 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Тема 8: Політична еліта та лідерство 12
Еліта – (від франц. – кращий, добровільний, вибраний) верстви, групи людей, які мають такі особливі людські і професійні якості, що виділяють їх з оточення, роблять обраними, що дає їм право володарювати. Національна еліта – це група осіб, які маючи неабиякі знання, вирізняються з-поміж інших та озброюють націю методами, шляхами, способами праці. (еліта буває господарська, духовно-інтелектуальна і політична). Політична еліта –це організована група,яка бере безпосередню участь у прийнятті і здійсненні політичних рішень, пов’язаних з використанням державної влади або впливом на неї. Контр еліта – це опозиційна щодо панівної еліти частина бюрократії, соціальна група, яка виборює право на входження в еліту або на створення нової еліти. Елітизм –це такий підхід у розумінні політики й історії, коли вважається, що суспільство завжди перебуває під пануванням меншості(еліти) Антисистемна опозиція – деструктивна опозиція,яка хоче змінити не лише людей при владі й політичний курс, а й усю систему стосунків(приватну власність на державу) Системна опозиція – це лояльна опозиція до влади яка поважає право переможців приймати рішення, навіть якщо вони не узгоджуються з її поглядами, вона має бажання і готовність йти на компроміс з більшістю. Лідерство – процес взаємодії між людьми, в ході якого наділені реальною владою авторитетні люди здійснюють легітимний вплив на суспільство (чи повну його частину), котра добровільно віддає їм частину своїх політико-владних повноважень і прав. Лідер –це особистість, за якою члени групи визнають право брати на себе найбільш відповідальні рішення, що зачіпають їхні інтереси. Культ особи –безмірне звеличення особи, сліпе поклоніння, а іноді й обожнювання людини, яка займає найвище становище в ієрархії політичної чи релігійної влади, надмірне перебільшення заслуг чи функції, ролі лідера. Вождизм – різновид політичного лідерства, характерний для жорстоко організованих (тоталітарних, а також і деяких авторитарних) ідеологізованих суспільств.
Тема 9 Демократія– політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визначається її народ. Модель демократії– це теоретична конституція, спрямована на виявлення і пояснення основних елементів форми демократії і структури відносин. Які лежать в її основі. Колективіська демократія– характеризується запереченням приватної власності, а також будь-якої автономії особи, народ підмінявся трудящими. Дістала відображення в соціалістичній демократії. Ліберальна демократія– це форма правління, при якій влада уряду обмежена правом і громадянини мають свободу створення асоціацій для обрання свого представника на посаду у вільних виборах через визначені періоди часу. Плюралістична демократія– полягає в тому, щоб надавати усім групам можливість встановлювати і захищати свої інтереси, запобігати конфліктам, створювати незалежні центри, які б не допустили узурпації влади. Консолідація демократії– це процес перетворення випадкових домовленостей та умовних рішень, що виникають між політичними елітами у період демократичного переходу, у стійкі норми відносин суперництва і співробітництва між головними діловими особами політичного процесу. Проміжна форма демократії означає незавершеність процесу демократизації й невизначеність його результату. Країна зберігає можливість як трансформуватися в ліберальну демократію, так і знову повернутися до тієї чи іншої форми недемократичного режиму. Виборче право — це система нормативно-правових актів, що встановлюють та регулюють права виборців у формуванні виборних органів державної влади та місцевого управління (самоврядування). Ви́борча систе́ма — сукупність правил і законів, що забезпечують певний тип організації влади, участь суспільства у формуванні державних представницьких, законодавчих, судових і виконавчих органів, вираження волі тієї частини населення, яка за законодавством вважається достатньою для визначення результатів виборів легітимними. Рефере́ндум (від лат. referendum — те, що треба доповісти) — в державному праві прийняття електоратом (виборцями) рішення з конституційних, законодавчих чи інших внутрішньо- чи зовнішньополітичних питань; Парламентари́зм — система політичної організації держави, за якої чітко розмежовані функції законодавчої та виконавчої влад за привілейованого становища парламенту. Демократиза́ція — політична реформація, система заходів та законів, направленних на впровадження елементів демократії (народовладдя) в країні, суспільстві. Як правило мається на увазі суспільства, що не мають демократичного устрою, а саме: пост-тоталітарні, пост-авторитарні, єрархічні суспільства.
Тема 10 Суспі́льство— організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному етапі історичного розвитку. Суспільство — також соціальна самодостатня система, заснована на співпраці людей і зі своєю власною динамічною системою взаємозв'язків його членів, об'єднаних родинними зв'язками, груповими, становими, класовими та національними відносинами. Держава - територіальна спільність класового суспільства, яка за допомогою механізму публічної влади забезпечує основи існування індивіда й суспільства, а також суверенітет народу. Правова́ держа́ва — форма організації державної влади, за якої верховенство в усіх сферах життя належить правовому закону. У правовій державі всі — і державні органи, і громадяни — однаковою мірою відповідальні перед законом. В ній реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади назаконодавчу, виконавчу, судову. Громадянське суспільство — це не якісь ізольовані індивіди, а комплекс соціальних відносин, система суспільних інтересів (економічних, соціально - політичних, релігійних, духовних, сімейних, культурних та інших), яка виражає різнорідні цінності, інтереси і потреби членів суспільства. Принципи громадянського суспільства.Певне коло науковців виділяють такі принципи правової держави: 1. верховенство права в усіх сферах суспільного життя; відповідальність перед законом як державних органів, так і громадських організацій та громадян; 2. підзаконність державної влади, обмеженість сфери її діяльності, невтручання держави у справи громадянського суспільства; 3. охорона державою невід'ємних природних прав людини та громадянських свобод, що з них випливають; визнання пріоритетності прав та інтересів особи, непорушності її честі та гідності, гарантування умов для їх захисту; 4. рівність закону для всіх і рівність усіх перед законом; 5. взаємна відповідальність держави і особи, правова відповідальність офіційних осіб за дії, які вони чинять від імені держави; 6. поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, їх взаємна урівноваженість і відкритість; 7. незалежність судів і суддів, наявність ефективної системи захисту; 8. наявність ефективних форм контролю за дотриманням законів та інших нормативно-юридичних актів. Інститути громадянського суспільства.Важливим політичним інститутом, за допомогою якого громадянське суспільство справляє істотний вплив на державу, є засоби масової інформації. Інститутом громадянського суспільства можуть бути лише недержавні засоби масової інформації, а саме політичним інститутом вони виступають тоді, коли виконують політичну функцію, взаємодіючи з політичною владою, державою. Громадянські права і свободи .Громадянські права — права та свободи, які захищають особу від несправедливості з боку уряду й держави та забезпечують можливість брати участь в громадянському й політичному життісуспільства.
Тема 11 Політи́чна ідеоло́гія— система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, настрої людей, класів, націй, суспільства, політичних партій. Політична ідеологія може розглядатися як форма суспільної свідомості і як явище культури. Політико-ідеологічна доктри́на— така, що випливає з певної ідеології, система настанов, які визначають цілі, що за певних конкретно-історичних умов можуть бути прийняті для реалізації державою, партією чи рухом, а також засоби їх досягнення. Суспільно-політичний рухє особливою формою громадського руху, який визначається у загальних рисах як спільне прагнення людей до реалізації спільних цілей. Характерною рисою, яка виокремлює політичний рух із усіх інших суспільних течій, є те, що він використовує політичні засоби, тобто бореться за владу чи за вплив на спосіб здійснення цієї влади. ЛІБЕРАЛІЗМ – політична та ідеологічна течія, що об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і обмежує сфери діяльності держави. НЕОЛІБЕРАЛІЗМ – сучасна політична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інституалізації нових форм державного втручання в суспільне життя; “етатистський” різновид лібералізму зі збереженням принципу демократії, вільної конкуренції, гласності, приватного підприємництва. КОНСЕРВАТИЗМ– політична доктрина, яка зорієнтована на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад. Його політико-ідеологічний світогляд визначається як комплекс життєздатних принципів, головними серед яких є свобода і відповідальність, авторитет, релігійність, природна нерівність людей та їх скептицизм. НЕОКОНСЕРВАТИЗМ – політична ідеологія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і визначає урядову політику та політичний курс провідних країн світу, які сповідують принцип знаходження “золотої середини” між деструктивністю необмеженої ринкової стихії і неефективною тотальною державною регламентацією, збереження законності й правопорядку. СОЦІАЛІЗМ – вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особистості. МАРКСИЗМ- незріла фаза комунізму, яка характеризується ліквідацією приватної власності та експлуататорських класів, утвердженням суспільної власності на засоби виробництва, провідної ролі робітничого класу, здійсненням принципу “від кожного за здібностями, кожному за працею”, забезпеченням соціальної справедливості, умов для всебічного гармонійного розвитку особистості. КОМУНІЗМ – політична ідеологія, що передбачає влаштування суспільства на основі принципів колективізму, соціальної рівності та соціальної справедливості. Внаслідок недостатньо високого рівня розвитку продуктивних сил розподіл здійснюється за працею. СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЯ– ідеологічна й політична течія, яка виступає за здійснення ідей соціалізму в усіх сферах суспільного життя; важлива складова політики лівих сил сучасності, передусім Західної Європи. ФАШИЗМ – ідейно-політична течія, що сформувалася на основі синтезу сутності нації як вічної та найвищої реальності і догматизованого принципу соціальної справедливості. Анархіз́м— суспільно-політична течія, що прагне до максимально можливого визволення особистості, виступає за негайне знищення всякої державної влади шляхом стихійного бунту мас і створення федерації дрібних автономних асоціацій виробників і споживачів
Тема 12 Політична культура – сукупність цінностей, знань, ставлень, орієнтації того чи іншого соціального суб’єкту, що фіксує рівень розвитку їх політичної свідомості, політичної діяльності і поведінки. Громадянська культура — різновид політичної культури, її вищий щабель. Вона передбачає, що суб'єкти політичного процесу в своїй діяльності керуються насамперед інтересами всього суспільства і саме йому підпорядковують свої часткові, корпоративні цілі, що дії цих суб'єктів спрямовуються на дотримання громадянського консенсусу і здійснюються в межах правової держави. Політична субкультура — сукупність особливостей політичної культури певної соціальної групи, які відрізняють цю політичну культуру від культури іншої групи людей Політична цінність — це політичне значущі явища! процеси, предмети, основи, сторони політичного життя! феномени політичної свідомості. Політична орієнтація — певні уявлення політичних суб'єктів про цілі, завдання діяльності політичних партій, політичного режиму, суспільства в цілому. Політичний міф - це форма яка колективної психіки, пояснює політичну реальність цілісними чуттєво-образними засобами. Політичний стереотип - це схематичне, стандартизоване уявлення про політику, що грунтується як на так і міфах, на теоретичних знаннях Політична традиція - це одна зі складових традиції в цілому як системи різних цінностей, притаманних культурним спільнотам протягом тривалого періоду часу. Політичний символ - чуттєво-наочний або абстрактний засіб, що уособлює націю, політичну систему, певні позиції політичних суб'єктів.
Тема 13. Етнос(від грецького енос-народ, плем'я) - група людей, яка має спільних предків, спільну територію, культуру і мову, самоусвідомлює себе і володіє етнонімом (самоназвою). Народність— мовна, територіальна, економічна й культурна спільність людей, що історично склалася і передує нації Нація (від латів.(латинський) natio — плем'я, народ), історична спільність людей, що складається в ході формування спільності їх території, економічних зв'язків, літературної мови, деяких особливостей культури і характеру, які складають її ознаки. Націонáльні менш́ини— групи громадян певної держави, які не є представниками титульного етносу, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. Національна свідомість- це сукупність політичних, соціальних, економічних, моральних, релігійних поглядів, норм поведінки, звичаїв і традицій, ціннісних орієнтацій та ідеалів, які відображають особливості життєдіяльності національних спільнот. Національна ідея – це ідея закономірності становлення і розвитку націй від їх найпростіших форм до державного самовизначення і державної самоорганізації. Націоналізм – це певний світогляд, ідеологія та політика, притаманні конкретній нації, спрямовані на забезпечення кращих умов для її розвитку та самореалізації. Національна держава – тип держави, яка є формою самоорганізації, самовизначення і самовираження певної нації на певній суверенній території. Інтренаціоналізм – політичний рух, який виступає за розширення політичної, економічної та культурної співпраці між країнами для теоретичного блага всіх. Шовінізм – пропагування національної переваги на чужих етнічних територіях – іншим народом. Космополітизм- ідеологія світового громадянства, яка надає пріоритетне значення загальнолюдським цінностям і другорядне – національним проблемам. Визначення тема 6.
Тема 14 Національний інтерес – система цілей і завдань зовнішньої політики держави. Національна безпека – стосується всіх сфер життєдіяльності держави і суспільства, що охоплює такі сфери як політичну, економічну, соціальну, військову, науково-технологічну, інформаційну і гуманітарну, тобто під цим розуміється стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства, держави, що дає змогу їм зберегти накопичені духовні й матеріальні цінності та відвертати загрозу цим цінностям. Зовнішня політика – це сукупність стосунків держави з іншими державами світу та міжнародними організаціями. Міжнародні відносини – система міждержавних взаємодій, суб’єктами яких є держави і міждержавні організації, партії, приватні особи. У сферу міжнародних відносин включаються військово-політичні, економічні, екологічні, гуманітарні та інші проблеми світового співтовариства. Міжнародні конфлікти – даний термін не має чітко визначеного змісту : 1) у широкому розумінні згідно тлумачення американського вченого Райта – це відносини між державами, які можуть існувати між ними на всіх рівнях і у різній степені; 2) у вузькому розумінні – це ситуація, в якій країни застосовують певні дії одна проти одної. Міжнародне право – система правових норм, які регулюють публічні взаємовідносини між державами, або приватні правові відносини між громадянами різних країн та їх об’єднань. Міжнародна організація – це об’єднання держав відповідно до міжнародного права і на основі міжнародного договору для здійснення співробітництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших галузях, що має необхідну для цього систему органів, права й обов’язки, похідні від прав і обов’язків держав і автономну волю, обсяг якої визначається волею держав-членів. Геополітика – наука, яка розглядає вплив географічних чинників на внутрішню й особливо зовнішню політику держав і націй. Глобальні проблеми сучасності – це ті, що мають планетарний, загальноосвітній характер, зачіпають життєві інтереси всіх народів і держав, загрожують усьому людству в разі, якщо не будуть вчасно вирішені, вимагають для свого розв’язання спільних і невідкладних зусиль усіх держав і народів ( політичні, економічні, екологічні, проблема тероризму, ядерної зброї, міжнародних конфліктів). Світовий політичний процес – сукупна діяльність народів, держав та їхніх інститутів, соціальних спільнот та їхніх організацій і рухів, які переслідують певні політичні цілі у сфері міжнародного життя. Глобалізація – перетворення певного явища на світове, планетарне, те, яке стосується усієї землі, земної кулі.
Тема 15 Політи́чна істо́рія — галузь історичної науки, яка має на меті формування історичного та політичного світогляду, набуття, поглиблення і систематизацію знань з політичної історії, формування всебічно розвинутої та соціально-активної особистості. Історія політичної думки – процес набуття і поглиблення політичних знань в ході розвитку суспільства. Політична ідея – це форма теоретичного пізнання і перетворення політичної реальності. Політичне вчення - Політична наука -це сукупність знань про політику, утворених розвинутою системою спеціалізованих наук і наукових дисциплін, що вивчають політичні явища і процеси.
Тема 16 Українська політична думка –це провідні ідеї сформовані визначними українськими мислителями на стадії еволюції національної суспільно –політичної ,морально0етичної традиції в період з 10 по 20 ст.,яка зскладається з 6 етапів. Національне відродження – термін ,що набув поширення в 19ст. Та уособлював процеси , повязані з пробудженням національної свідомості бездержавних народів Європи. Національна ідея – акумулятор прогресивних національних програм,політичних ідей,гасел ,цінностей ,рушій національного прогресу,основа національно-визвольних рухів ,національної самосуверенізації ,становить платформу національної ідеології ,визначає теоретичні засади національної свідомості. Державницька ідея –це загально-державна програма довгострокових чи коротко термінових дій ,спрямованих на згуртування ,обєднання суспільства та покращення його добробуту ,розвитку ,їй надається першість серед політичних програм партій ,рухів,тому політичні сили в своїй діяльноті повинні керуватись саме циим принципами. Напрям у вітчизняній історико-політичній науці - це різноманітні українські політичні погляди ,ідеї,теорії ,що мають за мету обгрунтувати наукові концепції української державності ,національну свідомість .політичну орієнтацію українського народу. 12 |
