 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Збирання й дослідження укр. родинно-побутових пісень
Збирання й дослідження укр. родинно-обрядових пісень: аналіз основних праць Із зародженням нової української літератури письменники почали широко використовувати у своїх творах елементи родинної обрядовості. Найперше це виявилося у драматургії, зокрема у драмах І. Котляревського «Наталка Полтавка», Г. Квітки-Основ´яненка «Сватання на Гончарівці», п´єсі Т. Шевченка «Назар Стодоля», в яких даються розгорнуті картини весільного обряду чи його етапів (сватання, заручин). Згодом зображення обряду весілля з´являються у прозі: у повістях Г. Квітки-Основ´яненка «Маруся», «Козир-дівка», Т. Шевченка «Наймичка», оповіданні Марка Вовчка «Козачка» та інші.
Окремі згадки про родинні звичаї та обряди зустрічаються вже в «Повісті временних літ». Перші записи цих обрядів відносяться до 15—16 ст. і належать Яну Ласіцькому (його книга «Де Russorum…» вийшла латинською мовою у Вільно в 1582 p.). Описи українського весілля знаходимо у К. Саковича, Г. де Боплана («Опис України», Франція, 1650). Цілісні записи весільної драми здійснили Г. Калиновський (1777), Й. Лозинський (1848), П. Чубинський (у четвертому томі «Праць етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край»). Окремі записи належать Б. Грінченку («Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних губерниях», 1899). Багато текстів у записах М. Сумцова, Б. Грінченка, В. Охрімовича друкувалися на сторінках «Київської старини» у 80-х роках 19 ст. Визначальними були розвідки О. Потебні «О мифическом значении некоторых обрядов и поверий», 1865; «Объяснения малорусских и сродных народных песен», 1883; М. Сумцова «О свадебных обрядах преимущественно русских» (Харків, 1881) та В. Охрімовича «Значення малоросійських, російських обрядів і пісень в історії еволюції сім´ї» (1891). Важливу роль у збиранні та вивченні весільної обрядововсті відіграли І. Франко («Нариси народної весільної обрядовості на Україні»), В. Гнатюк («Похоронні звичаї та обряди», Львів, 1912), Ф. Колесса. Ряд їх досліджень був опублікований в «Етнографічному збірнику» та «Матеріалах до українсько-руської етнології» (1899—1929).
Серед відомих фольклористів 20 ст. ці проблеми вивчали О. Кравець («Сімейний побут і звичаї українського народу», 1966), Н. Здоровега («Нариси народної весільної обрядовості на Україні», 1974), О. Прав-дюк (його науковим дослідженням відкривається двотомне видання науково опрацьованих текстів «Весілля», 1970), М. Шубравська («Весільна пісенність на Україні та її обрядова функція» — вступна стаття до двотомного видання «Весільних пісень», 1982) та ін.
26 питання Збирання й дослідження укр. родинно-побутових пісень
Найперші дослідження родинно-побутової лірики, до якої належать і пісні на жіночі теми, з’явилися в передмовах до збірників пісень. Упорядники вже перших таких видань наголошували, що «…спроби прочитати будь-який фольклорний текст, легковажачи його жанровою належністю, приречені на неуспіх». Так, М.Максимович у збірнику « Малороссийские песни . Изданные М.Максимовичем» в основу поділу покладає тематичний принцип, у результаті чого класифікує наведені в ньому пісні на такі групи: мати й дочка; батько й діти; зять і теща; вдова і дочка і т.д. Як бачимо, фольклорист вбачав сенс у тому, що в класифікації родинних пісень зміст визначає основний концентр, виявлений у тому чи тому членові родини, між якими виникають колізії, які й провокують відповідні ліричні настрої. Питання, суголосні з нашою темою, автор порушує в в праці «Дні та місяці українського селянина». Заперечуючи В. Пассеку , який пісню про Ганну, що «пішла на Дунай по воду», відносить до купальських, Максимович зауважує, що вона «…навіть не дівоча, а чисто жіноча; її співають переважно тещі на повесільних забавах, коли ховають кінця!». Попри сумнівність загального висновку, бо пісня таки справді купальська, принцип класифікації пісень, запропонований Максимовичем, сумнівів не викликає. Не можна не зауважити й того, що в основу такої класифікації автор кладе не ліричного героя пісні, дівчину, а виконавця. Правда й те, що хоч в проаналізованому тексті Ганна-утоплениця – однозначно дівчина, але прояв жалю, який визначає її ліричний характер, виходить з почуттів її матері, тобто все-таки жінки. Початок сучасного предметно-тематичного принципу класифікації заклав А. Метлинський. Класифікація пісенного фольклору запропонована в його праці « Народные южнорусские песни ( Издание Амвросия Метлинского )» зорієнтована на найголовніші етапи в житті людини: колискові, про кохання, весільні, родинні, поминальні. Посутньою вадою у цьому поділі є те, що А.Метлинський не розмежовує родинно-побутову та родинно-обрядову лірику.
Ще один фольклорист, який цікавився і зробив крок уперед у дослідженні пісень, їх естетичної вартості, – П.Куліш. Аналізуючи «Думу про Марусю Богуславку» у праці «Записки о Южной Руси », автор в коментарях до неї зазначає, що « жиноцкихъ не поють козаки ( или вообще – мужчины ); козацьких не поють женщины …». Тим самим цією цитатою закладено головний принцип класифікації родинно-побутових пісень: домінування пісні залежить від її виконавця, а він так чи інакше є головним героєм фольклорного полотна, головним «носієм» почуттів.
Ф. Колесса у праці «Огляд українсько-руської народної поезії» (1905р.) усю родинно-побутову лірику іменує «піснями з житя родинного і особистого», де поділяє усі ці фольклорні твори на такі «відділи»: весільні (як найдавніші зразки родинної лірики), приколискові пісні, «найбагатшим відділом» Ф. Колесса номінує любовні пісні. До цієї класифікації також входять «пісні про подружє », які «…оспівують переважно лиху долю замужної жінки і складаються на сумний образ жіночої неволі». Фольклорист зупинився за крок до того, аби дати назву цьому жанровому різновиду родинно-побутової лірики, хоча досить детально проаналізував і виокремив найголовніші мотиви жіночих пісень: «силуваний шлюб, брак любови між подругами, лихий муж, п’яниця, нелюб, лиха свекруха, неприхильна родина мужа, розлучниця…». 27 питання |
