 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Досягнення та проблеми української лексикографії. 12
ТЕМА: Досягнення та проблеми української лексикографії. Досягнення та проблеми української лексикографії. Комп’ютерна лексикографія. Електронний словник та новітні технології в сучасній українській лексикографії Комп’ютерні словники та їх типи.
Досягнення та проблеми української лексикографії. Однією з характерних рис сучасної лінгвістики є усвідомлення важливості словникової справи. Це пояснюється як зовнішньолінгвістичними, так і внутрішньонауковими чинниками. Цілком слушно французький лексикограф А. Рей зазначив, що «сучасна цивілізація є цивілізацією словника». Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос, тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописів книг. Нагадаємо основні етапи розвитку українського словникарства. Розвиток лексикографії в новітній Україні можна поділити на кілька етапів. Перший етап 1917 – початок 30-х pp. – характеризується, по-перше, активним розвитком лексикографії за кількістю та різноманітністю словників (за П. Горецьким, їх видано 131; особливо багато – у 1918 році та в часи українізації). Проте словники, що з’являються в цей час, неоднакові за науковим рівнем. По-друге, цей період характеризується прагненням відшукати й максимально повно подати народну, питомо українську лексику, або, у разі потреби, створювати слова з морфем української мови, а не запозичати з інших мов. Другий етап охоплює період з 1933 до середини 50-х pp.ХХст. і характеризується: по-перше, помітним звуженням словникарської роботи; по-друге, значним уніфікуванням української лексики в словниках (з обмеженням синоніміки з народної мови, «саморобних» відповідників з українськими коренями замість іншомовних слів тощо). Це сталося унаслідок розгорнутої кампанії боротьби з «українським буржуазним націоналізмом» та «шкідництвом на мовному фронті» й відповідних офіційних настанов «не вносити штучної відмежованості української мови від російської». Словники української мови почали вже сприймати як лексикони не національної мови в цілому, а вужче – тільки нормалізованої літературної мови. Особливо помітні відмінності від попередніх років з’явилися в термінології. У 1934 – 1935 роках для «виправлення» становища випущено термінологічні бюлетені (медичний, математичний, ботанічний, фізичний, виробничий), а для школи – кілька невеликих російсько-українських галузевих словників. Основні загальномовні словники цього періоду: «Російсько-український словник» (1937рік, близько 45000 слів; укладачі С. Василевський, Є. Рудницький та ін.), орієнтований на «найуживанішу, найпотрібнішу» лексику обох мов. У цих словниках закладено основні лексичні норми тодішньої й пізнішої української літературної мови, які здебільшого чинні й донині. Третій етап розвитку лексикографії (кінець 50-х – кінець 80-х pp.ХХст.) характеризується, по-перше, значним розширенням словникарської роботи й появою ряду як традиційних для української лексикографії, так і нових типів словників; по-друге, певним послабленням ідеологічного тиску на неї . Четвертий етап (від поч. 90-х pp.) характеризується: по-перше, активізацією словникової роботи у зв’язку зі становленням України як самостійної держави; по-друге, помітною відсутністю єдиних методологічних засад і навіть орфографічних принципів (можна провести певні аналогії між цим етапом і 1917 - 1933 роками). В українському мовознавстві з’явилася низка цінних праць, які мають безперечне значення для дослідження української лексикографії: О. В. Бондарець. Хімічна термінологія як об'єкт лексикографічного опису; Галас Б. К. Ф. С. Шимкевич як лексикограф і українське словникарство (кін. XVIII — поч. XX ст.); Гінзбург М. Про концепцію побудови електронної та паперової версії багатотематичного тримовного (російсько-українсько-англійського) тлумачного словника; Горецький П. Й. Історія української лексикографії; Дерба С.М. Українська термінологія в галузі прикладної (комп'ютерної) лінгвістики (логіко-лінгвістичний аналіз); Дзера О. Англійська й українська лексикографія (коротка теорія та історія); Дубічинський Володимир Організація термінографічної праці в Україні ; його ж Теоретическая и практическая лексикография; Кровицька О. Українська лексикографія: теорія і практика ; Кульчицька Т. Ю. Українська лексикографія ХІІІ – ХХ ст.; Полюга Л. Завдання українського словникарства; Здобутки і втрати української термінології та термінографії за десять років Незалежності; Роль української лексикографії в утвердженні національної самобутності; Українська лексикографія і становлення національної культури; Рабулець О.Г. Інтегровані лексикографічні системи; Селегей В. Электронные словари и компьютерная лексикография; Тараненко О. О. Новий словник української мови: Концепція і принципи укладання словника; Шевченко І.В. Моделі та алгоритмічно-програмне забезпечення лексикографічних систем. Зазначимо, що останнім часом значна увага приділяється дослідженню електронних словників; це пояснюється важливістю сучасного засобу одержання інформації; програмою створення національної словникової бази «Словники України», ініційованою Указом Президента України від 7 серпня 1999 р. Цим указом передбачено крім створення традиційних словників, тобто виданих на папері, й створення їх електронних відповідників для інформаційних комп’ютерних систем. Помітним явищем у теорії та практиці лексикографії стала поява праці за редакцією В. Бусела “Великий тлумачний словник сучасної української мови” (ВТС СУМ), видання якого здійснювалося, починаючи з 2001 року. Із виходом нових видань словника збільшувався його обсяг зі 170 тис. до 250 тис. слів. Таким чином, тлумачний словник національної мови посідає головне місце серед лексикографічних праць, виконуючи такі основні функції: наукову, систематизаційну, нормативну, тлумачну. 12 |
