ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Класифікація економічних циклів за тривалістю та їх характеристика. Середні цикли та їх фази

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, се­редні та довгі.

Короткі цикли називають циклами Кітчина, на честь англій­ського економіста, статистика Джозефа Кітчина. Він пов'язу­вав малі цикли з коливанням запасів золота і визначав їх повто­рюваність з періодичністю три роки і чотири місяці. Основопо­ложник економетрики Веслі Мітчелл вбачав причину малих циклів у сфері грошового обігу і визначив їх тривалість для США у 40 місяців, тобто теж три роки і чотири місяці.

Малі (короткі) цикли пов'язані із порушенням та встанов­ленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною коротких циклів є зміни, що відбуваються у сфері кредиту. Тому вони і проявляються як кризи кредитної сфери.

Середні цикли ще називають циклами Клемента Жугляра (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він вважав, що причина середніх циклів — теж у сфері кредиту, і виявив їх періо­дичність (8—10 років). Ця періодичність збігається з періодич­ністю середніх циклів, причину яких вчені вбачали в періодич­ності оновлення основного капіталу.

До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Сай­мона Кузнеця (за ім'ям американського вченого, лауреата Но­белівської премії). Він вважав, що циклічні коливання пов'язані з періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд, і визначив їх тривалість (періодичність) в 15—20 років.

Існування довгих хвиль (великих циклів) пов'язане зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури, їх ще називають циклами Кондратьева на честь російського вче­ного Миколи Кондратьева. На основі економетричного аналізу він визначив дві з половиною довгих хвилі тривалістю 54—55 років з висхідною та низхідною фазами.

Низхідна фаза великого циклу — це період зміни базових технологій та технологічних структур, котрий триває 20—25 років. Упродовж цієї фази відбуваються малі та середні цикли, що створює підґрунтя для найвагоміших внесків у технічне пе­реоснащення.

Висхідна фаза великого циклу — це період піднесення еко­номічного та науково-технічного розвитку суспільства, що три­ває 25—30 років, протягом яких можливі також циклічні коли­вання, пов'язані з оновленням основного капіталу, масовим по­ширенням нових технологій, зародженням і розвитком нових галузей економіки.

Розглянемо детальніше середні цикли, які ще називають промисловими. Матеріальною основою промислового циклу, згідно з маркси­стською теорією, є періодичне оновлення основного капіталу.

Економічний цикл (цикл ділової активності) — це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), за яких після зростання активності настає їі зни­ження, що знову змінюється зростанням.

Періодичність циклів, таким чином, визначається періодом оновлення основного капіталу. Чим швидше відбувається це оновлення, тим частіше відбуваються кризи. У період, описа­ний К. Марксом, оновлення основного капіталу здійснювалося з періодичністю 10—11 років. Такою була й періодичність се­редніх (промислових) циклів.

Класична схема ділового циклу включає в себе чотири фази (рис. 1).

Рис. 1. Схема класичного ділового циклу

Коротко охарактеризуємо кожну з фаз ділового циклу. Ознаки економічної кризи:

Ø перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на них;

Ø значне скорочення обсягів виробництва;

Ø дефіцит вільних грошових засобів, необхідних для пла­тежів;

Ø біржовий крах та банкрутство підприємств;

Ø зростання цін;

Ø зростання безробіття;

Ø падіння рівня заробітної плати;

Ø падіння рівня прибутку;

Ø дезорганізація кредитної системи.

Риси депресії:

Ø "застій" виробництва;

Ø низький рівень цін;

Ø "в'яла" торгівля;

Ø невисока ставка позичкового відсотка;

Ø ліквідація товарного надлишку.

Риси пожвавлення:

Ø розширення виробництва до відновлення докризового рівня;

Ø зростання цін;

Ø підвищення норми прибутку;

Ø зростання зайнятості;

Ø пожвавлення торгівлі;

Ø посилення оптимістичних очікувань.

Риси піднесення:

Ø перевищення максимального обсягу виробництва докри­зового рівня;

Ø швидке зростання зайнятості;

Ø зростання заробітної плати та інших видів доходів;

Ø кредитна експансія;

Ø штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очі­куванням торговцями зростання цін та їх бажанням купити більше товарів за нижчими цінами;

Ø зростання пропозиції, яка з часом перевищує попит і ство­рює умови для нової кризи.

Сучасна економічна теорія визначає дві фази економічного (промислового) циклу:

- рецесія, яка включає в себе кризу та депресію;

- піднесення, що включає в себе пожвавлення та бум.

Рецесія — це фаза економічного циклу, якій властиві падін­ня виробництва, що знаходиться між найвищою (бум) та най­нижчою його точками (дном).

Піднесення (розширення) виробництва — фаза, що знахо­диться між найнижчою та найвищою точками циклу.

За визначенням Національного бюро економічних дослі­джень США (NBER), рецесія — це період зниження рівня су­купного випуску, доходу, зайнятості, торгівлі, який триває від шести місяців до одного року і характеризується значним паді­нням у багатьох секторах економіки.

Сучасні економічні цикли істотно від­різняються від циклів кінця XIX — першої половини XX ст. У них відсутня фаза депресії як обов'язкова, але якщо паді­ння дуже глибоке і тривале, то фазу рецесії називають депресією. Немає чіткого розмежування між пожвавленням та підне­сенням. Ці фази об'єднуються в одну, яку називають розширен­ням виробництва. Виділяються верхня (бум) та нижня (дно) точки ділового циклу.

Швидкоплинний розвиток НТП спричиняє потребу і ро­бить можливим частіше оновлення основного капіталу, внаслі­док чого повторюваність криз стає частішою.

Інтернаціоналізація виробництва, поглиблення науково-технічного співробітництва, глобалізація економіки та розви­ток НТП зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різ­них країнах та регіонах світу.

Державне антициклічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що робить, як правило, еко­номічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є обов'яз­ковим проходження усіх фаз.

Перевиробництво супроводжується не тільки зростанням безробіття, а й зростанням цін та інфляції, що породжує нове явище в економіці — стагфляцію. Ця особливість пояснюється монополістичним ціноутворенням і надмірними державними затратами, які покриваються додатковою грошовою емісією, що порушує нормальний грошовий обіг, спричиняючи інфляцію. Такі кризи супроводжуються нерівномірним зростанням цін у різних галузях економіки, внаслідок чого інвестиції спрямову­ються туди, де вищий рівень цін, а отже, і темп інфляції. Подібні процеси продовжуються доти, доки не складеться нове спів­відношення між галузями, властиве новому стану економічної рівноваги.

Обсяги виробництва і зайнятості найбільше реагують на зміну фаз економічного циклу в галузях, які виробляють засоби виробництва і товари тривалого використання, і найменше – на підприємства, що виробляють товари першої необхідності.

Значення циклічного розвитку для економіки:

- по-перше, порушення рівноваги і перерву в розвитку по висхідній, внаслідок чого скорочується обсяг національного виробництва;

- по-друге, позбавлення багатьох з тих, хто бажає працювати, можливості знайти роботу і забезпечити собі нормальний рівень доходу;

- по-третє, доведення до банкрутства багатьох підприємців змушуванням їх подекуди суттєво погіршувати свій економіч­ний та соціальний стан;

- по-четверте, одночасне існування інфляції та безробіття ще більше посилює невизначеність та знедоленість широких верств населення, спричиняючи перерозподіл багатства на користь не­значної частини населення.

Але циклічність — не тільки зло, а й благо для економічної системи, адже криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідацію тих підприємств, які задовольняли штуч­но створений попит. Вона стимулює технологічне оновлення ви­робництва, позбавлення від застарілих форм організації виробни­цтва та менеджменту, посилює дух конкуренції та активізує еко­номічне життя суспільства, не дає йому самозаспокоїтися щодо пер­спектив безперервного зростання та добробуту.

5. Економічне зростання: зміст, типи, чинники

Довгострокове економічне зростання є однією з цілей макроекономічної політики держави.

Економічне зростання визначається з двох позицій:

1) як поступальний приріст реального обсягу ВВП, ВНП або національного доходу (НД) за рахунок збільшення обсягів ви­користовуваних ресурсів і (або) кращого їх використання;

2) як реальний приріст ВВП (ВНП чи НД) на одну особу.

Розрізняють три типи економічного зростання:

— екстенсивний, який здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів;

— інтенсивний, який здійснюється шляхом ефективнішого, продуктивнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та кращих форм організації виробництва;

— змішаний, який поєднує інтенсивні й екстенсивні типи.

Оскільки в економіці, як і в інших системах, чистих форм майже не існує, то будь-яке економічне зростання можна вва­жати змішаним. Залежно від того, які фактори превалюють, можна говорити про переважно інтенсивний чи екстенсивний типи.

Для вимірювання економічного зростання використовують показники:

1) абсолютного приросту реального обсягу виробництва;

2) темпу приросту.

Під чинниками економічного зростання в економіці розуміються ті явища і процеси, які визначають можливості збільшення реального обсягу виробництва, підвищення ефективності і якості зростання.

За способом впливу на економічне зростання розрізняють прямі і непрямі чинники.

Прямиминазиваються ті, які безпосередньо визначають фізичну здатність до економічного зростання.

Непрямі чинники впливають на можливість перетворення цієї можливості в дійсність. Вони можуть сприяти реалізації потенціалу, закладеного в прямих чинниках, або обмежувати його.

До прямих відносяться п'ять основних чинників, що безпосередньо визначають динаміку сукупного виробництва :

– збільшення чисельності і підвищення якості трудових ресурсів;

– зростання об'єму і поліпшення якісного складу основного капіталу;

– вдосконалення технології і організації виробництва;

– підвищення кількості і якості природних ресурсів, що залучаються до господарського обороту;

– зростання підприємницьких здібностей в товаристві.

Непрямими чинниками є:

–зниження міри монополізації ринків;

–зменшення цін на виробничі ресурси;

–зниження податків на прибуток;

–розширення можливості отримання кредитів;

–зростання споживчих і державних витрат;

–підвищення конкурентоспроможності продукції країни на світовому ринку.

Умовно всі чинники економічного зростання поділяють на три групи:

1) чинники попиту, які забезпечують зростання сукупних витрат, що сприяє збільшенню обсягів виробництва і доходу;

2) чинники пропозиції, що є визначальними в більшості мо­делей і мають складну структуру, яка включає: природні ресур­си у їх якісному та кількісному вираженні; обсяг і якість капі­талу; чисельність і якість трудових ресурсів; технологічний рі­вень; інституційні чинники; інформаційне забезпечення; орга­нізаційні чинники тощо;

3) чинники розподілу, які стосуються як розподілу ресурсів, що суттєво впливає на чинники пропозиції, так і розподілу на­ціонального продукту та доходу, що впливає на сукупний попит.

Джерелами економічного зростання є:

— економічні ресурси, що пропонуються їх власниками;

— зростання продуктивності ресурсів на основі розвитку НТП.