ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Співвідношення формаційного і цивілізаційного підходів у сучасному світі

Співставляючи формаційний та цивілізаційний підходи щодо типології держав, спочатку розглянемо переваги та недоліки кожного з них.

Так, до ряду позитивних рис формаційного підходу можна віднести: по-перше, зосередження уваги на істотній ролі економічних відносин у формуванні держави. Встановлена залежність типу держави від особливостей економіки, способу виробництва та від характеру суспільно-економічної формації; по-друге, виявлення закономірностей поетапної зміни типів держави відповідно до розвитку суспільно-економічних відносин, що є природнім та історично обумовленим процесом; по-третє, розподіл суспільства на класи та встановлення класової сутності держави. Влада в державі, як правило, належала економічно панівному класу та виражала його інтереси. На цій основі виділені рабовласницька, феодальна, буржуазна і соціалістична держави, влада в яких зосереджувалась відповідно у рабовласників, феодалів, буржуазії і пролетаріату; по-четверте, можливість виділити спільні та відмінні риси в організації, функціонуванні і розвитку держав, що відносяться до певного типу [41, с. 336].

Серед недоліків формаційного підходу до типології держав, можна виокремити наступні: по-перше, переоцінка економічних та класових відносини, що не завжди має вирішальне значення в процесі утворення держави, поступаючись провідній ролі інших чинників; по-друге, недооцінка духовних, культурних та інших ідеологічних факторів у становленні держави; по-третє, абсолютизація класового підходу, та заперечення ставлення до держави як до загально-соціальної цінності, як до досягнення в розвитку людської культури; по-четверте, звеличування та перебільшення ролі соціалістичної держави як вищого й останнього історичного типу держави, який хоч і був глибоко розробленим теоретично, проте ніде не був остаточно втілений на практиці; по п’яте, концепція п’ятої бездержавної суспільно-економічної формації — комуністичної, виявилася антиісторичною та утопічною; по-шосте, неможливість віднесення певних держав до притаманного їм типу в зв’язку з обмеженістю ознак типології в межах даного підходу. Так, у формаціях відсутній азійський спосіб виробництва і, відповідно, східний тип держави. Вчені-юристи в більшості своїй або взагалі замовчували особливості таких держав, або відносили їх до «східного варіанту» рабовласницького чи феодального типу. Тим часом східні держави принципово, докорінно відрізняються від західних. У західних державах політична влада належить економічно панівному класу, тобто державна влада похідна від влади економічної, від характеру власності на основні засоби виробництва. Зовсім інша справа в східних державах: там є первинною саме державна влада, а влада в економічній сфері, можливість розпоряджатися засобами виробництва, результатами праці експлуатованих виникає від політичного панування.

Наступним недоліком є недостатність критеріїв для пояснення всіх суттєвих відмінностей, які існують між державами однієї і тієї самої суспільно-економічної формації. Адже завжди існували так звані «перехідні держави», що виходять за межі тієї чи іншої формації, є «на переході» від одного типу держави до іншого — від рабовласницького до феодального, від феодального до капіталістичного, від капіталістичного до соціалістичного [41, с. 341]. Виділення «перехідного» типу держави вказує на те, що дана держава не належить ні до одного з основних типів, а існування її історично короткочасне.

Однак слід віддати належне формаційному підходові в тому, що він привернув увагу до суттєвої ролі економічних чинників, які впливають на формування держав і зміну їх типів; до поетапності та природності історичного характеру їх розвитку. Не можна відкидати класифікацію держав за історичними типами.

Цивілізаційний підхід також як і формаційний має свої переваги та недоліки. До числа найбільш значущих переваг даної типології слід віднести особливу увагу до культури, прояви якої розглядаються в якості важливих чинників державності. Цивілізаційний підхід дозволяє розрізняти сферу взаємодії класів і соціальних груп на базі загальнолюдських цінностей, спільності їх моральних, духовних принципів, а не тільки на суперечностях між цими групами. Більш того, цивілізація формує такі норми співжиття, які об'єднують всі культурні та соціальні групи в рамках єдиного цілого.

Іншою позитивною ознакою цивілізаційного підходу є те, що він дозволяє побачити в державі найважливіший фактор соціально-економічного і духовно-культурного розвитку суспільства, консолідації людей, задоволення різноманітних потреб особистості. При такому підході основне значення надається аналізові суспільства, а не держави й правових систем [42, с. 29].

Тепер розглянемо основні недоліки цивілізаційного підходу. По-перше, в даній типології не виділяється головна особливість, яка характеризує державу — приналежність політичної влади. По-друге, це розмитість кордону між поняттями «культури» і «цивілізації». По-третє, це недостатня розробленість даної типології, про що свідчить множинність критеріїв для виділення самих цивілізацій і відповідних їм типів держави.

Наступним, не менш важливим недоліком є недооцінка соціально-економічного чинника і піднесення культурного елементу. Прихильники цивілізаційного підходу починають осягнення суспільства, його історії «зверху», тобто з культури у всьому розмаїтті її форм — релігії, мистецтва, моральності, права, політики тощо. Присвячуючи аналізу культури всю свою увагу і енергію, прихильники даного підходу часто взагалі не звертаються до матеріального життя. Таким чином, з'являється небезпечна можливість розвитку в даній теорії ознак жорсткої прив'язки до духовно-релігійної чи психологічної субстанції.

Отже, цивілізаційний підхід до типології держави також як і формаційний, потребує ретельного доопрацювання, доповнення та удосконалення [42, с. 30].

Розглядаючи питання про співвідношення і суперництво цивілізаційного та формаційного підходів, необхідно відзначити, перш за все, що це дві різні категорії: перша — соціокультурна, друга — соціоекономічна.

Основна відмінність поняття «цивілізація» від поняття «формація» полягає в можливості розкриття сутності будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність пануючих у даний період уявлень кожної особи про характер громадського життя, про цінності та мету її власної діяльності.

За формацією стоїть переривчатість історичного процесу, за цивілізацією — його наступність, безперервність. Формація розкриває природу суспільного ладу, цивілізація — повноту його історичного буття. Формація концентрує увагу на універсальному, загальному, стійкому; цивілізація — на локально-регіональному, особливому, своєрідному, неповторному. Формація може бути якісно певним періодом або фазою в розвитку цивілізації: рабовласництво, феодалізм, капіталізм у рамках західної цивілізації. У той же час, одна й та ж формація може об'єднувати різні цивілізації [43, с. 44]. Наприклад, США і Японія мають різні цивілізації, але єдину формацію.

Разом з тим треба сказати, що цивілізація і формація дуже близькі одна до одної. В однаковій мірі вони можуть бути застосовані як до людства в цілому, так і до окремих континентів, регіонів, громад. Вони багато в чому доповнюють і взаємно обмежують одна одну.

Цивілізаційний підхід орієнтований на пізнання минулого через усі форми діяльності людини — економіко-трудову, соціально-політичну, культурно-духовну — в усьому розмаїтті суспільних зв'язків. Людина при такому підході стоїть у центрі вивчення минулого і теперішнього суспільства як справді творча і конкретна особистість, а не як класово-знеособлений індивід. [44, с. 87]

Концепція цивілізації виявляється набагато ширше і багатше формаційного підходу у вивченні суспільного життя. Вона дозволяє розрізняти не тільки протистояння класів і соціальних груп, а й сферу їх взаємодії на базі загальнолюдських цінностей, не тільки прояв класових протиріч, а й спільність духовних принципів, які відбиваються на поведінці людей в різних сферах людської діяльності. Цивілізація формує такі норми співжиття, які, при всій своїй різнорідності, мають величезне значення для всіх культурних і соціальних груп, утримуючи їх тим самим у рамках єдиного цілого [45, с. 188].

Формаційна теорія обґрунтовує наявність тотальної обумовленості держави економічними чинниками, цивілізаційна теорія доводить поряд з цим важливість існування духовних чинників.

Цивілізаційний підхід дозволяє бачити в державі не лише інструмент політичного панування експлуататорів над експлуатованими, але й найважливіший чинник духовно-культурного розвитку суспільства. При цивілізаційному підході тип держави й права визначається не стільки об’єктивно-матеріальними, скільки ідеально-духовними, культурними факторами [46, c. 250].

Можна, звичайно, сперечатися, який підхід є базовим, а який — його продовженням. Формаційний підхід швидше є основоположним. Але суть полягає не в цьому, а у їхній взаємній доповнюваності.

Більшість науковців схиляються до думки, що співіснування різних формацій та цивілізацій в одному синхронному зрізі, їх паралельному і взаємопроникному розвитку є невід'ємною рисою всесвітньо-історичного процесу.

С. А. Комаров вважає, що для глибокого і всебічного розуміння процесів, які відбуваються в сучасному світі, важливо не замикатися в обмеженому колі підходів та ідей, нехай навіть таких, що добре перевірені і виправдали себе, а йти далі, відкриваючи і закріплюючи нові критерії і підходи. Важливою умовою при цьому повинна бути їх наукова обґрунтованість та визначеність. Одним з таких критеріїв, на його думку, міг би бути ступінь економічної, соціальної, політичної і духовної (культурної) свободи людини. Такий підхід вбирає в себе не лише об'єктивні критерії — соціально-класову сутність, зміст, соціальне призначення держави, характер виробничих відносин та відповідних їм рівнів розвитку продуктивних сил суспільства, принципи організації та функціонування державно-організованого суспільства, а й суб'єктивний критерій — рівень людського в суспільстві [47, c. 6].

Таким чином, не можна говорити про явну перевагу будь-якого з підходів — формаційного або цивілізаційного. Кожен з розглянутих підходів необхідний і важливий, але недосконалий сам по собі. Цивілізаційний підхід не може пояснити причини і механізми переходу від однієї фази цивілізаційного розвитку до іншої, а в рамках формаційного підходу важко описати відмінність країн Заходу і Сходу. Чітко видно, що кожен з них має свої переваги і недоліки по відношенню до іншого, але, як зазначалося вище, обидва підходи відіграють важливу роль в розумінні і розвитку типології держави.

Ці два підходи не виключають, а, навпаки, взаємно доповнюють один одного. В даний час все більше посилюється тенденція і здійснюються пошуки в напрямку їх взаємного поєднання, взаємозбагачення та взаємодоповнення. Таке співвідношення є найбільш ефективним та виправданим, оскільки саме в поєднані позитивних особливостей формаційного та цивілізаційного підходів і полягає найповніше та досконале дослідження типів держав.

Отже, в процесі дослідження критеріїв, які є основними для типології держав відповідно до кожного з підходів, можна дійти висновку, що вони доповнюють один одного. Формаційний підхід є більш структурованим та послідовним, тоді як цивілізаційний підхід дає змогу детальніше розглянути державу кожного конкретного типу. Проте ані формаційний, ані цивілізаційний підхід до типології держав не можна назвати досконалим, вони не здатні замінити один одного, але за умови певного їх поєднання вони можуть стати вдалою основою для наукової класифікації держав.