 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Список використаних джерел
1. Doing Business 2015 : Going Beyond Efficiency. - International Bank for Reconstruction and Development / The World Bank. – 2014. – Режим доступу : http://www.doingbusiness.org/~/media/GIAWB/Doing%20 Business/Documents/Annual-reports/English/DB15-Full-Report.pdf 2. World development indicators : [електронний ресурс] - World bank. - 2015. – Режим доступу : http://data.worldbank.org/indicator 3. Tax: [електронний ресурс]. - OECD. - 2015. – Режим доступу : http://www.oecd.org/tax/ 4. Paying taxes 2015: the global picture. – PWC. – 2015. – Режим доступу : http://www.pwc.com/payingtaxes 5. РИА рейтинг : [електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.riarating.ru/countries_rankings/ 6. Index of Economic Freedom: Wall Street Journal, Heritage Foundation [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.heritage.org/index/default
1. Загальні характеристики офшорних зон. 2. Класифікація офшорних зон 3. Міднародне регулювання офшорних зон 4. Схеми оптимізації оподаткування через офшори 1. У середині XX ст., із розвитком процесу глобалізації, у міжнародній господарській практиці розпочалося активне застосування такого фінансового інструменту, як міжнародне податкове планування. Передумовою для його введення стало створення у різних куточках Земної кулі офшорних (безподаткових) зон. Виникнення офшорних територій як економічного явища припадає саме на кінець 1950-х – початок 1960-х років. У цей період відбувається прискорення зростання кількості транснаціональних компаній, що призвело, в свою чергу, до багаторазового зростання світових фінансових потоків. Як наслідок, відбулося пропорційне зростання кількості податків, які доводилося сплачувати таким компаніям у країні реєстрації. Саме тому виникло бажання перенести компанію до країни, яка має нижчу ставку оподаткування, аніж та, у якій ця компанія зареєстрована. У той же час сформувався ряд таких країн. Це були невеличкі острівні території, які через брак природних ресурсів чи замалу площу не могли розвивати жодну із галузей економіки, окрім фінансового та туристичного секторів. Через острівну приналежність таких країн і виник термін «офшор», який дослівно означає «поза берегом» [1]. Офшорна зона – це один із різновидів вільних економічних зон, а саме сервісних вільних економічних зон, це держава або частина держави, де компанії-нерезиденти володіють особливим режимом реєстрації та оподаткування. Під терміном «офшорна зона» (рівнозначно терміну «офшорна юрисдикція») в загальному вигляді розуміється будь-яка юрисдикція з низькою, або нульовою податковою ставкою на всі, або деякі види доходів; з певним рівнем банківської, або комерційної таємниці; з мінімальними, або повністю відсутніми резервними вимогами Центрального банку; з мінімальними, або повністю відсутніми обмеженнями конвертованості валюти. Крім цього велика частина офшорних зон пред'являють в деякому роді прості вимоги регулювання та ліцензування фінансових та інших підприємств. Відмітна особливість офшорних зон полягає не тільки в складових компонентах даного терміну, але і наявності особливих гарантій фінансової таємниці на законодавчому рівні, а також наявності можливостей для податкового планування. І в сучасній літературі і в діловому обороті використовуються такі синоніми терміна «офшорна зона», як «податковий притулок», «податкова гавань». Офшорна зона характеризується не тільки (в деяких випадках навіть не стільки) низьким рівнем оподаткування, а поширенням пільгового режиму суто на нерезидентні компанії, які не ведуть свою діяльність на території цієї юрисдикції, та забезпеченням ефективного режиму фінансової таємниці. У більшості своїй офшори (від англ. Offshore, трактують як «діючий поза територією країни») це невеликі материкові країни (Андорра, Гібралтар, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Республіка Ліберія, Панама) або острівні держави (Антигуа і Барбуда, Бермудські острови, Співдружність Багамських островів, Республіка Мальта, Республіка Сейшельські острови, Ямайка, Маршаллові острови). Офшорна модель, обрана цими державами, протиставляється загальному режиму оподаткування та передбачає створення максимально пільгових умов для платників податків. Виключно пільгове оподаткування зазвичай поєднується з встановленням різних заборон і обмежень на розкриття та надання інформації про проведені фінансові операції та їх учасників. Тим самим, створюються офшорні компанії, які замість звичайних податків зобов'язуються до сплати лише разових реєстраційних зборів. Бюджетні доходи таких країн в основному і складаються з платежів подібного роду. Пільгова модель застосовується також на частині територій тих держав, які в цілому використовують традиційні підходи в оподаткуванні. Як приклад можна назвати такі адміністративні одиниці, як острови Гернсі, Джерсі, Сарк, Мен (Великобританія), Дублін, Шеннон (Ірландія), Гонконг (КНР), Макао, острів Мадейра (Португалія), Віргінські острови, Вайомінг, Делавер, Співдружність Пуерто-Ріко (США), кантони Женева, Невшеталь, Фрібург , Цуг (Швейцарія). У названих випадках основною метою надання податкових пільг є не стільки формування бюджетів відповідних територій за допомогою справляння разових платежів, скільки створення сприятливого інвестиційного клімату в країні, збільшення зайнятості населення та підвищення ділової активності [2]. Основна умова функціонування подібних юрисдикції в більшості своїй полягає у забороні для реєстрованих компаній здійснювати господарську діяльність на відповідній території і використовувати місцеві ресурси. Тим самим усувається потенційна конкуренція, яку компанії, що реєструються з метою придбання пільгового статусу, можуть скласти господарюючим суб'єктам. До тільки зареєстрованої компанії можуть пред'являтися й інші додаткові вимоги, наприклад, які полягають в необхідності мати зареєстрований офіс, секретаря і наймати на роботу тільки місцевих жителів. Світовий досвід показує, що при створенні офшорної зони основними факторами є: - наявність або відсутність природних ресурсів; - прикордонне розташування, що визначає можливість зовнішньоекономічних зв'язків; - приналежність до зони підвищеного підприємницького ризику (політична та економічна нестабільність, можливість військових дій) та ін; - нестача власних (фінансових можливостей для стабільного поступального розвитку регіону). Офшорним зонам притаманні певні особливості, що вигідно відрізняє їх від інших груп країн з пільговим оподатковуванням, і створює інвестиційну привабливість для іноземних інвесторів, такі як: - нерезидентний статус офшорної компанії по відношенні до території, де вона зареєстрована. Це означає, що її центр «контролю і управління» знаходиться за кордоном. Будь-які комерційні операції офшорної компанії повинні проводитися за межами юрисдикції, де вона зареєстрована; - максимально спрощена процедура реєстрації компанії. Термін реєстрації офшорної компанії — від двох тижнів до місяця (залежно від контрагента, який цим займається). Альтернативою може бути придбання вже готового офшору, що забере лише два-чотири дні. На реєстрацію не вимагається особистої присутності, лише копія паспорта та подання заявки в режимі on-line. Допускається використання номінальних власників і директорів. Вимоги до загальних зборів та проведення рад директорів носять формальний характер; - відсутнє або низьке оподаткування в офшорних юрисдикціях. Багатьма офшорними зонами стягуються податки, але всі ці юрисдикції або не оподатковують дохід повністю, або певні його категорії, або розмір стягуваної податкової ставки нижче, ніж в країні податкового резидентства платника. Відсутність оподаткування доходу найчастіше - політика залучення іноземного капіталу. У деяких випадках він відсутній через бідність основної маси населення юрисдикції. Багато офшорних зон Карибського басейну - невеликі, слаборозвинені країни з бідним місцевим населенням. У даних умовах держава може мати хороший дохід при низькому рівні оподаткування і зборів. Важлива особливість більшої частини офшорних юрисдикцій для надання пільгового оподаткування полягає у виконанні вимоги здійснення ділових операцій за межами держави, де офшорна компанія зареєстрована офіційно. Згідно з місцевим законодавством, найчастіше управління такою компанією, в тому числі і відкриття функціонуючого офісу, має бути здійснено за територією реєстрації. Офшор, як правило, звільнений від податків і виплачує щорічний реєстраційний збір. Відповідно немає податку на капіталізацію, відсутні і податки «у джерела» на вивіз дивіденду, відсотків за кредит і платежів роялті; - не підлягають розголошенню особистості власників фірми. Розкриття їхніх імен може вимагатися лише у випадку початку розслідування по факту здійснення карного злочину (шахрайство, незаконна торгівля зброєю, наркотиками і т.п.). Однак і в цьому випадку є певні гарантії. Особливість офшорних юрисдикцій полягає в надмірно жорстких правилах захисту комерційної та банківської таємниці. Деякі з них відмовляють у порушенні секретності навіть за наявності серйозного порушення законодавства іншої держави. З цієї точки зору є 2 категорії офшорних зон. Перша категорія - це юрисдикції, що відмовляють у послабленні секретності інформації навіть за умови використання режиму секретності в злочинних цілях. Друга категорія - держави, що дозволяють в належних випадках законні розслідування. Масштаб даних обмеження і ступінь секретності в різних офшорних зонах різні. Наприклад, Бермуди розділяють ухилення від податків та інші види злочинних діянь. Вони допомагають правоохоронним органам інших країн при розслідуванні неподаткових злочинів, але у випадках з ухилення від податків відмовляють у співпраці. У більшості юрисдикцій, зокрема на Кайманових та Багамських островах, ступінь гарантованої конфіденційності прямо пов'язана з видом статуту купленої або ліцензованої корпорації. Дана секретність закладена або в загальному, або в статусному праві. Конфіденційність особливо забезпечується в офшорних юрисдикціях - колишніх або нинішніх колоніях Британії. У деяких офшорних зонах можуть випускатися акції на пред'явника зареєстрованої компанії. Це забезпечує анонімність справжніх хазяїв офшорної компанії; - відсутність обмежень на вивіз валюти. Фірми можуть вільно відкривати депозити в будь-якій валюті в яких-небудь банках. Вони мають право робити й одержувати платежі в будь-якій валюті без яких-небудь обмежень. Офшорні зони найчастіше мають систему подвійного валютного контролю, в основі якої знаходиться відмінність між нерезидентами і резидентами, національної та зарубіжної валютами. Загальне правило полягає в наступному: нерезиденти не піддаються валютному контролю, а резиденти - так. Однак щодо нерезидентів використовується звичайний контроль щодо місцевої валюти. Валютний контроль по відношенню до компанії, заснованої в офшорній зоні нерезидентом і яка веде діяльність поза країною реєстрації, застосовується як до нерезидентної компанії. Іноземна особа має право створити компанію в офшорній юрисдикції для ведення бізнесу в інших державах. В даному випадку валютному контролю компанія не піддається, так як нею не здійснюються операції у валюті інших країн, і вона не веде бізнес в даній країні; - більшість країн «податкового раю» не вважають карним злочином порушення податкового, валютного і митного законодавства. Від фірм, розташованих в офшорних зонах, не потрібно представлення бухгалтерських звітів і податкових декларацій. Єдиною формою звітності є щорічний фінансовий звіт. Зовнішні аудитори діють далеко не у всіх офшорних зонах. Рахунки фірм можуть бути перевірені ними тільки за рішенням власників; - засновуючи офшорну компанію в одній з численних юрисдикцій, комерційні компанії реалізують своє право платника податків вибрати будь-які припустимі законом методи для зменшення податкових зобов'язань, звільнення від митних тарифів, валютного контролю, експортних і імпортних квот; - пільговий режим визначається також відсутністю валютних обмежень і мит і митних зборів для інвесторів, а також низьким рівнем статутного капіталу. Найчастіше він просто декларується, а мінімальний розмір, як правило, не встановлюється; - процедура керування фірмою гранично спрощена. Іноді вона умовна - керування в цьому випадку здійснюється секретарською фірмою за дорученням власника. Слід звернути увагу, що зареєстрований офіс, існування якого пропонується законодавством офшорних юрисдикцій, не є функціонуючим офісом компанії. Це просто адреса, через який влади або інші особи можуть вступити в контакт з представником офшору. Тому він не може використовуватися для управління бізнесом компанії. Офшор може мати представництва та філії за кордоном. Тут же може знаходитися і функціонуючий офіс офшору. Однак у багатьох випадках офшор діє без такого офісу; - стабільність офшорного режиму. Звичайно протягом 15-25 років з моменту реєстрації офшорної компанії інвестор гарантується від несприятливих для нього змін в офшорній зоні; - велика частина офшорних зон володіють відмінними засобами зв'язку, зокрема хорошими телефонними, кабельними і телексними послугами зв'язку для з'єднання їх з іншими держави. Більшість має також і відмінний повітряний зв'язок. Так на Кайманових островах високоякісні телексні і телефонні засоби зв'язку і є прямий зв'язок із США і Канадою. Є безпосадочні авіаційні рейси між Каймановими основами і Майамі, що здійснюються щодня. Також є пряма лінія між Гранд Кайманом і Хьюстоном. Основна мова на цих островах - англійська. Дана юрисдикція близько розташована до США. Ці 2 факти сприяють залученню жителів Канади і США на територію Кайманових островів. За рахунок використання офшорних компаній є можливість розміщення капіталу у твердій валюті, в надійних банківських установах, в стабільній юрисдикції. Великі секретарські юридичні особи з визнаною міжнаціональною репутацією володіють усталеними зв'язками і можливостями відкриття своїм клієнтам рахунків в кращих іноземних банках. Офшорна компанія може відкрити валютний рахунок в іноземному банку. Подібний рахунок можуть застосовувати з метою безготівкових розрахунків, виконання інших операцій, як акредитивів, банківських гарантій, або акумулювання неформальних фондів коштів в якості «скарбнички» для грошей. Банківська установа може надати корпоративну кредитну картку, для використання за аналогією зі звичайною. Відповідно до чинного законодавства, громадяни деяких країн СНД без дотримання низки вимог не можуть відкрити особистий рахунок в іноземному банку. Корпоративна картка надає можливість обійти це обмеження за рахунок її приналежності компанії, а громадянин, що використовує її на свій розсуд, розглядається в якості представника даної компанії, зокрема, за наявності у нього на руках відповідної довіреності [3]. Інвестиційна привабливість різних офшорних зон залежить від умов реєстрації й оподатковування. Крім того, Форумом фінансової стабільності розвинених країн, створеним колишнім президентом «Бундесбанка», встановлений рейтинг офшорних зон за ступенем їхньої надійності: Перша група - Гонконг, Сінгапур, Люксембург, Швейцарія, Дублін, Гернсі, острів Мен і Джерсі. Друга група - Андорра, Бахрейн, Барбадос, Бермуди, Гібралтар, Лабуан, Макао, Мальта, Монако. Третя група - Ангілья, Антигуа і Барбуда, Аруба. Беліз, Британські Віргінські острова, Кайманові острова, острови Кука, Коста-Ріко. Кіпр, Ліван, Ліхтенштейн, Панама, Багами й ін. Переваги офшорів змушують багатьох, хто хоче зберегти дохід і законним способом знизити тягар податків, переводити свій бізнес в офшори. Офшорні зони - поняття неоднозначне, тому вибир найбільш підходящого офшору, потребує врахувння ряду питань, в тому числі і особливості бізнесу. Багато держав у світі практикують податкові пільги для офшорних компаній. Єдиного списку, який би містив всі офшорні зони, не існує, але центральні банки різних держав, а також міжнародний валютний фонд і цілий ряд інших установ постійно ведуть роботу по контролю за зонами офшору. Зокрема в Україні відповідно до Розпорядження КМУ від 23.02.2011 № 143-р «Про перелік офшорних зон» [4] до таких належать: - серед Британських залежних територій острови Гернсі, Джерсі, Мен, Олдерні; - Бахрейн на Близькому Сході, - Беліз в Центральній Америці; - в Європі Андорра, Гібралтар, Монако; - в Карибському регіоні Ангілья, Антигуа і Барбуда, Аруба, Багамські о-ви, Барбадос, Бермудські о-ви, Британські Віргінські Острови, Віргінські Острови (США), Гренада, Кайманові Острови, Монтсеррат, Нідерландські Антильські Острови, Пуерто-Ріко, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Співдружність Домініки, Теркс і Кайкос; - Ліберія та Сейшельські о-ви в Африці; - в Тихоокеанському регіоні Вануату, Маршальські о-ви, Науру, Ніуе, о-ви Кука, Самоа; - Мальдівська Республіка в Південній Азії. В офшорних зонах з низьким рівнем оподаткування деякі податки стягуються з усього доходу незалежно від місця його отримання (Кіпр, Британські Віргінські острови). У спеціальних офшорних зонах стягуються всі податки або більшість з них, або надаються податкові пільги деяким видам компаній (наприклад, повне звільнення від оподаткування для компаній, що займаються водними перевезеннями, або для компаній, що займаються зйомками фільмів), або дозволяється створювати особливі види корпоративних організацій. Зокрема, дуже гнучкі корпоративні рішення надаються Ліхтенштейном. Яскравими прикладами в даній категорії є Нідерланди та Австрія. Побудова податкових систем на основі пільгового оподаткування неоднозначно сприймається світовою спільнотою. У більшості своїй країни, на території яких справляються звичайні податки і збори, ставляться негативно до встановлення виключно пільгового податкового режиму в офшорних зонах, розцінюючи такі дії як недобросовісну податкову конкуренцію. Це пояснюється тим, що в результаті подібної практики їх власні податкові доходи істотно скорочуються через відхід потенційних платників податків в офшорні юрисдикції.
2. Існує безліч характеристик офшорних зон таких як географічне положення, політична стабільність, авторитет на міжнародному ринку, наявність у країні професійних кадрів, хороших комунікацій і надійних банків. Сюди ж можна віднести і можливість відвідування цієї країни, перспективність для задоволення будь-яких інших проектів, які можуть виникнути в подальшому. Однією із таких класифікацій офшорних юрисдикцій є розподілення їх на три групи: Перша група - класичні офшорні зони, або офшори, це країни, що надають зареєстрованим у них офшорним компаніям, що не здійснюють діяльність на їх території, повне звільнення від будь-яких податків в обмін на невеликий фіксований щорічний збір (при стандартному статутному капіталі, залежно від країни, збір зазвичай складає USD 100-350). Здавати фінансову звітність і проходити аудит не потрібно. Публічно доступний реєстр акціонерів і директорів не ведеться, конфіденційність висока. Ці юрисдикції найчастіше потрапляють в різні «чорні списки». Ними, як правило, є невеликі «острівні» держави. Найбільш відомі серед них Багамські острови, Британські Віргінські острови (БВО), Сейшельські острови, Беліз, Маврикій, Невіс, Панама. Другу групу складають країни з територіальною системою оподаткування, що надають офшорним компаніям значні податкові пільги, але при цьому вимагають від них фінансову звітність.. У таких країнах оподаткування залежить від місця походження доходу. Доходи з джерел за межами країни реєстрації не оподатковуються чи оподатковуються за пільговою ставкою. У деяких країнах здача фінансової звітності та проходження аудиту обов'язкові. Реєстрація та обслуговування компаній на цих територіях дорожче, а престиж країни високий. До цієї групи можна віднести Кіпр, Делавер, Гібралтар, Гонконг, Уругвай. До третьої групи можна віднести країни, що відрізняються високою респектабельністю. Вони помилково сприймаються, як офшорні, але такими не є. Це країни, де є податок на прибуток і, часто, високий. Оподаткуванню підлягає весь прибуток, навіть той, що отриманий поза країною реєстрації компанії. Офшорними, такі країни вважаються, завдяки можливості істотно знизити оподаткування, якщо компанія не веде діяльність на території країни реєстрації. Вони надають у ряді випадків різні податкові пільги при дотриманні, як правило, визначених жорстких умов і не є офшорними зонами. Такі країни в основному вибирають з метою поліпшення іміджу свого бізнесу, надання йому респектабельності, а також для можливого подальшого виходу на фінансові ринки цих високорозвинених країн. Серед таких країн - Нідерланди, Швейцарія, Великобританія. Також виділяють такі види офшорних зон: - податкова гавань, що характеризується звільненням від оподаткування доходів іноземного походження; тобто відсутній податок з доходу, отриманого з іноземних джерел. Але, незважаючи на це, уряд таких країн отримує певний дохід, який складається за рахунок зборів на оформлення установчих документів, щорічних зборів за перереєстрацію (Бермуди, Багами, Кайманові острови, Ліберія, острів Мен, Великобританія, Панама, Джерсі, Гернсі і Гібралтар). В офшорних зонах без податку на іноземний дохід податки стягуються тільки від діяльності в цій державі. Такі офшори поділяються на дві групи: 1) країни, які дозволяють займатися підприємницькою діяльністю як усередині країни, так і за її межами. Оподатковується тільки прибуток, отриманий від внутрішньої діяльності; 2) країни, які на момент реєстрації організації вимагають визначитися, чи буде вестися діяльність усередині країни або тільки зовнішня діяльність, яка буде звільнена від сплати податків; - фінансовий центр - створює сприятливий податковий клімат для ведення інвестиційної діяльності. Виділяється кілька різновидів зон пільгового оподаткування - залежно від наявності таких ознак: - доходи не оподатковуються взагалі або не обкладаються доходи, отримані резидентами за межами цієї держави або території; - пільгуються або повністю звільняються від оподаткування певні види діяльності і підприємств; - податкові пільги поширюються тільки на компанії певної організаційно-правової форми або тільки на нерезидентні компанії. Ще однією класифікацією офшорних юрисдикцій є розподіл їх на три групи [5]: 1. Острівні офшори – це зазвичай невеликі острови і архіпелаги Карибського моря, Тихого й Індійського океанів. Їх головна особливість: повна відсутність податків, відсутність обов’язковості ведення бухгалтерського обліку, висока ступінь конфіденційності та анонімності власників. Проте, часто такі компанії мають невисокі репутацію та престиж; 2. Європейські території. Вони мають вищий статус, але вартість утримання офшору може сягати десятків тисяч доларів в рік. Ці країни пропонують податкові пільги на окремі види діяльності; 3. Деякі адміністративно-територіальні утворення, в яких діє особливий режим оподаткування, як, наприклад, Лабуан у Малайзії чи деякі штати в США Делавер, Невада і Вайоминг), кантони Швейцарії (Нематель, Фрибург і Цуг), провінція Канади (Нью-Брансвік), міста Росії (Калмикія, Углич, Смоленськ). З позиції особливостей різних інтересів і привілеїв для різноманітних типів платників податків, офшорні зони поділяють на [6]: – держави, де резиденти не обкладаються жодними податками, зокрема це Андорра та Багамські Острови; – держави, де стягуються податок лише з доходу, отриманого у даній державі, але не оподатковуються прибутки, які надходять з-за кордону, наприклад Коста-Ріка та Гонконг; – держави, де отриманий дохід не оподатковується, але оподатковується прибуток, одержаний з-за кордону (Монако); – держави, у яких оподатковується дохід, отриманий за кордоном, проте ставка податку є дуже низькою, зокрема острови Гернсі та Джерсі; – держави, де оподатковуються матеріальні цінності, а не поточний дохід (Уругвай); – держави, де застосовують різноманітні комбінації з пільговими податковими правилами. Тут прибуток повністю звільнений від оподаткування або деякі види прибутків користуються податковими прерогативами. Це, наприклад, Андорра, Ірландія, Монако, Каміпоне де Італія, за межами Європи - Багамські, Бермудські, Кайманові острови, Французька Полінезія чи острови Святого Варфоломія. Додаткові класифікації офшорних зон зображені в Таблиці 1. Таблиця 1 |
