ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Історична довідка про гігієну

В античному світі богом здоров’я вважався Аполлон Фармакі. Від його імені, що в перекладі означає «цілитель» походить назва медичної галузі – фармакології. Першим учнем Аполлона став Ескулап (сучасне «лікар», «медик»). Легендарними стали і його дві доньки: Панацея – покровителька лікувальної терапії (сучасне «універсальний засіб, який допомагає від усіх хвороб») та Гігієя (сучасне «Гігієна»)– богиня чистоти.

Як і інші науки, гігієна своїм корінням сягає в глибоку давнину. Стародавній період характеризується розвитком гігієни первісних людей. Зародки гігієни зводились до того, що людина, використовуючи свій життєвий досвід, застосовувала можливі гігієнічні заходи, спрямовані на охорону води, ґрунту, харчових продуктів, житла з метою охорони здоров’я.

У Єгипті, Індії, Китаї, Індії гігієна являла собою систему практичних правил, які проявлялися в побутових навичках і релігійних приписах. Ці правила стосувалися захисту ґрунту і джерел водопостачання від забруднення, можливості вживання різних харчових продуктів, додержання чистоти тіла. Для того, щоб мати боєздатне військо, армії рабів для будівництва пірамід, великих храмів влада змушена була вже в ті часи здійснювати певні гігієнічні заходи державного масштабу. Цим зумовлюється існування в Єгипті державних шкіл для підготовки лікарів, проведення санітарних оглядів на базарах.

Велику роль у розвитку гігієни відіграв славетний лікар Стародавньої Греції Гіппократ. Про актуальність його праць свідчать назви трактатів: „Про повітря, воду та грунт”, „Про здоровий спосіб життя”.

Стародавній Рим не тільки запозичив досягнення Греції в галузі гігієни і санітарно-технічних споруд, але й розвинув їх далі. Функціонували знамениті римські лазні (терми), стадіони, каналізація, здійснювався контроль за якістю харчових продуктів.

Попри всі перелічені досягнення, гігієна стародавнього світу базувалася лише на практичних даних і міркуваннях, тому цей період можна назвати емпіричним періодом розвитку гігієни. З розпадом Римської імперії гігієнічна культури занепала. На зміну прийшли народи з менш розвиненою культурою. На противагу особистій гігієні з’явилася цілковита зневага до тіла та здоров’я. Не дивно, що в першій половині середніх віків лютували сильні епідемії віспи, тифу, чуми. У період раннього середньовіччя центр медичної науки перемістився в країни Сходу. Особливо значний внесок у медичну науку зробив видатний лікар Авіценна (Абу Алі Ібн Сіна, 980-1037 рр.). Він написав п’ятитомний „Канон лікарської науки”, присвятивши деякі розділи гігієні: „Про хороше повітря”, „Про якості води”, „Про збереження здоров’я”.

В античному світі знали і цінували наших земляків – цілителів-скіфів. До речі, саме скіфи винайшли та запровадили:

· парову баню з використанням березових та дубових віників;

· обкурювання ладаном для знезаражування повітря;

· бинти з конопель, льону, пальмового листя;

· шини з баранячої шкіри (при переломі кінцівки її обгортали свіжо знятою шкірою, яка засихаючи ставала міцною, нерухомою і разом з тим – «дихала»).

Високою для свого часу санітарною культурою відзначалася і Київська Русь: наявність парових лазень, використання з метою дезинфекції сірки, техніка бальзамування. Онучці Володимира Мономаха Євпраксії (ХІІ ст.) належить медичний трактат із 29 розділів, зокрема „Про спосіб життя в різні пори року”, „Про їжу, питво, сон і спокій”, „Про баню”. У Х-ХІІ ст. В Києві, Суздалі, Новгороді та інших містах існували дерев’яні мостові. У деяких містах функціонували водопроводи, дуже поширеним було миття в лазнях.

Початок епохи Відродження стимулював розвиток медичної науки й гігієни у Західній Європі. Знаменитою віхою в історії гігієни стала праця італійського лікаря Бернардіно Рамаціні (1633-1714) „Про хвороби ремісників”, якою започатковано систематизований опис й оцінку умов праці робітників 52 професій та поширених серед них захворювань. Одна з ранніх праць із питань громадської гігієни належить нашому землякові І. Данилевському. У 1784 році він захистив у Німеччині дисертацію „Про державну владу як найдосвідченішого лікаря”, де висвітлює питання про завдання держави у справі охорони здоров’я населення.

Наступний розвиток і диференціація гігієни як самостійної науки тісно пов’язані з промисловою революцією, природничо-науковими відкриттями ХVIII-XX ст. У цей час зародився науково-експериментальний період розвитку гігієни та санітарії. У промислово-розвинутих країнах Європи, насамперед в Англії, з’являються лікарі, які розуміють значення санітарно-оздоровчих заходів. Перший підручник з гігієни було написано у 60-х роках XIX ст. в Англії Е. Парксом. Велике значення у формуванні науково-експериментальної гігієни належить німецькому вченому М. Петенкоферу, якого названо засновником сучасної наукової гігієни, її науково-експериментального періоду розвитку.

Розвиток гігієни на території сучасної України пов'язаний з розвитком гігієни в Росії, Австро-Угорщині та Польщі, які володіли в певні періоди частинами території України. Свій внесок у розвиток гігієни зробили і українські вчені: О.М.Марзєєв, М.Г. Шандала, Є.Г. Гончарук, Л.І. Медведь, Р.Д. Габович, І.І. Сліпушкіна.

Після проголошення незалежності України вже у 1992 року було прийнято „Закон про охорону атмосферного повітря”, у 1994 році затверджено постановою Верховної Ради України Закон „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”. Значного розквіту гігієна досягла в наші дні. В даний час в країні існує ціла система гігієнічних установ різного типу: науково-дослідні інститути, санітарно-гігієнічні лабораторії, санітарно-епідеміологічні станції.

У 1946 р. на першій Генеральній Асамблеї ООН створено нову міжнародну організацію з охорони здоров'я — Всесвітню організацію охорони здоров'я (ВООЗ), яка здійснює і координує роботу з питань епідемічних захворювань, санітарної статистики, видання спеціальних журналів, монографій, проводить міжнародні конгреси лікарів та багато інших видів діяльності.

Отже, підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що гігієна за всю історію людства пройшла складний та нелегкий шлях становлення та розвитку і стала однією з найважливіших профілактичних галузей сучасної медицини. Поглиблене вивчення гігієни та застосування гігієнічних знань дає змогу успішно виконувати найперше завдання медичних працівників – запобігти захворюванню.

На завершення давайте пригадаємо загальні принципи здорового способу життя:

А також влучний вислів римського філософа Сенеки (4-65 р. до н.е.)

«Уміння продовжити життя – в умінні не скорочувати його».