 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| День Варвари – Коваленко П.
Великомучениця Варвара постраждала за віру в м. Іліополі (Фінікія) 17 грудня 306 року. За церковними джерелами в VI ст. мощі (останки) святої великомучениці були перенесені в Константинополь, а в XII ст. дочка візантійського імператора Олексія Комнина (1081—1118 рр.) княжна Варвара, вступаючи в шлюб із руським князем Михайлом Ізяславовичем, перевезла їх у Київ, де вони покояться у Володимирському соборі й тепер. У день Варвари народний календар із деяким випередженням астрономічного (враховуючи різницю між старим і новим стилем, цей розрив становить 5 днів) фіксував поворот сонця на літо. У багатьох місцевостях говорили: «Варвара ночі урвала, дня приточила». На відміну від народів Західної Європи (в першу чергу тих, що додержувались католицизму), у яких дні Варвари (Барбари і Миколи вважаються великими святами із розвинутою системою народних звичаїв та обрядів, в українців ці свята не мали такого значення. На чималій території України на свята Варвари і Сави працювали як у будні дні, лише подекуди заборонялося виконувати такі жіночі роботи, як прядіння. На Поділлі, зокрема, вважалося гріхом в цей день прати білизну, місити глину та білити хату. І в зв'язку із тим, що Великомучениця Варвара була дуже мудра до вишивання, то можна було займатись вишиванням та суканням ниток. На Полтавщині, наприклад, Варвару відзначали лише ті, хто був названий на честь цієї Великомучениці. В цей день вони приймали у себе гостей. Осмислення днів церковних святих у родинно-побутовому плані як своєрідних іменин —
характерна риса розвитку народної звичаєвості у дожовтневий період1. День Сави – Кушніренко О. 18 грудня відзначається свято на честь печерного самітника преподобного Сави Освяченого, який написав перший монастирський, т. зв. «Єрусалимський» статут церковних служб і помер у 532 році. День Миколи – Бишова Н. Значну роль у релігійно-побутових традиціях українського дожовтневого села відігравав культ святителя, чудотворця, архієпископа Марлікійського Миколи, день пам'яті якого православна церква відзначала двічі на рік: 19 грудня — «зимовий» (день смерті, помер у 343 р.) та 22 травня — «весняний» (перенесення останків із Мір Лікійських (Мала Азія) у Бар (Італія) 1087 р.). Культ святого був надзвичайно поширений в Україні. Архієпископ, рукоположений апостолами на служіння бідним, святий Микола завжди вважався заступником простого люду (до речі, його ім'я в перекладі із грецької означає «перемога народу»). Миколі молилися, вирушаючи в путь і потерпаючи на морі, під час хвороби чи пожежі. До дати Миколи — зимового приурочені деякі приповідки про погоду й прогнози на майбутній урожай. Так, на Херсонщині, якщо на Миколи йшов сніг, говорили: «Миколай бородою трусить», «дорогу стеле», а на Харківщині загадували: «Як на Миколи іній — буде овес». Свято Миколи мало переважно церковний характер, хоча в окремих місцевостях України в цей день виконувались і народні звичаї, близькі за значенням до різдвяно-новорічної звичаєвості. У Куп'янському повіті на Харківщині 17, 18, 19 грудня справляли так звані Миколині святки. У ці дні варили кутю та узвар, щоб наступного року був урожай на плоди й на ячмінь. Над Збручем у день Миколи відбувався другий «полаз». В околицях Києва ще наприкінці XIX — на початку XX ст. влаштовувались обходи на честь Миколи, схожі на різдв'яні колядування. Група парубків обходила двори, співаючи пісню: «Ішов Микола лужком, бережком, святий Миколай, лужком, бережком...» Під впливом сусідніх угорців, чехів та словаків серед певної частини українського населення Закарпаття й інших західних областей на початку XX ст. влаштовувались обходи ряджених напередодні 19 грудня. Очолювана переодягнутим Миколаєм група парубків обходила двори, роздаючи подарунки дітям: цукерки, фрукти, горіхи тощо, а неслухняним залишали палицю як пересторогу на майбутнє. Через Миколая нерідко хлопець передавав подарунки коханій дівчині і навпаки. Від Миколи вже починали готуватись до Різдва: кололи свиней, скуповувалися на базарі. День Ганни – Лаптійчук І. 22 грудня відзначали Ганни. Це свято було запроваджене на честь зачаття праведною Ганною Богородиці. На Буковині вважали, що з цього дня починається рік. У цей час, як правило, вже встановлювалась зимова дорога, тому говорили: «На Ганьки сідай в санки». До дня Ганни відноситься ряд спостережень, пов'язаних із бджільництвом: «Починають бджоли мед їсти», «Ходять у погріб до бджіл, щоб добре роїлись». День Спиридона – Жук Ю. 25 грудня установлено свято на честь святителя, чудотворця, єпископа Триміфунтського Спиридона, який помер близько 348 року й останки його покояться на острові Корфу в церкві його імені (крім правої руки, котра знаходиться у Римі). У День Спиридона (Свиридона) Сонцеворота — сонце, за народними уявленнями, повертає із зими на літо. День ставав довшим, а ніч коротшою. Похолодання, що звичайно наступало в цей час, відзначали прислів'ям: «Сонце на літо, зима на мороз». «Якщо на Спиридона зранку буде сонечко, то не поспішай із ранньою сівбою». Від Спиридона до Різдва залишалось 12 днів. У зв'язку із цим у Куп'янському повіті на Харківщині спостерігали за погодою від Спиридона до Різдва і по кожному із 12 днів передбачали погоду відповідного місяця наступного року (виходило, що 26 грудня характеризує січень, 27 — лютий і т. ін.). День Гната – Ніщименко Н. Цикл передріздвяних свят в Україні завершує день Ігната, Гната — 2 січня. Свято установлено в честь священномученика Ігнатія Богоносця, учня апостола та євангелиста Іоанна Богослова (замучений у 107 році). Головна прикмета цього дня — забій свиней, призначених до різдвяного столу. На Закарпатті існувало прислів'я: «Браття, завтра Ігнаття. Хто має свині, най ріже нині». Тут вірили, що якщо зарізати свиню в інший час, м'ясо зіпсується». В українців, як і в росіян, білорусів та інших європейських народів, спорадично побутували ворожіння за нутрощами свині. Головна мета цих ворожінь — передбачення погоди та врожаю в наступному році. Слід зазначити, що гаруспіція — ворожіння за нутрощами тварин — належить до найдавніших прикмет релігійно-магічного походження. |
