 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Характеристика ставок податків
Стаття 33. Податковий період 33.1. Податковим періодом визнається встановлений Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів. 33.2. Податковий період може складатися з кількох звітних періодів. 33.3. Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов’язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених Кодексом, коли контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку. Стаття 34. Види податкового періоду 34.1. Податковим періодом може бути: 34.1.1. календарний рік; 34.1.2. календарний квартал; 34.1.3. календарний місяць; 34.1.4. календарний день. Стаття 35. Порядок сплати податків та зборів 35.1. Сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених Кодексом або законами з питань митної справи. 35.2. Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених Кодексом або законами з питань митної справи. 35.3. Порядок сплати податків та зборів встановлюється Кодексом або законами з питань митної справи для кожного податку окремо.
Характеристика ставок податків В залежності від побудови податку розрізняють: 1) тверді ставки (натуральні); 2) дольові ставки (процентні). Тверді ставки встановлюються в абсолютній сумі (в грошовому виразі) на одиницю об’єкту оподаткування в натуральному обчисленні (3грн зі 100 см.куб.). Дольові ставки виражаються в певних долях до об’єкту оподаткування, який має грошовий вираз. Встановлені в сотих долях ставки називаються процентні (адвалорні). В залежності від методів формування за ознакою співвідношення між ставкою податку і доходом розрізняють таки види процентних ставок: 1)пропорційні ставки ( не залежать від розміру об’єкта оподаткування); 2) прогресивні ставки (зростають зі збільшенням об’єкта оподаткування); 3) регресивні ставки (знижуються зі збільшенням об’єкта оподаткування); 4) змішані ставки. Пропорційне оподаткування. Характеризується стабільною (незмінною) ставкою незалежно від збільшення об’єкту оподаткування (подібний механізм використовується при нарахуванні податку на додану вартість). Цей метод має кілька аспектів: - по-перше, чим ширше база оподаткування, тим нижче може бути його ставка, що не може не вплинути на підвищення економічних стимулів; - по-друге, застосування високих ставок підштовхує до розвитку практики уникнення від податку, що зменшує доходи бюджету; - по-третє, безліч ставок при прогресивному методі оподаткування на певному рівні робить несприятливим отримання високих доходів і знижує стимули до збільшення доходів. Даний метод оподаткування дозволяє встановити одну ставку, яка використовується по відношенню до доходу, який перевищує відносно високий неоподаткований мінімум (генеральна знижка), система середніх ставок забезпечує оптимальне співвідношення тягаря податкових платежів на платників з різними рівнями доходів. Прогресивне оподаткування. Фінансова практика держав виробила два види прогресії: просту і складну. При простій прогресії ставка податку збільшується в залежності від збільшення загальної суми доходу чи вартості майна. Такий вид прогресії звичайно застосовується до податків зі спадщини. Складна прогресія відрізняється зростанням ставок податку, тобто використовується своєрідне ступінчате оподаткування, при якому розмір ставки збільшується в залежності від росту доходу, а тільки до суми, яка перевищувала певний рівень. При цьому діє шкала ставок. При складній прогресії, яка застосовується переважно до прибуткового податку, доход поділяється на частини (ступені), для кожної частини встановлюються ставки податку, причому підвищеним процентом оподатковується не весь доход, а лише кожен наступний ступінь. Складна прогресія вигідна платнику з великими прибутками, тому вона отримала широке розповсюдження. Регресивне оподаткування. Характеризується тим, що ставка податку знижується в залежності від збільшення розміру прибутку чи майна. Змішане оподаткування. Припускає використання для однієї частини доходів прогресивного методу, для іншої – пропорційного. Класифікація податкових ставок згідно розглянутим вище ознакам наведена на рисунку 2. Існує три варіанти прогресивності: 1) пропорційні податки – їх розмір пропорційний розмірам прибутку або майна суб’єкта економічної діяльності. Пропорційне оподаткування відповідає утилітаритському підходу до визначення суспільного добробуту – суспільний добробут дорівнює сумі корисностей індивидів; 2) регресивні податки – їх розмір зростає повільніше в порівнянні з розмірами прибутку або майна суб’ єкта економічної діяльності; 3) прогресивні податки – їх розмір зростає швидше, ніж розміри прибутку або майна суб’єкта економічної діяльності. Прогресивне оподаткування відповідає роулсіанському підходу до визначення суспільного добробуту – суспільний добробут дорівнює корисності найменш забезпеченого індивіда.
Рис. 2. Ознаки класифікації ставок податків. В залежності від виду діяльності платника податку, існує така система ставок: 1) базова ставка; 2) зменшена ставка; 3) збільшена ставка. Базова (основна) ставка – це ставка без урахування особливостей суб’єкту чи виду діяльності. В Україні прийняті базові ставки податку на прибуток: з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно - 21 відсоток; з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно - 19 відсотків; з 1 січня 2014 року - 16 відсотків. Податку на додану вартість: з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року включно ставка податку становить 20 відсотків; з 1 січня 2014 року - 17 відсотків
Зменшена податкова ставка враховує певні особливості платника і скорочує податковий тягар на нього (найчастіше її використання можливо розглядати як податкову пільгу, наприклад, оподаткування валового прибутку страхових організацій-резидентів здійснюється за ставкою 3%). Збільшена податкова ставка враховує специфічну форму діяльності чи отримання прибутків перебільшує базову (наприклад, використання повної ставки мита) існує три методи встановлення ставок: а) інтуїтивний - ставки встановлюються на основі бажання та волі законотворців; б) емпірічний – на основі аналізу за попередній період та у відповідності з потребами; в) метод математичного моделювання.
4. Види податків. Класифікація податків. Пряме та непряме оподаткування.
Теорія податків пройшла різні підходи до проблеми класифікації податків. На сьогоднішній день податки дуже різнобарвні за видами і складають розгалужену сукупність. Спроби уніфіцирувати податки, зменшити їх кількість поки що не мали успіху. В історії відомо ім’я американського вченого Генрі Джорджа, який пропонував звести всі податки до одного – податку на землю. Більше століття його послідовники, в колі яких був Лев Толстий, Уінстон Черчель, Сунь Янсен, розповсюджували його вчення, але кількість податків не зменшується, а збільшується. Можливо, це відбувається тому, що уряду більш зручно замість одного великого податку стягувати більшість невеликих, адже в цьому разі податкові стягнення стають менш помітними та менш чутливими для населення. Податкові системи країн з розвинутою ринковою економікою включають різні види податків. Основу їх класифікації складають різні ознаки. Найбільше розповсюдження та практичне значення одержала класифікація податків за ознаками, які наведені на рис. 3.
Рис. 3. Ознаки класифікації податків. В залежності від органу, який стягує податки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві. Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України. Вони поділяються на три групи: доходи державного бюджету, доходи місцевих бюджетів і доходи, що розподіляються в певних пропорціях між центральним та місцевими бюджетами. Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, встановлених законами України. За економічною ознакою об’єкта оподаткування виділяють: податки на доходи, податки на майно, податки на споживання. За формою стягнення: - розкладні податки – розподілення загальної необхідної суми податку на певну кількість платників( подушні). Виходять з потреби покриття витрат. - квотарні ( окладні, дольові, кількісні) податки – стягнуються за певними ставками від чітко визначеного об’єкту оподаткування. Виходять з можливості платника заплатити податок, тобто безпосередньо чи непрямо враховують майновий стан платника податку. За способом зарахування податкових надходжень: - закріплені – обов’язкові платежі на тривалий період повністю чи частково закріплені як дохід за конкретним бюджетом; - регулюючі – платежі, які можуть надходити до різних бюджетів. Відносно до платника: - податки з юридичних осіб ( податок на прибуток, комунальний податок); - з фізичних осіб ( податок на доходи фізичних осіб); - змішані ( плата за землю, податок з власників транспортних засобів). Різниця в оподаткуванні юридичних та фізичних осіб складається: - в механізмі оподаткування; - в стягненні невнесених в термін платежів: з юридичних осіб платежі стягуються у беспорному порядку, а з фізичних осіб – за рішенням суду або виконавчим листком нотаріуса. З 1996 року створено реєстр фізичних осіб. Відносно до джерела сплати: - податки, що включаються у валові витрати та собівартість; - податки, що включаються в ціну товару; - податки, що сплачуються з прибутку або капіталу. Основну групу складають прямі та непрямі податки. Ця група податків залежить від об’єкта оподаткування та способу стягнення. Прямі податки – це податки, які встановлюються на доход або майно за ставкою або фіксованою сумою. Платник відчуває їх у вигляді неодержаного доходу. Їх розмір залежить від масштабів об’єкта оподаткування. Прямі податки через зростання цін можуть перекладатися на споживача. При сплаті прямих податків суб’єкт податку і платник податку є однією особою. Прямі податки поділяються на особисті та реальні. Відмінність між особистими та реальними полягає у співвідношенні платника й об’єкта оподаткування. - при особистих податках первинним явищем виступає платник, а вторинним об’єкт оподаткування. Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника (фізичних або юридичних осіб) і залежать від його доходів (податок на прибуток, податок з доходу фізичної особи). - при реальних податках первинним виступає об’єкт оподаткування, а вторинним – платник; це податки на майно в залежності від зовнішніх ознак, платниками виступають власники цього майна незалежно від їх доходів (податок на землю, податок з власників транспортних засобів, рентні платежі). Серед реальних податків поширені земельний і промисловий. Об’єктом оподаткування при земельному податку є площа землі. Промисловий стягується з різних видів промислів, що приносять прибуток, оподаткування здійснюється за зовнішніми ознаками майна ( плата за патент на право разової торгівлі фізичними особами). Недоліками прямих податків є: 1. Бюджетні – відносно нестійкі надходження в бюджет, зумовлені динамікою доходів підприємств і громадян (адже можуть мати місце збитки, тому прямі податки не є стабільним джерелом доходів бюджету). 2. Фіскальні - пов’язані з можливістю ухилення від сплати податків з причини недосконалості фінансового контролю та наявності комерційних таємниць. 3. Контрольні – контроль надходження прямих податків потребує суттєвого розширення податкового апарату та розробки сучасних методів обліку та контролю платників. 4. Організаційні – потребують складного механізму стягнення податків, що пов’язано з достатньо складною методикою ведення бухгалтерського обліку і звітності. Переваги прямого оподаткування. 1. Економічні – існує можливість встановити пряму залежність між доходом платника та його платежами в бюджет, тобто характер оподаткування відносно прогресивний. 2. Регулюючі – важливий фінансовий інструмент регулювання економічних процесів (інвестицій, сукупного споживання, накопичення капіталу). 3. Соціальні – сприяють розподілу податкового тягаря таким чином, що великі витрати мають ті члени суспільства, у яких більш великі доходи. Чим розвинутіша країна, тим більша частка надходжень припадає на прямі податки. Непрямі податки – це податки, які визначаються розміром споживання та не залежать від доходу або майна платника, включаються в ціну товарів або послуги і сплачуються кінцевими споживачами певного товару або послуги ( акциз, ПДВ, таможене мито), що негативно впливає на рівень та якість умов життя вразливих верств населення. Вони встановлюються на товари масового споживання та товари першої необхідності. Характер оподаткування відносно регресивний. Непрямі податки виконують в основному фіскальну функцію. Вони забезпечують формування доходів бюджету держави. Основним недоліком непрямих податків вважають обернено пропорційну залежність від платоспроможності споживачів. Вплив непрямих податків на фінансово-господарську діяльність є досить суттєвим і складним. Непрямі податки включаються в ціну реалізації товарів і послуг, що за певних обставин може негативно вплинути на обсяги виробництва і реалізації продукції, так як не завжди в умовах конкуренції можливо підвищити ціну на величину непрямих податків, що призводить до зростання її залишків. Непрямі податки обмежують розмір прибутку підприємства. Включаючи податки в ціну, держава сприяє зниженню обсягів виробництва й реалізації продукції та збільшенню витрат виробництва підприємств, тому що підприємства закуповують для своїх потреб сировину, матеріали, обладнання, в ціну яких входять податки. Отже на суму сплачених податків зростають витрати підприємства, а значить і їхня потреба у фінансових ресурсах, і таким чином це впливає на їх діяльність. Перевагою непрямих податків є відносно простий механізм справляння, забезпечення стійких надходжень в бюджет, легке психологічне сприймання споживачами, тому що платяться непомітно для них (відсутність примусового характеру). Непрямі податки прямоне залежать від доходу платника. Вони підрозділяються на дві підгрупи в залежності від характеру торговельної діяльності. Внутрішня торгівля пов’язана з використанням акцизів і фіскальних монополій. Зовнішня торгівля характеризується встановленням мита на товари, що експортуються й імпортуються. Прямі податки розповсюджуються на стадії виробництва та реалізації продукції; непрямі – в більшій мірі регулюють процеси розподілу і споживання. Тому, якщо прямі податки – це податки на доходи, то непрямі податки можна вважати податками на витрати, підкреслюючи, що вони в більшій мірі відносяться до стадії споживання в умовах рівноважної економіки. Всі податки виконують фіскальну функцію. Доречно відносити податки до прямих або до непрямих на основі ознаки співпадання або неспівпадання об’єкта та джерела оподаткування. У відповідності з таким підходом прямі податки – це такі податки, для яких джерело та об’єкт оподаткування співпадають (ідентичні), а непрямі – ті, для яких джерело та об’єкт не співпадають. Прямі податки подає і сплачує одна особа, а непряма – сплачує одна (платник), а перераховує в податковий орган інші ( суб’єкти податку). При стягненні непрямих податків приймають участь три суб’єкта: платник податку, збирач податку, податковий орган. Існує чотири способи розмежування прямих і непрямих податків. Прямі Непрямі Ознака сплати Сплачує і подає одна особа. Сплачують одні, а подають інші. Участь у формуванні ціни. Включається в ціну на стадії Включається в ціну на стадії виробництва. реалізації. Спосіб стягнення. За декларацією по кадастру. Джерело сплати. Доход, майно. Витрати на споживання товарів та послуг. Стаття 8. Види податків та зборів 8.1. В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. 8.2. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені Кодексом і є обов’язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених Кодексом. 8.3. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Стаття 9. Загальнодержавні податки та збори 9.1. До загальнодержавних належать такі податки та збори: 9.1.1. податок на прибуток підприємств; 9.1.2. податок на доходи фізичних осіб; 9.1.3. податок на додану вартість; 9.1.4. акцизний податок; 9.1.5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу; 9.1.6. екологічний податок; 9.1.7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України; 9.1.8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні; 9.1.9. плата за користування надрами; 9.1.10. плата за землю; 9.1.11. збір за користування радіочастотним ресурсом України; 9.1.12. збір за спеціальне використання води; 9.1.13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів; 9.1.14. фіксований сільськогосподарський податок; 9.1.15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; 9.1.16. мито; 9.1.17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками; 9.1.18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності. 9.2. Відносини, пов’язані з установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено Кодексом. 9.3. Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України. 9.4. Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених Кодексом, забороняється. Стаття 10. Місцеві податки та збори 10.1. До місцевих податків належать: 10.1.1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; 10.1.2. єдиний податок. 10.2. До місцевих зборів належать: 10.2.1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; 10.2.2. збір за місця для паркування транспортних засобів; 10.2.3. туристичний збір. 10.3. Місцеві ради обов’язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. 10.4. Місцеві ради в межах повноважень, визначених Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог Кодексу щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору. 10.5. Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених Кодексом, забороняється. 10.6. Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України. |
