 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Процес виховання, його специфіка, компоненти і рушійні сили
Виховання в школі відбувається у процесі навчання і в спеціальній виховній роботі з учнями в позаурочний час у школі та за її межами. Процес виховання - система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Специфіка цього процесу полягає передусім у Його цілеспрямованості. Наявність конкретної мети робить його систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності, хаотичності у проведенні виховних заходів. Особлива роль у формуванні людської особистості належить шкільному вихованню, оскільки цілеспрямований виховний вплив, на неї передбачає не лише виховання позитивних якостей, а й подолання наслідків впливу негативних об'єктивних чинників. Процес виховання залежить від об'єктивних і суб'єктивних чинників. Об'єктивними чинниками є особливості розбудови України взагалі та системи закладів освіти зокрема, перебудова економіки на ринкових засадах, особливості розвитку соціальної сфери, відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки, розширення сфери спілкування з іноземними громадянами, вплив природного середовища. До суб'єктивних чинників належать соціально-педагогічна діяльність сім'ї та громадських організацій, навчально-виховна діяльність навчальних закладів, цілеспрямована діяльність засобів масової інформації, закладів культури, позашкільних установ, церкви. "Виховує, - писав А. Макаренко, - все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше - люди. З них на першому місці - батьки і педагоги. З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у незліченні стосунки, кожен з яких неминуче розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюється фізичним і моральним зростанням самої дитини. Увесь цей "хаос" не піддається начебто жодному облікові, проте він створює в кожен даний момент зміни в особистості дитини. Спрямувати цей розвиток і керувати ним - завдання вихователя". Ефективність процесу виховання значною мірою залежить від того, наскільки узгоджуються впливи організованої виховної діяльності та об'єктивних умов. Результати цього процесу не настають одразу після застосування виховного впливу, вони дещо віддалені в часі. Виховний процес є двостороннім, тобто у ньому обов'язкова участь і взаємодія учителя-вихователя та вихованця. Перебудова навчально-виховного процесу на демократичних засадах передбачає створення умов для співпраці педагогів і учнів, за яких учні є суб'єктами власного виховання. У процесі виховання формується внутрішній світ дитини, проникнути в який дуже важко. Це актуалізує необхідність методик, які давали б змогу виявляти погляди, переконання і почуття кожного вихованця, щоб збагачувати внутрішній світ особистості й вносити в нього певні корективи. Процес виховання переслідує різні завдання, розгортається різними напрямами. Його ефективність значною мірою залежить від того, наскільки виховання здатне передбачити необхідність розв'язання конкретних виховних завдань. Цей процес є неперервним, у ньому немає канікул. Вільний від навчання час заповнюють корисні справи, які сприяють формуванню позитивних рис особистості. Це особливо стосується виховної роботи з педагогічно занедбаними учнями, неповнолітніми правопорушниками. Виховання є тривалим процесом. Людина виховується з дитинства до зрілості. "Я продовжую ще вчитися, - писав Клод-Адріан Гельвецій (1715-1771), - моє виховання ще не завершене. Коли ж воно закінчиться? Коли я не буду більше здатним до нього: після моєї смерті. Все моє життя і є, власне, тривалим вихованням". Процес виховання складається з мети і завдання, змісту й методики організації виховного впливу, а також його результату і корекції. Структура процесу виховання, спрямованого на формування особистості, охоплює свідомість особистості, емоційно-почуттєву сферу, навички та звички поведінки. Провідну роль відіграє розвиток її свідомості. Свідомість - властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому мисленому їх накресленні і передбаченні наслідків, у регулюванні відносин людини з людиною і соціальною дійсністю. Структурними елементами свідомості є відчуття, мислення, емоції, воля, самосвідомість. Вона відіграє провідну роль у діяльності й поведінці людини. Через свідомість учні в процесі навчання і виховання набувають знань, умінь та навичок, засвоюють досвід поведінки. їх свідомість виявляється у ставленні до навчання та інших видів діяльності, до людей і суспільства, до себе, навчальних та інших обов'язків. Не менш важливі у формуванні особистості й почуття, в яких виявляється ставлення людини до навколишньої дійсності й до себе. Почуття - психічні стани і процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб'єктивне переживання подій та емоційне ставлення до навколишнього світу. Виховання свідомості та емоційно-почуттєвої сфери має поєднуватися з формуванням навичок і звичок поведінки. Навичка - психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих затрат фізичної та нервово-психічної енергії. Формується вона на основі знань про певний спосіб дії у процесі цілеспрямованих, планомірних, нерідко багаторазових вправлянь. Звичка - схильність людини до відносно усталених способів дій. "Гарна звичка - це моральний капітал, - писав К. Ушинський. - Капітал звички від уживання зростає і дає людині можливість, як капітал матеріальний в економічному світі, дедалі плідніше використовувати свою найдорогоціннішу силу - силу свідомої волі і зводити моральну будову свого життя дедалі вище, не починаючи щоразу своєї будівлі з фундаменту і не витрачаючи своєї свідомості і своєї волі на боротьбу з труднощами, які були вже раз переможені". Навички і звички поведінки формуються у процесі цілеспрямованої, систематичної діяльності учнів, у якій вони набувають досвіду поведінки. Тому важливо враховувати досвід попередньої поведінки школярів, збагачуючи позитивне надбання й долаючи негативні звички. Формування навичок і звичок поведінки потребує поступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, відповідності їх рівневі розвитку учнів. Успішність його залежить від дотримання педагогами і батьками єдиних вимог до учнів. У процесі виховання можуть формуватися й негативні звички через засвоєння дитиною хибного досвіду поведінки в ненормальному середовищі, в якому вона в силу життєвих умов перебувала чи перебуває. Подолання таких звичок потребує спеціальної виховної роботи, а їх викорінення передусім пов'язане із з'ясуванням причин появи, їх усуненням. Процес виховання - динамічний, неперервний, безупинний. Його рушійними силами є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. За своєю природою суперечності можуть бути внутрішніми й зовнішніми. До внутрішніх суперечностей належать: а) суперечність між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно розв'язати вихованцю, і можливостями, що обмежують спрямовані на їх розв'язання його вчинки та дії. Ця суперечність супроводжує виховання особистості, тому її розвиток може призупинитися, якщо не ставити перед нею нових ускладнених завдань; б) суперечність між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця. Виховний процес повинен так вибудовуватися, щоб його зміст або форми реалізації цього змісту не викликали спротив у вихованця. Серед зовнішніх суперечностей виокремлюють: а) невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї. Нерідко батьки не дотримуються вимог, які висуває до їхніх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні школярів; б) зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на школярів зовнішніх обставин. До таких негативних чинників належать вуличні підліткові групи, низькопробні твори масової культури та ін. Вирішення цієї суперечності можливе лише за умови формування у школярів внутрішньої стійкості й уміння протистояти негативним явищам; в) неоднакове ставлення до учнів учителів, які не завжди дотримуються принципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується ситуативна поведінка, пристосовництво, безпринципність, що негативно позначаються на виховному процесі взагалі; г) суперечність, породжена наявністю в окремих учнів досвіду негативної поведінки, їх постійними конфліктами з педагогами, однокласниками, батьками. Йдеться про сформований динамічний стереотип, який характеризується постійними, стабільними, стійкими негативними нервовими зв'язками, що створює особливі труднощі у перевихованні. Ця категорія школярів потребує спеціальної виховної роботи. Попри тимчасовість зовнішніх суперечностей, вони, однак, можуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому їх виявлення й усунення повинні перебувати завжди в центрі уваги педагогів. Та найважливішим чинником є профілактична робота щодо запобігання цим суперечностям. 50. Самовиховання і перевиховання. Мотиви виховання (від фр. motif, лат. moveo — рухаю) — це спонукальна причина дій і вчинків людини. Внутрішні спонукальні чинники певних дій і вчинків людини зумовлені передусім анатомо-фізіологічними й соціально-психологічними потребами. Американський психолог А. Маслоу змоделював ієрархічну багатоступеневу піраміду потреб людини, усі компоненти якої перебувають у діалектичному зв'язку (рис. 37). Ієрархія мотивів виховання
У цілому ці компоненти системи потреб ніби внутрішньо програмують виховний процес. Якщо певна ланка випадає, порушується цілісність структури, а отже, й програма виховного процесу. У справі виховання дітей, які мають недостатній соціальний досвід, педагоги мають постійно дбати про формування у них певних мотивів виховання через актуалізацію насамперед необхідних потреб. Поступово в міру оволодіння знаннями, достатнім соціальним досвідом кожна особистість самостійно починає усвідомлювати потреби, які стимулюють внутрішні спонукальні сили — мотиви, програмує процес самовиховання. Якою є структура процесу виховання? Процес виховання не стихійне чи хаотичне явище. Він підпорядкований діалектичним закономірностям і складається з відповідних компонентів (рис. 38). Структура процесу вихованняЗазначені компоненти процесу виховання перебувають між собою не в лінійній послідовності, а мають діалектичну взаємозумовленість. Людина (дитина) вступає у соціальну систему (класний колектив, сім'я, виробничий колектив тощо), в якій уже склалися правила та норми діяльності. Певні потреби вимагають дотримання цих правил дій для того, щоб досягти бажаного успіху. Це найперший етап входження в систему виховного впливу. Однак уже на цьому етапі діє стимулювальна сила у вигляді потреб, особливостей життєвої поведінки. Важливе місце у процесі виховання займають почуття. Почуття — це стійкі емоційні відношення людини до явищ дійсності, що відображають значення цих явищ у зв'язку з її потребами і можливостями, вищий продукт розвитку емоційних процесів. "Почуття людини, — як зазначав С.Л. Рубінштейн, — найбільш яскравий прояв природи, яка стала людиною, і з цим пов'язана та велика чарівність, яка випливає від всякого справжнього почуття"1. Почуття є джерелом багатства і глибини поведінки людини. Вони сприяють трансформації певних дій особистості зі сфери розумового сприйняття у сферу емоційних переживань, що робить їх стійкими, сприяють активізації психічних процесів людини. Почуття виступають суттєвою передумовою переконань, які виражають інтелектуально-емоційне ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного) через єдність доказу й віри. Переконання, які ґрунтуються на істинних знаннях, виступають, з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, а з другого — "хребтом" поведінки особистості. Висловлюючись образно, питання виховання дітей — це і є формування у них психологічного "хребта". Немає його — і перед нами безвільна особистість, яка позбавлена свого "Я", легко підкоряється стороннім впливам. На основі почуттів і переконань формуються вміння, а також звички у поведінці. Однак так чи інакше успішність формування почуттів, переконань, вмінь і звичок пов'язана з активною діяльністю особистості у сфері реальних життєвих ситуацій.
У чому сутність самовиховання і перевиховання? У структурі виховання в широкому розумінні цього процесу чільне місце посідає самовиховання і перевиховання. З часу народження дитина поступово включається в складний процес власної соціалізації. Коли дитина оволодіває певною сумою соціального досвіду, вона починає усвідомлювати себе як особистість, у неї під впливом значного обсягу потреб виникає прагнення до самовиховання. Самовиховання — це систематична і цілеспрямована діяльність особистості, зорієнтована на формування та вдосконалення її позитивних якостей і подолання негативних. В.О. Сухомлинський зазначав, що у "вихованні особистості одна з провідних мелодій належить самовихованню"1. У процесі самовиховання учителю-вихователю й батькам важливо організувати позитивний приклад, певний ідеал. Це духовний маяк, на який буде орієнтуватися вихованець. Перевиховання — система виховних впливів педагога на вихованця з метою гальмування негативних проявів у поведінці та переорієнтацію особистості на позитивні дії. Перевихованням можна займатися лише з проекцією на конкретну особистість, враховуючи особливості її фізичного, психічного й соціального розвитку. У процесі перевиховання педагогам і батькам треба зважати на такі моменти: глибоке і всебічне вивчення індивідуальних особливостей прояву елементів невихованості; на основі педагогічного консиліуму опрацювання перспективного плану перевиховання із залученням до його виконання усіх, хто може позитивно впливати на вихованця (учителів-вихователів, батьків, родичів, друзів та ін.); зміни обставин, в яких виховується дитина та які негативно впливають на її формування; створення належних умов життя й діяльності; залучення вихованців до активної діяльності, яка б задовольняла їхні інтереси; виокремлення й піднесення позитивних якостей особистості, їх розвиток з метою усунення, витіснення в поведінці негативізму. 51. Принципи виховання. |
