 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| ІІІ.ПЕТРИКІВСЬКІ ДЕКОРАТИВНІ РОЗПИСИ
Петриківський декоративний розпис як один з видів українського народного малювання виник в селі Петриківка /нині Царичанського району Дніпропетровської області/ - відомому осередку народного мистецтва. З часу свого заснування у 1772 р./ село дістало назву Петриківка від імені останнього кошового гетьмана війська Запорозького Петра Калнишевсьокого /Петриківка була важливим адміністративним і торговельним центром Протовчанської паланки, де тричі на рік збирався ярмарок, на якому місцеві майстри продавали килими, вибійчасті ткани, а також вироби з дерева – скрині, сани, віяла, народні музичні інструменти /кобзи, бандури, сопілки/, розмальовані самобутнім рослинним орнаментом. Після ліквідації в 1755 р. Запорозька Січі село стало “казенною” слободою, жителі якої не зазнавали постійного кріпацького гніту, що також сприяло розвиткові народного мистецтва. Петриківські декоративні розписи розвивались у вигладі стінопису житлових приміщень і декору речей господарського та хатнього вжитку. Із покоління передавалися традиції розпису, образотворчі мотиви якого виявились і в народних картинах. На початку ХХ ст. У зв’язку з появою паперу на селі та широким попитом на хаті настінні розписи петриківські майстри почали виготовляти й паперові прикраси – “мальовки” /рушники, килим, деталі архітектурного декору – стрічки й квіти для комина, “лиштви” для сволока й полиць мисників/, якими оздоблювали інтер’єр житлового приміщення /хати/. Характерним для мистецтва Петріківки є рослинний орнамент, що продовжує традиції орнаментики українського бароко. Він грунтується на уважному вивченні реальних форм місцевої флори та створенні на цій основі фантастичних, не існуючих у природі квітів – “цибульки”, “кучерявки”. Широке застосування в петриківських декоративних розписах мають мотиви садових /жоржини, айстри, тюльпани, троянди/ і лугових /ромашки, волошки/ квітів та ягід – калини, полуниці й винограду. Характерним для петриківського орнаменту є також зображення акантового листа. Подібні рослинні мотиви зустрічаємо й на стародавніх речах, що належили колись запорозьким козакам. Зразків старовинного петриківського стінопису, на жаль, не зберіглось. Але з літературних джерел відомо, що у ХІХ ст. Петриківка вже була центром поширення стінопису на Україна, орнаментика якого бере початок від стародавньої традиційної орнаментики, що широко застосовувались в побуті запорозьких козаків, прикрашаючи їх житла, начиння й зброю. В орнаментальних композиціях стінопису перевадали букети, гілочки, окремі квіти й смуги фриза, що прикрашала солок/, або поєднувались в складну композицію, підпорядковану архітектонічній структурі печі. Настінний розпис виконувався за допомогою дуже простих засобів і матеріалів. Основними забарвлюючими матеріалами були крейда, сажа, кольороні глини й самоборні рослинні фарби, які виготовлялись способом виварювання трав, листя, ягід і квітів /наприклад, зелену фарбу видобували з пирію й листя лишпиння цибулі, жовтогарячу – з кори молодих яблуневих пагінців, фіолетову різних відтінків – з ягід бузини й шовковиці, червону – з соку вишні, коричневу – з ягід жостеру/. Вживали також природний барвник – вохру. Розріджувачами й закріплювачами фарб у давнину були яєчний жовток, молоко, природний вишневий клей, пізніше стали вживати цукор. За інструмент у майстрів петриківського декоративного розпису правили саморобні пензлики з котячої шерсті й палички з болотної рослини оситнягу, деякі деталі /наприклад, ягоди/ малювались просто пальцем. Оскільки настінний розпис часто підновлювався, то не було потреби вживати кончервуючі засоби, що запобігають загниванню білкових речовин. Але коли розписували дерев’яні речі домашнього вжитку, то в розведену на яєчному жовтку фарбу додавали трохи оцту вживали для розпису олійні фарби. У радянський час мистецтво петриківського декоративного розпису набуло особлтвого розвитку. Роботи петриківських майстринь /І.Пилипенко, Н.Білокінь та ін./ - малюнки-розписи, які являли собою традиційні орнаментальні композиції: квіти, гілочки, букети, фризи, панно-килимки, виконані на папері темперою, експонувались на Першій виставці українського народного мистецтва в Києві та Москві /1936 р./. У 1936-1941 рр. В Петриківці існувала школа декоративно народного малювання, в якій композицію петриківського орнаменту викладали відома мастриня декоративного розпису заслужений майстер народної творчості УРСР Т.Пата та її дочка В.Кучеренко. Випускники школи працювали в різних галузях художньої промисловості, застосовуючи орнаментику Петриківки в оздобленні тканини, розписі фарфору, виробів з дерева тощо. З 1958 р. В Петриківці відкрито цех підладкового розпису, де виготовлялись скриньки й декоративні тарілки з пресованої тирси, розписані олійними фарбами. В експериментальному цеху /1970 р./ виробляють декоративні панно, намальовані на папері яєчною темперою, точені з дерева, розмальовані декоративні вази, тарілки, кухлі, цукерниці, яйця-мальовки тощо. Сформувалася художня школа петриківського декоративного розпису, якій притаманні енергійність мазка, чітка графічність декору, яскравість барв. Ці відзнаки нині вийшли далеко за межі окремого осередка, набувши широкого поширення в ряді міст і сіл України. Серед майстрів народної творчості, уроженців села – митці старшого покоління: народний художник УРСР М.Тимченко, заслужені майстри народної творчості УРСР П.Глущенко, В.Павленко, Г.Павленко-Жукова, твори яких стали всесвітньовідомими. Серед майстрів підлакового розпису – заслужені майстри народної творчості УРСР В.Соколенка, В. Глущенко, А.Пікуш та ін. Майстри петриківського декоративного розпису Ф.Панко, Н.Шулик – заслужені майстри народної творчості УРСР, Н.Турчин, В.Статива, С.Глущенко, В.Панко, О. Та І.Скицюк, З.Кудіш, І.Скляр, Т.Самець працюють за спеціальним замовленням над настінними розписами громадських споруд /святковий зал Будинку художників – 1978 р.; хол і естрада готелю “Либідь” – 1980 р.; магазин “Казка” – 1980 р. – всі в Києв/, оформляють зарубіжні виставки за замовленням Торговельної палати. |
