 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Технологія нанесення лакофарбових покриттів
ЗАХИСНІ ПОКРИТТЯ, ТЕХНОЛОГІЯ ФАРБУВАННЯ ТА СУШІННЯ ВАГОНІВ ТА ЇХ ДЕТАЛЕЙ. Лакофарбові матеріали Технологія нанесення лакофарбових покриттів Методи фарбування Сушіння лакофарбових покриттів Фарбування вагонів Захисними покриттями називають тонкі шари неметалевих речовин або не корозійних металів, які штучно утворюються на поверхні металевих та дерев’яних предметів і охороняють їх від корозії та гниття. Неметалеві покриття бувають органічні та неорганічні. До органічних відносять лаки та фарби, а також гума та пластичні маси. Неорганічні покриття являють собою отримані на поверхні металеві неорганічні з’єднання (фосфати, окиси) або покриття на основі силікатних емалей. Лакофарбові матеріали Ці матеріали складаються із наступних основних компонентів: плівкоутворювачів, розчинників, барвників, наповнювачів, пластифікаторів що додаються до деяких лакофарбових матеріалів. До плівкоутворюючіх відносять оліфу та лаки. Розчинники – органічні летучі рідини які розчиняють плівкоутворюючу основу лаку та фарби. Розчинниками являються: уайт-спіріт, гас, бензин, ксиол, бензол, сольвент, толуол, скіпідар. Барвники це синтетичні органічні з’єднання які розчиняються в плівкоутворюючих речовинах та розчинниках. До них відносять фталоціонінові кольорові барвники та чорний барвник нігроїн. Наповнювачі використовують для розбавлення дуже насичених пігментів а також для здешевлення фарб. В якості наповнювачів використовують важкий шпат, тальк, слюду, графіт, крейду. Пластифікатори (пом’якшувачі) – нелетучі компоненти які надають плівці пластичність та краще злипання з поверхнею. Пластифікаторами служать дибутілфталат, хлорований парафін, касторове мастило. Сикативами прискорюють процес сушіння лакофарбових матеріалів. В якості сикативів застосовують розчини свинцевомарганцовистих солей разом з кислотами висихаючих або напіввисихаючих мастил в бензині розчиннику або скіпідару. До лакофарбових матеріалів відносяться ґрунтовки, шпаклівки, мастики, олійні та алкідні фарби, емалі. Ґрунтовки служать для нанесення ґрунту – першого шару покриття, який створює антикорозійний захист та забезпечує адгезію з поверхнею виробу і послідуючими шарами лакофарбового покриття. Ґрунтовки складаються із пигментів які розчиняються на оліфі або лаку з додаванням сикативу та розчинника. Шпаклівку застосовують для усунення нерівностей на поверхні заґрунтованих виробів. Для її приготування використовують крейду, литопон, баріт, охру, залізничний сурик. Антикорозійна мастика виготовляється для захисту внутрішніх та важкодоступних металевих поверхонь виробів що працюють під сильною дією вологи. Олійні та алкідні густо терті фарби представляють собою пасти які складаються із відповідного сухого пігменту затертого на оліфі з додаванням в якості наповнювача баріта, тальку або крейди. До олійних фарб відносять свинцеві, цинкові, титанові, литопонні білила, цинковий крон, цинкова зелень, свинцевий сурик. Найбільш розповсюдженими лакофарбовими матеріалами являються алкідні фарби. Алкідні покриття міцні, еластичні, атмосферостійкі, мають гарну адгезію, але в природних умовах сохнуть повільно. Пентафталеві емалі призначаються для фарбування металевих та де-рев’яних поверхонь які підлягають атмосферним впливанням. Лаки – це розчини природних та синтетичних смол у різних речовинах. Олійні лаки – це розчини природних смол в органічних розчинниках. Спиртові лаки – це розчини природних смол в летючих розчинниках з додаванням мастила отримують олійно-смоляні лаки. Бітумні лаки – розчини природних або нафтових бітумів в органічних розчинниках. Емалі – це пігментні синтетичні лаки. Їх використовують для фарбування зовнішніх та внутрішніх поверхонь. Емалі в залежності від плівкоутворюючої основи розділяють на пентафталеві та нітроемалі. При вибиранні лакофарбових матеріалів слід орієнтуватись на надійність захисту поверхні в умовах експлуатації. Вибирати їх потрібно по призначенню – атмосферостійкостю, водостійкостю, термостійкостю, електроізоляційними якостями тощо. Технологія нанесення лакофарбових покриттів Лакофарбові матеріали потрібно наносити на очищену, суху та знежирену поверхню. Товщина кожного шару покриття повинна бути оптимальною. Зі зменшенням оптимальної товщини погіршуються захисні якості покриття. При збільшенні товщини покриття погіршуються механічні якості. Кожен шар лакофарбового покриття необхідно просушувати. Ґрунтування є першою операцією при фарбуванні й виконують одразу після знежирення. Потім поверхню шпаклюють. Розрізняють локальне шпаклювання, при вирівнюванні місцевих нерівностей і суцільне, коли шпаклівка наноситься на усю заґрунтовану поверхню. Після висихання заґрунтовану поверхню шліфують для усунення нерівностей і створюють кращу адгезію покриття до послідуючого шару. Підготовлену поверхню фарбують шляхом нанесення на поверхню одного або декількох шарів фарби або емалі. Лакування виробів із деревини виконують нанесенням на поверхню двох-трьох шарів лаку з проміжним шліфуванням. Методи фарбування Фарбування щітками та накочувальними валиками дуже трудомісткій та малопродуктивний процес, а при нанесенні швидковисихаючих лакофарбових матеріалів неможливий. Тому застосовують більше досконалі методи. Фарбування занурюванням (поринанням) – найбільш продуктивний процес. Так фарбують головним чином деталі невеликих розмірів та обтічної форми і для яких не потрібна ретельна обробка поверхні. Плоскі предмети, наприклад стальні листи та дошки, фарбують механічними валиками, на які безперервно подаються фарба. Предмет, що фарбують пропускають поміж цими валиками. Повітряне (пневматичне або пульверизаторне) фарбування найбільш розповсюджене. Фарба лягає тонким шаром, однак при цьому виникає інтенсивне утворення фарбового туману, що є значним недоліком методу. Втрати фарб доходять до 25-50 %. Щодо безповітряного розпилу, фарба до розпилювальної насадки подається під великим тиском і розпилення її відбувається в наслідок перепаду тиску на виході із насадки. Відбувається мілке дроблення фарби з незначним утворенням фарбового туману. Цьому спонукає миттєвий випар легко-летучої частини розчинника. Оболонкою пару розчинника фарбовий факел захищається від навколишнього повітря. Корисне використання лакофарбового матеріалу порівняно з повітряним розпилом збільшується до 20 %. Фарбування в електростатичному полі базується на фізичному явищі перенесення електрично заряджених часток лакофарбових матеріалів по силовим лініям цього поля. Сутність методу полягає у наступному. Якщо в якості одного електроду використовувати коронуючий електрод з від’ємним потенціалом достатньо високого напруження, а в якості іншого – поверхню що підлягає фарбуванню з додатним потенціалом і ввести в електричне поле розпилену фарбу, то частки фарби отримають від’ємний заряд і рухаючись по силовим лініям поля, осядуть рівномірним шаром на поверхню. Для такого методу фарбування характерна майже повна відсутність туманоутворення. Для фарбування в електричному полі застосовують ручні, змонтовані на легких візках установки, великогабаритні механізовані камери та пересувні самохідні установки. 12 |
