 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| ЧЕРГИ СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАКОНОМ 12
ЗАПОВІТ З УМОВОЮ Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування наявністю певної умови у заповіті. Ця умова може бути як пов'язана, так і не пов'язана з поведінкою спадкоємця (проживання у визначеному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Умова, визначена у заповіті, повинна існувати на час відкриття спадщини. Звичайно, заповідач не може зобов'язувати спадкоємців умовами, які б обмежували їх правоздатність чи виконання яких суперечило нормам права чи моралі. Наприклад, неправомірною умовою отримання спадщини для дружини є заборона укладати повторний шлюб, для дочки - вимога укласти шлюб з певною особою, для сина - вибрати певне заняття. Спадкоємець не має права вимагати визнання умови недійсною, посилаючись на те, що він не знав про неї, або її настання від нього не залежало. Навряд чи це правило можна визнати доцільним. Тобто умови можуть бути різні, але вони не повинні бути спрямовані "проти прав" спадкоємців, а навпаки, - вони мають спрямовуватись на їх же користь або на користь громадськості, держави. Наприклад, з народженням дитини після смерті заповідача в деяких випадках (якщо другий з подружжя, на думку заповідача, марнотрат) доцільно пов'язати окрему частину спадщини, яка має бути отримана лише цією дитиною після досягнення нею повноліття, а другий з подружжя може уповноважуватися за заповітом до досягнення дитиною повноліття отримувати тільки відсотки від вкладу у банку і використовувати їх на утримання дитини, але не знімати всієї суми тощо. Розглядаючи питання про певні вимоги заповідача, що стосуються умов прийняття спадщини, доцільно також передбачити випадки, коли спадщина не буде прийнята спадкоємцями за заповітом, які не погоджуватимуться виконати його умови. У такому випадку треба передбачити правовий механізм залучення до спадкування одного чи декількох спадкоємців за законом (залежно від умов заповіту), а при посвідченні заповіту з умовою доцільно встановлювати підпризначення.
ЗАПОВІТ ПОДРУЖЖЯ Перевагою заповіту подружжя є те що: 1) майно, яке було спільною сумісною власністю, спадкується тією особою, яка була обрана за домовленістю подружжя; 2) той з подружжя, який пережив, продовжує жити у звичному для нього майновому середовищі. Подружжя вправі скласти спільний заповіт, у якому обов'язково має бути вказане майно, щодо якого складено заповіт, тобто розпорядитися на випадок смерті майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (ст. 1243 ЦК). Слід зазначити, що тут має місце узгодження волі кожного, тобто особисте волевиявлення кожного із подружжя "зливається" в одне волевиявлення, і тоді вони складають спільний заповіт щодо майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності. У випадку смерті одного з подружжя, яке склало спільний заповіт, частка у спільному сумісному майні померлого(ї) чоловіка (дружини) переходить автоматично до його (її) дружини (чоловіка), яка (який) пережила(в). Варто зазначити, що даний перехід відбувається незалежно від бажання, висловленого у заповіті, а відповідно до закону. У випадку смерті останнього з подружжя майно переходить до спадкоємців, названих у заповіті подружжям. Найважливішою особливістю складання спільного заповіту подружжя є те, що подружжя вправі відмовитися від складеного спільного заповіту. Відмова від спільного заповіту підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Після смерті одного з подружжя другий потенційно повинен втрачати право зробити таку відмову (ч. 3 ст. 1243 ЦК), але вважається неможливим обмежувати правоздатність власника щодо належного йому майна. Тому вважаємо можливою відмову того з подружжя, хто пережив, від зробленого ним особисто заповідального розпорядження і щодо належної цій особі частини спільного майна, тобто частково змінити зміст заповіту. Це положення зумовлене тим, що спадкоємець може негідно вести себе щодо того з подружжя, який залишився живим, і позбавити права живу людину змінити зміст заповіту неможливо. Але останню волю померлого із подружжя змінювати вважається неможливим.
СЕКРЕТНИЙ ЗАПОВІТ Новий ЦК надає заповідачу право скласти так званий "секретний заповіт", тобто заповіт, із змістом якого не має права ознайомитися навіть нотаріус. Особа, яка склала секретний заповіт, заклеює конверт і ставить свій підпис на ньому. Такий заповіт в присутності двох свідків кладуть в конверт і опечатують. Секретний заповіт як особлива форма заповідальних розпоряджень наділена особливими ознаками заповідальних розпоряджень: - секретний заповіт посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом; - заповіт подається нотаріусу в заклеєному конверті з підписом заповідача; - при оголошенні секретного заповіту необхідна присутність свідків; - після оголошення секретного заповіту складається відповідний протокол, що підписується нотаріусом і свідками; - посвідчення секретного заповіту іншими уповноваженими посадовими особами, крім нотаріуса, не допускається
СПАДКОВИЙ ДОГОВІР ЦК (ст. 1302) визначення спадкового договору не містить, описуючи, натомість, його зміст. Згідно з цією нормою за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. З характеристики спадкового договору, яка міститься у ст. 1302 ЦК, випливає, що його ознаками є: 1) наявність домовленості сторін про особливий порядок визначення долі майна після смерті його власника; 2) спеціальний суб'єктний склад такої домовленості; 3) виникнення на підставі спадкового договору сукупності зобов'язальних та речових відносин (зобов'язальних - до смерті відчужувача, речових - після його смерті); 4) виникнення права власності на майно відчужувача на підставі складної юридичної сукупності: укладення договору, виконання набувачем дій відповідно до розпоряджень відчужувача, смерть відчужувача; 5) поетапне виникнення прав та обов'язків у його сторін (у набувача виникає обов'язок виконувати розпорядження відчужувача вже після укладення договору, а права власника на майно відчужувача він отримує лише після смерті останнього). Сторонами спадкового договору є відчужувач і набувач. Відчужувачем у спадковому договорі може бути тільки фізична особа. Проте слід зазначити, що спадковий договір, передбачений ст. 1302 ЦК, за своєю суттю не є "договором про спадкування", оскільки спрямований на встановлення, передусім, не спадкових, а зобов'язальних відносин. Відчужувачами за спадковим договором можуть виступати не лише одинокі фізичні особи, але також подружжя або один із подружжя. Набувачем у спадковому договорі, може бути фізична або юридична особа (ч. 2 ст. 1303 ЦК). При цьому фізична особа повинна мати повну цивільну дієздатність. Такий висновок випливає з того, що від набувача за умовами спадкового договору може вимагатися виконання різноманітних дій, у тому числі правочинів (надання матеріальної допомоги; дотримання певного ритуалу поховання, вказаного відчужувачем; виконання дій, спрямованих на досягнення певної суспільно-корисної мети, тощо).
НЕДІЙСНІСТЬ ЗАПОВІТУ Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми, є нікчемним (ст. 1257 ЦК). При цьому на заповіт як односторонній правочин поширюються загальні правила про вчинення правочинів та їх недійсність. Заповіт, складений недієздатною особою, представником від імені заповідача, тобто особами, що не мають право на його складання, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його посвідчення та форми, є нікчемним (абсолютно недійсним). Тому у визнанні такого заповіту недійсним у судовому порядку необхідності немає (ст. 215 ЦК). Заповіт з вадами волі, тобто складений особою, волевиявлення якої не відповідало її дійсним намірам (внаслідок помилки, обману, насильства), може бути визнаним недійсним за позовом заінтересованої особи (ст.ст. 229, 230, 231 ЦК). Заповіт може бути визнаним недійсним як повністю, так і частково. При цьому недійсність окремих частин заповіту не тягне недійсності його в цілому. Наприклад, якщо заповідач своїм заповітом порушує права спадкоємців за законом на обов'язкову частку (ст. 1241 ЦК), то заповіт у цій частині є недійсним. Однак в решті заповідальних розпоряджень воля заповідача зберігає своє юридичне значення. Якщо заповіт визнається недійсним у цілому, то настає спадкування за законом. Спадкоємець, який позбавлений права на спадкування таким заповітом, закликається до спадкування на загальних підставах. Право на подання позову про недійсність заповіту виникає тільки після смерті заповідача.
ЧЕРГИ СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАКОНОМ Спадкування за закономвідбувається у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини . При вирішенні питання спадкування за законом, враховуються такі юридичні факти, як: родинні стосунки (кровна спорідненість), шлюбні відносини, усиновлення (удочеріння), ПЕРША ЧЕРГА СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАКОНОМ
ЧЕТВЕРТА ЧЕРГА СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАКОНОМ ПЯТА ЧЕРГА СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАКОНОМ ОХОРОНА СПАДКОВОГО МАЙНА Охорона спадкового майна здійснюється нотаріусом за місцем відкриття спадщини в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкоємця, які заявляють свої права на майно. Охорона майна здійснюється на підставі заяви спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів. У випадках, коли до кола спадкоємців входять малолітні, неповнолітні або недієздатні особи, охорона спадкового майна здійснюється на підставі письмового звернення органів опіки та піклування. Нотаріус вимагає від особи, що звернулась до нього з такою заявою, свідоцтво про смерть спадкодавця та довідку про місце, де мешкав спадкодавець, що має значення для встановлення місця відкриття спадщини. Після цього нотаріус, а у тих населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідні службові, посадові особи органів місцевого самоврядування, виїжджають на місце знаходження майна і здійснюють опис майна в присутності зацікавлених осіб та 2 свідків. Опис майна може провадитися також за місцем знаходження майна, яке може не співпадати з місцем відкриття спадщини. У такому разі нотаріус направляє лист нотаріусу за місцем знаходження майна з проханням провести опис майна. В описі спадкового майна нотаріус зазначає все майно, яке знаходиться за місцем відкриття спадщини, дає докладну характеристику предметів та вказує ступінь їхньої зношеності, а також вартість цього майна. Якщо спадкоємці не згодні з оцінкою нотаріуса, вони мають право за власний рахунок запросити експерта для оцінки майна. Опис майна має проводитися у максимально стислі строки. Охорона майна триває протягом 6 місяців, до закінчення строку для прийняття спадщини. Охорона спадкового майна, що визнається відумерлим, триває протягом 1 року, до того моменту, як суд визнає таке спадкове майно відумерлим. Спадкове майно протягом вказаних строків не може бути переміщеним, проданим або відчуженим іншим способом. Забороняються також будь-які дії, що можуть значно погіршити стан та зменшити ціну спадкового майна. Видатки, пов'язані з описом та охороною спадкового майна, покладаються на спадкоємців, що закликаються до спадщини, відповідно до їхньої частки в спадщині. Незалежно від перебування під охороною описане майно належить спадкоємцям з моменту відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК). Якщо спадкодавець призначив виконавця заповіту, останній може звернутися до нотаріуса або до відповідних органів місцевого самоврядування із заявою щодо вжиття заходів з Охорони спадкового майна. При проведенні опису спадкового майна нотаріус має право призначити виконавця заповіту за його згодою охоронцем спадкового майна або призначити іншу особу за згодою виконавця заповіту та спадкоємця. Якщо відкривається спадщина за заповітом та за законом, і спадкоємці за законом не бажають, щоб виконавець заповіту був призначений охоронцем тієї частини майна, яка буде успадкована ними, вони мають право вимагати у нотаріуса призначення охоронцем частини майна, що успадковується за законом, іншої особи (ст. 1284 ЦК). У цьому випадку нотаріус, що проводить опис спадкового майна, зазначає в описі, що спадкове майно буде охоронятися двома охоронцями, та визначає, яке майно кожен з них буде охороняти. 12 |
