ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Сутність, ознаки, функції, структура колективу

Набуття соціального досвіду" самореалізація особистості значною мірою відбувається у процесі спілкування і взаємодії у колективі, який є важливим виховним, організуючим і регулюючим чинником. Часто взаємодія в колективі підказує дитині і шляхи самовиховання.

Колектив -- організована форма об'єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності.

Характерними ознаками колективу є суспільно значуща мета, щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення, наявність органів самоврядування, встановлення певних психологічних стосунків між його членами. Певними особливостями наділений дитячий колектив, який відрізняється від інших колективів віковими межами, специфічною діяльністю (навчання), послідовною змінюваністю складу, відсутністю життєвого досвіду об'єднаних у нього індивідів, потребою в педагогічному керівництві.

Дитячий колектив - об'єднання дітей, згуртованих спільною корисною діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).

У школі діють такі типи колективів: а) навчальні - класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків; б) самодіяльні організації - колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки); в) товариства - спортивне, книголюбів та ін.; г) об'єднання за інтересами; ґ) тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи. Усі вони пов'язані між собою загальною метою навчально-виховної діяльності школи, забезпечують залучення учнів до різноманітної діяльності. Найважливішим за своєю діяльністю є колектив класу. У ньому найтриваліші стосунки між індивідами та між педагогами і колективом. Кожен колектив має органи самоврядування, які разом становлять систему учнівського самоврядування школи.

Між структурними одиницями загальношкільного колективу існують певні зв'язки і взаємозалежності. Особливо важливі для виховної роботи зв'язки між первинними колективами (класами), загальношкільного колективу з учнівськими колективами інших шкіл, дитячими та юнацькими організаціями. Вони сприяють розвиткові широких соціальних контактів, інтересу до життя та діяльності інших колективів, запозиченню досвіду.

Колектив здійснює організаторську (керує своєю діяльністю), виховну (є носієм моральних переконань), стимулюючу (сприяє формуванню морально цінних стимулів, регулює поведінку, взаємовідносини індивідів) функції.

Водночас, за словами С. Русової, "Колектив як засіб виховання утворює середні типи людей, нівелюючи, уніформуючи характери: усі переймають один від другого одяг, звичаї, розпорядок дня. Лише в деяких випадках обставини дитячого життя складаються так щасливо, що сприяють суцільному розвитку індивідуального характеру й дають цілком гармонійну, бажану для суспільства постать".

А. Макаренко вважав важливим для колективу стиль і тон його життя та діяльності, які, на його погляд, є найістотнішими і найважливішими елементами колективного виховання. Стиль - внутрішня духовна сила колективу, яка передбачає почуття власної гідності, що є наслідком уявлення про цінність свого колективу, гордості за нього. Він виявляється в тоні життя колективу - загальному духовно-емоційному забарвленні діяльності колективу (мажорність, упевнена спокійна діяльність, бадьорість, оптимізм).

Життя та діяльність учнівського колективу вибудовуються на таких принципах:

а) єдність і цілісність. Первинні колективи й об'єднання не повинні організовувати свою діяльність ізольовано, а мають спрямовувати її на досягнення загальної мети виховання всебічно розвиненої особистості;

б) постійний рух уперед. А. Макаренко основним законом колективу вважав рух як форму його життя, а будь-яке його зупинення - формою його смерті. Реалізація цього принципу потребує послідовної постановки завдань, залучення вихованців до їх розв'язання, вияву з їх боку активності, переживання радості від успішного їх виконання;

в) організація різноманітної діяльності. Людська особистість формується тільки в діяльності, і що різноманітніші її види, то кращі умови для її всебічного розвитку. З урахуванням цього учнів, крім навчальної діяльності, залучають до суспільно корисної праці, спорту, художньої самодіяльності. Завдяки цьому збагачується духовне життя колективу взагалі й кожного учня зокрема;

г) формування почуття честі. Воно є індикатором ставлення учня до колективу. Почуття честі пов'язане з почуттями обов'язку й відповідальності. Учень, який дорожить честю своєї школи, відповідальніше виконує свій обов'язок;

ґ) спадкоємність поколінь, збереження колективних традицій. Шкільний колектив щороку оновлюється, внаслідок чого існує змога передавати від покоління до покоління надбання, традиції школи. Особливу увагу слід приділити збереженню та примноженню шкільних традицій як неписаних законів, що роблять життя колективу змістовним, цілеспрямованим.

Реалізація цих принципів у життєдіяльності колективу робить його згуртованим, цілісним, ефективним у всіх процесах внутрішньої та зовнішньої взаємодії, привабливим для учнів.

58. Стадії розвитку дитячого колективу.

У своєму розвитку колектив проходить три основні стадії (етапи).

На першій стадії розвитку колектив характеризується такими ознаками:

• він лише починає створюватись;

• члени колективу недостатньо знають один одного;

• вихованці неповною мірою усвідомлюють завдання;

• відсутня ініціатива в конкретній діяльності;

• відсутній актив.

Провідною тактичною лінією діяльності вчителя є забезпечення системи вимог і організація діяльності на засадах єдиноначального керівництва і педагогічного авторитаризму.

Виходячи з ознак колективу на цій стадії і тактичної лінії діяльності вихователя, можна визначити такі напрями його роботи:

• вивчення членів колективу;

• забезпечення знайомства вихованців між собою;

• висунення конкретних завдань перед вихованцями;

• організація спільної діяльності, спрямованої на виконання означених завдань;

• сприяння формуванню активу.

На цій стадії розвитку колективу взаємини між педагогом і вихованцями будуються на засадах безпосереднього впливу як на колектив загалом, так і на кожного члена колективу зокрема. Вихователь у своїх діях не має змоги спиратися на помічників (актив) з числа вихованців. Тому доводиться виявляти авторитаризм і діяти за принципом єдиноначальства. Вихователь одноосібно визначає конкретні завдання кожному вихованцеві колективу, керує виконанням цих завдань і перевіряє та оцінює результати.

З цього приводу А.С. Макаренко в одній зі своїх лекцій про виховання говорив: "Така вимога, висловлена у формі, що не припускає заперечень, необхідна на початку в кожному колективі. Я не уявляю собі, щоб можна було дисциплінувати розладнаний, знервований колектив без такого холодного тону вимоги окремого організатора. А потім це йде значно легше"1.

Схематично структуру діяльності первинного колективу на першій стадії можна подати так (рис. 3.6).

Класному керівникові в роботі з колективом, який знаходиться на першій стадії розвитку, доводиться розв'язувати низку педагогічних завдань. Простежимо логіку дій педагога на цій стадії в контексті певних ситуацій.

Колективу класу необхідно зробити генеральне прибирання класної кімнати. Вихователь збирає всіх учнів класу, пояснює сутність завдання; порядок його виконання; розподіляє доручення між учнями, конкретизує, хто чим має займатися, які інструменти, пристрої, знаряддя праці необхідно використати, хто відповідає за них; показує, інструктує учнів, контролює їхні дії; у підсумку оцінює діяльність кожного учня і колективу загалом.

Класному керівникові треба виставити оцінки за поведінку вихованців за першу чверть. Педагог самостійно (в окремих випадках проконсультувавшись з учителями, які працюють у цьому класі) виставляє оцінки кожному учневі, оголошує їх на класних зборах. Це в тому випадку, якщо в школі оцінюється поведінка учнів.

Дирекція школи доручила учням 6-го класу на пришкільній ділянці скопати грядку землі для розміщення клумби. Класний керівник обстежує об'єкт, знайомить учнів із обсягом роботи. Розділяє всю площу на окремі ділянки; за кожною ділянкою закріпляє по два учні; дає їм інвентар (лопати, граблі); контролює хід роботи; окремим показує, як треба копати і скородити, вибирати корінці; після завершення приймає роботу від кожної ланки, оцінює якість.

Як довго колектив може перебувати на першій стадії залежить від багатьох чинників: від віку членів колективу; від обізнаності вихователя з теорією та технологією формування і розвитку колективу; від рівня соціально-психологічного розвитку членів колективу; від уміння педагога правильно визначити перспективну мету діяльності колективу.

У процесі життєдіяльності колективу на першій стадії в ньому визрівають ознаки (соціальні, психологічні), які піднімають його на вищий щабель.

Колективу на другій стадії розвитку властиві такі ознаки:

• сформувався актив;

• більшість вихованців підпорядковується меншості;

• члени колективу усвідомлюють свої завдання;

• актив починає виявляти ініціативу у визначенні завдань та організації колективної діяльності.

Провідна тактична лінія керівника: здійснювати керівництво колективом на демократичних засадах з опорою на актив. Тут діє принцип: "Ми вирішили разом з активом".

Відповідно до такого статусу колективу педагог організовує свою діяльність у таких напрямах:

• продовжує вивчати вихованців (їх розвиток постійно перебуває в динаміці);

• навчає членів активу здійснювати керівні функції;

• сприяє формуванню органів самоврядування;

• спільно з активом, органами самоврядування визначає перспективні лінії та завдання діяльності колективу на перший період.

На другій стадії розвитку взаємини між педагогом (керівником) і вихованцями базуються на засадах демократизму і принципі паралельних впливів на особистість вихованців (поєднання безпосереднього й опосередкованого впливів).

З цього приводу А.С. Макаренко розмірковував: "Друга стадія розвитку цієї вимоги, коли на ваш бік перейшли перший, другий, третій, четвертий активісти, коли навколо вас організовується група хлопчиків або дівчаток, які свідомо хочуть підтримати дисципліну.

Я поспішав з цим. Я, незважаючи на те, що ці хлопчики або дівчатка мають багато недоліків, намагався швидше набрати таку групу активістів, які підтримували мої вимоги своїми вимогами, що їх вони висловлювали на загальних зборах, у своїй групі, своїми думками.

...Цей шлях від диктаторської вимоги організатора до вільної вимоги кожної особи від себе на фоні вимог колективу, цей шлях я вважаю основним шляхом у розвитку дитячого колективу"1.

Схематична структура діяльності первинного колективу на другій стадії має такий вигляд (рис. 3.7).

На другій стадії розвитку колективу починає діяти принцип паралельної дії: педагог впливає на вихованців через актив і одночасно тактовно і ненав'язливо здійснює безпосередній вплив. Це дієвий, але водночас і доволі тонкий інструмент фор-

мування колективу і забезпечення належних умов для життєдіяльності кожного його члена.

"Що таке паралельна педагогічна дія? — ставив запитання А.С. Макаренко і відповідав. — Ми маємо справу тільки з загоном. Ми з особою не маємо діла. Таке офіційне формулювання. По суті, це є форма впливу саме на особу, але формування йде паралельно суті. Насправді, ми маємо справу з особою, але твердимо, що до особи нам немає ніякого діла". І наводить приклад паралельної педагогічної дії:

"Петренко спізнився на завод. Ввечері я дістаю про це рапорт. Я викликаю командира того загону, в якому перебуває Петренко, і кажу:

— У тебе спізнення на заводі.

— Так, Петренко спізнився.

— Щоб цього більше не було.

— Єсть, більше не буде.

На другий день Петренко знову спізнився. Я збираю загін.

— У вас Петренко спізнюється вдруге на завод. Я роблю зауваження всьому загону. Вони кажуть, ідо цього не буде.

— Можете йти.

Потім я скажу, що робиться. Загін сам буде виховувати Петренка і говорити йому:

— Ти спізнився на завод, виходить, наш загін спізнюється!

Загін ставитиме величезні вимоги до Петренка як до члена свого загону, як до члена всього колективу"'.

Але це приклад з досвіду виховної роботи А.С. Макаренка в комуні. А чи можлива дія принципу паралельного впливу у звичайній школі? Безперечно можлива. За умови добре згуртованого колективу, навіть коли той перебуває на другій стадії розвитку. Лише не треба забувати, що це досить тонка психолого-педагогічна справа, яка вимагає вміння і філігранної техніки.

Ось приклад з досвіду загальноосвітньої школи.

Сьомий клас. Колектив класу твердо "стоїть на ногах" з ознаками другої стадії розвитку. Згуртувався дієвий актив, який допомагає класному керівникові. Хоча в колективі ще є "неорганізоване болото", як висловився А.С. Макаренко.

Один з членів такого "болота" на уроці грубо образив молоду вчительку географії. Вона залишила клас. Поскаржилась директору школи. Директор запросив усіх семикласників на 17-ту годину наступного дня на розмову, не зазначивши про що буде йти мова. Кілька учнів на чолі зі старостою з'явилися до директора зразу ж і заявили: "Анатолію Дмитровичу, ми вже знаємо, чому ви нас викликаєте. З Ігорем уже серйозно поговорили. То може зараз привести до Вас Ігоря?" — "По-перше, я не викликав Вас, а запрошував, — зауважив директор. — По-друге, приходьте все ж завтра о 17 годині".

На другий день учні кілька разів розмовляли з ображеною вчителькою, проводили якісь збори. Ігор ходив сумний, намагався зайти до кабінету директора, але не наважився. У той же день за 20 хв до 17-ї години всі семикласники зібралися біля кабінету директора. Анатолій Дмитрович у призначений час запросив їх до себе. Ігор почувався доволі ніяково, обличчя його пашіло, очі були опущені долі.

Анатолій Дмитрович розсадив учнів (стільці були занесені до кабінету завчасно з розрахунку на кожного вихованця), серйозно окинув поглядом усіх, окремо зупинився на постаті Ігоря. Тут піднявся староста Сашко.

— Анатолію Дмитровичу, ми вже говорили серйозно з Ігорем. І батьки його знають про цей випадок. Молодша сестричка розповіла вдома. Ігор ходив до Світлани Дмитрівни вибачатися... Але вона... Ігорю, скажи.

Ігор з опущеною головою піднявся. Всі товариші дивилися на нього.

— Та я... — почав було хлопець.

— Ігорю, — перебив його директор. — Я думаю, що ти зрозумів свою помилку.

— Угу. Зрозумів, Анатолію Дмитровичу. Погано я зробив...

— От і добре, що зрозумів. Це по-людськи, мовив директор. Ігор ще нижче опустив голову. Його вуха були червоні.

А директор школи розповів учням про Світлану Дмитрівну. Виявляється, що вона народилася в сусідньому селі, закінчила місцеву дев'ятирічку, а 10-й і 11-й класи — вже в місцевій школі. Була відмінницею. Потім вступила до педагогічного університету. І ось перший рік працює в школі.

— А ще, — додав на закінчення директор, — Світлана Дмитрівна — поетеса, пише хороші вірші. Ось послухайте. І прочитав кілька віршів.

Педагог, який працює з колективом тривалий час, помічає якісні зміни у його становленні. Якщо в роботі з колективом, який перебував на першій стадії розвитку, керівник стоїть на позиції педагогічного авторитаризму, то з переходом на другу стадію треба виявити педагогічну мудрість і рішуче перебудувати своє ставлення до вихованців — перейти на позицію педагогічного демократизму. Якщо ж педагогу не вистачить розуміння і він буде продовжувати керувати колективом у новій якості з позицій авторитарного стилю, подавлятиме ініціативу активу — все завершиться, врешті-решт, глибоким конфліктом між керівником і колективом. Прояви такої закономірності стосуються не лише шкільних колективів, але й виробничих.

Пригадується такий випадок.

У новому мікрорайоні обласного центру побудували приміщення середньої школи. До неї зарахували учнів усіх класів, які до цього навчалися в різних школах міста. Педагогічний колектив також укомплектували з учителів, які раніше працювали в різних школах. Керівники міського відділу освіти тривалий час шукали людину на посаду директора. Зупинилися на 3. В., яка мала 15-річний стаж педагогічної роботи і певний час працювала в керівних органах міста. Жінка ерудо-вана, вольова, цілеспрямована, з добрими якостями організатора і грамотного господарника-менеджера.

Розпочався навчальний рік. 3. В. на загальних зборах шкільного колективу (600 учнів і понад 50 учителів) чітко і безкомпромісно визначила завдання на навчальний рік, ознайомила 3 організаційними вимогами до учнів і педагогів. З перших днів взяла, як кажуть, всіх у руки.

У школі під впливом авторитарних заходів директора підтримувалася належна дисципліна як серед учнів, так і серед педагогів. Вимоги були об'єктивні, але досить жорсткі. Будь-який відхід від встановлених правил не залишався поза увагою директора. На першому етапі такий стиль керівництва сподобався як педагогам, так і учням. Але це була перша стадія розвитку колективу.

Згодом, уже з другого півріччя з'явилися помітні якісні зміни В шкільному колективі: почав вимальовуватися актив серед учнів і вчителів. Члени активу зверталися до керівника закладу з пропозиціями демократичного плану. Але 3. В. не хотіла нікого слухати, відкидала будь-які пропозиції, рекомендації, болісно реагувала на критику. Улюбленою фразою, своєрідним девізом у її роботі було "Допоки я директор — командувати народом буду я!" І командувала.

Уже під кінець навчального року в школі почали виникати конфлікти, які переростали в локальні "війни". Шкільний колектив розколовся, його почало "лихоманити". Сварки, скарги до вищих інстанцій, комісії, перевірки і т. ін. На цій хвилі розпочався новий навчальний рік з новими конфліктами.

У директора не вистачило мудрості і педагогічних знань, щоб зійти на певному етапі розвитку колективу з "п'єдесталу" авторитарної педагогіки і далі рухатися на демократичних засадах керівництва колективом. Закінчилося все звільненням 3. В. із займаної посади.

Завершуючи опис напрямів діяльності керівника колективу, який перебуває на 1-й стадії, ми навели приклади, як має працювати педагог у процесі розв'язання завдань, що їх висувають життєві обставини перед первинним колективом. Якщо ж колектив перейшов на другу стадію розвитку, педагог організовує вихованців на виконання різних дій і доручень через актив. На першому місці у вихователя має стояти завдання — вчити активістів керувати процесами діяльності товаришів.

Період діяльності колективу на 2-й стадії може тривати довго. Це знову ж таки залежить від багатьох об'єктивних і суб'єктивних чинників.

Далі настає період, коли колектив набуває ознак третьої стадії:

• більшість вихованців перейшла на бік активу, усвідомлює вимоги керівника;

• більшість підпорядковує собі меншість;

• колектив усвідомлює свої завдання;

• вихованці в змозі самі формувати нові завдання;

• органи самоврядування спроможності організувати колектив на виконання означених завдань.

Тактична лінія діяльності керівника такого колективу: здійснювати управління через загальні збори з дотриманням демократичних основ.

Основні напрями роботи педагога з колективом на третій стадії:

• продовжує вивчати вихованців;

• включає активістів почергово у виконання керівних функцій;

• спільно з усім колективом визначає перспективні лінії діяльності.

На цьому етапі важлива зміна напрямів вимог. "...Третя стадія розвитку цієї вимоги, — писав А.С. Макаренко, — коли вимагає колектив. Це — той наслідок, що винагороджує вас за нервову працю першого періоду. Коли вимагає колектив, коли колектив збився в певному тоні і стилі, робота вихователя стає математично точною, організованою роботою"1.

Структура діяльності колективу на 3-й стадії вкладається в таку схему (рис. 3.8).

Всі питання життєдіяльності колективу на цій стадії розглядаються на загальних зборах. Педагог-вихователь набуває статусу рядового члена колективу з правом одного голосу. У нього є одна перевага: знання і практичний досвід, який вихованці можуть використовувати в консультативному плані.

Повернувшись до тих завдань, які треба було виконати з колективом на першій стадії розвитку — організація належної дисципліни, прибирання класу, робота на пришкільній ділянці тощо, на третій стадії ці питання розв'язуються рішеннями загальних зборів. Для виконання певних короткотермінових

завдань загальними зборами можуть бути призначені керівники (старости, бригадири, ланкові та ін.)* Вихователь на цій стадії не повинен виконувати роль наглядача, контролера. Найбільш зручна для нього позиція — брати активну участь у конкретних справах разом з учнями, показуючи їм приклад.

Наведемо приклад, який характеризує особливості діяльності колективу, що перебуває на 3-й стадії розвитку.

Сільська школа. Початок зими. Попередні дні йшли дощі. І раптом уночі температура знизилась до -10, пішов сніг. На ранковій лінійці учнів 5—11-го класів старший черговий по школі (учень 10-го класу) знайомив шкільний колектив із завданнями, над якими мають працювати вихованці протягом дня. Серед них і таке: після уроків залити льодовий майданчик на шкільному подвір'ї. Виконавцями призначено учнів 8-го класу.

Після завершення уроків учні розійшлися по домівках. Але о 16-й годині всі учні 8-го класу повернулися до школи з лопатами, іншим Інвентарем і почали підготовку майданчика для заливки води. Все робили вправно, по-господарськи. Керував процесом староста класу. До настання темноти льодовий майданчик був залитий водою. Класний керівник зовсім не втручався, він лише перед початком роботи попередив учнів: "Якщо виникнуть якісь проблеми, гукнете мене. Ми з Миколою і Дмитром готуватимемо ковзани у майстерні".

На успішність розвитку і становлення колективу впливає низка соціально-педагогічних чинників. Зокрема:

• глибокі знання вихователями психолого-педагогічних основ теорії і практики формування та розвитку колективу;

• забезпечення наступності і єдності дій педагогів у роботі з колективом;

• володіння технікою створення перспективних ліній;

• забезпечення педагогічно доцільної роботи з активом і органами самоврядування;

• дотримання належного тону і стилю діяльності колективу;

• наявність традицій у життєдіяльності колективу;

• створення соціально-педагогічних умов для ефективної діяльності членів колективу.

59. Шляхи згуртування дитячого колективу.

Основою згуртування колективу є сумісна колективна діяльність,в якій відбувається спілкування школярів, розвиток всіхсфер їхньої життєдіяльності: інтелектуальної, емоційної, вольової. Але сумісна діяльність забезпечує розв'язання даної задачі, якщо цілі діяльності є захоплюючими хоча б для більшості його членів. Щоб мета діяль­ності стала мотивом окремого учня, важливо пояснювати, перекону­вати в її необхідності, створювати ситуацію співпереживання з тими людьми, з якими виконується справа. Зміст діяльності може бути різним: самообслуговування, підготовка до вечора, виробнича пра­ця, організація дозвілля, навчальна діяльність, ігрова та ін. Головне в організації діяльності — це мета і засоби її досягнення.Американсь­кий психолог Урі Бронфенбреннер описує експеримент Шерифа, який відправив дітей у табір і домігся ворожнечі двох груп, а пізні­ше, після спільної праці, домігся гармонії взаємовідносин цих груп.

Особливе місце в становленні класного колективу займає пе­дагогічно доречно організована навчальна діяльність.У процесі навчальної діяльності школярів встановлюються ділові зв'язки. Свої успіхи, невдачі вони переживають у колективі класу. І від харак­теру цих відносин залежить моральне самопочуття дитини.

Важливе значення має й ігрова діяльність. А.С. Макаренко пи­сав, що гра має те ж значення в житті дитини, яке в дорослих має робота, служба. Яка дитина в грі, такою в більшості вона буде і вроботі, коли виросте. Гра потрібна не тільки молодшим шко­лярам, а й старшокласникам. Тільки значення і зміст гри різні.

У будь-якій грі діти прагнуть до самоврядування,тобто до уча­сті в управлінні і керівництві справами свого колективу. Це може бутидіяльність органів учнівського самоврядування (учком, сус­пільна організація), об'єднання школярів за інтересами (клуби, гуртки), чергування по школі, самообслуговування, робота дитя­чих кооперативів.

Цікавою є методика організації колективних творчих справ(КТС) І.П. Іванова. Починається все з колективного планування,якому передує бесіда про планування роботи. Створюються групи, що визначають: що і для кого зробити? Коли? Де? Як? Кому краще брати участь? З ким працювати? Хто буде ведучим?

Протягом тижня проводиться конкурс на кращу пропозицію, розвідку справ тощо. Тільки після цього здійснюється вибір спра­вичленами класного чи шкільного колективу. Це може бути:прес-бій, прес-конференція, конкурс малюнків, телеміст, турнір-вікторина, естафета улюблених занять, турнір ораторів, майстерня Саморобника, «Книжкова лікарня», конкурс інсценованої пісні, літературний карнавал, огляд мальованих фільмів, конкурс живих картин, зібрання невідомих поетів; конкурс читців, співаків, тан­цюристів, музикантів, пантоміми, спортивних танців, усних роз­повідей; літературно-музичні клуби, народні спортивні ігрища, веселі спартакіади та ін., захист пір року, професії, фантастичних проектів: конкурс ораторів; проведення дня віку, спорту.

Поточна організаторська діяльність передбачає створення ради справ,в які можуть включитися і старші: вчителі, старшокласни­ки, батьки, випускники школи. Успіх справи у великій мірі ви­значається саме цією співдружністю.

Після виконаної справи проводиться колективне обговоренняй оцінка зробленогона основі відповідей на запитання: що вдало­ся і чому? Що не вдалося і чому? Який треба зробити висновок? Що найбільше сподобалось? Чому? Чому навчилися?

При оцінюванні враховується і здійснення основних принципів організації КТС,а саме:

1. Справа — це піклування про щось, когось, тобто справи повинні бути на радість і користь людям.2. Брати участь у справах повинні всі члени даного колективу.3. Романтична форма проведення.4. Творча основа діяльності.5. Змінність лідерів.

Постановка перспектив. Перспектива— це бажана для дитини мета, яку вона хоче реалізувати, «завтрашня радість», як визначав її А.С. Макаренко. Перспектива може бути близька, середня, да­лека. Близькаперспектива є у кожної дитини: зароджуючись у повсякденному житті, вона стимулює діяльність особистості, до­помагає їй переборювати труднощі.

Середнязаключається в прагненні дитини до якоїсь події в її житті, але відсуненій за часом. Далекаперспектива — це те, до чого прагне людина протягом тривалого періоду.

Сама по собі постановка перспективи не вирішує проблеми формування особистості. Вона вимагає організації діяльності, спіл­кування дітей по реалізації поставленої мети.

Створення традицій,тобто установлених у колективі звичок, звичаїв, неписаних законів. Це можуть бути традиції поведінки, традиційні справи, свята2. Традиції вимагають від школярів конк­ретних дій.

Для формування колективу необхідно вести роботу з тими,хто виконує ті чи інші доручення колективу, щоб допомогти їм засвої­ти азбуку організації корисних справ: визначення мети, шляхів до­сягнення, складання плану виконання справи, підбір помічників, виконавців, розподілення обов'язків, роз'яснення того, що треба зробити, контроль за ходом роботи, аналіз результатів та ін., бо хороша організаторська робота залежить від знання людей, з якими працюєш, знання законів розвитку колективу, якості особистості самого організатора, знання особливостей організаторської роботи, знання справи, яку організуєш, вміння практично організовувати.

Використання методу паралельноїдії. Побічний вплив на учня через колектив А.С. Макаренко назвав паралельною педагогічною дією, але вплив необхідно використовувати дуже обережно і тіль­ки у зрілому колективі.

60. Функції, напрямки і форми роботи класного керівника

Завдання і функції класного керівника визначають основні напрями, зміст, методи і форми його роботи. Практика роботи середньої загальноосвітньої школи показує, що найважливішими напрямками роботи класного керівника є:

1. Вивчення особистості учня;

2. Створення і виховання учнівського колективу;

3. Розвиток талантів, розумових і фізичних здібностей учнів, формування у них високої пізнавальної культури, організація змістовного дозвілля школярів;

4. Створення необхідних умов для фізичного розвитку вихованців, збереження та зміцнення їхнього здоров'я;

5. Підготовка школярів до господарсько-трудової діяльності;

6. Робота з учителями;

7. Взаємозв'язок з сім'єю, робота з батьками учнів;

8. Співробітництво з позашкільними навчально-виховними закладами, громадськістю, різноманітними громадськими організаціями.

9. Планування класним керівником виховної роботи з дітьми, ведення потрібної документації.

Вивчення особистості учня здійснюється класним керівником з використанням усієї палітри "шкільних методик", достатньо добре описаних в сучасній психолого-педагогічній літературі, і на цій основі організації в процесі виховання індивідуального шляху розвитку кожної дитини. Сутність цього, як відзначав ще А.С.Макаренко, полягає не в тому, щоб "возитися з капризною дитиною", а в турботі педагога про те, щоб на основі індивідуальних особливостей дитини залучити її до активної життєдіяльності класного колективу. При цьому необхідний як диференційований підхід до дитини, так і до різноманітних груп дітей: "новеньких", хлопчиків - дівчаток, активу - пасиву, талановитих і відстаючих у розвитку тощо.

Найважливішими методами вивчення вихованців є: систематичне щоденне спостереження за діяльністю і поведінкою учнів у процесі навчання і позаурочний час; індивідуальні й групові діагностичні бесіди; вивчення результатів діяльності учнів; відвідування їх вдома; природний експеримент; рейтинг і метод компетентних оцінок тощо.

Створення і виховання учнівського колективу як основного середовища життєдіяльності школярів передбачає визначення мети і завдань виховання як колективу в цілому, так і кожної особистості учня зокрема, залучення кожного учня до різноманітних видів суспільно корисної діяльності, створення і розвиток системи виховних міжособистісних стосунків (розподіл доручень і обов'язків, розвиток активу: вибори, навчання його, створення відносин "взаємної відпові­дальності"), розвиток традицій, налагодження зв'язків з іншими колективами в школі і за її межами. Створення в класі атмосфери мажору й оптимізму, сприятливого психологічного мікроклімату.

Починаючи роботу з класом, класному керівникові варто ознайомитися з особовими справами учнів, поговорити з їхніми батьками, вчителями-предметниками, проаналізувати класний журнал за минулий навчальний рік і скласти собі певне уявлення про успішність, поведінку, позитивні аспекти і недоліки, що мають місце у класі, з тим, щоб визначити найоптимальніший підхід до організації виховної роботи.

Важливе значення у створенні колективу має уміле пред'явлення з перших же днів навчання педагогічних вимог до учнів. З цією метою класний керівник, як правило, на початку навчального року проводить спеціальні збори, на яких ґрунтовно знайомить учнів з найважливішими шкільними правилами і пояснює їм, як вони повинні поводити себе на уроках, перервах, в позаурочний час, виконувати домашні завдання і брати участь у громадському житті класу. Пред'явлення вимог на початку навчального року спонукає учнів до аналізу своєї поведінки і переживанню внутрішніх суперечностей між наявним і необхідним рівнем поведінки, що зрештою стимулює їхнє самовиховання.

Уміння класного керівника організувати змістовну позакласну роботу з учнями є чи не найважливішим у вихованні учнівського колективу. Класному керівникові варто подбати про те, щоб уже з перших днів роботи з дітьми залучити їх до активної практичної позакласної діяльності, збудити і розвинути інтерес до неї. Тим паче, що діти з цікавістю беруть участь у колективних прогулянках, походах по рідному краю, в різноманітних екскурсіях, громадсько корисній праці тощо. Цікаві практичні справи с основою для накопичення позитивних традицій у класі, що в свою чергу сприяє збагаченню життя колективу і його розвитку. Такими традиціями можуть бути свята праці, спортивні змагання, походи і екскурсії, зустрічі з видатними людьми тощо.

Процес виховання передбачає розвиток таланту, розумових і фізичних здібностей учнів, формування у них високої пізнавальної культури, організації змістовного дозвілля школярів. Тому спільно з вчителями-предметниками класний керівник має виховувати відповідальне ставлення до навчання, сприяти у виборі та залученні учнів до роботи в різноманітних науково-технічних товариствах, малих академіях, гуртках, секціях, клубах, студіях, об'єднаннях відповідно до їх інтересів, нахилів і можливостей, заохочувати до вивчення іноземних мов на курсах у клубах, гуртках. Важливо також розширювати пізнавальний та культурний світогляд школярів шляхом проведення екскурсій, різноманітних вечорів, конкурсів, зустрічей, відвідання музеїв, кіно, театрів; допомагати дітям у працевлаштуванні, заробітку грошей на загальні потреби; організовувати колективну творчу діяльність, спільний відпочинок дітей.

Класний керівник використовує класний колектив для підвищення вимог до учнів у справі навчання і дисципліни. З цією метою він проводить спеціальні збори, на яких здійснюється аналіз навчальної роботи в класі, заслуховуються звіти окремих учнів про
їхню успішність і поведінку. Помітне місце в підвищенні успішності мають роз'яснювальні бесіди про обов'язок школярів добре навчатися, про культуру розумової праці, а також контроль за їх домашньою діяльністю. Завдання класного керівника — своєчасно
помітити відставання учня в навчанні, визначити причини і надати йому дійову ефективну допомогу.

Важливою ділянкою роботи класного керівника є духовно-моральне виховання, головною особливістю якого в умовах національної школи є орієнтування на загальнолюдські цінності. За допомогою різноманітних методів і засобів він знайомить учнів з минулим і сучасним життям країни і світу, організує диспути на морально-етичні й естетичні теми, літературно-художні вечори та ін. Велике значення має приклад вихователя, учителя, батьків, старших.

Організуючи позакласну виховну роботу з учнями, важливо завжди пам'ятати про необхідність виховання у кожного з них почуття любові до України, відданості їй, національної самосвідомості, особистої відповідальності за збереження і примноження природних багатств рідного краю, високої екологічної культури, нетерпимості до губителів природи. Необхідно домагатися, щоб у кожного школяра була вихована потреба в оволодінні рідної мови, знаннями історії, мистецтва, культури, звичаїв, обрядів, символіки свого народу, рідного краю, національних меншин, що проживають в Україні, прагнення примножувати і розвивати заповіти батьків, їх традиції. Важливо також при формуванні культури поведінки, кращих рис характеру виховувати в дітях доброту, уважність, чуйність, милосердя, чесність, гідність, терпимість до інших, любов і повагу до своїх батьків і рідних.

Обов'язковою умовою формування особистості в сучасних умовах є підготовка школярів до господарсько-трудової діяльності. Тому важливим напрямом роботи класного керівника в умовах національної школи мають бути питання підготовки до трудової діяльності в нових умовах господарювання, виховання бережливого ставлення до природи, її багатств, їх економного використання, економічне виховання, розвиток підприємництва, участь у відновленні історичних пам'яток, розвитку народних промислів і т.д. Організуючи роботу в цьому напрямку, важливо, щоб діяльність школярів була соціально цінна і значуща, включала елементи гри і романтики, спиралася на їх ініціативу, творчість і самодіяльність.

Все більше й більше школярів змушені вже сьогодні думати про те, як заробити собі на кусок хліба, щоб вижити. Тому від класного керівника вимагається не гра у працю, а надання школярам конкретної і дійової допомоги у їх працевлаштуванні у період канікул, профорієнтації тощо.

Надзвичайно несприятливе екологічне середовище в Україні, слабкий фізичний розвиток та стан здоров'я переважної більшості школярів на перший план перед класними керівниками висуває завдання створення необхідних умов для фізичного розвитку дітей, збереження та зміцнення їх здоров'я. Тому для класного керівника дуже важливо значну увагу приділяти вивченню вікових, психофізичних особливостей дітей, пропаганді здорового способу життя, повсякчасного піклування про охорону їх здоров'я, безпеку дотримання санітарно-гігієнічних норм, режиму дня та харчування школярів, виховувати свідоме ставлення до зміцнення здоров'я, запобігати вживання алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам.

Робота з учителями, які викладають у даному класі передбачає вироблення єдиного стилю й тону стосунків з учнями, визначення єдиного змісту виховання і збагачення його за рахунок професіоналізму вчителів-предметників (спільні уроки і позакласні заходи, реалізація індивідуального і диференційного підходів на основі споріднених інтересів і нахилів, особливостей особистостей учнів і педагогів). Коригування, вироблення спільних підходів до організації навчальної діяльності на уроках і в позакласній роботі учителів з предмету; проведення педагогічних консиліумів.

Взаємозв'язок з сім'єю, робота з батьками учнів дозволяє зробити процес виховання цілісним, єдиним, а отже, більш ефективним. Найважливішими елементами роботи класного керівника з батьками є: ознайомлення батьків з метою, завданнями, змістом і методикою навчально-виховного процесу у класі; організація психолого-педагогічного всеобучу батьків, вироблення єдиного педагогічного підходу до розв'язання завдань виховання; залучення батьків до спільної з дітьми діяльності, що дозволяє, як показує практика, збагатити зміст позаурочної діяльності дітей і підвищити професіоналізм здійснюваних справ, а також налагодити взаємовідносини дітей І батьків завдяки плідному спілкуванні в процесі вирішення класних справ. Крім того, важливі ще два елементи взаємодії з батьками: це робота з батьківським активом і коригування виховання в окремих сім'ях - допомога у вирішенні ряду серйозних проблем виховання, вирішення конфліктних ситуацій, надання правової і моральної допомоги дітям з неблагополучних сімей, вирішення проблеми всеобучу та ін.

Співробітництво з позашкільними навчально-виховними закладами, громадськістю, різноманітними громадськими організаціями дозволяє значно збагатити навчально-виховний процес. Тут можна виділити кілька аспектів: використання у виховній роботі з класом творчого потенціалу учнів — музикантів, художників, акторів, спортсменів та ін. При підготовці і проведенні різноманітних форм роботи: участь учнів класу у різноманітних святах, акціях, відкритих заняттях, що проводяться в закладах допоміжної освіти, запрошення до школи різноманітних спеціалістів-педагогів для участі в проведенні різноманітних зустрічей, бесід, дискусій. Така практика дозволяє не лише формувати позитивне ставлення учнів до корисної і захоплюючої позакласної діяльності, але й підносить престиж учнів, які займаються нею, дозволяє їм самореалізуватися.

61. Робота класного керівника з вивчення учнів, з організації та проведення позакласної виховної роботи.

Загальна характеристика: віковий склад учнів; пізнавальний рівень, рівень розвитку, працездатність та успішність учнів.

Рівень розвитку колективу: стадія (етап) розвитку дитячого колективу; характерні ознаки розвитку колективу; особливості розвитку активу, його роль у формуванні та зміцненні колективу; діяльність органів самоврядування; напрями і стилі взаємин активу, органів самоврядування та вихованців між собою; лідери в колективі; їхній вплив на життєдіяльність вихованців; вплив перспективних ліній на розвиток колективу; напрями і форми зв'язків класпого колективу із загально-шкільним.

Рівень морально духовного розвитку колективу: рівень володіння загальнолюдськими цінностями; особливості вияву почуттів членів колективу; рівень захищеності особистості; сформованість умінь і навичок у поведінці.

Рівень фізичного розвитку колективу: етап здоров'я учнів; ставлення дітей до фізичної культури та спорту; потреби у фізичному розвитку.

Рівень трудового виховання: ставлення учнів до праці (громадської діяльності); рівень сформованості соціально-психологічної готовності до праці; сформованість умінь і навичок у сфері трудової підготовленості; професійна спрямованість учнів.

Рівень естетичного виховання: сформованість почуттів прекрасного; інтереси учнів до певних видів мистецтва; потреби учнів у сфері естетичного розвитку.

Шляхи та засоби подальшого формування класного колективу; створення сприятливих умов для розвитку особистості в колективі.