ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Використання ресурсів підприємства.

Тема 9. Продуктивність праці – найважливіший чинник ефективного

використання ресурсів підприємства.

Питання теми:

9.1. Економічна сутність продуктивності праці: основи теорії та термінології.

9.2. Показники та методи вимірювання продуктивності праці.

9.3. Планування продуктивності праці на підприємстві.

Розкриття змісту питання 9.1.

Ключові терміни та поняття:

• Продуктивність праці (визначення).
• Продуктивність: індивідуальної та суспільної праці.
• Економічний зміст продуктивності праці.

“ ... Кожна країна втягнута у битву за збільшення продуктивності праці ... Ця битва відбувається щоденно. На полі бою немає залпів гармат, гулу літаків та кораблів. Битва ведеться на кожному підприємстві, кожний день ...” – так образно охарактеризував значення продуктивності праці один із керівників найбільшої американської корпорації – “General Electric Co”. [37, - С. 89].

Як відомо, виробництво представляє собою процес поєднання робочої сили із засобами виробництва. Внаслідок такого поєднання отримується продукт у вигляді товарів і послуг. Вироблені товари та послуги, в загальному випадку, уособлюють в собі людську працю: минулуу вигляді засобів праці та живу у вигляді робочої сили.

Те, що товари та послуги є втіленням людської праці означає. Що на їх виготовлення витрачено робочий час.

Існує певна залежність між витратами часу та обсягом виготовлених товарів та послуг.

Чим менше часу витрачається тим більший обсяг і навпаки, чим більше часу витрачається тим менший обсяг.

Така залежність відображається показником, що має назву – продуктивність праці.

Розрізняють продуктивність:

- індивідуальної праці;

- суспільної праці.

Під продуктивністю індивідуальної праці розуміється ефективність витрат живої праці у конкретних умовах на робочих місцях, у цехах, на підприємствах, об’єднаннях, галузях.

Вона вимірюється кількістю матеріальних благ, що виготовляється працівником в одиницю часу (виробіток), або витратами часу, що припадає на одиницю продукції (трудомісткість). [8, - С. 319].

Продуктивність суспільної праці означає сукупну економію живої та минулої (уречевленої праці). Вона визначається шляхом співвідношення національного доходу та середньорічної чисельності працівників. [8, - С. 319]. Цей показник застосовується для оцінки рівня продуктивності праці в цілому по народному господарству.

Економічний зміст збільшення продуктивності праці полягає у збільшенні обсягу продукції, що виражена в одиницях часу або у зменшення трудових витрат на одиницю виробленої продукції.

Продуктивність праці залежить від низки факторів, і перш за все від рівня знарядь праці, їх ефективності. Велике значення має ступінь кваліфікації робітників, рівень розвитку науки та техніки та застосування їх досягнень у виробництві, ступінь концентрації виробництва, природні умови тощо.

Розкриття змісту питання 9.2.

Ключові терміни та поняття:

· Виробіток (прямий показник продуктивності праці).

· Трудомісткість (обернений показник продуктивності праці).

· Годинний, денний, місячний (квартальний, річний) виробіток.

· Класифікація трудомісткості:

q за обсягом враховуємих витрат праці та їх ролі у плануванні трудових показників: технологічна, обслуговування виробництва, виробнича, управління виробництвом, повна;

q за характером та призначенням затрат праці в практиці обліку та планування: нормативна, планова, фактична;

q за місцем здійснення трудового процесу: заводська, цехова, дільнична, окремого робочого місця.

· Три основних методи вимірювання продуктивності праці: натуральний, трудовий, вартісний.

Усі методи визначення продуктивності праці ґрунтуються на визначенні прямих та обернених показників.

До прямих показників належать виробіток, тобто кількість продукції (роботи), що вироблена в одиницю часу.

До обернених показників належить трудомісткість, тобто кількість часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції, або виконання непевного обсягу робіт.

Виробітки. Розрізняють: годинну, денну, річну виробітку [8, - С. 321].

Годинна виробітка встановлюється як відношення обсягу випуску продукції до кількості годин, що повинна бути відпрацьована усіма працівниками в плановому періоді.

Денна виробітка – встановлюється як відношення обсягу продукції до кількості людино-днів, що підлягають відпрацюванню усіма робітниками підприємства в плановому періоді.

Місячна (квартальна, річна) виробітка – встановлюється як відношення обсягу продукції до планової середньоспискової чисельності працівників за прийнятий період.

Основним плановим показником на підприємствах є річна виробітка, решта використовуються для аналізу.

Трудомісткість. Трудомісткість розглядається за певними ознаками:

1. За обсягом враховуємих витрат праці на підприємстві та їх ролі у плануванні трудових показників виокремлюють:

1.1. Технологічну трудомісткість (Т_т). Вона представляє собою витрати праці робітників на виконання основного технологічного процесу.

1.2. Трудомісткість обслуговування виробництва (Т_о). Вона представляє собою витрати праці робітників, зайнятих обслуговуванням основного виробництва (розраховується в межах окремих функцій обслуговування виробництва).

1.3. Виробнича трудомісткість (Т_вир). Представляє витрати праці усіх робітників, зайнятих основною виробничою діяльністю і вираховується за формулою:

Т_вир = Т_т + Т_о, (9.1)

1.4. Трудомісткість управління виробництвом (Т_у) – представляє витрати праці ІТП, службовців, МОП, учнів та охорони. При цьому трудовитрати ІТП та службовців визначаються за окремими функціями управління виробництвом, що виконуються останніми.

1.5. Повна трудомісткість (Т_п). Представляє трудовитрати усіх категорій працівників ПВП (промислово-виробничого персоналу) підприємства та визначається за формулою:

Т_п=Т_т+Т_о+Т_у=Т_вир+Т_у, (9.2)

2. За характером та призначенням затрат праці в практиці обліку та планування розрізняють:

2.1. нормовану;

2.2. фактичну;

2.3. планову.

3. За характером здійснення трудового процесу трудомісткість може бути:

3.1. заводська;

3.2. цехова;

3.3. дільнична;

3.4. окремого робочого місця.

Повна заводська трудомісткість виробу визначається за формулою, [51, - С. 67]:

; (9.3)

де:

- технологічна трудомісткість виробу у і-му цеху;

- кількість цехів, що приймають участь у виготовленні виробу;

- коефіцієнт виконання норм робітниками відрядниками у і-му цеху;

- питома вага основних робітників-відрядників у загальній чисельності робітників і-го цеху;

– питома вага ІТП, адміністративно-управлінського персоналу, службовців, МОП у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу.

Трудомісткість може вимірюватись у:

q нормо-годинах;

q людино-годинах;

q людино-днях;

q людино-змінах;

q людино-роках.

Найбільш точним є: людино-година, так як у ній виключається вплив різної тривалості робочого дня та тижня і забезпечується єдність відносно обліку внутрішньо змінних витрат робочого часу та понадурочних робіт.

Розрізняють три основних методи вимірювання продуктивності праці [8, - С.320-321]:

1. натуральний;

2. вартісний;

3. трудовий.

1. Натуральний, найбільш точно характеризує продуктивність праці (вимірюється у тонах, метрах, штуках і т.і).

Застосовується у галузях з однорідною продукцією (наприклад, у вугільній, хімічній, металургійній, нафтовій, лісовій). Якщо підприємство або цех випускає різні види продукції, що можуть бути приведені до одного її виду прийнятого за умовну одиницю, то використовують умовно-натуральний метод (наприклад, у текстильній, взуттєвій, паливній промисловості).

За натуральним (умовно-натуральним) методом продуктивність праці вимірюється шляхом відношення обсягу виробленої продукції (Q) у натуральному виражені до середньоспискового числа зайнятих (Ч_з), або до кількості відпрацьованого робочого часу (Т): або , (9.4)

2. Широке застосування отримав вартісний метод:

Цей метод дозволяє співставити різнорідну продукцію з витратами на її виготовлення на всіх рівнях управління (підприємство, галузь, народне господарство).

Різновидом його є вимір продуктивності праці по товарній, валовій, нормативно-чистій та чистій продукції.

За вартісним методом продуктивність праці розраховується як відношення вартості продукції у оптових цінах підприємства до середньоспискової чисельності працівників за формулами:

; (9.5)

; (9.6)

де:

, - продуктивність праці, що визначена за вартісним методом відповідно по нормативно-чистій та товарній продукції;

- норматив чистої продукції по і-му виробу;

- обсяг і-го виробу в натуральних одиницях;

- оптова ціна підприємства по і-му виробу;

- середньоспискова чисельність працівників;

- номенклатура виробів (виробничої програми).

Темп росту (зростання) цього показника вираховується шляхом порівняння виробітку в даному періоді з попереднім, що прийнято за базу, за формулою:

; (9.7)

де:

- темп зростання продуктивності праці, %

, - виробіток відповідно у плановому та базовому періодах.

Приріст продуктивності праці у плановому періоді (у %) порівняно з базисним вираховується за формулою:

, (9.8)

де:

- приріст продуктивності праці, %

3. Продуктивність праці за трудовим методом визначається як відношення суми добутків обсягів окремих видів продукції у натуральному виразі (Q_i) та відповідних величин витрат праці на одиницю продукції (Т_оі) до числа робітників (працюючих)

(Ч_{р (пр)}) за формулою.

; (9.9)

- номенклатура виробів (виробничої програми).

Розкриття змісту питання 9.3., [8, - С.320-327; 39, - С. 196-207; 40, - С. 65-70; 51, - С. 290-295].

Ключові терміни та поняття:

· Фактори збільшення продуктивності праці: матеріально-технічні, організаційні, соціально-економічні.

· Класифікація факторів: структурні зрушення у виробництві, підвищення технічного рівня виробництва; вдосконалення управління, організації виробництва та праці; зміна обсягу виробництва продукції.

· Методика визначення величини збільшення продуктивності праці по факторам.

Основним методом планування продуктивності праці є планування по факторам збільшення продуктивності праці.

Фактори збільшення продуктивності праці – це сукупність об’єктивних та суб’єктивних причин, під впливом яких змінюється рівень продуктивності праці.

Фактори збільшення продуктивності праці можна об’єднати у три групи:

1. Матеріально-технічні, що залежать від якості, рівня розвитку та ступеня використання засобів виробництва і у першу чергу знарядь праці.

2. Організаційні, пов’язані з вдосконаленням організації праці, виробництва та управління.

3. Соціально-економічні, які визначаються складом кадрів, їх класифікацією, характером та рівнем організації праці, відношенням працівників до праці.

При плануванні збільшення продуктивності праці застосовується наступна єдина класифікація факторів:

1. Структурні зрушення у виробництві (зміна питомої ваги окремих видів продукції у загальному обсязі продукції).

2. Підвищення технічного рівня виробництва (комплексна механізація та автоматизація виробничих процесів, впровадження передової технології, модернізація діючого обладнання; зміна конструкцій та технічних характеристик виробів; підвищення якості продукції; поліпшення використання матеріалів, палива, енергії і т.п).

3. Вдосконалення управління, організації виробництва та праці (вдосконалення управління виробництвом; збільшення норм та зон обслуговування, скорочення втрать робочого часу: зменшення невиходів на роботу, скорочення простоїв; зниження втрат від браку; зменшення числа робітників, що не виконують норм виробітку).

4. Зміна обсягу виробництва продукції (зміна питомої ваги окремих видів продукції та виробництв).

5. Галузеві фактори (зміна гірничо-геологічних умов, якості та структури сировини в легкій та харчовій промисловості).

6. Введення у дію та освоєння нових підприємств (об’єктів).

Величина збільшення продуктивності праці по факторам визначається у слідую чому порядку [8, - С. 323]:

1) Розраховується вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу на плановий період при умові збереження базисної виробітки на одного працюючого (Ч_в) за формулою:

, (9.10)

де:

- фактична чисельність промислово-виробничого персоналу у базисному періоді;

- темп росту обсягу продукції у плановому періоді, %.

Приклад [8, - С. 323] На підприємстві чисельність промислово-виробничого персоналу у базисному періоді складала 3 500 чол., а обсяг товарної продукції – 10,5 млн. грн. У плановому році обсяг товарної продукції збільшиться на 12%. У цих умовах даний показник дорівнюватиме 3 920 чол. (3 500 ^. 112):100.

2) На основі намічених заходів, що направлені на підвищення продуктивності праці, по окремим факторам визначається економія чисельності працівників;

3) Можливе зменшення їх чисельності узагальнюється у зведений розрахунок.

При визначенні росту продуктивності праці по заходу необхідно врахувати термін його дії.

Розглянемо розрахунок економії чисельності по окремих факторам.