ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

ІІ.ДЕКОРАТИВНИЙ РОЗПИС СКРИНЬ І РЕЧЕЙ УЖИТКОВОГО ХАРАКТЕРУ

ВСТУП

Одним із найцікавіших видів декоративно-прикладного мистецтва України є народне малювання, пов’язане з художнім оздобленням предметів побуту, намагання людини доступними засобами прикрасити своє буденне життя. Малюванням прикрашали стіни хат і господарських будівель, дерев’яний хатній інтерєр, меблі, посуд, господарські речі тощо.

У народному малюванні особливо розвинувся стилізований рослинний орнамент, який відзначився площинним трактуванням мотивів, вільним рисунком, яскравим колоритом баре. Найдавнішим й особливо поширеним видом народного малювання на Україні був настінний розпис хат, який відзначився великою різноманітністю малбованих орнаментальних мотивів на кожній з етнографічних зон та областей \див. Розділи І, Ш\. Важливе місце в художньому орнаменті житла на Україні посідали декоративні розписи на дереві. Ними прикрашали меблі, господарські речі, дерев’яний посуд, дитячі іграшки, а також скрині \див. Розділи ІІ-ІУ\.

Особливою популярністю користувалось народне останкове малярство \див. Розділи УІ, УІІ\ і мистецтво писанкарства \див. Розділ УЩ\.

Деякі види українського народного малювання, зокрема народне останкове малярство чи мистецтво писанкарства, здебільшого безіменні в минулому, нині висунили цілу плеяду талановитих народних майстрів, чиї твори починаючи з 1992 р. Експонувались на виставках у багатьох країнах світу, репрезентуючи самобутнє українське народне мистецтво \див. Розділи Ш, УЩ\.

Зрослий інтерес до народного малювання сприяє розквіту його традиційних форм і збереженню локальних особливостей кожного регіону. З’являється нові теми в творчості народних майстрів і нові форми застосування народного малювання. Окрім особливо поширених творів станкового характеру, народні митці беруть участь в оформленні дитячих книжок, створенні плакатів, оздобленні фарфорових виробів тощо. Працюють над монументальними розписами у сучасній архітектурі.
Діяльність майстрів народного малювання здобула всенародне визнання. Про це свідчать почесні звання й нагороди, яких удостоєні народні умільці К.Білокур і М.Тимченко – народні художники УРСР; М.Приймаченко – заслужений діяч мистецтв УРСР, лауреат Декоративної премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка; М.Муха, П.Хома, Т.Пата, П.Глущенко, В.Павленко, Г.Павленко, В.Соколенко, В.Глущенко, А.Пікуш, Ф.Панко, Н.Щулик – заслужені майстри народної творчості УРСР; Н.Білокінь та Г.Собаченко-Шостак – майстри народної творчості УРСР.

І. УКРАЇНСЬКЕ НАСТІННЕ МАЛЮВАННЯ

Вид українського народного малювання – настіннне малювання – один з найцікавіших засобів оздоблення житла, що має багатовікову традицію, яка своїм корінням сягає в глибоку давнину стародавніх поселень Трипільської культури. В минулому настінне малювання було пов’язане з релігійними віруваннями, уявленнями, кожне зображення мало своє певне магічно-символічне значення.

У другій половині ХІХ ст. Подібні розписи поступово зникають – на зміну їм приходять декоративні, переважно орнаментальні мотиви. Особливо розвинувся стилізований рослинний орнамент, що відзначався площинним трактуванням мотивів, вільним рисунком, яскравим колоритом. Розписом покривалися стіни хат, призьба, фриз, що йшов угорі стіни, наріжні пілястри, підвіконня, обрамлення вікон і дверей, самі двері, віконниці. А в інтер’єрі хати – піч, стеля, сволок, обрамлення вікон та дверей, образів тощо. В господарських будівлях малювання прикрашались зовнішня фасадна стіна, одвірки та двері. У цей час поширюється пофарбування зовнішніх стін хати у різні кольори крейдою з домішками зеленої фарби або синьки – фарби синього кольору, яка набула широкої популярності в народних стінних розписах сільського житла, особливо на Поділлі кінця ХІХ – початку ХХ ст. Синькою підфарбовують білі стіни, надаючи їм блакитного відтінку, звідси, можливо, й походить назва “голубе Поділля”.

Широко застосовувалось також обмазування стін жовтими глинами різних тонів, підведення призьби червоною глиною з домішками сажі. З початку ХХ ст. Цей період декорування стає обов’язковим для сільської архітектури центральної смуги України. Основними елементами зовнішніх розписів хат у середній частині України є орнаментальна смуга під стріхом вздовж чільної стіни, орнаментальне облямування довкола дверей та вікон на чільній стіні; в окремих місцевостях – зображення квітів простінках між вікнами. У деяких районах \особливо на Уманщині\ поширене декорування й причілкової стіни: у тій її частині, де вона межує з чільной стіной, малюється кольорові вертикальні смуги та рослинні орнаментальні мотиви.

Особливою яскравістю барв відзначалося настінне малювання на Поділлі \ нинішня Хмельницька, Тернопільська й Зіницька області\. Декорування фасадної стіни зводилось до виділення окремих площин, обведених кольоровими хвилястими, прямими чи крапковими лініями. У центрі малювався вазон з квітами, що мав вигляд коша чи глечика, а у південних районах Хмельниччини – трикутника з гострою або плоскою основою. Квіткові мотиви – троянди, тюльпани, ромашки, волошки тощо – зображувались з прямим або вигнутим стеблом. Малювались легким мазком основними фарбами – синьою, червоною, жовтою та зеленою; додатковими кольорами були коричневий, фіолетовий, рожевий і чорний.
На Вінниччині з вазону-коша виростало багато квітів, деякі з них обводились смушкою тієї чи іншої барви. У південних районах Кам’янеччини рослинні мотиви мали згеометризований характер. Пілястри житлових будівель на Вінниччині – білі на кольорових стінах і пофарбованих на білих – прикрашалися вертикальними смугами.В центрі чпсто зображувався вазон з квітами або букет квітів, а завершувався пілястр поліхромним розписом геометричних або рослинних мотивів. У зовнішньому розписі житла Поділля загальнопоширеним був фриз \”хмелик”\ - широка горизонтальна кольорова смуга, вкрита мотивом з ритмічно розміщеною хвилястою гілкою з квітами. Долішню частину фасадної стіни, що межувала з призьбою, прикрашали рослинними візерунками або кольоровими смужками. Напільну стіну на Вінниччині фарбували в жовтий або синій колір, а на Кам’янеччині – чорною сажею та обводили “під килим” кольоровим бордюром з хвилястих ліній.

Настінне малювання має свої локальні особливості. Якщо на Вінниччині та Хмельччині – це подільський рослинний орнамент, якому притаманні декоративність композиційного вирішення, гармонійність і легкість кольорів, великий \до метра заввишки\ розмір кожного орнаменту, то на Дніпропетровщині поширена дрібність орнаментальних мотивів – поряд суто з декоративним трактуванням рослинних мотивів зустрічається точна передача природної форми. Орнаментальний мотив “квіти у вазоні” характерний для Уманщини; декоративність розписів, розвинена на місцевих традиціях, притаманна настінному малюванню Миколаївщини й Херсонщини. В межах суто місцевих прийомів декоровано стіни хат на Одещені. Близькі до подільських і черкаських розписів за своїми композиційними мотивами розписи суміжних областей – Кіровоградської та Херсонської, але тут чим далі на південь, тим менше орнаментальне навантаження.

Своєрідністю відзначалося настінне малювання мешканців Українських Карпат – бойків і лемків /гуцули не декорували хат малюванням/. Усю будівлю, в якій під одним дахом містились хата, стіни, стайня й стодола – так звана довга хата, зовні обмазували темно-коричневою нафтовою ропою, що не тільки вберігало дерево від гниття, а й слугувало декоративною прикрасою, бо всі стики плениць зрубу промазували білою глиною – білі горизонтальні смуги на темно-коричневому тлі чітко підкреслювали конструкцію хати.

На Закарпатті фарбували поперемінно в білий та синій або цегляний та чорний кольори вертикально укладені дошки й лиштви на зовнішній стіні зруб хат. У декорі поширеним був рослинний і геометричний, а подекуди й тваринний орнамент, мотивами якого прикрашали одвірки та рами вікон, а в новіших будівлях – простінки між вікнами. Особливу увагу приділяли розпису дверей, на яких малювали квіти в трикутному чи прямокутному вазоні.
Білені стіни в західних лемківських селах прикрашались орнаментом з квітів та букетів. На Буковині, у підгірських районах, стіни знадвору залишали небіленими, окрім смужок навколо дверей та вікон, а в центральній частині – білені стіни тонували фарбами, приділяючи велику увагу декоративній обробці торців кутів, надаючи їм вигляду пілястрів.

Розписи в середині хат, звичайно, багатші й різноманітніші, ніж зовнішні, розмальовувались стіни, піч, комин, стеля, сволок, двері, при чому зберігались художні засоби, подібні до тих, що використовувались при оздобленні зовнішніх стін. Стіни інтерєру фарбувались у світлі тони, на яких чітко виділялись яскраві інтенсивні розписи. Так, на Вінниччині вони прикрашались вгорі фризом, а нижче – суцільно вкривались мотивами барвінку, огірків, винограду, суниць, рожі або вертикальних гілок з квітами. На Кам’янеччині та Броцлавщині малювали вазон з квітами. Дбайливо, з особливою увагою розписувались піч і комин. На Тернопільщіні та Буковині на комині малювали квіти й букети, на Вінниччині – вазон квітами або велику квітку серед винограду. Рідше зустрічались горизонтальні смуги, вкриті зірками, пташками, дрібними квітами. В центральних областях України комин декорували мотивами квітів, півників, курей та інших птахів. На Поділлі характерним для оформлення печі був фриз з квіток, під ним – вазони з квітами, букети. На Одещині й Дніпропетровщині рослинними орнаментальними мотивами розмальовували не лише печі, а й грубки, а подекуди й пічні заслонки. В багатьох областях України декорацію інтер’єру збагачував намальований на стіні над ліжком «килим» - вазон з квітами або скісні гілки з пташкою, обведені каймою. В окремих місцевостях /на Хмельниччині/ зустрічається розпис стелі /у вигляді розети чи великої квітки/ в тому місці, де підвищується лампа. Прикрашували також сволок – на Кам’янеччині на ньому малювали зірки, хвилясті гілки, голубів. На Бойківщині й Лемківщині інтер’єр декорувався дуже скромно/у вигляді смужок або крапок на чільній стіні/, малювання печей відсутнє, як і орнаментальний фриз.

Господарські будівлі в багатьох районах України /зокрема на Поділлі/ ззовні прикрашались рослинними орнаментальними мотивами /”квітами у вазоні”, симетрично розташованими мотивами птахів чи звірів із зіркою або гілкою посередині/, а в Карпатах торці стін стаєнь – геометричними мотивами “драбинки” та “закарлючки”. На півдні Поділля розмальовувались фронтони льохів і надвірні печі.

По всій Україні популярним було малювання вуликів, здебільшого на дверях і трикутних фронтонах дашка, де зображались квіти, вазон або сидяча фігура козака Мамая.
Нині, у звязку із значною перебудовою села й сільського житла, використанням нових будівельних прийомів, засобів настінного малювання, пошуки нових орнаментальних, композиційних і кольорових вирішень у настінних розписах, поширення їх на ті райони, де в минулому вони були відсутні.

ІІ.ДЕКОРАТИВНИЙ РОЗПИС СКРИНЬ І РЕЧЕЙ УЖИТКОВОГО ХАРАКТЕРУ

Розпис скринь в Україні відзначався багатством художніх прикрас і прийомів й мав свої порайонні особливості.
В оздобленні скринь з Київщини й Херсонщини розрізняють дві композиційні побудови. За першою передня стінка скрині являла собою одне декоративне поле, на якому малювався еліпсовий вінок з білих квітів з білих квітів із дзбанком і квітами в центрі. По кутах компонувались жмутки квітів і фруктів. Скрині з Уманщини прикрашались великим вазоном з широко розгалуженими квітами.

Другий етап композиції передбачав поділ передньої стінки на три декоровані поля, відмежовані лініями. На центральному полі млювали глек з квітами – півоніями, айстрами, рожами та пролісками, які виводились червоною, синьою, зеленою, жовтою чи салатовою фарбою на чорному або зеленому тлі скринь. Побудова композиції відзначалась симетрією, ритмом, рівновагою у розподілі кольорових плям – квіти зберігали площинний двоплановий характер.

На Полтавщині також побутували описані композиції оздоблення скринь. У північних районах вони мали коричнєве тло, на якому красувався букет квітів, оточений дрібними квітками чи спіралю. Крім цього, зустрічаються скрині з зображеннями козака-бандуриста або козака Мамая. Скрині з південних районів Полтавщини малювались звичайно темними фарбами – синьою, зеленою, фіолетовою, на тлі яких виділялись два прямокутних декоративних поля яснішого кольору. Поля прикрашалися декоративними кошами зі стилізованими квітами /трояндами, гвоздиками, півоніями, волошками/, які розмежовувалися залізним чорномальованим окуттям. Розпис на скринях Полтавщини за композицією та декоративними прийомами значною мірою споріднений з народним килимарством цього краю.

На Харківщині побутували темно-зелені завужені донизу скрині, які виготовлялись у м.лебедині. Передня стіна їх, подібно до золотих виробів, прикрашалась розписаним букетом квітів з дрібними червоними, симетрично розміщеними квітками в кутах. Скрині з Чернігівщини декорувались мотивом ромба в центрі з вазою із симетрично розміщеними півоніями. Розписи на подільських темно-зелених скринях /зрідка коричнєвих/ складали кольорові мальовничі плями, які створювали легко оконтурені квіти, мальовані широким мазком білою, червоною, синьою фарбами. Оригінальне залізне окуття відділяло з боків декоративні поля та їх прикраси.

При декоруванні низьких волинських скринь використовувались орнаментальні мотиви місцевої флори: на коричневому або вишневому тлі яскраво виділяються водяні лілії й тюлпани. У центрі передньої стіни звичайно малювався букет або вазон з квітами, розкиданими по декоративному полю, яке обводилось лінією. Верхні кути оздоблювались окремими гілками, а бічні стінки невеличками букетами лілій. Часом зображувалась картинка: в центрі – дерево, а з боків серед трав і квітів – звернені один до одного лев і левиця.

Високі темно- вишневі скрині на колесах, що вироблялись в м.Яворові на львівщині, прикрашались розписом, центральним мотивом якого були квіти або стилізований вазон з квітами, а з кутів до центру спрямовувались по діагоналі гілки з листками – нерідко у вигляді слимачка. Колорит – барви гарячих тонів, зокрема жовта різної насиченості, поєднана з червоною, вишневою, зеленою та білою. Для оздоблення низьких та пласких буковинських скринь характерні два прийоми: у північних районах Буковини в центрі й з боків скрині малювались рослинні мотиви, а в західних і південних – великий геометричний мотив, подібний до візерунків різьби гуцульських скринь, на яких малювання мало другорядне значення – чорну, червону, жовту й синю фарби вживали скоріше як доповнення до орнаменту геометричної різьби. Тонким рисунком і барвами приглушених тонів відзначалося малювання низьких зелених бойківських скринь – в центрі тут розміщували букет з лілей і дрібних квітів, до якого по діагоналі були звернені стилізовані мотиви також лілеї. Давні традиції мав прийом декорування лемківських скринь розписом хвилястої лінії, під якою розміщались три гілочки з квітами.

Своєрідністю відзначалося малювання південного Закарпаття, де скрині декорували або великою оконтуреною жовтою квіткою з гілками й стилізованим листям, або композицією з трьох декоративних полів та об’ємно мальованих широким мазком стилізованих рослинних мотивів.

Народне малювання широко застосовувалось і на таких предметах хатнього вжитку та устаткування, як столи, полиці, мисники, свічники, дерев’яні тарілки та миски тощо. На Київщині, Полтавщині, Чернігівщині та частково Гуцульщині розмальовувався дерев’яний посуд, що вживався не лише для подачі в ньому страв чи напоїв під час святкових та урочистих подій, а й для оздоблення інтер’єру житла як прикраса. Рослинним та геометричним орнаментом вкривались тарілки, миски, підноси, сільнички, черпаки, ложки, фляжки та боклаги. В центрі тарілки малювали вазон з квітами, букет або гірлянди квітів, яблука, груші, пташки на гільці, рибу, ніж, виделки, хліб, огірок і цибулю, гілки з овочами. Великі й глибокі дерев’яні миски з Чернігівщини і Київщини мали аналогічні розписи. На ложках, черпаках і сільницях у вигляді качки чи човника, пофарбованих у чорний колір, зустрічається овочі з квіточками, на плоских флягах і боклагах – різнобарвні кола. Малюючи посуд, народні майстри вживали здебільшого однакові кольори фарб: червону, зелену, жовту, синювато-білу, рідше рожеву, золоту та чорну /Полтавщина, Київщина/. На Гуцульщині боклаги та свічники розмальовували в червоні та сині кольори.

На Поділлі, Київщині й Полтавщині розписували господарські речі, зокрема вози та сани: різнокольорові квіти красувались на крижаницях возів, спинки саней були вкриті різьбою й мальованими візерунками, для яких характерні чіткі колоритні й тональні контрасти, збереження ритму з розтащуванні елементи композиції, обмежена, але яскрава палітра.