 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Новые промышленные предприятия 12
С конца 1920-х годов до 1941 г. на Украине было построены сотни новых промышленных предприятий. Главные предприятия получали комплектующие и обслуживали всю территорию СССР. Главные новостройки: ДнепроГЭС; Запорожсталь; Криворожсталь; Азовсталь; Харьковский тракторный завод. Новокраматорский машиностроительный завод.
47. Широкая сеть партизанских формирований была создана в Днепропетровской, Киевской, Кировоградской, Николаевской, Одесской, Полтавской, Сталинской, Сумской, Харьковской и Черниговской областях. В Сумской области было образовано 35 отрядов, насчитывавших свыше 1450 бойцов. Центром концентрации партизанских сил Сумской области был Спадщанский лес. Боевая деятельность Сумского партизанского соединения (командир С.А. Ковпак) сыграла выдающуюся роль в развитии партизанского движения на Украине. К концу 1941 года были сформированы партизанские отряды во всех районах Черниговской области. После объединения с областным партизанским отрядом четырёх районных отрядов было образовано одно из крупнейших партизанских соединений на Украине (командир соединения А.Ф. Фёдоров). Большую работу по формированию партизанских сил провёл Сталинский обком КП(б)У, организовавший в 37 районах области 180 партизанских отрядов и групп, насчитывавших в своём составе свыше 4 тысяч человек. Под руководством Киевского горкома партии было создано 11 партизанских отрядов и 2 партизанских полка, насчитывавших свыше 4 тысяч бойцов. В Киевской области было сформировано 24 отряда. С большими трудностями встретились партийные комитеты при организации партизанского движения в западных областях Украины, где Советская власть существовала всего около 2 лет, а в Измаильской и Черновицкой областях — лишь один год. Но и там создавались партизанские отряды и группы. Наиболее успешно развёртывалась партизанская борьба с немецко-фашистскими оккупантами в Станиславской, Ровенской и Волынской областях. Под руководством ЦК КП(б)У, подпольных партийных органов партизанское движение на Украине уже в 1941 году приобрело широкий размах. В партизанских отрядах и диверсионных группах сражались свыше 28 тысяч бойцов, которых активно поддерживало население. Крепло и активизировалось партизанское движение на Киевщине, Житомирщине, в Каменец-Подольской, Винницкой и других областях. Нарастала борьба в западных областях Украины: в сентябре 1942 года патриоты Львова объединились в единую подпольно-партизанскую организацию «Народная гвардия». Укреплению партизанских сил в Ровенской области способствовало появление в окрестностях города партизанского отряда под командованием Д.Н. Медведева. Сильные удары по врагу наносили Черниговский областной партизанский отряд, партизанский отряд под командованием А.Н. Сабурова, Путивльский партизанский отряд Ковпака, партизаны Полтавской, Харьковской, Киевской, Кировоградской и других областей. На 1 мая 1942 года ЦК КП(б)У имел связь с 766 украинскими партизанскими отрядами, насчитывавшими в своём составе свыше 26 тысяч бойцов и 613 диверсионно-разведывательными группами, в которых сражались около 2 тысяч человек.
48. Германия напала на Советский Союз 22 июня 1941 года, менее чем через два года после подписания германо-советского пакта. Три группы армий, насчитывающие более трех миллионов немецких солдат, при поддержке полумиллионного войска германских союзников (Финляндии, Румынии, Венгрии, Италии, Словакии и Хорватии) атаковали Советский Союз широким фронтом — от Балтийского моря на севере до Черного моря на юге. Долгое время советское правительство отказывалось обращать внимание на предостережения западных держав о том, что Германия наращивает свою военную мощь. Таким образом, Германия получила тактическое преимущество внезапности, и в начале войны советские армии были разбиты. Миллионы советских солдат были окружены, отрезаны от снабжения и подкреплений и вынуждены сдаться. 50. У незалежній Україні наукові дослідження ведуть державні та приватні організації. Державний сектор науки представлений Національною академією наук (НАН) України, галузевими академіями наук, науково-дослідними підрозділами університетів, дослідними організаціями підпорядкованими окремим міністерствам. На фоні відносно стабільної уваги держави до розвитку таких прикладних галузей, як аеро-космічні технології, прикладна математика, енергетика, університетська базова наука і освіта залишилися на низькому рівні, страждаючи він недоліків радянської системи.[7] Серед чинників, які гальмують розвиток науки основними є:[8] -незадовільний рівень фінансування -низький попит на результати наукових досліджень -відсутність належної матеріально-технічної бази наукової діяльності -великий обсяг навчально-педагогічного навантаження викладачів вищих навчальних закладів, яке ----практично не залишає часу на наукову роботу -недосконалість нормативно-правових та організаційних чинників її функціювання -відсутність загальновизнаних критеріїв оцінки результатів діяльності наукових співробітників. На думку міністра освіти й науки Івана Вакарчука, в Україні виникла ціла низка нових вищих навчальних закладів (у 2008 році їх кількість перевищила 900), однак сумарна результативність їх наукової діяльності суттєво знизилася.)
51. В історії українського національно-визвольного руху вирізняються два етапи розвитку. Якщо на першому етапі (друга половина 1950-х — середина 1960-х років) протести здебільшого мали анонімний характер, здійснювались у вигляді розповсюдження листівок, національної символіки, то на другому (із середини 1960-х — у 1970-ті роки) надзвичайно важливим у діяльності руху опору стало вироблення легальних форм боротьби. Останнє знайшло своє вираження у широкій петиційній кампанії («Лист 78-ми», «Лист 139-ти» діячів науки, літератури та мистецтва), відкритих акціях протесту (демонстрації в кінотеатрі «Україна» на прем'єрі фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» 14 вересня 1965 p.; біля пам'ятника Т. Шевченку у Києві, акти самопожертви — самоспалення, здійснені В. Макухою, О. Гірником, М. Береславським), формуванні громадських організацій на захист окремих політв'язнів («Громадський комітет на захист Ніни Строкатової»; 1971 p.), створенні в листопаді 1976 р. Української Гельсінської групи, яка діяла на основі підписаних радянським керівництвом Гельсінських угод. Ініціатором створення УГГ виступив письменник М. Руденко, до якого приєдналися О. Бердник, О. Мешко, Л. Лук'яненко, І. Кандиба, О. Тихий, Н. Строкатова-Караванська, М. Матусевич, М. Мартинович, П. Григоренко. Першим документом, підготовленим УГГ, була «Декларація Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод», у якій окреслювалися завдання і напрями діяльності правозахисної асоціації. Група ставила за мету сприяти ознайомленню широких кіл української громадськості з Декларацією прав людини, втілювати на практиці положення гуманітарних статей Прикінцевого Акта Гельсінської наради (1975 p.), домагатися, щоб на всіх міжнародних нарадах, де мали обговорюватися підсумки виконання Гельсінських угод, Україна як суверенна держава і член ООН була представлена окремою делегацією, створення незалежних прес-агентств для налагодження вільного обміну інформацією. Арешти і суди над учасниками Гельсінського руху в Україні М. Руденком, О. Тихим, М. Мариновичем, М. Матусевичем та Л. Лук'яненком протягом 1977 р. не привели до самоліквідації організації
52. Для України світова війна мала подвійно трагічний зміст. Єдиний народ за відсутності власної держави, що захищала б його конкретні інтереси, опинився у двох конфронтуючих таборах. Близько 3,5 млн українців у російській армії та 250—300 тис. в австрійському війську боролися і вмирали за чужі для них інтереси. Але найгіршим було те, що сини одного й того ж народу, розділеного між двома імперіями, змушені були вбивати один одного. У1916 р. Галичина і Буковина знову стали тереном найжорстокіших боїв. Наприкінці травня розпочався т. зв. Брусиловський прорив — наступальна операція Південно-Західного фронту лінією Луцьк — Чернівці. Російські війська під командуванням генерала А. Брусилова, прагнучи досягти перелому в Першій світовій війні на свою користь та приєднати до Російської імперії західноукраїнські землі, до кінця літа захопили Буковину, східну частину Галичини та Західну Волинь. Однак удруге захопити Львів їм не вдалося — восени того ж року австро-німецькі війська відбили наступ росіян. Внаслідок багатомісячної битви чимало населених пунктів, особливо на Тернопільщині, було зруйновано вщент, населення евакуйовано, господарство та майно — втрачено. Не менше лиха приніс західноукраїнському населенню і червневий наступ російських військ, які кинув на австро-угорський фронт О.Керенський у 1917р. Ця авантюра не принесла перемоги її ініціаторам, навпаки, закінчилася повною поразкою російської армії, її відступом за річку Збруч.
53. Период с 1953 по 1964 г. вошел в историю СССР и Украины под названием«хрущевской оттепели». Это было время, когда во главе Компартии и всего советского народа стоял Н.С. Хрущев, с именем которого были связаны важные изменения в общественной жизни и в экономике страны. Когда 5 марта 1953 г. умер Сталин, высшая власть сосредоточилась в руках членов Президиума ЦК КПС - (ВКП(б) была переименована в КПСС на XIX съезде партии в 1949 г.). Ведущую роль в нем играли восемь партийных руководителей — Молотов, Каганович, Ворошилов, Микоян, Маленков, Хрущев, Берия и Булганин. Основная борьба за портфель вождя разгорелась между Берией, Хрущевым и Маленковым. Поскольку Л. П. Берия являлся министром внутренних дел и первым заместителем Председателя Совета Министров СССР, под его контролем находились все репрессивные органы. Опасаясь за свои жизни, все прочие члены Президиума объединились против этого сталинского палача и по предложению Н. С. Хрущева на очередном заседании в Кремле в июне 1953 г. арестовали его. Вскоре Пленум ЦК КПСС обсудил «дело Берии», а в декабре решением Специального Судебного присутствия Верховного суда СССР Берия и шесть его ближайших соратников были приговорены к высшей мере наказания — расстрелу. Сентябрьский (1953 г.) Пленум ЦК КПСС избрал Первым секретарем ЦК КПСС Н. С. Хрущева.Он положил начало десталинизации и совершил реформы во всех сферах жизни общества.
Десталинизация – система мероприятий по устранению наиболее неприемлемых проявлений сталинского режима (массовые репрессии, тотальный контроль и т.д.) и попытка проведения общественно-политических и экономических реформ.
Составляющие десталинизации: · Прекращение массовых репрессий, ликвидация системы ГУЛАГа. · Амнистия. Реабилитация невинно осуждённых. В целом к концу 50-х годов органы КГБ и прокуратуры Украины пересмотрели дела почти 5,5 млн. чел., однако, лишь 58% из них были реабилитированы. · Реформа силовых ведомств, введение в их деятельность принципа законности. Ликвидация трибуналов, «особого совещания» и других внесудебных органов («троек», «пятёрок»), вершивших расправу без суда и следствия. Принятие новых Уголовного, Процессуального и Гражданского кодексов. · Децентрализация и демократизация управления и деятельности КПСС (регулярный созыв съездов и пленумов, критика и самокритика в партии и т.д.). · Расширение прав и полномочий союзных республик. Увеличение доли украинцев в партийном и государственном аппарате. В июне 1953 года с поста первого секретаря был снят Л. Мельников и на его место был избран А. Кириченко. В 1954г. из состава РСФСР в состав УССР был передан Крым, являющийся с тех пор неотъемлемой частью Украины. · Временное прекращение кампании против «украинского буржуазного национализма». До 1957 года в Украину вернулись 65 тыс. депортированных членов семей националистов, действовавших в рядах ОУН-УПА. В то же время откладывалось решение о реабилитации и возвращении на родину крымских татар, поголовно депортированных в Среднюю Азию в 1944 году по обвинению в пособничестве фашистским оккупантам.
54. Конституция Украины состоит из преамбулы, 15 разделов, 161 статьи и 14 пунктов Переходных положений. Конституция Украины как высший законодательный акт определил базовые принципы организации высших органов государства и местного самоуправления, их отношения и компетенцию, а также права, свободы и обязанности граждан. 28 июня 1996 была принята первая в украинской истории Конституция независимого государства Украина, которая окончательно закрепила правовые основы нашего государства, его суверенитет и территориальную целостность. Этот день стал государственным праздником Украины и отмечается ежегодно.
55. Хрущёвская оттепель — неофициальное обозначение периода в истории СССР после смерти И. В. Сталина, продолжавшегося около десяти лет (середина 1950-х — середина 1960-х годов). Характеризовался во внутриполитической жизни СССР осуждением культа личности Сталина, репрессий 1930-х годов, либерализацией режима, освобождением политических заключённых, ликвидацией ГУЛАГа, ослаблениемтоталитарной власти, появлением некоторой свободы слова, относительной демократизацией политической и общественной жизни, открытостью западному миру, большей свободой творческой деятельности. Название связано с пребыванием на посту Первого секретаря ЦК КПСС Никиты Хрущёва (1953—1964).
56. У 70-80-тї роки економіка СРСР розвивалась в основному екстенсивним шляхом. Це мало негативний відбиток на Україні. У ці роки за рішенням центру споруджували гіганти індустрії, що були зорієнтовані на випуск продукції для Союзу. У цьому плані розвивалися підприємства ВПК, яких в Україні було багато, а також металургійні, верстато- та машинобудівні гіганти. Чимало їх, в тому числі гіганти металургії, гірничі та хімічні комбінати, споруджували з орієнтацією на старі технології й проекти. Експлуатація їх надзвичайно погіршувала екологію довкілля, а за забрудненістю повітря, зокрема в Донбасі, середньому Подніпров'ї тощо, Україна була однією з найбільш забруднених регіонів колишнього Союзу. Кожне п'яте з найбільш забруднених міст було в Україні. Серед них виділялися Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Маріуполь, Горлівка, Нікополь та ін.
57. Чорнобильська катастрофа призвела до опромінення ~4 млн населення України. Доказові дані щодо медичних наслідків катастрофи для різних категорій потерпілих, отримані протягом 19 післяаварійних років, можна узагальнити наступним чином. Гостра променева хвороба (ГПХ) У 1986 р. ГПХ діагностували 237 пацієнтам. У 1989 р. верифікували 134. Протягом перших 90 діб у 1986 р. померли 28 осіб, у 1987-2005 – 29. В НЦРМ під моніторингом - 164 ГПХ-пацієнти (88 - неверифікована і 76 – верифікована ГПХ). Причини смерті: раптова серцева смерть (8), онкогематологія і онкологія (11), соматоневрологічна патологія, інфекції (6), травми і нещасні випадки (4). Радіаційні ураження шкіри. У 2000 р. – 2 випадки раку щитоподібної залози (ГПХ-II). Радіаційна катаракта у 24 ГПХ-хворих пропорційно до дози. Судинна патологія очного дна і макулодистрофії. Серцево-судинна патологія найбільш поширена. У 1986-87 – радіаційно-індукований імунодефіцит з формуванням у теперішній час стійких віддалених ефектів. В усіх - органічні психічні розлади, переважно у вигляді едоформного (апатичного) психоорганічного синдрому. Пострадіаційні органічні розлади - у 62% (при дозах >1 Зв). Нейрофізіологічні і нейровізуалізаційні радіаційні маркери при дозах 1–5 Зв.
58. Нова економічна політика (неп) — економічна політика, яка проводилася в Радянських республіках починаючи з 1921 року. Була прийнята весною 1921 року X з'їздом РКП(б), змінивши політику «воєнного комунізму», що проводилася в ході Громадянської війни. Нова економічна політика мала на меті відновлення народного господарства і подальший перехід до соціалізму.
Головний зміст НЕП — заміна продрозкладки продподатком в селі, використання ринку і різних форм власності, залучення іноземного капіталу у формі концесій, проведення грошової реформи (1922—1924), в результаті якої рубль став конвертованою валютою. НЕП дозволив швидко відновити господарство, зруйноване Першою світовою і Громадянською війнами. З другої половини 1920-х років почалися перші спроби згортання НЕПу. Ліквідовувалися синдикати в промисловості, з якої адміністративно витіснявся приватний капітал, створювалася жорстка централізована система управління економікою (господарські наркомати). Сталін і його оточення узяли курс на примусове вилучення хліба і насильницьку колективізацію села. Проводилися репресії проти управлінських кадрів (Шахтинська справа, процес Промпартії тощо). На початок 1930-х років НЕП був фактично згорнутий.
59. В начале 20-х годов XX ст. большевики, несмотря на победу в гражданской войне, оказались в затруднительном положении. Ситуация в России выходила из-под контроля. Большевистскую Россию охватила волна крестьянских восстаний, массовое недовольство политикой большевиков со стороны рабочих и интеллигенции. Попытка удержаться у власти, применяя террор против местного населения, не давали положительных результатов. Большевики оказались перед перспективой новой гражданской войны. Особенно опасная ситуация была в Украине. События национальной революции 1917-1921 гг, массовое движение сопротивления требовали от них определенных компромиссов, уступок для того, чтобы получить поддержку со стороны нерусского населения страны. В своем выступлении в июне 1923 г. на IV совещании ЦК РКП (б) И. Сталин заметил, что Украина и Туркестан - «два слабые пункты» советской власти в стране. Одним из первых компромиссов со стороны большевиков был отход от политики «военного коммунизма» и переход к новой экономической политике, однако выдающимся событием этого периода была политика, которая в истории получила название «коренизации». В 1923 г. на XII съезде РКП (б) было положено начало коренизации, основной целью которой было укоренение советских структур власти во всех советских республиках. В Украине разновидность этой политики получил название «украинизация». «Украинизация» стала официальной линией большевистской партии и предполагала воспитание кадров из представителей коренной национальности, предоставления им ключевых постов в партийном и государственном аппарате, внедрение в работу партийного, государственного аппарата украинского языка, организация и открытие школ и других учебных заведений с обучением на родном языке, распространение употребления украинского языка во всех сферах общественной жизни, выпуск украинских газет, книг, журналов, возрождение и развитие украинской культуры, развитие национальной науки, создание соответствующих условий для культурного развития национальных меньшинств, проживающих на территории Украины. Формальным началом украинизации стало постановление ВУЦИК и СНК УССР «Об украинизации школ, воспитательных и культурно-образовательных учреждений» (27 июля 1923 г.). Период украинизации в Украине можно условно разделить на два периода: 1) 1923-1927 гг - становление и развитие процесса украинизации; 2) 1927-1933 гг - свертывание, прекращения процесса украинизации. 60. Державотворчим процесом називається процес формування і становлення основних інститутів влади, їх конституційне оформлення, визначення національних інтересів. — будівництво власної суверенної держави; — демонтаж тоталітарних політичних структур і будівництво правової демократичної держави; — трансформація централізованої державної економіки в багатоукладну, ринкову, орієнтовану на соціальні потреби людей; — національне відродження й оздоровлення міжнаціональних відносин в Україні; — встановлення рівноправних зв'язків з далекими та ближніми сусідами. Ключовим завданням перших років державотворення стало формування трьох основних гілок влади — законодавчої, виконавчої, судової. Поряд з цим необхідно було забезпечити утворення управлінських структур на місцях, налагодити ефективну взаємодію місцевої та центральної влади. Ці завдання загалом на теперішній день реалізовані, хоча певні проблеми залишилися. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України, що забезпечує правову базу перетворень. Однак чимало з прийнятих парламентом XII (І) (1990-1994 pp.) і XIII (II) (1994-1998 pp.), XIV (III) (1998-2002 pp.), XV(IV) (2002-2006 pp.) скликань законів і постанов не діє через відсутність чи недосконалість конкретного механізму реалізації, контролю за виконанням або через їх популістський характер, невідповідність можливостям держави. Важливим етапом у діяльності ВРУ стало формування у 2002 р. парламентської пропрезидентської більшості, котра, однак, виявилась ситуативною і нестабільною. Чергові вибори до Верховної Ради України відбудуться у березні 2006 р. Немало проблем у становленні і роботі виконавчої влади (вищий орган — Кабінет Міністрів України; центральні органи — міністерства, державні комітети і відомства; в областях, містах, районах — державні адміністрації). Новим явищем у діяльності КМУ стало створення коаліційного уряду на партійній основі. Триває процес формування й утвердження судової влади, що концентрується в особі Конституційного Суду, Верховного Суду, загальних, арбітражних та військових судів. Важливим доказом зміцнення демократичного принципу поділу влади стала роль законодавчої (ВРУ) і судової (ВСУ) під час політичної кризи 2004 р. Главою держави є Президент України. Перший Президент незалежної України— Л. М. Кравчук (1991-1994 pp.), Л. Д. Кучма (1994-2005 рр), теперішнім Президентом України є В.Ющенко. Концентрованим виразом процесу державного будівництва є стан справ з прийняттям нової Конституції. До 1996 р. Україна жила за підправленим основним законом зразка 1978 р. 28 червня 1996 р. — V сесія Верховної Ради України прийняла нову Конституцію України. Процес юридичного оформлення української державності можна вважати в основному завершеним. Проте Конституція містить положення, які потребують уточнення і зміни. Життя довело необхідність зміни і перерозподіл владних повноважень у трикутнику Президент — Прем'єр-міністр (Кабінет міністрів) — Верховна Рада. Всі спроби внести зміни і доповнення у 2000-2004 pp. не мали успіху. Лише 8 грудня 2004 р. під час "пакетного" голосування було схвалено законопроект про внесення змін і доповнень до Конституції, які вступають в силу з вересня 2005 р або січня 2006 р. Важливим компонентом державотворчого процесу є становлення і зміцнення власних Збройних Сил. Становлення Збройних Сил незалежної України розпочалося восени 1991 р. створенням Міністерства оборони України. 6 грудня 1991 р. прийнято Закон про Збройні Сили України, 19 жовтня 1993 р. — військову доктрину України, яка виходить з того, що Україна не є потенційним противником жодної держави, а свою безпеку розглядає як стан захищеності національних інтересів в умовах потенційної та реальної воєнної загрози. Поряд з армією створювалися спеціальні підрозділи Міністерства внутрішніх справ, Національна гвардія (розпущена у 1999 p.), частини спеціального призначення, Служба безпеки України. Сьогодні продовжується реформування ЗС у напрямку їх відповідності стандартам НАТО.
Ключові дати 16 липня 1990 р. - прийняття Декларації про державний суверенітет України 12 |
