 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Проаналізуйте етнополітичні процеси в козацько-гетьманській державі.
Висвітліть умови прийняття Переяславського договору,визначте суть Березневих статей та їхнє значення в контексті українського державотворення. Підписані 27 березня 1654р. московським царем Олексієм Михайловичем прохальні чолобитні статті Б.Хмельницького фактично являли собою конституцію. В ній закріплювався правовий статус Війська Запорозького: в Україні зберігався військово-адміністративний устрій залишалось в силі звичаєве судочинство реєстр козацького війська визначався в 60 тисяч чоловік стверджувалося право козацького війська обирати гетьмана, який повинен був присягати царю. Військо Запорозьке повинно було воювати спільно проти ворогів.Ці та інші положення закріпили нове правове становище українського уряду як васальне. Разом з цим вони передбачали збереження державного суверенітету України Війська Запорозького.
Проаналізуйте етнополітичні процеси в козацько-гетьманській державі. Переможні битви 1648–1649 pp., унаслідок яких значну частину українських земель було звільнено від польської влади,сприяли утвердженню Української козацької держави під назвою «Військо Запорізьке». Постання козацтва – й створення Запорізької Січі стали важливими факторами збереження етнокультури українців. Протягом ХV–ХVІ ст. чимало представників української знаті відігравали видатну роль у захисті української національної самобутності, православної Церкви, національної освіти та культури.вони очолювали боротьбу проти політичного й католицького релігійного наступу, за збереження політичних і національних прав населення українських та білоруських земель. тривало формування української народності..Спрямованість офіційної політики Польщі, що визначала польські пріорітети в Україні, обумовила міжетнічні взаємини. З XVI ст. почалося масове переселення на українські землі євреїв.Вони не мали прав землеволодіння і, були орендарями фільварків польських магнатів.Міжетнічне протистояння періоду національно-визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої.1648–1657 рр. мало глибоке коріння. Проте етнічне протиборство сторін було невід’ємним від соціального антагонізму. Перші перемоги козацького війська викликали вибух активності українського простолюду.Наслідками каральних експедицій польської шляхти було масове винищення українських селян. Причиною спалаху антисемітизму в охопленій козацько-селянською революцією Україні була причетність єврейського торгово-посередницького прошарку до панівних структур Речі Посполитої. Тож економічна залежність українського селянства від євреїв посилювався ще й релігійним приниженням.Відтак еврей-орендар ніби перемикав на себе епіцентр напруги між власником і підданими, а оскільки ця напруга мала ще й національно-релігійне підгрунтя, то на чужакові-євреєві зосередилась особлива ненависть. Її наслідком стали криваві єврейські погроми, цілеспрямоване масове винищення єврейського населення без різниці віку й статі. Втім, це цілком відповідало етнополітиці козацької держави, яка поставала в ході війни: за умовами Зборівського договору 1649 р. євреї не мали права мешкати в області козацького управління 26.Зясуйте якими були особливості процесу українського національного відродження на західноукраїнських землях наприкінці 18 –у першій половині 19 ст. За тривалий час перебування у складі різних держав західні українці фактично втратили власну національну еліту. Початок західноукраїнського національного відродження був пов'язаний з діяльністю греко-католицького духовенстваПереважання представників духовенства серед лідерів українського національного руху спричиняло його більш консервативний характер порівняно з Наддніпрянщиною Процес відродження зародився наприкінці XVIII ст. на Закарпатті, а звідти поширився серед галицьких русинів. У Північній Буковині українське відродження розпочалося в другій половині XIX ст. Під впливом революції 1848—1849 рр. західноукраїнський національний рух за темпами свого розвитку став випереджати Наддніпрянську Україну. Спричиняли це передусім утиски й переслідування українства у Наддніпрянщині з боку російської владиОсобливості та значення діяльності «Руської трійці» для розгортання українського національно-визвольного руху:Напрямок діяльності гуртківців визначався ідеями романтизму, вони прагнули сприяти піднесенню освітнього рівня та пробудженню національної свідомості галицьких русинів Трійчани намагалися «воскресити в новій силі руську славу, руську владу» і сприяти гідному входженню українців у коло вільних культурних націй Європи, насамперед слов'янських Завдяки діяльності членів гуртка впродовж 30—40-х рр. український національний рух у Східній Галичині зробив значний крок уперед Під час революційних подій 1848—1849 рр. на західноукраїнських землях українські патріоти продовжили традиції «Руської трійці» 27.Назвіть головні причини масового перенаселення українців за кордоном у кожну з чотирьох еміграційних хвиль. в українській еміґрації називали три хвилі переселенського руху: -перша –економічна; починається з останньої чверті XIX століття і триває до початку Першої світової війни. Ця масова трудова еміграція до США розпочалася у 1877 році, до Бразилії — у 1880-ті роки, у Канаду — з 1891 року, до Російського Сибіру — після революції 1905–1907 рр. Виїздили й до Аргентини, Австралії, Нової Зеландії, на Гавайські острови. -друга –економічно-політична; охоплювала період між Першою і Другою світовими війнами у ХХ столітті і була зумовлена поєднанням соціально-економічних та політичних причин. Вони виїздили до Польщі, Чехословаччини, Австрії, Румунії, Болгарії, Німеччини, Франції, США і Канади. -третя –політична. викликана головно політичними мотивами і розпочалася наприкінці Другої світової війни. Більшою мірою це репатріанти з англійської, американської, французької окупаційних зон. Більшість емігрантів цієї хвилі осіла в Канаді, США, Великобританії, Австралії, Бразилії, Аргентині, Франції І ось у середині 90-х років ХХ століття виникла четверта – новітня хвиля української трудової міґрації, яка переростає в еміґрацію.
Четверта хвиля — так звана «заробітчанська» — розпочалася у 1990-х роках. Її головні причини — економічна скрута перехідного періоду в Україні. Деякі дослідники наголошують на умисному створенні безробіття, головним чином — у Західній Україні. В результаті цього на тимчасову роботу в країни Європи, Америки і у Росію виїхало близько 7—8 млн. людей.
28.Порівняйте особливості етнополітики Російської та Австрійської імперії щодо українського питання. Поділи Польщі призвели до того, що з ліквідацією державних кордонів між Ліво- та Правобережною Україною, створилися сприятливіші умови для розвитку українського народу як у господарській, так і в духовній сферах.Останнє десятиріччя перед визвольною війною 1648—1654 pp. було часом особливо жорстокого феодального гніту. Польські й полонізовані українські магнати й козацтва, міщанства шляхтичі, захопивши родючі українські землі й зайнявши всі адміністративні посади — воєвод, старост, каштелянів та ін.,— по-хижацькому грабували природні багатства, неймовірно експлуатували населення, насамперед селян. Панщина у "багатьох місцевостях України, зокрема, у Східній Галичині й на Волині, досягла 5—6 днів на тиждень.Соціально-економічне гноблення доповнювалося жорстоким націонаціонально-релігійним гнітом. Використовуючи зраду найбільших українських магнатів і частини вищого православного духівництва, польські шляхтичі силою насаджували в Україні католицизм і уніатство, перешкоджали розвитку шкіл, освіти, української культури, утискували православних і їхню віру, знущалися з православних священиків, захоплювали й руйнували церкви та монастирі.Та, незважаючи на жорстоке національне і релігійне гноблення, полонізувалась і окатоличилася лише верхівка українських феодалів. Основна ж частина українського населення — селяни, козаки, міщани — лишилися вірними своїй мові, культурі, вірі, національним традиціям. В українських землях — Лівобережжі і Слобожанщині, які входили до складу Росії, відбувалися в основному ті самі суспільно-економічні процеси, що й в усіх російських землях, — посилювався кріпосницький гніт і водночас відбувався розклад феодально-кріпосницької системи, в надрах якої формувався капіталістичний уклад. 29.Здійсніть порівняльний аналіз соціальної модернізації України в Російській та Австрійських імперіях наприкінці 18-на початку 20 ст. соціальна модернізація України у складі двох імперій не мала системного характеру, особливо в Росії, де реформи були обмеженими, непослідовними, незавершеними і половинчатими. Не було усунено впливів соціальних сил, які були залишками попереднього феодально-кріпосницького ладу, що суттево ускладнювало перехід суспільства до більш прогресивного, капіталістичного ладу.В обох частинах України модернізація здійснювалась панівними націями, які не були зацікавлені у прогресивному розвитку українців як самостійної нації. 30.Якими були передумови створення українських політичних партій в Наддніпрянській Україні на початку 20 ст.,охарактеризуйте програмові засади найбільш впливових із них. Прихід до українського руху молодого покоління діячів, яких не влаштовувало старе культурництво Загальна тенденція опозиційних рухів у Російській імперії до створення політичних партій Соціально-економічні зміни другої половини XIX ст. — індустріалізація економіки, пролетаризація, обезземелення селянства, загострення соціальних протиріч і політизація суспільства Першою політичною партією в Наддніпрянській Україні була Революційна українська партія (РУП), Політичною програмою РУП у 1900-1903 pp. була брошура М. Міхновського "Самостійна Україна".Основою української нації РУП вважала селянство. На початку XX ст. утворились українські партії ліберального спрямування. Так, утворилась Українська демократична партія, Українська радикальна партія.Обстоювали встановлення в Російській імперії конституційної монархії, яка б надала Україні право на автономію. Українська соціал-демократична робітнича партія. Не змогла виробити чіткої тактики своєї діяльності та співпраці з іншими партіями і громадськими організаціями.
31.Висвітліть українське питання в європейській політиці напередодні Першої Світової Війни. Українське питання у вузькому роз– це питання про місце і роль українського чинника у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі. У широкому – це питання про умови і механізм їх возз'єднання та про створення власної державності. Початок XX ст. у міжнародних відносинах характерний, насамперед, завершенням територіального поділу світу. Цей період ознаменований швидким зростанням продуктивних сил, економічним розвитком, значними досягненнями в галузі науки і техніки. Нерівномірність економічного розвитку вкрай загострила суперечності між найбільшими державами світу. Боротьба за нові ринки збуту, колонії, сфери впливу, поділ світу відповідно до змін у співвідношенні сил становить основний зміст зовнішньої політики цих держав. У боротьбі за перерозподіл здобутих раніше позицій і територіальних володінь утворювалися військово-політичні блоки держав. У 1879 - 1882 pp. утворився Троїстий союз у складі Німеччини, Австро-Угорщини й Італії. У 1907 р. остаточно сформувався другий військово-політичний блок держав - Антанта у складі Англії, Франції та Росії. Землі України, поділені ще у XVII ст., перебували у складі Австро-Угорщини і Росії, що становили два протилежних блоки. Кожна з цих держав претендувала на ту територію України, яка була за її межами. Отже, головний театр воєнних дій у майбутній війні розгортався б на українській етнічній території. Виходячи з цього, і складали свої плани держави. Світова війна, розпочавшись 28 липня 1914 p., підтвердила такі гіпотези.
|
