 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| ТЕМА: Класифікація типів пацієнтів
Хворі по-різному реагують на госпіталізацію у лікарню, перебування в ній, лікування, режим, вимушену бездіяльність, обмеження особистої свободи і спілкування з іншими хворими. Медичному працівникові дуже важливо знати психологію хворих.
З точки зору клінічної психології (науки про закономірності розвитку функціонування психіки хворої людини) існують різноманітні класифікації типів пацієнтів. У медичному середовищі поширеною є така клінічна класифікація:
1) Підозріливі (тривожно-підозріливі). Вони прагнуть довідатись усе про свою хворобу від сусідів по палаті, медичного персоналу, знайомих, із медичних книг. Але набуті ними напівзнання не сприяють заспокоєнню (нерідко вони є більш шкідливими, ніж незнання). Незважаючи на скептичну настроєність, такі хворі легко піддаються навіюванню в межах кола неприємних думок, що стосуються їхньої недуги. Вони не можуть позбутися своїх нав’язливих страхів і вигаданих хвороб, хоч і розуміють їх необґрунтованість, а часом і безглуздість. У таких хворих часто бувають уявні гастрит, виразка шлунка, холецистит, захворювання серця. 2) Боягузливі – різновид підозрілих. Здебільшого це люди, які погано знають медицину. Їх діагнози обмежуються словами “печінка”, “серце”, “голова”, іноді з уточненням – “рак”, “інфаркт”, “гіпертонія”. Але йти до лікаря вони уникають через побоювання, що вигаданий діагноз може підтвердитись. 3) Уявні (істеричні) хворі відрізняються від боягузливих тим, що вони охоче йдуть до лікарів, піддаються різним, часто неприємним, діагностичним маніпуляціям, наприклад рентгенівському дослідженню шлунка, взяттю шлункового соку, дуоденальному зондуванню, іригоскопії, акуратно роблять усі призначені аналізи. Незважаючи на негативні результати всіх досліджень і запевнення лікарів, що підозрюваної недуги немає, ці хворі іноді роками відвідують кабінети поліклінік. 4) Ліниві – це справжні хворі, здебільшого хронічні. Оскільки хвороба не тяжка, вони не вважають її серйозною. Призначені ліки приймають від випадку до випадку, «коли пригадують» або після багаторазових нагадувань. Вони часто не дотримуються рекомендованого режиму (наприклад, не роблять фізичної зарядки, лікувальної гімнастики не здійснюють щоденних прогулянок), призначеної дієти, не відмовляються від куріння, вживання алкогольних напоїв. Словом, не виконують усього того, що потребує хоча б найменших зусиль волі або пов’язане з відмовою від звичок. 5) Заглиблені у хворобу (іпохондричні) – хворий підкорився своїй недузі, звикся з нею, іноді вважає її невиліковною, проте скрупульозно виконує всі приписи і рекомендації лікарів. Його день розписаний по годинах. На спеціальному аркуші розмічено час приймання ліків, відвідування поліклініки для приймання фізіотерапевтичних процедур, дні прийому в лікаря. Хворий систематично кілька разів на день, вимірює температуру, рахує пульс, дуже цікавиться результатами багаторазово повторюваних аналізів. Цей пацієнт надмірно уважний до свого здоров'я, цікавиться аналізами всіх лабораторних досліджень, необґрунтовано припускає наявність в себе найрізноманітніших захворювань, читає-спеціальну літературу. Варто пам'ятати, що іпохондрія – поняття збірне. Іпохондрична реакція як надмірна занепокоєність своїм здоров'ям не завжди обумовлена соматичним захворюванням, іпохондричний синдром може бути і невротичного походження. У цьому випадку фізичні скарги є симптомами неврозу і не мають органічної основи, висловлюючи "страждання душі на мові органа". Існує поняття і ятрогенної іпохондрії, коли пацієнт перекручено витлумачує сказане персоналом або медичний працівник дійсно був необережний, розмовляючи з тривожним хворим про важкий діагноз його захворювання, і викликав при цьому нездорову фіксацію уваги пацієнта на своїх тілесних відчуттях, посилюючи страх втрати здоров'я або смерті. 6) Активні. Це позитивний тип хворого. Він тверезо ставиться до свого захворювання, не засмучується, не вимагає надмірної уваги до себе. Спокійно і сумлінно виконує всі призначення, активно допомагає лікарю у боротьбі з недугою. Настрій у нього рівний, бадьорий: він упевнений у своєму видужанні й терпляче чекає його. Такий хворий швидко звикається з лікарняним режимом, сусідами по палаті. Вимушена бездіяльність не обтяжує його. Він знаходить собі заняття: читає, пише, щось майструє, при можливості допомагає іншим хворим у палаті. До цієї ж категорії належить більшість невиліковних хворих, приречених на інвалідність: паралізовані, ті, що втратили кінцівки, сліпі. Вони не підкоряються своїй недузі. 7) Вередливі, метушливі. Дратівливість властива багатьом хворим внаслідок їхньої недуги, вимушеного перебування в лікарняній палаті та багатьох інших обставин. Але серед різних хворих виділяється категорія метушливих, нетерплячих. Здебільшого це молоді люди, пов’язані з фізичною працею або з машинами та іншою технікою. Такі хворі чекають від медицини і вимагають від її представників швидкого «ремонту». Їм ніколи чекати, поки зламана кістка зростеться, і вважають, що уламки можна склеїти або зварити, як зварюють металеві конструкції. Ці хворі завжди в претензії до лікарів і конфліктують з ними. Вони порушують встановлений режим. Це в них ламаються гіпсові пов’язки, розв’язуються бинти і трапляються різні «аварії». Вони твердять, що медична сестра робить ін’єкції не так, як треба, і не туди, куди слід, дає не ті ліки. Своєю метушливістю і нетерпінням вони часто самі затримують своє видужання і виписання з лікарні. 8) Аграванти і симулянти. Агравацією називають свідоме перебільшення симптомів хвороби. Симуляція – це пред’явлення вигаданої, удаваної хвороби. І те, і друге трапляється не так рідко. До агравації схильні істеричні особи. При дослідженні вони охкають, стогнуть, дригаються від кожного дотику. Скарги їхні перебільшені. Практично межу між агравацією і симуляцією не завжди легко провести. У більшості випадків за допомогою агравації і симуляції хворі хочуть добути якісь вигоди або переваги: отримати або продовжити лікарняний листок, пенсію або компенсацію за виробничу травму, додаткову житлову площу відповідно до характеру захворювання, придбати путівку на курорт. Справжні симулянти завжди набридливі й нерідко нахабно настирливі. Вони не упиняються перед будь-якими перешкодами для досягнення своєї мети. 9) Дисимулянти. Дисимуляція – це приховування своєї хвороби або фізичної вади. Найчастіше дисимілюють особи, які вступають до вузів та інших організацій і закладів, а також душевнохворі. Так, нерідко дисимулюють депресивний стан хворі на маніакально-депресивний психоз, домагаючись передчасного виписання з лікарні (іноді з метою самогубства). 10) Адекватні. Їх поведінка відповідає гармонійному типу реагування на хворобу. 11) Гармонійний – характеризується правильним, раціональним ставленням до хвороби, прагненням активно сприяти лікуванню, а при несприятливому прогнозі – переключенням уваги на інші справи й інтереси. 12) Тривожно-депресивний – у цих хворих переважають тривога та пригніченість, безперервний неспокій щодо несприятливого перебігу хвороби, побоювання можливих ускладнень. Сумніви в ефективності лікування поєднуються з вимогами ознайомлення з об'єктивними даними обстеження, постійним пошуком нових засобів лікування, наміром знайти додаткову інформацію про хворобу та методи лікування. Завжди хвилюється. Стиль поведінки цих пацієнтів відрізняється підвищеною тривожністю. Прийнято розрізняти ситуаційну тривогу, пов'язану з конкретною ситуацією (наприклад, тривога перед іспитами, будь-якою життєво важливою подією), і так звану особисту тривожність, що є індивідуальною властивістю особистості. Дуже часто такі пацієнти мають тривожний тип особистості. Вони відрізняються боязкістю, покірністю, невпевненістю в собі. їхня надмірна боязливість часто виражається в так званій соматизації страху: у них легко виникають різноманітні вегето-судинні реакції (непритомність) при проведенні діагностичних і лікувальних процедур. З ними необхідно провести підготовчу психокорекцію, іноді звернувшись за допомогою до спеціаліста – медичного психолога. 13) Депресивний пацієнт.Такий пацієнт пригнічений, ізольований від оточуючих, відмовляється від розмови з іншими пацієнтами і персоналом, погано вступає в контакт. Він настроєний вкрай песимістично, тому що втратив віру в успіх лікування і видужання. З цим типом поведінки ви можете зустрітися у важко і невиліковно хворих. Проте депресивна поведінка може бути обумовлена й іншими причинами, що лежать поза колом фізичного захворювання. В роботі з такими пацієнтами обов'язково бере участь медичний психолог, але це не означає, що сестринський персонал не може допомогти такому хворому. Чинники психологічного впливу всіх медичних працівників: сестер, молодшого медичного персоналу є дуже важливими, навіть якщо зовнішньо це не виявляється в реакціях хворого. Оптимізм медичного персоналу, віра у видужання пацієнта мають для нього велике значення. Дуже корисними є стимуляція активності хворого, залучення його до догляду за іншими хворими, виконання нескладних доручень. 14) Обсесивно-фобічний (нав'язливо-тривожний) – при цьому варіанті тривожна нерішучість більше стосується не реальних, а можливих ускладнень хвороби, а також малореальних життєвих утруднень, пов'язаних із недугою. Уявні побоювання хвилюють більше, ніж реальні. 15) Неврастенічний – для хворих характерні спалахи дратівливості при появі болю, стражданнях, нетерплячість із нездатністю чекати результатів лікування. 16) Дисфоричний (гнівливий) – хворі цієї групи відзначаються пригнічено-злісним настроєм із схильністю до спалахів крайньої невдоволеності, вимагають до себе особливої уваги. Скрупульозно виконують призначення, але, разом із тим, з підозрою і недовірою ставляться до нових призначень. 17) Ейфоричний – підвищений настрій хворих сприяє легковажному ставленню до недуги та лікування. Нерідко необґрунтовано вони надіються на те, що «само все обійдеться». Тому порушують режим, навіть якщо це призводить до загострення перебігу хвороби. 18) Анозогнозичний – для цих хворих характерне активне відкидання думки про недугу та її можливі наслідки. Прояви хвороби оцінюються як «несерйозні відчуття», тому вони нерідко відмовляються від обстеження та лікування або обмежуються самолікуванням. 19) Апатичний – цим хворим властива повна байдужість до хвороби, своєї долі та наслідків лікування. Вони втрачають інтерес до життя, до всього, що раніше їх цікавило. Пасивно підкоряються процедурам та лікуванню, якщо їх до цього спонукають близькі. 20) Егоцентричний – хворобливі прояви цієї групи виставляються на показ близьким з метою оволодіти їх увагою до себе, супроводжуються вимогами особливого піклування про них. 21) Зневажливий – хворий недооцінює серйозність захворювання, не лікується, не береже себе, відносно прогнозу виявляє необґрунтований оптимізм. 22) Нозофобний – хворий надто боїться своєї недуги, повторно обстежується, змінює лікарів. Він більш-менш розуміє, що його страхи перебільшені, але не може боротись з ними. 23) Нозофільний – пов'язаний з певним заспокоєнням і приємними відчуттями при недузі, оскільки хворий не повинен виконувати свої обов'язки, діти можуть бавитись і мріяти, дорослі читати або займатись улюбленою справою. Сім'я виявляє приємну увагу до хворого і турбується про нього. 24) Утилітарний – є вищим проявом нозофільної реакції. Він може бути зумовлений трьома мотивами: а) отримати співчуття, увагу і краще ставлення до себе; б) знайти вихід з неприємної ситуації, якою може бути тюремне ув'язнення, військова служба, ненависна робота, необхідність платити аліменти; в) отримати матеріальні вигоди: пенсію, відпустку, вільний час. Утилітарна реакція буває більш або менш свідомою, вона може базуватись на нетяжкому і несерйозному захворюванні, а інколи спостерігається у здорових людей. Це проявляється агравацією і симуляцією. 25) Пацієнт, який має підвищені безпідставні підозри. Стиль поведінки цих пацієнтів відрізняється настороженістю і підозрілістю стосовно медичного персоналу і лікування в цілому. Якщо з'ясовується, що таким же чином ці люди поводяться й у повсякденному житті, цілком можливо, що мова йде про так звану психопатію. Тоді потрібна консультація спеціаліста в галузі медичної психології. У будь-якому випадку перед тим, як починати лікування, необхідно подолати бар'єр недовіри і відчуженості пацієнта. 26) Демонстративний пацієнт. Цей пацієнт намагається справити враження на навколишніх, відчуває постійну потребу у співчутті та увазі. Він насолоджується своїми стражданнями, відчуває "нестерпні муки" і вимагає до себе підвищеної уваги. Демонстративний характер поведінки такого пацієнта, перебільшений опис своїх скарг, самовихваляння можуть викликати негативне ставлення до нього навколишніх, бажання довести, що він "далеко не вмираючий". Проте при роботі з таким пацієнтом не варто "викривати" його, краще апелювати до "героїзму" і стійкості його характеру. Нехай пацієнт одержить від вас необхідну частку визнання.
|
