 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Передумови виникнення та особливості перших європейських газет.
Контрольна робота з дисципліни: «Зарубіжна журналістика»
Виконала: Студентка 5 курсу ІЗДН Лихенко Юлія Олегівна напрям Журналістика група 501Сз залікова книжка 14.0931
Київ 2015 рік Варіант 4 1. Передумови виникнення та особливості перших європейських газет. 2. Англійська буржуазна революція та її значення для європейської журналістики. 3. Практичне завдання: проаналізувати римську газету «Republika».
Передумови виникнення та особливості перших європейських газет. На початку ХVІІ ст. склалися всі необхідні умови для розвитку журналістики. Збільшувалася кількість освіченого населення. З розвитком великих міст, змінами в політичному житті країн, підвищенням рівня економіки, ділової активності в багатьох сферах життя з’явилася необхідність у нагальному періодичному поширенні інформації. Поштовий зв’язок, який у ХV ст. існував лише в Німеччині й Франції, тепер мав розгалужену мережу. Друковане слово стало першим засобом масової інформації. Розповсюдження книгодрукування, на думку М. Маклюена, привело до розвитку та формування національних мов і держав, до промислової революції та індустріалізації, до епохи Просвітництва. У багатьох країнах Західної Європи існували численні типографії, але вони ледве встигали виконували замовлення. Хоча існувала велика потреба в одержанні оперативної інформації, процес виникнення друкованих періодичних видань розтягнувся більш ніж на півтора сторіччя. Попередниками перших газет стали венеціанські рукописні газети, що з'явилися в цьому найбільшому економічному і фінансовому центрі Європи в другій половині XVI ст. Слово «газета», що увійшло до більшості європейських мов, походить від назви старовинної дрібної венеціанської монети (gazzetta), яку читачі платили за даний інформаційний листок. Венеціанські газети були листами, складеними удвічі і заповнені від руки з чотирьох сторін. Інформація, поміщена в них, не була підписана і містила новини про різні події, що відбувалися в Італії (виключаючи саму Венецію) і за її межами. Короткі новинні блоки (в основному військові або політичні) були розділені абзацами, де як своєрідний «заголовок» виступали назва міста (країни) і дата події, що відбувалася. Венеціанські рукописні газети називалися «аввизи» (avvisi – від італ. «avviso» – повідомлення, сповіщення), і найранній комплект, що дійшов до нас, датується 1566 р. Перші друковані газети виходили раз на тиждень. Їх зміст складався винятково з новинної інформації, уміщеної без усякого зв’язку між собою. Для газетярів головним було зібрати новини разом. Вони подавалися тільки у прозовому вигляді, зазвичай без розділів і рубрик. Новинні блоки розділялися абзацами, а назви міст слугували своєрідними заголовками. Повідомленням про внутрішнє життя країни майже не приділялося уваги – здебільшого друкувалися новини міжнародного життя, пізніше стали включати сенсаційні статті, оголошення, поради тощо. Політичні події чергувалися з не зовсім достовірними сенсаціями. Автори майже завжди обмежувалися викладом фактичної сторони, в окремих випадках висловлювали особисту думку або власне ставлення до надрукованого. Сувора цензура не дозволяла вільного обміну думками. Політична полеміка знаходила місце лише на сторінках памфлетної літератури. Сухий, оповідальний тон проіснував у пресі протягом усього XVII ст. Найбільш уживані слова в назвах перших газет – «відомості», «вісник», «меркурій», «куранти», «герольд» тощо. В газетах часто змінювалися назва й місце видання, а прізвище видавця зазвичай не вказувалося. Зовнішнім виглядом перші газети нагадували книгу, тому в історії попередники газет часто йменуються «книгами новин». Користуючись сучасною термінологією, можна сказати, що це були журнали з обкладинкою, невеликого формату, обсягом 6 –26 сторінок. Друк мав недоліки: текст містив багато помилок, папір був неякісним. Газети орієнтувалися на освічене населення, тому перші наклади були невеликими – у середньому 300 – 400 прим. Спочатку газета не розглядалася як комерційне підприємство, а вважалася трибуною для висловлення поглядів політиків і влади. Офіційні видання фінансувалися з державних джерел, приватні – існували на прибутки від реалізації й передплати. Постачали інформацію, як уже було сказано, купці, підприємці, мореплавці. Починаючи з XVI ст. з’явилася посада посла, який надавав різноманітну інформацію для газет. Ще одне джерело її надходження – діяльність письменників, дипломатів, які тривалий час перебували на території інших країн. Звичайно, літератори писали статті для газет, але ця робота не давала великого прибутку й не була джерелом їх основного заробітку. Представники аристократії не вважали це престижним, тому зазвичай статті друкували анонімно.
Розвиток світової преси розпочався в Німеччині. Інформаційні відомості тут, крім назви «Gazetta», мали й інші: «Novo», «Aviso», «Pagell», «Zeddel», але найбільш уживаним виявилося слово «Zeitung» (від «Zeit» – час), яке дослідники пов’язують з поняттям «нова звістка політичного характеру». Найстарішими визнають дві газети: одна з них виходила у Страсбурзі, друга – в Аугсбурзі. Якій з них належить старшинство, й досі залишається невідомим. Страсбурзька газета, яка й зараз зберігається в бібліотеці Гейдельберзького університету, надрукована в січні 1609 р. Вона починалася словами: «Relation: Aller Furnemmen». Повний заголовок такий: «Відомість про всі видатні й визначні події, що відбулися у Верхній і Нижній Німеччині, у Франції, Італії, Шотландії, Англії, Іспанії, Угорщині, Польщі, Валахії, Молдавії й Туреччині за нинішній 1609 рік. Усі відомості видрукувані в тому вигляді, у якому були доставлені». Цей заголовок, що займає всю першу сторінку, обрамлено витонченим малюнком і прикладено до першого номера газети. У передмові, написаній відомим книговидавцем Йоганом Каролусом, який раніше видавав рукописні листки новин, дається вказівка на те, що «складання ordinarii avisa буде тривати за прикладом минулих років». Це дає можливість вважати, що газета 1609 р. є продовженням старого видання. Аугсбурзьку газету видавав Лука Шульте. Вона знайдена у 1903 р. поштовим радником Гримм в Королівській бібліотеці міста Ганновер. Газета не має заголовного аркуша й містить зверху на першій сторінці такі рядки: «Відомість (Avisa), або Газета про те, що відбулося в Німеччині, Іспанії, Нідерландах, Англії, Франції, Угорщині, Австрії, Швеції, Польщі й у всіх провінціях, в Ост-Індії та ін. Доставлена 15 січня. Надрукована у 1609 р.» Аугсбурзька газета також виходила до 1609 р. – це видно з того, що на цей час вона вже мала досить солідну організацію, містила кореспонденції з Праги, Відня, Кельна, Антверпена, Венеції, Рима й інших міст і встигла заявити про себе як про давнє видання, знайоме зі смаками своїх читачів. У 1625 р. припинився вихід газети, але рік по тому в Еттингені у виданні Луки Шульте з’являється листок під заголовком «Avisa Relation oder Zeitung», тобто це було продовження Аугсбурзької газети, зовні схоже з газетою 1609 р. форматом, папером, шрифтом, способом складання новин, а також протестантською тенденцією, характерною для першої. Хоча вчені припускають, що перші німецькі газети друкувалися задовго до 1609 р., але саме тому, що знайдені про них свідчення датуються цим роком, то й загально прийнято саме 1609 рік вважати роком народження європейської преси. Успіх перших газет у багатьох місцевостях Німеччини викликав появу складених за їхнім зразком друкованих відомостей. Найраніше це трапилося у Франкфурті-на-Майні, який був на той час культурним центром Німеччини. Власник книгодрукарні Егенольф Еммель у 1615 р. заснував тут газету, яка мала успіх. У 1617 р. поліцмейстер графства Йоган фон Біргден почав випускати «Безпомилкову поштову газету» («Unver-grifliche Postzeitungen), з 1635 р. – «Упорядковану тижневу поштову газету» («Ordentliche wochentliche Post-Zeitung»). У 1706 р. вона отримала іншу назву – «Упорядкована тижнева кайзерівська поштова газета рейху», яка незабаром досягла накладу 1500 примірників. Важливі повідомлення видання друкувало у спецвипусках «Екстраординарі». У 1619 р. книгопродавець Шенветтер почав видавати третю франкфуртську газету. Усі видання проіснували недовго. Випробовуванням для них стала епоха Тридцятирічної війни (1618 – 1648 рр.). Дві газети незабаром припинили своє існування, а «Поштові відомості» пережили війну й пізніше стали консервативним органом Австрії. У 1665 р. до них приєднався заснований книгопродавцем Вільгельмом Серлином «Журнал» («Journal»), що став органом лібералів. Протягом наступних років тижневики почали розпов-сюджуватися в різних містах Німеччини. У 1610 р. у Базелі почав видаватися друкований тижневик «Ordinari Wohenzei-tung», у 1615 р. до Франкфурта-на-Майні додався Відень, у 1616 р. – Гамбург, у 1617 р. – Берлін, у 1618 р. – Амстердам, у 1620 р. – Антверпен, Магдебург, Нюрнберг, Росток, Браунш-вейг, Кельн. З 1609 по 1630 рр. тижневики з’явилися вже у тридцяти містах Європи. Найбільше розповсюдження мали у Штутгарті, Нюрнберзі та Відні. У 1609 – 1700 рр. у Німеччині виходило близько 200 газет. Надрукована в Гамбурзі книжка «Про користь газетного читання» (1697) давала таку рекомендацію читачам: «Хто бажає вести усвідомлений спосіб життя, хто бажає стати достойним членом суспільства і брати участь у його державній, торговельній і громадянській діяльності, той зобов’язаний цікавитися газетами: він повинен їх читати, повинен запам’ятовувати і обмірковувати прочитане, повинен уміти застосувати це на ділі». Суспільне значення преси відразу було оцінене видатними політичними діячами. Так, король Швеції Густав ІІ Адольф (1594 – 1632 рр.) і полководець Альбрехт Валленштейн (1583 – 1634 рр.), захоплюючи міста, спочатку прибирали до рук місцеву пресу, щоб перешкодити поширенню в країні невигідних для переможців відомостей. Король Польщі Ян III Собеський (1629 – 1696 рр.) жертвував сном задля того, щоб написати кореспонденції на ім’я королеви про військові справи, точно позначаючи місця, що призначалися для друку. При цьому просив дружину не скупитися на плату видавцям, щоб вони не друкували ворожих йому звісток. Початком англійської та французької преси вважають голландські «Куранти» («Сourant»). У ХVІІ ст. Голландія була найліберальнішою країною Європи як в економічному, так і духовному аспектах. Філософ і публіцист П’єр Бейль писав:
«Республіка Голландія має перевагу, якої немає в жодній іншій країні: у ній надають друкарям свободу в досить великих масштабах, так що до них звертаються з усіх кінців Європи люди, збентежені труднощами, з якими вони стикаються, намагаючись отримати привілей – право друкувати свої твори». Добре налагоджена друкарська справа та вміле використання переваг «ідеологічного лібералізму» дозволило Голландії отримати чималий прибуток від продажу друкованої продукції в Англію та Францію. У вересні 1620 р. видавець і редактор першої голландської газети «Вісті з Італії, Німеччини тощо»(«Courante eyt Italien, Duetsland etc») Каспар ван Хілтен почав перекладати власне видання французькою мовою та розповсюджувати на території Франції. Цей захід мав комерційний успіх. У грудні того ж року голландський гравер і картограф Пітер ван де Кеєре, який жив кілька років у Лондоні, почав видавати в Амстердамі англійською мовою газету, що являла собою майже дослівний переклад голландських «Сourant». Перший номер його видання вийшов 2 грудня 1620 р. без назви і починався так: «Свіжі новини з Італії, ще не отримані». З другого номера з’являється назва «Вісті з Італії, Німеччини тощо» («Courant out of Italy, Germany etc»). Новини, що містилися в газеті, важко було назвати свіжими, але вони давали читачам уявлення про події, що відбувалися в Європі. Появу періодичної преси в Англії відносять до 1588 р., коли вийшов перший номер «Англійського вісника». Він сповіщав читачів про події зовнішнього та внутрішнього життя, зокрема в одному з номерів повідомлялося про рух іспанської «Непереможної Армади». Першим англійським виданням, що відповідало поняттю «газета», вважають «Вісті, або Тижневі новини з Італії, Німеччини, Угорщини, Польщі, Богемії, Франції й інших країн» («Courante, or Weekly Newes from Italy, Germane, Hungary, Poland, Bohemia, France and the Low Countreys»), що з’явилися 21 вересня 1621 р. у Лондоні й проіснували до 1641 р. «Вісті…» нагадували голландські зразки, а замість імені видавця були надруковані ініціали – «N. B.» У науковців виникають певні труднощі стосовно розшифровки букв. Справа в тому, що в зазначений момент у Лондоні активно працювали два типографи, чиї імена відповідають цим ініціалам, – Натаніель Беттер і Ніколас Боурн. Вони відомі як видавці інформаційних листків, бюлетенів новин. Беттер не мав покровителів при владі, до того ж король не надавав значення газеті як помічникові у пропаганді своєї політики. Видавцеві заборонялося писати про засідання парламенту, та й взагалі торкатися внутрішніх новин. Авторитарна преса в першу чергу контролювала внутрішню інформацію. Часто Беттер, щоб заповнити вилучені цензурою місця в газеті, придумував новини або передруковував глави з Біблії. У період англійської буржуазної революції виникає багато видань, серед яких найпоширенішими були «вісники» і «меркурії» латинською та англійською мовами. У листопаді 1641 р. починає виходити тижневик Семюеля Пека «Основні події, що відбуваються в нашому парламенті» («The Heads of Several Proceedings in This Present Parliament»). До появи цього видання фрагменти промов, які виголошувалися в палаті громад, могли потрапляти тільки до памфлетів, що видавалися в нелегальних друкарнях. Публікація парламентської хроніки викликала роздратування короля, але тижневик продовжував виходити. Більше того, у грудні того ж року з’являється ще одне видання – «Журнал, або Основні події, що відбуваються в парламенті» («The Diurnall, or The Heads of all the Proceedings in Parliament»). На початок 1642 р. уже 5 подібних тижневиків виходили в Лондоні. Приборкати пресу не могли ні король, ні парламент, але видавці не були захищені від вірогідних репресій. С. Пек, наприклад, закликаючи до примирення з королем, відразу опинився у в’язниці. Але репресії не зупиняли журналістів – кількість видань незмінно зростала: у 1644 р. їх було 17, у 1649 р. – 24. У 1643 р. журналіст Джон Беркенхед починає випускати газету «Двірцевий вісник» («Mercurius Aulicus»), яка намагалася встановити моральність і порядок. Газета відстоювала інтереси короля. У ній друкувалися матеріали, що викривали діяльність парламенту, нападали на Кромвеля. Відомий видавець ХVІІ ст. Марчмонт Нідхем з 1643 по 1646 р. випускав тижневик «Британський вісник» («Mercurius Britanicus»), який був основним опонентом «Двірцевого вісника». З його сторінок Нідхем виступав з критичними статтями проти короля, що стало приводом притягнення видавця до суду. Проти Кромвеля з 1647 р. спрямовує Нідхем своє наступне видання – «Корисний вісник» («Mercurius pragmaticus»), за яке також був притягнений до суду вже Кромвелем. Інша газета – «Політичний вісник» («Mercurius politicus»), – редактором якої деякий час був Д. Мільтон, виходила у 1650 – 1660 рр. Значну площу періодичних видань займала комерційна інформація і реклама, тому в перших англійських газетах були введені відділи платних оголошень. Відтоді реклама, що публікувалася за плату, стала постійним атрибутом преси. У ІІ пол. XVІІ ст. у назвах періодичних видань Англії з’являється слово «газета». У 1665 р. в Оксфорді з’явилася «Оксфордська газета» («Oxford Gazette»), засновником якої став провідний публіцист і журналіст Генрі Маддиман. Пізніше її перейменували на «Лондонську газету». Видання виходило двічі на тиждень і зовні мало вигляд сучасної газети. «Лондонська газета» стала першою регулярною газетою в столиці Англії. Один із сучасників прихильно відгукувався про неї як про повну новин газету, яка «не друкує дурниць». Маддиман почав збирати інформацію з різних джерел: держсекретаря, офіцерів таможні, поштарів, священиків тощо. «Лондонська газета» перекладалася французькою мовою. Під час англійської революції 1640 – 1660 рр. країну переповнили гострі політичні памфлети проти тиранії, які розповсюджувалися як у рукописному, так і друкованому вигляді. Яскраві зразки політичної публіцистики створили Д. Мільтон, Д. Лільберн, Д. Вінстенлі та інші. У творах Д. Мільтона провідною стала ідея свободи. Крім згаданої вже «Ареопагітики», він писав памфлети, спрямовані проти феодальної церкви («Про реформацію церкви в Англії», 1641; «Смисл церковного устрою», 1642), антироялістські («Іконоборець») тощо. У 1655 р. Мільтон написав книгу «На свій захист», у якій відстоював як власне чесне ім’я, так і громадські ідеали. У біблійних образах «Втраченого раю» (1667) і «Поверненого раю» (1671) він відобразив революційні події, підняв питання моралі. Тираноборчі мотиви пронизують й інші його твори – поему «Історія Британії» (1670) і трагедію «Самсон-борець» (1671). С. А. Михайлов підкреслює: «Жанры, используемые Мильтоном, свидетельствуют о преемствен-ности в английской культуре устного и письменного творчества». Політичні погляди керівника партії левелерів Д. Лільберна (бл. 1614 – 1657 рр.) також відрізнялися духом свободи, гуманізму, справедливості. Його памфлети «Виправдання справедливої людини» і «Захист свободи вільної людини» були публічно спалені. Незважаючи на численні переслідування як королівською, так і владою буржуазії, яка перемогла, Лільберн невпинно продовжував свою пуб-ліцистичну діяльність. Д. Вінстенлі (1609 – 1652 рр.) у своїх перших памфлетах (релігійного змісту) стверджував важливість розуму як головного чинника соціально-етичного принципу. У памфлеті «Новий закон справедливості» (1649) він викладав ідеї, співзвучні комуністичним, а памфлет «Закон свободи» (1651) містив роздуми, у яких автор виступив справжнім гуманістом. «Славетна революція» 1688 р. надала англійській буржуазії конституційні гарантії, зафіксовані в «Біллі про права» (1689 р.). Це стимулювало газетно-журнальну справу, тим більше що в 1695 р. було скасовано цензуру. У 1688 р. у Лондоні почали виходити такі газети, як «Загальний інформатор» («The Universal informant»), «Англійські вісті» («The British Courante»), «Лондонські вісті» («The London Courante»). «Щоденні куранти» («The Daily Courante») – перша в Англії щоденна газета – почала видаватися у 1702 р. Уже через сім років у Лондоні виходило 18 щоденних газет загальним накладом 35 прим. на тиждень. Поступово збільшувалася спеціалізація періодики, посилювалося політичне звучання журналістських виступів.
Періодичні видання Франції з перших кроків свого існування вирізнялися змістовністю, мобільністю, винятковим мистецтвом щодня подавати картину життя світу. Елементи журналістики були присутні ще в «Газеті паризького буржуа» (1409 – 1444 та 1515 – 1536 рр.) і в «Скандальній хроніці» Жана де Труайє (1461 – 1483 рр.). На початку XVII ст. з’явилися «Французька газета» («La Gazette Française», 1604 – 1914), яка ще не мала періодичності як такої, і щорічник«Французький Меркурій» («Le Mercure Fran-çaise», 1611 – 1644), який починає випускати Жан Рішар. Видання мало значний вплив на громадське життя Франції. Першим, хто усвідомив необхідність ідеологічного впливу на суспільну думку, був кардинал Рішельє (1585 – 1642 рр.) – перший державний діяч Франції. Для керівництва суспільною думкою, ставши міністром, Рішельє заснував газету «Gazette dе Fгаnсе», для чистки і збагачення мови створив Академію літератури. Він почав конфіденційно контролювати всі публікації газети і призначив редактором падре Жозефа, якого сучасники називали справжнім alter ego кардинала. Однак малотиражна газета, що виходила раз на рік, не відповідала політичним завданням Рішельє. Кардинал шукав можливість систематичного впливу на суспільну думку, а для цього було потрібне періодичне видання іншого типу.
12 |
