 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Презумпція невинуватості: тлумачення Судом ч.2 ст.6 Конвенції.
Принцип, закріплений у будь-якій правовій системі, заснованій на верховенстві права – презумпція невинуватості – відображає ідею, відповідно до якої той, хто підозрюється чи формально обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, має право на незалежне і безстороннє правосуддя, суттєвою рисою якого повинна бути терпимість духу. Презумпція невинуватості спрямована насамперед на захист обвинуваченого від обвинувального вироку, якщо останній не буде законно встановлений. Вона діє протягом усього кримінального процесу, незалежно від результату розслідування, а не тільки при розгляді обґрунтованості обвинувачення. Вона вимагає, аби при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої ідеї, що підсудний вчинив злочинне діяння, оскільки обов’язок доведення покладено на сторону обвинувачення, і будь-який сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого. Практика Суду надала принципу презумпції невинуватості зміст, який виходить за рамки суто процесуального аспекта. Презумпція стосується не лише судді у кримінальній справі, її зміст є набагато ширшим і стосується адміністративних та дисциплінарних правопорушень. Цей принцип гарантує будь-якій особі те, що представники держави не можуть розглядати її як винну у вчиненні правопорушення, якщо це не буде встановлено компетентним судом на основі закону. Тому посягання на презумпцію невинуватості може виходити не лише від судді чи суду,але також від інших органів державної влади. Це не повинно перешкоджати інформуванню органами влади громадськості про хід кримінального розслідування. Проте п.2 ст.6 вимагає, аби це відбувалося делікатно та обережно, оскільки цього вимагає дотримання презумпції невинуватості. Права обвинуваченого у практиці Суду як гарантії права на суд. Частина 3 ст.6 Конвенції містить лише перелік окремих випадків застосування загального принципу справедливого судового розгляду, проголошеного у ч.1 ст. 6 Конвенції. Права, перелічені у ч.3 ст.6 не є вичерпними та представляють аспекти поняття справедливого судового розгляду у кримінальних справах. Тому ч.3 ст.6 Конвенції повинна тлумачитися з урахуванням загальної частини ст.6. Це означає, що дуже часто Суд приступає до розгляду заяв на основі ст.3 у світні одночасно цієї норми та більш загальної норми ч.1 ст.6 Конвенції, яка гарантує одночасно право на справедливий судовий розгляд. Гарантії, що містяться у п.3 ст.6 Конвенції прагнуть забезпечити дотримання принципу змагальності у кримінальному процесі і тим самим, дотримання принципу справедливого судового розгляду. Ці гарантії самі по собі не є метою; вони повинні тлумачитися у світлі функції, яку вони виконують у загальному контексті судового розгляду. Необхідний зв’язок об’єднує право на точну інформацію у найкоротші строки і зрозумілою для заявника мовою про природу та підстави обвинувачення обумовлює права на захист, ефективне здійснення якого передбачає, що обвинувачений може мати достатньо часу та можливостей, аби підготовитися до захисту.
Питання для перевірки знань. 1. Які елементи включає право на суд за ст.6 Конвенції? 2. Який зміст Суд вкладає у поняття «суд» за ст.6 Конвенції? 3. Чи слід враховувати тривалість досудового слідства (у кримінальних справах) та тривалість виконавчого провадження (у цивільних справах) для встановлення «розумності» строку судового розгляду справи у розумінні ст.6 Конвенції? 4. Який зміст Суд вкладає у поняття «цивільні права» у ст.6 Конвенції? 5. Який зміст Суд вкладає у розуміння поняття «кримінальне обвинувачення» у ст.6 Конвенції? 6. Чи виправдвує відсутність у держави коштів для виконання остаточного судового рішення його невиконання з точки зору Конвенції? 7. Який судовий розгляд справи Суд вважає «справедливим»? Практичні завдання. 1. Які способи тлумачення застосував Європейський суд з прав людини у доступних Вам його рішеннях у справах про порушення ст.6 Конвенції? 2. Віднайдіть правоположення, які містяться у доступних Вам рішеннях Суду у справах про порушення ст. 6 Конвенції. 3. Напишіть проект скарги до Суду щодо наявності порушення певної статті Конвенції у справі, фабула якої Вам надана (див. Додаток №). Нормативні джерела: 1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, зі змінами і доповненнями, внесеними Протоколом №11 від 11 травня 1994 року. – Офіційний переклад, затверджений МЗС 27 січня 2006 року. Спеціальна література: 1. Європейський суд з прав людини. Матеріали практики (1993-2003 рр.) // Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України. – К.: Фенікс, 2004. – С.140-275 2. Європейський суд з прав людини: Матеріали практики (2005-2006 рр.) // Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України. – К.: Фенікс, 2007. – С.71-105 3. Де Сальвиа М. Прецеденты Европейского суда по правам человека. Руководящие принципы судебной практики, относящиеся к Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод. Судебная практика с 1960 по 2002 г. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – С. 275-513 4. Де Сальвиа М. Европейская конвенция по правам человека. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – С. 194-222 5. Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст / За ред. О.Л. Жуковської. – К.: ВІПОЛ, 2004. – С. 201-347 6. Шевчук С. Судовий захист прав людини. практика Європейського суду з прав людини у контексті західної правової традиції. – К.: Реферат, 2006. – С. 231-349
|
