Психокорекція поведінки членів колективу з боку керівника Із метою запобігання й профілактики конфліктів дуже ефективно використовувати методи психокорекції поведінки. Люди в конфліктній ситуації зазвичай поводяться далеко не найкращим чином. Практика психокорекційної роботи показує, що зміна поведінки людини в конфлікті можлива. Серед методів психокорекції конфліктної поведінки виділяють такі: соціально-психологічний тренінг; індивідуально-психологічне консультування; аутогенне тренування; посередницьку діяльність психолога (соціального працівника); самоаналіз конфліктної поведінки Соціально-психологічний тренінг (СПТ). Його може бути використано для корекції поведінки особи в конфлікті Застосування СПТ припускає врахування ряду принципів: - довірчого спілкування, яке полягає у створенні обстановки довіри, відчуття спільності під час СПТ; - «тут і тепер», що полягає в аналізі ситуацій спілкування, котрі виникають у процесі спільної роботи учасників; - персоніфікації висловлень, що вимагає від учасників відкритого висловлення власної думки, зняття захисних реакцій, готовності нести відповідальність за свою позицію; активності, що реалізується в залученні всіх учасників у роботу, дискусію, вправи, ігри і т. д.; - акцентування мови почуттів, що пропонує вільне вираження своїх почуттів, які виникають у спілкуванні, і відкрите передавання їх тому, хто ці почуття викликав; - конфіденційності, що вимагає збереження учасниками в таємниці інформації, отриманої від інших учасників. Базові методи СПТ — групова дискусія та ігрові методи. Групова дискусія як метод СПТ являє собою колективне обговорення якої-небудь проблеми з метою прийти до за- гальної думки щодо неї. Серед ігрових методів СПТ найбільше поширення одержали метод ділової гри та метод рольової гри. У діловій грі найбільше уваги приділяється відпрацьовуванню взаємодії учасників гри в ситуаціях конфлікту, і набагато менше — аналізу міжособистісних стосунків, причин і мотивів учинків учасників конфліктної ситуації. Використання СПТ для корекції конфліктної поведінки керівників забезпечило зниження ймовірності використання стратегій уникання й суперництва, збільшення ймовірності вибору компромісу та співробітництва. За допомогою СПТ можливий формувальний вплив на вибір оптимальних способів поведінки в конфлікті — зниження стратегій відкритого суперництва та орієнтації на компроміс і уникання конфліктів, а також вибір співробітництва. Асертивна поведінка - Спосіб поведінки, названий асертивним, передбачає, що людина знає, чого вона хоче й чого не хоче (принаймні, у даній конкретній ситуації) і може це чітко сформулювати без страху, непевності, напруги, іронії, сарказму та інших форм агресії . Людина, що поводиться асертивно, не діє на шкоду кому-небудь, поважає права інших людей, але при цьому не дозволяє принижувати свою гідність. Бажаної мети вона досягає, не заподіюючи шкоди іншим. Вона домагається свого, не маніпулюючи опонентами та не викликаючи почуття провини чи яким-небудь іншим способом із розряду прийомів емоційного шантажу. Ця людина вміє схилити інших допомогти їй чи викликати люб’язне ставлення до себе; не замикається в собі, коли їй відмовляють у тому, на що вона і не мала права розраховувати. У разі зіткнення інтересів асертивна людина здатна домовитися і знайти компромісне рішення, яке задовольнить обидві сторони. Асертивність – передбачає, що людина повинна самостійно приймати рушення і нести відповідальність за їх вирішення. Асертивна поведінка – це така поведінка, що дає можливість спокійно, без агресії протидіяти маніпуляторам і задовольняти свої справедливі вимоги. Поняття ас-ї поведінки наглядніше проявляється в таких принципах: ¦об’єктивізація суб”єктивних почуттів (як я виглядаю перед іншими, чи не утискую я когось своїми діями, чи насправді мої неприємності є найбільшими і таке інше); ¦рівність і взаємозалежність (я залежу від інших, але і інші залежать від мене в рівній мірі і повинні зі мною рахуватись) 10 правил асертивної поведінки: 1. Робити висновки про свою поведінку, думки, емоції і нести відповідальність за їх наслідки. 2. Не давати ніяких пояснень чи обґрунтувань, які б виправдовували вашу поведінку. 3. Вирішувати в якій мірі ви відповідаєте за проблеми інших людей. 4. Змінювати свої погляди. 5. Маєте право сказати : „Я тебе не розумію”. 6. Робити помилки та відповідати за їх нагляди. 7. Маєте право на нелогічні рішення. 8. Ви маєте право сказати: „Я не знаю”. 9. Не залежати від доброї волі інших людей. 10. Ви маєте право сказати: „ Мене це не хвилює”. Групові феномени Психологічна характеристика феномену "Ми" Під "феноменом Ми" передусім розуміємо групову ідентифікацію, процес усвідомленого або неусвідомленого ототожнення особистості з психологічно значимою групою, коли група виступає колективним суб'єктом соціальної поведінки. різними формами групової свідомості, це поняття групової ідентичності, Соціально-психологічна наука, вивчаючи феномен міжособистісних відносин, почала досліджувати і групові взаємини. З часом її пошуковий інтерес зосередився на таких аспектах групового життя: — сприймання членами групи окремих індивідів і групи загалом; — групові цілі; — безпосередність взаємин; — частота і тривалість взаємодії між членами групи; — мотивація представників групи; — структурні характеристики групи; — тривалість існування групи; — особливості спілкування без посередників; — спільна діяльність. Мотивами об'єднання людей у групи є потреба у спілкуванні, інших формах взаємодії з конкретними індивідами; важливість завдань, які розв'язує певна група; дія зовнішніх чинників, що винагороджують за участь у групі. Сутнісними ознаками малої соціальної групи є тривалі безпосередні контакти індивідів (спілкування, взаємодія). Такі контакти властиві, наприклад, сім'ї, спортивній команді, релігійній секті. Соціальна група — відносно стійка сукупність людей, пов'язаних між собою спільними цінностями, цілями, системою взаємин, взаємовпливів і включених до типових форм діяльності. До основних ознак соціальної групи належать: — включення їх у широкий соціальний контекст; — наявність загальної особистісно значущої основи для перебування індивідів у межах групи; — достатня тривалість існування, що є передумовою створення предметів і феноменів групової культури, історії; — зовнішня та внутрішня організація; — певні типи впливу і відносин між індивідами, загальноприйняті норми і цінності; — усвідомлення індивідами своєї належності до групи і виникнення на цій основі “Ми-почуття”; — наявність групових атрибутів (назва, символи тощо). Прийоми спілкування Спілкування - це процес взаємодії принаймні двох осіб, спрямований на взаємне пізнання, на встановлення і розвиток взаємин, надання взаємовпливу на стани, погляди і поведінку, а також на регуляцію їхньої спільної діяльності При проведенні ділових розмов дотримуйтесь таких правил: -Дотримуйтесь терміну домовленості з точністю до хвилини. Дайте зрозуміти партнерові, що , ви надійна людина. Звертайтесь до партнерів по імені. Старанно готуйтесь до початку бесіди. -Будьте цікавим співрозмовником. Якщо ви створите хороші умови, партнерові буде приємно мати з вами справу. Не будьте набридливим, не виявляйте занадто суєти. Внесіть трохи гумору. Дотримуйтесь дружнього тону, усміхайтесь, якщо обставини розмови Вам дозволять це зробити. -Говоріть спокійно, чітко і переконливо. Тримайтесь незалежно, не дозволяйте партнеру довести Вас до роздратованого стану чи “збити з пантелику”. Стримуйте емоції і хвилювання, спокійно реагуйте на його висловлювання. -Не уникайте обговорення складних питань. Якщо він робить заяву, яку Ви вважаєте неправильною, то краще починайте зі слів: “Я вважаю інакше, проте я можу помилятися. Давайте перевіримо факти!” Ці слова можуть обеззброїти співрозмовника, який чекає заперечення. Для ефективної взаємодії з колегами, підлеглими, клієнтами, партнерами по бізнесу менеджеру треба знати психологічні механізми впливу на людей і вміти користуватися ними. До групи психологічних способів впливу відносять навіювання, психічне зараження, наслідування. Це механізми, які діють насамперед на несвідоме. |