 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Перспективи розвитку і розміщення швейної промисловості
Незважаючи на всі негаразди, що існують у наш час в галузі, все ж таки можна виділити основні перспективи щодо її подальшого розвитку та розміщення, здійснити аналіз можливостей вітчизняного виробництва в умовах переходу до ринкових умов господарювання і на основі цього аналізу побудувати стратегію подальшого розвитку галузі. На основі інформації, що відбиває сучасний стан швейної промисловості, можна виділити основні альтернативні стратегічні напрямки її подальшого розвитку: − Хоча виробництво і розміщене по всій території України, проте у різних областях воно розвинуте неоднаково. Тому перспективним є будівництво нових та удосконалення вже існуючих підприємств у цих областях. − Перспективним є також створення спільних підприємств, що дасть змогу налагодити співробітництво з іноземними партнерами та залучити іноземний капітал у розвиток галузі. Але в зв’язку з недосконалістю вітчизняного законодавства (левова частка продукції, виробленої на цих підприємствах вивозиться за кордон, тобто відбувається перетікання капіталу з нашої країни), цей напрямок поки що залишається перспективою майбутнього аж до того часу, коли буде налагоджено ефективну систему державного менеджменту. − На даний час доцільно було б використовувати можливості співпраці з країнами СНД, зокрема з Росією. Наші товари мають набагато більше можливостей проникнення на ринки цих країн і попит на них там буде значно більшим, ніж на ринках Європи. Окрім суто економічних альтернатив розвитку галузі можна виділити ще й ряд економіко-технологічних: − Як свідчать дослідження сучасного стану, вкрай необхідним є впровадження нових технологій оперативного управління підприємством, а саме: створення інформаційних систем управління якістю продукції в процесі її виготовлення. Технологічний процес у виробничих цехах − це послідовний процес переходу виробу (чи напівфабрикату), що виготовляється, від одного етапу до іншого. При цьому зв’язки між елементами системи, яку утворюють різні рівні технологічного процесу на підприємствах із застарілим обладнанням і де каналом і оператором передачі може бути лише виконавець робочого процесу, є досить громіздкими. Якщо використовувати автоматизовані системи управління технологічним процесом, то передача сигналів і зв’язок між різними його рівнями здійснюється автооператорами, які здійснюють параметрацію сигналів і легке перетворення їх в електричні, внаслідок чого спрощується і значно прискорюється їх передача по електричних каналах зв’язку. − Надзвичайно важливим є впровадження ресурсозберігаючих технологій виробництва продукції. Проблема ресурсо- і енергозбереження нині набуває дедалі більшої актуальності і потребує вирішення великої кількості питань. Досягнення успіхів у цій сфері дає можливість значно знизити собівартість готової продукції. Успішний розвиток швейного виробництва неможливий без його раціонального розміщення та спеціалізації підприємств. Оптимальне розміщення має за мету забезпечити: А) випуск високоякісної продукції; Б) елективне постачання підприємств торгівлі. Виконати ці вимоги можливо лише шляхом поглиблення територіального поділу праці. Для легкої, у тому числі швейної промисловості, це означає: 1. Поглиблення стадійної спеціалізації підприємств, можливість якої зумовлена розділенням технологічних процесів у швейній промисловості на конструювання, розкрій та пошиття одягу. При такому поділі доцільно створювати невеликі фабрики, що спеціалізовані на виконанні окремим технологічних операцій, а з них - формувати об'єднання, концерни. Ефект від підвищення продуктивності праці та якості продукції у даному випадку буде значно вищий, ніж витрати на перевезення напівфабрикатів, Також це дає можливість наближення виробництва до ринку і його кращого вивчення і одночасно не створює надвеликої концентрації жіночих, трудових ресурсів у невеликих містах, що мало місце при розміщенні в них великих підприємств. 2. Підвищення концентрації художньо-творчої праці вищої кваліфікації, від якої залежить естетично-модний рівень виробів, якість сучасного виробу можливо представити як суму трьох складових: якість сировини, якість моделі, якість виконання. В умовах зростаючого попиту Населення на сучасні, модні вироби така складова як якість моделі є головним чинником ринкового успіху виробу. В кожній галузі легкої промисловості існує певна стадія виробництва, де формується естетична якість продукції. У швейній промисловості - це конструювання та розкрій. При цьому важливо, де розмістити цей підрозділ. Бракування економії суспільних витрат вимагає його розміщення у найбільшому з населених пунктів, що входять у розгляд, тобто там, де є необхідна соціально-художня інфраструктура. Будинки моделей одягу, художні музеї, виставки тощо. 3. Поглиблення територіальної спеціалізації виробництва, що веде до зосередження випуску однорідної продукції у межах економічного району чи області. Вищевказані напрямки є актуальними для поліпшення розміщення швейної промисловості України, яке у даний час не є раціональним. Висновки
Швейна промисловість є складовою легкої промисловості, що спеціалізується на виробництві непродовольчих товарів народного споживання. Швейна промисловість відіграє важливу роль у загальній системі народного господарства країни. Після текстильної вона є найважливішою підгалуззю легкої промисловості. Забезпечення населення нашої країни якісним одягом є досить впливовим чинником як підвищення ефективності виробництва та збільшення добробуту населення, так і забезпеченості робочими місцями наявних трудових ресурсів, особливо жіночих. Основним критерієм оцінки раціональності розміщення галузей легкої промисловості є вплив розміщення промисловості на досягнення більш високої продуктивності суспільної праці. Основними факторами, що впливають на розвиток та розміщення швейної промисловості, є історичний, природно-ресурсний, демографічний та соціально-економічний. Характеристика сучасної галузевої структури швейної промисловості України передбачає аналіз діяльності даної галузі в розрізі окремих виробництв. Галузева структура швейної промисловості являє собою її розподіл в розрізі наступних виробництв - виробництво пальт та напівпальт, плащів, костюмів, піджаків, суконь (включаючи халати, сарафани), брюк (включаючи робочі та жіночі), спідниць, блузок, курток (включаючи робочі), сорочок верхніх, білизни постільної. Можна спостерігати нерівномірну динаміку у зміні структури виробництва швейної галузі протягом 2005-2009 рр. У 2009 році порівняно з 2007 роком зросла питома вага у загальних обсягах виробництва по таких товарних групах як сукні (включаючи халати, сарафани) – (1,4%), куртки (включаючи робочі) – (0,6%), брюки (включаючи робочі та жіночі) – (5,9%), сорочки верхні – (3,3%), білизна постільна – (2,4%). По решті товарних груп спостерігалося зменшення питомої ваги у структурі загального випуску по галузі. Промисловість розміщена у районах споживання, здебільшого у великих населених пунктах, оскільки перевести тканини і нитки для неї економніше, ніж готові вироби. У швейній промисловості створено виробничі об’єднання і фірми. Швейна промисловість знедавна на 90 % задовольняла попит населення України на готовий одяг, білизну та іншу продукцію. Економічними районами, в яких швейна промисловість вирізняється найбільшим рівнем розвитку є Столичний (40,4%), Донецький (17,9%), Північно-Східний (8,3%), Карпатський (6,4%), Придніпровський (5,7%).Розміщення швейної промисловості тяжіє до великих промислових центрів країни. Це зумовлено домінуванням в процесі вибору місця розташування підприємств галузі споживчого та трудоресурсного факторів. Починаючи з 2004 р., швейна промисловість почала нарощувати експортний потенціал. Така ж тенденція спостерігається і в 2009 р. У цілому по товарах швейної промисловості зберігається досить значне позитивне сальдо зовнішньої торгівлі. Головними партнерами України по експорту за цей період були такі країни: Німеччина, частка якої в загальному експорті до країн ЄС становила 67,6%; Франція - 9,7; Італія – 9,0; Великобританія - 8,4%. Переважно імпорт надходив з таких країн: Німеччини - 24% від загального імпорту з країн ЄС; Італії — 7,6; Великобританії — 4,1%. Незважаючи на всі негаразди, що існують у наш час в галузі, все ж таки необхідно виділити основні перспективи щодо її подальшого розвитку та розміщення, здійснити аналіз можливостей вітчизняного виробництва в умовах переходу до ринкових умов господарювання і на основі цього аналізу побудувати стратегію подальшого розвитку галузі.
Список використаної літератури:
1. Бейдик О. О., Падун М. М. Географія: посібник для вступників до вищих навчальних закладів. – 2-е вид. – К.: Либідь, 2006. – 304 с. 2. Горленко І.А. Проблеми комплексного розвитку території. – К.,2005 3. Дані міністерства легкої промисловості України // платний сайт www.legprom.com.ua (оперативна статистична інформація стосовно розвитку виробництва та ринку легкої промисловості) 4. Денисенко Ю.Ф. Проблеми розвитку легкої промисловості в Україні // Економіка України, №5, 2004, с. 18-20 5. Єремнеко І.Б. Деякі фінансові аспекти реформування підприємств легкої промисловості України // Економіст, №8, 2004, с. 35-44 6. Захаров О.М. Географія України. – Львів: Світ, 1994. – 472 с.: іл. 7. Івченко А.М. Регіональна економіка (теоретико-методологічні основи). – К.: Українсько-Фінський інститут менеджменту і бізнесу, 2005. – 88 с. 8. Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил. – К.,2007 9. Мащенко О.К., Олійник Я.Б., Степаненко А. В., Шищенко П. Г. Географія: Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів. Програма і відповіді на всі запитання. – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998. – 829 с. 10. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії: Посібник.- К.: Знання, 1998. – с.378-392 11. Перспективи створення нових робочих місць // Україна: аспекти праці, №2, 2006, с.51-54 12. Перспективи створення нових робочих місць // Україна: аспекти праці, №2, 2009 13. 14. Розміщення продуктивних сил України: Навч. – метод. посібник для самост. вивч. дисц. / С.І.Дорогунцов, Ю.І. Пітюренко, Я.Б.Олійник та ін. – К.: КНЕУ, 2004. – с.181-198 15. Радченко А.П. Регіональна економіка. – К.: Вища школа, 2004. – с. 139-149 16. Статистичний щорічник України, 2008 рік 17. Чемісов Б.Г. Деякі методологічні аспекти аналізу територіальної організації промислового виробництва.// Український географічний журнал.-2007.- №4. – с.50-55 18. Чернюк Л.Г. Реформування економічних відносин і управління в промисловості. – К.,2006 19. Шаблій Г.О. Соціально-економічна географія України. – К.,2004 20. www.ukrstat.gov.ua 21. www.minfin.gov.ua Размещено на Allbest.ru [1] Чемісов Б.Г. Деякі методологічні аспекти аналізу територіальної організації промислового виробництва.// Український географічний журнал.-1999.- №4. – с.50-55 |
Попов І.І. Статистика. – К.,2005