ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Структура управління лісовим господарством в Україні.

Сьогоднішній стан державного управління лісами через ряд причин знаходиться на незадовільному рівні. Назріла гостра необхідність розроблення нових основ екологічного лісокорис­тування, які б враховували необхідність різнопланового і цільового використання лісів, підвищення їх стійкості та посилення еколого-захисних функцій. Про це свідчать і укази Президента України [3], і висновки (за результатами слухань, починаючи з 2003 р.) Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи [6], інших доручень Кабінету Міністрів України.

Також актуальними на даний момент є проблеми гармонізації правового поля та норм ведення лісового господарства України з відповідними критеріями Європейського Союзу. У цьому відношенні Україна, як добре відомо, приєдналася до всеєвропейського процесу захисту лісів і підписала відповідні резолюції Страсбурзької, Гельсінської та Лісабонської конференцій Міністрів із захисту лісів у Європі [9].

Таким чином, назріла необхідність вдосконалення правового поля та законодавчої основи державного управління лісами і відповідної господарської діяльності в них. Потрібна розробка нових, сучасних механізмів управління процесом державного контролю за охороною, захистом, використанням та відновленням лісів в Україні. Основою для виявлення потреби у належних змінах законодавства є проведення його детального аналізу.

Загальна ціль статті – аналіз існуючої системи державного управління лісовим господарством України і наукове обґрунтування необхідності подальших структурних змін у сфері державного управління і контролю за захистом, охороною, використанням та відтворенням лісів України.

Необхідність державного управління лісами обумовлюється нормою Конституції України, згідно з якою "земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктом права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування..." [1].

Державне управління лісами є багатогранним поняттям, що включає увесь комплекс дій, спрямований на досягнення цілей лісової політики та пов'язаний із організацією ведення лісового господарства, здійсненням контролю за дотриманням лісового законодавства, охороною та захистом лісів, використанням лісових ресурсів тощо. Крім того, воно визначає кількість та склад функцій залежно від: державного устрою держави; ролі та місця лісів в економіці країни; цілей ведення лісового господарства; форм власності на ліси [10].

Основний закон та інші законодавчі акти містять такі основоположні норми, що впливають на склад функцій державного управління лісами: Україна є унітарною державою; ліси за своїм призначенням виконують переважно екологічні, соціальні та естетичні функції і мають обмежене експлуатаційне значення; ліси належать українському народу [5].

Згідно із статтею 56 Земельного кодексу України (2001) [2], ст. 7 Лісового кодексу України [5], ліси можуть перебувати як у державній, так і у комунальній та приватній власності. Однак, законодавча норма щодо комунальної та приватної форм власності поки що не діє .

В умовах державного управління лісовим господарством України застосовується класифікація, згідно з якою функції управління поділяються на такі групи: законодавча (нормативна); наглядова (контролююча); власника; підтримки.

Законодавча група функцій полягає у підготовці законів та підзаконних актів, програмних документів, які забезпечують реалізацію законодавчих норм. Наглядова (контролююча) група функцій має дещо ширші межі, ніж це подано у попередній класифікації. Відмінності полягають у тому, що, крім питань дотримання лісового та природоохоронного законодавства, виконуються й деякі інші функції, які відносяться до організаційних.

Група функцій власника включає усі питання щодо розпоря­дження землями лісового фонду та лісовими ресурсами, ведення лі­сового господарства, здійснення користування лісовими ресурсами.

В умовах приватної власності на ліси вплив держави здійснюється опосередковано, через цілу низку фінансово-економічних інструментів (податки, компенсації, субсидії тощо), у той час як державна власність на ліси передбачає делегування функцій власника серед різних інститутів законодавчої та виконавчої гілок влади [12] .

Функції підтримки об'єднують усі види діяльності, які забезпечують умови для сталого (збалансованого) управління лісами на тривалий термін (освіта, наука, інвентаризація, інформаційне забезпечення тощо).

Виконуючи функції нормування та нагляду, держава виступає суб'єктом вищого державного (публічного) права. Здійснюючи ведення лісового господарства у своїх лісах, держава вже є суб'єктом приватного права і розглядається на рівні з іншими суб'єктами, що діють у лісовому секторі.

господарства та підпорядковані йому обласні управління, виробничі об'єднання та підприємства.

2. Функцію нормування виконують переважно органи центральної законодавчої та виконавчої влади. Верховна Рада розробляє та затверджує основні закони, а Кабінет Міністрів – підзаконні акти (правила, нормативи, інструкції, програми), які деталізують прийняті закони. Частина законодавчих функцій знаходиться в компетенції Верховної Ради Республіки Крим та обласних Рад народних депутатів. Підготовка проектів законодавчих актів здійснюється Державним комітетом лісового господарства та Мінприроди України.

Функція підтримки в основному виконується підприємствами та установами, які підпорядковані Державному комітету лісового господарства (спеціальна освіта та пере­підготовка, прикладна наука, інвентаризація та планування, інформаційне забезпечення, захист та авіаційна охорона лісу, насінництво). Частина з них (вища освіта, фундаментальна та частково Картина державного управління лісами буде не повною без характеристики фінансової системи лісового господарства країни.

Фінансова система лісового господарства повинна відповідати таким основним принципам: гарантування фінансування заходів з лісовідновлення, лісовирощування, охорону й захист лісів в обсягах, які забезпечують відновлення останніх, їхнє безперервне й невиснажливе лісокористування; створення та реалізація економічних інтересів усіх суб'єктів лісових відносин в отриманні доходів від користування лісовими ресурсами; розподіл економічної та фінансової відповідальності суб'єктів лісових відносин за прийняття рішень у відповідності з компетенцією та розподілом функцій державного управління; суворий державний контроль за цільовим використанням коштів на усіх рівнях державного управління лісами.

Державне управління лісами передбачає законодавче встановлення джерел надходження коштів на ведення лісового господарства, вилучення частини доходів, що утворюються у лісовому секторі, та регулювання величин і напрямів руху цих фінансових потоків між суб'єктами лісових відносин.

Постійний користувач є ключовим елементом схеми фінансування лісового господарства. Основними джерелами фінансування лісового господарства є, по-перше, кошти державного бюджету, які виділяються у вигляді субсидій для відновлення та підтримання лісових ресурсів у належному стані, по-друге, власні кошти підприємств, отримані в результаті реалізації лісопродукції.

Лісопродукцією може бути: деревина у круглому вигляді від рубок головного користування; деревина від рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства; різноманітна продукція лісопиляння; інша деревна та недеревна продукція, отримана у порядку спеціального користування лісовими ресурсами (живиця, другорядні лісові матеріали, побічні користування). Важливим аспектом є розуміння переходу прав власності на лісові ресурси між державою та постійним користувачем.