ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Зарождение украинского театра

Первые образцы драмы произносили публично ученики киевских Братской (Киево-Могилянская Академии) и Лаврской школы (XVI-XVII века). Важными центрами развития религиозной драмы в настоящее время считалась также Львовская братская школа и Острожская академия.

Среди явлений художественного быта Украины ХVII-ХVIII веков особого внимания заслуживает театр, истоки которого уходят еще во времена синкретического единства древнейших фольклорных жанров: обрядовых песен, хороводов, театрализованных действ, которые неразрывно соединяли слово, музыку, танец, актерскую игру.

Однако постепенное развитие образования, культуры народа привело к компромиссным решениям этой проблемы. Этому способствовали также контакты с европейским театром XVI- ХVII века, где наряду с пьесами религиозного содержания, которые исполнялись в храмах по случаю Рождества, Великого Поста, Пасхи, приобретал широкое распространение народный ярмарочный театр. Сформировались типичные сюжетные коллизии бытовых представлений с характерными персонажами-масками: ревнивый старый муж, кокетливая молодая женщина, любовник, монах, Арлекин, Коломбина и др.

Главным центром созидания, исполнения и распространения этих основных форм театральной жизни ХVII-ХVIII ст. была Киево-Могилянская академия, ее профессора были авторами драматических произведений, теоретиками театра, а студенты-бурсаки - актерами и основными носителями этого искусства.

Музыкальность украинского театра была органичной - песня, хор, танец, инструментальное сопровождение выполняли в спектаклях важную драматургическую функцию: характеристики места действия, исторической ситуации, действующих лиц, завязки и кульминации сценического конфликта. Две основные жанровые разновидности театрального искусства эпохи "украинского барокко" - школьная драма и вертеп в исполнительской практике тесно переплетались между собой. К антрактам "высокой драмы" относились народно-бытовые сценки - интермедии, а вертеп после первого действия религиозного содержания переходил к колоритному жанровому действу.

Зародження і становлення
Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві (11 століття).
Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл (16-17 століття). Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія.
У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.
У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. В Наддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у 18 столітті, процес відкриття стацінарних театральних споруд просувався повільніше. Так, у Києві перший стаціонарний театр з'явився у 1806 році, в Одесі — в 1809, в Полтаві — в 1810.
Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки-Основ'яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурклеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.

У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька. 20 століття

Новий період в історії національного театру розпочався в 1918 році, коли у Києві утворилися Державний драматичний театр і «Молодий театр» (з 1922 року — модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. На театральній сцені з'явилася когорта талановитих акторів — Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Олімпія Добровольська, Олександр Сердюк, Наталя Ужвій, Юрій Шумський та інші.

Державний драматичний театр продовжував традиції реалістично-психологічної школи. Натомість Молодий театр обстоював позиції авангардизму. З утворенням театру «Березіль» його сцена стала своєрідним експериментальним майданчиком. Не випадково макети театрального об'єднання «Березіль» отримали золоту медаль на Всесвітній театральній виставці у Парижі в 1925 році. Тут були вперше поставлені п'єси видатних українських письменників і драматургів Миколи Куліша («Народний Малахій», «Мина Мазайло») та Володимира Винниченка («Базар», «Чорна Пантера і Білий Медвідь»). Завдяки генію Лесю Курбасу, який поєднав у собі таланти режисера, актора, драматурга і перекладача світової літератури, були по-новому осмислені на українській сцені твори Вільяма Шекспіра, Генріха Ібсена, Гергарта Гауптмана, Фрідріха Шиллера і Мольєра, здійснені постановки невідомих до цього українському глядачу п'єс європейських драматургів.

З творчого об'єднання «Березіль» бере початок театральна бібліотека, театральний музей і перший театральний журнал. До експериментальних пошуків Леся Курбаса, якого було репресовано за часів сталінізму, і досі звертаються сучасні митці. У наш час у Києві проходить міжнародний театральний фестиваль «Мистецьке Березілля», присвячений пам'яті Леся Курбаса.