зношені в Україні на 95%. Через це наша держава має приблизно 0,5% конкурентоздатної продукції на світових ринках.

Процес поступового перенесення вартості засобами праці, в міру фізичного зношування їх на вироблений продукт і використання цієї вартості для наступного відтворення (заміщення, відновлення) засобів праці називається амортизацією. Щоб своєчасно замінити зношені основні виробничі фонди, на підприємствах утворюється амортизаційний фонд, до якого перераховуються відповідні кошти.

3. Кожного виробника цікавить питання, скільки товару виробляти і скільки продавати залежно від ціни і витрат на його виробництво. Для виробництва продукції підприємець повинен зробити певні витрати. До таких витрат належать елементи факторів виробництва, які використовуються у виробництві. Це витрати на оплату живої праці (заробітну плату); на будівлі та обладнання (інвестиції); оплату природних ресурсів (води, корисних копалин, що використовуються як сировина та матеріали) та палива; оплату інших енергоносіїв.

Виробничі витрати - це фактичні витрати виробника (фірми) на придбання й використання всіх необхідних умов виробництва, які забезпечують осягнення кінцевого результату господарської діяльності.

Відсоткове співвідношення елементів витрат характеризує їх структуру. Так, наприклад, матеріаломісткими вважають галузі, у структурі витрат яких велика питома вага матеріальних витрат (харчова, легка промисловість), трудомісткими - галузі добувної промисловості, де витрати на зарплату становлять 50%. Фондомісткими вважають галузі, в структурі яких велику питому вагу мають амортизаційні відрахування (електроенергетика). Витрати виробництва поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні витрати (їх ще називають явні, прямі, грошові) - це витрати підприємця на придбання ресурсів, які не належать даній фірмі. Наприклад, заробітна плата найманих працівників, витрати на придбання сировини, устаткування, сплата податків тощо.

Внутрішні витрати (або неявні, непрямі, неоплачувані) пов'язані з використанням факторів виробника, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). Для розрахунку внутрішніх витрат підраховують ту вигоду, яку підприємство могло б мати, передавши власні ресурси на сторону.

Сучасна економічна наука відносить до внутрішніх витрат нормальний прибуток - мінімальну плату, необхідну для утримання підприємця в певній сфері бізнесу. Вирізнення зовнішніх і внутрішніх витрат необхідно для правильного визначення розміру прибутку, одержуваного підприємцем, отже, для оцінки реального стану справ у фірми.

Із виділенням зовнішніх та внутрішніх витрат розглядають два підходи до розуміння природи затрат фірми: бухгалтерський і економічний.

Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх (явних) витрат, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка чи накладної. Ці витрати відображаються у бухгалтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами. Економічний підхід до витрат виробництва передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов'язаних з можливістю альтернативного використання ресурсів. Економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів.

Таким чином, економічні (вмінені) витрати - справжні витрати виробництва на даний товар, що визначаються як найвища корисність тих благ, які суспільство може отримати за оптимального використання ресурсів.

Для фірми (виробника) дуже важливо також аналізувати витрати виробництва з огляду на чинник часу. Для фірми існують два періоди функціонування:

1. Довгостроковий період функціонування фірми - це інтервал часу, впродовж якого фірма має можливість змінити всі зайняті ресурси, зокрема й виробничі потужності.

2. Короткостроковий період - це період часу, впродовж якого фірма не може змінити обсяг (кількість) принаймні одного з наявних у неї видів виробничих ресурсів, скажімо, капітального.

Таким чином, у короткостроковому періоді одна частина ресурсів є перемінною (природні й трудові ресурси), а друга частина - постійною. Тому короткостроковий період нерідко називають періодом фіксованих виробничих потужностей. Відповідно, одна частина витрат фірми становить постійні витрати, а друга - змінні.

Постійними витратами (Fixed Cost - FC) називають такі, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва. До постійних витрат належать витрати, на cплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), витрати на рентні та страхові платежі, сплату відсотків за кредит та ін. Постійні витрати є обов'язковими і зберігаються навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє, але мусить підтримувати готовність до виробництва.

Змінними витратами (Variable Cost - VC) називають витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу виробництва. До змінних належать витрати на заробітну плату, сировину, матеріали, паливо, електроенергію. Сума постійних і змінних витрат при кожному даному обсязі виробництва утворює загальні (валові) витрати виробництва (ТС).

Суму постійних і змінних витрат виробництва називають загальними витратами фірми (Total Cost - TC). Тому формулою загальних витрат є:

TC=FC+VC

де FС - постійні витрати, VC - змінні витрати.

Велике значення в економічному аналізі роботи підприємств мають граничні витрати. Граничні витрати (Marginal Cost - MC) - це витрати, котрі додатково потрібні для виробництва кожної одиниці продукту понад визначений обсяг:

де TC - зміна загальних витрат, Q - зміна кількості продукції, що виробляється.

Зростання граничних витрат призводить до зменшення виробництва продукції, а отже - і до підвищення їх ціни.

Зміну витрат на створення додаткової одиниці продукції зумовлено дією закону спадної продуктивності факторів виробництва. Суть його полягає в тому, що коли один із факторів виробництва є змінним, а інші постійними, то, починаючи з певного моменту, гранична продуктивність кожної наступної одиниці змінного фактора зменшуватиметься.

Витрати виробництва у грошовій формі на одиницю продукції становлять собівартість продукції. Визначається вона, як сукупні витрати, поділені на кількість виробленої продукції, тобто як середні витрати:

AC= TC : Q,

де AC - середні витрати, TC - загальні витрати, Q - кількість виробленої продукції.

Собівартість продукції є мірилом витрат і доходів підприємства. Зменшення витрат на виробництво продукції збільшує доходи, і навпаки. Отже, собівартість відображає реальні витрати підприємства на виробництво продукції, дає можливість визначити ефективність його роботи.

Товаровиробники в умовах конкуренції повинні прагнути до скорочення витрат виробництва або собівартості продукції. Так, для зниження витрат, пов'язаних з використанням основних фондів, необхідно поліпшувати якість машин, устаткування, споруд, зменшувати частку пасивної частини основних фондів (кількість складських приміщень, інших споруд, тари тощо).

Слід особливу увагу звернути на зниження непродуктивних витрат - штрафів, відшкодування збитків тощо, пов'язаних із невиконанням підприємством своїх договірних зобов'язань. До таких витрат належать також прогули працівників на підприємстві. В Україні надзвичайно важливу роль у зниженні собівартості на підприємствах відіграє економія сировини, електроенергії, палива.

4.Дохід є спонукальним мотивом і джерелом діяльності підприємства. Підприємство приводить у рух усі виробничі фактори - капітал, працю, природні ресурси - для створення продукту, його наступної реалізації та утворення доходу.

Загальний дохід підприємства - це сума доходу, отриманого фірмою від продажу певної кількості продукції. (Кількість проданого товару залежить від попиту на нього). Таким чином,

TR=PxQ,

де TR (Total Revenue) - загальний дохід підприємства або виручка підприємства, P (Price) - ціна, Q (Quanting) - кількість проданої продукції. Розрізняють такі види доходу: валовий і чистий.

Валовий дохід підприємства становить грошову виручку від реалізації продукту (виконання робіт чи послуг), інших матеріальних цінностей і майна підприємства (включаючи основні фонди) тощо, зменшену на суму постійних витрат підприємства. Якщо від валового доходу підприємства відняти ще й змінні витрати, то одержують суму чистого доходу підприємства.

Чистий дохід підприємства - це прибуток підприємства.

Поняття "дохід" ширше поняття "прибуток". Прибуток підприємства є складовою частиною доходу підприємства. Прибуток - це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства.

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції всіх форм інвестування. Він є джерелом оплати податків і з урахуванням значення прибутку вся діяльність підприємства спрямована на його зростання. Суть прибутку як економічної категорії проявляється у його функціях. Прибуток виконує такі три функції:

* оцінка підсумків діяльності підприємства;

* розподіл чистого доходу в економіці;

* економічне стимулювання підприємства.

Щоб очистити загальний прибуток підприємства, потрібно від загального доходу відняти загальні витрати підприємства, тобто:

TP= TR - TC,

де TP (Total Profil) - загальний прибуток, TR (Total Revenue) - загальний дохід, TC (Total Cost) - загальні витрати.

Такий прибуток називається балансовим. Із балансового прибутку сплачується податок на прибуток. Величина, що залишилась, називається чистим прибутком. Розглянемо фактори, які впливають на утворення, розподіл та використання прибутку. До факторів, які діють на утворення прибутку, належать:

* виручка від реалізації товарів, робіт та послуг;

* виручка від реалізації інших активів, враховуючи матеріальні запаси та нематеріальні активи;

* виручка від основних засобів;

* доходи від пайової участі в інших підприємствах;

* доходи за акціями, облігаціями та іншими цінними паперами;

* перевищення отриманих штрафів, пені над сплаченими.

Слід відзначити взаємозалежні фактори прибутку: швидкість обороту оборотних фондів; ціни, тарифи; відсоткові ставки за позики; податки та податкові ставки; собівартість; продуктивність праці; фондовіддача; фондоозброєність. Розглядаючи розподіл прибутку, слід виділити такі основні напрямки:

* направляється в бюджет і позабюджетні фонди;

* направляється в банк на погашення позик і сплату відсотків;

* залишається на підприємстві;

* інші фактори розподілу.

У кінцевому рахунку прибуток підприємства використовується на:

* нагромадження (виробничий і науковий розвиток);

* соціальні потреби;

* покриття збитків та інших потреб;

* капітальні фінансові вкладення;

* споживання (виплата дивідендів, відсотків, матеріальна допомога і т.п.)

Існування двох підходів до виміру витрат підприємства (бухгалтерського і економічного) зумовлює застосування двох підходів до аналізу прибутку.

Бухгалтерський прибуток - це різниця між загальним доходом і бухгалтерськими (зовнішніми) витратами. У даному розрахунку ми оцінюємо лише поточні результати діяльності фірми. Але якщо необхідно проаналізувати стан фірми з огляду її перспективи, а, отже, найкращої з альтернатив використання її ресурсів, тоді слід обчислювати економічний прибуток підприємства.

Економічний прибуток (чистий прибуток) - це різниця між загальним доходом і економічними витратами, які містять бухгалтерські (зовнішні) та внутрішні витрати, зокрема, й нормальний прибуток. (Див. рис.). Наявність економічного прибутку є показником ступеня вигідності відлучення ресурсів від альтернативного використання їх в іншому виробництві.

Рис. Економічний і бухгалтерський прибуток