 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Розвиток грунтознавства в Україні
Перші відомості про грунтовий покрив України відносяться до початку XIX ст., коли на основі кадастрових даних були складені грунтові карти Європейської Росії. Розвиток географії й картографії грунтів України пов'язаний з дослідженнями В.В.Докучаєва в Полтавській губернії в 1888-1894 pp. Вони дали можливість установити географічні й топографічні закономірності грунтового покриву лівобережного Лісостепу. Знання про грунти України значно розширились у результаті польових обстежень у Чернігівській області (Б.Б.Полинов, К.Г.Білоусов), Таврійської (М.К.Клєпінін, М.С.Федоровський), Київської (М.І.Фролов), Волинської (Ф.І.Левченко), Катеринославської (В.В.Курилов), Подільської, Херсонської та Харківської (А.І.Набоких, М.Ф.Колоколов) губерніях. У 1926-1928 pp. у республіці обстежені грунти на значній території лісостепової й степової зон (В.І.Крокос, Д.К.Біленко, Н.Б.Вернандер та ін.). Отримані дані послужили основою для складання в 1928 р. Науковим комітетом Наркомзему УРСР першої оглядової грунтової карти республіки в масштабі 1:1000000. У 1935 р. була складена нова оглядова карта України (О.М.Грінченко, Г.С.Гринь, М.К.Крупський тощо). На Україні, починаючи з 1957 p., були розгорнуті великі грунтово-картографічні роботи з дослідження грунтів і складання грунтових карт у кожному господарстві. Ці роботи, в яких брало участь близько 1900 спеціалістів, проведені на площі 30 млн. га в 7000 господарств. Кожне господарство країни отримало грунтову карту в масштабі 1:10000 або 1:25000 і пояснювальний текст до них. На базі грунтових і агрохімічних досліджень розроблені заходи з підвищення родючості грунтів, проведені меліоративні роботи: зрошення, осушення, вапнування, гіпсування; розроблені системи удобрення сільськогосподарських культур. Поряд з успішними картографічними роботами в Україні проводились дослідження грунтів. Грунти ряду районів республіки і всієї її території описав Г.Г.Махов ("Грунти України", 1930). Глава українських грунтознавців О.Н.Соколовський (1884-1959) відомий як автор оригінальної системи індексації генетичних горизонтів, досліджень колоїдних властивостей грунту, його структури, засолених грунтів; він запропонував метод штучного осолонцювання дна і стінок каналів для зменшення фільтрації води. Уже в 30-х роках XX ст. значну діяльність розгорнула науково-дослідницька лабораторія грунтознавства АН УРСР, якою керував О.Н. Соколовський. 1935 р. розпочинаються дослідження галогенних грунтів України (О.Н.Соколовський, Г.С.Гринь, О.М.Грінченко, О.М.Можейко, О.Ф.Яровенко, М.С.Литовченко та інші). У 1951 р. опублікована монографія "Грунти України" (Н.Б.Вернандер, М.М.Годлін, Г.Н.Самбур, С.А.Скорина). В 1956 р. лабораторія грунтознавства трансформована в Український науково-дослідний інститут грунтознавства (УНДІГ). У 1960-1970 pp. значну увагу було приділено вивченню генезису і властивостей солонцюватих (Б.С.Носко), бурих лісових (І.М.Гоголєв, Г.О.Андрущенко, В.І.Канівець), галоморфних грунтів (М.І.Полупан), солодей (Д.І.Ковалишин), дерново-карбонатних грунтів (М.В.Лісовий), грунтів Перед-карпаття (П.А.Кучинський, 1.1.Назаренко), легких (Д.Г.Тихоненко) й органогенних грунтів (С.Т.Вознюк, Р.С.Трускавецький). Колоїдно-хімічною характеристикою гумусу займався М.І.Лактіонов, колоїдно-хімічними методами боротьби з фільтрацією – О.Я.Демидієнко, ерозійними процесами – М.К.Шикула, екологією грунту – А.П.Травлєєв. Все більше уваги надається вивченню еволюції грунтового покриву, класифікації грунтів, розробці і створенню математичних моделей родючості грунтів (Н.М.Бреус, Д.Г.Тихоненко, 1.1.Назаренко, Т.О.Грінченко, М.В.Лісовий, С.А.Балюк). Дані про грунти країни підсумовані в таких виданнях: "Атлас почв Украинской ССР" (1979), "Черноземы СССР" (1981), "Полевой определитель почв" (1981 ), "Почвы Украины и повышение их плодородия" (1988) тощо. Наприкінці минулого століття в аграрному секторі виникли проблеми: 1) посилення антропогенної ерозії грунтів і втрата грунтової родючості у зв'язку з інтенсифікацією сільського господарства: а)пересушка заболочених земель, втрата поживних речовин і гумусу; б)вторинне засолення грунтів і руйнування грунтової структури: в)переущільнення грунтів у зв'язку із застосуванням на полях важкої техніки. 2) неправильна структура посівних площ і негативна роль обробітку грунту. 3) негативна дія мінеральних добрив, пестицидів. Вирішенням цих та інших питань, що постали перед сучасним грунтознавством, займається цілий ряд дослідників, прізвища яких навіть перелічити досить проблематично. Крім загальновідомих центрів розвитку грунтознавчої науки в Україні (Київ, Харків), все більшої ваги набувають регіональні школи: Дніпропетровська (А.П.Травлєєв), Рівненська (С.Т.Вознюк), Чернівецька (І.І.Назаренко) тощо. Перспектива розвитку сучасного грунтознавства зводиться до: а) підвищення ефективності використання меліорації; б) раціонального використання добрив; в) мінімалізації обробітку грунту; г)раціональної структури посівних площ сільськогосподарсих угідь
|
