ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Гігієнічні вимоги до мікроклімату житла.

ТЕМА: Умови життя в населених пунктах і їх вплив на здоров’я населення.

План:

1. Гігієнічне значення житла і вплив житлових умов на захворюваність.

2. Гігієнічні основи планування населених місць.

3. Гігієнічні вимоги до планування та опорядження житла у місті та селі.

Гігієнічні вимоги до мікроклімату житла.

1. Гігієнічне значення житла і вплив житлових умов на захворюваність.

Житло призначене перш за все для захисту людей від дії несприятливих метеорологічних чинників: холоду, спе­ки, вітру, атмосферних опадів тощо. В наш час в умовах науково-технічного прогресу зросли вимоги до житлово­го поменшання як до місця відпочинку, сну, відновлен­ня сил.

У житлі проходить значна частина життя людини, то­му в ньому мають бути створені оптимальні умови, які відповідали б культурним потребам мешканців, сприя­ли відновленню їхніх творчих сил, зміцненню здоров'я і запобіганню захворюванням. Тіснота, скупченість лю­дей в оселі зумовлюють поширення ряду інфекційних за­хворювань, зокрема, грипу, дитячих інфекцій. У перена­селеному житлі створюються особливо сприятливі умови для виникнення туберкульозу. Хоч у розвитку цього за­хворювання велику роль відіграють й інші фактори (харчування, умови праці), проте значення житла в епі­деміології туберкульозу дуже велике.

Повітря перенаселених помешкань змінює свій склад і фізичний стан, зокрема підвищуються його температу­ра і вологість, що відбивається на самопочутті людини. У такому повітрі з'являються шкідливі речовини (амо­нійні сполуки, леткі органічні кислоти тощо), які випа­ровуються з поверхні шкіри і одягу людей. Крім того, у разі проникнення в житлове приміщення продуктів не­повного згоряння палива в печах або газу в газових ус­тановках повітря може містити двоокис сірки, чадний газ. Забруднене повітря перш за все впливає на центральну нервову систему, а відтак на фізіологічні функції всього організму. Це проявляється головним болем, поганим апетитом, швидкою стомлюваністю та ін. Несприятливий вплив забрудненого повітря виражається також у зміні глибини і ритму дихання. Воно стає частішим, але по­верховим, що зменшує вентиляцію легень і зумовлює збіднення киснем тканин організму.

Недостатня природна освітленість житла і пов'яза­ний з цим брак ультрафіолетового випромінювання спри­яють порушенню обміну речовин, викликають зміни фун­кції центральної нервової системи, послабляють захисні сили організму, а отже, зумовлюють схильність до різ­них захворювань. У житлі з поганою інсоляцією діти ран­нього віку легко захворюють на рахіт у зв'язку з пору­шенням процесу утворення в організмі вітамінів групи D. Несприятливо відбивається на здоров'ї людей меш­кання у вогкому і холодному приміщенні. При цьому можуть розвитися гострі респіраторні недуги, ревматизм і пов'язані з ним серцево-судинні захворювання.

Надто гучний шум у приміщенні викликає погане са­мопочуття, порушення сну, дратівливість, швидку стом­люваність, головний біль. Нераціональне планування житлового приміщення, погане внутрішнє опорядження його також несприятливо діють на самопочуття людей які мешкають у ньому.

Отже, житло має бути просторим, теплим, сухим, добре вентильованим і освітленим природним світлом, ізольованим від джерела шуму; житлові та допоміжні при­міщення повинні бути зручними і гарно обладнаними.

2. Гігієнічні основи планування населених місць.

Розробляючи проекти населених місць, передбачають заходи щодо санітарної охорони атмосферного повітря, водойм, ґрунту, а також попередження шкідливої дії на мешканців шуму, вібрації, електромагнітних полів діа­пазону радіочастот та інших факторів. Особливу увагу приділяють забудові житлової зони, зеленим насаджен­ням. Передбачають всі види санітарного благоустрою: во­догін, каналізацію, генеральну схему збору, вилучення і знезаражування покидьків, центральне опалення, газо-та електрообладнання. Враховують і внутрішньоміський транспорт, особливо громадський, який має бути безпеч­ним, не забруднювати повітря і не створювати значного шуму.

Вибір земельної ділянки для будівництва населеного пункту. Можливість створення здорових умов життя в населеному пункті великою мірою зумовлена правиль­ним вибором земельної ділянки. Вибираючи земельну ді­лянку під будівництво нового або розширення існуючого населеного пункту, перш за все звертають увагу на при­родні умови, до яких відносяться клімат, рельєф місце­вості, грунт, наявність чи відсутність відкритих водойм, лісу тощо.

Клімат. Різні місцевості відрізняються одна від од­ної температурними умовами, інтенсивністю сонячної ра­діації, кількістю атмосферних опадів, туманоутворенням, температурними інверсіями, вітровим режимом та ін. Кліматична характеристика зумовлює орієнтацію будин­ків за сторонами світу, характер рослинності, вибір ре­льєфу залежно від напряму вітру, що переважає в да­ній місцевості, тощо.

Рельєф місцевості має сприяти природному стоку ат­мосферних опадів, влаштуванню водогону і каналізації, руху пішоходів і транспорту. Тому для населеного пунк­ту вибирають територію з малопересіченим рельєфом і природним схилом 1—6 %. Територія із схилом 10-20% вважається обмежено придатною для забудови, її використовують в основному під зелені насадження.

Грунт. Придатною для житлової забудови вважають суху, порувату, незабруднену землю (грунт) з низьким рівнем стояння ґрунтових вод (2 м до поверхні зем­лі). Територію, на якій знаходились скотомогильники, звалища, кладовища, не можна використовувати для будівництва, найчастіше її використовують для озеле­нення.

Наявність зелених масивів і відкритих водойм поліп­шує мікроклімат місцевості і забезпечує гарний відпочи­нок мешканців, отже, їх необхідно охороняти.

Гігієнічні принципи розподілу території та забудови населеного пункту. Вибираючи територію для населено­го пункту, визначають її достатність для розселення на­селення і принципи розподілу на окремі зони різного при­значення — функціональне зонування. Основні функціо­нальні зони міста такі: житлова (селітебна - для роз­селення населення), промислова (для побудови промис­лових об'єктів), комунально-складська (для розташуван­ня складів, комунальних підприємств), зовнішнього тран­спорту (для транспортних споруд), приміська з місцями для відпочинку.

З гігієнічної точки зору дуже важливим є взаємо розташування функціональних зон. Так, селітебну зону роз­мішують відносно промислової з навітряного боку на підвищеній території і вище за течією річки. Крім того, взаємо розташування зон повинно забезпечувати можли­вість транспортних зв'язків селітебної зони з промисло­вою і зоною зовнішнього транспорту, промислової зони - з комунально-складською тощо.

Селітебна зона складається з мікрорайонів і характеризується щільністю житлової забудови, житлового фонду і населення.

Щільність житлової забудови -це від­ношення території, яка зайнята житловими будинками, до території мікрорайону, виражене у відсотках. Вона залежить від поверховості будинків.

Щільність житлового фонду — це кількість житлової площі (м²), яка припадає на 1 га території мі­крорайону . Чим більша поверховість будин­ків, тим вища щільність житлового фонду.

Щільність населення — це кількість мешкан­ців на 1 га території населеного пункту.

Селітебна зона поділяється на райони, а кожний ра­йон — на мікрорайони, в яких розташовані житлові бу­динки, заклади по обслуговуванню населення, дитячі комбінати, школи, крамниці тощо. Розмежовуються мік­рорайони магістральними і житловими вулицями, які не повинні пересікати територію мікрорайону. Залежно від кількості жителів у мікрорайонах їх поділяють на круп­ні (12—20 тис), середні (6— 12 тис.) і малі (4—6 тис).

Останнім часом у містобудуванні визначилася тен­денція до забудови міст комплексними мікрорайонами, кожний з яких включає житловий район і промислові підприємства, де в основному працюють його мешканці. Це дозволяє скоротити відстань від місця проживання до місця роботи, влаштувати спортивні майданчики усере­дині мікрорайонів тощо.

Планування мікрорайону характеризується розташу­ванням житлових будинків, або забудовою. Існує три ви­ди забудови: периметральна, рядкова та групова. Периметральна забудова характеризується розташуванням будинків по периметру кварталу. Вона має ряд недоліків, наприклад, не створюється належних умов для інсоляції і провітрювання квартир, розташова­них у внутрішніх кутах будинків; можлива шкідлива дія шуму від транспорту у помешканнях, які виходять на вулицю, та ін. Рядкова забудова теж має недоліки, зок­рема за її використання важко раціонально озеленити територію, влаштувати спортивні майданчики тощо. Гру­пова, або комбінована, забудова вважається найкращою; вона забезпечує добру інсоляцію будинків, провітрюван­ня внутрішньоквартальних просторів, зниження інтен­сивності шуму. Добрі інсоляція та провітрювання жит­лових будинків можливі за умови достатньої відстані між ними: між фасадами — не менше двох висот найви­щого будинку, між торцями — 10—15 м. Загальна кіль­кість житлових приміщень, які виходять на несприятли­ву сторону горизонту, не повинна перевищувати 20 %.

Гігієнічне значення зелених насаджень. Зелені наса­дження мають займати не менше ніж 40 % площі мікро­району, їх не слід дробити на маленькі ділянки. Виділя­ють три види озеленення міста:

1) суспільного призна­чення — парки культури і відпочинку, ботанічний і зоо­логічний сади, сквери, бульвари і насадження на вули­цях, позаміські зелені масиви;

2) повсякденного викори­стання — у мікрорайонах, при санаторіях, будинках від­починку, дитячих закладах, підприємствах, клубах тощо;

3) спеціального призначення — санітарно-захисні зони, озеленення вздовж шляхів, на кладовищах

Значення зелених насаджень для організму людини дуже велике. Завдяки їм повітря насичується киснем, по­ліпшується мікроклімат населених пунктів. У жарку по­ру року вони захищають поверхні стін, ґрунту від пря­мого сонячного випромінювання, пом'якшуючи темпера­турний режим відкритої місцевості. Температура повіт­ря серед зелених насаджень нижча, ніж на відкритих міс­цях, а вологість — вища за рахунок випаровування воло­ги з поверхні листя. Завдяки зеленим насадженням зни­жується швидкість вітру, причому вітрозахисна функція прямо залежить від їхньої гущавини. Зелені масиви затримують на своїй поверхні пилові частинки, нейтралізу­ють деякі гази (окиси азоту, вуглецю, сірки), зменшую­чи їх концентрацію. Велику роль відіграють зелені насадження у зниженні вуличного шуму. Смуга їх шири­ною 8—10 м може знизити рівень шуму на 5—7 дБ. Пси­хогігієнічне значення зелених насаджень полягає в спри­ятливому впливі на настрій, психіку, а відтак і на здо­ров'я людини. Отже, без озеленення благоустрій населе­них місць неможливий.

3. Гігієнічні вимоги до планування та опорядження житла у місті та селі.

Квартира складається з житлових (спальня, кімната денного перебування або їдальня, кабінет) і допоміжних (кухня, вбиральня, ванна кімната, передпокій, кладова, веранда, балкон або лоджія) приміщень. Декілька квар­тир, які виходять на одну сходову площадку, складають житлову секцію. У житловому будинку можуть бути різ­ні комбінації таких секцій. Можливе розташування жит­лових приміщень квартир з одного боку будинку, на два протилежні боки або під кутом одне до одного, що, як правило, зумовлено кліматом місцевості. Завдяки відпо­відному плануванню забезпечуються найкраща інсоляція житлових кімнат і наскрізне провітрювання. Спеціальні дослідження виявили переваги наскрізного провітрюван­ня перед однобічним. Так, концентрація двоокису вугле­цю в повітрі квартир за умови застосування однобічного провітрювання знижувалась на 0,29 %, протягу — на 0,61 %. Наскрізне провітрювання передбачає значний повітрообмін, який сприятливо впливає на центральну нер­вову систему і самопочуття людей, загартовує організмі При цьому в жарку пору року в людей знижуються вологовтрати і поліпшується терморегуляція. Короткочас­не провітрювання житлових приміщень взимку також необхідне, оскільки воно сприяє поліпшенню температурно-вологісного режиму. При цьому охолоджене повітря швидко нагрівається внаслідок випромінювання тепла стінами і предметами обстановки кімнат, опалювальни­ми приладами тощо. Кутове провітрювання, коли навко­лишнє повітря надходить через вікна у кімнати, розта­шовані під кутом одна до одної, також досить ефектив­не, особливо в районах з теплим кліматом.

Велике гігієнічне значення мають розміри кімнат у квартирі. Раніше мінімальною нормою житлової площі на одну людину вважали 9 м². Така площа за висоти приміщення 2,5—3,2 м забезпечує необхідний об'єм по­вітря у житлі (об'єм вентиляції), а також надає можли­вість розмістити меблі і предмети побуту. Розрахунки необхідного об'єму повітря в житлі виконав німецький вчений М. Петтенкофер. При цьому він враховував мож­ливість збільшення рівня вуглекислого газу, або двооки­су вуглецю, в повітрі закритих приміщень внаслідок пе­ребування в них людей, які виділяють цей газ під час дихання. Вчений вважав концентрацію вуглекислого га­зу 0,07 % порогом накопичення його у повітрі, переви­щення якого зумовить погіршення самопочуття в людей. Пізніше було доведено, що воно пов'язано не тільки із збільшенням вмісту вуглекислого газу в повітрі, а й з одночасним накопиченням продуктів розкладення орга­нічних речовин на поверхні шкіри, одягу, у кімнатному пилу, зі зміною температури і вологості повітря. Проте основним серед перелічених показників забруднення по­вітря вважають накопичення вуглекислого газу.

Розрахунок необхідного для людини об'єму повітря (кратність повітрообміну) провадився таким чином: ура­ховуючи, що вміст вуглекислого газу в атмосферному повітрі становить 0,04 % (0,4 л в 1 м³), ГДК вуглекис­лого газу в повітрі житла — 0,07 % (0,7 л в 1 м³), мож­на вважати, що кожний 1 м³ повітря додатково вмістить ще 0,03 % вуглекислого газу (0,3 л в 1 м³). Відомо, що доросла людина, яка виконує легку роботу, видихає за годину 22,6 л вуглекислого газу. Тоді діленням 22,6 л на 0,3 л отримують шуканий повітряний куб, що дорівнює 75,33 м³. Ураховуючи наявність природної вентиляції в квартирах, а також вентиляційних пристроїв, необхідний повітряний куб становитиме 25—30 м³ за умови 2— 3-кратного обміну повітря за 1 год. Отже, цю величину забезпечить мінімальна норма площі 9 м² за висоти при­міщення 3 м. Зараз запропонована інша мінімальна нор­ма площі — 13,65 м² при аналогічній висоті. За цих умов кратність повітрообміну зменшиться.

Зручність квартири значною мірою залежить від кон­фігурації житлових кімнат. Співвідношення довжини і ширини кімнати має становити 1:2 або 3:4. У протилеж­ному випадку виникнуть труднощі з розміщенням меб­лів; крім того, частина такого приміщення буде затем­неною. Звідси випливає, що глибина кімнати не повин­на перевищувати 6 м, тобто має бути не більшою від по­двійної ширини її.

Гігієнічні умови квартири залежать і від взаємного розташування у ній кімнат та орієнтації вікон — плану­вання квартири. Планування мусить забезпечувати ізо­ляцію житлових приміщень від допоміжних: спальня має бути ізольованою від кухні і передпокою та розмі­щеною подалі від них; їдальня може бути прохідною і розташовуватися ближче до кухні і передпокою. Кухня має бути ізольованою від житлових приміщень. Перед­покій потрібен не тільки для роздягання та зберігання верхнього одягу і взуття, а й для захисту житлових при­міщень квартири від шуму і холоду, які надходять із схо­дової клітки. Ширина передпокою не повинна бути мен­шою від 1,4 м.

Балкони, веранди, лоджії запобігають перегріванню житлових приміщень і забезпечують мешканцям перебу­вання на свіжому повітрі.

Сільські житла слід розташовувати на здоровій те­риторії, їх планування повинно відповідати місцевим кліматичним, економічним і побутовим умовам. Гігієніч­ні норми для сільських помешкань такі самі, як і для міських. Житлові кімнати повинні відповідати тому ж призначенню, що й у міських квартирах. Крім того, ве­лике значення для сільського житла мають комора для зберігання продуктів та інвентаря, кімната гігієни з уми­вальником або ванною, теплий і світлий передпокій, ве­ранда, а також тепла вбиральня типу люфтклозета.