ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Типи музичного сприймання.

Типи музичного сприймання були визначені методом озвученої анкети в процесі психолого-педагогічного спостереження за такими критеріями:

§ які засоби музичної виразності, як головні, визначає підліток в процесі сприймання музичних творів;

§ емоційність сприймання;

§ творча уява (звукообразність, асоціативність, аналітичність, репродуктивність).

Підлітки п'ятих класів сприймали такі твори:

· Хор "Закувала та сива зозуля" П. Ніщинського із музики до драми Т. Шевченка "Назар Стодоля".

· "Італійська полька" С. Рахманінова.

· УНП "Ой на горі та й женці жнуть".

· Ф. Шопен Вальс №7.

· "Пісня" Ю. Щуравського (2).

Отже, в результаті аналізу адекватності , образності та емоційності переживання музики підлітками яскраво проявилися три типи сприймання, які ми визначили, як: образний, асоціативний, аналітичний.

Для образного типу притаманна звукообразність творчих уявлень, "емоційна опора" на лад, ритм, яскрава глибока емоційність, чуття цілого, музично-ритмічне переживання, що виявляється в особливій чутливості до сприймання ритму, який "диктує" мелодію, динаміку тощо.

До асоціативного типу було віднесено підлітків зі стриманою емоційністю, асоціативно-образним мисленням, слабо розвиненим чуттям цілого.

Підліткам з аналітичним типом характерне малоемоційне сприймання ритму, ладу, відсутність цілісного емоційного сприймання образу, тільки в окремих випадках виявляється стримана емоційність; байдуже ставлення до музики.

В процесі експерименту ми досліджували сприймання музики підлітками в умовах розвитку чуття ритму, ладу, гармонії.

Сприймання ритму пов'язане не тільки з музично-ритмічним чуттям, а й з чуттям цілого, звукообразністю мислення.

Програма дослідження складалася із відповідей підлітків на запитання про індивідуальність сприймання та переживання ритму при слуханні "Болеро" М. Равеля. Ритм емоційно сприйняли лише 12% учнів, причому ті, у яких чуття ритму реалізується в плані переживання розвитку музичного образу, виразності ритму. Одні учні почули "ритмічний повільний танець", другі – "напруження перед небезпекою", треті визначили, що "завдяки постійному, чіткому ритму створюється враження, що мелодія нескінченна", четверті – що "музика красива і яскрава". Отже, цим учням притаманне сприймання ритму як процесу рухово-слухового та емоційного , пластичність чуття ритму.

75% учнів сприйняли ритм "сам по собі", не визначивши емоційної забарвленості ритму. Вони констатували "постійність", "незмінність", "чіткість", "пружність" ритму.

13% учнів не взяли участі у сприйманні твору і пояснили свій мало емоційний відгук так: "Ця музика мене не захоплює".

Відповіді учнів (10%) на питання про індивідуальні особливості сприймання ритму допомогли визначити якість музично-ритмічного чуття: "коли я слухаю твір, у мене виникає чуття опори", "якщо я співаю неритмічно, губиться характер твору".

Інші учні не "почули" емоційного значення ритму, його виразності, проявили байдужість до музики.

Таким чином, емоційне сприймання ритму, притаманне меншій частині підлітків, що обумовлює асоціативний тип сприймання.

Розвиток творчої уяви в ході виконання музично-творчих завдань допомагає розвитку сприймання на основі музичних здібностей. Учні стали глибше переживати музику, з'явилась звукообразність, музично-творче чуття, інтерес до музики.

Отже, зміна видів діяльності на уроці сприяЄ розвитку музичних здібностей підлітків, активізації самостійності музичного мислення, рухового переживання музики.

У підлітків кожного типу музичного сприймання можна прослідкувати певну динаміку розвитку. У підлітків з образним типом виявляється поступовий розвиток без стрибків, у підлітків з асоціативним типом отримала розвиток творча уява, але чуття ритму не дуже виразне (ритмічну особливість не завжди "пов'язують" з почуттями, емоціями в процесі сприймання), у підлітків з аналітичним типом мною була замічена звукообразність уявлень, але творча уява розвинена слабо, чуття ритму не виразне.

Далі треба зупинитись на розвиткові чуття ладу як чутті взаємотяжіння між звуками з метою глибокого переживання настрою, образу музичного твору. Чуття ладу проявляється перш за все в тому, що одні звуки сприймаються як стійкі, а інші ,як ті , що тяжіють до них ( нестійкі). Таким чином, ладове чуття виявляється в тому що одні звуки мелодії сприймаються як усталені, тобто такі, що при завершеності на них мелодії дають враження завершеності ,не потребують переходу до інших звуків, а інші сприймаються як неусталені, тобто такі, що при завершеності на них мелодії дають враження незавершеності і тому потребують переходу до усталених звуків, тяжіють до них, тобто, всі звуки мелодії переживаються у їх відношенні до Т та інших стійких звуків.

Отже для переважної більшості підлітків характерним є сприймання мелодії як звуковисотної схеми, як напрямку руху звуків, а емоційно- образне сприймання перебуває на низькому рівні.

Розвиток чуття ладу полягає у тому, що діти поступово засвоюють інтонаційне місце кожного звуку ладу, відчувають усталений і неусталений характер звуків, тяжіння останніх до більш усталених, до тоніки, як самого стійкого звуку ладу.

На уроках музики з метою розвитку чуття взаємотяжіння між звуками бажано запропонувати учням визначити настрій музичних творів (наприклад, Мазурки фа-мажор Ф. Шопена.).

Доцільно запропонувати учням визначити ладові зміни у виконанні твору. Наприклад, виконати знайому учням українську народну пісню "Їхав козак на війноньку" в протилежному ладі (замість мінору – мажор та без слів). Школярі так визначили цю зміну: "Я не знаю, що це за мелодія звучить", "це – незнайома мелодія", "а які тут слова?" тощо. Потім виконувалась ця пісня зі словами. Більшість учнів відповіли, що вони впізнали мелодію завдяки словам, а "настрій пісні не такий", "характер музики змінився", "щось не те з цією піснею" тощо.

На кожному уроці для розвитку чуття ладу 2-3 хвилини приділялось виконанню мажорних і мінорних п'єс. Перед учнями ставились завдання: вслухатись, як поєднуються між собою звуки у веселих п'єсах, і як – у сумних. В процесі такої діяльності здійснюється підхід до більш повного розуміння понять "мажор", "мінор".

На уроках музики для розвитку чуття взаємотяжіння між звуками ми пропонували підліткам створити мелодію в певному настрої (веселому, сумному). Представники аналітичного типу робили це менш цікаво, ніж учні образного типу, використовуючи 3-4 звуки.

Таким чином, зміна видів музичної діяльності, різних завдань на уроці музики має сприяти розвитку чуття ритму, ладу та більш глибокому емоційному, цілісному сприйманню образу, настрою. Це в певній мірі викликає зацікавленість дітей до творів високохудожньої музики.

В процесі слухання музичних творів на початку п'ятого класу підлітки сприймали гармонію як акомпанемент, який не має емоційного забарвлення. Для розвитку чуття гармонії в процесі музичного виховання в 5, 6, 7 класах проводилася така робота.

На першому ступені розвитку гармонічного слуху по перше треба розвинути у підлітків чуття фальшивої гармонізації за допомогою таких завдань:

§ після правильного варіанту звучання твору грали акомпанемент в другій тональності, ніж мелодія (наприклад, в Ноктюрні мі-бемоль мажор Ф. Шопена – акомпанемент в ре-мажорі);

§ учень визначав правильні варіанти та обґрунтовував чому.

Для визначення рівня розвитку чуття фальшивої гармонізації можна використати Ноктюрн мі-бемоль мажор Ф. Шопена, причому в іншому виконанні – змінюючи гармонічний акомпанемент (грати в іншій тональності – ре мажор). Учні треба вибрати варіант, який їм подобається і пояснити чому. Після такого завдання ,учні навчаться вибирати оригінал і розрізняти фальшиву гармонізацію.

На другому ступені розвитку гармонічного слуху та сприймання гармонії підліткам потрібно навчитися визначати "емоційну фарбу акордів"; тобто переживати їх як певні образи.

Спочатку треба ознайомити школярів з Т, Т6, Т64, Д7, VII7. Після програвання вчителем кожного аккорду, дітям треба надати образні характеристики: Т – "як основа", Д7 – "лагідний, спокійний", VII – "страшний, колючий", Т – "впевнений".

Таким чином, розвиток образного, емоційного слухання акордів сприяє розвитку гармонічного слуху і сприйманню гармонії. Діти різних типів музичного сприймання по-різному засвоюють матеріал: підлітки образного типу сприймання чують "образи-акорди", фальшиву гармонізацію, причому їм потрібно менше часу, щоб впоратися з цими завданнями; учні асоціативного типу також виконують ці завдання, але не так якісно; для підлітків аналітичного типу потрібно більше часу для сприймання "образів-акордів".

Розвиток гармонічного слуху та сприймання гармонії впливає на емоційність сприймання музики, у підлітків з'являєтся інтерес до музики.

Таким чином, урок музики має бути побудований таким чином, щоб підлітки змогли активно сприймати музичні явища, пізнавати нове та обмірковувати попередні знання на основі певного рівня розвитку музичних здібностей, що досягається зміною в процесі уроку різних видів музичної діяльності і слухання музики, диригування, рух під музику, імпровізація тощо.

1. Органiзацiя хорового колективу

невід'ємною частиною розвитку музичних здібностей підлітків єхоровий спів.‘

Хоровий спiв є засобом виховання дiтей. Вiн об'єднє єдиний дружний колектив, органiзовує i дисциплiнує, а головне - розвиває музикальнiсть дiтей, пам'ять, мислення, мовлення, сприйняття та iншi психiчнi процеси.

Рiвень i якiсть розвитку музичних здiбностей повнiстю залежить вiд застосування дiєвих методiв навчання.

В хоровому колективi потрiбно постiйно проводити вокальну роботу з метою розвитку дитячих голосiв.

Невiд'ємною частиною вокальної роботи є виховання здатностi емоцiйно передавати музичнi думки i виразно вимовляти словесний текст пiд час спiву.

Все це досягається за допомогою комплексу хорових вправ, добору репертуару з урахуванням вiкових вокальних можливостей спiвакiв, регулярного контролю за станом спiвацького апарату i рiвнем засвоєння вокальних навичок кожним хористом, за вокальною позицiєю i виразнiстю спiву пiд час навчання та концертного виконання рiзних творiв.

Працюючи з хором, керiвник несе велику вiдповiдальнiсть за правильне виховання спiвочого голосу своїх вихованцiв. Навiть найзвичайнiший голос потрiбно правильно направляти i розвивати. Що ж вимагається вiд керiвника хору для успiшної роботи? По-перше, це знання особливостей розвитку голосу. По-друге, йому самому необхiдно володiти хорошим музичним слухом, правильно говорити, спiвати та розвивати у дiтей увагу. Навчити дитину слухати i чути те, про що говорить керiвник, що вiн спiваСФ i граСФ, можна тiльки при вiдповiднiй увазi з боку дiтей, а тому, з перших занять потрiбно викликати у них iнтерес до музики i прагнення професiйно оволодiти музичним мистецтвом.

Виховання вокальних навичок повинно вiдбуватися в комплексi. Наприклад, працюючи над дикцiСФю, потрiбно в той же час стежити за диханням дiтей i якiстю вiдтвореного звуку. Вiдомо, що органи слуху, голосовi органи (гортань, глотка, голосовi складки, м'яке пiднебiння, ротова i носова порожнини) i органи дихання (легенi, дiафрагма, мiжреберна мускулатура, трахея i бронхи) - являють собою складний спiвочий органiзм, яким потрiбно навчитися володiти.

. Вiковi особливостi голосового апарату

За перiод навчання у школi голос учнiв проходить кiлька стадiй розвитку. Цi стадiї пов'язанi з формуванням статi, фiзичним i нервово-психологiчним розвитком дитини. Розрiзняють чотири основнi стадiї розвитку голосу.

У дошкiльному вiцi звукоутворення вiдбувається лише за рахунок натягування голосових складок, бо голосовий м'яз ще не розвинутий У вiцi 7-10 рокiв рiзницi в голосовому апаратi хлопчикiв i дiвчаток немає.

З 11-14 рокiв в гортанi розвивається голосовий м'яз, який управляє роботою голосових складок, коливання iде по всiй голосовiй складцi i голос стає сильнiшим i компактнiшим, з'являється грудний регiстр, збiльшується дiапазон. Ідуть змiни в органiзмi, а також i в голосi. В 12-14 рокiв наступає мутацiйний перiод, який продовжується до 16-18 рокiв. У хлопчикiв рiст гортанi вiдбувається швидко i збiльшується у 1,5-2 рази, голосовi складки стають довшi i товстiшають, голос мiняється i переходить у малу октаву. Вiк, у якому починається мутацiя, коливається вiд 10-12 рокiв до 18-19 рокiв. У цей перiод треба звернути увагу на навантаження голосового апарату. Кiнцева стадiя мутації характеризується тим, що впродовж цього перiоду закрiплюються всi елементи механiзму звукоутворення дорослої людини. Спостерiгається, що пiдлiтки, якi постiйно спiвають у хорi, значно легше переносять перебудову голосового апарату в мутацiйний перiод.

Дiапазон у перехiдному вiцi - до¹ - мi² - /фа/².

У перiод мутацiСЧ - сi - до¹ - фа², соль², а у юнакiв - ре - ре¹.

Яким же повинен бути нормальний спiвочий звук? Це має бути звук, нормально сформований, завжди активний, легкий, емоцiйний, без форсування, йому характерна дзвiнкiсть, рiвнiсть звучання.

Основнi спiвацькi навички

Розвиток спiвацьких навичок проходить у тiсному зв'язку з розвитком музичного слуху i ритму. Однiєю з важливих умов виховання навичок спiву є спiвоча постава: розправленi, чуть вiдведенi назад плечi, легкий вигин хребта в поясницi, вiльно опущенi вниз або на колiна руки, пряма, без напруження голова i обов'язково внутрiшня посмiшка, що допомагає утворенню чудового спiвочого тону.

Не менш важливим є спiвацьке дихання. Правильно дихати пiд час спiву повиннi навчитися навiть наймолодшi спiваки. Бiльшiсть малюкiв звикла дихати поверхнево, пiднiмати плечi пiд час вдиху i робити короткий видих. Є дiти, що дихають пiсля кожного другого, третього проспiваного слова, тому виспiвування тривалої фрази на одному диханнi багатьом дiтям дається непросто.

Спiваки старшого хору повиннi оволодiти справжнiм косто-абдомiнальним (нижньореберним дiафрагматичним) типом дихання, а в дiтей молодшого вiку переважає грудне дихання. Корисно робити додатковi дихальнi вправи, наприклад, пiсля глибокого вдиху частими активними поштовхами дiафрагми вимовляти короткi склади. Видих можна зробити дуже плавно i повiльно, на повторюваний, пiсля коротких пауз, приголосний, при повнiй нерухомостi розширеної грудної клiтки.

В основному хорi вiд дiтей вимагається бiльш низький i глибокий вдих, нiж у попереднiх хорах (молодшому,підлітковому).

Вокальна позицiя

Розширення дiапазону та рухливiсть голосiв

Для розширення дiапазону дитячого голосу слiд застосовувати такi прийоми i методи:

* спiвати звуки тризвукiв i септакордiв у висхiдному напрямку полегшеним звуком на стаккато, а у низхiдному - на легато;

*розспiвувати хор на звуках вищих за тi, що зустрiчаються у творах;

вивчений твiр, який добре звучить у вокальному вiдношеннi, транспонувати у бiльш високi тональностi;

особливу увагу звертати на подачу дихання i правильну позицiю рота пiд час спiву довготривалих, крайнiх високих звукiв.

Найважливiше значення для виховання рухливостi голосу має розвиток слуху спiвака. Особливо велику увагу слiд придiляти розвитку внутрiшнього слуху хористiв.

З технiчного боку працювати над спiвом рiзноманiтних гамо-подiбних вправ у рiзних темпах iз змiнними ритмiчними акцентами та рiзними штрихами.

Рухливi вправи спiвають у всiх групах хору, вони сприяють природному розвитку голосу, вирiвнюванню регiстрiв, набуттю єдиної спiвацької позицiї, допомагають спiвакам запобiгти форсованому спiву, адже рухливий спiв обов'язково полегшує звучання голосу.

Подвiйно корисна вправа для вирiвнювання звучання голосних i спiву на легато в старших хорах.