ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Телебачення: гармонія слова і зображення

Вже понад сто років людство спостерігає за еволюцією аудіовізуальних ЗМІ. А все почалося із фотографії, винайдення якої спровокувало появу кіно. Воно, у свою чергу, стало рушійним імпульсом до народження телебачення – масштабного засобу передачі інформації, який здатен охопити величезну кількість користувачів та поширити новини з усього світу за максимально короткий час.

Винайдення телебачення було лише справою часу. В умовах вічного інформаційного голоду люди шукали способів, щоб дізнаватися про події у момент їхньої актуальності та долати відстані між різними частинами планети, зробивши далеке і недосяжне справою щоденного вжитку, себто започаткувати такий собі «аудіовізуальний транспорт». Але навіть телевізор не може забезпечити нас вичерпною інформаційною картиною, оскільки динаміка часопростору так чи інакше обмежена екраном. Звісно, воно є своєрідним вікном у світ, проте чи могла людина коли-небудь осягнути розумом багатогранність життя, спостерігаючи за ним лише через вікно? Телебачення максимально наблизилося до масштабного відтворення дійсності. Щоб зробити його точним та повноцінним, журналісти повинні старатися досягнути гармонії у поєднанні зображення і слова, встановити баланс між зоровою картиною дійсності та її вербальною інтерпретацією. Про це у головних рисах розповів Юрій Шаповал у своєму підручнику «Телевізійна журналістика» (розділ 1). Також він порушив питання правдивості і переконливості журналістських виступів, роль дискусій та спонтанного мовлення на телебаченні, сприймання аудіовізуальної інформації реципієнтом, важливості правильного монтажу, асоціативного мислення та функції тележурналістики.

«Телезображення дає змогу бачити «незаконсервоване» життя», – говорить дослідник. Як же досягнути максимально повноцінного відтворення реальності у її чотирьохвимірності? Ю.Шаповал відповідає і на це запитання: «Переваги наочного відображення дійсності є, водночас, «недоліками», бо наочність не дає вичерпної інформації про об’єкт чи явище суспільного життя. Тому зображення і слово виступають у нерозривній єдності, взаємно доповнюючи й пояснюючитоднетодного».
У дійсності, яка безперервно розвивається та прогресує, проектуючись на кожній живій істоті, усе відбувається одночасно: будь-які порух чи зміна одразу ж супроводжуються звуком. Загострення відчуттів, пам’ять, потужні асоціації, глибинне сприйняття доступного – це прерогатива сліпих або глухих людей. Вони здатні сприймати світ не так повноцінно, як люди без вад, проте все одно відчувають довколишній рух, форму предметів, емоції та атмосферу. На перше місце виходить розумова рецепція. На противагу природній компенсації, телебачення ніколи не дасть навіть у більшій мірі вичерпної картини світу, якщо зображення не супроводжуватиме ґрунтовний коментар чи, навпаки, – слова тележурналіста не будуть підкріплені візуально. Єдність дії, часу і місця у трьох вимірах простору та одновимірності часу – головна ознака динаміки реального життя. Телебачення не здатне передати панорамність світу, охопивши всі її грані, хоча і дозволяє «сприймати зображене одночасно, а не частинами, як це буває, скажімо, під час споглядання творів живопису» (прим. – Ю.Ш.). Саме тому гармонія слова і зображення – єдиний спосіб розповідати про події так, щоб глядач мимоволі ставав їхнім учасником. «Думка — не зафіксована, а народжується на очах, побуджуючи людину з іншого боку телеекрана до негайної співучасті в активному процесі сприймання матеріалу на засадах безпосереднього зорово-словесного контакту об’єкта й суб’єкта інформації», – пояснює Ю. Шаповал. Кожна вдала інтерпретація та відтворення новин є своєрідним пазлом. З отаких дрібних частинок ми і творимо цілісну картину світу, про який знали б у кількасот разів менше, якби не телебачення.

У розділі «Методологія аудіовізуальності» Ю.Шаповал досліджує роль тележурналіста у процесі творення та передачі інформації. Суто технічне відтворення подій, механічне коментування та відсутність емоцій створюють враження неправдивості, знуджують і відштовхують глядача. Для тележурналіста важливо бути щирим з аудиторією, не тільки об’єктивно висвітлювати новини, але й пояснювати їхню суть зі свого суб’єктивного боку, щоб реципієнт зміг порівняти, зіставити, а найголовніше – повірити у чесність ведучого. «Інтимність, у багатьох випадках особлива камерність (наодинці з глядачем) звертання людини з телеекрана, природність звучання її мови не позбавляє слова на телебаченні протилежної (в єдності з попередньою) якості — публічності, звертання до багатьох людей водночас» (прим. – Ю. Ш.). Також варто звернути увагу на роль коментаторів – людей, обізнаних у певній галузі, яких запрошують у студію для інтерпретації певних питання чи проблеми. Завчені напам’ять відповіді інтерв’юйованого, інфантильність поведінки, пасивність думки та незацікавленість у суті обговорення, дотримування чіткого регламенту і надмірна правильність викладу – все це викликає у глядача недовіру, видається фальшивим. Тут важлива спонтанність: у мисленні, мові, жестах, міміці. Коли доповідач не думає про те, як він виглядає у кадрі і як його сприймають журналіст та аудиторія, коментує події суб’єктивно, проте відверто, міркує над відповідями і поводиться природно, реципієнти вірять йому, прагнуть дослухати до кінця. Саме тому «людина, яка бере участь у передачі, має не лише діяти словом і поведінкою на глядача, але й організувати, настроїти, надихнути самого себе» (прим. – Ю.Ш.).

«Слухати — нашою мовою означає бачити те, про що говорять, а говорити — значить малювати зорові образи», – пише Ю.Шаповал. Для того, щоб глядач по той бік екрана відчув себе учасником події, тележурналіст повинен змалювати її максимально живо, переконливо, використовуючи засоби невербального спілкування. «Асоціативне мислення активно об’єднує уявлення, думки, почуття у відображальному акті, що є стрибком на якісно новий ступінь пізнання. Це й є публіцистичний образ. Телебачення дає в руки журналіста техніку, здатну синхронізувати в часі те, що відбувається і вже відображене. Ця ж особливість потребує осмисленого бачення об’єкта й явища, вміння виділити суттєві зв’язки з допомогою створення образної концепції твору» (прим. – Ю. Ш.).

Ю. Шаповал наголошує: «Функція тележурналістики триєдина: виявлення громадської думки; вираження її; активне її формування системою телевізійних програм». Саме тому телевізійний процес потребує креативного підходу, незалежної діяльності, незаплямованої меркантильністю, майстерних монтажу і технічного оформлення. Тільки тоді телебачення зможе стати телескопом для глядача та допомогти йому побачити світ зблизька.