ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Місцезнаходження та коротка історична довідка об’єкту озеленення

Місто обласного значення в Полтавській області, адміністративний центр Миргородського району

Миргород – місто обласного значення з населенням 42,6 тис. чоловік. Місто розташоване на півдорозі залізничної колії Київ – Харків за 105 км від Полтави на березі річки Хорол. Миргород – єдина, крім Полтави-Київської, залізнична станція, на якій робить зупинку швидкісний експрес «Київ-Харків».

06 вересня 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про оголошення природних територій міста Миргорода курортом державного значення». Тому перспективи розвитку міста базуються на пріоритетах екологічної безпеки виробництва, збереження цієї унікальної території, відновлення порушених господарською діяльністю ландшафтів, запобігання виникненню техногенних катастроф, забезпечення екологічної стабільності. Пріоритетним для міста є розвиток екологічно орієнтованого бізнесу, а саме: виробництво якісної та безпечної сільськогосподарської продукції та продуктів харчування з використанням екологічно безпечних та ресурсозберігаючих технологій, туризм, санаторно-курортна справа, зелений туризм та екскурсійна діяльність, сфера послуг. 25 квітня 2012 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 333 "Про затвердження режиму округу і зон санітарної охорони курорту "Миргород". Триває розробка проекту Комплексної програми "Розвиток Миргорода - курорту державного значення до 2020 року".

Культурні та економічні зв’язки миргородці підтримують з містами Маарду (Естонія), Згожелець (Польща), Рєчіца (Білорусь), Горна Оряховіца (Болгарія).

Об’єкт дослідження знаходиться в центральній частині міста Миргорода. Він призначений для короткотривалого відпочинку відвідувачів. Територія скверу служить для проведення концертів, мітингів, зборів громади міста та інших урочистостей.

Миргород - одне з давніх поселень на Лівобережній Україні. Дослідники старовини висловлюють припущення, що Миргород було засновано у ХII - ХIII століттях за часів Київської Русі як сторожовий пункт східної окраїни давньоруської держави. Він був зручним місцем для ведення мирних переговорів між сусідніми народами і племенами. Звідси, буцімто, і давня назва - Миргород.

Історія Миргорода тісно пов'язана з становленням українського козацтва. З давніх-давен це було полкове місто Миргородського козацтва. Миргородські козаки брали активну участь у визвольній боротьбі українського народу проти чужоземних поневолювачів. З літературних джерел відомо, що миргородці брали активну участь у селянсько-козацькому постанні 1638 року проти польської шляхти під проводом гетьмана Якова Остряниці.

Миргородський козачий полк був одним із найбільш боєздатних і стійких у війську Богдана Хмельницького під час визвольної війни 1648-1654 рр.

У 1695 році миргородські козаки у складі війська російського царя Петра I штурмували фортецю Азов, Тамань та інші укріплення турків, де "полковник Миргородський Данило Апостол палче прочих показал храбрость".

З відновленням гетьманства у 1727 році миргородського полковника Данила Апостола було обрано гетьманом Лівобережної України. На цій шанованій козаками посаді він пробув до 1734 року. Данило Апостол і похований у гоголівських Великих Сорочинцях у закладеній ним Преображенській церкві, яка і понині є одним з кращих зразків культових споруд Лівобережжя початку ХYIII століття. Церква відзначається багатством декоративного оформлення фасадів у стилі українського бароко. У церкві зберігся унікальний дерев'яний різьблений іконостас. У цій церкві, до речі, у 1809 році хрестили майбутнього славнозвісного, великого у майбутньому письменника, Миколу Васильовича Гоголя.

Вихідцями з миргородської козацької родини були знані далеко за межами України талановиті іконописці Д.І. Боровиковський та В.Л. Боровиковський.

Миргород часто відвідував російський і український письменник та громадський діяч, автор "Оди на рабство" та "Ябеди" В.В. Капніст.

У 1802 році Миргород став повітовим містом новоутвореної Полтавської губернії.

Під час Вітчизняної війни 1812 року миргородці брали активну участь у боротьбі з наполеонівськими загарбниками. Саме в той час у Миргороді квартирував Сіверський драгунський полк, у якому служив майбутній автор "Енеїди" І.П. Котляревський.

У 1845 році Миргород відвідав геніальний Т.Г. Шевченко. На розі, названої його іменем вулиці, встановлено пам'ятник Кобзареві.

Ось як говорив П. Бодянський у "Пам'ятній книжці Полтавської губернії за 1865 рік" про Миргород, у якому тоді … було 9842 жителі, 1166 будинків, 36 крамниць, повітове училище, лікарня, поштова станція… населення займалося землеробством, близько тисячі чоловік чумакували або ходили в різні місця на заробітки. У місті було 257 робітників, 166 купців, працювало 12 промислових підприємств - 10 олійних та два цегельних заводи".

У кінці ХІХ ст. через Миргород пройшла залізниця Київ - Полтава.

Миргород - батьківщина талановитих братів Рудченків, відомих письменників Івана Білика та Панаса Мирного.

У 1896 році у Миргороді було засновано художньо-промислову школу імені М.В. Гоголя. Там працював визначний український художник та етнограф О.Г. Сластьон. З 2011 року заклад називається Миргородський художньо-промисловий коледж Полтавського національного технічного університету ім. Ю. Кондратюка і є визнаним на всю Україну центром художньої кераміки.

З того часу як геніальний письменник Микола Гоголь вигукнув на увесь світ: "Дивне місто Миргород!", його і називають Гоголівським. Письменник прославив місто своїми повістями про те, як на вулиці Миргорода "кожна баба йшла викидати те, що їй не потрібне", про "дивовижну миргородську калюжу", про "буру свиню Івана Івановича, яка вкрала в Миргородському суді скаргу Івана Никифоровича".

Уся творчість М.В. Гоголя так чи інакше пов'язана з Миргородським краєм. Не випадково і повість "Тарас Бульба" була включена до збірника "Миргород". Дослідники літературної спадщини М.В. Гоголя одним з прототипів Тараса Бульби називають полковника Миргородського козачого полку Матвія Гладкого.

У 1902 році у Миргороді на привокзальній площі було встановлено бронзовий бюст письменника. Відтоді і понині головна вулиця міста називається іменем Гоголя.

Миргород розташований на перехресті гоголівських туристичних маршрутів. Багато шанувальників творчості М.В. Гоголя щороку по дорозі на Сорочинський ярмарок зупиняються у Миргороді, відвідують літературно-меморіальний музей письменника у Великих Сорочинцях, навідуються у сусідні з містом Кибинці, де в палаці вельможі Трощинського був самодіяльний театр, а головним режисером був батько письменника В.А. Гоголь-Яновський. Там майбутній письменник і закохався у театральне дійство, сам був учасником вистав. А серед гостей царського вельможі він і побачив своїх майбутніх бобчинських та добчинських, манілових, собакевичів, коробочок, плюшкіних…

Березовий сквер— ботанічна пам'ятка природи місцевого значення. Розташований у місті Миргород, на перетині вулиць Пушкіна та Леніна

Даний сквер має монументальний характер. На його території 12 січня 1991 року було встановлено пам’ятник Т.Г.Шевченку (скульптор А.Величко). Також тут знаходився пам’ятник Загиблим воїнам УПА, але у 2002 році на цьому місці було освячено скульптуру Матері Божої.

Навколо скверу розташовані житлові будинки, РВ УМВС України, мережа магазинів, райдрукарня, гімназія.

Природно-кліматичні умови

Клімат Миргородського району відповідно до його географічного положення є помірно-вологий, перехідний від морського помірного до помірно континентального. Протягом року переважає помірне морське повітря з Атлантики, яке приносить взимку відлиги, хмарність і снігопади, а влітку - прохолоду й рясні дощі. Іноді проникають арктичні повітряні маси. Взимку вони викликають ясну морозну погоду, а влітку й восени - прохолодну з опадами.

Сумарна сонячна радіація за рік становить 93 ккал/см2 , ефективне випромінювання-23 ккал/см2, а радіаційний баланс-4о ккал/см2.

Середньорічна температура +7,9 С. Абсолютний мінімум - 32,2 С, а абсолютний максимум - +37 С. Середньомісячні температури коливаються від -3,8 С в січні до +18,4 С у липні. Опадів випадає 650-700 мм на рік, з них у зимовий період - 150 мм (11%). Найбільше число опадів випадає у липні, серпні й вересні - по 83,1 мм (44 %).Літом опади випадають у вигляді зливових дощів, які сильно впливають на режим рік. Річні й місячні суми опадів часто коливаються. Сніговий покрив на території району дуже нестійкий. Більш-менш стабільний він у другій половині листопада та сходить в середині березня. Проте в цьому проміжку часу внаслідок частих відлиг висота снігового покриву часто зменшується. Бувають дні , що сніговий покрив зовсім зникає, а потім знову поновлюється. Висота снігового покриву в середньому 10 -12 см, інколи 25-40см.

Насичені вологою повітряні маси переносяться західними й південно-західними вітрами, які переважають протягом року. Рідше вітри дмуть із півдня, півночі й сходу. На напрям вітрів у значній мірі впливають Карпатські гори.

Середня швидкість вітрів 6,8-10,8 м/с. Абсолютна вологість повітря досягає свого максимуму наприкінці липня.

У районі добре виражені пори року із певними ознаками вітрового режиму, ходу температури, кількості опадів, хмарності, умовами для сільськогосподарських робіт.

Довго тривалість періоду з температурою вище +5 С складає 205-210 днів , а з температурою вище +10 С – 135-160 днів. Без морозний період триває 150-160 днів. Середні дати перших осінніх приморозків найбільш припадають на першу декаду жовтня, а найбільш ранні – на другу декаду вересня.

Глибина промерзання грунту: максимальна – 61-70 см, мінімальна – 25 см, середня – 38 см.

Достатня кількість годин сонячного тепла, відсутність різкого перепаду температур повітря, а також невелика річна амплітуда температур, відсутність сильних вітрів протягом року сприяють вирощуванню сільськогосподарських культур та використання території району як зони відпочинку.

У геоморфологічному відношенні територія Миколаївського району ділиться рікою Дністер на лівобережну частину – горбисте Опісля та правобережну – рівнинне Передкарпаття.

Опісля являє собою частину Полтавського плато з абсолютними висотами в межах району 340-405 метрів, яке характеризується розчленованим рельєфом, наявністю горбистих гряд, розмежованих широкими долинами річок.

На площинах розвитку пісковиків схили ступінчасті, а там , де виходять на поверхню піски – пологі.

У західній частині горби круто обриваються в заплаву р.Зубри. Передкарпаття являє собою рівнину, частина якої заболочена й часто заливається весняно-літніми водами внаслідок повеней і паводків. Рівнинне Передкарпаття на південному заході обмежене різким уступом – смугою передгір’я Карпат. Абсолютні висоти поверхні рельєфу тут коливаються від 240 до 300 метрів.

Північна частина в значній мірі розчленована ерозією річкових долин. Форми рельєфу мають характер плоско вершинних горбів, витягнутих у широтному напрямі. В деяких місцях низовини плавним переходом з’єднуються з платформенними височинами.

Рельєф району не становить труднощів для розвитку сільського господарства, прокладання транспортних шляхів. Територія району рівнинна. Це сприяє будівництву промислових підприємств, сільськогосподарських приміщень, житлових будинків тощо.

Територія міста Миргорода витягнута з заходу на схід і розташована у природній улоговині, яка утворена текучими водами.

На території Миргородського району з північного заходу на південний схід простягається дві геологічні структури: південно-західна окраїна Східно-Європейської платформи та Перед карпатський прогин.

У геологічній будові району характерні верхньокрейдяні, верхньо - і середньоміоценові та четвертинні відклади. Відклади верхньокрейдяного віку представлені ясно-сірими мергелями, які перекриті зеленуватими глауконітовими пісковиками та кремовими мергелями, а верхньо - і середньо міоценові – глинами, пісковиками та вапняками.

Потужність товщі глауконітових пісків 25-30 метрів. Верхня частина міоцену – тридцятиметровий шар вапняку, який покритий сірими глинами з прошарком пісковиків. Потужність глин від 8 до 10 метрів.

Четвертинні відклади представлені комплексом елювіальних, озерно-елювіальних і делювіальних відкладів. Елювій , який складається із щебеню і пісковиків, лежить шаром від 1,2 до 2 м на Корінних породах міоцену.

Озерно-алювіальні відклади розповсюджені в долинах річок і представлені сіро-голубими глинами, пісками й галечниками. Сучасний алювій складає заплавні тераси річок та представлений пісками, супісками та суглинками потужністю від 2 до 6 метрів.

Внутрішні води району представлені річкою Дністер та її притоками: Щирок, Зубра, Верещиця, Летнянка. Нежухівка, Бредниця, Колодниця, Іловець. Річки, які протікають через територію району, належать до басейну Чорного моря. Долини рік переважно заболочені, їх осушують меліоративними системами.

Усі річки живляться за рахунок атмосферних опадів і підземних вод, що виходять на поверхню у вигляді джерел.

Замерзають річки вкінці грудня, льодохід починається на початку березня. Бувають весняні, літньо-осінні паводки, які повторюються декілька разів у рік після випадання великої кількості опадів. Під льодом ріки бувають 2-3 місяці. Товщина льоду – 12-55 см. Річкові долини мають широкі заплави та озеро видні розширення.

Ставки мають різну площу - від 1,0 до 5,4 га.

Підземні води в районі та їх запаси тісно пов’язані з геологічною будовою, літологічним складом порід, фізико-географічними особливостям.

Підземні води приурочені до відкладів четвертинного, третинного мезозойського й палеозойського періодів. Водоносні горизонти палеозою та мезозою залягають на великій глибині, мають переважно підвищену мінералізацію. Води четвертинних відкладів поширені в обмеженій кількості. Водоносним шаром є алювій терас річкових долин. Високе залягання ґрунтових вод часто сприяє заболоченню. Глибина залягання ґрунтових вод коливається в межах 0,5-2м.

Живлення верхньотортонського водоносного горизонту відбувається за рахунок інфільтрації атмосферних опадів, а також за рахунок водоносного горизонту нижньотортонських відкладів.

Водоносний горизонт нижньотортонських відкладів приурочений до вапняків, пісковиків і пісків. Це води переважно гідрокарбонатного-кальцієвого типу.

Ґрунтовий покрив є різноманітним, що зумовлено умовами рельєфу, зволоженням і мозаїчністю материнських порід. Ґрунтоутворюючими породами є мергелі, вапняки, суглинки, пісковики, піски. На території району поширені такі основні типи грунтів: дерново-підзолисті, дерново-глеєві, сірі опідзолені й опідзолені чорноземи, торфоболотні, лучні, лучно-болотні та торфовища.

Дерново-підзолисті, піщані, глинисто-піщані складають основний фонд орних земель. Ці грунти поширені на понижених рівнинних ділянках з неглибоким заляганням ґрунтових вод. Вони характеризуються низькою природною родючістю, мають мало гумусу, кислі, орний шар невеликий. Грунти цього типу використовуються під посіви сільськогосподарських культур та під сінокоси.

Дерново-глеєві грунти займають територію терас Дністра і Зубри. Вони сформувались на алювіальних-делювіальних суглинисто-піщаних відкладах. Глибина оглеєння коливається від 30 до 100 см.

Сірі опідзолені грунти в основному використовуються під кормові угіддя. Поширені вони в заплаві річки Нежухівки. Кормові угіддя на даних грунтах у дощові періоди настільки перезволожуються, що вимокає вся рослинність.

Світло-сірі, сірі та темно-сірі опідзолені грунти, які займають значну площу району, поширені на підвищених елементах рельєфу. Вони легко піддаються змиву. Ці грунти потребують мінеральних та органічних добрив, а також вапнування.

Чорноземи опідзолені поширені на півдні району, мають стійку структуру.

Лучні, лучно-болотні, торфово-болотні та торфовища поширені на понижених елементах рельєфу в умовах підвищення рівня грунтових вод.

Низинні торфовища розвинулись в умовах надмірного зволоження під пологом болотної рослинності. По мірі розвитку торфовищ їх верхній шар поступово мінералізується, торфовища у верхньому шарі добре гумусовані.

Територія району знаходиться на межі природних зон мішаних і широколистяних лісів, а те, що ліси трапляються не на всій площі, є наслідком діяльності людини (вирубування, випалювання).Ліси займають площу понад 16925 га, в тому числі 3350 га експлуатаційних. Ліси представлені широколистяними, хвойними й мішаними угрупуваннями. Основними лісоутворюючими породами є дуб, бук. Крім цих порід росте ялина, сосна, вільха , осика, клен, липа, явір, ясен, береза, верба, в’яз, які не мають експлуатаційного значення. Велику шкоду лісам завдають надмірні вирубки, які перевищують розрахункову лісосіку. Внаслідок чого тільки невелика частина лісів є пристигаючи ми, інші – молодняки та середнього віку, а понад 500 га потребує відновлення.

Територія, яка знаходиться під лісами, складає 6,7 % від загальної площі району.

У підліску ростуть кущі ліщини, шипшини, ожини, барбарису, бузини чорної, вовчі ягоди, глоду звичайного, малини, терну.

На луках ростуть злаки (костриця, стоколос, тимофіївка, тонконіг), вологолюбне різнотрав’я (осока волосиста, копитняк, подорожник, барвінок, вороняче око), а також кульбаба конюшина, дзвоники, звіробій, конвалія, чебрець, суниці лісові та інші.

Болотна рослинність представлена сфагновим мохом, мохом зозулин льон, злаковими, осокою, очеретом, хвощем, росичкою.

Росте багато декоративних і екзотичних порід, які акліматизувались.