ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Кримінально правове значення затримання

Кримінально-правове значення мають лише дії із затримання злочинця, пов'язані із заподіянням йому відповідної шкоди. У відповідності до Кримінального кодексу України (Далі - КК України) 2001 p., це самостійна обставина, що виключає злочинність діяння (раніше такі дії розглядались як учинені в стані необхідної оборони). Та й сьогодні ППВСУ «Про судову практику у справах про необхідну оборону» від 26 квітня 2002 р. № 1 роз'яснює (абз. 4 п. 3), що, за змістом ст. 38 КК України, до необхідної оборони прирівнюються дії, вчинені під час правомірного затримання та до ставлення відповідним органам влади особи, котра вчинила злочин [6].

Правомірним затриманнябуде, якщо насильницькі дії, спрямовані на обмеження волі злочинця для доставляння його до відповідних органів влади, були вимушено викликані необхідністю затримання та відповідали небезпечності вчиненого посягання й обставинам затримання злочинця. Право на затримання злочинця має кожний громадянин, незалежно від того, чи є у нього можливість звернутись за допомогою до представників влади.

Правомірність дій щодо затримання особи, що вчинила злочин, визначається за ознаками, які можна поділити на дві групи:

· ознаки, що відносяться до підстав затримання;

· ознаки, що характеризують дії тих осіб, які затримують.

Перша група ознаквизначає, що насильницькі дії щодо затримання можна вчинити тільки:

а) щодо особи, яка вчинила діяння, що містить усі ознаки складу злочину. Закон формально не обмежує коло злочинів, скоєння яких дає особі, що затримує, право на завдання шкоди. Однак, це право не поширюється на осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, за котрі не передбачено покарання через арешт або обмеження волі. Навіть суд у такому разі не може обмежити волю винного.
Також не може бути визнане правомірним заподіяння шкоди при затриманні особі, що не досягла віку, з якого можливе притягнення до кримінальної відповідальності, або неосудній особі;

б) безпосередньо після вчинення злочину. Термін "безпосередньо" слід розуміти в тому значенні, що початковим моментом виникнення права на заподіяння шкоди при затриманні є початок злочинного посягання (тобто не тільки закінчений злочин, а й закінчений або незакінчений замах і навіть готування до злочину), яке зберігається під час посягання, що продовжується, а також відразу після вчинення злочину. Тож завдання шкоди злочинцю через деякий час після вчинення злочину не може розглядатися за правилами ст. 38 КК України. У випадку, коли особа, ухиляючись від затримання, вчиняє суспільно небезпечне посягання щодо особи, яка затримує, можуть діяти правила необхідної оборони (ст. 36 КК України). Затримання громадянами злочинця через деякий час після вчинення злочину потрібно розглядати за правилами крайньої необхідності (ст. 39 КК України);

в) для доставляння такої особи до відповідних органів державної влади. Інша мета затримання особи, що вчинила злочин, виключає правомірність затримання. Особа, що вчинила таке затримання, підлягає відповідальності за злочин проти волі на загальних підставах.

Друга група ознаквизначає дії особи, котра затримує. Такі дії мають полягати:

а) у необхідності застосування насильницьких дій, що вимушено спричиняють шкоду особі, яка ухиляється від затримання, із застосуванням такого способу, без якого затримання неможливе.

Заподіяння шкоди має бути вимушеним; у особи, що затримує злочинця, немає іншої можливості вчинити дії із затримання. У такому разі слід брати до уваги кількість осіб з обох сторін, вік, фізичні сили, озброєність, а також усі інші умови, що сукупно свідчать про відсутність реальної можливості затримати злочинця без заподіяння йому шкоди;

б) заподіяння злочинцю шкоди, що відповідає характерові та ступеню тяжкості вчиненого ним діяння, його особі, обставинам затримання. Характер завданої шкоди може бути різним. Він залежить від ступеня небезпечності вчиненого особою злочину й обставин затримання. Характер і ступінь завданої шкоди визначається також поведінкою злочинця під час його затримання;

в) недопущення перевищення меж, достатніх для затримання. У ч. 1 ст. 38 КК України зазначено, що завдання шкоди злочинцю буде правомірним лише в тому разі, якщо не було допущено заходів, необхідних для затримання такої особи. Ці межі визначаються та залежать від двох груп обставин: небезпеки посягання; обставин затримання.

Однак, незважаючи на те, що заподіяння шкоди є єдиною можливістю усунути небезпеку, як і при крайній необхідності (ст. 39 КК України), у процесі затримання можливо заподіяти шкоду особі, котру затримують, більш тяжку, ніж та, що вона її заподіяла. Перевищенням меж затримання злочинцявизнається (ч. 2 ст. 38 КК України) умисне заподіяння особі, яка вчинила злочин, тяжкої шкоди, що явно не відповідає небезпечності посягання чи обставинам затримання.

Існують три види перевищення меж затримання:

o якщо при затриманні особи, яка вчинила злочин, застосовуються заходи затримання, поєднані із заподіянням тяжкої шкоди, що значно перевищує суспільну небезпечність злочину;

o якщо при затриманні особи, що вчинила злочин, незважаючи на можливість завдання їй незначної шкоди, було завідомо завдано тяжкої шкоди;

o якщо ні характер скоєного злочину, ні обставини затримання не викликали необхідності заподіяння тяжкої шкоди особі, винній у вчиненні злочину, та, незважаючи на це, такої шкоди їй було завдано.

Перевищення заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин, має як наслідок кримінальну відповідальність лише в разі умисного вбивства (ст. 118 КК України) та спричинення тяжких тілесних ушкоджень (ст. 124 КК України). Нанесення злочинцю фізичної шкоди після його затримання кваліфікується як умисний злочин на загальних підставах.

Якщо затримується невинувата у вчиненні злочину особа, за умов, коли обставини давали достатні підстави вважати, що затримується злочинець, через відсутність вини, особа, котра справді помилялася, не підлягає кримінальній відповідальності.

Затримання злочинця від необхідної оборони відрізняється метою та характером поведінки осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння. Мета необхідної оборони відвернення чи припинення посягання, а мета затримання злочинця - доправляння його до відповідних органів влади.

При необхідній обороні особа, що посягає, активно реалізує свій умисел, спрямований на завдання шкоди правоохоронюваним інтересам, а при затриманні злочинця особа ухиляється від виконання обов'язку нести відповідальність за вчинення. Якщо при цьому вона чинить опір тим, хто затримує, то її дії переростають у суспільно небезпечне посягання, внаслідок якого виникає право на необхідну оборону.

Досліджуючи положення про затримання особи, яка вчинила злочин, професор Ю.В. Баулін, ще у 1986 р. обґрунтував низку суттєвих пропозицій, актуальних й дотепер: а) неосудні особи та особи, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, можуть бути також затримані при їх спробі зникнути після скоєння суспільно небезпечного посягання, однак дії громадян щодо затримання таких осіб мають бути розцінені у зв'язку з іншими обставинами, що виключають злочинність діяння, або ж відповідно до правил фактичної помилки; б) необхідно визнати у законі правомірним затримання злочинця через певний час після вчинення ним посягання; в) слід передбачити у законі окрему норму про кримінальну відповідальність за умисне вбивство чи умисне тяжке тілесне ушкодження злочинця при перевищенні меж спричинення шкоди при його затриманні, оборони, тощо [11, c. 105].

Право затримати особу, яка вчинила злочин, надано будь-якій особі, в тому числі і працівникам міліції. Однак зазначимо, що працівники міліції не лише мають право затримати особу, що вчинила злочин, як і будь-який інший громадянин, а й зобов’язані це зробити згідно з вимогами відповідних законів. Наприклад, згідно із Законом України “Про міліцію”, серед основних завдань міліції названо, зокрема, захист прав, свобод і законних інтересів громадян, запобігання і припинення правопорушень, захист власності від злочинних посягань. Реалізація цих завдань вимагає і вчинення дій по затриманню осіб, які вчинили злочин. Таким чином, затримання особи, що вчинила злочин, насамперед, є обов’язком працівника міліції. Виконання цього обов’язку потребує відповідного права, яким і є передбачене в ст. 38 КК України. Разом з тим, діяльність міліції, як державного озброєного органу, на який, зокрема, покладено обов’язки протидії злочинності, детально регламентується в Законі України “Про міліцію”. В першу чергу це стосується права на застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу. З вимог ст. 38 КК України “Затримання особи, що вчинила злочин” безпосередньо випливають такі випадки застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу:

– для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти;

– для затримання особи, яка намагається втекти з-під варти.

Спеціальні засоби застосовуються:

– для затримання і доставлення до міліції або іншого службового приміщення осіб, які вчинили правопорушення[3].

Застосування заходів фізичного впливу не регламентовано в Законі України “Про міліцію”. В статті 13 цього Закону “Застосування заходів фізичного впливу” зазначено: “Працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, якщо інші способи не забезпечили виконання покладених на неї обов’язків”. Інакше кажучи, заходи фізичного впливу також можуть бути застосовані для затримання особи, що вчинила злочин[3].

Отже, умови і межі застосування працівниками міліції вогнепальної зброї, спеціальних засобів і заходів фізичного впливу вибудовуються з права на затримання особи, що вчинила злочин.

Поряд з цим зазначимо, що хоча право на затримання особи, що вчинила злочин, має спільні риси з правом працівників міліції на застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів і заходів фізичного впливу, проте між ними є й певні відмінності, зумовлені діяльністю міліції.
Спільним для затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК України), і застосуванням працівниками міліції вогнепальної зброї, спеціальних засобів і заходів фізичного впливу для затримання особи, що вчинила злочин, є таке:

1. Затримати особу, що вчинила злочин, можливо лише безпосередньо після вчинення посягання.

2. Затримання особи, що вчинила злочин, і застосування працівниками міліції вогнепальної зброї, спеціальних засобів і заходів фізичного впливу вчиняються для того, щоб доставити особу, що вчинила злочин, відповідним органам влади.

3. Затримання особи, що вчинила злочин, і застосування працівниками міліції вогнепальної зброї, спеціальних засобів і заходів фізичного впливу реалізуються за умови, що особа, яка вчинила злочин, втікає з місця події, не виконує вимогу добровільно слідувати до відповідного органу влади.

4. Затримання особи, що вчинила злочин, і застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів і заходів фізичного впливу має відповідати небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.

5. Перевищення заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин, як і перевищення умов і меж застосування працівниками міліції вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу тягне за собою кримінальну відповідальність.

Підготовка до затримання

При підготовці до затримання необхідно:

- розглянути питання про кількість, персональний склад групи затримання;

- включити до складу групи оперативного працівника жіночої статі у випадку, коли повинна бути затримана особа (особи) тієї самої статі;

- визначити місце, час, умови затримання;

- розподілити обов'язки між учасниками затримання, послідовність дій і хто їх виконуватиме під час і після затримання;

- довести до відома всіх учасників затримання дані про зовнішні прикмети зовнішності затримуваного;

- неодмінно забезпечити учасників затримання відповідними засобами криміналістичної та оперативної техніки (звуко- і відео-апаратурою, транспортом, засобами зв'язку тощо);

- визначити послідовність затримання;

- вирішити питання кого, куди і яким способом будуть доставлені затриманні, забезпечити їх роздільне тримання;

- передбачити можливість проведення інших слідчих дій до і після складання протоколу затримання та підготуватися до їх проведення;

- розглянути питання про учасників та організаційно-тактичні особливості затримання підозрюваного (сформувати групу затримання, проаналізувати і вжити заходів безпеки при проведенні затримання, передбачити заходи для усунення можливості втечі затриманого);

- при проведенні інструктажу довести до відома кожного учасника хто і які засоби захисту, озброєння, зв'язку повинен мати.

У тактичному плані розрізняють одиночні і групові затримання. При груповому затримання під варту беруть декількох співучасників або кількох осіб, які не проходять по одній справі, але в силу обставин що знаходяться в одному місці (в кублі, на місці злодійської сходки і т. п.). Затримання співучасників, що знаходяться в різних місцях, може бути одночасним (в один день і годину) і різночасних.

Особливу складність представляє групове затримання, тому слід спробувати спочатку роз'єднати осіб, щоб затримати поодинці.

Аналіз особистості затримуваного полягає в збиранні інформації про його зовнішність, можливі дії при затриманні, наявності у нього зброї, фізичних якостях, володінні прийомами східних єдиноборств. Якщо мова йде про затримання раніше судимого особи, відомості можуть бути отримані з його архівної кримінальної справи.

При визначенні часу і місця враховується спосіб життя затримуваного, розпорядок його дня, маршрути і засоби пересування. Вивчається планування приміщення, входи і виходи, пожежні сходи, ліфти, місця укриття. При підготовці затримання на відкритій місцевості або в населеному пункті слід вивчити його рельєф, розташування доріг, лісових посадок, наявність прохідних дворів, будинків, під’їзди яких мають два виходи, маршрутів міського транспорту.

Затримання завжди здійснюється групою співробітників. У залежності від особистості затриманих, їх можливої ​​поведінки, озброєності, фізичної підготовки у затриманні можуть брати участь спеціально сформовані оперативні групи з числа співробітників органу внутрішніх справ, податкової міліції чи служби безпеки України (Беркут, Альфа тощо) . Чисельність групи визначається з розрахунку не менше трьох співробітників на одного затримуваного. Учасники затримання повинні бути відповідно екіпіровані і озброєні. Якщо передбачається затримати жінку, необхідна участь жінки - оперативного співробітника. До групи може входити слідчий.

Учасникам групи повідомляють дані про особу затримуваного, його можливі наміри, здатності до опору. Доводиться до відома план операції, місця розташування та обов'язки кожного учасника групи, послідовність дій. Іноді виділяють працівника, якому доручається спостерігати за операцією з боку з тим, щоб попередити спроби затримуваного що-небудь викинути, подати умовний сигнал і т. п.

Підготовка озброєння, спеціальних, науково-технічних і транспортних засобів включає:

- Підготовку табельної (ПМ, АКМ, АК- 74) і спеціальної зброї;

- Підготовку спеціальних та науково-технічних засобів: наприклад, універсальних бронежилетів, захисних кулестійких курток типу, що мають диференційовану захист і призначених для захисту рук, шиї та плечей від великокаліберних куль типу ПМ, а торса людини від куль всіх типів пістолетів, мисливських рушниць і АК, кулестійких шоломів типу; пристроїв обмеження рухливості біологічних об'єктів; спеціальних газових гранат підвищеної потужності; гранат сльозоточивої дії, призначених для створення газодимної хмари з нестерпною концентрацією сльозоточивої речовини.

- Підготовку оперативно-службових автомобілів, призначених як для виїзду оперативних груп, так і для перевезення затриманих.

Інструктаж учасників затримання з демонстрацією дії на макетах, схемах проводиться в два етапи:

- Перший включає виклад відомостей про те, кого належить затримати, де і в який час, загальний задум слідчої дії, а також окремі його деталі. При цьому роз'яснюються не тільки права і обов'язки учасників, але і їх безпосередня роль стосовно до конкретного місця і часу. Тут же доводиться до відома інформація про характер дій, озброєнні, захисних засобах, полинових радіостанцій і умовних сигналах, про дислокацію додаткових сил і способах їх підключення у випадку необхідності;

- Другий етап передбачає чітке визначення місця і безпосередніх дій кожного бере участь у затриманні з їх демонстрацією на макеті або схемою. При цьому відбувається відпрацювання кількох варіантів затримання підозрюваного з орієнтиром на можливі зміни обставин захоплення особи.

Опрацювання комплексу заходів, що забезпечують реальну безпеку учасникам слідчої дії, а також особам, випадково чи в силу виконання виробничих функцій опинилися на місці затримання. Кожне добре продумане і чітко сплановане підготовче захід спрямований на забезпечення без небезпеки беруть участь у ньому осіб. Однак цього недостатньо, тому, плануючи проведення розглянутого слідчої дії необхідно передбачати резерв сил, який у будь-який момент може підключитися і запобігти можливим ексцеси.