 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Типізація міжнародних організацій
Основними критеріями типології міжнародних організацій є: - членство суб’єктів міжнародних відносин та юридичний статус організації; - географічне поширення; - функціональна спрямованість; - характер діяльності. 1. За складом членів та юридичним статусом організації поділяються на міждержавні і неурядові. Міждержавні організації утворюються на основі офіційних урядових угод між країнами. Якщо угода укладається тільки між двома державами, то такі державні угоди називаються двосторонніми або білатеральними. Прикладів міждержавних організацій чимало: ООН, НАТО, ОБСЄ та ін.; серед міжнародних державних економічних організацій (МДЕО) – Європейський Союз, МВФ, НАФТА та ін. Неурядові організації утворюються на основі індивідуального або колективного членства суб’єктів, які не є офіційними представниками своїх урядів. Наприклад, до Римського клубу на індивідуальній основі входять видатні вчені світу; як правило, вони не є членами уряду у своїх державах, і уряд не уповноважує їх (принаймні, формально) відстоювати офіційну точку зору. Наприклад, Лондонський клуб, що є консультативним комітетом найбільших приватних банків світу. 2. За географічним поширенням міжнародні організації поділяються на глобальні та регіональні. Глобальніорганізації об’єднують країни або інших суб’єктів незалежно від того, де, в якій частині світу вони знаходяться. Найяскравішим прикладом організацій такого типу є Організація Об’єднаних Націй (ООН), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світова організація торгівлі (СОТ), Червоний Хрест, Римський клуб, Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) і деякі інші. Регіональні міжнародні організації об’єднують країни, розташовані в якомусь певному регіоні, як правило, компактно, в територіальній близькості. Таких організацій чимало: Європейський Союз (ЄС), Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) та інші. 3. За функціональною спрямованістю організації поділяються на організації загальної компетенції і спеціальної компетенції. Організації загальної компетенції у своїй діяльності охоплюють широке коло проблем і напрямків. Беспрецендентною тут є ООН, діяльність якої поширюється на сфери: політичну, екологічну, безпеки, юридичну та ін. Її органи виконують функції обговорення питань, консультативні, науково-дослідні, регулюючі, технічної допомоги та багато інших. До організацій спеціальної компетенціївідносяться міжнародні організації, в яких одна з функцій є головною, пануючою, а решта – допоміжні. Найчастіше це відноситься до організацій у сфері виробництва і торгівлі, що утворилися для ефективної реалізації товару – наприклад, ОПЕК. Торгівля є також головною функцією Світової організації торгівлі (СОТ); функцією Світової туристської організації є сприяння розвитку міжнародного туризму. 4. За характером діяльності міжнародні організації поділяються на універсальні, політичні, економічні, гуманітарні, культурно-просвітницькі, оборонні та інші. 5. За умовами участі у членстві міжнародні організації поділяються на відкриті й закриті. До відкритих організацій може увійти кожна держава, яка поділяє принципи й статут організації. До закритих організаційнових членів приймають тільки за запрошенням засновників організації. У системі міжнародних організацій велика частка належить економічним організаціям. Міжнародні економічні організації поділяються, у свою чергу, на загальноекономічні і спеціалізовані. Загальноекономічніохоплюють широкий спектр економічних проблем. До них відноситься ОЕСР, а також регіональні організації інтеграційного типу – ЄС, СНД, НАФТА, АСЕАН та інші. Спеціалізовані економічні організації зосереджують увагу на більш обмеженому колі проблем; проте багатьом з них належить суттєва роль у міжнародній економіці. До цього типу організацій належать, зокрема, Світовий банк, МВФ, Світова організація торгівлі, Світова туристська організація, Міжнародна торговельна палата та багато інших. Економічні організації, що утворилися внаслідок регіональних інтеграційних процесів, поділяються також за ступенем інтеграції. Основні рівні регіональної економічної інтеграції такі: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний і валютний союз, політичний союз. Зона преференційної торгівлі – початковий рівень інтеграції. На цьому етапі держави, що входять у зону, лібералізують між собою торгівлю лише обмеженою кількістю товарів, надають одна одній деякі пільги. До цього типу організацій належить СНД, а також деякі організації Африки, Азії та Латинської Америки. Зона вільної торгівлі відрізняється тим, що держави-учасниці усувають існуючі між ними торговельні бар’єри, мито відміняється на більшість товарів. Але відносно третіх держав, що не входять до зони, кожний член проводить самостійну митну політику. До цього рівня відносяться, зокрема, Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) та інші. Митний союз передбачає усунення митних тарифів у торгівлі між учасниками, а також формування спільної митної політики щодо третіх країн. Це означає, що всі члени союзу встановлюють однаковий рівень тарифів у торгівлі з іншими країнами. По суті митний союз утворено між Росією і Білоруссю, а також між Литвою, Латвією та Естонією. Спільний ринок – це вже високий рівень інтеграції. Не тільки товари просуваються без перешкод через кордони; знято бар’єри для руху робочої сили, послуг, капіталів. Цей тип інтеграції був притаманний Європейському економічному співробітництву у 1969 – 1992 рр. Економічний союз завершує структурну побудову економіки організації як єдиного інтеграційного об’єднання. На цьому етапі здійснюється єдина валютна політика, запроваджується спільна валюта, єдиний емісійний центральний банк. На цьому етапі знаходиться Європейський Союз з 1992 р. Логічним завершенням повної економічної інтеграції має стати політичний союз, на порозі якого стоїть ЄС, і який вже частково реалізується.
|
