ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Розквіт Франкської держави за володарювання Карла Великого

Імперія Карла Великого

План

Вступ

1. Розквіт Франкської держави за володарювання Карла Великого.

2.Війни Карла Великого

3.Карл Великий - імператор

4. Загибель імперії Карла Великого та поява середньовічної Європи.

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

В перших століттях нашої ери Римська держава досягла небачених розмірів, охоплюючи території Європи, Близького Сходу, Малої Азії, Північної Африки, а Середземне море стало внутрішнім морем держави. На цих землях проживала величезна кількість племен, народів, яких римляни презирливо називали варварами. Зокрема, у Західній Європі жили готи, франки, бургунди, але мани, англосакси тощо. Визнавши зверхність влади римських правителів, місцеві вожді очолювали союзні Риму армії, отримували звання римських магістратів. Занепад центральної влади в Римській імперії спонукав до сепаратистських рухів серед варварських племен, розширення повноважень місцевих правителів. З початку V ст. між ними розгортаються кровопролитні міжусобні війни, які призвели до утворення "племінних держав" варварів. Але особлива місія у Західній Європі випала на долю салічних (приморських) франків, котрі входили в союз германських племен на північному сході Галлії - провінції Римської імперії.

Франкська держава була заснована у Галлії племенами франків наприкінці V ст. На відміну від інших германських племен, франки стали активно розширювати свої володіння як на захід (на територію Галлії), так і на схід (вглиб Німеччини). Початок завойовницьких походів франків поклав король Хлодвіг І, який розширив межі держави до Піренейських гір і витіснив римлян з Галлії. Прийняття ним християнства (близько 498 р.) забезпечило підтримку духовенства і галло-римського населення у боротьбі проти інших германських племен, які в більшості були язичниками. Поступово влада франків поширилася на центральну Німеччину. У державі встановилася династія Меровінгів.

У першій половині VI ст. Франкське королівство являло собою велике політичне об'єднання. Франкський король здійснював управління в центрі і на місцях через своїх слуг. Особи, наближені до короля, трансформувалися в органи державного управління, витіснивши старовинні виборні посади. Попри поступове зміцнення Франкської держави, вона ще довго перебуватиме в лоні спадкоємниці Римської імперії - Візантії. І лише у VIII ст. титул римського імператора буде присвоєний королю Карлу Великому. За його правління (768-814 рр.) Франкська держава досягла найвищого рівня розвитку.

Розквіт Франкської держави за володарювання Карла Великого

Час найбільшої могутності Франкської держави припадає на правління сина Піпіна Короткого — Карла Великого (768—814), що став героєм багатьох легенд, оповідань і пісень. Сучасників вражала його кипуча, невтомна енергія, здатність вникати у всі деталі управління державою, у справи адміністрації, господарства, військові, дипломатичні, справи освіти тощо. За описах сучасників, Карл Великий був величезного зросту, міцної статури. Для свого часу він був досить освіченою людиною — цікавився літературою і поезією, зокрема античною, знав латинську і грецьку мови, хоч писати так і не навчився.

Внаслідок кількох воєн він значно розширив кордони Франкської держави, підпорядкувавши своїй владі різні племена і народності. У результаті походу в Італію (774) лангобардський король Дезідерій був позбавлений престолу, а його володіння приєднали до Франкської держави.

Карл перейшов також у наступ на Арабську Іспанію. Правда, його перший похід в Іспанію (778) не був успішним: дійшовши до Сарагоси, франки вимушені були повернути на свою територію ні з чим. Цей невдалий похід став пізніше сюжетною основою середньовічного французького рицарського епосу "Пісня про Роланда".

Надалі франки методично просувалися на південь від Піренеїв. У 801 р. в арабів була відібрана Барселона на території Північно-Східної Іспанії заснована Іспанська марка (прикордонна територія), населення якої становили головним чином баски і наварці. За Карла Великого внаслідок тривалих воєн (з 772 по 804 р.) була завойована і приєднана до Франкської держави Саксонія.

Прагнучи розширити свої володіння на південному сході, Карл у 788 р. скасував герцогську владу в Баварії і розділив цю область на графства. Разом із Баварією на орбіту франкського впливу потрапила і залежна раніше від неї Карінтія (Хорутанія) — область, населена слов'янськими племенами хорутан (словенців).

Захоплення Баварії зіштовхнуло Карла з аварським ханством, що утворилося у VI ст. в Паннонії. У 788 р. авари вторглися в межі Франкської держави. Почалися затяжні аварські війни, що тривали з перервами з 788 до 803 р. Сили аварів були зломлені, їх держава, що довго наводила жах на сусідів, розпалася; спустошена Паннонія тимчасово потрапила в руки слов'ян. Надалі вся увага Карла на Дунаї була спрямована на зміцнення дунайсько-паннонського кордону.

Внаслідок усіх цих воєн кордони Франкської держави значно розширилися: на південному заході дійшли тепер до Барселони і середньої течії Ебро, на сході — до Ельби (Лаби), Богемських гір і Віденського лісу, на півдні включали значну частину Італії.

За площею держава франків наближалася до старої Західної Римської імперії і так само включала до свого складу різні племена і народності, що стояли на різних рівнях соціально-економічного і культурного розвитку.

Королівський титул більше не задовольняв франкського короля. Карл чекав лише зручної нагоди, щоб проголосити себе імператором. Така нагода випала, коли слабкий і безвільний папа Лев III, що викликав проти себе опозицію римської знаті, втік до Карла, у якого шукав захист. Карл дав папі надійну охорону і сам очолив похід на Рим. У подяку за цю допомогу папа наприкінці 800 р. в соборі св. Петра в Римі вінчав франкського короля імператорською короною. Так була встановлена нова імперія на Заході. Ця подія викликала різкий конфлікт між Карлом і Візантією, імператори якої вважали себе єдиними спадкоємцями старого Риму.

В останні роки життя Карл обрав постійним місце перебуванням свою нову столицю Ахен. Головну увагу він приділяв зміцненню нових рубежів для оборони і подальших захоплень. На північному заході було створено Бретонську, а на південному заході — Іспанську марки. В Італії південні кордони франків прикривало напівзалежне Беневентське герцогство.

Протягом всього східного кордону імперії — від Балтійського до Адріатичного моря, франки межували зі слов'янськими племенами. З півночі до Рудних гір у Центральній Європі тягнулися землі полабських слов'ян: ободритів, лютичів, лужицьких сербів; далі до Дунаю йшли володіння чехів і моравів; від Паннонії до Адріатики жили південнослов'янські племена — хорутани (словенці) і хорвати.

Карл Великий приділяв велику увагу зміцненню східних кордонів. На півночі, у Шлезвіга, була заснована Датська марка, яка мала відокремити датчан від слов'ян і прикрити Саксонію з півночі; далі на південь простягся Саксонський укріплений рубіж, що загрожував прибалтійським слов'янам. Від Ельби до Дунаю на сотні кілометрів тягнувся Сербський рубіж. На Середньому Дунаї була заснована Східна, або Паннонська, марка, що доходила до Віденського лісу, ядра майбутньої Австрії. На крайньому півдні лінія укріплень замикалася Фріульською маркою, що прикривала Північну Італію.

На початку IX ст. Карл користувався великим впливом не тільки всередині імперії, а й за її межами: з ним рахувалися королі англосаксонських держав в Англії; його заступництва шукали королі Шотландії і сусідньої з Іспанською маркою Астурії, вожді племінних ірландських князів; імператор Візантії у 812 р. вимушений був визнати франкського короля імператором.

Однак за зовнішнім благополуччям імперії приховувалася її внутрішня слабкість. Створена шляхом завоювань, вона булі надзвичайно строката за етнічним складом. Крім франків і підвладних їм племен і народностей на території колишньої Галлії (бургундів, аквітанців та ін.) до імперії Карла Великого входили сакси, фризи, бавари, алвмани, тюринги, лангобардні залишки старого римського населення Галлії й Італії, баски і жителі Наварри, частково хорутани і авари нарешті, кельти (нащадки бритів) у Бретонській марці.

Всі ці племені і народності економічно були пов'язані одне з одним, але розмовляли різними мовами і перебували на різних стадіях розвитку феодалізму.

Кожна з територій імперії без постійного військового й адміністративного примусу не хотіла підкорятися владі завойовників. Тому Карл Великий проводив усе своє життя в походах, відправляючись кожний раз туди, де виникала реальна загроза відпадання тієї або іншої території. З часом утримувати завойовані племена і народності ставало все важче. Неміцні, суто зовнішні зв'язки між окремими частинами імперії розірвались через три десятиріччя після смерті імперії Карла Великого.

Війни Карла Великого

Ще за життя брата Карломана Карл почав свою першу самостійну війну в Аквітанії в 769 році підняв заколот проти Гунольда. Карл розв'язав її, розраховуючи на допомогу брата. Але хоча брат не надав йому обіцяної допомоги, Карл рішуче продовжив задуманий похід і закінчив його своєю завзятістю і твердістю, добився всього, чого бажав. Він примусив Гунольда бігти в Гасконь. Не залишаючи його там в спокої, Карл перейшов річку Гаронна і добився у герцога Гасконська видачі заколотника. На початку свого правління Карл за короткий термін придушив заколот в Аквітанії. Пізніше Карл Великий остаточно приєднав цю найбільш романізовану область до корони, замінивши багатьох місцевих володарів франками і перетворивши її на васальне королівство, на чолі якого поставив свого сина Людовика.

Незабаром після смерті брата, Карл повернувся проти племен які мешкали на півночі: саксів, язичників, які жили на берегах німецьких річок Ельби і Везера, які продовжували чинити опір спробам англо-саксонських та франкських місіонерів звернути їх до християнства і здійснювали набіги на франкські області в нижній течії Рейна. Перший похід проти саксів відбувся в 772 році. На перших порах підкорення і хрещення саксонців відбувалися з оманливою легкістю, але незабаром почалися заколоти і відмови від нової віри. Це була найдовша і запекла війна в його царюванні. З перервами, припиняючись і відновлюючись знову, вона тривала 33 роки і коштувала франкам найбільших втрат, так як сакси, подібно всім народам Німеччини, були досить згуртовані і віддані своїм язичницьким культам. Кордон з ними майже скрізь проходив по голій рівнині, і тому був невизначеним. Щодня тут відбувалися вбивства, грабежі пожежі. Роздратовані цим франки врештірешт визнали за необхідне почати проти сусідів війну. Вторгшись в 772 році до Саксонії, Карл зруйнував фортецю Ересбург та скинув язичницьку святиню - ідола саксів Ірмінсула. "Перемога моя була б неповна, якби мені не вдалося знищити цього ідола!" - Сказав Карл Великий під час руйнування поганської святині. Сакси прийшли до покори та потім Карл зайнявся італійськими справами.

Дружні стосунки історично пов'язували франків з лангобардами. Однак у середині 8 століття батько Карла, Піпін порушив цю традицію. Він двічі вторгався в область лангобардів, щоб відхилити їх натиск на папські володіння, якими управляв, як монарх, сам папа. В 772 лангобарди знову захопили міста, на які претендував папа, і погрожували вже самому Риму. Папа, не маючи можливості власними силами домогтися бажаного вирішення суперечки, і не бажаючи поступатися Дезідерію, королю лангобардів, звернувся за допомогою до Карла.

Карл відгукуватися на заклик святого отця і на чолі заново організованого і озброєного ним війська рушив у країну лангобардів, попередньо розлучившись із дочкою Дезидерія Дезідератой (шлюб цей влаштувала мати Карла Бертрада, яка мріяла про союз з лангобардами). Сильна франкская армія попрямувала до Альп. Лангобарди закрили і зміцнили перевали. Карл Великий зважився на обхідний маневр. За таємним стежками безстрашний франкський загін пробрався до ворога з тилу. Побоюючись оточення, Дезидерій покинув перевали і відступив до своєї столиці Павії, розраховуючи відсидітися за її товстими стінами. Франки з боєм переслідували ворога, по шляху опанувавши численними містами Ломбардії, і осадили Павію. Ось як описує облогу Павії один монах, сучасник франко-лангобардской війни: "У міру того, як військо Карла все більш і більш наближалося, блиск зброї осяяв людей, замкнених у місті, день став похмуріший, ніж всяка ніч. Нарешті, показався сам Карл, цей чоловік з заліза, з головою, покритою залізним шоломом, із залізними рукавицями на руках, із залізними грудьми і з залізним панцирем на своїх мармурових плечах, високо тримаючи в лівій руці залізний спис, а в правій непереможний меч. Навіть стегна , з яких знімають ремені, щоб легше сідати верхи, у Карла були покриті залізними смужками. Щит його був із заліза; його кінь мав силу і колір заліза. Всі, хто йшов попереду монарха, поруч з ним і позаду нього, вся головна частина війська мала таке саме озброєння і носила залізні чоботи. Залізо покрило поля і великі дороги. залізні вістря блищали в променях сонця. Це тверде залізо ніс народ із ще більш твердим серцем. Блиск і гуркіт зброї наводили жах на людей обложеного міста.

- Скільки заліза, на жаль! Скільки заліза! - Вигукували громадяни Павії. "

Це опис монаха-літописця, безсумнівно, грішить великими перебільшеннями, але достатньо, якщо в ньому малася хоча б деяка частка правди.

Дезидерій, однак, не здавався і вперто відбивав напади франків. Облога затягнулася, і Карл, надавши її своїм воєначальникам і давши їм найточніші розпорядження, відправився, у супроводі численної і блискучої свити, до Риму, куди його настійно запрошував папа.

По дорозі до Риму, Карл захопив Верону. У квітні 774 року, напередодні Великодня, франки з Карлом наблизилися до стародавнього міста.

Недалеко від Риму короля франків Карла зустріли вищі чиновники міста, вислані папою вітати високого гостя. Вони, маючи з собою міський прапор, схилили його перед Карлом. Потім його вітали представники римського населення та учні усіх міських шкіл, з пальмовими гілками в руках і з співом гімнів. Біля самих воріт міста чекало його духовенство зі старовинним хрестом, найбільш шанованим у Римі його ніколи до того не виносити з церкви. Карл Великий зійшов з коня, вступив пішки до Риму. Карл поставився до папи Адріана I з величезною повагою: перш ніж підійти до руки Адріана, він з молитвою на устах розцілував всі сходинки старовинної каплиці святого Петра. Папа благословив Карла і побажав йому скоріше підкорити лангобардів і приєднати їх країну до франкського королівства.

"Ні, святий отець, - відповів Карл Великий, - я хочу перемагати, але не підкоряти. Я буду називатися 'королем франків і лангобардів', щоб не образити самолюбство народу, який сподіваюся перемогти".

Переможець лангобардів відновив так зване "дарування Піпіна", на підставі якого виникла Папська область. Пробувши якийсь час у Римі, де йому відплачувалися небувалі почесті і де Карл, в свою чергу, виявляв самі наочні докази свого благочестя, благородства і високого розуму, король франків повернувся до своєї армії, яка осаджувала Павію.

На початку червня 774 року, не витримавши важкості облоги, Дезидерій вийшов з Павії і підкорився переможцям. Карл заволодів столицею лангобардів і королівським палацом.

Переможеного ворога він змусив постригтися в ченці і відправив його до монастиря, щоб він не сіяв в країні смуту і не будив лангобардів до повстання проти панування франків. Після цього Карл відправився в столицю свого королівства - Ахен.

Та не довго королю франків довелося відпочивати. Уже в 775 році на чолі великої армії Карл заглибився до Саксонії аж до річки Оккер для придушення заколотів і залишив там сильні гарнізони в Ересбурзі і Сігібурзі. Але вже наступної весни сакси взяли Ересбург назад. Тоді король франків спробував створити на кордоні з Саксонією укріплений кордон. В 776 році він заснував тут фортецю Карлсбург і хрестив багатьох саксів. В 777 році з усіх кінців країни саксів до нього з'явилися маси місцевих жителів і виявили свою покірність.

Потім Карл вирішив зайнятися південними кордонами свого королівства. В 778 році він скористався закликом про допомогу іспанських мусульман з Сарагоси, які боролися за незалежність від еміра Кордови з династії Омейядів, і його численне військо, набране з підвладних і союзних народів, перейшло через Піренеї. Ця кампанія виявилася невдалою, його армія не змогла взяти Сарагосу.

На зворотному шляху, коли військо рухалося розтягнутим ладом, як до того змушували гірські тіснини, баски влаштували засідку в Ронсельванскій ущелині на вершинах скель і напали зверху на загін, що прикривав обоз, перебивши всіх до останньої людини. Серед загиблих був племінник Карла граф Британської марки Роланд. Даний порівняно малозначний епізод став історичною підставою для виникнення великого французького середньовічного епосу "Пісня про Роланда", з якого надалі виник цілий цикл оповідань про Карла Великого. Незважаючи на невдачу іспанського походу 778 року, важливий сам факт переходу франками Піренеїв. Потім франки зробили ще кілька військових експедицій за Піренеї. Результатом їх завоювань стала область, що лежала між Піренеями і річкою Ебро. На території, яку завоювали, була створена прикордонна область - Іспанська марка, перейменована в Барселонському графство.

Після повернення Карла чекали інші неприємності: сакси-Вестфалія, об'єднавшись навколо Видукинда, забули свої клятви і показне хрещення і знову почали війну. Перейшовши кордон у Рейну, вони піднялися по правому березі цієї річки до Коблеца, все випалюючи і грабуючи на своєму шляху, а потім, навантажені багатою здобиччю, повернулися додому. В 779 році Карл Великий ввійшов в Саксонію і пройшов майже всю країну, ніде не зустрічаючи опору. Знову, як і раніше, в його табір з'явилося безліч саксів, які дали заручників і клятву у вірності. Однак король франків вже не вірив в їх миролюбність. В 780 році Карл Великий знову з'явився до Саксонії і пройшов аж до Ельби.

Абияк замиривши Саксонію, король франків наприкінці 780 року прибув до Італії. Навесні 781 року в Римі папа на прохання Карла хрестив його чотирирічного сина, давши йому ім'я Піпін, і поклав на голову дитини корону, після чого батько оголосив про своє бажання довірити новому королю управління Італією. Після цього Піпін став офіційно іменуватися "королем лангобардів".

Не перериваючи запеклої війни проти саксів, Карл приєднав до королівства колишню доти напівсамостійню Баварію. В 781 році він примусив свого кузена Тассілона III, герцога Баварського з династії Агілольфінгів, принести присягу на вірність, в 787 році Тассілона змусили відновити даний акт, в 788 році король франків висунув проти нього звинувачення в змові, позбавив герцогства і заслав у монастир. Через шість років Тассілону знову дали вийти з небуття, і він заявив про відмову від усіх домагань на герцогський трон Баварії для себе і своїх спадкоємців.

782 рік знову Карл Великий присвятив саксонським справах. Всю Саксонію Карл розділив на адміністративні округи, на чолі яких поставив графів. Дізнавшись, що в прикордонні землі вторглися слов'яни-серби, він відправив проти них своє військо. Але саме в цей час з Данії повернувся Відукінд.

Безліч франків було перебито, християнські храми зруйновані. Військо, надіслане проти сербів, потрапило в засідку біля гори Зунталь і було майже повністю знищено повстанцями. Карл Великий зібрав нову армію, прибув в Верден, викликав до себе саксонських старійшин і примусив їх стратити 4500 заручників. Всі вони в один день були обезголовлені. Тоді ж було оголошено так званий "Перший саксонський капітулярій", що загрожував страшними карами за будь-який гріх проти церкви і франкської адміністрації. Наступні три роки Карл майже не залишав Саксонії. В ході завзятої війни він бив саксів у відкритих боях і каральних рейдах, брав сотні заручників, яких відвозив з країни, нищив селища і ферми непокірних. Влітку 785 року франки перейшли Везер. Знекровлений багатьма ураженнями Відукінд зав'язав з Карлом переговори і запросив пощади. Восени він приїхав до короля в Аттіньі, охрестився і отримав з його рук багаті дари. Це був переломний момент в Саксонської війні. Після цього опір переможених стало поступово слабшати.

Наприкінці 786 року Карл виступив проти герцога Беневентського Аріхіза, який мріяв відновити під своєю владою лангобардское королівство. На початку 787 року Карл був уже в Римі, а потім підійшов до капу. Аріхіз відступив до Салерно і звідти відправив до Карла свого сина для переговорів. Він обіцяв повну покору, аби король не руйнував його території, Карл погодився. Після цього сам герцог і його народ принесли королю франків присягу у вірності. Вся Італія до самого півдня визнала владу Карла.

В 789 році Карл здійснив експедицію проти слов'янського племені лютичів (вільцев). Франки навели два мости через Ельбу, перейшли річку і за підтримки союзників (саксів, фризів, ободритов і лужицьких сербів) завдали страшного удару лютичам. Хоча, згідно з літописами, ті билися завзято, але встояти перед величезними силами союзників не змогли. Карл гнав вільцев до річки Піни, все знищуючи на своєму шляху. Їх столиця капітулювала.

Одним з найбільш видатних досягнень Карла в очах сучасників було підкорення аварів, ймовірно, близького гунам народу, який захопив раніше провінцію Паннонія, тобто землі на схід і південь від Баварії. Протягом двох з половиною століть авари зібрали значні багатства - завдяки своїм набігам і грошовим виплатам, які вони стягували з Візантійської імперії. Ці скарби були зібрані в укріпленнях аварів - величезних кільцеподібних фортецях, що називалися рингами. Стверджувалося, що головний з рингів був захищений дев'ятьма прямували один за одним стінами.

Влітку 791 року армія Карла Великого трьома різними шляхами вторглася в країну аварів і дійшла до Віденського лісу, де були їхні головні укріплення. Покинувши свій табір, авари бігли в глиб країни, франки переслідували їх до впадіння річки Раб в Дунай. Подальше переслідування припинилося через масового падежу коней. Армія повернулася в Регенсбург, обтяжена великою здобиччю. Весь рік Карл провів у Регенсбурзі.

Але від нового походу проти авар його відволікло повстання саксів. Розмах його перевершив навіть події 785 року. До саксів приєдналися фризи і слов'яни. Всюди були зруйновані храми і перебиті франкські гарнізони. Влітку 794 року Карл Великий і його син Карл Юний на чолі двох армій вторглися до Саксонії. Бачачи себе оточеними, сакси кинулися до Ересбургу, принесли клятви вірності, дали заручників і повернулися до християнства. Восени 795 року король франків з сильною армією знову спустошив Саксонію і дійшов до нижньої Ельби. Дізнавшись, що сакси вбили його союзника, князя ободритів, він піддав країну вторинному спустошення, взяв до 7000 заручників і повернувся в Аахен. Ледве він пішов, повстали сакси в Нордальбінгіі, країні на північ від Ельби. Карл мав піти проти них.

Тим часом хорутанскій князь Войномир відновив війну проти аварів, взяв їх укріплений ринг і захопив багату здобич. Влітку 796 року син Карла Великого Піпін знову напав на авар, спустошив всю їхню країну і зруйнував дощенту ринг. Війна з аварами тривала багато років, і коли вона закінчилася, Паннонія виявилася спустошеною, а міць аварів була зламана. Еріку з Фріулі, полководцю Карла, і його синові Пипину вдалося захопити казну аварів. За свідченням Ейнгарда, війна з аварами була найзначнішою і запеклої після саксонської і зажадала від франків дуже великих витрат. Після цього походу, за словами біографа Карла Великого, в Паннонії не залишилося в живих жодного його мешканця, а місце, на якому знаходилася резиденція кагана, не зберіг і слідів людської діяльності. Страшний народ аварів, протягом кількох століть наводив жах на всю Східну Європу, перестав існувати.

Тим часом Карл з синами, Карлом і Людовіком, воював в Саксонії. Армія прочесала всю країну аж до Нордальбангіі, а потім повернулася в Аахен із заручниками і величезною здобиччю. В кінці літа - початку осені Карл організував грандіозну експедицію до Саксонії по суші й на воді; спустошуючи все на своєму шляху, він підійшов до Нордальбінгіі. З усіх боків країни до нього збіглися сакси і фризи, давши велику кількість заручників. В ході експедиції Карл розселив в Саксонії франків, а багатьох саксів повів за собою під Франкське королівство. Він вирішив не залишати країну навіть на зиму. Взявши з собою весь двір, Карл розташувався на Везер, наказав будувати бараки для солдатів і назвав місце стоянки Герштель. Всю зиму король франків провів тут, займаючись саксонськими справами. Навесні 798 року Карл піддав повного спустошення землі між Везером і Ельбою. Одночасно союзні франкам ободріти розбили нордальбінгов у Свентани, перебивши до 4000 саксів. Після цього король франків зміг повернутися додому, ведучи за собою до півтори тисячі полонених. Влітку 799 року король разом з синами відправився в останній похід проти саксів. Сам він залишався в Падерборн.

Карл Великий - імператор

Каролінгська держава простягалася від Фриз на Північному морі до області лангобардів і північно-східній Адріатики. На заході королівство омивав Атлантичний океан, а на південному заході Карлу була підвладна значна частина північної Іспанії. Крім того, Карл володів більшою частиною Італії і збирав данину з багатьох областей на сході. В цілях забезпечення безпеки кордонів у прикордонних районах була утворена система так званих марок, областей, на чолі яких стояли маркграфи. Природним підсумком такого значного територіального зростання з'явилася ідея відродження Західної Римської імперії, і до кінця 8 століття придворні і сановники Карла все частіше закликали до такого відновлення.

Восени 800 року Карл вирушив до Риму і провів тут майже півроку, розбираючи чвари між папою Левом III і місцевою знаттю.

Коронація Карла Великого імператорської короною папою Левом III 25 грудня 800 року на Різдво Карл Великий слухав святкову месу в соборі святого Петра. Раптом тато наблизився до свого гостя й поклав йому на голову імператорську корону. Всі, хто знаходилися в соборі франки і римляни дружно вигукнули: "Хай живе і перемагає Карл Август, Богом вінчаний великий і миротворящий римський імператор". Хоча все це не стало для Карла несподіванкою, він, за свідченням Ейнгарда, перший час робив вигляд, що незадоволений "самовільним" вчинком тата. Карл навіть стверджував, що, знаючи він заздалегідь про наміри папи, він би в той день не пішов до церкви, не дивлячись на Різдво. Робив він це, як видно, для того, щоб заспокоїти Константинопольський двір. Ненависть візантійських імператорів, зразу виникла, Карл, втім, переніс з великим терпінням. Зрештою імператорам Візантії довелося визнати новий титул владики франків. Карл прийняв титул імператора, однак створення нової Західної Римської імперії не змінило способу правління і не принесло ніяких територіальних придбань.

Коронація в базиліці святого Петра була одним з плодів тісного альянсу між церквою і державою, який Карл старанно насаджував. Будучи глибоко побожним (він відвідував церкву по чотири рази на день) і непогано обізнаним в теології, Карл дбав як про матеріальні, так і про духовні потреби своїх підданих і тому розглядав себе як богоданного захисника церкви, а також її повелителя і законодавця. З папою Адріаном I (772-795) Карла пов'язували узи тісної дружби, а щодо Лева III (795-816) він обрав заступницький, а часами повчальний тон. Багато радники і чиновники Карла були з кліриків, і він винагороджував відданих слуг, даруючи їм багаті абатства і єпископства. Карл взяв безпосередню участь у виробленні доказів проти адопціанской єресі, яку висунули і поширювали єпископ толедського Еліпанд і єпископ ургельскій Фелікс. Він очолив боротьбу церкви проти іконоборців і наполіг на тому, щоб папа включив положення про сходження Духа Святого не тільки від Отця, але і від Сина в символ віри.

Імператор Карл Великий Карл щедро роздавав церквам і монастирям грошові та земельні подарунки, проводив реформи в області обрядів і літургії і видавав незліченні укази, що мали на меті змусити священиків, ченців і мирян дотримуватися церковні правила в побуті. Він виявляв турботу про освіту служителів церкви і намагався викоренити зловживання в церковних справах, що виникли ще за його попередників. У той же час Карл долучала завойовані народи до церкви, в походах військо супроводжували місіонери, і він прийняв запевнення в покірності саксонців, слов'ян і аварів лише тоді, коли ті прийняли християнство.

В 804 році було покладено край виснажливій саксонської війні. Карл прибув до Голленштедт і вигнав з Нордальбінгіі 10 тисяч саксонських сімей у внутрішні області держави. Збезлюділа Нордальбінгіі була передана ободрітам. У 808 році датський король Готфрід в союзі з полабськими слов'янами напав на ободритів і обклав їх даниною. Перед відходом він зруйнував Рерик. Імператор відправив проти данців сина Карла. В Нордальбінгіі, знову відібраної у ободритов, побудували кілька фортець; тим самим було покладено початок Датської прикордонній марці. Для відображення норманських набігів Карл велів будувати кораблі на річках, які протікали по Галлії та Північної Німеччини. У всіх портах і гирлах судноплавних річок за його наказом були влаштовані стоянки для судів і виставлені сторожові кораблі, щоб попередити вторгнення ворога. Це була остання велика війна за життя Карла Великого. За сорок років, що минули після прийняття ним влади, він майже вдвічі розширив межі держави франків.