ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

ПРИЗНАЧЕННЯ ВИКОНАВЦЯ ЗАПОВІТУ,

Заповідач має право призначити виконавця заповіту – особу, яка стежитиме за додержанням розпоряджень, що містяться у заповіті, й виступатиме своєрідним гарантом здійснення волі спадкодавця. Призначенням виконавця заповіту забезпечується захист інтересів спадкоємця за заповітом, який може своєчасно не дізнатися про відкриття спадщини (наприклад, перебуваючи у відрядженні, мати постійне місце проживання в іншій країні тощо). Натомість виконавець заповіту до появи спадкоємця виконує дії по охороні спадщини, управляє нею, вживає інших заходів для охорони інтересів спадкоємця.

Виконавцем заповіту може бути фізична особа з повною цивільною дієздатністю або юридична особа. В одному заповіті можливе призначення декількох виконавців.

Цивільний кодекс України передбачає два випадки призначення виконавця заповіту не самим заповідачем, а іншими особами: за ініціативою спадкоємців та за ініціативою нотаріуса.

У першому випадку виконавець заповіту призначається за взаємною згодою спадкоємців, а якщо спадкоємці не досягнуть згоди, то на вимогу одного з них виконавець заповіту призначається в судовому порядку.

У другому випадку з ініціативи нотаріуса виконавець заповіту може бути призначений, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання і якщо цього потребують інтереси спадкоємців.

Однією із умов призначення особи виконавцем заповіту є її згода, яка вимагається нотаріусом і може бути оформлена як самостійна заява, що додається до заповіту або ж зазначається в заповіті.

Виконавець заповіту зобов’язаний:
1) вжити заходів щодо охорони спадкового майна;
2) вжити заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини;
3) вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов’язань;
4) управляти спадщиною;
5) забезпечити одержання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена у заповіті;
6) забезпечити одержання частки у спадщині особами, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.
Виконавець заповіту зобов’язаний забезпечити виконання спадкоємцями дій, до яких вони були зобов’язані заповітом. Повноваження виконавця заповіту посвідчуються документом, який видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.
Повноваження виконавця заповіту тривають до повного здійснення волі спадкодавця, яка виражена у заповіті. Чинність повноважень виконавця заповіту припиняється нотаріусом за місцем відкриття спадщини за погодженням із спадкоємцями та відказоодержувачами. Після припинення повноважень виконавець заповіту повинен повернути нотаріусові документ, який був йому виданий (ч. 3 ст. 1290 ЦК України). У разі неповернення виконавцем заповіту документа, який засвідчував його повноваження, спадкоємці мають право витребувати документ, а також вимагати відшкодування завданих їм збитків.

ПРИЙНЯТТЯ СПАДЩИНИ

Спадкоємець, який бажає реалізувати право на спадкування, що виникло у нього у зв'язку з відкриттям спадщини, має прийняти спадщину у порядку та у строки, встановлені законом.

Прийняття спадщини є одностороннім правочином, оскільки його здійснення залежить виключно від волі спадкоємця. Факт прийняття спадщини одним із спадкоємців породжує правові наслідки лише безпосередньо для даної особи і жодним чином не впливає на юридичне становище інших спадкоємців.

Правочин про прийняття спадщини є безумовним та беззастережним. Це означає, що не можна поставити факт прийняття спадщини у залежність від настання або ненастання якої-небудь умови (наприклад, прийняття спадщини одним із спадкоємців за умови, що інші спадкоємці від спадщини відмовляються), рівно як і не допускається часткове прийняття спадщини з відмовою від прийняття тієї її частини, що залишилася.

Оскільки спадковому правонаступництву притаманна риса універсальності, яка передусім виявляється в легальному понятті спадкування (ст. 1216 ЦК України), а також у визначенні складу спадщини (ст. 1218 (ЦК України), прийняття спадкоємцем хоча б частини спадщини свідчить про те, що спадкоємець прийняв її у цілому, незалежно від того, у чому полягає частина, що залишилася, і де вона знаходиться. На превеликий жаль, новий ЦК України, як і ЦК УРСР 1963 року, прямо не відтворює відповідної норми, яка є необхідною для чіткого визначення обсягу спадкової маси, а відтак, у кінцевому підсумку, - для ефективної реалізації спадкоємцями своїх прав. Лише в абзаці першому п. 208 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України зазначено, що прийняття спадщини може мати місце лише щодо всієї спадщини. Бажано було б закріпити аналогічну норму і на рівні закону - ЦК України.

Принцип, згідно з яким прийняття спадщини в частині є прийняттям спадщини в цілому, отримав відображення і у порядку прийняття спадкоємцем спадщини, яка відкрилася для нього одночасно і за заповітом, і за законом. Якщо спадкоємець, який мав право на спадкування і за заповітом, і за законом, подав заяву про прийняття спадщини за однією з цих підстав, він тим самим висловив свою згоду і на прийняття спадщини за іншою підставою. Оскільки даному спадкоємцеві немає потреби приймати іншу частину спадщини за якимось особливим актом, він вважатиметься таким, що прийняв спадщину в цілому - за обома підставами. Така презумпція існуватиме, якщо тільки цей спадкоємець протягом встановленого ст. 1270 ЦК строку не заявить про свою відмову від прийняття спадщини за іншою підставою. Отже, якщо на момент завершення строку для прийняття спадщини спадкоємець подав заяву про прийняття спадщини за однією з підстав і не подав заяву про відмову від її прийняття за іншою підставою, він вважатиметься таким, що прийняв її і за заповітом, і за законом незважаючи на те, що своїм формальним актом він нібито висловив згоду на прийняття тільки частини спадщини.

Водночас, з метою попередження різноманітних суперечок щодо тлумачення заяви про прийняття спадщини нотаріус може порадити спадкоємцеві вказати, що даною заявою він приймає спадщину і за заповітом, і за законом.

Законодавство не містить спеціальних вимог стосовно форми заяви, яка подається особисто спадкоємцем до нотаріального органу на підтвердження прийняття спадщини. Абзацом першим п. 207 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України лише передбачено, що така заява повинна бути зроблена у письмовій формі. Достатньо, щоб із змісту цієї заяви було чітко зрозумілим дійсне бажання спадкоємця прийняти спадкове майно.