ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал
Игровые автоматы с быстрым выводом Как цель узнает о ваших желаниях прежде, чем вы начнете действовать. Как компании прогнозируют привычки и манипулируют ими Целительная привычка Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Тренинг уверенности в себе Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Как слышать голос Бога Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной 
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д. Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу. Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар. | На тему : «Природно-заповідний фонд України» МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ» ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ Кафедра екології і права  З курсу: «Вступ до фаху» На тему : «Природно-заповідний фонд України» Виконав: Студент I курсу Групи ЧЕ-24А Гудюр Павло Степанович Науковий керівник: д. бн. проф. Масікевич Юрій Григорович Чернівці – 2014 р.
Зміст Вступ………………………………………………………………………...3 1. Стан заповідної справи в Україні…………………………………………….5 1.1. Сучасний стан……………………………………………………………...8 1.2. Проблеми заповідної справи України…………………………………...9 2. Біосферні заповідники України……………………………………………..11 2.1. «Асканія-Нова»…………………………………………………………..11 2.2. Чорноморський біосферний заповідник……………………………….13 2.3. Карпатський біосферний заповідник…………………………………...14 2.4. Дунайський біосферний заповідник……………………………………16 3. Природно-заповідний фонд Чернівецької області…………………………18 3.1. Національний природний парк «Вижницький»………………………..19 3.2. Черемо́ський націона́льний приро́дний парк………………………….21 3.3. Хотинський національний природний парк…………………………...22 3.4. Чернівецький регіональний ландшафтний парк………………………24 3.5. Сторожинецький дендропарк…………………………………………...24 3.6. Чернівецький дендрологічний парк……………………………………26 Висновки…………………………………………………………………..27 Список літератури………………………………………………………...28 Вступ Природно-заповідний фонд України — система ділянок суходолу і водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду, тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього середовища. Законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. Основні проблеми розвитку заповідної справи в Україні зумовлені, перш за все, недосконалістю системи управління у цій сфері, низьким рівнем фінансування, матеріально-технічного забезпечення, недостатнім розвитком спеціальних наукових досліджень, слабкою правовою відповідальністю за порушення режиму заповідних територій та об'єктів. Мережу територій та об'єктів ПЗФ передбачається розширяти за рахунок мінімально антропогенно порушених земель та акваторій, а також тих, на яких ширше представлені види тварин і рослин, занесені до Червоної Книги України, та рідкісні рослинні угрупування, занесені до Зеленої Книги України. Червона книга України — анотований та ілюстрований перелік рідкісних видів та підвидів, що знаходяться під загрозою зникнення на території України, і підлягають охороні; основний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних, і таких, що знаходяться під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.
Зеле́на кни́га Украї́ни — список, до якого заносять рідкісні й типові для певної місцевості рослинні угрупування, які потребують особливого режиму їхнього використання. Зелену книгу вперше у світі розробили фахівці України. На відміну від Червоної книги, Зелена книга звертає увагу на охорону не окремих видів, а цілісних рослинних угрупувань. У ній представлено 126 рідкісних й типових рослинних угруповань, які потребують охорони. Мета данної роботи вивчити стан заповідної справи в Україні, ознайомитись із терміном «природно-заповідний фонд» та його основними аспектами. Одним із головних завдань є розглянути природно-заповідний фонд Чернівецької області та усвідомити роль та значення природно-заповідних територій і об’єктів в житті біосфери та суспільства. 1. Стан заповідної справи в Україні. В результаті людської діяльності та техногенного впливу відбуваються незворотні зміни природних екологічних систем. У зв'язку з цим особливого значення набувають підтримання природного ходу основних екологічних процесів, збереження унікальних та типових екологічних систем, всього різноманіття генетичних ресурсів біосфери, які нині перебувають під загрозою знищення через надмірну експлуатацію природних ресурсів. Здебільшого безсистемний техногенний вплив призвів до значного руйнування навколишнього природного середовища, значною мірою позначився на генофонді природи України. На сьогодні збереглося близько 30 відсотків природної рослинності, яка знаходиться на різних стадіях трансформації. Особливу тривогу викликає стан справ із збереженням генофонду рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин і рослин. Вони занесені до Червоної книги України і взяті під особливу охорону держави. [4] Найефективнішим засобом охорони видів тваринного і рослинного світу, унікальних та типових природних комплексів є розширення та підвищення репрезентативності мережі природно-заповідного фонду. Природно-заповідний фонд України розглядається як складова частина світової системи природних територій та об’єктів, що перебувають під особливою охороною, і включає 6721 територію та об’єкти загальною площею 2504,5 тис. га, що становить 4,07% площі України. Як свідчать данні табл.1. до складу природно-заповідного фонду України входять 16 природних і 4 біосферних заповідники, 11 національних природних парків, 281 заказник, 132 пам’ятки природи, 17 ботанічних садів, 7 зоологічних парків, 19 дендрологічних парків, 88 – парків-пам’яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення та 6146 об’єктів місцевого значення загальною площею 1159 тис га. [3] Назва | Рік заснування | Загальна площа. га | Кількість видів, що входять до Червоної книги | Флори | Фауни | Біосферні заповідники | "Асканія-Нова" | | | | | Чорноморський | | | | | Карпатський | | | | | Дунайський | | | | | Природні заповідники | Кримський | | | | | Канівський | | | | | Український степовий | | | | | Луганський | | | | | Поліський | | | | | Ялтинський гірсько-лісовий | | | | | Мис Март’ян | | | | | Карадазький | | | | | Розточчя | | | | | Медобори | | | | | Дніпровсько-Орільський | | | | | Єланецький степ | | | | | Горгани | | | | | Казантипський | | | | | Опукський | | | | | Рівненський | | | | | Черемський | | | | | Ічнянський | | | | | Національні природні парки | Карпатський | | | | | Шацький | | | | | Синевир | | | | | Азово-Сиваський | | | | | Вижницький | | | | | Подільські Товтри | | | | | Святі Гори | | | | | Яворівський | | | | | Деснянсько- Старогутський | | | | | Ужанський | | | | | Сколівські бескиди | | | | | Гуцульщина | | | | | Галицький | | | | | Гомільшанські ліси | | | | | Табл.1. Перелік заповідників та національних природних парків України [4]  Рис. 1. Структура природно-заповідного фонду України [4] Сучасний стан. Верховною Радою України прийнято ряд законів, що регулюють правові основи організації охорони природи і використання природних ресурсів на території нашої держави. У Конституції України вказується: · «Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до Закону» (стаття 13), · «Кожен зобов'язаний не заподіяти шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки» (стаття 66). Закон України «Про охорону навколишнього середовища» (від 25.06.1991) визначив основні вимоги щодо охорони природи і використання природних ресурсів, коло природних об'єктів, що підлягають правовій охороні, органні громадські організації, які забезпечують охорону природи і регулюють використання природних ресурсів на території України. До основних принципів охорони навколишнього середовища цим законом віднесено: пріоритетність вимог екологічної безпеки, гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей, запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища. Ним запроваджено плату за спеціальне використання придонних ресурсів, забруднення навколишнього середовища та погіршення якості природних ресурсів.[6] Закон України «Про природно-заповідний фонд України» (від 16.06.1992) визначив правові основи організації, охорони та ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів і об'єктів. У цьому законі подано класифікацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, визначено форми власності на них, визначено режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду, їхній статус і завдання, вимоги щодо охорони природних комплексів тощо. Державний контроль за дотриманням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду покладено на Міністерство охорони навколишнього природного середовища та його органи на місцях. Крім цих базових законів, з питань охорони навколишнього природного середовища Верховною Радою і Кабінетом Міністрів України затверджено ряд інших Законів України та урядових постанов, а також ратифіковано низку міжнародних конвенцій. Ці питання знайшли своє висвітлення і в кодексах галузевих правових актів України: · «Лісовому кодексі України» (від 21.01. 1994 p.), · «Кодексі України про надра» (від 27.07. 1994 p.), · «Водному кодексі України» (від 6.06. 1995 p.), · «Земельному кодексі України» (від 13.03. 1992 р.). [6] Проблеми заповідної справи України. Заповідна справа має безліч невирішених проблем. У першу чергу це стосується вдосконалення законодавчої бази, що має відношення до природно-заповідного фонду. Фахівцями в області заповідної справи порушуються питання про посилення охоронного режиму природних заповідників в напрямку концепції абсолютної заповідності, а також національних природних парків, біосферних заповідників та інших об'єктів природно-заповідного фонду. На жаль, через недосконалість природоохоронного законодавства багато природних заповідників, не кажучи вже про інші об'єкти природно-заповідного фонду, існують лише на папері. Ряд заповідників і національних парків перетворено на зразкові колгоспи, лісгоспи, рибгосподарства, мисливські господарства і розважальні комплекси.[1] Істотну шкоду заповідній справі в Україні завдає екологічний туризм та ідеологія комерційного використання природних ресурсів природних заповідників та інших об'єктів природно-заповідного фонду. Деякі фахівці вважають, що подальше перетворення об'єктів природно-заповідного фонду може призвести до повторення трагедії 1951 р., коли, за вказівкою Сталіна в СРСР, і в тому числі в Україні, було закрито близько 100 заповідників. Істотною проблемою заповідної справи в Україні є недостатнє фінансування державою заповідників і національних парків, а також відсутність державної системи підготовки кадрів для заповідників та національних парків, в результаті чого на постах керівників об'єктів природно-заповідного фонду часто опиняються люди, які не мають необхідної освіти. Ще однією проблемою є підпорядкованість заповідників і національних парків різним відомствам, частина з яких не має жодного відношення до охорони природи, наприклад, Державному управлінню справами Президента України. Застарілою проблемою є практика проведення регуляційних заходів у природних заповідниках — санітарних рубок лісу, сінокосіння, регулювання чисельності окремих видів тварин, що призводить до втрати якості інформаційного ресурсу природних заповідників і екологічного збитку заповідним екосистемам.[7] 2. Біосферні заповідники України «Аска́нія-Но́ва» — науково-дослідна установа в системі Академії аграрних наук України, державний заповідник, заснований в 1874 році Фрідріхом Фальц-Фейном. Розташований в смт Асканія-Нова Чаплинського району Херсонської області (відкіля і колишня назва заповідника «Чаплі»). Площа заповідника становить 33 307,6 га, з них 11 054 га — «абсолютно заповідна» степова зона. Асканійський степ вважається типчаково—ковиловим. У заповіднику є не менше 1155 видів членистоногих, 7 видів земноводних та плазунів, 18 видів ссавців, в різні пори року пролітає понад 270 видів птахів, з яких 107 видів залишаються на гніздування. Крім того, тут ростуть 478 вищих рослин. У «Червону книгу України» занесено 13 видів вищих рослин, 3 види грибів та 4 — лишайників.[1] Територія заповідника розділена на три великі частини, нерізко відокремлені одна від одної на: · «Північну» · «Великий Чапельський під» · «Південну» (яку поділено на «Стару» та «Успенівку») Успенівка (Успенівський степ) утримується з 1927 р. на абсолютно заповідному режимі. «Північну» та «Південну» частини додатково розділяє автодорога Асканія—Чкалове.[5] В Асканії-Новій розташований один з найбільших на півдні України штучно вирощених лісів, старий ботанічний сад, акліматизаційний зоологічний парк, орнітопарк. Рослини з «Червоної книги»: · Карагана скіфська (Caragana scythica) · Ковила українська (Stipa ucrainica) · Ковила Лессінга (Stipa lessingiana) · Ковила волосиста (Stipa capillata) · Тюльпан Шренка (Tulipa schrencii) · Тюльпан скіфський (Tulipa scythica) Ніде, крім Асканії, не зустрічається рябчик великий або шаховий, (Fritillaria meleagris). Ботанічний сад. Під нього відведена територія у 170 гектарів. Його перші ділянки розплановані ще у 1887 р. На кінець 20 століття колекція рослин досягла 1.000 чагарників та дерев. Краєвиди саду підсилені ставком і павільйоном Грот, де колись знімали стару кінострічку «Діти капітана Гранта». Дикі тварини.Заповідник утримує близько 800 різновидів диких копитних та гібридних форм свиней, оленів, коней Пржевальського, бізонів, антилоп, баранів, биків, верблюдів, лам, віслюків куланів,шотландських поні. Відділом зоопарку є орнітопарк, що розмішений поблизу ставків з протоками та острівцями. В орнітопарку нараховують більш ніж 60 різновидів птахів — лебеді, фазани, качки, лелеки, гуси єгипетські та індійські, страуси. В заповіднику чотири види страусів: африканський, південно-американський нанду, австралійський ему тощо. Африканський страус належить до найбільших птахів планети, має вагу до 175 кг. Голова сягає на висоту 2 м 70 см. Птах довгий час може обходитися без води. але при нагоді охоче п'є та купається. За висновками науковців, страуси в давнину мешкали на півдні сучасної України, в Азії — до сучасної Монголії. В умовах неволі живе до 50 років. Яйце африканського страуса важить 2 кг і трохи більше. Вони втратили здібність літати, пересуваються по суходолу пішки або бігом, мають неприємний характер.[1] Чорномо́рський біосфе́рний запов́ідник — державний заповідник, розташований на території Херсонської та частково Миколаївської областей України. Сучасна площа заповідника становить 89129 га. Більше 80% загальної площі заповідника представлені акваторіями Тендрівської (східна частина) і Ягорлицької заток Чорного моря й кілометровою смугою морської акваторії уздовж коси Тендра. До складу заповідника входить 14148 га суші, у т.ч. 6 материкових ділянок: Волижин ліс, Солоноозерна, Івано-Рибальчанська на Кінбурнському півострові, ділянки приморського степу Ягорлицький Кут, Потіївська та Потіївська Стрілка; і понад 20 островів материкового й акумулятивного походження: Бабин, Смалений, Орлів, Тендра, Єгипетські, Кінські, Довгий, Круглий.[7] Берегові лінії мають загальну довжину 489 км. Природно-територіальні й природно-аквальні комплекси заповідника є природними, типовими й репрезентативними для регіону. У заповіднику зберігається п'ять основних типів природних комплексів: реліктовий азональний піщаний лісостеп (3 ділянки, 5600 га), зональний варіант приморського галофітного степу (2 ділянки, 6705 га, у тому числі цільний масив 5550 га), острівні комплекси з колоніальними поселеннями водоплавних і близьководных птахів, природно-аквальні комплекси мілководих морських заток (66928 га), а також природні комплекси прибережних смуг (літоральні), протяжністю до 500 км. Для території заповідника описано 728 видів вищих судинних рослин. Найбільш різноманітна фауна безхребетних заповідника - більше 3000 видів. Фауна хребетних тварин представлена 452 видами, з яких 306 видів - птахи, 53 - ссавці. Важливе значення має район заповідника і для збереження чорноморської іхтіофауни. В межах заповідника відзначено 86 видів риб, що складає біля 50% видового складу риб Чорного моря.[1] В Червону книгу України та Європейський Червоний список занесено 41 вид рослин, 37 видів комах і більше 100 видів тварин (86 видів хребетних, в т.ч. 57 видів – птахи, 14 – ссавці), які зустрічаються на території заповідника. Значна кількість рідкісних та ендемічних видів свідчить про величезну цінність генофонду екосистем заповідних територій. Заповідник має статус науково-дослідної установи. Охорона й збереження природних комплексів Чорноморського біосферного заповідника здійснюється на підставі досліджень наукового відділу заповідника. Для здійснення основних завдань у складі заповідника є служба державної охорони. З метою поширення екологічних знань при заповіднику функціонує відділ еколого-освітньої роботи, а також відкритий для вільного відвідування Музей природи.[7] Карпа́тський біосфе́рний запові́дник - створений у 1968 році, з 1992 року входить до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Загальна площа 53 630 га.[3] Карпатська гірська система, поряд з Альпами та Балканами, характеризується найбільшою біологічною різноманітністю на європейському континенті. В Українській частині Карпат інтенсивне природокористування розпочалось пізніше, ніж в Західних Карпатах. Завдяки цьому тут на значних площах збереглися ділянки дикої природи, зокрема унікальні праліси. Питання про їх охорону постало ще на початку XX століття, коли було створено кілька лісових резерватів в Чорногорі та Мармороських Альпах для збереження і відновлення зникаючих представників флори та фауни. Особливо активізувалася робота вчених щодо територіальної охорони природи Українських Карпат після Другої світової війни. Вже в 1949 році на північних схилах Чорногірського хребта був виділений цінний лісовий масив площею 3,9 тис. га, який в 1955 році оголошено заповідним. Велика увага питанням територіальної охорони природи приділялась і на Закарпатті. В 1958 році на південних схилах гірського масиву Красної, в басейнах Великої і Малої Угольки, створений Угольський лісовий заказник площею 4600 га, а в 1969 році в басейні Лужанки — Широколужанський флористичний заказник площею 5644 га. Таким чином були створені всі необхідні передумови для організації біогеографічно репрезентативного заповідника в регіоні Українських Карпат. В 1968 році уряд України для збереження унікальних гірських ландшафтів прийняв Постанову про організацію Карпатського заповідника на площі 12,6 тис. га. За сорокарічну історію існування його територія неодноразово збільшувалася. На сьогодні майже 2,5 відсотки території регіону знаходиться під охороною заповідника, що з 1992 року входить до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. У складі Карпатського біосферного заповідника (КБЗ), загальна площа якого становить 53630 гектарів, налічується шість відокремлених масивів, а також ботанічні заказники державного значення «Чорна Гора» і «Юлівська Гора». Заповідні масиви розміщуються на висотах від 180 до 2061 м.н.р.м. в західному, центральному і східному секторах Українських Карпат. Така територіальна структура КБЗ практично повністю репрезентує ландшафтне та біогеографічне різноманіття Східних Карпат. Тут представлені мало порушені та практично незачеплені людською діяльністю передгірні діброви, гірські букові, мішані та смерекові ліси, субальпійські та альпійські луки з сосново-вільховим криволіссям і скельно-лишайниковими ландшафтами. Майже 90% території заповідника вкрито лісами — переважно пралісами. В заповіднику охороняється понад тисяча видів вищих судинних рослин, 66 видів ссавців, 193 види птахів, 9 видів плазунів, 13 видів земноводних, 23 види риб, понад 10000 видів безхребетних тварин. Тут представлені найкраще збережені карпатські екосистеми, які слугують сховищами для багатьох рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин. В заповіднику відмічено 64 види рослин і 72 види тварин, занесених до Червоної книги МСОП і Червоної книги України, а також до Європейського Червоного списку.[3] Дуна́йський біосфе́рний запові́дник — самостійна природоохоронна та науково-дослідна установа. Розташований на крайньому південному заході України, на території Кілійського району Одеської області. Заповідник має службу охорони природи, науковий та еколого-освітний підрозділи, господарчу частину. Заповідник підпорядкований Національній академії наук України. Загальна площа Дунайського біосферного заповідника - 50252,9 га. Дунайський біосферний заповідник - місце існування значної кількості рідкісних рослин та тварин з Червоної книги України та міжнародних червоних списків. В дельті Дунаю в Україні можна побачити суцільні стогектарні зарості білого латаття і поспостерігати за тим, як рибалять великі скупчення пеліканів.[5] Флора заповідника налічує 1557 видів рослин, з них 966, або 19.32% - вищих судинних рослин України. До Червоної книги України занесені 26 (білоцвіт літній, водяний горіх плаваючий, гвоздика бесарабська, меч-трава болотна, ковила дніпровська, сальвінія плаваюча, золотобородник цикадовий тощо), а до Європейського червоного списку включено 10 видів. На території заповідника налічується більше 800 видів комах. З них занесені до Червоної книги України: жук-самітник, красотіл пахучий, бражник мертва голова, махаон, сколія-гігант, стиз смугастий, мурашиний лев-акантоклізіс тощо. [1] В акваторії заповідника зареєстровано 106 видів риб, з яких 24 види включено до Червоної книги України (стерлядь, лосось дунайський, лосось чорноморський, осетер атлантичний, умбра, йорж смугастий, білуга тощо), 7 – до Європейського Червоного списку. Найціннішими видами риб є осетрові та дунайський оселедець. Серед земноводних найбільш чисельними є озерна та їстівна жаби, звичайна квакша та дунайський тритон, а серед плазунів — болотна черепаха та звичайний вуж. Зареєстровано 11 видів земноводних та 6 видів плазунів. Виявлено 276 видів птахів (66 % орнітофауни України). Заповідні плавні дали прихисток для жовтої чаплі, великої та малої білих чапель, сірої та рудої чапель, квака тощо. До Червоної книги включено 60 видів: баклан малий, орлан-білохвіст, косар, пелікан рожевий, коровайка, ходуличник тощо. Зафіксовано 43 види ссавців, з них у Червоній книзі України – 19: видра, кіт лісовий, тюлень-монах, дельфіни-білобочка, афаліна та морська свиня, тощо. Для деяких з них — таких як норка європейська та лісовий кіт дунайські дельтові угіддя є дуже важливими для їх виживання в європейському масштабі. Культурна цінність території Дунайського біосферного заповідника визначається історією природокористування в дельті. Місто Вилкове - своєрідна столиця української частини дельти Дунаю. Більше двох з половиною століть нараховує його багата і самобутня культура. Місцеве населення не тільки зберегло традиції і звичаї, своєрідний діалект і релігійні погляди, але й стало невід'ємною частиною природного середовища.[7] 3. Природно-заповідний фонд Чернівецької області. Нині на Буковині під охороною перебуває 286 заповідних територій та об'єктів, у тому числі 7 заказників і 8 пам'яток природи загальнодержавного значення, а також 136 пам'яток природи, 40 парків – пам'яток садово-паркового мистецтва та 39 заповідних урочищ місцевого значення. Загальна площа природно-заповідного фонду Чернівецької області займає 56 389,5 га, що становить 6,9 % території області. Цей показник майже вдвічі перевищує загальнодержавний. Серед геолого-геоморфологічних атракцій Буковини найвідомішими для екотуристів є печера Довбуша, скелі "Кам'яна багачка" та "Чорний Діл", відслонення "стінки" Дністровського каньйону біля сіл Василів і Звенячин. Велетенські гіпсові печери краю – Попелюшка, Буковинка-1 та Буковинка-2 мають виняткове значення для популяризації масового спелеотуризму. До складу державних заказників входять ландшафтні заказники у Лужках, Стебнику, Цецино, орнітологічний заказник Дарницький, лісові заказники Лунківський та Петровецький. До пам'яток природи державного значення відносяться урочище Білка, печери Буковинка, Попелюшка, Баламутівська, Шилівський ліс, Тисовий яр. У 2001 р. у Буковинських Карпатах (у трьох гірських районах області – Путильському, Вижницькому, Сторожинецькому та Сучавському повіті Румунії) завершилася реалізація проекту TACIS "Міжнародна екологічна мережа Карпат", мета якого – розбудова просторової екомережі для збереження біотичного й ландшафтного різноманіття цієї колоритної частини Карпат.[3] Основним екотуристичним репрезантом Буковинських Карпат є Вижницький національний парк. Вижницький НПП створений у 1995 р. на площі 7928,4 га з метою охорони низькогірних ландшафтів Буковинських Карпат. Охоплює Вижницьке і Берегометське (частково) лісництва Берегометського держлісгоспу. Парк лежить у межиріччі Черемошу й Сірету, басейни яких ділять його майже порівну, в адміністративних межах Вижницького району. Східна, сіретська, частина парку має більш згладжені контури гірських пасем, ширші долини його приток – Сухого та Стебника, меншу кількість відшарувань геологічних відкладів та кам'янистість. При середніх для всього парку висотах пасем 750-1000 м над рівнем моря абсолютні висоти русла Сірету сягають 470-500 м, а русла Черемошу – 340-390 м. [5] Націона́льний приро́дний парк «Ви́жницький» — природоохоронна територія в межах Вижницького району Чернівецької області; неподалік від міста Вижниці. Адміністрація парку розташована в смт Берегомет. За площею це один з найменших національних природних парків Українських Карпат, проте з його появою було сформовано досить струнку мережу заповідних територій, що репрезентують усі висотно-поясні структури гірської країни. На відміну від інших національних парків регіону, де переважають середньо- та частково високогірні ландшафти й рослинність, «Вижницький» уособлює низькогірну частину Карпат з досить м'яким кліматом і переважанням в лісах теплолюбних порід — бука та ялиці.[2] Ландшафтне різноманіття парку визначається належністю до басейнів річок Черемош та Сірет. Східна, сіретська частина має більш згладжені контури гірських пасом, широкі долини його приток Сухого та Стебника, меншу кількість геологічних відшарувань. Західна, черемоська частина парку в басейні річок Великої та Малої Виженки розчленована значно глибше й інтенсивніше. Тому тут поширені стрімкі схили з відслоненнями геологічних порід, мальовничі скелі, численні водоспади, ущелини-ворота. Клімат на території національного природного парку помірно континентальний, з достатнім та надлишковим зволоженням, не спекотним літом, м'якою зимою, теплою осінню. Спостерігаються значні мікрокліматичні відмінності між двома частинами парку, сіретською та черемоською (загалом у черемоській частині помітно тепліше), а всередині цих районів — між схилами південної та північної експозицій. Звичайною є ситуація, коли взимку на північних схилах утримується стійкий потужний сніговий покрив, тимчасом як на південних його практично немає. Ґрунтовий покрив парку доволі строкатий, що визначається як геоморфологічними, так і кліматичними відмінностями його території. Тут поширені бурі гірсько-лісові, дерново-буроземні, буроземно-підзолисті, подекуди дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти.[3] Основним багатством парку є ліси, що займають понад 95% його території. До території парку увійшли ландшафтні заказники загальнодержавного значення «Стебник» та «Лужки», заповідні урочища «Стаєчний» та «Яворів» з ділянками корінних високопродуктивних букових та буково-ялицевих насаджень. Найбільші площі у парку зайняті під ялицево-буковими лісами, рідше трапляються чисто букові ліси. Загалом на букові та ялицеві ліси припадає 60% лісовкритої площі парку. Незважаючи на достатню обжитість цих місць, тут ще трапляються окремі ділянки пралісів, де дерева бука та ялиці сягають висоти 40 м та 70—90 см у діаметрі. Всього на території національного парку виявлено 960 видів судинних рослин (з них 40 видів занесено до Червоної книги України. Мохоподібних зареєстровано 236 видів. Більшість наземних хребетних тварин парку є типовими представниками широколистяних та мішаних лісів Європи (лелека білий, підорлик малий, соня-вовчок, соня лісова та горішникова, кіт лісовий). Незначною є частка видів середземноморського походження (саламандра плямиста, квакша звичайна, полоз ескулапів та ін.), мало також типових гірських (кумка гірська, щеврик гірський, плиска гірська та ін.) та бореальних (глушець, рябчик, сич волохатий, сова довгохвоста, рись, ведмідь бурий та ін.) видів.[8] Загалом фауна хребетних національного парку представлена 1 видом круглоротих, 20 видами риб, 12 — земноводних, 7 — плазунів, 141 вид;— птахів, 52 видами ссавців. З них 62 види занесено до Червоної книги України, а 11 видів — до Європейського червоного переліку.[8] Черемо́ський націона́льний приро́дний парк — природоохоронна територія в Україні, в межах Путильського району Чернівецької області. Природний парк створено 11 грудня 2009 року згідно з указом президента України Віктора Ющенка з метою збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів. До території національного природного парку «Черемоський» погоджено в установленому порядку включення 7117,5 гектара земель, у тому числі 4699 гектарів земель Державного підприємства «Путильське лісогосподарське підприємство», 857 гектарів земель Карпатського державного спеціалізованого лісгоспу АПК, які вилучаються в установленому порядку та надаються національному природному парку у постійне користування, і 1561,5 гектара земель Карпатського державного спеціалізованого лісгоспу АПК, що включаються до складу національного природного парку без вилучення у зазначеного лісгоспу.[9] Особливістю території парку є її фізико-географічне розташування — на ділянках з дикою природою зі специфічним кліматом, в межах лісового поясу Карпат. Тут переважають чисті ліси ялини європейської, які належать до групи гірських темнохвойних лісів. Бук лісовий та ялиця біла трапляються як домішки у складі смерекових деревостанів. Найціннішими є фрагменти угруповань кедрово-смерекових лісів, що виявлені на горі Великий камінь хребта Чорний діл. Сосна кедрова занесена до Червоної книги України. Загалом на території національного парку зростають 49 видів судинних рослин, занесені до Червоної книги України, зокрема соссюрея різноколірна, скереда Жакена, тирлич мішкоподібний, які відомі тільки на території НПП "Черемоський". П'ять видів рослин занесені до Європейського червоного списку, це — медунка Філярського, тонконіг Ремана, первоцвіт полонинський, смілка сумнівна та елізанта Завадського, яка також включена до Червоної книги МСОП.[5] Багата і різноманітна фауна парку. Лише безхребетних тварин тут налічується не менше 5 тисяч видів та 147 видів хребетних. З них 34 представники занесені до Червоної книги України (карась звичайний, карпатський, альпійський; тритони, саламандра плямиста, чорний лелека, кутора мала, ведмідь бурий, тощо). 19 видів тварин занесені до Червоної книги Буковини, п'ять — до Червоного списку МСОП (мідниця альпійська, видра річкова, деркач, лосось дунайський, п'явка медична) і п'ять — до Європейського червоного списку (мінога українська, мідниця альпійська, видра річкова, лосось дунайський, п'явка медична). У парковій зоні налічується приблизно 12 видів риб, 6 — земноводних, 6 — плазунів, 93 — птахів і 29 — ссавців. На території "Черемоського" мешкає більше половини хребетних представників Буковинських Карпат. Територія парку привертає увагу відвідувачів не лише природою, а й пам'ятками історії та архітектури (наприклад, скельний чоловічий монастир у селі Непоротове Сокирянського району), народними промислами (гончарство), місцями життя і діяльності видатних осіб. На території парку починає активно розвиватися зелений туризм.[4] Хоти́нський націона́льний приро́дний парк — природоохоронна територія в Україні, в межах Хотинського, Кельменецького та Сокирянського районів Чернівецької області. Материкова частина території парку практично вся представлена ландшафтами крутосхилів каньйонної долини Дністра та його правих приток з листяними лісами та лучно-степовими асоціаціями на скельних відслоненнях і розсипах. До складу парку увійшли десятки об'єктів природно-заповідного фонду (повністю чи частково), зокрема ландшафтні заказники місцевого значення «Поливанів яр», «Молодівський яр», «Шебутинський яр», «Галицька стінка», «Бабинська стінка», «Гриняцька стінка»; іхтіологічні заказники «Бернівський острів», «Дарабанське плесо», «Орестівський», «Непоротівський», «Куютинський»; геологічні пам'ятки природи місцевого значення «Стратотип дзвенигородської свити силуру», «Стратотип пригородської свити силуру», «Ділянка пралісу», «Бучок», «Реліктова бучина» поблизу с. Рухотин. На стрімких схилах каньйону в місцях відслонення гіпсів та вапняків досліджено понад 30 печер. В околицях с. Гринячка розташований найвищий (30 м) водоспад (водоскид) всієї Буковини, що бере початок з потужного карстового джерела. До території парку входить теж частина водного плеса Дністерського водосховища в межах адміністративної межі Чернівецької області.[2] На території парку виявлено 520 видів судинних рослин, 42 види з яких занесено до раритетних списків міжнародного та національного рівнів. Тут зустрічаються такі рідкісні види, як: баранець плаун (не утворює колосків), вужачка звичайна (родичка гронянки), зозулині черевички (найбільша орхідея), безхлорофільні орхідеї коралоріза трироздільна та надбородник безлистий, а також інші рідкісні рослини.[4] Багатий також тваринний світ НПП "Хотинський". Тут мешкають близько тисячі видів тварин — майже 70% фауни Чернівецької області. Безхребетні тварини здебільшого представлені комахами, молюсками, рако- та павукоподібними. З них 37 видів є рідкісними, а 17 представників занесено до Червоної книги України і 16 — до Європейського Червоного списку. Також парк багатий популяціями козулі, дикого кабана, борсука. Тваринним раритетом є надзвичайно обережний кіт лісовий. На території парку зафіксовано також чорного лелеку. Велику цінність становить фауна риб Дністровського водосховища — тут водяться такі рідкісні види, як білизна, рибець та умбра.[9] Черніве́цький регіона́льний ландша́фтний парк — розташований у центральній та північній частині Чернівецької області. Складається з кількох переважно лісових масивів: один розміщений на захід від міста Чернівців (на правому березі річки Прут), інший — на південь (у східній частині Чернівецької височини). Ще один масив прилягає безпосередньо до північно-східної околиці Чернівців, а четвертий (найбільший) охоплює західну частину Хотинської височини. Загальна площа парку — 21504 га.[3] Охороняють умовно корінні чисті букові, чисті дубові з дуба скельного та буково-дубові ліси з дубом звичайним і скельним, дубово-ялицеві, ялицево-дубові, ялицево-букові, буково-ялицеві, ялицево-буково-дубові, грабово-ялицево-букові, грабово-буково-дубові та інші мішані ліси. Збереглася унікальна бучина тису ягідного у другому ярусі (ботанічна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Тисовий Яр» площею 10 га). Охороняється 25 видів рослин, які занесені до Червоної книги України.[9] Складовими частинами регіонального парку є заказник Цецино, урочище Берда та інші. Парк входить до складу ДП «Чернівецький лісгосп». На території державного підприємства «Чернівецький лісгосп» виділено 16,4 тис. га заповідних об'єктів, із них 15,4 тис. га — ландшафтний парк «Чернівецький», 1,0 тис. га — заказники державного і місцевого значення. Сторожине́цький дендропа́рк — дендрологічний парк у місті Сторожинці Чернівецькій області. Пам'ятка природи загальнодержавного значення.[8] Площа 17,5 га. Створений 1912 р, сучасний статус з 1983 р. Підпорядкований Сторожинецькому лісовому технікуму. Після надання дендропарку статусу державного, основне завдання і призначення заповідника — науково-дослідницька робота в галузі інтродукції та акліматизації рослин. У парку можна побачити: · бархат амурський, · лимонник китайський, · каштани їстівні, · ялівці віргінські, · гортензію віничкову, · дволопатеві гінкго, · сосна Банкса з Північної Америки, · червоні дуби з Північної Америки, · ліщина ломбардська, · слива Піссарда, · калина будельник, · плакучі граби · барбариси. Від старої до нової частини парку веде вгору липова алея. У новій частині найбільшої уваги заслуговує група аралій маньчжурських. Ця рослина отримала багато назв: «бісове дерево», «шип-дерево», «далекосхідна пальма». Листя аралій і супліддя, які досягають майже метрової довжини і зібрані на самому вершечку стовбурців, густо вкриті широкими гострими шипами. Дерево справді нагадує пальму. Аралія маньчжурська, сестра женьшеню, має велике лікарське значення.[4] Будь-якої пори року в парку можна побачити квіти. Особливо цікаві гібіскуси з фіолетовими і білими квітами. За красу їх ще називають «сірійськими трояндами». Довгими рядами квітнуть альпійські айстри. У жовтні та листопаді, коли дощі переходять у перші снігопади, розцвітають гамамеліси — гості з Північної Америки. Ці рослини ще називають «чарівними горіхами». Біля трояндарія розташована колекція кизильників. Вона визнана однією з найбільших і найповніших в Україні. Тут росте майже 100 видів і форм кизильників: листопадні та вічнозелені, чорно- і червоноплідні. Багато цікавих видів рослин можна побачити в теплиці, збудованій студентами. Є в парку також «карпатська гірка» — на кам'яних карликових «скелях» красуються гірські волошки, гусинець, папороть і, звичайно, легендарна карпатська квітка — едельвейс (скромні розетки сизуватого листя).[3] На території парку 980 різних видів і форм дерев чагарів. Понад 70% — екзотичних. Сьогодні відбувається постійне поновлення парку, його омолодження. Обмін насінням здійснюється за 170 адресами у різних кінцях світу. У відкритих вольєрах безпечно почуваються представники фауни: · козулі, · фазани, · цесарки, · пави, · дикі качки. Черніве́цький дендрологі́чний парк — дендрологічний парк загальнодержавного значення в Україні. Розташований у межах міста Чернівців, по вул. Коцюбинського, 2. Площа 5 га. Сучасний статус — з 1983 року. Перебуває у віданні ЧНУ ім. Ю. Федьковича. Більша частина дендропарку виконана у ландшафтному стилі. Поруч з екзотичними видами дерев тут є клени, дуби, липи, граби; зростають також плакучі верби, магнолія Суланжа, катальпа.[5]
Висновки Проаналізувавши зібрану інформацію про склад природно-заповідного фонду України, я дізнався, що до його складу входять: 4 біосферних заповідника, 16 природних заповідників; 11 національних природних парків; 37 регіональних ландшафтних парків; 2375 заказників; 2963 пам'ятки природи; 746 заповідних урочищ, 22 ботанічні сади, 34 дендрологічних парку, 12 зоологічних парків; 514 парків пам'яток садово-паркового мистецтва. За походженням природно-заповідні території поділяються на природні території та об'єкти (до яких відносяться біосферні заповідники, природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища) і на штучно створені заповідні території (ботанічні сади, парки- пам'ятники садово-паркового мистецтва, зоологічні парки, дендрологічні парки). Розглянувши широке розмаїття заповідних територій нашої країни, я вивчив цілі і завдання сучасної заповідної справи України, основні з яких полягають у наступному: · розвиток нормативно-законодавчої бази у сфері заповідної справи; · виявлення резервування для подальшого включення до ПЗФ територій, які потребують охорони; · забезпечення збереження рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин; · участь у формуванні єдиної національної екологічної мережі України; · залучення громадськості до управління територіями та об'єктами ПЗФ; · здійснення еколого-освітньої, просвітницької та пропагандистської діяльності; · здійснення моніторингу біосферних процесів. Природно-заповідна справа як базова сфера охорони природи є ще не зовсім досконалою і має цілу низку ще не вирішених проблем: проблема вилучення земель з метою заповідання; складність формування репрезентативної мережі природно-заповідних територій через низький ступінь їх вивчення та значну антропогенну трансформацію ландшафтів; підпорядкованість природоохоронних структур різним відомствам; недостатня участь громадськості у розвитку природоохоронної справи тощо. Список використаної літератури: 1. Заповідники і національні природні парки України. К.: Вища шк., 1999. 232 с. 2. Коренчук А.М., Солодкий В. Д. Заповідні об’єкти Буковини.-Чернівці: ЦСУ, 1986.-52 с. 3. Л. Л. Товажнянський, В. Д. Солодкий, Ю. Г. Масікевич та ін.. Заповідна справа – 2002. 240 с. 4. Л. Л. Товажнянський, В. Д. Солодкий, Ю. Г. Масікевич та ін.. Заповідна справа - 2005. 287 с. 5. Мережа «Internet» \ www.wikipedia.org 6. Постанова Верховної Ради України «Про Програму перспективного розвитку заповідної справи України» від 22 вересня 1994 року № 177/94. 7. Природно-заповідний фонд України загальнодержавного значення: Довідник. К., 1999. 240 с. 8. Солодкий В. Д. Довкілля Буковини. Екологічний паспорт Чернівецької області. Чернівці: Зелена Буковина, 2007. 96 с. 9. Солодкий В. Д., Білоконь М. В., Королюк В. І. Природно-заповідний фонд Чернівецької області. Чернівці: Зелена Буковина, 2004. 56 с. |