 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Українська література ХІХ ст.
Програма фахового атестаційного іспиту З української мови та літератури для вступу на навчання за освітньо-професійною програмою підготовки магістрів спеціальності 8.02030301 Мова і література*
Розглянута на засіданні приймальної комісії університету «___»_________2012 р. протокол № ___
Суми СумДПУ ім. А.С.Макаренка
Програма фахового атестаційного іспиту з української мови та літератури для вступу на навчання за освітньо-професійною програмою підготовки магістрів спеціальності 8.02030301 Мова і література* (українська мова і література)ухвалена на засіданнях кафедр української мови (протокол № 6 від 28 лютого 2012 року) та української літератури (протокол № 4 від «30» листопада 2011 р.).
Завідувач кафедри української мови д.п.н., проф. О.М.Семеног
Завідувач кафедри української літератури д. філол.н., проф. Л.М.Горболіс
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
На початку ХХІ століття все виразніше й гостріше постають питання реформування вищої освіти в Україні в напрямку гуманізації, що спрямована на формування інтелектуальної культуро мовної морально-духовної особистості, якій властиві естетичні смаки. Нова соціально-освітня ситуація в Україні також актуалізує поступовий перехід від репродуктивної освіти до освіти інноваційної, сутнісний зміст якої полягає у зверненні до особистісних якостей та творчого потенціалу майбутніх учителів-словесників, викладачів української мови чи української літератури. У реалізації цих завдань пріоритетну роль відіграють філологічні дисципліни. Програма вступного іспиту з української мови спрямована на виявлення знань студентів з базового лінгвістичного курсу – сучасної української літературної мови в його взаємозв’язках з діалектологією, історією мови, стилістикою, культурою мови тощо. Програма складається з розділів «Вступ», «Фонетика і фонологія», «Орфоепія», «Графіка і орфографія», «Лексика і фразеологія», «Морфологія», «Синтаксис». Програма вступного іспиту з української літератури спрямована на виявлення знань студентів про літературний процес, розвиток українського письменства і літературної критики цієї доби, а також вміння аналізувати художній текст. Програма складається з розділів «Українська література Х – ХVІІ ст.», «Українська література ХІХ ст.», «Українська література кінця ХІХ – початку ХХ ст.», «Українська література ХХ ст. Сучасна українська література». Програма вступного іспиту передбачає обов’язкове прочитання абітурієнтом рекомендованих художніх текстів, ґрунтовне літературознавче потрактування літературних явищ, творчості письменників, стильових особливостей творів тощо, їх аналіз у контексті суспільно-політичних, літературно-мистецьких подій епохи. Програма вступного іспиту з української мови та літератури для вступу на навчання за освітньо-професійною програмою підготовки магістрів 8.02030301 Мова і література* (українська мова і література) відповідає програмі підготовки бакалаврів напряму 6.020303 Філологія* Українська мова і література, спеціальностей «Українська мова і література», «Українська мова і література та іноземна мова». Форма проведення – усний іспит. ЗМІСТ ПРОГРАМИ Українська література Українська література Х – ХVІІ ст. Літописання. Зародження жанру та його самобутність, зв’язки з історіографічною прозою європейських народів. Доля літописних зведень. Річна стаття як основна композиційна одиниця. Гіпотетичний літопис Аскольда. „Повість минулих літ” (поч. ХІІ ст.). Композиція твору. Використання легендарно-повістевого, історичного матеріалу. Проблема авторства. Відомості про Нестора-літописця. Міфізація діяльності Рюриковичів. Особливості стилю та система образів літопису. Сюжетні паралелі билин Київського циклу із „Повістю минулих літ”. Основні зведення, редакції та списки „Повісті”. Роль літопису в розвитку української історичної прози. „Слово о полку Ігоревім” (1185 – кінець 1187 рр.) – найвидатніша літературна пам’ятка Київської Русі. Історія відкриття, видання і вивчення „Слова”. Боротьба навколо питання про його автентичність. Автор „Слова” – проблема літературознавців. Зміст і основна ідея „Слова”. Образ Руської землі і у творі, його композиційно-символічна насиченість. Антитеза „Руська земля – Великий степ”. Поява терміну „бароко”. Основні етапи еволюції. Засвоєння терміну „бароко” українським літературознавством (В.Перетц, С.Маслов, О.Білецький, М.Гнатишак, Д.Чижевський, А.Макаров, Л.Ушкалов). Визначальні естетично-художні засади і найхарактерніші ознаки бароко. Стильові особливості: контрастність, метафоризм, кончентизм, емблематичність, прагнення вразити й приголомшити читача та глядача. Роль і місце українських риторик та поетик у розбудові жанрової структури. Ускладнення художніх форм полемічної прози. Українське бароко в контексті європейського (маринізм, гонгоризм, консептизм; Е.Тезауро, Б.Грассіан та ін.): спільні і відмінні риси. Значення діяльності братств, Києво-Могилянської колегії (з 1701 – Академії) у кристалізації літературного процесу, обов’язкове викладання в них риторик та поетик. Співіснування барокових тенденцій із ренесансними та просвітницькими в давній українській літературі. Творча спадщина письменників-полемістів із Острога. Засади світогляду та суспільних позицій Герасима Смотрицького в передмові „До народів руських”, у творі „Ключ Царства Небесного”. Творчість Мелетія Смотрицького і його „Граматика словенська” (1619). Художня майстерність письменника в творенні образної системи „Треносу” (1610). Місце в ньому персоніфікованого образу Матері-Церкви. Оборона православної церкви та її права на розвиток у трактаті „Виправдання невинності” (1621). Пошуки Мелетієм Смотрицьким злагоди між конфесіями, виправдання свого переходу до греко-католицької віри. Творчість Івана Вишенського (від середини ХVІ ст. – до 1621 та 1643 рр.). Роль філософії ісихазму у формуванні світогляду та суспільної позиції Вишенського. Невизнання письменником ренесансних цінностей, повернення до ранніх християнських ідеалів. Протиставлення двох типів європейської цивілізації: православної та католицької. Консервативність поглядів автора щодо використання для національних потреб західної науки, освіти. Критика соціальної дійсності в Україні та Речі Посполитій в „Писанії до всіх... в Лядській землі живущих”, „Викриття диявола-світодержця”. Вірші про Визвольну війну 1648-1654 років. Барокова антитеза як засіб увиразнення героїчного духу українства. Вплив фольклору на поетику віршування. Пісні поетеси „з легенди” Марусі Чурай. Бароковий консептизм збірки „Аполлонова лютня” (1671) Лазара Барановича. Зображення узгодженого неузгодження, використання антитези, стильової гри протилежних за значенням слів. Поєднання в творах християнських і поганських мотивів та образів. Опрацювання ним жару епіграми. Створення поетичного корпусу „Житія святих” (1670). Продовження цієї традиції у збірці Дмитрія Туптала „Руно орошене” (1680). Використання барокових засобів у збірках „Зегар цілий і полузегарок” (1690), „Млеко від вівці пастиру належне” (1691) Івана Величковського. Використання алегорій релігійної символіки, відтворення образів Ісуса Христа, Богородиці, святих, смерті. Природа і художня майстерність курйозних віршів зі збірки „Млеко”. Розвиток жанру епіграми: твори на біблійні та житійні сюжети; цикли „Вірші на Євангеліє для іконописців”, „Діяння святих апостолів”, „Вірші на Апокаліпсис”. Поетична спадщина Григорія Сковороди: барокова традиційність і версифікаційне новаторство. Типологічний зв’язок поезії Сковороди з феноменом „мандрованих дяків”. Синтез у творах традицій фольклору, досвіду національних і європейських поетів. Жанрове розмаїття віршів. Повчальна їх спрямованість. Барокові та просвітницькі тенденції стилю поета. Збірка „Сад божественних пісень” (1750-1780-і рр.): її структура, особливості взаємозв’язку епіграфів і тексту віршів. Використання алегорії Саду в своєрідній інтерпретації образу. Розвиток жанру драми-міракля. „Комедія на Успіня Богородиці” Дмитрія Туптала. „Декларація про житіє св. Катерини”. Драма-міракль „Олексій, чоловік Божий” (1673-1674). Залежність тексту драми від житійної традиції, міфологічної, народної естетики. Культивування християнських ідеалів через образ Олексія. Алегоричні та міфологічні персонажі драми. Поетика весільного обряду в інтермедійній сцені „Іграніє свадьби”. Зародження жанру історичної драми на національному ґрунті. Трагікомедія „Володимир” Феофана Прокоповича (1705) та її місце в розвитку жанру. Авторська інтерпретація історії хрещення України. Класицистична основа композиція п’єси. Спрямованість проблематики твору в свою епоху. Актуальність просвітницької проблематики, розробленої в драмі. Густинський літопис (ІІ пол. ХУІІ ст.) як спроба відтворення історії України від сивої минувшини до кінця ХУІІ ст. Творче використання автором традиції національних та європейських літописів. Козацькі літописи – самобутнє явище давньої української літератури та культури. Втілення в них барокової моделі України. „Літопис Самовидця” – перший твір з козакофільськими ідейно-естетичними настановами. „Дії презільної битви Богдана Хмельницького, гетьмана Запорізького, з поляками” Григорія Граб’янки – маніфест козацько-українського автономізму. „Сказання про війну козацьку з поляками...” Самійла Величка – монументальний твір, спроба аналізу та узагальнення національного життя Вкраїни в ХУІІ – на початку ХУІІІ ст. Творче використання документальних, фольклорних і літературних матеріалів. Просвітницьке спрямування літопису. Українська література ХІХ ст. І.Котляревський – засновник української нової літератури. Джерела його світогляду і творчості. Інтерес до побуту і фольклору. Традиції давньої літератури в творчості письменника, зокрема досвід „низового бароко”. „Енеїда” – перший твір нової української літератури, одна із травестій поеми Вергілія (П.Скаррон, А.Блюмауер, М.Осіпов). Зв’язок „Енеїди” І.Котляревського з українською бурлескною традицією ХУІІІ ст. та травестичними прийомами бароко. Вплив поетики класицизму на цей твір. Театральна діяльність І.Котляревського - засновника української нової драматургії, історія написання, постановки і публікації „Наталки Полтавки”, її новаторство в контексті тогочасної драми. Є.Гребінка – організатор українського літературного руху, один із засновників петербурзького осередку українства. Є.Гребінка – байкар. Збірка „Малороссийские приказки”. Є.Гребінка – поет-романтик. Проза Є.Гребінки. Українська історична тематика в російських прозових творах („Чайковський”, „Нежинский полковник Иван Золотаренко”). Г.Квітка-Основ’яненко – перший класик української художньої прози на народно мовній основі, представник просвітницького реалізму. Літературна діяльність Г.Квітки. Дві групи творів у прозі Г.Квітки-Основ’яненка – просвітницько-реалістичні та сентиментально-реалістичні, їх стильові особливості. Гумористичні оповідання і повісті: „Салдацький патрет”, „Мертвецький великдень”, „От тобі й скарб”, „Конотопська відьма” та ін., бурлескний колорит, поєднання в них етнографічного реалізму й народної фантастики, артикуляція етноментальної пам’яті, переосмислення міфологем. Сатиричне зображення побуту в романі „Пан Халявский”. Повість „Маруся, поєднання в ній ознак просвітницького дидактизму, етнографічного реалізму та сентименталізму, іконографічна ідеалізація образів. Ознаки реалізму у творі „Козир-дівка”, обстоювання людської гідності. Повість „Сердешна Оксана”, її вплив на поему „Катерина” Т.Шевченка. Риси індивідуального стилю Г.Квітки-прозаїка. Естетичні принципи романтизму. Романтизм в українській поезії першої половини ХІХ ст., його основні риси, відповідність менталітету українця. Розширення поетами-романтиками стильових, тематичних і жанрових меж національної літератури. Вплив Гердера на формування концепції романтизму. Літературна діяльність Л.Боровиковського як першого поета-романтика кінця 20-х – початку 30-х рр. Тематика балад, використання народнопісенних мотивів та романтичних засобів при використанні мандрівних сюжетів (балада „Маруся”). Віршовані збірки М.Костомарова (Ієремії Галки): „Українські балади” (1839) та „Вітка” (1840). Амвросій Могила (А.Метлинський) – представник романтизму (збірка поезій „Думи і пісні та ще дещо”). Маркіян Шашкевич – чільна постать „Руської трійці” як культурологічного явища в українській історії Статті М.Шашкевича про мову і літературу – „Азбука і абецадло”, передмова до альманаха „Русалка Дністровая”. Тарас Шевченко. Широта і різноманітність (ідейно-тематична та жанрова) спадщини – поезія, драматургія, проза, критика. Рання творчість (1837 – 1846). „Кобзар” Т.Шевченка 1840 р., його оцінка критиками. Основні мотиви ранньої поезії. Тема ролі поета в житті народу та пошуків іманентної сутності таланту („Думи”, „Перебендя”, „На вічну пам’ять Котляревському”, „До Основ'яненка”), туга за батьківщиною, образи героїчного минулого України. Історичні поеми Т.Шевченка. Романтична інтепретація української минувшини у поемі Т.Шевченка „Гайдамаки” (1841). Драматургія Т.Шевченка. Романтична трагедія „Никита Гайдай” та соціально-побутова драма „Назар Стодоля”. Традиції і новаторство Т.Шевченка у цьому жанрі. Життя і творчість періоду „трьох літ” (1843-1845). Спроба переоцінки національної історії з погляду об’єктивного історизму, захист її від тенденційних перекручень („Розрита могила”, „Чигрине, Чигрине”, „Холодний Яр”), містеріальний дискурс поеми „Великий льох”: трактування трагічної долі України. Побутові поеми Т.Шевченка („Сова”, „Наймичка”). Образ матері в поезії Т.Шевченка. Поеми, написані російською мовою („Слепая”, „Тризна”), та їх зв’язок з ліро-епічними творами епохи романтизму. Творчість періоду заслання (1847-1857). Цикл поезій „В казематі”. Останні роки життя й поетичної творчості (1857-1861). Поеми Т.Шевченка „Неофіти”, „Марія”, „Юродивий”. Російськомовна проза. Сюжети і образи в прозових творах: доля тогочасного кріпака-інтелігента („Художник”, „Музикант”), доля жінки („Наймичка”, „Капітанша”), типи поміщиків („Близнецы») проблема вродженого аристократизму („Варнак”) та ін. Автобіографіям повістей, особливості художньої форми, мови і стилю. Російськомовні повісті Т.Шевченка в оцінці критики. Переслідування царизмом українського слова (Валуєвський циркуляр 1863 року, Емський указ 1876 р.) як продовження утисків української культури. Співіснування реалізму з романтизмом в українському письменстві. Франкова концепція „наукового реалізму”. Пантелеймон Куліш. Романтична стильова тенденція другої половини ХІХ ст. Багатогранність діяльності (поет, прозаїк, драматург, фольклорист, етнограф, історик, критик, літературознавець, мовознавець, перекладач, видавець, редактор). „Чорна рада” (1847 – 1857) – перший соціально-історичний роман в українській прозі. Творче осмислення романно-історичної традиції В.Скотта, М.Гоголя. Поетична творчість. Збірка „Досвітки” (1862). Історична тематика. Романтичний характер настроїв, образів. Осуд визвольної боротьби українського народу в 1648-1654 рр. П.Куліш – збирач і видавець фольклорно-етнографічних матеріалів („Записки о Южной Руси”). Заслуги в галузі перекладу (твори В.Шекспіра, Дж.Байрона, Гете, Г.Гейне, Ф.Шіллера та ін.). Анатоль Свидницький. Драма творчого шляху письменника. Різнобічність обдарування – поет, прозаїк, етнограф-фольклорист, громадський діяч. Продовжувач кращих літературних традицій і новатор у змісті й формі художніх творів. Захоплення фольклором та етнографією. „Люборацькі” (1861-1862) – перший в українській літературі соціально-психологічний роман. Л.Глібов – „найкращий український байкопис” (І.Франко). Продовження ним української байкарської традиції. Зв’язок зі спадщиною європейського байкарства, ліризація жанру. Два періоди у творчості Л.Глібова. І.Нечуй-Левицький. Творчі пошуки письменника. Поняття про національну нарацію та форми її реалізації у прозі І.Нечуя-Левицького. Багатство тематики. Жанрове розмаїття (оповідання, повісті, романи, казки, драми, нариси, статті). Риси індивідуального стилю. Повість „Микола Джеря” як досягнення української аналітичної прози в зображенні кріпацтва та причин бунтарства. Повість „Кайдашева сім’я”. Відображення рис національного менталітету в конкретній ситуації пореформеного села. Антиклерикальна тема у творчості І.Нечуя-Левицького: повість-хроніка „Старосвітські батюшки та матушки”. Оповідання „Афонський пройдисвіт”. Романи з життя національної інтелігенції. Зображення письменником „нової людини”. Ідейні пошуки національно свідомих героїв („Хмари”, „Над Чорним морем”). Історична проза: „Гетьман Іван Виговський” – полеміка з О.Левицьким. Спростування ідеологем „краківської школи”, зокрема Г.Сенкевича („Вогнем і мечем”) у повісті „Князь Ярема Вишневецький”. Драматургія І.Нечуя-Левицького („На Кожум’яках”, „Маруся Богуславка”). Статті („Сьогочасне літературне прямування”, „Українська декаденщина”), нариси („Апокаліпсична картина в Києві”, „Мар’янка Погребнячка й Бейліс”, „В концерті”), театральна рецензії. Панас Мирний. Мала епічна форма у творчості Панаса Мирного (Рудченка). Актуальність проблематики, тенденційність, висока майстерність і художнє новаторство оповідань. Розвиток П.Мирним жанру повісті. „Хіба ревуть воли, як ясла повні?” – соціально-психологічний роман, його еволюція від нарису „Подоріжжя від Полтави до Гадячого”. Співавторство Панаса Мирного з Іваном Біликом. Роман „Повія” – зразок української класичної літератури. Переосмислення долі покритки, розкритої Г.Квіткою-Основ’яненком („Сердешна Оксана”), Т.Шевченком („Катерина”), І.Нечуєм-Левицьким („Бурлачка”) та ін. Б.Грінченко – складна літературно-громадська постать в українській літературі. Всебічна обдарованість (поет, прозаїк, драматург, перекладач, літературний критик, мовознавець, етнограф, фольклорист, педагог, публіцист, бібліограф). Публіцистичний характер творів. Культурницька програма в повістях „Сонячний промінь” та „На розпутті”, її паралель із ідеологічною повістю О.Кониського „Юрко Городенко”. Екзистенціальна проблематика цих повістей. Несприятливі умови для розвитку української драматургії в 50-60-ті роки ХІХ ст. Відсутність професійного театру, посилення царських репресій щодо розвитку української культури. Жанр соціально-психологічної драми і комедії у творчості І.Карпенка-Карого, М.Старицького, М.Кропивницького, І.Франка, О.Пчілки, Г.Цеглинського та ін. Історична драма і трагедія. Інші види в драматичному мистецтві (оперетка, водевіль тощо). Народний театр М.Старицького, М.Кропивницького, І.Карпенка-Карого – якісно нове явище в культурно-громадському житті України та за її межами. Участь „корифеїв” у роботі Першого Всеросійського з’їзду діячів сценічного мистецтва (1897). Художня творчість І.Франка. Історично вимушена поліфункціональність. Багатство жанрів, стильове розмаїття. Поезія. Актуальність тематики, ідейна глибина, новаторство поетичної форми. Збірка „З вершин і низин”. Збірка „Зів’яле листя”. Традиція Вертерівського мотиву. Збірка „Мій Ізмарагд”. Збірки „Із днів журби”, „Semper tiro”. Характеристика збірок „Давнє і нове”, „Із літ моєї молодості”. Поеми. Основні групи: сатиричні, соціально-побутові, історичні, філософські і поеми-казки. Широта проблематики. Жанрова різноманітність. „Іван Вишенський”. Філософське осмислення образу Б.Хмельницького („На Святоюрській горі”). Мотиви та алегоричні образи поеми „Смерть Каїна”. Ідейно-стильовий парадокс поеми „Похорон”, переосмислення образу Дон Жуана, колізія двійництва. Поема „Мойсей” – один з вершинних творів І.Франка і всієї української літератури: проблематика поеми, її філософський зміст, суголосний національній дійсності, художня візія свободи та обов’язку, багатство образів, своєрідність стильового вирішення. Драматургія. Суспільна актуальність, естетична концепція п’єс. „Украдене щастя”: джерела драми, багатоплановість конфлікту, тема фатуму, загальна характеристика п’єс „Учитель”, „Сон князя Святослава” та ін. Мала епічна проза І.Франка: цикл „Бориславські оповідання”, твори на сільську („Леси шина челядь”, „Сам собі винен”, „Історія кожуха” та ін.). Тема візництва у психологічному романі „Лель і полель”, „Boa constiktor” – розпад особистості в цивілізаційному світі, психологічна структура нарації. Аналіз деградації суспільства у творах „Основи суспільства”, „Для домашнього вогнища”, проекція нової людини у повісті „Перехресні стежки” доля інтелігентів у оповідання „На дні”, в нарисі „Моя зустріч з Олексою”. Актуалізація історичної пам’яті в повісті „Захар Беркут”. Проблема сугестії у його трактування („Із секретів поетичної творчості”). Полеміка з представниками модернізму. |
