 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Воду варити (виварювати). Знущатися.
Уже ж і навиварювали води з нас... (Панас Мирний, Голодна воля, 3). Отож і досі морочить голову та варить воду з молодиці (С. Васильченко, Недоросток, II, 4).
Воду качати (лити). Вести пусту, беззмістовну розмову, говорити щось непотрібне. Прошка цей недавно демобілізувався і тепер працює на водокачці, а після роботи, йдучи додому, ніколи не мине нагоди покачати воду і тут. Легкий на слово, веселий, він любить, зібравши гурт цікавих, брехонути їм з свого вояцького минулого... (О. Гончар, Тронка, 5).
Вуха нагострити (наставляти). Бути насторожі, прислухатися, бути уважним; бути напоготові до чогось.
Бачиться, уші вже Чорт наострив На наші душі вже Міх свій розкрив. (І. Франко, Похорон, III).
Вуха протуркати (ким, чим). Надокучити розмовами про когось чи щось. — ...Вже ти протуркала мені уші тим Максимом! — сказав він (І. Франко, Захар Беркут, IV).
Вуха розпустити (розвісити). Слухати уважно, із довір'ям; втратити пильність. Тільки розпустіть вуха, то забожимося, що й на вербі є груші (Г. Квітка-Основ'яненко). Бабоньки, чого розвісили вуха, баламутство слухаючи? (М. Стельмах, Правда і кривда, XVIII).
Вухами хляпати (ляпати). Бути неуважним. Поправлятимем. Тільки ви теж вухами не хляпайте. Разом з вами будемо поправляти (О. Гончар, Тронка, 4).
Вхопити на кутні. Розносити плітки, судити, обговорювати, лихословити. - Тільки що з'явився він у церкві, так наша Хведоська зразу й нестямилася!.. - Вже вхопила на кутні? (М. Кропивницький, Дві сім'ї, І, 2).
Гадюку за пазуху брати. Піклуватися про підступну людину, таємного ворога.
Не вір, не вір їй, батьку! За пазуху гадюки не бери. (М. Старицький, Талан, IV, 2).
Гарбуза дати (дістати, з'їсти). Відмовити (дістати відмову) тому, хто сватається. Мокрина довго любила його та все давала гарбузи своїм женихам (І. Нечуй-Левицький, Микола Джеря, VIII). А от розкажи про те, як ти по дорозі від однієї трактористки гарбуза дістав (І. Микитенко, Дні юності, III, 4, 2).
Глек (горщик) розбити. Порвати дружбу, добрі взаємини; посваритись. Так кажи товком, за віщо там у вас взялося? З якого побиту горщика розбили? (М. Кропивницький, По ревізії, 3). Ми колись побраталися. А потім... наче розбили глек (О. Ільченко, Козацькому роду нема переводу, Заспів, 38).
Глузд за розум завернув. Здуріти, втратити розум.
Чи ви од чаду, чи з похмілля? Чи чорт за душу удряпнув? Чи напились дурного зілля? Чи глузд зо розум завернув? (І. Котляревський, Енеїда, IV).
Глупа (глуха) ніч. Дуже темна ніч, безпросвітна пітьма; північ. ...І тепер ті люди у глупу ніч устають, блукають по садку, по двору, все шукають могили покійного пана... (Панас Мирний, Як ведеться, так і живеться, І), Хо йде далі, не маючи втоми, не вважаючи на глуху ніч (М. Коцюбинський, Хо, V).
Гнути в каблук. Пригнічувати.
Хоч літа його гнуть у каблук Із турботами в парі, Та в очах його все щось горить, Мов дві блискавки в хмарі. (І. Франко, Мойсей, III).
Гнути шию. Коритися.
Якби хтів вас в спокою держать, Наче трупа у крипті, То ви й досі, як сірі воли, Гнули б шиї в Єгипті. (І. Франко, Мойсей, IV).
Голий, як турецький святий. Про вкрай збіднілу людину. Т акі стали голі, як турецькі святі (Марко Вовчок, Сестра, IX).
Головою важити. Ризикувати життям.
Боже, він жартує! ви ж головою важите своєю ...Ховайтесь! Як хто прийде, то ви пропали! (Леся Українка, Камінний господар, І).
Гори покотити (потопити). Не знати горя, не зважати на перешкоди; відчувати в собі сили звершити щось. Відтепер матимеш де розгорнутись і здійснити свої давні задуми. Тепер ти, чоловіче, і гори покотиш (О. Гончар, Микита Братусь, II).
Грати у власну дудку. Мати свої, незалежні від когось погляди, робити по-своєму.
Диктатора немає, То й кожний з них у власну дудку грає, І має кожний з них свою програму... (О. Олесь, Вилітали орли...). 120
Груші на вербі. Безглузда вигадка; щось неможливе.
Нема ніде нічого, а вона якогось дуба смаленого править та обіцяє груші на вербі! (Леся Українка, Осіння казка, IV).
Губи квасити (розквасити). Сердитися, дутися; бідкатися, плакати. Не квасить Добрість губ, бо із її очей Палає ласка до людей. (П. Гулак-Артемовський, Справжня Добрість).
— Ну, чого розквасила губи? — обзивається чернець з прихо жої. — Молиться йди. (А. Тесленко, У схимника).
Губи копилити. Пишатися, бундючитися; вередувати, сердитись. Сідай-бо й ти рядом!.. Не хочеш? Ого-го. Дуже закопилив губу! (М. Кропивницький, Глитай, або ж Павук, І, 9).
Давати відкоша. Давати відсіч (найчастіше давати відсіч залицяльнику). — Може, .то ви самі, діду, й розмалювали Вутаньці причілок? — кинув жартома Андрій Мох. — Може, дала вам одкоша? (О. Гончар, Зірниці).
Датися на підмову. Дати себе обдурити.
І ти не думай, Що я б йому далася на підмову. Ніколи в світі! (Леся Українка, Камінний господар. І).
Де козам роги правлять. Дуже далеко, на засланні. Вон, розбишако, із нашого села зараз!.. А коли волею не підеш, то туди запровторимо, де козам роги правлять (І. Котляревський, Наталка Полтавка, II, 11).
Де раки зимують (знати, чути). 1. Пізнати горе в житті, мати досвід. 2. Знати, де можна поживитися; бути хитрим, спритним.
1. Мабуть, всі чорти — бурлаки Та ще й розум мають, Знають, де зимують раки, — Од жінок втікають. (П.Гулак-Артемовський, Твардовський).
2. Голова зараз почув, де раки зимують, і почав з писарем потроху обкрадати громадський скарб... (І. Нечуй-Левицький, Микола Джеря, VIII).
Держати слово. 1. Виголошувати промову, говорити. 2. Виконувати обіцянку.
1. Вона держала слово, і багато великих слів у ньому поміщалось: братерство, рівність, воля, рідний край. (Леся Українка, Віче).
2. Чоловіки не часто так говорять, а хоч говорять — хто з їх слово держить? (Леся Українка, Камінний господар, І).
Держати (тримати) хвіст бубликом. Бадьоритись, не падати духом. Марку Трохимовичу, не дрейфте, держіть хвіст бубликом! (М. Стельмах, Правда і кривда, XX).
Держати (тримати) язик за зубами. Мовчати, зберігати таємницю. Слухай, стара. Коли з розуму вижила, то держи і язик за зубами... (Панас Мирний, Повія, IV, 4). Боцман... підморгнув і відповів Костеві бравим покахикуванням, яке мало показати, що на його судні всі вміють тримати язики за зубами (Ю. Яновський, Весна).
Держатися (триматися) свого берега. Не виходити за певні межі; дотримуватись у житті звичного, дозволеного. Усяк до чого-небудь вдався. Той робить те, другий — друге; Всяк свого б берега й держався... (Л. Глібов, Шпак).
Дерти носа. Пишатися, погордливо ставитись до інших. От так їх треба учить, щоб проти роду носа не драли (І. Тобілевич, Суєта, II, 5).
Десята (сьома) вода на киселі. Дуже далекі родинні зв'язки. Він їй, кажуть, доводиться родичем — десята вода на киселі (О. Донченко, Школа над морем, 25).
До нових віників (пам'ятати). Дуже довго пам'ятати (найчастіше щось неприємне). Не послухала б ти мого? Він би тебе скрутив, що до нових віників пам'ятовала б! (Г. Квітка-Основ'яненко, Сватання на Гончарівці, II, 5).
До ноги вибити. Знищити всіх до одного, до останнього.
...Троянців з ними як з'єднаєш, Тоді і Турна осідлаєш, Все військо виб'єш до ноги. (І. Котляревський, Енеїда, V).
До часу глечик носить воду. Всьому буває кінець; ніщо не вічне; застереження від надмірностей у чомусь. До часу, голубе, нам глечик носить воду; І на його пошле зла доля ту невзгоду, Що глек побачимо в череп'яних шматках! (П. Гулак-Артемовський, Справжня Добрість).
До цурки. Зовсім, остаточно. Можеш мене пожаліти — кращий мундир порвав до цурки... (Ю. Яновський, Проклятий східний фронт!).
Довбнею не доб'єш. Ствердження фізичної моці людини, у силі котрої хтось сумнівається. (Вживається найчастіше у виразі: «ще й...»). — ...Я чоловік старий, немощний... Може, скоро й помру. — Тебе ще й Зовбнею не доб'єш (І. Тобілевич, Безталанна, V, 3).
Докупи не зібрати. Про щось безглузде, нісенітницю. Бачите, я іноді зостару таке плету, що й сам докупи це зберу (М. Кропивницький, Доки сонце зійде..., І, 4).
Доробитися до голого коліна. Нічого не заробити; обноситися, вкрай збідніти. Бабусі навернулися сльози на очі: — Доробилась у вас до голого коліна (М. Яцків, У наймах, VII).
Дорога (шлях) терном заросла. Про неможливість повернення додому, до щасливого минулого чи про неможливість досягти бажаного. — Мусиш привикати, хоч і не хочеш, а додому моя дорога вже терном заросла, — сказала Василина й рукою махнула (І. Нечуй-Левицький, Бурлачка, VI).
Дорого не взяти. Зробити щось, не задумуючись. — Тільки ти з нею не дуже, — попередила дівчина. — Бо вона й вилає, дорого не візьме! (О. Гончар, Земля гуде, І, 13).
Драти горло (рот). Кричати. Нащо писать байки, даремно драти рот? Який чита їх чорт?.. (Л. Боровиковський, Нащо писать). — Ай да Стеха! От моторна, і тут успіла... — Хто там горло дере, що успіла? (Т. Шевченко, Назар Стодоля, II).
Дрижаки їсти (хапати). Тремтіти (найчастіше від страху чи холоду). Хороші шутки, що й сам себе не тямлю та дрижаки їм (Г. Квітка-Основ'яненко, Шельменко-денщик, IV, 4). Студений вітер подихнув зненацька, і стало зимно, а може, дрижаків хапали всі од напруження, що мирних людей охопило, як тільки спалахнув на дальній вежі вогонь небезпеки (О. Ільченко, Козацькому роду нема переводу, Заспів, 44).
Дулю з'їсти. Нічого не одержати. Так і тоді буде, і зостанеться земля в Грицька, а вони, менші брати, дулю з'їдять!.. (Б. Грінченко, Під тихими вербами, II, 5).
Дуріти (казитися) з жиру. Робити дурниці від безділля, знічев'я. Найчастіше так говорять про багатих нероб.
Не паразит я, що дуріє з жиру, Що в будні тільки й дума про процент... (І Франко, Декадент).
Дутеля з'їсти. Померти.
...Шпигнув в висок над правим оком, Гібсон і дутеля із'їв. За сим такая ж смертна кара І лютого постигла Лара. (І. Котляревський, Енеїда, VI).
Духопеликів (духопелу, духу) давати. Наганяти страху, бити. ...Як Парасочка не хотіла того їсти й вередувала, то Оришка й духопеликів надає... (Панас Мирний, Як ведеться, так і живеться, II). Пусти ж, а то такого духопелу дам (М. Старицький, Як ковбаса та чарка, 12). Мінами як зачнуть швиргати — так навколо шкварчить, як на сковороді. Проте біля Києва і ми їм духу дали (Г. Тютюнник, Вир, II, 3).
Духу пускатись. Помирати, вибиватися із сил. Коні біжать, духу пускаються, а він все свариться: чого помалу їдеш? (А. Свидницький, Люборацькі, II).
Жданиками годувати; жданики їсти. Примушувати ждати обіцяного; безнадійно ждати чогось. " Поки було треба, щоб він за їх у громаді галасував, дак вони його манили всякими обіцянками-цяцянками, а тепер дак і жданиками годуйся, здобрій тим, що «перечасуй!» (Б. Грінченко, Під тихими вербами, II, 5).
Живцем на небо проситись. Про людей, що занадто показують свою набожність; про святенників. ...І сльози наверталися на очі обозному, немовби й сам він злітав туди, аж до Бога, живцем на небо просячись, і пан хрестився та й хрестився... (О. Ільченко, Козацькому роду нема переводу, Заспів, 18).
Живцем облупити. Жорстоко, без жалю розорити. Добрий ти чоловік, Йосипе, тільки не попадайся тобі в руки, — живцем облупиш! Ти допомагав мені... доки не скрутив мене, мов налигачем, твоєю позикою!.. (М. Кропивницький, Глитай, або ж Павук, І, 12).
Жила тонка. Про недостатність сили, можливості, здібності (часто про людину фізично кволу). Німець, друзі мої, народ грубий, але не міцний. У нього жила тонка, а тулуб великий (Ю. Яновський, Коваль).
Жити з пучок. Жити з власної праці, заробляти своїми руками. Ми хоч бідні, але чесні. Хоч живемо з пучок, проте і для нас є місце в церкві (М. Коцюбинський, Фата моргана, І).
Жити на свою руку. Бути самостійним, незалежним. — Дай мені грошей, я собі потрафлю сам жити на свою руку, — сказав Готліб, незважаючи на її чуття (І. Франко, Борислав сміється, III).
Життя коромислом. Безладне, безтурботне життя з гулянками. ...В Параски щодня гульки, щодня бенкет... Пішло в Параски життя коромислом (Панас Мирний, Як ведеться, так і живеться, II). З глузду зсунутись (збитись, з'їхати). Втратити розум. Стара Терпилиха не зсунулась ще з глузду, щоб вам одказа-ти (І. Котляревський, Наталка Полтавка, І, 1, 3). Ти і справді хочеш іти? Скажений, ти з глузду з'їхав! (Т. Шевченко, Назар Стодоля, II).
З голими руками. Без нічого; бути дуже бідним. Бог хліба на Дону те літо не вродив — Вернувсь Антін із голими руками... (Л. Боровиковський, Антін).
З козами на торг встигати (поспівати). Нічого поспішати, ще встигнеш. — Чи буде, чи ні, тільки зділай милость, не бався тут, іди швидше. — Поспіємо ще з козами на торг (Т Шевченко, Назар Стодоля, II).
З мосту та в воду (пхнути, упасти). На згубу, на погибель. Не рівняйте мене, пане виборний, з городянками: я не вередую і не перебираю женихами... Чи вже ж ви хочете спихнути мене з мосту та в воду? (І. Котляревський, Наталка Полтавка, І, 2, 6).
З мухи бугая (слона, верхоблюда) робити. Дуже перебільшувати.
Вони б усюди брехні рознесли, Зробили б бугая із мухи... (Л. Глібов, Білочка).
З неба (з місяця) впасти (звалитися). З'явитися несподівано. Звідки се ви, Сергію Петровичу, наче з неба впали! (Леся Українка, Блакитна тр'оянда, IV, 9). Ось тепер усі почали дивитись на мене, ніби я з місяця звалився (М. Стельмах, Гуси-лебеді летять, І).
За пухлу душу. Ні за що, даром. Хазяїн посопів, мовчки хряпнув хвірткою, сплюнув. — Живе за пухлу душу, та ще й відчиняй йому (І. Микитенко, Брати).
За три огляди (придбати щось). Украсти щось; взяти даром.
Тут посел аж ось звернувся, На кобилу роздобувся, І не наборг, не за гроші, За огляди три хороші... (І. Манжура, Трьомсин-богатир, І).
За тьху (придбати щось). За безцінь, дешево, вигідно, майже даром. Пощастило ж... — за тьху купив отакого жереба (Ю. Збанацький, Шмат мила).
Забряжчати у калитці. З'явитися грошам. Аби трохи в матері забряжчало в калиточці, зараз і почне вимагати (Марко Вовчок, Сестра, IX). Так що ти краще не ходи даремно, а я сам віддам, коли забряжчить у калитці (Ю. Збанацький, Двадцять копійок).
Зав'язати голову (світ). Занапастити життя, зробити його безрадісним, нещасливим (часто про одруження з нелюбом). Хотять мені світ зав'язати, хотять мене силою віддати за Стецька, за того дурного... (Г. Квітка-Основ'яненко, Сватання на Гончарівці, II, 3). Нащо я найнялася у того пана? А тепер зав'язала голівоньку, не розв'яжу довіку (І. Нечуй-Левицький, Бурлачка, V).
Залити сала за шкуру. Заподіяти багато горя, зла.
А вбогій Вдові не до того, Бо залили за шкуру сала, Трохи не пропала. (Т. Шевченко, Москалева криниця, І). Німець за два роки залив ім сала за шкуру (Ю. Яновський, Шляхи війни).
Замакітрилася голова (світ); у голові макітриться. Закрутилася, запаморочилася голова; потьмарився розум; безладдя в думках. Певно, то не Параска брала воду з криниці: то нагла смерть моя стояла коло криниці, бо мені разом світ, замакітрився, а Параска зникла — не знаю, де й ділась... (І. Нечуй-Левицький, Баба Параска та баба Палажка, II). Немає гірше, як чоловік, зіпсований життям і оточенням, потеряє натуральний розум: в голові макітриться, все ходе вверх ногами (І. Тобілевич, Суєта, 111,6).
Запрягати у кормигу. Поневолювати.
...Без війська хочете весь світ зажерти, всіх варварів в кормигу запрягти... (Леся Українка, Руфін і Прісцілла, III).
Збивати (зчиняти) бучу. Зчиняти галас, затівати сварку. Що це з ним, з чого це ви збили бучу? (М. Кропивницький, Доки сонце зійде..., III, 2, 4). Інспектор... зчинив бучу, нахвалюючись оддати Райка під суд (С. Васильченко, Над Россю).
Збирати мед з кропиви. Мати зиск, вигоду там, де інші й сподіватися не можуть. О, бо Пазюк розумний дід, З кропиви він збирає мід; Він у селі над всіх моцар, Бо він собі багач-лихвар. (І. Франко, По селах, II).
Згадала баба дівера. Говорять, коли хтось згадує минуле, те, чому немає вороття, про що вже пора забути. Таки згадала баба дівера. Через вас, діду, про ці два стоги увесь світ і союзники знають (М. Стельмах, Правда і кривда, VII).
Землею пахнути (смердіти). Бути дуже старим, близьким до смерті; конати.
Од неї пахне вже землею, Уже й мене не пізнає! (Т. Шевченко, Не спалося, — а ніч, як море). |
