 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Класифікація офшорних зон по ознаках та видах
Джерело: [6]. Існують наступні види офшорних компаній [7]: 1) Холдингова компанія, зареєстрована в офшорній зоні, де не стягується податок на доходи. Вона витягує додатковий прибуток через філіальну мережу шляхом акумуляції капіталу в офшорній зоні, не піддаючи оподаткуванню доходи від депозитів, які холдинг може інвестувати або збільшити мережу філій. 2) Торгові компанії користуються особливою популярністю на міжнародних ринках. Експортно-імпортні операції за схемою, коли офшорна компанія приймає замовлення від клієнтів і поставляє товар безпосередньо від виробника, дозволяють планувати виплати мит і акцизів, акумулюючи прибуток від реалізації без оподаткування. 3) Офшорні банки і трастові компанії. За допомогою філій та відділень офшорних банків у податкових гаванях і фінансових центрах можна отримувати прибуток, що не обкладається податком, брати участь у міжнародних угодах та сприяти у відкритті іноземних компаній і трастів. В офшорній банківській справі простежується чітке розмежування між податковими гаванями і фінансовими центрами. Наприклад, у Сінгапурі не стягується податок з відсотків по депозитах, що виплачуються нерезидентами. У США і Великобританії не обкладаються податком на доходи банківські вклади іноземців, а в Швейцарії не стягується податок з відсотків за банківськими вкладами. Офшорні філії американських, англійських банків відкриваються в основному для іноземної трастової діяльності, а швейцарських - для виплати відсотків за вкладами іноземних банків без сплати податків. Тому філії офшорних банків привабливі для великих міжнародних компаній, так як у них великі кредитні можливості. 4) Страхові компанії. Великі компанії створюють власні страхові компанії з метою зменшення підприємницького ризику. Найчастіше подібні компанії відкриваються на Бермудських, Багамських, Кайманових островах, в Уругваї та на острові Гернсі. Страхове відділення компанії, зареєстроване в податковій гавані (на Бермудських та Багамських островах), розміщуючи страхові резерви для передачі їх у перестрахування, може отримати відчутний прибуток. За договором страхування страхувальник сплачує страхові внески у вигляді авансу, а перестрахувальні внески - тільки після закінчення періоду. 5) Ріелторські компанії. Купуючи майно у власність через офшорні компанії, покупець отримує податкові переваги: - не обкладається податком подальша реалізація майна; - полегшується продаж нерухомості; - з'являється можливість пайового володіння власністю; - приватна особа, що має власність у володінні офшорної компанії, може не сплачувати податок на майно, скасовується примусове право на спадщину, дозволяючи власнику заповідати її будь-якій особі шляхом передачі пакета акцій компанії; - при переоформленні права власності знижуються податок на продаж і вартість нотаріальних послуг, при цьому вони змінюються залежно від вартості нерухомості. 6) Пароплавство. Використання офшорних пароплавств може повністю виключити пряме або непряме оподаткування (Кіпр, Панама, Ліберія, острів Мен і Гібралтар). Таким чином, діяльність офшорних компаній передбачає, з одного боку, повне використання методів фінансового управління, а з іншого - дозволяє розвивати інфраструктуру окремих регіонів.
3. В даний час до офшорних зон висуваються різні вимоги від розвинених країн відносно забезпечення прозорості корпоративної (ОЕСР) і банківської (ФАТФ) систем. ОЕСР і ряд декількох розвинених країн висували різні ідеї по «гармонізації» світової податкової системи, щоб запобігти «податковому демпінгу» з боку офшорів. Однак офшорним зонам вдалося відстояти своє право на нульову ставку податку, але при цьому вони погодилися на розкриття податкової інформації. Незважаючи на це, наявність офшорних режимів досі в світі економічно розвинених країн вважається чимось ганебним, це суперечить внутрішнім правилам ЄС. Дане питання було особливо популярний у зв'язку з фінансуванням світового тероризму. Така необхідність обумовлена в першу чергу світовою безпекою. Виходячи з цього, багато офшорні зони, щоб не посилювати свої відносини з сусідами, починають реформування свого законодавства, спрямованого на ліквідацію пільгового режиму. Ліквідувати його можна двома способами: перший - закрити офшорну зону; другий - скасувати податок на доходи місцевих юридичних осіб, тим самим зрівнявши компанії-резиденти та офшорні компанії. Цей спосіб останнім часом дуже популярний серед урядів офшорних зон, оскільки дає можливість, хоч і формально, виконати вимогу про ліквідацію «ізольованих» режимів. Всі заходи спрямовані на легалізацію і цивілізацію офшорних зон. Адже вони створені не для порушення законів і розвитку кримінальних операцій, а для успішного ведення бізнесу та розвитку економіки. Причому офшорні компанії корисні не тільки країнам, в яких вони зареєстровані, а й країнам, в яких ведеться їхня діяльність. «Чорний список» ОЕСР з часом скорочується. Це говорить про те, що офшори приймають висунуті ним умови і змінюються. Заклопотаність світової спільноти існуванням офшорних зон і зростанням їхньої участі у світовій економіці (насамперед, з боку розвинених країн) привела до розгортання «антиофшорної боротьби» всесвітнього масштабу [8]. Якщо раніше боротьба з офшорами була проблемою окремої держави, то тепер у ній беруть активну участь такі міжнародні організації як ОЕСР, ФАТФ, ООН, ЄС та інші. Боротьба з офшорними зонами ведеться за такими основними напрямками: - нечесна податкова конкуренція (встановлюючи номінальну ставку оподаткування, офшори займаються «податковим демпінгом», переманюючи мобільний капітал з інших країн, тим самим вони руйнують податкову базу цих країн, заохочують ухилення від податків, і змушують переносити тягар оподаткування на менш мобільні податкові бази (праця, нерухомість, споживання), що призводить до спотворення структури економічних стимулів неофшорних економік) - по лінії ОЕСР; - сприяння криміналу (насамперед, в «відмиванні» капіталів) - по лінії ФАТФ. ОЕСР в рамках діяльності по «ліквідації шкідливої податкової практики» займається розробкою міжнародних узгоджених стандартів податкового співробітництва та їх впровадженням в офшорних зонах. Критерії ідентифікації офшорних зон, розроблені ОЕСР, виглядають наступним чином: - нульове або номінальне оподаткування; - сувора секретність і відсутність ефективного обміну інформацією (з податковими органами інших країн); - недостатня прозорість у дії закону і адміністративних правил. Основним методом боротьби ОЕСР зі шкідливою практикою, залишається нав'язування офшорним юрисдикціям рекомендацій, що розробляються ОЕСР і стосуються таких сторін, як: 1) внутрішнього законодавства (рекомендації по введенню в податкову систему правил, які ліквідують вигоди від використання офшорів; щодо полегшення доступу податкових властей до банківської інформації; по звітності резидентів стосовно закордонних операцій та ін.); 2) податкових договорів (внесення в податкові договори положень щодо обміну інформацією і взаємодії податкових органів; положень, що виключають використання договору офшорними компаніями; відмова від укладання договорів з податковими притулками та ін.); 3) міжнародного співробітництва (створення постійно діючого Форуму з питань шкідливої податкової конкуренції для втілення в життя його рекомендацій; підготовка офіційного списку «податкових притулків»; вплив на «податкові притулки» через країни, що мають з ними близькі зв'язки; розробка принципів правильного податкового адміністрування; організація взаємодії з країнами, що не входять в ОЕСР). За результатами такої роботи Глобальний форум ОЕСР по прозорості та обміну інформації в податкових цілях щорічно здійснює класифікацію країн за принципом податкової відкритості. До уваги береться 10 критеріїв за трьома групами, а саме: - доступність інформації (власність, бухгалтерський облік, банки); - доступ до інформації (сила доступу, права і охорона); - обмін інформацією (інструменти обміну інформацією, мережа угод, конфіденційність, права і охорона, своечасність обміну інформацією). На базі цих кретитіїв країни розподіляються на групи по фазам податкової узгодженості. У першій фазі досягненя домовленості по податковій узгодженості країни в рейтингу розподіляються за десятьма критеріями на «елементи впроваджені», «елементи впроваджені, проте певні аспекти юридичної імплементації елементів потребують певного удосконалення», «елементи не впроваджені». Після проходження першої фази впровадження країни переходять у другу фазу, де 10 критеріїв аналізуються за такими рейтинговими позиціями: «узгоджені», «узгоджені більшою мірою», «частково узгоджені», «неузгоджені». І відповідно до цих критеріїв у другу фазу податкової узгодженності у 2014 році [9] увійшли така 71 юрисдикція: - узгоджені з міжнародними стандартами: Австралія, Бельгія, Канада, Китай, Данія, Фінляндія, Франція, Ісландія, Індія, Ірландія, острів Мен, Японія, Корея, Мексика, Нова Зеландія, Норвегія, Словенія, Південна Африка, Іспанія, Швеція; - узгоджені більшою мірою з міжнародними стандартами: Аргентина, Багамські острови, Бахрейн, Беліз, Бермудські острови, Бразилія, Кайманові острови, Чилі, Естонія, Македонія, Гана, Німеччина, Гібралтар, Греція, Гренада, Гернсі, Гонконг (Китай), Італія, Ямайка, Джерсі, Макао (Китай), Малайзія, Мальта, Маврикій, Монако, Монтсеррат, Нідерланди, Філіппіни, Катар, Росія, Сан-Марино, Сінгапур, Словаччина, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Вінсент і Гренадіни, Острови Теркс і Кайкос, Великобританія, США; - частково узгоджені з міжнародними стандартами: Андорра, Ангілья, Антигуа і Барбуда, Австрія, Барбадос, Індонезія, Ізраїль, Сент-Люсія, Туреччина; - неузгоджені з міжнародними стандартами: Британські Віргінські острови, Кіпр, Люксембург, Сейшели. - ті, які не перейшли у другу фазу: Бруней-Даруссалам, Маршаллові Острови, Домініка, Мікронезія, Гватемала, Ліберія, Ліван, Панама, Науру, Швейцарія, Тринідад і Тобаго, Вануату. На початку 2010 року ФАТФ опублікувала «чорний список» країн, розділених на три категорії: - країни, де через недоліки національного режиму для міжнародної фінансової системи виникає загроза відмивання грошей і фінансування тероризму. Організація закликає прийняти контрзаходи щодо таких країн. У цю категорію потрапила одна країна - Іран. - країни, в чиїх національних системах протидії відмиванню грошей зі стратегічної точки зору є значні недоліки і які не розробили план щодо їх усунення до лютого 2010 року. До таких країн віднесені Ангола, КНДР, Еквадор і Ефіопія. Країни, які були відзначені ФАТФ, як такі що мають суттєві стратегічні недоліки системи боротьби з відмиванням грошей. Але ці недоліки не були виправлені владою цих держав: Пакистан, Туркменістан, Сан-Томе і Принсіпі. Відповідно до редакцій аналізу ФАТФ від 21 червня 2013 року, так як і 24 жовтня 2014 року [10] залишилося два списки. У перший (так званий. «Чорний список») увійшли держави з найбільшим рівнем ризику, щодо яких ФАТФ закликає держави-члени та інші юрисдикції застосовувати контрзаходи з метою захисту міжнародної фінансової системи від значних ризиків відмивання грошей і фінансування тероризму, що виходять від даних юрисдикцій. До таких країн віднесені Іран і Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР). У другій («темно-сірий список») - країни зі стратегічними недоліками національних режимів, що не досягли достатнього прогресу в усуненні недоліків або не виконують розроблений спільно з ФАТФ план дій по усуненню недоліків. У 2013 році цей список складали: В'єтнам, Індонезія, Ємен, Кенія, М'янма, Пакистан, Сан Томе і Прінсіпі, Сирія, Танзанія, Туреччина, Еквадор, Ефіопія, а у 2014 – лише Алжир, Еквадор, Індонезія та М'янма. Основним інструментом ФАТФ в реалізації своєї функції є 40 рекомендацій у сфері злочинного відмивання доходів та фінансування тероризму, які піддаються ревізії в середньому один раз на п'ять років, а також 9 спеціальних рекомендацій у сфері протидії фінансуванню тероризму. Дані «40 + 9 Рекомендацій» [11] представляють собою звід організаційно-правових заходів щодо створення в кожній країні ефективного режиму протидії легалізації злочинних доходів і фінансуванню тероризму. Відповідно до Резолюції РБ ООН № 1617 (2005), «40 + 9 Рекомендацій» ФАТФ є обов`язковими міжнародними стандартами для виконання державами - членами ООН.
4. Існує безліч способів податкового планування, залежно від конкретних цілей. Схеми можуть бути найрізноманітнішими, а саме [12]: 1. Схема оптимізації оподаткування торговельних підприємств з використанням торгового посередника і трансфертного ціноутворення. Нелегальна оптимізація оподаткування найчастіше пов'язана з використанням режиму офшорних зон, коли вони використовуються з метою ухилення від оподаткування або отримання необгрунтованих податкових пільг. Велике поширення набуло використання таких схем, як створення додаткової фірми-посередника в офшорній зоні, якій товари продаються за заниженою ціною з метою подальшого перепродажу за ринковою ціною. Аналогічним чином здійснюється мінімізація податкових платежів з використанням договору комісії. Приклад. Мається товар вартістю 1000 доларів. Його необхідно продати іноземному покупцеві за ціною 1500 доларів. Існують податкове навантаження - 120 доларів податку на прибуток ((1500 дол.-1000 дол.) × 24%). Можна продати товар офшорної фірмі за 1100 доларів і заплатити 24 долари податку на прибуток ((1100 дол. - 1000 дол.) × 24%). Потім офшорна компанія продасть його іноземної компанії за 1500 доларів і отримає прибуток 400 доларів, який не обкладається податками. 2. Схема оптимізації оподаткування шляхом використання кредитних договорів. За допомогою укладення кредитного договору з офшорною компанією можна переміщати грошові кошти в більш вигідному режимі, ніж, наприклад, при інвестуванні їх в статутний капітал. Перевагами кредиту в порівнянні з інвестуванням є: По-перше, процес переміщення грошових коштів займає найкоротший час, тоді як для внесення коштів до статутного капіталу дочірнього підприємства потребує дотримання певних дій: прийняття, затвердження та реєстрація рішення про внесення статутного капіталу, отримання виписки з держреєстру. По-друге, розмір збільшення статутного капіталу не завжди є прерогатівою засновників компанії, іноді таке збільшення необхідно узгодити з контролюючими органами (антимонопольним комітетом, інвестиційним фондом й іншими ). Крім цього збільшення статутного капіталу можливе тільки від акціонерів, а кредитування підприємства можна здійснювати через будь-яких третіх осіб. По-третє, одним з важливих переваг кредитування є те, що повернення кредиту і відповідних відсотків проводиться до оподаткування доходу підприємства податком на прибуток. При цьому сума сплачених відсотків може бути віднесена на зменшення оподатковуваної бази. Відповідно до національного податкового законодавства відсотки по будь-яким позикам можуть виплачуватися без оподаткування у джерела при перерахуванні за кордон в наступних країнах: Австрія, Багамські острови, Барбадос (для офшорних підприємств), Бахрейн, Гонконг, Кайманові острови та ін. 3. Схема оптимізації оподаткування шляхом укладення ліцензійної угоди. Офшорна компанія може виступати як ліцензіат товарного знаку, авторських прав. Основна відмінність від продажу товарного знаку (авторських прав) полягає в тому, що якщо при продажу права використання товарного знаку, авторських прав повністю і безоплатно переходять до покупця, то при видачі ліцензії ліцензіату передається право на їх використання відповідно до умов ліцензійного договору. У другому випадку має місце пасивна економічна діяльність іноземної юридичної особи (офшорної компанії) на території держави-ліцензіата, і іноземна юридична особа отримує дохід з джерел, розташованих на території цієї держави. Роялті (ліцензійні платежі), вироблені ліцензіатом, можуть здійснюватися на адресу ліцензіара тільки за умови утримання податку у джерела відповідно до норм чинного законодавства країни-ліцензіата, якщо інше не передбачено умовами договору про уникнення подвійного оподаткування доходів, підписаного між сторонами ліцензіара і ліцензіата. Таким чином, для ефективної мінімізації податкових зобов'язань компанію, якій належать авторські права, слід реєструвати в тій країні, яка має відповідну угоду з країною ліцензіата. 4. Способи захисту бізнесу шляхом зняття з балансу підприємства основних фондів. Коли офшорна компанія виступає в ролі власника майна, їй або передається, або продається, або безпосередньо на неї спочатку купується якесь майно. Офшорна компанія в якості власника майна зазвичай використовується для захисту майна від звернення стягнення за зобов'язаннями боржника або для мінімізації податкових зобов'язань. При зверненні стягнення на майно за податковими зобов'язаннями, або зобов'язаннями інших осіб, виконавчому провадженню подібні претензії законодавствами країн, в яких зареєстровані офшорні компанії, можуть бути проігноровані, проте не виключені випадки, коли звернення стягнення на майно зареєстрованої на даній території компанії є можливим. Офшорна компанія, яка є балансоутримувачем майна, може використовуватися для мінімізації зобов'язань з податків на майно, на доходи від використання майна, при продажу майна, на спадщину і дарування. 5. Оптимізація податкових виплат при розподілі дивідендів. Деякі найбільші багатонаціональні компанії створили свої власні офшорні компанії, що займаються збором дивідендів, що надходять від філій, для отримання максимальних податкових пільг. Розглянемо, як у юрисдикціях з високим оподаткуванням, наприклад, у Великобританії, розглядається дохід від дивідендів, одержуваних з-за кордону, залежно від джерела. Можлива ситуація, коли дивіденди з одного джерела мають податкову пільгу, що перевищує місцевий податок, причому місцевий закон не дозволяє перевести надлишкові податкові пільги з першого дивіденду на місцевий податок з іншого дивіденду. Рішенням для місцевої компанії є створення філії, зазвичай розташованої на території, що має сприятливі договори про подвійне оподаткування, і використання її для отримання іноземних податкових пільг, які дозволяють зарахувати надлишкові податкові пільги, з дивідендами з джерела з низьким оподаткуванням. Потім змішаний дивіденд виплачується материнській компанії, причому він має усереднену податкову ставку. Офшорна компанія залучає кошти засновників або третіх осіб і вкладає їх в статутні капітали дочірніх підприємств. Використання офшорної компанії в якості інвестора дозволяє досягати таких основних цілей: 1) Мінімізувати оподаткування при ввезенні майна; 2) Мінімізувати оподаткування поточної діяльності дочірнього підприємства офшорної компанії; 3) Долати окремі обмеження і заборони, що встановлюються в країні здійснення діяльності. Мінімізація оподаткування при ввезенні майна можлива в результаті того, що крім грошових коштів в статутний капітал дочірньої компанії можна вносити обладнання, нерухоме майно, різного роду нематеріальні активи. Ряд додаткових можливостей по мінімізації оподаткування полягає в тому, що майно в статутний капітал дочірнього суспільства вноситься не по вартості його придбання, а за ціною засновників товариства. Слід зазначити, що в багатьох країнах, особливо офшорних центрах, а також у країнах, що надають пільгові режими оподаткування окремих видів доходів, може передбачатися звільнення або пільговий рівень оподаткування дивідендів для компаній з особливим статусом. Міжнародні угоди про уникнення подвійного оподаткування зазвичай передбачають знижений рівень оподаткування дивідендів що перепереводяться за кордон. 7. Оптимізація оподаткування підприємства шляхом введення в оборот нематеріальних активів підприємства. При продажі авторських прав і товарних знаків офшорна компанія отримує дохід від зовнішньоекономічної діяльності, а не доход з джерел, розташованих на території країни - покупця товарного знака або авторських прав. Якщо офшорна компанія не має постійного представництва в цій країні, то відповідна плата повинна здійснюватися без утримання податку у джерела. У країні реєстрації ця компанія сплачує податок на доходи відповідно з місцевим податковим законодавством. Для продажу авторських прав і товарних знаків наявність угоди про уникнення подвійного оподаткування доходів не має ніякого значення. Схема з продажем авторських прав і товарних знаків зазвичай дозволяє не тільки зменшити базу оподаткування по податках на прибуток у підприємства-поукпателя, але й уникнути обкладення митом, що сталося б, якби продавався якийсь товар.
|
