 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| ЗУ «Про приватизацію державного майна»
Приватизація державного майна -платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об’єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки. Приватизаційне інвестування – це така економіко-правова форма інвестування, що полягає в інвестуванні самого підприємства в процесі його приватизації (тобто продажу) та в післяприватизаційний період відповідно до інвестиційних зобовязань покупця-інвестора, а також економіки країни чи відповідного регіону в результаті отримання коштів від реалізації обєктів приватизації, застосування санкцій за невиконання покупцями-інвесторами інвестиційних зобовязань за договорами купівлі-продажу цих обєктів. Ознаки приватизаційного інвестування: - сфера застосування – приватизація державного та комунального майна; - мета інвестування - підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки, тобто інвестування в економіку (це: а) кошти отримані від покупців у процесі приватизації та б) вкладені покупцями у післяприватизаційний період); - складність обєктів інвестування: а) в процесі приватизації державного майна обєктами інвестування є економіка України, оскільки кошти за обєкти приватизації є одним із надходжень в Державний бюджет, а у післяприватизаційний період покупець-інвестор має виконувати зобовязання згідно із законом та договором купівлі-продажу; б) за приватизації комунального майна кошти надходять до відповідного місцевого бюджету; - субєктний склад: 1) інвестори як покупці обєктів приватизації; 2) органи, що виконують функції власника державного (державні органи приватизації) чи комунального майна (органи місцевого самоврядування); 3) посередники, покликані надавати відповідні послуги субєктам інвестування. - надання громадянам України пріоритетного права на придбання державного майна; - надання пільг для придбання державного майна членам трудових колективів підприємств, що приватизуються; - вид інвестицій – виключно кошти; - особливий порядок інвестування, що визначається виключно законом і складається із кількох етапів; - має спеціальне правове регулювання; - здійснюється інвестування згідно Державної програми приватизації, що розробляється ФДМУ, затверджується законом України строком на три роки і діє до завершення її виконання; - має післяприватизаційний період, що починається після повної сплати вартості обєкту приватизації і характеризується інвестуванням приватизованого підприємства та контролю з боку органів приватизації за виконанням покупцем-інвестором своїх інвестиційних зобовязань; - використання у процесі приватизації інноваційного інвестування (в умови договорів купівлі-продажу обєкта приватизації можуть включаються зобовязання покупців щодо запровадження новітніх технологій, модернізації виробництва тощо).
43. Нормативно-правове регулювання приватизаційного інвестування. Законодавство про приватизацію.
Приватизаційне законодавство складається із 3-ох гілок: 1. Законодавство про приватизацію майна державних підприємств та організацій, державних часток в майні господарських організацій зі змішаною формою власності (регулює відчуження майна державних підприємств і організацій); 2. Законодавство про приватизацію земельних ділянок (регулює відчуження земельних ділянок); 3. Законодавство про приватизацію державного житлового фонду (регулює відчуження житлового фонду). Всі три названі гілки приватизаційного законодавства регулюють відчуження відповідних категорій державного майна та комунального майна, разом з тим саме перша гілка відіграє вирішальне значення на інвестування економіки. Система законодавства про приватизацію складається зі значної кількості НПА, що дозволяє застосовувати щодо них поняття «приватизаційне законодавство», як гілку господарського законодавства. Нормативно-правове регулювання приватизаційної форми інвестування здійснюється: Конституція України (де виключно Законами визначається правовий режим власності; до повноважень ВРУ, зокрема, належить затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації); ЦКУ («Загальні положення про ПВ», «Набуття ПВ», «Припинення ПВ»); ГКУ (де одним з напрямів економічної політики держави є політика інституційних перетворень, спрямована на формування багатоукладної економічної системи шляхом, зокрема, приватизації виробничих фондів; визначає ключові засади приватизації державних та комунальних підприємств та способи її здійснення); Кодекс України про надра (щодо приватизації підприємств, діяльність яких пов’язана з використанням надр); ЗУ «Про приватизацію державного майна» (основні засади приватизації); ЗУ «Про Державну програму приватизації» (мета приватизації, її шляхи і способи на 2012-2014 роки); ЗУ «Про морські порти України» (визначає особливості приватизації обєктів портової інфраструктури); ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (Закон встановлює правовий механізм приватизації єдиних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу); ЗУ «Про приватизаційні папери»; ЗУ «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» (Закон визначає особливості правового регулювання приватизації державного майна в агропромисловому комплексі); ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», ЗУ «Про перелік обєктів права державної власності, що не підлягають приватизації»; ЗУ «Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України»; ЗУ «Про особливості приватизації обєктів незавершеного будівництва» (метою цього Закону є вдосконалення механізму та прискорення приватизації об'єктів незавершеного будівництва); ЗУ «Про призупиненя приватизації підприємств нафтопереробної промисловості України»; ЗУ «Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації»; ЗУ «Про холдингові компанії в Україні»; ЗУ "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (щодо особливостей приватизації об’єктів, розташованих у зоні гарантованого добровільного відселення з території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи); ЗУ «Про КМУ»; постанови ВРУ; укази Президента України; Постанови КМУ; відомчі НПА – ФДМУ, НКЦПФР, НБУ тощо; локальні нормативні акти і договори у сфері приватизації (план приватизації конкретного під-ва або план розміщення акцій ПбАТ; угоди приватизації; установчі та внутрішні документи; установчі документи господарських товариств, створених громадянами для набуття статусу колективного покупця у процесі приватизації).
44. Об’єкти приватизації та приватизаційного інвестування.
Слід розрізняти поняття «обєкти приватизаційного інвестування» та «обєкти приватизації». Обєктами приватизаційного інвестування є економіка країни чи певного регіону, оскільки сплачені за обєкти приватизації кошти надходять до відповідного бюджету (державного/місцевого), і одночасно обєкт приватизації. До обєктів приватизації згідно ЗУ «Про приватизацію державного майна» належать: · підприємства (цехи, виробництва, дільниці, інші підрозділи, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, із структури якого вони виділяються) як єдині майнові комплекси, до складу яких входять усі види майна, призначені для їх діяльності, що визначені ЦКУ, у т.ч. із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані; · об’єкти незавершеного будівництва та законсервовані об’єкти, у т.ч. із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані; · окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких це майно розташовано; · акції (частки, паї), що належать державі у статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об’єднання майна різних форм власності; · об’єкти соціально-культурного призначення, у т.ч. із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані, крім тих, що не підлягають приватизації. З метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об’єкти приватизації класифікуються за такими групами (об’єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об’єктами малої приватизації): - група А - ЦМК державних підприємств, їх структурних підрозділів, які можуть бути виділені в самостійні суб’єкти господарювання - ЮО, на яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік не перевищує 100 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за такий період не перевищує 70 мільйонів гривень та/або вартості майна яких недостатньо для формування статутного капіталу господарського товариства, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані; окреме індивідуально визначене майно (рух. і нерух. майно ДП (в т.ч. будівлі, споруди, нежитлові приміщення), майно, що залишилось після процедури ліквідації ДП через банкрутство), у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано; - група В - ЦМК державних підприємств, їх структурних підрозділів, на яких середньооблікова чисельність працюючих перевищує 100 осіб, а обсяг валового доходу перевищує 70 мільйонів гривень та/або вартість майна яких достатня для формування статутного капіталу АТ, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані; акції АТ, утвореного в процесі приватизації та корпоратизації; ЦМК підприємств і організацій сільського, рибного господарства та агропромислового комплексу незалежно від вартості майна та середньооблікової чисельності працюючих, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані; - група Г - ЦМК державних підприємств та акції АТ, які на момент прийняття рішення про приватизацію (продаж) мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави або ознаки домінування на загальнодержавному ринку товарів (робіт, послуг), підприємств оборонно-промислового комплексу, а також об’єкти, що потребують застосування індивідуального підходу до приватизації (такі, що мають унікальні виробництва, використовують рідкісні ресурси (нематеріальні активи, ноу-хау, включаючи науково-дослідні та проектно-конструкторські організації та установи, які відповідають таким вимогам); - група Д - об’єкти незавершеного будівництва (будівлі, споруди, передавальні пристрої, які не введені в експлуатацію), законсервовані об’єкти, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані; - група Е - акції (частки, паї), що належать державі у статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій і підприємств, заснованих на базі об’єднання майна різних форм власності та розташованих на території України або за її межами; - група Ж - об’єкти соціально-культурного призначення (об’єкти освіти, охорони здоров’я, культури, фізичної культури та спорту, туризму, мистецтва і преси, телебачення, радіомовлення, видавничої справи; санаторно-курортні заклади, будинки і табори відпочинку, профілакторії; інші об’єкти, призначені для задоволення соціальних та культурних потреб громадян), в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані, крім тих, що не підлягають приватизації. Разом з тим окремі категорії обєктів не підлягають приватизації взагалі, а щодо деяких категорій – передбачено спеціальний порядок приватизації. Не підлягають приватизації: І. обєкти, що мають загальнодержавне значення: а) об’єкти та майно, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об’єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України: (напр. надра, корисні копалини); б) об’єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей (напр. памятки археології); в) об’єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або розповсюдження небезпечних речовин (напр. ядерні установки); г) об’єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому (напр. метрополітен). ІІ. Казенні підприємства.
45. Суб’єкти приватизації та приватизаційного інвестування.
Субєкти приватизації – учасники приватизаційного інвестування, що мають відповідний обсяг правосубєктності залежно від їх ролі у приватизаційному процесі. За ЗУ «Про приватизацію державного майна» суб'єктами приватизації є: І. Державні органи приватизації. Це ФДМ України, його територіальні відділення та представництва в районах і містах та органи приватизації в АРК. Мають такі основні повноваження: змінюють у процесі приватизації організаційну форму підприємств, що перебувають у державній власності; здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації (в т.ч. виступають орендодавцем держ. майна); продають майно в процесі його приватизації, а також акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств; створюють комісії з приватизації; затверджують плани приватизації майна; розробляють проекти державних програм приватизації і подають їх на затвердження Верховній Раді України; укладають угоди щодо проведення підготовки об'єктів до приватизації та їх продажу; укладають договори на проведення оцінки майна в процесі його приватизації/ про розроблення документації із землеустрою/угоди щодо проведення екологічного аудиту об'єктів приватизації; вносять земельні ділянки державної власності до статутного капіталу господарських товариств відповідно до законодавства; виступають з боку держави засновником підприємств, заснованих на базі об’єднання майна різних форм власності; контролюють виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна; здійснюють продаж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації. Продаж майна, що є комунальною власністю, здійснюють органи, що створюються місцевими радами (комунальні органи приватизації) згідно ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні». ІІ. Покупці (їх представники) (виконують роль інвестора у процесі приватизації): - громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства (для спільної участі в приватизації громадяни можуть створювати господарські товариства, в тому числі із членів трудового колективу), крім працівників державних органів приватизації; - ЮО, зареєстровані на території України (крім органів держ. влади та ЮО, в майні яких частка державної власності перевищує 25%; осіб, зареєстрованих в офшорній зоні (перелік таких зон визначає Кабінет Міністрів України) чи країнах, включених FATF до списку країн, що не співпрацюють у сфері протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом); - ЮО інших держав. ІІІ. Посередники, які залежно від характеру їх послуг можна поділити на дві групи: 1. Оперативні посередники (надають послуги щодо підготовки обєкта до приватизації, оцінки та продажу майна, консультаційні послуги); 2. Фінансові посередники (довірчі товариства, ІСІ, інвестиційні фонди тощо).
Окремим субєктом приватизації, що утворюється з числа депутатів, можна назвати Спеціальну контрольну комісію Верховної Ради України з питань приватизації, метою якої є забезпечення контролю за здійсненням Державної програми приватизації, додержанням законодавства України про приватизацію та аналізу її наслідків.
46. Порядок приватизаційного інвестування та способи визначення інвестора-покупця.
За ЗУ «Про приватизацію державного майна» порядок приватизації державного/комунального майна передбачає такі етапи: - опублікування списку об’єктів, які підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації та місцевій пресі (уповноважені органи управління субєктів господарювання подають щороку державним органам приватизації пропозиції стосовно включення об’єктів права державної власності до переліку об’єктів, що підлягають приватизації); - передприватизаційна підготовка (необовязкова стадія), що може включати процес створення акціонерних товариств на базі державного майна або майна державного підприємства (корпоратизація) (проводиться обовязково для науково-дослідних та проектно-конструкторських організації та установ); - прийняття рішення про приватизацію (у місячний строк з моменту прийняття рішення про приватизацію орган, що здійснює управління майном цього підприємства, передає у встановленому порядку державним органам приватизації функції з управління цим майном; державний/комунальний органом приватизації протягом 1 місяця з дня прийняття рішення про приватизацію затверджує склад комісії з приватизації обєкта, основне призначення якої – розробка проекту плану приватизації; строк проведення приватизації об’єкта не повинен перевищувати двох років з моменту прийняття рішення про його приватизацію); - опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта; - проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується; - проведення у випадках, передбачених законодавством, екологічного аудиту об'єкта приватизації; - затвердження державним/комунальним органом приватизації плану приватизації або плану розміщення акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації; - реалізація зазначеного плану й укладення відповідно до нього договорів купівлі-продажу (обєкта) приватизації (приватизація об’єкта вважається завершеною з моменту його продажу або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом приватизації (розміщення акцій), і оформляється рішенням відповідного державного органу приватизації); - контроль за виконанням покупцями умов угод приватизації, включаючи і інвестиційні зобовязання (післяприватизаційний період). Способи приватизації (визначення інвестора): І. Конкурентні (передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців (конкурси, аукціони, продаж на фондових біржах) і відповідно – укладення договору із переможцем (претендентом, який запропонував найвищу ціну та/або найкращі умови післяприватизаційної експлуатації підприємства, в т.ч. його інвестування)); ІІ. Неконкурентні (виключають конкуренцію покупців і передбачають продаж обєкта приватизації конкретній особі (особам), які визначаються відповідно до вимог законодавства (працівники підприємства, майно якого приватизується) – власне викуп обєкта).
47. Угоди приватизації.
Угоди у сфері приватизаційного інвестування за їх спрямованістю та їх сторонами можна поділити на 2-а основних види: 1. Угоди, що опосередковують відчуження майна (обєктів приватизації у вигляді ЦМК підприємств або їх структурних підрозділів, обєктів незавершеного будівництва, законсервованих обєктів, акцій, будівель, споруд, нежитлових приміщень), що перебуває у державній/комунальній власності, на користь осіб, які відповідно до Закону можуть бути покупцями у процесі приватизації; укладаються між державними/комунальними органами приватизації в особі їх уповноважених представників і покупцями (їх представниками). 2. Угоди, що передбачають надання послуг у процесі приватизації державним/комунальним органам приватизації та підприємствам, що приватизуються, а також покупцям; укладаються за участю посередників (оперативних та/або фінансових) – з одного боку, і державним/комунальним органом приватизації або покупцями – з іншого; в свою чергу такі угоди поділяються на 2-а підвиди залежно від учасників таких відносин: 2.1. Між державними/комунальними органами приватизації та оперативними посередниками (договори про: проведення підготовки обєктів до приватизації, на проведення експертної оцінки майна, про організацію та проведення продажу (аукціону, конкурсу)); 2.2. Між покупцями та фінансовими посередниками (довірчими товариствами, інвестиційними фондами) на забезпечення вкладення грошових коштів. Основними у сфері приватизаційного інвестування є перший вид угод і вони мають такі особливості: - при приватизації об’єкта державної власності шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу; - договір к-п підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації; - до договору к-п повинні включатися передбачені бізнес-планом чи планом приватизації зобов'язання або зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, щодо: збереження основних видів діяльності підприємства; технічного переозброєння, модернізації виробництва; виконання встановлених мобілізаційних завдань; погашення боргів із з/п та перед бюджетом, простроченої кредиторської заборгованості підприємства; забезпечення соціальних гарантій працівникам; вимоги та додаткові обмеження природоохоронного законодавства до користування об'єктом; - у разі укладення договорів к-п під інвестиційні зобов’язання такі договори можуть містити умови щодо недопущення виникнення податкового боргу до виконання зобов’язань у визначені договором строки; - договір к-п має містити положення щодо відповідальності (звільнення від відповідальності) у разі виникнення форс-мажорних обставин (стихійне лихо, обставини непереборної сили тощо); - строк виконання зобов’язань, визначених у договорі к-п, не повинен перевищувати 5 років; - всі зобов'язання покупця за договором к-п зберігають свою дію для осіб, які придбають об'єкт у разі його подальшого відчуження протягом строку дії цих зобов'язань, а відчуження майна (акцій), обтяжених зобов'язаннями, можливо виключно за згодою державного органу приватизації, який здійснює контроль за їх виконанням. Договори про подальше відчуження майна (акцій), обтяжених зобов'язаннями, підлягають нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законодавством, державній реєстрації; - контроль за виконанням умов договору к-п здійснює державний орган приватизації; - за результатами перевірки виконання умов договору к-п складається акт за формою, встановленою ФДМ України; - власники приватизованих об'єктів мають пріоритетне право на довгострокову оренду (на строк не менше 10 років) займаних ними земельних ділянок з наступним викупом цих ділянок; - ПВ на об’єкт переходить до покупця після сплати в повному обсязі ціни продажу об’єкта, а у разі якщо об’єктом є нерухоме майно (нерухомість), право власності на нього переходить до покупця після державної реєстрації ПВ, яка здійснюється після сплати у повному обсязі ціни продажу об’єкта; - передача приватизованого об’єкта в заставу або внесення такого об’єкта до статутного капіталу господарського товариства в період дії умов договору купівлі-продажу здійснюється за згодою державного органу приватизації; - особи, які придбали державні підприємства як ЄМК, є правонаступниками їх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов'язків; - договори к-п можуть змінюватися, але ці зміни не повинні стосуватися зменшення зобовязань покупця та інвестицій.
48. Відповідальність за порушення порядку приватизаційного інвестування та угод, що його опосередковують.
За ЗУ «Про приватизацію державного майна» контроль за виконанням умов договору к-п здійснює державний орган приватизації. За результатами перевірки виконання умов договору купівлі-продажу складається акт за формою, встановленою ФДМ України. За порушення законодавства про приватизацію, а також невиконання чи неналежне виконання інвестиційних зобовязань, передбачених угодами приватизації, до винних осіб застосовуються такі види відповідальності: І. кримінальна (щодо посадових осіб органів приватизації за наявності в їх діях ознак злочину, пов'язаного з порушенням законодавства про приватизацію); ІІ. адміністративна (щодо посадових осіб органів приватизації, інших органів виконавчої влади у вигляді штрафу за: безпідставну відмову у прийнятті заяви про приватизацію; порушення строків розгляду заяви про приватизацію; порушення умов і порядку проведення конкурсу, аукціону, продажу акцій (часток, паїв); порушення умов і порядку передачі акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації; необгрунтовану відмову від продажу підприємства (майна, акцій); безпідставну відмову в наданні інформації про об'єкт приватизації); IІІ. господарсько-правова у таких 3-ох основних формах: - Відшкодування збитків (збитки, заподіяні порушенням законодавства про приватизацію, а також витрати щодо забезпечення збереження об'єктів приватизації на період до моменту передачі майна покупцю); - Сплата неустойки (штрафу, пені): у разі несплати коштів згідно з договором к-п протягом 30 днів з дня нот. посв. договору покупець сплачує на користь державного органу приватизації неустойку в розмірі 20 % ціни продажу об’єкта; у разі порушення встановлених умовами договору к-п строків внесення інвестицій у встановленому обсязі покупцями сплачується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості не внесених інвестицій за кожний день прострочення; у разі невиконання або неналежного виконання покупцем умов договору купівлі-продажу майна (акцій, часток, паїв) підприємства у зв’язку з визнанням такого підприємства банкрутом покупець сплачує штраф у розмірі 100 % суми не виконаних ним зобов’язань, але не менш як 10 % ціни придбаного об’єкта приватизації; у разі недотримання покупцем зобов'язань щодо збереження протягом визначеного періоду основних видів діяльності приватизованого об'єкта – штраф; за недопущення працівників державних органів приватизації, протидію чи перешкоджання проведенню ними перевірки дотримання умов договору купівлі-продажу державного майна на керівника приватизованого підприємства накладається штраф. - Оперативна форма: Розірвання договору (на вимогу однієї із сторін договір к-п може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки; розірвано у разі несплати коштів згідно з договором купівлі-продажу разом з неустойкою).
Спори щодо приватизації державного майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
49. Поняття, ознаки та нормативно-правове забезпечення лізингового інвестування.
Лізингове інвестування – це така економіко-правова форма інвестування, що полягає у наданні можливості СГ (лізингоодержувачам) на підставі договору лізингу замовляти, використовувати новітню техніку (устаткування, обладнання тощо) та отримувати її технічне обслуговування (ремонт) без тягаря сплати повної вартості такого майна з перспективою його викупу у лізингодавця. Ознаки лізингового інвестування: - Лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів; є поєднанням елементів оренди, купівлі-продажу, доручення, кредитування, технічного обслуговування; - Об’єктом інвестування є предмет лізингу, яким є неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена за законодавством до основних фондів (зазвичай сучасна техніка та устаткування); не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об'єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів; - Інвесторами виступають: 1) лізингодавець, замовляючи та набуваючи у власність майно у виробника (продавця) з метою отримання прибутку у вигляді лізингових платежів від лізингоодержувача; 2) лізингоодержувач, який вкладає інвестиції у формі лізингових платежів в новітню техніку (устаткування, обладнання) з метою її використання на підставі договору лізингу, в результаті чого оновлюються його виробничі фонди, поліпшується виробництво, підвищується якість товарів/послуг/робіт, і насамперед збільшується прибутковість його діяльності. - Учасниками відносин щодо лізингового інвестування є: 1. Виробник (постачальник) майна, що набувається лізинговою компанією з метою надання на умовах договору лізингу лізингоодержувачам; 2. Лізингодавець (лізингова компанія/підприємство) – здійснює лізингову діяльність (набуває у власність техніку/устаткування) та надає у лізинг з метою одержання прибутку; 3. Лізингоодержувач – СГ, що вкладають кошти (сплачують лізингові платежі) з метою використання на умовах лізингу сучасної техніки/обладнання і відповідно, отримання прибутку від реалізації виготовленої за допомогою такої техніки продукції/товарів/послуг; - Договірні засади інвестування: 1) інвестування лізинговою компанією в майбутні предмети лізингу відбувається за допомогою договору купівлі-продажу, поставки та технічного обслуговування, що укладається з виробником (продавцем) відповідного майна; 2) інвестування лізингоодержувачем у предмет лізингу відбувається на підставі договору лізингу, за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі); - Технічне обслуговування та ремонт майна, переданого лізингоодержувачу в лізинг, зазвичай здійснюється виробником (постачальником, продавцем) цього майна на підставі договору з лізингодавцем Виділяють наступні види лізингу: І. За критерієм участі лізингоодержувача у визначенні продавця (виробника) та специфікації предмету лізингу: - прямий (передання майна у лізинг, яке належить лізингодавцю на ПВ та було ним придбане без попередньої домовленості із лізингоодержувачем); - непрямий (передання майна у лізинг, що було спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов). ІІ. За особливостями здійснення лізингових операцій (за ПКУ): - фінансовий (лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі); є можливість викупу об’єкта лізингу; об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 % його первісної вартості); - оперативний (передається належне лізингодавцю майно на строк менше одного року (звідси й назва «оперативний») з умовою тех. обслуговування т а ремонту, без права викупу) – цей вид лізингу застосовується зазвичай в аграрному секторі економіки, коли техніка/обладнання необхідні для застосування на сезонних роботах. ІІІ. За формою здійснення: - зворотний (передбачає набуття лізингодавцем майна у виробника і передачу цього майна виробникові у лізинг); - пайовий (здійснюється за участю суб’єктів лізингу на основі багатостороннього договору); - міжнародний (це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, як і перебувають під юрисдикцією різних держав, або якщо майно чи платежі перетинають державні кордони). Нормативно-правове регулювання лізингового інвестування: ГКУ, ЦКУ, Податковий кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України (регулює договір лізингу морського судна), ЗУ «Про фінансовий лізинг», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», Конвенція УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг, підзаконні НПА, Постанови КМУ про утворення різних лізингових компаній, наприклад, «Про утворення Національної акціонерної компанії «Украгролізинг» тощо.
50. Договір лізингу.
Лізингові відносини опосередковуються договором лізингу. Поняття та основні ознаки договору лізингу містяться в ГКУ, ЦКУ, ЗУ «Про фінансовий лізинг»+ПКУ. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Основні ознаки договору лізингу: - поняття та осноні ознаки договору лізингу містяться в ГКУ, ЦКУ, ЗУ «Про фінансовий лізинг»+ПКУ, а також особливі положення щодо певного предмету лізингу можуть міститися у відповідних інших НПА, наприклад особливості договору лізингу морського судна встановлені Кодексом торговельного мореплавства, лізингу повітряного судна – Повітряним кодексом України; - обовязкова письмова форма договору; - до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням певних особливостей; - до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки; - предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів (не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом, ЦМК, бо це вже концесійне інвестування); - укладається на певний строк (при фінансовому лізингу не менше 1-го року); - має містити істотні умови, до яких Законом віднесено: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди; - оплатність договору (лізингові платежі), а за фінансового лізингу – можливість викупу предмету лізингу; - субєктами договору є: лізингодавець (ЮО, що передає право користування та володіння предметом лізингоодержувачу), лізингоодержувач (ФО або ЮО, яка отримує право користування та володіння предметом лізингу від лізингодавця), продавець/постачальник (ФО або ЮО, в якої лізингодавець купує річ для передання її у лізинг), інші особи, які є сторонами багатостороннього договору (наприклад страхові компанії); - ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між ним та лізингоодержувачем; - якщо вибір продавця (постачальника) предмета лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед ним за порушення зобов'язання щодо предмету (якості, комплектності, справності, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо), а якщо вибір продавця (постачальника) був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність; - ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом (якщо має місце прострочення передання предмету лізингу – сторона, яка прострочила); - можливість передачі предмету лізингу у сублізинг (за наявності такого права у лізингоодержувача за договором лізингу та обовязкової згоди лізингодавця); - лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника; - предмет лізингу підлягає реєстрації у випадках і в порядку, передбачених законом (наприклад згідно Повітряного кодексу України повітряне судно має бути зареєстровано у Державному реєстрі цивільних повітряних суден України (така реєстрація визначає національну належність судна до України, а ПВ) за умови якщо, воно отримується експлуатантом України в оренду чи у лізинг у нерезидента).
51. Поняття, ознаки та нормативно-правове забезпечення спільного інвестування.
Спільне інвестування - це господарська діяльність, пов'язана з об'єднанням, залученням грошових коштів та майна інвесторів зі спільними інтересами щодо інвестування в певні об'єкти з метою отримання прибутку або соціально-економічного ефекту від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права, нерухомість та інші активи, дозволені законодавством. Відносини спільного інвестування регулюються: актами законодавства (закони як загальні, так і спеціальні (ЗУ «Про ІСІ», ЗУ «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», ЗУ «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», ЗУ «Про недержавне пенсійне забезпечення», Декрет КМУ «Про довірчі товариства»)); установчими та внутрішніми документами суб'єктів спільного інвестування (статут, засновницький договір, регламент); договорами про спільну інвестиційну діяльність чи іншими видами інвестиційних договорів. Ознаки спільного інвестування: 1. Здійснюється кількома інвесторами в один і той же об'єкт. 2. Спільність мети інвестування у інвесторів і відповідно - необхідність координації їх дій. 3. Координація дій таких осіб, що може забезпечуватися шляхом: а) укладення відповідного договору (договір про спільну інвестиційну діяльність) та/або б) створення організації (участі в ній), що діє як професійний учасник інвестування (корпоративний інвестиційний фонд) на користь первісних інвесторів, забезпечуючи в такий спосіб узгодження їх інтереси щодо мети, напрямів, об'єктів інвестування та досягнення соц.-екон. ефекту. 4. Може поєднуватися з іншими економіко-правовими формами інвестування (інноваційним, приватизаційним, іноземним, капітальним будівництвом тощо). 5. Спільне інвестування може здійснюватися з використанням наступних правових форм: 5.1. Корпоративна (створення організації корпоративного типу зі статусом ЮО в т.ч. корпоративного інвестиційного фонду); 5.2. Договірна (договори про спільну інвестиційну діяльність, засновницькі договори); 5.3. Змішана – корпоративно-договірна (шляхом створення організації без статусу ЮО (пайовий інвестиційний фонд), що супроводжується укладенням відповідних договорів).
52. Види спільного інвестування.
1. Залежно від наявності статусу професійного інвестора у провідного учасника такого інвестування: - професійне (здійснюється за участю інститутів спільного інвестування); - непрофесійне спільне інвестування. 2. Залежно від місця спільного інвестування в основній діяльності її суб'єктів: - виключна діяльність (здійснюється інститутами спільного інвестування); - спільне інвестування, як обслуговуючий основну діяльність складовий елемент (пенсійні фонди); - неосновна діяльність (інвестування шляхом розміщення облігацій). 3. За ознакою спеціальних правових режимів: - щодо інститутів спільного інвестування; - щодо пенсійних фондів; - щодо довірчих товариств; - щодо спільного приватизаційного інвестування; - щодо спільного іноземного інвестування (кількома іноземними інвесторами (іноземне підприємство) або за спільної участі іноземних і вітчизняних інвесторів (підприємство з іноземними інвестиціями)); - щодо складних механізмів інвестування в тому числі іпотечного кредитування, фінансово кредитних механізмів (ФФБ, ФОН) тощо.
53. Спільне інвестування за участю інститутів спільного інвестування.
Інститути спільного інвестування - це інституційні інвестори, які утворюються у формі корпоративного та пайового інвестиційного фонду і правове становище яких визначається ЗУ "Про інститути спільного інвестування". Організаційно-правові форми інституційних інвесторів: 1. Корпоративний фонд - це ЮО, що утворюються у формі АТ і провадить виключну діяльність із спільного інвестування. До регулювання діяльності корпоративних фондів законодавство про АТ не застосовується. Створюється виключно!!! шляхом заснування. Цінним папером, емітентом якого є корпоративний інвестиційний фонд, є акції корпоративного фонду (посвідчує майнові права його власника (учасника корпоративного фонду), включаючи право на отримання дивідендів (для закритого корпоративного фонду), частини майна корпоративного фонду у разі його ліквідації, право на управління корпоративним фондом, а також немайнові права, передбачені Законом). Оплата засновниками акцій корпоративного фонду здійснюється виключно коштами. Управління активами корпоративного фонду на підставі відповідного договору здійснює КУА. Корпоративний фонд припиняється виключно шляхом ліквідації. 2. Пайовий фонд - це сукупність активів, що належать учасникам такого фонду на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні КУА та обліковуються нею окремо від результатів її господарської діяльності. Пайовий фонд не є юридичною особою і не може мати посадових осіб. Пайовий фонд створюється КУА. Емітентом інвестиційних сертифікатів пайового фонду є КУА такого фонду (засвідчує право власності учасника пайового фонду на частку в пайовому фонді та право на отримання дивідендів (для закритого пайового фонду)). Пайовий фонд припиняється виключно шляхом ліквідації. Ознаки спільного інвестування за участю ІСІ: 1. Виключний вид господарської діяльності – діяльність зі спільного інвествання, яка провадиться на професійній основі (діяльність, повязана із обєднанням та/або залученням грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у ЦП інших емітентів, майнові права, корпоративні права, права вимоги та у інші активи); 2. Здійснення інвестування на засадах відокремлення функцій володіння та управління, розподілу ризиків (між усіма інвесторами) і спільності мети інвесторів; 3. Здійснення інвестування за допомогою інвесторів двох рівнів: інвестори 1 рівня - це учасники, акціонери ІСІ (власники акцій корпоративних фондів та власникик інвестиційних сертифікатів пайового фонду); інвестори 2 рівня - ІСІ, які мають статус інституційного інвестора, як учасника фондового ринку; 4. Залучення коштів інвесторів 1-ого рівня здійснюється за рахунок розміщення цінних паперів ІСІ (акцій корпоративного фонду, інвестиційних сертифікатів пайового фонду). ЦП ІСІ можуть бути лише іменними. 5. Спеціальна реєстрація ІСІ та включення до реєстру ІСІ; 6. Встановлення на рівні закону вимог щодо розміру, складу, порядку формування та використання активів ІСІ; 7. Управління активами ІСІ здійснюють професійні учасники фондового ринку - компанії з управління активами. Створення та діяльності КУА має відповідати вимогам законодавства щодо організаційно-правової форми (АТ чи ТОВ), розміру його статутного капіталу (7 млн. гривень (сформований тільки грошима), ліцензування діяльності (ліцензія на провадження діяльності з управління активами видається НКЦПФР), укладення та виконання договорів на управління активами ІСІ, розкриття інформації та інше. 8. У відносинах з третіми особами КУА корпоративного фонду повинна діяти від імені та в інтересах такого фонду на підставі договору про управління активами. У відносинах з третіми особами КУА пайового фонду повинна діяти від власного імені, в інтересах учасників такого фонду та за його рахунок. 9. Законодавче закріплення спеціальних засобів захисту інвесторів 1-ого рівня власників цінних паперів ІСІ. Види ІСІ: 1. Залежно від порядку провадження діяльності: · ІСІ відкритого типу (якщо ІСІ (КУА його активами) бере на себе зобов’язання здійснювати у будь-який час на вимогу учасників цього інституту викуп ЦП, емітованих таким інститутом (КУА його активами)); · ІСІ інтервального типу (якщо ІСІ (КУА його активами) бере на себе зобов’язання здійснювати у будь-який час на вимогу учасників цього інституту викуп ЦП, емітованих таким інститутом (КУА його активами)); · ІСІ закритого типу (тільки строковий) (якщо ІСІ (КУА його активами) НЕ БЕРЕ на себе зобов’язань щодо ЦП емітованих таким інститутом (компанією з управління його активами), до моменту його припинення. 2. Залежно від строку існування: · строковий (створюється на певний строк, встановлений у його регламенті, після закінчення якого ІСІ припиняється); · безстроковий (створюється на невизначений строк). 3. За комплексом визначених законом ознак (в т.ч. щодо складу їх активів та їх використання): · Диверсифікованого виду; · Недиверсифікованого; · Спеціалізованого; · кваліфікаційного виду.
54. Спільне інвестування за участю фінансово-кредитних механізмів.
Правове регулювання спільного інвестування за участю фінансово-кредитних механізмів здійснюється згідно ЗУ «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», що передбачає: - застосування системи фінансово-кредитних механізмів при інвестуванні у формі капітального будівництва житла і включать дії щодо організації будівництва житла, фінансування цього будівництва та здійснення операцій з нерухомістю; - суб’єктами такої системи є довірителі, установники управління (для ФФБ – це довіритель; при емісії сертифікатів ФОН - це власник сертифікатів ФОН), управителі, забудовники, страхові компанії, емітенти сертифікатів ФОН та власники сертифікатів ФОН; - обєкт інвестування – квартира або приміщення соціально-побутового призначення в обєкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном; закріплення обєкта інвестування за довірителем – встановлення правовідносин між довірителем та управителем на підставі договору про участь у ФФБ, за яких у довірителя виникає право вимоги на цей обєкт інвестування в майбутньому; - обєкт будівництва – будівля, споруда, комплекс, будівництво яких здійснює забудовник і фінансування якого здійснює управитель за рахунок отриманих в управління (довірчу власність) коштів; - фінансування будівництва забезпечується шляхом акумуляції коштів у межах спеціально створених фондів (ФФБ та ФОН), цільове використання яких здійснюється управителем на договірних засадах; - спільне інвестування забезпечується договором управління майном: для ФФБ це договір про участь у ФФБ, а для ФОНу та системи ФОН-ФФБ - договір про придбання сертифікатів ФОН; - відповідно до ЗУ управителем може бути фінансова установа, статутний капітал якої становить не менше одного мільйона євро, який повинен бути повністю сплачений виключно грошовими коштами до початку залучення коштів від установників управління майном, а також отримала в установленому законодавством порядку дозвіл/ліцензію на здійснення визначеної ЗУ діяльності; - забудовником може бути особа, яка згідно із законодавством має право на виконання функцій замовника будівництва для спорудження об'єктів будівництва та уклала договір з управителем. ЗУ передбачає створення двох фондів в залежності від мети їх існування: 1. ФФБ - кошти, передані управителю ФФБ в управління, які використані чи будуть використані управителем у майбутньому на умовах Правил фонду та договорів про участь у ФФБ): - мета створення – отримання довірителями ФФБ у власність житла; - створюється фінансовою установою за власною ініціативою; - не є юридичною особою; - спільне інвестування через ФФБ здійснюється за участю управителя - фінансової установи яка діє від свого імені, але в інтересах установників управління майном (це особа, яка передає майно управителю в довірчу власність на підставі договору управління майном) і здійснює управління залученими до ФФБ коштами; - ФФБ важається створеним після затвердження управителем правил ФФБ, укладення договору з забудовником на будівництво та договору іпотеки та відкриття рахунку ФФБ; - система функціонування ФФБ передбачає такі основні положення: - укладання договору між забудовником та управителем ФФБ, визначення характеристик об'єктів будівництва і об'єктів інвестування, передачу забудовником управителю ФФБ переліку об'єктів інвестування в об'єктах будівництва; - затвердження Правил ФФБ; - відкриття управителем ФФБ фінансування об'єктів будівництва; - укладання управителем ФФБ договору з довірителем про участь у ФФБ; - внесення довірителем коштів до ФФБ та передачу їх управителю ФФБ в управління за договором про участь у ФФБ; - закріплення управителем за довірителем обраного ним об'єкта інвестування, що є підтвердженням замовлення на спорудження цього об'єкта інвестування як складової частини об'єкта будівництва; - передачу управителем довірителям, які повністю проінвестували закріплені за ними об'єкти інвестування, майнових прав на ці об'єкти інвестування за договором про уступку майнових прав; - фінансування управителем ФФБ спорудження об'єктів будівництва; - здійснення управителем ФФБ контролю за виконанням забудовником своїх зобов'язань за договором; - введення забудовником об'єкта будівництва в експлуатацію, письмове повідомлення про це управителя, замовлення технічної документації на об'єкт будівництва та на кожний об'єкт інвестування, передачу управителю ФФБ даних щодо фактичної площі об'єктів інвестування; - повідомлення управителем ФФБ кожного довірителя про введення об'єкта будівництва в експлуатацію з наданням на письмову вимогу довірителя копії відповідного акта; - здійснення довірителем остаточних розрахунків з управителем за даними щодо фактичної площі об'єктів інвестуваннята, отримує в управителя ФФБ в обмін на свідоцтво про участь у ФФБ довідку за встановленою формою. Ця довідка є документом, що підтверджує право довірителя на набуття у власність закріпленого за ним об'єкта інвестування; - передачу управителем ФФБ забудовнику переліку довірителів, які мають право отримати у власність закріплені за ними об'єкти інвестування, відповідно до отриманих довірителями від управителя майнових прав на ці об'єкти інвестування; - отриману від управителя ФФБ довідку про право довірителя на набуття у власність об'єкта інвестування довіритель надає забудовнику для подальшої державної реєстрації за довірителем права власності на закріплений за ним об'єкт інвестування; для проведення державної реєстрації права власності на закріплений за довірителем об’єкт інвестування забудовник та довіритель підписують складений забудовником акт прийняття-передачі об'єкта інвестування. - набуття довірителями у власність закріплених за ними об'єктів інвестування, припинення дій за договором про участь у ФФБ. 2. ФОН: - мета ФОН – отримання доходу власниками сертифікатів ФОН; - створюється фінансовою установою, яка має сплачений статутний капітал у розмірі не менше одного мільйона євро, відповідає вимогам Закону та є емітентом сертифікатів ФОН; - емітент сертифікатів ФОН є управителем ФОН; - ФОН не є юридичною особою; - система функціонування ФОН: Залучені до ФОН кошти управитель ФОН використовує в інтересах власників сертифікатів на умовах управління майном для здійснення операцій з нерухомістю в порядку, визначеному Правилами ФОН, з метою отримання прибутку. Під операціями з нерухомістю розуміються дії управителя ФОН щодо використання майна ФОН шляхом: - та/або участі у ФФБ для подальшого набуття управителем ФОН на умовах Закону у власність (довірчу!!!!) проінвестованих об'єктів інвестування або подальшого набуття прав вимоги на проінвестовані об'єкти інвестування та здійснення з ними операцій відповідно до Закону. З об'єктами будівництва та/або об'єктами інвестування, набутими управителем ФОН у власність на умовах Закону, управитель ФОН має право здійснювати такі операції: передача в платне користування третім особам, продаж, здійснення інших операцій, не заборонених законодавством. Власник сертифікату ФОН може отримувати дохід від управління ФОН управителем на умовах Правил ФОН та проспекту емісії сертифікатів ФОН. Власник сертифікатів ФОН має право вимагати від управителя дотримання обмежень прав довірчої власності від здійснення управління ФОН. Після закінчення строку, на який був створений відповідний ФОН, власник сертифікатів при їх викупі емітентом має право на дохід у грошовій формі у сумі, що відповідає вартості частки чистих активів ФОН, яка припадає на належну йому кількість сертифікатів ФОН. Правила ФОН можуть передбачати сплату доходів за сертифікатами ФОН.
55. Спільне інвестування за участю недержавних пенсійних фондів.
Правове регулювання здійснюється ЗУ «Про недержавне пенсійне забезпечення». Недержавний пенсійний фонд - це неприбуткова організація зі статусом ЮО, яка функціонує з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду із подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам такого фонду. У такому спільному інвестуванні бере участь дві категорії інвесторів: інвестори 1-го рівня - особи, які сплачують безпосередньо чи через роботодавця страхові (пенсійні) внески, з метою отримання в майбутньому пенсійного забезпечення; інвестор 2-ого рівня – сам ПФ інвестуючи вкладені інвесторами 1-ого рівня активи в обєкти інвестування з метою отримання прибутку, що дозволяє запобігти втратам від інфляційних процесів і збільшити активи ПФ. Види НПФ: - відкритий пенсійний фонд – НПФ, учасниками якого можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи; - корпоративний пенсійний фонд – НПФ, засновником якого є юридична особа-роботодавець або декілька юридичних осіб-роботодавців та до якого можуть приєднуватися роботодавці-платники; учасниками можуть бути виключно ФО, які перебувають у трудових відносинах з такими роботодавцями. - професійний пенсійний фонд - пенсійний фонд, засновником (засновниками) якого можуть бути організації роботодавців, їх об'єднання, об'єднання громадян, професійні спілки, їх об'єднання або фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності (занять), визначеної у статуті фонду. Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності (занять), а також фізичні особи, які є працівниками організацій роботодавців, їх об'єднань, членами або працівниками професійних спілок, їх об'єднань, які створили такий фонд. Характерні риси НПФ: - наявність статусу ЮО, який набувається (як і право на провадження діяльності з недержавного пенсійного забезпечення) з моменту реєстрації фонду в Держкомфінпослуг та отримання відповідного свідоцтва; - вкладник НПФ - особа, яка сплачує пенсійні внески на користь учасника шляхом перерахування грошових коштів до недержавного пенсійного фонду відповідно до умов пенсійного контракту та закону; - учасник НПФ - ФО, на користь якої сплачуються (сплачувалися) пенсійні внески до пенсійного фонду та яка має право на отримання пенсійних виплат або отримує такі виплати з пенсійного фонду згідно із ЗУ; - у будь-якому ПФ його учасники можуть бути одночасно і вкладниками такого фонду; - активи НПФ (пенсійні активи) формуються за рахунок внесків до пенсійного фонду (пенсійних внесків) та прибутку (збитку) від інвестування пенсійних внесків; - обовязкові документи НПФ: статут (затв. засновниками НПФ та реєструється Нацкомфінпослуг); інвестиційна декларація НПФ (визначає інвестиційну політику НПФ (основні напрями інвестування пенсійних активів), затв. Радою НПФ і реєструється в Нацкомфінпослуг); пенсійна схема (документ, що визначає умови та порядок пенс. забезпечення учасників); договори, що забезпечують діяльність НПФ – це договір на адміністрування ПФ з адміністратором, що має ліцензію на провадження діяльності з адміністрування ПФ, договір про управління активами ПФ з КУА що має ліцензію НКЦПФР, про обслуговування зі зберігачем з ліцензією, пенсійні контракти між НПФ та вкладниками; - органами управління НПФ є: 1. Рада НПФ (здійснює контроль за поточною діяльністю НПФ, укладає договори з адміністратором, зі зберігачем, з КУА тощо, звітує засновникам); 2. Збори засновників НПФ; - ліквідація НПФ: підстава – це рішення засновників НПФ, яке погоджується із Нацкомфінпослуг. ПФ не може бути проголошений банкрутом та ліквідований за законодавством про банкрутство.
56. Поняття, ознаки та нормативно-правове забезпечення інвестування на ринку цінних паперів.
Інвестування на ринку ЦП (фондовому ринку) передбачає залучення грошових коштів та майна щодо інвестування в ЦП та в обєкти для інвестування в які емітуються та розміщуються ЦП для отримання соц.-економічного ефекту та прибутку. Ознаки інвестування на ринку ЦП (фондовому ринку): - сфера інвестування - ринок цінних паперів (він же фондовий ринок), яким є сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів); фондовий ринок може бути двох рівнів: первинний (сукупність правовідносин повязаних із розміщенням ЦП) та вторинний (сукупність правовідносин повязаних із обігом ЦП); - є дві категорії обєктів інвестування: 1. ЦП; 2. Обєкти, для інвестування в які емітуються і розміщуються ЦП (наприклад, будівництво житла); - особливий склад учасників інвестування, до якого належать: емітенти, інвестори, саморегулівні організації та професійні учасники фондового ринку; - значний ступінь державного регулювання, що зумовлено необхідністю захисту інтересів інвесторів в ЦП; - наявність спеціально уповноваженого органу – Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - ДКЦПФР). Нормативно-правове регулювання інвестування в ЦП здійснюється за допомогою: ГКУ, ЦКУ, ЗУ «Про господарські товариства», ЗУ «Про державне регулювання ринку ЦП в Україні», ЗУ «Про депозитарну систему України», ЗУ «Про ІСІ», ЗУ «Про приватизацію державного майна», ЗУ «Про іпотеку», ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок», ЗУ «Про іпотечні облігації», ЗУ «Про АТ» тощо; підзаконні НПА, в т.ч. акти ДКЦПФР.
57. Об’єкти та суб’єкти інвестування на ринку цінних паперів.
Обєктами інвестування на ринку ЦП є: 1) ЦП; 2) обєкт (обєкти) для інвестування в які здійснюється емісія та розміщення ЦП (будівництво житла, статутний капітал АТ тощо). Цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам. Основні ознаки ЦП: - Завжди є документом майнового характеру; - Має бути складений у визначеній законом формі і мати всі необхідні реквізити встановлені для певного виду ЦП законом; - В ньому чітко засвідчені права володіння або відносин позики чи визначені ті юридичні можливості, що має його власник (одержання доходів, процентів, майна); - Мають можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів (способи та обмеження залежать від виду ЦП); - Здійснення посвідчених ЦП прав можливе шляхом його пред’явлення. Відповідно до ЗУ «Про цінні папери і фондову біржу» розрізняють: 1. Цінні папери за порядком їх розміщення (видачі): - емісійні (цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент)) - до них належать: акції, облігації підприємств, облігації місцевих позик, державні облігації України, іпотечні сертифікати, іпотечні облігації, сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифікати ФОН), інвестиційні сертифікати, казначейські зобов'язання України. - неемісійні. 2. Цінні папери за формою існування: - документарні (всі неемісійні, можуть існувати як паперові або як електронні документи); - без документарні (це обліковий запис на рахунку в цінних паперах у системі депозитарного обліку цінних паперів). 3. Цінні папери за формою випуску: - на пред'явника (права на ЦП та права за (або посвідчені) цінним папером, належать пред'явникові цінного паперу), - іменні (права (права на ЦП та права за ЦП) належать особі, зазначеній у цінному папері) - ордерні (права належать особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу); 4. В Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів: - пайові цінні папери - ЦП, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН) і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН). До пайових цінних паперів відносяться:акції, сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифікати ФОН), інвестиційні сертифікати, акції корпоративного інвестиційного фонду; -боргові цінні папери - ЦП, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання. До боргових ЦП відносяться: ощадні (депозитні) сертифікати, векселі, казначейські зобов'язання України, облігації; - іпотечні ЦП - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться: іпотечн |
