ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Здоров’я як філософська категорія і мета гігієни

Гігієну можна розглядати як вчення про здоров'я людей планети, способи його збереження, зміцнення і примноження. Виходячи з цього визначення, до гносеологічних проблем гігієни, які слід вирішувати як в методологічному, так і в методичному аспекті, слід віднести здоров'я, профілактику, навколишнє середовище і спосіб життя.

Відомо, що здоров'я можна розглядати і вивчати з різних позицій, на різних рівнях і характеризувати різними показниками.

З філософських позицій здоров'я є і вивчається як співвідношення категорії якості, властивості об'єкта, що має свою власну суть і стан, які можна виразити певними параметрами. Задача полягає у виявленні цієї суті, у якій іпостасі вона стає перед нами і якими категоріями її можна виразити і визначити.

З соціоюридичних позицій здоров'я можна розглядати як право кожної особи і суспільства у цілому на володіння і розпорядження ним.

З соціально-економічних − як критерій фізичного і інтелектуального потенціалу суспільства, його можливості створювати матеріальні і духовні цінності. Більш вузькими аспектами є ергономічний і інженерно-психологічний, які вивчають цей феномен у плані фізичної і розумової працездатності індивіда у процесі використання інженерно-технічних систем.

Необхідність вимірювання категорії «здоров’я» абсолютно очевидна, оскільки не можна до кінця зрозуміти суть феномена, а тим більше прогнозувати його зміну і будувати раціональне управління ним, не знаючи кількісної сторони цієї суті і не уміючи її виміряти. До положень, які утрудняють таке вимірювання, можна віднести, наприклад, уявлення про здоров'я як про процес на тій підставі, що воно весь час змінюється.

Поняття «суспільне здоров'я» не менш складне, ніж «здоров'я індивідуальне» або «здоров'я взагалі», і має також безліч визначень. Якщо експлікувати (накласти) на поняття «суспільне здоров'я» ті самі атрибутивні ознаки або категорії живого, тобто структуру, функцію і адаптацію, то його можна розглядати як такий стан демографічної структури, фізичного і інтелектуального потенціалу, морально-психологічного клімату, яке забезпечує певний рівень життя суспільства і виконання ним всіх інших соціальних функцій на даному історичному відрізку часу. Таке розуміння суспільного здоров'я відкриває можливість визначити соціально-значущі критерії його оцінки.

Так, для демографічної структури можна взяти середню тривалість майбутнього життя і репродуктивну здатність популяції; для фізичного і інтелектуального потенціалу – інтеграл працездатності даної когорти або «когортної хвилі» протягом життя; для морально-психологічного клімату – інтеграл самопочуття і морально-психологічного комфорту протягом життя. Ці критерії є не тільки соціально-значущими, але і кінцевими. У них знаходять своє кінцеве втілення усі зміни здоров'я організму і популяції, як негативні, так і позитивні властивості, і всі незліченні показники, що їх відображають.

5. Проблема діагностики і оцінки стану організмуі здоров'я людини

У процесі вивчення чинників гігієна встановлює природу і суть їх дії на організм людини, визначає межі їх позитивного і негативного впливу, тобто гігієнічні норми, розробляє пропозиції з усунення або ослаблення дії шкідливих і використовування корисних чинників. У зв'язку з цим у гігієні величезна увага надається проблемі їх нормування.

Гігієнічне нормування є складною і значною соціально-біологічною проблемою, що забезпечує здоров'я, працездатність і майбутнє існування людей. Нормування встановлює порядок у відносинах людини (популяції) з навколишнім природним і соціальним середовищем шляхом переходу від безмежної варіабельності цих відносин до їх доцільного обмеження. У своїй практичній реалізації воно показує, які можливості дозволені і які заборонені.

Гігієнічне нормування, на відміну від нормування взагалі, має на меті створення умов, що забезпечують збереження, зміцнення і примноження здоров'я людей, без якого немислиме їх благополуччя, тобто воно безпосередньо виходить на кінцеву, цільову соціально-біологічну цінність − здоров'я людини, популяції, нації.

Гігієнічне нормування виникло тоді, коли люди усвідомили зв'язки між станом навколишнього природного і соціального середовища з одного боку і своїм здоров'ям – з іншого. Гігієнічні нормативи спочатку не мали кількісного виразу, а існували у вигляді порад, правив, вимог, заборон і т.п. Починаючи з 60-80 рр. минулого сторіччя, гігієнічне нормування вступило у кваліметричну стадію, його нормативи набули кількісних характеристик. Це стало можливим завдяки впровадженню у гігієнічні дослідження експерименту. Гігієна стала наукою експериментальною.

У зв'язку з тим, що норма і нормативи існують і створюються на основі норми організму і повинні забезпечувати і гарантувати їх певний стан і величину, можна сформулювати перший і основний принцип гігієнічного нормування - принцип гарантованості. Гігієнічненормування і гігієнічні нормативи повинні гарантувати заданий рівень норми організму (популяції) в даний час, в майбутньому і в поколіннях.

Другий принцип − диференційованості. Гігієнічне нормування і гігієнічні нормативи повинні мати і мають певне соціальне призначення. Залежно від соціальної ситуації, соціального замовлення для одного і того самого чинника можуть встановлюватися декілька кількісних значень або рівнів, а саме: оптимальний, допустимий, гранично допустимий, гранично переносимий і рівень виживання.

I рівень − оптимальний, який гарантує при дії негативних чинників збереження здоров'я і працездатності при необмеженому часі дії, а при дії позитивних — подальше зміцнення і розвиток здоров'я і працездатності.

ІІ рівень − допустимий, що характеризує збереження здоров'я і працездатності за умови одноразової, багаторазової або безперервної дії негативних чинників протягом певного періоду часу, наприклад, робочого дня.

III рівень – максимальний, або гранично допустимий, при якому допускається деяке зниження працездатності і тимчасове погіршення стану здоров'я.

IV рівень – максимальний, або гранично переносимий. Це рівень, що допускає зниження працездатності, вихід із ладу і погіршення здоров'я.

V рівень − рівень виживання, розрахований на виживання у виняткових випадках військового часу.

Принцип диференційованості пояснює заданість рівня норми організму, про який йшлося раніше.

Третій принцип гігієнічного нормування − принцип соціально-біологічної збалансованості, якийможна уявити у такому вигляді: гігієнічне нормування повинне бути таким, щоб користь для здоров'я від дотримання нормативу (А) і користь від продукту виробництва, до якого норматив належить (В), в своїй сумі максимально перевищували суму збитків здоров'ю, що завдається виробництвом залишковою денатуралізацією середовища (З) і збитку здоров'ю, пов'язаного із витратами на дотримання нормативу, що зменшують можливість задоволення інших потреб суспільства (Д) .

(А+В)-(С+Д)=мах (2)

Іншими словами, цей принцип вимагає розумного зважування користі і шкоди і ухвалення нормативу лише у тому випадку, якщо перша буде більше другої.

У зв'язку з тим, що навколишнє природне і соціальне середовище діють на людину, як правило, в комплексі, є підстава погодитися з наявністю четвертого принципу гігієнічного нормування − принципу комплексності. Гігієнічне нормування і гігієнічні нормативи повинні встановлюватися з урахуванням можливості одночасної дії декількох чинників середовища, як позитивних, так і негативних. Величина нормативу кожного з чинників, що беруть участь у цій дії, повинна встановлюватися залежно від характеру їх взаємного впливу один на одного і на організм в цілому.

Гігієнічні нормативи − категорія історична, а тому можуть і повинні переглядатися і уточнюватися у міру накопичення знань, вдосконалення методик дослідження середовища і організму і зміни соціально-економічних умов. Це дає підставу для визнання наявності п'ятого принципу нормування - принципу динамічності. Гігієнічне нормування повинне передбачати періодичний перегляд нормативів з метою їх уточнення і підвищення здібності до забезпечення заданого рівня здоров'я.

Таким чином, можна сказати, що перелічені вище принципи − гарантованість, диференційованість, соціально-біологічна збалансованість, комплексність і динамічність − достатньою мірою і разом з тим економно охоплюють усі аспекти і причинні зв'язки сучасних теоретичних посилань гігієнічного нормування. Назване нормування є основою раціонального взаємовідношення людей з навколишнім соціальним та природним середовищем, що дозволяє будувати ці відносини на взаємовигідних умовах, що забезпечують розумну збалансованість між станом названого середовища і необхідністю збереження, зміцнення та примноження здоров'я на індивідуальному і популяційному рівнях. Проте побудова цих відносин можлива лише на основі повноцінної, науково обґрунтованої інформованості про стан середовища і людини (популяції). Ця інформованість реалізується у системі так званої гігієнічної діагностики.

Поняття «діагностика» (розпізнавання) звичайно пов'язують із клінічною, тобто із лікувальною медициною, а в ній – із розпізнаванням хвороб. Це поняття може бути поширене не тільки на хворобу, але і на інші явища природи і суспільства, у тому числі і на чинники зовнішнього середовища.

У сфері вивчення і оцінки стану здоров'я, особливо на рівні популяції, в гігієнічній діагностиці опрацьовується концепція соціально-значущих критеріїв, що дозволяють кількісно визначати його величину або у роках продуктивного життя.

На організменому рівні і за необхідності оперативної оцінки здоров'я індивідуума можна опрацьовувати концепцію його потужності, яку слід оцінювати за критеріями, що характеризують стан структури, функції і адаптаційних резервів. Опрацьовування і ухвалення цих концепцій дозволить розпочати вирішувати проблему гігієнічного нормування станів людини − не організму, чим займаються фундаментальні науки, такі, як фізіологія, біохімія, біофізика та ін., а саме людини як сукупності усіх біологічних, соціальних та суспільних відносин.

Встановлення норм організму здорової людини є також і основою преморбідної або донозологічної гігієнічної діагностики, тобто діагностики приграничних станів. Не можна нічого діагностувати або оцінювати, не знаючи норми оцінюваного об'єкта.

Слід зазначити, що в методологічному і методичному відношеннях гігієнічна преморбідна діагностика істотно відрізняється від діагностики клінічної. Об'єктом гігієнічної діагностики, як вже згадувалося вище, є здорова людина (популяція), середовище і їх взаємозв'язок. Об'єктом клінічної діагностики − хвора людина і вельми фрагментарно, лише в ознайомлювальному плані, умови її життя і праці.

Предметом клінічної (нозологічної) діагностики є хвороба, її тяжкість. Предметом гігієнічної діагностики є здоров'я, його величина. Гігієнічна діагностика проводиться у той час, коли людина перебуває у стані так званого «практичного» здоров'я або передхвороби, тобто до звернення її до лікаря. Вона активна, оскільки шлях її принципово іншій. Клінічна діагностика проводиться у період хвороби, коли людина вимушена звертатися до лікаря, тобто вона по суті своїй пасивна.

Гігієнічна діагностика починається з вивчення оточуючого людину природного і соціального середовища, а потім переходить до людини (популяції), що забезпечує їй можливість цілеспрямованого пошуку специфічних і неспецифічних змін у стані здоров'я за відсутності скарг, видимих ознак хвороби. Клінічна діагностика починається безпосередньо з хворого, у якого є вже і скарги, і симптоми. Їх потрібно лише зв'язати у логічну схему і зіставити з наведеною у підручниках моделлю хвороби, що склалася внаслідок багаторічного досвіду лікарів. Знання середовища тут має другорядну роль, безпосередньо для діагностики воно майже не потрібне, оскільки результат дії середовища є у наявності, причому в маніфестній формі.

Кінцевою метою гігієнічної діагностики є встановлення рівня, величини здоров'я, клінічної − визначення хвороби і її тяжкості. З цього випливає, що при здійсненні донозологічної гігієнічної діагностики у першу чергу необхідно виявляти стан адаптаційних резервів організму, потім вже порушення функції і структури, які не завжди можуть бути порушеними, особливо структура. При клінічній діагностиці, навпаки, найчастіше виявляються порушення структури, функції і, рідше, адаптаційних резервів.