МегаПредмет

ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.


Отёска стен и прирубка косяков Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.


Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Аналітичний огляд наукових статей №4 з проблем злочинності неповнолітніх





 

Запорукою стабілізації рівня злочинності у державі є своєчасна та виважена політика протидії деструктивним проявам. Важливою складовою єдиної стратегії боротьби зі злочинністю виступає профілактика злочинності неповнолітніх, яка, з одного боку базується на тих самих принципах, що і загальна, але, і з іншого, враховує особливості соціально-психологічного та вікового розвитку неповнолітніх правопорушників.

 

На думку І.Васильківської, висловлену у статті „Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні: деякі аспекти”, опублікованій в журналі „Право України” №1 – 2004 (с.95-98), організація та проведення роботи з профілактики підліткової злочинності повинна спиратися на дві обставини. По-перше, в силу того, що особистість неповнолітнього перебуває в стадії формування, її злочинні прояви чутливіші до заходів протидії їм, ніж поведінка дорослих злочинців. Звідси, запобіжні заходи краще спрацьовують саме в роботі з першою категорією осіб. По-друге, процес становлення і розвитку особистості неповнолітнього злочинця відбувається здебільшого протягом тривалого часу і має певні закономірності, знання яких дає змогу своєчасно помітити відхилення у моральному формуванні підлітка й запобігти вчиненню ним злочину (с.95).

 

 

Варто погодитися з автором у тому, що на етапі ранньої профілактики навчальному закладу за участю сім'ї належить виключна роль у запобіганні злочинним проявам серед підлітків. При цьому педагогу для того, щоб завадити переходу неповнолітнього на шлях скоєння злочинів та інших правопорушень, часто достатньо лише звернути увагу і своєчасно відреагувати на такі ознаки у поведінці останнього як втрата інтересу до навчання, неприйняття вимог учбового закладу, систематичні пропуски уроків без поважних причин. Як засвідчили дані проведеного нами соціологічного дослідження, у переважній більшості підлітків-правопорушників (97,3%) навчання не викликає інтересу, тому рівень успішності їх досить низький. Лише 6,1% опитаних навчаються добре, всі інші — задовільно або ж не встигають у навчанні.

 

На жаль, заклади освіти майже повністю відійшли від профілактичної діяльності. Педагогічні колективи шкіл, технікумів не проводять роботу з дітьми, які потребують посиленої уваги, часто не можуть в силу певних причин дати правильну оцінку тим несприятливим симптомам, що спостерігаються у поведінці неповнолітніх, не намагаються прогнозувати, до чого вони можуть призвести, а якщо й вдаються до виховно-профілактичних заходів, то вони зазвичай запізнюються або ж їх вплив недостатньо інтенсивний (с.95).

 

Автор статті звертає також увагу на те, що система суб'єктів запобігання злочинності неповнолітніх зазнала сьогодні істотних змін. Раніше профілактикою злочинів підлітків займалися партійні органи, місцеві Ради народних депутатів та їх виконкоми, створені при останніх комісії у справах неповнолітніх, а також комсомольські та профспілкові організації, інспекції у справах неповнолітніх, спеціально створені профілактичні органи за місцем проживання (наприклад, громадські пункти охорони порядку, товариські суди, вуличні, квартальні, будинкові комітети), ради профілактики учбових і трудових колективів, громадські формування, правоохоронні органи (суди, прокуратура, міліція), окремі громадяни тощо. І в цілому їх робота, всупереч твердженням деяких авторів, була досить ефективною, оскільки стримувала підліткову злочинність на більш низькому рівні, ніж той, на якому вона могла б знаходитися. Поступове ж згортання діяльності деяких з цих органів призвело врешті-решт до розпаду системи запобігання злочинів серед неповнолітніх (с.96).

 

Прийняття Верховною Радою України 24 січня 1995 р. Закону «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» стало по суті першою спробою вирішити на законодавчому рівні питання про те, хто буде займатися соціальним захистом і запобіганням правопорушень серед підлітків в Україні. Серед суб'єктів профілактики Закон назвав насамперед служби у справах неповнолітніх, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, суди, центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, школи і професійні училища соціальної реабілітації, притулки та приймальники-розподільники для неповнолітніх, виховно-трудові колонії. Передбачалося, що в роботі по запобіганню злочинам серед підлітків братимуть участь у межах своєї компетенції інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, окремі громадяни. І хоча на сьогодні в Україні ще не сформовано цілісної системи суб'єктів профілактики злочинності неповнолітніх, маємо надію, що в державі набагато швидше розгортатиметься робота по виконанню вищеназваного Закону, створенню механізмів його реалізації (с.97).

 

На переконання І.Васильківської, сьогодні, в умовах, коли заклади освіти майже не займаються запобіжною діяльністю, а кримінальна міліція у справах неповнолітніх зосередила свої головні зусилля на розкритті вже вчинених злочинів, особливого значення серед учасників профілактики підліткової злочинності набувають служби у справах неповнолітніх. Тривалий час ряд питань, пов'язаних з цими службами, залишалися невизначеними: не була належним чином забезпечена правова основа їх діяльності (вони діяли на підставі Тимчасових примірних положень), залишалося невирішеним питання щодо підпорядкування служб у справах неповнолітніх. Саме за даних обставин відбулося скорочення мережі цих служб на місцях. Важливо, що на сьогодні зазначені негативні тенденції вдалося подолати. Вже прийняті Типові положення про служби у справах неповнолітніх, затверджено Порядок виявлення та ведення ними обліку неповнолітніх. В цих документах робота по запобіганню злочинності серед підлітків визначена як одна з найголовніших в діяльності служб у справах неповнолітніх. Метою цієї роботи є здійснення профілактичних заходів, спрямованих на виявлення та нейтралізацію причин, які сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень підлітками (с.97).

 

Автор статті акцентує увагу на тому, що під час подальшої розбудови системи профілактики злочинів серед неповнолітніх слід враховувати попередній позитивний досвід і разом з тим нові суспільні вимоги, і вважає, що було б корисно відновити роботу громадських вихователів, які б здійснювали профілактичний вплив на кожного конкретного підлітка, широко залучити до участі у запобіганні злочинам серед неповнолітніх громадськість шляхом створення добровільних громадських формувань за місцем проживання, навчання і роботи підлітків, а також органи місцевого самоврядування, трудові колективи підприємств, установ, організацій тощо.

 

На думку автора, слід відпрацювати чітку взаємодію всіх цих органів у напрямі профілактики злочинності неповнолітніх. В цілому запобіжна діяльність повинна носити системний характер. Профілактичні заходи мають здійснюватися суб'єктами запобігання як на рівні видання спеціальних нормативно-правових актів, так і на рівні проведення загально-профілактичної й індивідуальної роботи з підлітком, що потребує відповідного впливу. Зрештою, створення надійної та ефективної системи запобігання злочинам серед неповнолітніх дасть змогу вирішити багато суспільних проблем і насамперед забезпечить зниження злочинності у майбутньому та зміцнення правопорядку в цілому в державі (с.97).

 

 





©2015 www.megapredmet.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.