ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Символічне означення рослин і тварин

12 3

Світоглядні уявлення і вірування

Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.

Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.

У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.

Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.

Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.

Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – "шляхетчиною", тобто Польщею.

Українська демонологія

Уявлення українців про злих духів, що надійшли з давніх часів слід відрізняти від непростих, як казали гуцули знахарів, примівників, ґрадівників, віщунів тощо, демонічні істоти, демони – це фантастичні істоти. Народ приписуючи нечистому духові – діяволові – свої власні, найнегативніші якості в якомога прибільшеній формі, кожний народ неминуче мусив надати йому свій оригінальний характер, та з часом, коли народи більше зблизилися, легенди змішалися та прибрали цілком міжнародний характер.

Так украйнський чорт, так само як і його західноєвропейські товариші, відповідно недавнього походження, і уявлення про нього тісно зв"язані з біблейськими та середньовічними розуміннями.

З одних оповідань виходить, що чорт існував ще до створення світу: "тоді, коли ще нічого не було, крім Бога, Бог, ходячи по водах, побачив у піні чорта", звільнив його звідти та взяв із собою; а з других – виходить, що Бог знайшов чорта, як той пищав знову-таки в морській піні, знайшов його "тлумаком", цебто чорт мав тільки самий тулуб, без рук та без ніг...; в третіх – що чорта просто створив Бог, але всежтаки з морської піни. У всіх випадках чорт бере участь у творчій чинності Бога, але виконуючи його доручення він завше робить несовісно, вбачаючи користь для себе.

Чорти, як і люди, множаться, родяться, женяться, лише не вмирають. Живуть чорти в порожніх млинах, в руїнах, по глибоких ярах, в кущах бузини, в очеретах, у болотах, в лісах, та на полях... Зверхній вигляд чортів дуже різний: одні описують чортів як щось чорне та волохате; інші, що чорт, "як чоловік, чорної краси, з лиличими крилами та з ріжками на голові". Іноді ці ріжки прикриті брилем з широкими полями, - морда собача, хвіст гачком, пазурі на руках та ногах. На Волині чорта уявляли чорною людиною невеликого зросту з собачими, цапиними або курячими ногами; широка морда, гачкуватий довгий ніс, очі як жарини, роги – баранячі, цапині, довгі руки з пазурями; одяг німецького крою, частіше фрак, високий капелюх. Чорти прибираються у людський вигляд, дитиною, різними тваринами, крім звичайної собаки, бо псів вони не люблять...; можуть прикидатися різними неживими речами: колесо, хмара тощо, вміють бути невидимими, розсипатися з гомоном та реготом...

Взагалі на Україні – чорт це могутній дух, здатний вчинити якесь грандіозне лихо; це капостлива істота щобезнастанно шкодить Богу, людям, плює у груди. Чорти можуть затягти людину в болото, дати замість люльки в рот шматок кізяку, замість грошей купу черепків і навіть посварити з родичами.

Беручи до уваги швидкість розмножування чортів, як це ми просліджуємо в народній уяві, можна надумати що кількість їх безмежна... Та якщо зазирнути в оповідання Чубинського, де захоплений пихою "найстарший чорт", задумавши зрівнятися з Богом, збудував високу вежу, зібрав чортів, аби здивувати своїм витвором. Та Бог зруйнував будову, чорти злякалися та летіли сорок днів та сорок ночей: який впав до води – став водяник, у ліс – лісовик, в болото – болотяник, у поле – польовик, в очерет – очеретяник тощо. Згідно з оповіданням у "Знадобах до української демонології" Гнатюка, чорти навіть служили на залізницях, телеграфах тощо. За народними віруванням чорти боялися святого Іллі, бо стріляв з неба кам"яними стрілами; святого Юрія, архистратига Михайла та інших святих.

Під впливом християнства, в українських хатах часто трапляються шкідливі домовики. Вони капостять, одчиняють уночі двері, вікна кидаються камінням, котами, а сонних людей б"ють ломакою. Трохи з часом мірою боротьби виступають священники. У давні часи домовик був богом хатнього вогню і печі, певно був добрим богом, а не дідьком... По сьогодення у Галичині народ вірить, що дідьки на припічку допомагають в господарстві. Розрізняли декілька домовиків.

На Білій Руси домовиків звали Возицею, бо той мав людську фігуру з кінськими копитами та вухами, доглядав коней у стайні, боронив од звіра. Домовик Баган, глядів худобу від багаття, йому укладали містечко в коровниках, кошарах, яслах свіжим сіном. А покровителя хатнього добра звали домовиком-клієцьником, або як казали на Подолі – скарбником.

Оригінальністю відзначається лісова людина, живе у лісах. На вигляд попелястого кольору, волохатий чоловік в одежі – полісун. На зріст як звичайна людина, та буває заввишки як дерево, або як трава. У полі живуть польовики, їхній зріст залежить від висоти та врожаю хліба, часом допомагають рубати дрова, можуть просити хліба. Полісуни і польовики мають жінок, дітей, родини. В західній частині Гуцульщини лісову людину називали чугайстром, вищій за смереку і завжди в білому одязі. До людей ставиться доброзичливо, але харчується печеним м"ясом нявок (лісовиці). Образ такого чугайстра добре змалював М.Коцюбинський у повісті "Тіні забутих предків".

Нижчі духи і півдухи: русалки, мавки. Русалки – богині земної води, живуть на самому дні в чудових кришталевих палатах у морі, у річках і, навіть, у криницях. Русалки – невеликі дівчата, діти-семилітки, живуть громадами. Вони дуже вродливі з чорними очима та довгим русявим, або зеленим волоссям. За народними переказами русалоньки дуже рідко з"являються на люди одягнені, майже завжди вони у прозорих сорочках, або голі, прикриваючі тіло розпущеними косами. Полюбляють гуляти на чистий четвер аж до Петра біля берега – гойдаються на гіллі верби, розбігаються по лісах, долинах, полях – пустують, мнуть жито; розпусні діви співають пісні, кличуть парубків до лісу, і там залоскочують до смерті. На Чернігівщині є дві дуже поважані народом криниці: Заручейська й Сухомлиньська, де щорічно на клечальні тижні русалоньки виходять, щоб розпустити і розчесати коси. На Зеленому тижні вони сидять голі на деревах і просять у людей сорочки, намітки. Русалки дуже розумні і полюбляють загадки. Мавки живуть у лісах, а в Галичині на Карпатах живуть у печерах. Всі вони показуються в образі гарних дівчат, люблять музику і танці, вночі плавають по воді в річках, озерах, хлюпають в криницях. Зачіпають, жартують, а як тільки хто їх вподобає, то миттю лоскочуть, топлять у воді, стинають голову.

До русалок і мавок прилучають міфічні духи – нічки (від німецького nachtmar), або великоруські кікімори – то жіночі духи, живуть у хатах, виходять вночі, пустують, шукають гребені молодиць, плутають прядиво.

Найтемніші вірування та найстрашніші легенди про упирів, про вампірів – тварин з породи кажанів, іноді мерців, що встають з могил та п'ють кров живих людей, поширилися з Греції, Моравії, Угорщини та Польщі на Україну, спричиняючи велику паніку серед людей, ті божеволіли: виймали мерців з могили – відтинали голову; пізніше вампірами почали вважати людей хворих на туберкульоз, тож після смерті такій людині вбивали у груди осиковий кілок. Крім того, якщо підозрювали щось нечисте, в могилу кидали жменю макових зерен, або ж мерця перемотували мотузком, на якому було зав"язано дуже багато вузликів. Вважалося що мрець не здатний вилізти з могили доки не перелічить усіх зерен, не розв"яже усіх вузликів.

Щодо живих людей, таких як відьми та вовкулаки, не надається надприродна сила чи особлива здібність. Відьми – це звичайні жінки, інколи з містичними можливостями, та зазвичай з конкретною спеціалізацією – здоювати молоко у чужих корів. Відьом серед народу розрізняли на вчених, родимих. Саме родимі відьми мали телепатичні здібності, силою своєї думки шкодили людям, тваринам. Відьми крадуть з неба дощ, і росу, ховають у горщиках, крадуть з неба зорі і місяць, лятають на повітрі на Лису гору й справляють там з чортами чудні ігрища. Наприклад, Київщина дуже славетна та багата на такі відьомські гори, одна у Києві, поряд з Цаповим болотом (відьомським), друга трохи нижче Києва, та понад Дніпром. Так само, як і упирі, відьми можуть вставати з могил, мстяться людям за кривду, що зазнали за життя – п"ють їхню кров. На одному з таких оповідань збудована, як відомо, ціла чудова фабула повісти Гоголя "Вій".

Вовкулаками, більш поширені у Європі, називають людей зі здатністю перевертатися вовками, і навпаки. На Україні перші згадки про вовкулаків з"являються вже в оповіданні "Слово о полку Ігоревім", мова йшла про невірів, людей яких покарано за різні гріхи, головне за порушення сексуального утримання напередодні свят. Живуть вони у лісі поряд із вовками, нападають на домашню худобу, та тільки душать її – не їдять. Залежно від регіону вовкулаки називалися по різному, на заході – вукодлака, а Великороси плутають з загальним розумінням перевертня.

На Червоній руси в засуху і холеру палили упирів та відьом на терновому вогні, що є символом небесного вогню, блискавки. Яскравим прикладом українського упиря можна назвати Андрія Борковського, що досить значний час був радником Івана Самойловича та Івана Мазепи; розквіт відьмівства припадає на гатьманство Івана Брюховецького, а саме на період його одруження з дочкою князя Долгорукого, котра й спонукала його до розправи над дівчатами, яких вважали відьмами, лише за вроду.

************************************************************************************************

Царство «темних сил», які в язичницькій міфології оселились у нижньому ярусі древа життя, в християнській системі уявлень і вірувань зайняли провідне місце. Значна частина духів та поганських богів зникла з народної пам'яті з появою нової релігії, та з'явилась група пізніших демонологічних сил, витворених народною фантазією під впливом християнства. Демонічний світ розділено на три групи: духів природи, домашніх духів і злих духів — нечистої сили. Найбільша за чисельністю група — чорти, назва походить від давньої назви волхва, який умів читати таємничі письмена язичницькі, записані чертами (рисками). Християнська релігія, борючись з давньою вірою, вклала у це слово нове значення, приписавши волхвам спілкування з нечистими. Подібна доля й у слова «біс» — назви знахаря, лікаря-шамана, який магічними рухами виганяв злих духів з тіла людини, звідси і «біситись», «біснуватись» та ін. Змішання тотемістичних, язичницьких і християнських вірувань створили дивовижний світ, населений фантастичними істотами.

Так, наприклад, існує різниця між самими чортами, а також між чортом і бісом. За народними уявленнями, чорт — чорний, а біс — рябенький. Розглянемо демонологічну класифікацію і наведемо відомі з фольклору назви представників «нечистої сили».

Антипко, безп'ятько — чорт, якому дверима відбито п'яти, тому він кульгавий.

Анциболот, болотник — болотяний чорт, що живе тільки в болоті.

Біхрес — біс, який живе в лісі й схожий на мужика у червоній шапці.

Босорканя, опириця, очвара, Яга — відьма.

Босоркун — упир.

Блуд — лісовий дух, що заманює людей у нетрі.

Вимітка — привид, злий дух, що примушує людей носити себе на плечах від села до села.

Відьмак — чоловічий аналог відьми.

Вовкулака — перевертень у вигляді вовка.

Водяник — водяний біс.

Гайовик, лісовик, боровик — лісовий чорт.

Домовик, домівник — сторож домашнього вогнища.

Лісун — бог вовків, людиноподібна істота.

Лоскотарка,святьоха, мавка, водяниця — русалка.

Мамун — чорт, який паморочить розум людей, щоб завести їх у гибле місце; краде жінок.

Мара — злий дух темноти, хвороби, смерті.

Скарбівничий, скарбівник — чорт, що живе у багача, який продав свою душу дияволу; стереже і збільшує багатство.

Убиясник — чорт, на якого полюють вовки.

Хапун — чорт, що хапає в нетрях дітей.

Чередільниця — відьма, що віднімає у корів молоко.

Перелесник — злий дух у вигляді вогняного змія, що літає вночі до жінок, іноді це дух померлого чоловіка.

Огнянець, пекельник — чорт, який постійно живе у пеклі.

Очеретяник — чорт, що живе в очереті.

Полубіс — напівбіс-напів людина, народжений від шлюбу біса і жінки.

Польовик — чорт, що живе у полі.

Босірка — найнижчий ступінь у класифікації відьом.

Бука, або Вова — привид з великим ротом, що поїдає дітей.

Корча — відьма, яка перекидається на ворону.

Упир — перевертень, або померлий відьмак, народжений від шлюбу диявола і відьми, возить на собі відьом на Лису гору.

Вихор — злий дух у вигляді покритого густим волоссям чоловіка із крилами, якими здіймає вітер.

Морд — злий дух, що завдає людям мук і катувань.

Шестикрила — відьма середнього ступеня.

Дванадцятикрилка — головна відьма.

Щезун — злий дух, що приносить хвороби, мор.

Юда— злий дух, що примушує людей битись один з одним.

Явида — чорт, що може зникати і з'являтись знову.

Пек — пекельний цар, володар потойбічного світу.

Загативода — казкова істота, що могла утримувати воду.

Літавиця — казкова жіноча істота, що спокушала молодих парубків.

Песиголовець — казкова істота з одним оком, що поїдала людей.

Цур, Щур — домашнє божество, охоронець роду, посланець душ померлих.

Такий далеко не повний перелік демонічних сил, які найчастіше зустрічаються в українській народній творчості. Неважко помітити, що найбільше серед перерахованих темних сил різноманітних чортів, відьом і русалок. З ними як із головними персонажами української демонології ознайомимось докладніше.

Відьми виступають свого роду посередниками між світом реальним і потойбічним. Цікаво, що саме слово походить від давньоруського «ВЪдь» — знати, що вказує на давнє походження цього образу в українському фольклорі і свідчить про існування особливої касти серед язичницьких волхвів жіночої статі, які виконували певні ритуальні дії. Археологічні дані свідчать, що, ймовірно, це могло бути заклинання дощу. До речі, і в народних розповідях про відьом особливо наголошується на їхньому вмінні «красти» дощі.

Відьми бувають двох категорій: вчені та від народження. У відьом, які такими народились, повинен бути хвостик, на кшталт чортячого, а вчені відьми нічим не відрізняються від звичайних жінок. За повір'ям, відьмою дівчинка може народитися, якщо на матір було наслано закляття або якщо та необережно проковтнула вуглинку, готуючи перед Різдвом вечерю. Якщо ж у сім'ї народжувалось сім дочок підряд — одна з них природжена відьма. Така дівчина чаклувала інтуїтивно, бо знання їй давались від народження, на відміну від відьми вченої, яку готує до відьомства чорт або старші відьми. За повір'ям, вченою відьмою можна було стати, якщо в ніч на Юрія піти на коров'ячий брід і набрати в рот води зі сліду корівки, покропити цією водою хреста, зняти із себе одяг і, розіславши його на хресті, вилізати на нього. Після цих дій жінка ставала відьмою, щоправда найнижчого розряду, такою, що тільки і вміла відбирати молоко у корів. Відьми вищих рангів могли накликати на людей хвороби, збирати у себе різних гадів, давати їм доручення затримувати дощі, викликаючи посуху, а також уміли приймати подобу різних птахів і тварин або й людську іншого віку чи статі. Відьми найвищої кваліфікації вміли робити все. В ніч на Івана Купала відьми злітались на шабаш, найчастіше на Лису гору до Києва, для польоту використовуючи кочергу, мітлу або ступу. Перед такою подорожжю натирались маззю, яка виготовлялась з магічними замовляннями із різного зілля, глини, викопаної під порогом, жаб'ячих лапок, зміїних голів тощо. Шабашем керує відьмак, він може мати різні подоби, але найчастіше — ведмедя з рогами, риб'ячими плавниками, дзьобом тощо. На своїх ігрищах відьми та інша нечиста сила влаштовують дикі оргії, пародіюючи церковні свята, молодіжні забави, б'ються дерев'яними мечами, одне слово, знущаються з роду людського та віри православної.

Русалки та мавки, за народними повір'ями, могли бути не менш небезпечними для людини. Особливо на Русалчин Великдень — четвер Зеленого, Клечального тижня. Русалками стають утоплениці; дівчатка, які померли нехрещеними, звуться мавками. Русалки і мавки бувають водяними, польовими й лісовими, але зустріч із будь-якою з них не обіцяв нічого доброго, якщо не мати при собі полину чи любистку. Ці істоти можуть залоскотати до смерті або затягти у воду нещасливця, який не мав цього охоронного зілля під час зустрічі з ними.

На думку вчених, русалки та мавки — колишні поганські божества, які сприяли родючості нив, плодоріддю, а тому вони вимагали уважного і шанобливого ставлення до себе. Відгомін цього знаходимо в обрядах русального тижня та в ніч на Івана Купала. Русальні пісні засвідчують ще одну думку про те, що русалки уособлюють душі померлих, які можуть бути і добрими, і злими, залежно від того, як з ними поводишся. Вороже ставлення християнської релігії до будь-яких «поганських» проявів зрештою трансформувало й образи русалок в народній міфології, перетворивши їх на нехрещених дітей, утоплениць-самогубців тощо. Народна уява щедро наділила їх незвичайними рисами і якостями, притаманними представникам «потойбічного світу».

Русалки найчастіше живуть у воді, рідше в лісових хащах, на полях, з'являються вночі при повному місяці або з появою зорі. Ці істоти мають жіночу подобу, чудову вроду, пишні розпущені коси, бліду шкіру. На Русалчин Великдень вони бігають житами, берегами річок та озер, регочуть, полюбляють гойдатись на гілках дерев. Забави їхні, як правило, колективні.

Що стосується чоловічих представників царства темряви, то найчастіше в повір'ях та легендах зустрічаються імена домових, вовкулаків, чортів та бісів.

Почнемо з домових, їх ще називають домівниками, домовими дідьками або просто дідьками. Вони живуть у хатах і можуть шкодити домашньому господарству, якщо їх не шанувати, а можуть допомагати, якщо полюблять господарів. Дідьки волохаті й вогкі, можуть приймати подобу людини, найчастіше сажотруса. Домівник може грюкати на горищі та морду, вати коней, лякати дітей і душити вночі господаря, сидячи на його грудях і не даючи перехреститись. Допомога від дідька теж неабияка: він годує і доглядає хазяйських коней, засилає сватів до дочки хазяїна, примножує його багатство.

Вовкулаки — перевертні, вони приймають подобу вовків і чинять неприємності людям. Від їхнього шлюбу з відьмами народжуються упирі. Захистом від цього племені служить осика, нею обгороджували двір, якщо вовкулаки різали худобу або толочили жито. Осиковим кілком пробивали могили упирів, що за життя могли бути відомими і шанованими людьми. Упирі не гниють у гробах і ссуть кров у поснулих людей.

Чорти та біси різняться між собою мастю, в той ж час чіткої межі між ними у народних повір'ях не існує. І чорт і біс, як правило, людиноподібна істота з ріжками, хвостом, копитцями і рильцем, але цю подобу вони легко міняють на образи вродливих парубків, коней тощо. Про етимологію слів чорт і біс ми вже говорили, тепер наведемо синоніми, які найчастіше зустрічаються у народних переказах про чорта. Це ідоляка, злидень, кадук, куцан, шатан, хамінок, враг, облуд, бузиновий цар та деякі інші. У чортів та бісів існує своя класифікація, а також розподіляються місця їхньої діяльності. Чорти бувають польові, лісові, болотяні, водяні, очеретяні й ті, що живуть у пеклі. Найвищими у цій класифікації є Сатанаїл — бісівський цар, Пек — володар пекла та Диявол, або Гаспид — цар чортів. Помітно, як переплелись в українській демонології нашарування християнських та язичницьких уявлень про темні сили.

Чорти та біси чинять чимало зла роду людському, вони завдають шкоди господарству, насилають на людей злидні та хвороби, крадуть небесні світила, але основне їхнє заняття — полювання за душами.

Чортам відомо, де сховані скарби, і вони ретельно охороняють ті місця та папороть у час її цвітіння, оскільки саме цвіт папороті дає можливість знайти скарби. Зустріти чорта можна в місцях його проживання, а також на роздоріжжях та під бузиною — диявольським деревом. Для захисту від чорта існує велика кількість магічних прийомів; найбільш розповсюджений — перехреститись і тричі плюнути на ліве плече, де сидить чорт. А взагалі, український чорт буває й смішним та безпорадним, а інколи навіть симпатичним, народний характер створив захисну модель від цього представника потойбічного світу, змалювавши його різноманітними фарбами і наділивши його людськими рисами.

Свідомість українського народу зазнала різноманітних еволюційних трансформацій на шляху від язичництва до християнства. Вірування у відьом, чортів та інших представників надприродних сил залишались ознакою побутової релігійності народу донедавна. Ще й сьогодні ми зустрічаємо їх залишки у вигляді різноманітних забобонів та звичних магічних дій (плювання через плече тощо). Матеріали української народної демонології дають змогу глибше пізнати і зрозуміти наших предків, їхні вірування та ставлення до навколишнього світу.

Український сонник.

Із давніх-давен люди вірили у “віщі”, пророчі сни, тлумачили сновидіння за певними символами, ознаками. Як відомо, саме на основі сновидінь у первісних людей виникла віра в існування душі — так званий анімістичний світогляд.

Можна як завгодно висміювати забобонність людей минулого, коли, скажімо, сусідка сусідці (чи дружина чоловікові, хтось із членів сім’ї — всій родині) розповідала “дивний сон”. Але як багато значили ті розповіді в плані душевного єднання людини з людиною, у створенні особливо теплої і довірливої атмосфери спілкування, адже розповісти сон — це ніби повідати якусь важливу таємницю, розкрити секрет…

Багатовікові спостереження народу над сновидіннями заперечувати, відкидати як забобони, пережитки немає підстав. На основі пояснень снів медицина успішно лікує хворих (сни — часом блискучі діагности хвороб). Механізми підсвідомості застосовують у судово-слідчій практиці, дипломатії, педагогіці. Прикметі вір, але й перевір,— говорить народна мудрість. Це ж стосується й дивних, “віщих” снів. Отже, перевір, будь спостережливим, вивчай себе і світ. Який у цьому закладено глибокий гуманістичний зміст!

Генії науки і культури, видатні письменники, вчені упродовж тисячоліть намагалися розгадати таємниці сновидінь, скласти якнайповніші збірники тлумачень снів. Але царство сновидінь таке безмежне, складне й загадкове, що кожному поколінню людей доводиться знов і знов пізнавати, заглиблюватися у сни, які поділяють на кілька груп: сон — провісник майбутнього (“віщий”, пророчий), сон-попередження, сон-бажання, сон-сигналізатор хвороби, сон-натхнення, сон-прозріння, сон-каяття (під час його відбувається моральне очищення — катарсис) тощо.

Чи не найбагатше, найповніше сни відображено у фольклорі — легендах, казках, бувальщинах, піснях, думах, прислів’ях.

Це — український сонник, в якому відображено світогляд народу, його розуміння і пояснення явищ природи, людських стосунків, предметів, що оточували наших предків, у робочому повсякденні, під час дозвілля.

Обід — обіда.

Воші — гроші (багатий будеш).

Хустка — вістка.

Сад — досада.

Полотно — дорога.

Дим — диво.

Дівчина — диво.

Бинда (лєнта) — дорога.

Розпущені коси — дорога.

Пожежа — сварка.

Піч — печаль.

Щось пекти — печалитися, пектися.

Вогонь — сварка.

Вишні — сльози.

Черешні — сльози.

Ягоди всякі — сльози.

Діти — злидні.

Гівно — багатство.

Скатерка — дорога.

Йти заміж — вмерти.

Весілля — похорон.

Корова — корговиця, ментрега.

Горох — сльози.

Пшениця — то тошниця.

Образи́ (ікони) — скарб, образа.

Хрест — тяжкість.

Ліс — зле.

Ліс — чужина.

Мрець — недобре.

Мрець — і на дощ.

Літак — вістка.

Вуж — муж.

Яйця — з’явиться хтось.

Чай пити — нечаяність.

Риба — сльота. Гості.

Мука́ — му́ка.

Свічка — свідок (будеш).

Місяць — молодик (жених).

Молоко — прибуток.

Вода — біда.

Овес — радість.

Просо — просьба.

Гречка — суперечка.

Хлопці — клопіт.

Єврей — обман.

Дзеркало — стид.

Сало — слава.

Стара баба — слабість.

Годинник — знайомство.

Перстень — жених.

Дід-прошак — жених.

Танцювати — сваритися.

Цукор — прибуток.

Народна магія та ворожба

В основі всіх обрядових дій, пов'язаних із народними календарними святами, лежить імітаційна магія, смисл якої полягає в тому, що певні явища природи повинні в результаті словесних формул і різних дій підкорятись волі людини, а значить, благотворно впливати на її життя. Ми досліджували вже питання виникнення танцю, гри, пісні й з'ясували, що бажання зробити уявне дійсним з допомогою імітаційних рухів та словесних заклинань особливо характерні для весняного циклу, в якому переплелись господарські потреби з особистими людськими. Генетична основа всіх типів і видів магії не потребує пояснень. Вона чітко простежується аналізом світоглядних уявлень давніх слов'ян і трансформації цих уявлень під впливом розвитку суспільства та християнських нашарувань. Магія — найархаїчніша частка українського фольклору, яка зберегла різні типи первісних релігійних вірувань: віра в магічні властивості імітаційних рухів, людської мови, анімістичні уявлення.

Найбільш поширена магія словесна, якою пройнята значна частина обрядового фольклору. її пережитки у вигляді поетичних тропів зустрічаємо в родинно-побутових піснях та піснях про кохання, на її основі будуються сюжети казок та легенд. Збереглась вона і в чистому вигляді у формі замовлянь, заклинань, прокльонів, шептань тощо. Зафіксована словесна магія й у повір'ях та магічних діях. Щоб не переобтяжувати розповідь великою кількістю прикладів, магія лікувальна виділена окремим розділом, деякі з магічних повір'їв та ритуалів описані в календарі народних свят. Отже, цей розділ буде присвячено деяким видам народної магії, які існують у «чистому» вигляді, та ворожбі, яка, власне, є частиною теорії народної магії.

Атрибутами магії можуть бути свійські тварини,, дикі звірі, частинки їхнього тіла і волосся, птахи, комахи, плазуни, часточки людського організму — волосся, нігті, сліди тощо, небесні світила, рослини, дерева, криниці, деякі продукти харчування, попіл, різноманітні предмети. Магія може бути шкідлива (відьомська) та спрямована проти неї, а також магія побутова, яка тісно пов'язана з ворожбою. Для того щоб слова чи предмети набували магічної сили, потрібні певні умови: час виконання дії у ніч на Івана Купала, на повний місяць тощо, попередня підготовка предметів (варіння, сушіння, натирання), певна кількість повторів заклинання. Сила замовлянь залежить і від того, хто їх проголошує.

Так, наприклад, материнські або батьківські прокльони проти дітей вважались здійсненними, особливо такого типу: «щоб ти дубом став», «щоб ти каменем став», «щоб тебе лихо взяло» та ін. Збуваються материнські прокляття або побажання під час народин, весілля, хрестин, в неділю або на релігійне свято, а то й просто у лиху годину. Віра у магічну силу материнського слова простежується у народних баладах, родинно-побутових піснях чи інших зразках пісенного фольклору. Магія, що має чітко визначений характер, спрямована на господарську діяльність людей, на їхні родинні стосунки, на особисті взаємини (любовна магія), на завдання та відвернення шкоди.

Способи магічного впливу теж різні — це обкурення димом спаленого волосся чи зілля, підкидання в їжу висушеного тіла змії чи ящірки, словесний вплив, дії, які імітують завдавання фізичної шкоди (протикання глиняної ляльки, наступання на тінь тощо). Розрізняють і дні та час доби як найпридатніші для певних видів магії. Так, з неділі на понеділок, з вівторка на середу, з п'ятниці на суботу найкраще викликати злі сили або готувати різноманітні відвари, мазі тощо. В ніч з суботи на неділю та з четверга на п'ятницю — виконувати замовляння на кохання. Ніч з вівторка на середу найліпша для магічного лікування та відвернення відьомських наслань. А от для актів ненависті найкраще використовувати ніч з понеділка на вівторок. У кожному місяці, окрім традиційних днів ворожіння (на Івана Купала, Андрія, Новий рік), є дні, найпридатніші для цього заняття. Враховується і час доби: наприклад, замовляння любовне або шептання від зубного болю потрібно здійснювати вночі «на повний місяць», а лікування застуди — «до схід сонця».

Як правило, магічні дії — справа індивідуальна, за винятком тих, які становлять частини календарних обрядів і які не сприймаються як чарування. Ближче познайомимось з тими залишками колективних обрядів, які перекочували в магію індивідуальну. Найперше — магія природно-господарська:

побачивши вперше навесні диких гусей, потрібно відкинути вгору трохи соломи і приказати:

Гуси, гуси, вам на гніздо,

А нам на тепло!

Або ж:

Гуси, гуси, вам на гніздечко,

а нам на здоров'єчко!

Цю солому потім треба зібрати і викласти квочці на гніздо — не пропаде жодне яйце.

Побачивши вперше ластівку, треба кинути на грядку грудку землі і сказати:

Там виросте кріп, кріп сію!

Вперше побачивши журавлів, треба простягнути їм шматок хліба зі словами:

Бусень, бусень, на тобі голвоту,

а мені дай жита копу!

Первоцвіт потрібно потоптати, приказуючи:

На здоров'я — на сон траву!

Щоб на той рік діждати

сону потоптати.

Щоб зберегти поле від горобців, слід скинути сорочку, кинути трохи землі горобцям і з тою ж землею три рази оббігти поле, приказуючи:

Агу, горобець, а я молодець!

Для закликання дощу найкраще приказувати, звертаючись до хмари:

Ой дощику-накрапайчику, накрапай,

чорну хмару на (назва села) наганяй!

Або ж відоме:

Іди, іди, дощику!

Зварю тобі борщику

в новенькому горщику,

поставлю на дубочку.

Дубочок схитнувся,

а борщик линувся —

цебром, відром, дійничкою

над нашою пашничкою.

Частина словесних заклинань господарського циклу перейшла у дитячий фольклор. Магічні ж дії такого характеру побутували серед дорослих. Так, наприклад, на Теплого Олекси (30 березня) пасічники, виставляючи вулики на вулицю, торкались їх іконами із зображенням св. Саватія і говорили:

Бджоли, готуйтеся: прийшла пора —не лінуйтеся.

Приносьте меди, рої та віск Господу Богу на славу, а мені на пожиток.

На Благовіщення дівчата здійснювали магічні вмивання до схід сонця водою з пролісками — на красу.

Вперше виганяючи худобу на пасовисько, пастухи похльоскували корів чи овець прутиком свяченої верби. Цей же прутик рятував хату від блискавки, досить лише його викинути надвір під час грози.

На Чистий четвер перед Великоднем, крім очищувального миття до схід сонця, треба було попалити торішнє листя, сміття, бадилля тощо. При цьому слід проказати магічне заклинання: «Смерте, іди на ліси, на безвісти, на моря, і ти, морозе, не приходь до нас. Смерть з морозом танцювали — до моря відходжали».

Їдучи сіяти коноплю на свято Юрія (6 травня), селяни брали із собою варені яйця. З'ївши їх, розкидали шкарлупи по полю зі словами: «Роди, Боже, коноплі білі, як ці яйця».

Дівчата, почувши грім на Юрія, бігли до джерельної води вмиватись і витирали обличчя чим-небудь червоним — на красу.

За кількістю різноманітних засобів впливу на природу з метою охорони здоров'я та врожаю природно-господарська магія може посперечатись хіба що з охоронною магією. Адже від «злої сили», від чужого ока треба ревно оберігати і себе, і своє поле, і худібку. Тому знання оборонних магічних прийомів для дбайливого господаря просто необхідне. По-перше, бажано було знати, від кого можна чекати напасті, тобто хто із односельців відьмак чи відьма. Для цього треба в останній день Масниці (5 березня) взяти шматок сиру, закинути в полотно і три ночі підряд тримати його за губою, а потім зав'язати в сорочку і носити із собою як оберіг. Рано чи пізно відьма сама прийде просити сиру, але віддавати його не можна, бо тут тобі й смерть. Можна використати і попіл з купальського вогню; його потрібно зібрати в ганчірку і швидко йти, не оглядаючись, додому. Наступного дня відьма прийде його просити. Взагалі, попіл купальського вогнища, за яким полюють відьми, щоб з його допомогою творити всілякі капості людям, може служити і доброю охороною від чарівниць, якщо його закопати під воротами огорожі. Оборонитись від русалок можна, носячи із собою полин, м'яту чи любисток. А якщо вже так сталось, що все-таки зустрів мавку чи русалку або почув її пісню, треба сказати: «Іван та Марія! Хрещаю тебе во ім'я Отця і Сина і Святого Духа» — мавка обов'язково відчепиться.

Є прийоми знешкодження чар, коли зло вже здійснене і треба його побороти. Наприклад, великий жах у селянина викликала закрутка, особливий стан стебел пшениці: покручені і відвернені від сонця. Вважалось, що це могла зробити тільки відьма, оскільки хліб з таких колосків був смертельною отрутою. Щоб врятуватись від лиха, господар повинен був запрягти у віз неїждженого коня, взяти на віз солом'яну підстилку з-під свині та мчати щодуху до поля. Обкласти цією підстилкою корінці пошкоджених стебел, але ні в якому разі їх не торкатись, а тоді так само швидко повертатись додому не оглядаючись. Потім вдома перепрягти коня, набрати кінського перегною і розкидати його на ушкодженому полі.

Щоб убезпечити себе від ворогів, треба вночі, стоячи на порозі хати, проказати в бік неприятельської оселі:

Ніч темна, ніч тишна,

сидиш ти на коні буланому,

на сідлі соколиному,

замикаєш ти комори,

двері та хлівці,

церкви й монастирі!

Замкни моїм ворогам

губи-губища,

щоки-пращоки,

очі-праочі,

щоб вони на мене, народженого і хрещеного (ім'я),

зубів і очей не витріщали,

гніва в серці не мали,

щоб усе поважали

і в добрих мислях мали.

Для гасіння пожежі можна користуватись двома способами: перший — гасити вогонь не водою, а молоком. У цьому магічному прийомі прозорі натяки на поклоніння двом найдавнішим стихіям — воді та вогню: сварити їх не можна, краще принести в жертву молоко. Другий прийом з арсеналу відьом, йому передує певна робота. Потрібно вислідити, коли вуж починає ковтати жабу, а побачивши це, обхопити його лівою рукою, правою ж у цей час добути паличкою жабу з пащі. Якщо жаба виявиться живою, паличка з цього часу стає чарівною, якщо обійти з нею навколо охопленої вогнем хати, полум'я враз згасне.

Необхідну для відьомських чарувань отруту відьми добувають таким чином: вимивають одяг у ясеновій золі, обприскуються відваром ясенової кори, натирають ним руки, ловлять змій і добувають з них отруту. Для того щоб відняти молоко у корів, відьма в ніч на Івана Купала з дійницею і ополоником йде до заможного господаря і з жолоба для напування худоби, по якому тече вода просто від джерела, збирав ополоником воду» при цьому промовляючи: «Я не воду збираю, а манну з усієї худоби, що тут п'є, не тільки з вимені, але і з сліду». Після цього молоко у корів пропадав. Для цього ж відьми збирають і купальську росу. Купальською росою міг скористатись і злий сусід, якщо протягне мотузку по росі з чужого поля на своє, цим він забере врожаї.

Широко знана і використовувана в народі любовна магія. Зразки приворожування за допомогою чар-зілля і приворотного зілля можемо зустріти у творах українських письменників. У давнину в кожному селі були десятки засобів любовного чарування. Наприклад, дівчата закопували на дорозі рака, щоб хлопці ходили тільки на їхній куток; до схід сонця вмивались джерельною водою або мастились медом, щоб хлопці липли, тощо.

Що стосується ворожінь, то тут існує чітка система, визначаються найкращі дні для ворожби у кожному місяці, а також традиційні свята і прийоми. Так, на Благовіщення знаком швидкого одруження був первоцвіт, знайдений цього дня. На Трійцю ворожили на вінках, які за тиждень до цього вивішували у лісі на березах: якщо вінок за цей час засох, це означало смерть коханого незабаром.

Але найкращим днем для ворожби вважався день і ніч на Андрія (13 грудня). Дівчина брала у жменю конопляне насіння і тричі обходила навколо хати, примовляючи:

Я, Святий Андрію,

конопельки сію.

Дай же, Боже, знати,

з ким весілля грати.

Цієї ночі наречений мав наснитись дівчині.

Ще один прийом: до схід сонця таємно взяти жменю конопляного насіння, зав'язати в сорочку і носити його цілий день; ввечері посіяти, заскородити сорочкою і проказати: «Хто мені суджений, той прийде зо мною конопельки брати», і наречений обов'язково прийде. Так ворожити можна і під Новий рік. Популярний і такий спосіб: на ніч з'їсти ложку борошна, змішаного з ложкою солі й розведеного водою,— уві сні майбутній чоловік подасть напитись.

Під Новий рік та на Андрія дівчата вдавались до різних способів ворожіння: можна висмикнути зі стріхи соломину з колоском, якщо у колосі буде зерно — наречений буде багатим чоловіком, якщо колосок виявиться порожнім — майбутній чоловік з бідноти. Посадити півня в діжу і поставити її на покуті, на підлозі насипати зерна і поставити поряд миску з водою; якщо звільнений півень кинеться до зерна — чоловік буде хазяйновитим, якщо до води — пияком. Але найкращим вважалось таке ворожіння: треба було спекти балабушки, змастити їх маслом і викласти на лавці. Кожній парі балабушок давались дівчачі та хлопчачі імена, потім впускали до хати голодного собаку, в якому порядку він з'їдав ці булочки — так мали одружуватись пари. Якщо балабушка падала на підлогу, то це означало, що той, чиїм іменем її було названо, залишиться самотнім у цьому році.

Лише новорічним ворожінням було кидання чобота через хату: куди він впаде, звідти й чекай нареченого; розкладання опівночі вогнища на березі річки чи озера і кидання в ополонку головешок: якщо та згасне із тріском — чоловік буде багатим, якщо тільки зашипить — бідняком.

На Новий рік ворожать і діти на зроблених із вишневих патичків фігурках, особливо поширений цей обряд на Гуцульщині. Ворожать самі, а часом ходять із колядниками, щоб і дорослі позабавлялись. Смисл цього дійства простий: одна із 40 іграшок, «бичків», витягнена із мішка, віщує у Новому році заміжжя, якщо це чоловіча і жіноча фігурки, зв'язані червоною ниткою; довге життя — якщо це покручений патичок; багатство — якщо це корівки та бички тощо.

У цьому розділі ми лише побіжно торкнулись «відьомської практики» та ворожби, щоб дати загальне уявлення про народну магію.

Символічне означення рослин і тварин

Кожен народ має народні символи. Народні символи – це те, що найбільше любить і шанує даний народ. В одних народів їх більше, в інших менше. Називаючи народний символ, можна дізнатися, про яку раїну іде мова. Так, коли ми говоримо – клен, то знаємо, що це символ Канади. Символіка Росії є береза, ромашка, ведмідь, горобина.

Про народні символи складено багато пісень і легенд, вони використовуються в обрядах, звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках. Народні символи – це наші святині.

12 3